Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології

У статті наводяться короткі результати комплексного дослідження декількох різних в антропологічному і палеопатологічному сенсі давньоруських міських могильників. На їх основі виділено декілька комплексів ознак, що дозволяють характеризувати населення в його екологічному і соціальному оточенні. Авт...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Козак, О.Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2010
Назва видання:	Археологія і давня історія України
Теми:	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83470
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології / О.Д. Козак // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 465-476. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-83470
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-834702015-06-20T03:01:59Z Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології Козак, О.Д. Дослідження проблем середньовічної археології та історії У статті наводяться короткі результати комплексного дослідження декількох різних в антропологічному і палеопатологічному сенсі давньоруських міських могильників. На їх основі виділено декілька комплексів ознак, що дозволяють характеризувати населення в його екологічному і соціальному оточенні. Автором описана методика дослідження кісткових решток із звичайних і масових поховань, а також можливості інтерпретації даних, отриманих в ході їх вивчення. В статье приводятся краткие результаты комплексного исследования нескольких различных в антропологическом и палеопатологическом смысле древнерусских городских могильников. На их основе выделено несколько комплексов признаков, позволяющих характеризовать население в его экологическом и социальном окружении. Автором описана методика исследования костных останков из обычных и массовых погребений, а также возможности интерпретации данных, полученных в ходе их изучения. Анализируются основные проблемы интерпретаций распределения в популяциях палеопатологических признаков и возможные пути их решения. Ставятся новые задачи в развитии данного направления науки. Today, the science of anthropology in Ukraine, especially medievistic, develops not only in the direction of ethnical anthropology. The leading projects that are being planned and developed in the old rus’ and medieval bioarchaeology are: researches of the physical type, demographic features, city and town population health; social stratification of the village-city disease and death rate and research of the consequences of social catastrophes — wars and epidemics. Methods and practices borrowed from european and russian archaeologists, as well as developed by us, are used for the best possible reconstruction of anthropological and paleoecological population traits. Short results of the complex research of a few old rus’ city burial grounds that differ in anthropological and paleopathological senses are displayed in the article. These researches have led to singling out multiple traits that allow us to characterise the population in its ecological and social background. The Author describes methods for researching bone remains from single and mass burials, and possibilities for interpretating the results of those researches. Also, fundamental problems with interpretation of distribution of the paleopathological features in the populace and their possible solutions are being analysed. New goals are set for future developement of this direction of science. 2010 Article Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології / О.Д. Козак // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 465-476. — укр. XXXX-0122 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83470 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження проблем середньовічної археології та історії Дослідження проблем середньовічної археології та історії
spellingShingle	Дослідження проблем середньовічної археології та історії Дослідження проблем середньовічної археології та історії Козак, О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології Археологія і давня історія України
description	У статті наводяться короткі результати комплексного дослідження декількох різних в антропологічному і палеопатологічному сенсі давньоруських міських могильників. На їх основі виділено декілька комплексів ознак, що дозволяють характеризувати населення в його екологічному і соціальному оточенні. Автором описана методика дослідження кісткових решток із звичайних і масових поховань, а також можливості інтерпретації даних, отриманих в ході їх вивчення.
format	Article
author	Козак, О.Д.
author_facet	Козак, О.Д.
author_sort	Козак, О.Д.
title	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології
title_short	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології
title_full	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології
title_fullStr	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології
title_full_unstemmed	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології
title_sort	проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83470
citation_txt	Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології / О.Д. Козак // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 465-476. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT kozakod problemitaperspektividavnʹorusʹkoítaserednʹovíčnoíbíoarheologíí
first_indexed	2025-07-06T10:14:04Z
last_indexed	2025-07-06T10:14:04Z
_version_	1836892129185497088
fulltext	465 У статті наводяться короткі результати ком- плексного дослідження декількох різних в антропо- логічному і палеопатологічному сенсі давньоруських міських могильників. На їх основі виділено декілька комплексів ознак, що дозволяють характеризу- вати населення в його екологічному і соціальному оточенні. Автором описана методика дослідження кісткових решток із звичайних і масових поховань, а також можливості інтерпретації даних, отри- маних в ході їх вивчення. К л ю ч о в і с л о в а: антропологія, палеопато- логія, біоархеологія, хвороби, населення, популяція, могильники давньоруського часу. Реконструкції способу життя, дієт та діяль- ності давнього населення є невід’ємною части- ною будь-якого антропологічного, археологіч- ного або історичного дослідження. Відкриття та розробка методик палеопатології в останні десятиріччя зробила можливим проникнення у до сих пір важкодоступні сфери історичного минулого. Завдяки розширеній діагностиці за- хворювань ми маємо змогу не лише заповнити білі плями в історії та історичній епідеміології різноманітних захворювань, але й реконструю- вати спосіб життя давньої чи історичної люди- ни / населення, а також, екологічні та соціаль- ні умови існування палеопопуляції. Особливу роль в сучасній біоархеології, по- ряд із вивченням фізичного вигляду людини, відіграє фіксація та визначення частоти ви- явлення захворювань у окремо взятій групі людей, а також дослідження основних палео- демографічних параметрів. Для цього фіксу- ються особливості фізичного навантаження на скелет та фізичного розвитку осіб, похованих на даному кладовищі; розповсюдження зуб- них, інфекційних захворювань та авітамінозів, а також вплив цих захворювань на смертність різних вікових груп у окремій палеопопу- ляції. Антропологічна наука в Україні на сьогод- ні, зокрема у галузі медієвістки, розвивається в основному у напрямку етнічної антропології. Колекції черепів вивчаються краніометрично (представниками цього напрямку є С.І. Круц, І.Д. Потєхіна, Т.О. Рудич, Л.В. Литвинова, Т.О. Назарова). Крім краніологічних, колекції Інституту археології НАНУ включають також остеологічні зразки, яких, однак менше та й представлені вони бідніше. З антропологічних колекцій давньоруської доби та середньовіччя, особливу увагу привер- тають пам’ятки лівобережної України. Найба- гатше з усіх представлені колекції давньорусь- ких та середньовічних міст Києва, Чернігова, Переяслава, а також таких пам’яток як Яб- лунівка, Липове, Григорівка, Бучаки, Вишго- род, Кам’яне та інші. Широкий спектр колекцій вивчено або вив- чається краніологічно (зокрема, Дяченко 1965; 1986; 1993; Дяченко, Покас, Сухобоков 1984; Покас 1987; 1988; Рудич 2002; 2008; 2009; Лит- винова 2007; 2008; Довженко, у друці), краніос- копічно (Довженко, у друці), частково — остео- логічно (Козак, Рудич 2004; Козак 2010). Вже не новою галуззю дослідження давньоруських та середньовічних кісток є палеопатологія (Ко- зак, Шульц 2006; 2007; 2008; Козак 2007; 2008; 2010). Основними напрямками та проектами, що розробляються та плануються у галузі давнь- оруської антропології та біоархеології є дослід- ження захворювань, фізичного типу та демог- рафічних показників давніх міст, соціальна стратифікація у показниках смертності та за- хворюваності жителів давньоруського села та О. Д. К о з а к (К и ї в) пРОБЛЕМи ТА пЕРСпЕКТиВи ДАВНЬОРУСЬКОЇ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ БІОАРХЕОЛОГІЇ Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології 466 міста; дослідження погромів та полів битв. Для досягнення мети якнайбільш повної реконс- трукції антропологічних та палеопатологічних рис населення території України давньоруської доби, на сьогодні застосовуються нові методики та практики, як запозичені нами у європейсь- ких та російських антропологічних шкіл, так і розроблені самостійно. Не торкаючись «класичних» досліджень антропологічних колекцій, які систематично проводяться Відділом біоархеології Інституту археології НАНУ, результати яких викладені у широкому спектрі літератури за останні роки (зокрема, Рудич 2002; 2008; 2009; Литвинова 2005; 2007; 2008; Назарова 2006; 2008), приве- демо основні програми та висновки біоархеоло- гічного вивчення кісток з давньоруських похо- вань. Такі дослідження проводяться у двох на- прямках: 1) вивчення традиційних поховань на кладовищах; 2) дослідження поховань жертв соціальних катастроф. Що стосується першого пункту, за останні роки вивчено антропологічні колекції, що по- ходять з Києва Х—ХІІІ ст. (близько 300 похо- вань) (Козак 2007; 2010), невелика колекція з Переяслава ХІ—ХІІІ ст. (близько 50 поховань) (Козак 2007; 2009), та близько 30 поховань з Григорівки Канівського р-ну Черкаської обл. (Козак 2005). Уже на даному етапі нам вдалося не лише визначити рівень захворюваності жителів давньоруських міст, а й виділити декілька антропо-патологічних комплексів, які дають можливість у подальшому за рівнем прояву па- тологій та розвитку певних фізичних ознак ко- регувати дані про соціальний статус населення певної території, себто, палеопопуляції (Козак 2009; 2010). Такі комплекси були виділені на двох групах населення давньоруського Києва: одна група представлена похованнями на горі Щекавиця, які датуються ХІ—ХІІ ст., друга — поховання- ми на території Верхнього Києва (Х—ХІІІ ст.). Згідно з отриманими даними населення, пред- ставлене могильником на горі Щекавиця є одноманітним за краніологічними та остеоло- гічними показниками й, очевидно представ- ляє собою автохтонне посадське населення. Представники даної групи характеризуються слабким фізичним розвитком, низьким зрос- том (168,0 см — чоловіки та 158,7 см — жінки); високими відсотками зубних захворювань, в першу чергу, карієсу (до 50 %), пародонтозу та їх ускладнень (72,7 % чоловіків і 57,1 % жінок); слабким розповсюдженням маркерів стресу та значним відсотком анемії ознаки якої знайде- но у 40 % дітей. Не виключено, що підвищена частота цієї хвороби на Щекавиці може бути наслідком малярії, оскільки на цвинтарі похо- вано жителів посаду, територіально близько- го до води та лук Оболоні. До сьогодні долина Дніпра та болотисті місцевості вздовж його рус- ла є сприятливими місцинами для існування малярійного комара. Теоретично висока смерт- ність дітей від хвороб, пов’язаних з голодом та епідеміями, відображається в диференціації слідів цинги та менінгітів по віку. Всі перера- ховані показники характеризують дане насе- лення як сільське землеробське, харчування якого у значній мірі залежало від зернових культур. Імунітет у даній групі населення був ослабленим внаслідок одноманітності харчу- вання, а також внаслідок незадовільних сані- тарних умов та частих захворювань у дитячому віці. Розповсюдження рутинних захворювань (понад 50 % мешканців міста страждали на респіраторні захворювання) відносить цю гру- пу до низького, в порівнянні з Верхнім Киє- вом соціального прошарку. Високі показники віку смерті (у чоловіків — 41,9 р., у жінок — 44,9 р.), в даному випадку, є наслідком приско- рених темпів старіння та швидкої зношуваності організмів внаслідок несприятливих умов існу- вання. Населення Верхнього Києва, навпаки, ха- рактеризується високим зростом (у чоловіків він коливається від 171,3 до 178,5 см, у жінок — від 157,1 до 167,5 см в залежності від часу та локалізації поховань), добре розвиненим м’язовим рельєфом. Значна кількість травм че- репа та посткраніального скелету, особливо у людей, які жили у Х та ХІІІ ст., характеризують цю групу як побутово та військово активною. Середній вік смерті (не враховуючи дитячу) є вищим за звичайні для середньовіччя показни- ки. Так, чоловіки тут доживали в середньому до 39,7 р., жінки — до 46,1 р., що може вказува- ти або на сприятливі умови існування жителів, або ж на дефіцит молодого покоління у місті. Поширення зубних захворювань відображає повноцінне, багате білком та вітамінами хар- чування, у той же час високі показники карієсу у дітей та жінок вказують на надлишок цукру у їх дієті. Крім того для даного комплексу харак- терні досить високі показники маркерів стресу (69,4 % гіпоплазії емалі) та слабка поширеність анемії (26,9 % серед дітей); значне розповсюд- ження хронічних інфекційних захворювань внаслідок великої щільності населення (час- тота виявлення запалень гайморових пазух сягає 57 %). Більша частина слідів таких запа- лень виявлена у загоєних стадіях, тобто, вони накопичені впродовж багатьох років. Це вказує на наявність розвиненого імунітету, який доз- воляв пережити захворювання. Диференційо- ване дослідження цинги та маркерів стресу у дітей та дорослих показало, що голод та епі- демії серед населення Верхнього Києва не при- зводили до таких катастрофічних наслідків, як у малих містах та селах Давньої Русі, а були хоч і періодичними, але короткочасними й за ними слідувало швидке відновлення здоров’я. Крім того, розповсюдження захворювань тут 467 Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології віддзеркалює умови, більш сприятливі в сані- тарному плані. Перевірити припущення про можливість визначення соціального статусу похованих та реконструкції умов їх життя та екологічної си- туації, у якій існувала палеопопуляція, нам довелося на невеликій серії, що походить з давньоруського кладовища поблизу Переясла- ва-Хмельницького (розкопки під керівництвом М.Т. Товкайла). Краніологічний матеріал вив- чено Т.О. Рудич (Рудич 2008), докладний опис даної палеопопуляції приведено автором (Ко- зак 2007; 2009). Дослідження за комплексни- ми методиками палеопатології та біоархеології показало наступні результати. Досить мала кількість чоловіків молодого віку у згаданій серії та майже повна відсутність у них травм черепу вказує на мирний характер вибірки, представленої в основному жінками, дітьми та чоловіками, ймовірно, не здатними до військо- вої служби внаслідок слабості або хвороби. Не виключено, що молоді чоловіки та підлітки за- гинули за межами міста та були поховані на полі бою. Середній вік смерті чоловіків за на- шими даними складає 40,5 р., жінок — 35,7 р. Величини показників зросту наближають цю групу до міських давньоруських популя- цій (зріст чоловіків складає 170,6 см, жінок — 160,6 см). Значний розвиток м’язового рельєфу, зміни суглобів та характер травм посткраніаль- ного скелету свідчать про тяжку фізичну працю, в першу чергу, жінок. Певні ознаки співвідно- сяться з роботою серпом. Жінкам, за відсутніс- тю молодих чоловіків, доводилось виконувати нехарактерні для них роботи — орати землю, переносити вантажі, тощо. У той же час, у де- яких чоловіків спостерігається так званий ком- плекс вершника (Историческая экология… 1998). Розвиток певних м’язів та зміни суглобів вказують і на заняття ремеслами. Висока частота виявлення зубного каменя (69,7 %) та стан пародонта є наслідками не- достатньої гігієни ротової порожнини, однак, зубний камінь вважають також маркером біл- кових дієт. Водночас, досить мала кількість людей, що хворіли на карієс (39 %), вказує на знижену частку вуглеводів у харчуванні цієї групи, можливо, саме за рахунок підвищеного споживання молочних продуктів та м’яса. Час- тота мікротравм емалі може бути вказівкою як на споживання сухих твердих продуктів, так і на використання зубів у якості робочих інстру- ментів. Мала кількість слідів таких інфекційних захворювань, як туберкульоз, свідчить про від- носно низьку щільність населення. З іншого боку, дуже висока частота гайморитів (85,7 %) та мастоїдитів є наслідком проживання у воло- гих, й задимлених приміщеннях, а також зни- ження імунітету за рахунок глистяних інвазій та малярії. Останні хвороби розповсюджені у болотистих та низинних місцевостях, на якій і було розташоване передгороддя давньорусько- го Переяслава. Описані палеопопуляції не є еталонними, але на їх прикладі ми хотіли показати реконс- труктивні можливості використання комплек- сних методик дослідження регулярних похо- вань або могильників (кладовищ). Другим важливим напрямком біоархеоло- гії Середньовіччя, на нашу думку, є дослід- ження жертв соціальних катастроф (епідемій, воєн). Цей напрямок знаходиться на початко- вому етапі розвитку і має особливе значення, оскільки дозволяє реконструювати не лише обставини життя та смерті, але й особливості ходу битв, біологічних та історичних процесів, які проходили після загибелі цих людей. На сьогодні досліджено лише близько 20 похо- вань з Києва (1240 р.) (розкопки І.І. Мовчана та ін., 1999) (Козак 2010), 16 поховань з Нов- город-Сіверського (1239 р.) (розкопки А.Л. Ка- закова, 2003) та рештки близько 40 чоловік з давньоруського Возвягля (1259 р.) (розкопки Б.А. Звіздецького 1993—94, 1998) (матеріали готуються до друку). Особливо хотілося б відзначити дослідження пізньосередньовічних колекцій аж до XVIII ст. На жаль системного їх вивчення не проводиться у нашій країні. Останніми роками рятувальни- ми експедиціями зібрано та обробляється досить багато матеріалу з таких об’єктів як територія Мистецького Арсеналу (некрополь Вознесенсь- кого монастиря; розкопки Г.ю. Івакіна та ін.), Десятинної церкви (розкопки Г.ю. Івакіна, В.К. Козюби та ін.) та Подолу (розкопки М.А. Са- гайдака, В.Г. Івакіна) у Києві, Катедральної площі у Львові (розкопки В. Шишака) та кладо- вища у селі Стайки Київської області (озкопки А.В. Петраускаса). З них найбагатше простав- лена антропологічна колекція Арсеналу. Вона налічує близько 300 скелетів майже повної збе- реженості. Роботи по комплексному досліджен- ню цих колекцій ведуться у даний момент. Коротко приведемо програму дослідження поховань, яку ми використовуємо для біоархе- ологічних реконструкцій давнього населення України. Ця програма базується на розробках групи палеопатології університету у м. Гьот- тінген у Німеччині, та, зокрема, проф. Міхаеля Шульца. Програма опублікована у неповному обсязі автором у статті, присвяченій досліджен- ню погромів та полів битв (Козак 2008а). Окрім стандартного дослідження демогра- фічних та фізичних особливостей населення (краніологичного типу, частоти деяких епігене- тичних маркерів, зросту) визначаються: • посмертні зміни кісток поверхні та структу- ри кісток (Козак 2008а; 2010); • рівень фізичного розвитку, зокрема, розви- ток м’язового рельєфу на кістках; • розповсюдження так званих маркерів окупа- ційного стресу (наслідки звичної та професій- ної діяльності людей) (Capasso et al 1999); Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології 468 а також, частота виявлення та розповсюдження: • травм (на черепі, довгих кістках, кістках кистей і стоп, грудної клітки й хребті) (Козак 2010); • зубних захворювань (карієсу, зубного каме- ня, пародонтоза та їх ускладнень) (Schultz 1988); • маркерів фізіологічного стресу (лінійної гі- поплазії емалі та ліній Харріса); • анемії (Schultz 2001) й цинги (Козак, Шульц 2007); • інфекційних захворювань (менінгітів (Шульц, Козак 2008б), синуситів (Козак, Шульц 2003) захворювань середнього вуха (Козак, Шульц 2003; Фло, Шульц 2008), за- пальних захворювань грудної клітки, неспе- цифічних остеомієлітів; • специфічних інфекційних захворювань: про- кази (Козак 2002; Козак, Шульц 2006), си- філісу (Козак 2001) й туберкульозу (Козак 2008б; Козак, Шульц 2008а). Для усіх вказаних ознак та захворювань іс- нує розроблена система діагностики та шкали фіксації розвитку патологій. Для початку з’ясуємо типи поховань, які до- сліджуються при відкритті археологічних пун- ктів. Відомо, що поховання — це вольовий та цільовий акт, який передбачає проведення пев- ного обряду. Під Захороненням, розуміють вміщення тіла померлого, попередньо очищених кісток скелету або праху від кремації у поховаль- ну камеру під час поховального обряду (Антро- пологический словарь 2003, с. 99). поховання, за цим словником — це по-перше практика за- хоронення, а по-друге — місце захоронення (Ан- тропологический словарь 2003, с. 209). Похован- ня на «регулярних», зокрема, давньоруських та середньовічних кладовищах та могильниках, бувають одиночні, парні, основні, впускні, уособ- лені, колективні, багатоактні та перевідкла- дені. З іншого боку, масове поховання — це поховання декількох (багатьох) людей, здійснені внаслідок масової загибелі від стихійних лих або збройних сутичок (Бужилова 2004). Братські мо- гили або масові поховання у давній Русі, «ску- дельниці» або «Божі доми» вперше згадуються у Новгороді під 1215 р. Вони використовувались для поховання жертв війни і епідемій, а також, для захоронення трупів мандрівників («странни- ків»), жебраків та страчених злочинців. Існували скудельниці двох типів. Одні з’являлись під час масової одночасової загибелі населення під час воєн, епідемій та масових страт; інші діяли пос- тійно як місце поховання жертв злиднів, голоду та розбою (Итоговый документ… 2006). Осуарій або осарій представляє собою вміс- тилище людських кісток, попередньо очище- них від м’яких тканин, з метою захоронення або виставлення в спеціальних будівлях (Ан- тропологический словарь 2003, с. 190). Потрібно відзначити також такі утворення як склепи, наприклад, родинні, у які ховали людей у гробах або загорнутих у саван, однак з плином часу «оболонка» руйнувалася та кіст- ки перемішувалися. Їх можна, на нашу думку, віднести до багатоактних поховань, й назива- ти за найменуванням поховального комплек- су (склеп, гробниця тощо). Ми не згадуємо тут також численні приклади масових вторинних поховань, які представляють собою різні види осуаріїв. Досліджуючи городище поблизу с. Городище біля Шепетівки (т.зв «Ізяславль»), яке заги- нуло у середині ХІІІ ст., Д.Г. Рохлін, вслід за М.К. Каргером, вводить поняття «костища» — «груди кісток», які складались з решток людей, яких після вбивства кидали одне на одного (Рохлін 1965, с. 208). Метою утворення таких комплексів Д.Г. Рохлін вважає залякування. Однак, не виключено, що таким чином, ті хто прибирали місто після руйнування, готували рештки для подальшого поховання. Останнім часом у західній Європі розвинув- ся новий напрямок археологічної науки — ар- хеологія полів битв («Battlefield archaeology»). Досліджуючи обставини знаходження на них кісткових решток, один з представників цього напрямку, М. Холст, дає наступну класифіка- цію контекстів «поховань»: 1) рештки, які зали- шились лежати на поверхні землі (exposure on the battlefield); 2) масові поховання; 3) людські рештки в заглибинах або ямах (in Pits) (у цьому випадку маються на увазі місця, куди збирали загиблих з поля для подальшого поховання їх за християнським обрядом); 4) рештки знай- дені у будівлях (Holst 2005, p. 29). Ґрунтуючись на попередньо викладеному, нами була проведена спроба класифікації різних типів комплексів на відкритих раніше пам’ятках, які представляють собою наслідки військових і соціальних катастроф середини ХІІІ ст. (Каргер 1949; Мовчан та ін. 1999; Мов- чан та ін. 1999/23). Візуальна оцінка археологічного контексту «поховань» або костищ на частково досліджено- му Райковецькому городищі (Мовчановський 1935) та городища поблизу с. Городище (Кар- гер 1959, с. 17—20) дозволила виділити декіль- ка типів таких комплексів (Козак 2008а). Масові поховання, або «скудельниці» на Русі, відносяться до ситуацій, коли після битви існу- вала обмежена можливість поховати загиблих (внаслідок нестачі часу, великої кількості мерт- вих, або якщо поховання проводили через знач- ний час після загибелі). Це — найбільш розпов- сюджений варіант поховання на місцях збройних сутичок. Найбільша кількість їх відома у Києві (Хвойко 1913, с. 79; Хойновський 1893, с. 16—17; Каргер 1949, с. 81). До них відносяться також масові кремації (внаслідок війн чи епідемій), прикладом якої може слугувати поховання на вул. Фрунзе, 75 (Іванцов 2003, с. 275). Тепер звернемося до саме програми дослід- ження поховань, як «рутинних», на кладови- 469 Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології щах та могильниках, так і знайдених у місцях масового захоронення. Для кістяків, знайдених у звичайних похо- ваннях або для повних, або відносно повних кістяків з місць масового захоронення, вико- ристовували бланки збереженості, розроблені М. Шульцом. Для фіксації патологій ми вико- ристовували його бланки, адаптовані для на- ших досліджень, а також бланки, розроблені автором. У випадку масових поховань, або у випадку знаходження окремих кісток на посе- леннях, для кожної окремої кістки та кісткових комплексів — черепа та нижньої щелепи, тазо- вого комплексу, кистей, стоп, хребта, грудини, плечових, ліктьових, променевих, стегнових, гомілкових великих та малих, ключиць і лопа- ток (як правих так і лівих), розроблені (скомпі- льовані) бланки, на яких зазначалися наступні ознаки: 1. посмертні зміни кісток: • Збереженість кістки: представленість по ба- лам у відсотках (<25 % — 1 бал; 25—50 % — 2; 50—75 % — 3; 75—100% — 4 бали); стан збереженості поверхні (так само); консистен- ція кістки (крихка — 1, ламка — 2; відносно тверда — 3, міцна й тверда — 4). Загальна збереженість (представленість кістки) фік- сується також на схемі окремих кісток сірим кольором, на загальній схемі скелету — чер- вони кольором; • Колір кістки (основний, присутність та колір патини). Якщо є можливість, колір можна вказувати за загальноєвропейською систе- мою кольорів, або на око, наприклад: сіро- рожево-коричневий з чорною патиною пля- мами, жовто-білий, кремовий тощо; • Звук при ударі: глухий, кістковий; кераміч- ний, дзвінкий тощо; • Сліди посмертних змін — хімічного впливу ґрунтів, а також мікроорганізмів та рослин: наприклад, треки коренів, ерозія поверхні водою, грибкова інвазія; • Сліди зубів: відзначається місце та розмір відбитків й, по можливості тварина (гризун, собака, лисиця, вовк, т. ін.). На схемі позна- чаються голубим кольором; • Наявність сколів на кістці (форма, розмір, колір та стан поверхні). На схемі позначаєть- ся чорним кольором; • Наявність подряпин (їх форма, форма пере- різу, розмір, колір та стан поверхні). На схемі позначається чорним кольором. У цьому блоці фіксуються будь-які інші пос- мертні зміни, помітні на кістках. Фіксація про- водиться описово та графічно. 2. Другим етапом є визначення статі та віку людини. Визначення статі проводиться за ознаками на черепі та тазі, у випадку при- сутності останніх. У разі наявності лише інших кісток використовували градієнтний вимірний метод (Пашкова 1963) за основними розміра- ми довгих кісток; окрім того використовували метод визначення статі за діаметрами голі- вок плечової та стегнової кістки (Dwight 1905; Pearson 1914), проксимального епіфіза проме- невої кістки, довжиною ключиці, розмірами надколінника, дистального епіфізу стегнової кістки, а також, як додаткову ознаку, розгляда- ли загальну масивність кісток. Вік визначався комплексно за ознаками на черепі та тазі, а також за морфологічними ознаками на поверхні кісток (Алексеев 1966), структурою диплое кісток черепу (Burkhardt, Fischer 1970) та компакти довгих кісток і за станом спонгіози на вертикальних зрізах пле- чової та стегнової кісток (Nemeskéri et al 1960). Вимірювання кісток проводилось по макси- мальній кількості можливих параметрів (по схемі: Алексеев 1966; Алексеев, Дебец 1964). Тут же визначались і основні та найбільш про- сті й розповсюджені епігенетичні ознаки (на черепі — наявність метопічного шва, шовних та тім’ячкових кісток, батроцефалії, у пост- краніальному скелеті — надліктьового отвору та відростка на плечовій кістці, spina bifida на крижовій кістці, надзвичайної кількості хреб- ців, а також інших видимих змін на хребті, гру- дині, ребрах та у кістках кінцівок). Дегенеративно-дистрофічні та запальні змі- ни на кожній присутній суглобовій поверхні як великих, так і малих суглобів фіксувалися за схемою М. Шульца (Schultz 1988; ця схема при- ведена також: Козак 2010). 3. Наступним етапом дослідження є відзна- чення розвитку м’язового рельєфу, травм та патологій на кістках. Для кожної кістки складено перелік основ- них ознак та місць, у яких визначаються зміни (табл. 1). При фіксації травми описується її локаліза- ція, форма, розміри, стан загоєння та можлива причина. У пунктах, де вказані назви м’язів йдеть- ся про місця анатомічної фіксації сухожилля м’язу (Сапин, Билич 1989), наприклад, підло- паточного м’язу (M. Subscapularis) на малому горбі плечової кістки. Стан розвитку місць прикріплення м’язів фіксується за 4-баль- ною системою, де • 0 — відсутні будь-які зміни у місці прикріп- лення, • 1 — зміни слабі, ледь помітний слід м’яза, • 2 — зміни помірні, місце добре визначаєть- ся, м’яз використовувався рівномірно та час- то впродовж життя, • 3 — місце прикріплення максимально роз- винене, виражений великий гребінь або бо- розна. У випадку патологічного новоутворення на місці прикріплення м’язу (остеобластичної ре- акції) біля цифри ставився «+», у випадку ло- кального руйнування кістки (остеокластичної реакції) — знак «–». Потрібно пам’ятати, що м’язи, які прикріплюються до кісток мають Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології 470 Т а б л и ц я 1. Основні ознаки на кістках посткраніального скелета, які використовуються у біоархеологічних дослідженнях. пЛЕЧОВА КІСЬКА КЛЮЧиЦЯ КРиЖІ: Травма Травма Травма надвиростковий отвір // над- виростковий виросток Грудинно-ключичний суглоб Сакралізація/люмбалізація Spina bifida M. Subscapularis Розширення суглобової по- верхні грудинно-ключичного суглоба Спондилоліз M.Supraspinatus Додаткові фасетки ззаду M. Infraspinatus Асиметрія Суглобова сумка прокимальна Акроміо-ключичний суглоб Суглобова сумка дистальна Акроміальний кінець ключиці СТЕГНОВА КІСТКА M. Pectoralis major Форма акроміального кінця Травма M. Teres major Реберно-ключичний лігамент Фасетка Пур’є (передня) M. Latissimus dorsi M. Deltoideus Фасетка задня M. Deltoideus M. Trapecius Cribra femoris M. Extensor c.r.l. M. Pectoralis major Великий вертлюг (м’язи/ осифікація) M. Coracobrаchialis Малий вертлюг (м’язи/ осифікація) M. Brachialis/ Brachiloradialis ЛОпАТКА Третій вертлюг M. Teres minor Травма M. Gluteus maximus Epicondillus lateralis Крило, зміни поверхні Linea aspera (м’язи) Epicondillus medialis Вість M. Obturatoris Зміни поверхні кістки Надостьова ямка Linea aspera (осифікація) Акроміон Поздовжня покресленість Пластинки під акроміоном Шнурові борозни Коракоїд Медулярна порожнина ЛІКТЬОВА КІСТКА ГРУДиНА НАДКОЛІННиК Травма Травма Травма Mm.Proximalis Незростання сегментів Аномалії M. Anconeus Зростання рукоятки з тілом Осифікація надколінникової зв’язки M. Supinator M. Pronator Quadratus Зростання тіла з мечоподіб- ним виростком ВЕЛиКА ГОМІЛКОВА КІСТКА m. Triceps brachii Осифікація зв’язок дистально Травма Міжостний гребінь Осифікація реберних хрящів Осифікація хрестоподібної зв’язки Стан поверхні кістки «Тяжі» вісцерально Східна фасетка Медулярна порожнина Зміни вісцеральної M. Soleus поверхні рукоятки Mm. Tibialis anterior / posterior Стан медіальної поверхні пРОМЕНЕВА КІСТКА Стан латеральної поверхні Травма ТАЗ Стан задньої поверхні Tuberositas radii Травма Передній гребінь M. Supinator M. Pronator Крижо-клубовий суглоб (вік та патології) Поздовжня покресленність Шнурові борозни M. Pronator Quadratus Міжостний гребінь Лобковий симфіз (вік та патології) Потовщення кістки Медулярна порожнина Стан поверхні кістки Медулярна порожнина Сіднична горбкуватість (розвиток м’язів) Крила клубової кістки (стан поверхні) КІСТКи СТОпи Травми РЕБРА Наявність цист поряд з суглобовими поверхнями Травми Стан поверхні діафізів КІСТКи КиСТІ Аномалії Східна фасетка таранної кістки Травми Наявність цист поряд Сліди геморагій / запалення на вісцеральній поверхні Осифікація ахілового сухожилля / п’яткові шпори з суглобовими поверхнями Стан поверхні діафізів Стан зовнішньої поверхні Дистальні фасетки кісток плесни Стан спонгіози Осифікація реберних хрящів 471 Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології неоднакову силу, тому й місця прикріплення їх будуть розвинені по-різному, наприклад, слабий розвиток великого сідничного м’язу (Gluteus maximus) буде мати вигляд такий са- мий, як і місце прикріплення помірно розвине- ного малого круглого м’язу (Teres minor). У тих випадках, де згадується лише анато- мічна структура, очікується опис будь-яких змін на поверхні кістки. Наприклад, у межах сідничної горбистості відзначаються деструк- ції, надбудована кістка (запалення) або енте- сопатії (зміни місць прикріплення м’язів). Для всіх кісток загалом важливо відзначити стан поверхні діафізів (наявність покресленості, прядкоподібних структур, пористості, пласти- нок надбудованої кістки тощо), а також стан медулярної порожнини (наявність та характер новозбудованої губчастої тканини у ній, тяжів, її розширення або звуження). У випадках уже вказаних ознак (наприклад, «Осифікація ре- берних хрящів» або «Шнурові борозни») визна- чаються їх основні характеристики (локаліза- ція, форма, глибина тощо). Такий докладний опис допоможе в подальшому у діагностиці маркерів стресу та захворювань. Оскільки фа- сетки, зокрема, «східна фасетка» або «фасетка Пур’є» вважаються епігенетичними ознаками, але й можуть бути наслідком певних наван- тажень, їх фіксують за двобальною шкалою, у якій 1 — «чиста» фасетка, яка не має змін на поверхні, 2 — фасетка з артрозними змінами. В останньому випадку можна зробити висно- вок про «спрацьованість» цієї частини кістки. При дослідженні хребців та ребер у масових похованнях підраховується загальна кількість ребер по сторонам та кількість ребер з перело- мами, змінами вісцеральної поверхні, губчастої тканини (спонгіози) та генетичними аномалія- ми. Хребці розділяються по відділам та номерам, перераховуються. У випадку повних кістяків, по можливості повністю реконструюється хребет та грудна клітка. Далі визначають загальний стан міжхребцевих та реберно-хребцевих суглобів, стан краніальної та каудальної поверхні тіл, на- явність остеохондрозу, спондилофітів, синдесмо- фітів, вузлів Шморля, травм, запальних реакцій тощо. На нашу думку, для загальної картини патології на скелеті достатньо використовувати скорочену схему дослідження хребта (табл. 2). При необхідності більш докладного дослід- ження хребта, потрібно використовувати бланк, розроблений М. Шульцом (Schultz 1988). На черепі фіксуються виміри та ознаки за звичайними схемами. Тобто, окрім посмертних змін, фіксуються краніологічні розміри, мож- ливі епігенетичні ознаки, травми та сліди за- хворювань на поверхні кісток та у порожнинах черепу за згаданими вище загальними методи- ками (Schultz 1988). Перелік ознак не є вичерпним для наступних досліджень та повинен слідувати матеріалу. Загалом, повинні фіксуватися будь-які зміни на кістці, що спростить постановку подальшого діагнозу та можливість контролю та перевірки правильності висновків та їх порівнюваність. Важливим етапом палеопатологічного до- слідження є постановка діагнозу, оскільки від точності встановлення захворювання залежить і точність інтерпретації отриманих результатів, і, загалом, якість історичних реконструкцій. Діагностика захворювань на кістках є трудо- місткою та складною процедурою, яка вимагає не лише знання анатомії та морфології скелета, а й розуміння фізіологічних процесів, що відбу- ваються в кістках і загалом в організмі людини, а також ендогенних та екзогенних впливів на прояви хвороби та відповідну реакцію організму. Діагностика складається з кількох етапів, голов- ними з яких є ідентифікація окремих симптомів та їх комплексу, а також диференційний діагноз, мета якого полягає у виключенні всіх захворю- вань та симптомів, подібних до тих, що спостері- гаються, і встановлення максимально правиль- ного діагнозу на основі сукупності змін скелета. Правильний діагноз — основа вірогідності отриманих даних та ступеня науковості їх ін- терпретації. З огляду на це некоректними й неприпустимими видаються спроби людей, які не мають спеціальних знань та навичок, діагностувати захворювання на кістках, спи- раючись на подібність змін за фотографічними зображеннями у підручниках і книжках, при- свячених палеопатології. Більш докладно приведемо перелік етапів діагностики захворювання: 1. попередня фіксація ознак у місцях локаліза- ції патології, характерної для припустимого захворювання; Т а б л и ц я 2. Скорочена схема дослідження патологій хребта. Хребці Шийні Грудні верхні Грудні нижні Поперекові Крижові Артроз міжхребцевих виростків Остеохондроз + артроз (2—6 балів) Синдесмофіти + спондилофіти Вузли Шморля Запалення поверхневої пластинки Інше Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології 472 2. диференціація між подібними проявами декількох різних кісткових реакцій (напри- клад — між крововиливами та запаленням) згаданих вище місцях, що досягається в пер- шу чергу, гістологічним аналізом; 3. виключення диференційним діагнозом ін- ших можливих захворювань, які залишають подібні ознаки на скелеті; 4. врахування комплексної картини змін на скелеті, зокрема, патологій кісткової та зубо- щелепової систем. Однією з проблем діагностики захворювань на давніх кістках є у багатьох випадках фраг- ментарна збереженість скелету — у руки па- леопатолога досить рідко попадають всі кістки скелету. В першу чергу це стосується дитячих поховань, оскільки дитячі кісточки завдяки грацильності та крихкості, більш підлеглі руй- нуванню внаслідок дії факторів постпоховаль- ного середовища. Крім того, реакція організму на одне і те ж захворювання є індивідуальною, а отже, симптоми одного захворювання можуть досить сильно варіювати за локалізацією та інтенсивністю. Тому у палеопатології прийня- то визначати два показники — мінімальну та максимальну кількість хворих індивідів. Іншою проблемою присутність на кістках слідів декількох захворювань. Наступним етапом (4) проводиться статис- тичний аналіз окремих ознак або захворю- вань по всім кісткам даної категорії або індиві- дами для визначення частоти їх виявлення, а отже і поширеності ознак у даній серії, а, в подальшому — розповсюдження патологій або аномалій у палеопопуляції. 5. Після статистичної обробки матеріалу пос- тає питання інтерпретації певних ознак та патологій, сліди яких знайдені на кістках. В.Я. Дерумс зазначав, що завданням палео- патології є не лише визначення хвороб давніх людей, а й спостереження за їх динамікою, вста- новлення найхарактерніших захворювань для того чи іншого періоду, вивчення особливостей їх проявів та поширення (Дерумс 1970, с. 10). На думку дослідника, не менш важливим є і з’ясування умов, у яких жив хворий. Отже, па- леопатологія перебуває на межі суто медичних досліджень та історичної реконструкції. Нап- риклад, сліди незагоєних травм на кістках вка- зують на безпосередню причину смерті людини й дають змогу реконструювати останні хвили- ни життя і події, що призвели до її загибелі. Натомість сліди загоєних травм на черепі та посткраніальному скелеті дають інформацію не лише про особливості характеру й темпера- менту людини (популяції) та взаємовідносини у соціумі, а й дають змогу реконструювати по- бутові умови і професійні навантаження, а та- кож оцінити рівень медичних знань у дослід- жуваному суспільстві. Захворювання суглобів або їх наднормаль- ні зміни спричинюються навантаженнями на певні частини скелета, а відтак, разом із та- кими ознаками, як специфічні маркери про- фесійного стресу та травми, дають змогу іден- тифікувати звичну, повторювану побутову або професійну діяльність. Крім того, вони є інди- каторами загального стану здоров’я опорно-ру- хової системи людей. Здоров’я зубів залежить від якості харчуван- ня, гігієнічних можливостей, традицій та за- гального імунітету людини. Сліди авітамінозів і «дефіцитних» захворю- вань є наслідками голодувань або сезонного недоїдання, а також маркерами соціального рівня групи, насамперед майнового статусу по- пуляції або людини. Такі події, як пережитий людиною голод або хвороба у дитячому віці, призводять до фізичного (фізіологічного) стре- су, а відтак, до появи специфічних маркерів або індикаторів на кістках. Стрес впливає на можливості людини або популяції пристосову- ватися (адаптуватися) до умов середовища та рівень її резистентності до захворювань у стар- шому віці. У давнину однією з основних причин смерт- ності та недієздатності як дитячого, так і дорос- лого населення, незалежно від регіону, були інфекційні захворювання. Розповсюдження цих хвороб було зумовлено екологією міста або селища (точніше, можливостями адаптації їх мешканців), а саме: природними умовами (хо- лодні зими, підвищена вологість або посухи), ступенем щільності популяції та інтенсивністю зміни й «обігу» населення (міграції). Значну роль у розвитку та розповсюдженні інфекцій відігравали індивідуальні умови проживання та праці: особливості внутрішньої архітекту- ри жител (наявність або відсутність коминів тощо), ступінь забрудненості повітря у будин- ках, температура та вологість у приміщеннях, якість харчування, кількість людей, які прожи- вали в будинку, близькість тварин та ін. Особливу ланку у біоархеологічних дослід- женнях, зокрема, середньовіччя, складають палеодемографічні студії. На сьогодні палео- демографія, результати якої базовані на антро- пологічному визначенні віку та статі розглядає статево-віковий склад населення у розрізі при- чин смертності чоловіків та жінок у тому чи ін- шому віці, а також можливостей та потенціалу до виживання. Розглядаючи теоретичні проблеми біоархе- ології та палеопатології слід відзначити, що жива кістка є дуже лабільним й гнучким ут- воренням. Протягом життя людини вона пос- тійно перебудовується під впливом вікових та ендокринних процесів, функціональних і про- фесійних навантажень тощо. У кістці постійно відбуваються два протилежні процеси: руйну- вання та творення — зменшення та збільшен- ня кісткової матерії. У нормі ці процеси збалан- совані й мають певні співвідношення, які в разі хвороби порушуються. Залежно від ступеня 473 Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології виразності, різноманітних комбінацій цих по- рушень та специфічності змін виникають особ- ливі анатомічні та фізіологічні стани в кістці (Дьяченко 1958, с. 6). Для кожної хвороби вони проявляються характерними, типовими, часто патогномонічними, морфологічними, рентге- нологічними чи гістологічними симптомами. Однак у багатьох випадках зміни кістки є ре- зультатом не лише дії збудника захворювання чи самого захворювання, а й відповіді організ- му на хворобу, тобто реакцією кісткової або ін- шої тканини на втручання чужорідного мікро- організму або токсину. Видатний російський фізіолог і лікар І.П. Павлов писав, що в медицині трапляються ускладнення, коли в картині хвороби необхідно з’ясувати, що в ній є наслідком ушкодження, а що — результатом протидії цьому ушкоджен- ню, що є істинною хворобою, а що — фізіоло- гічним заходом проти хвороби (Дьяченко 1958, с. 6). Підтвердженням думки І.П. Павлова є концепція так званого остеологічного парадок- су, яку протягом останніх 20 років активно роз- вивають провідні палеопатологи світу. Уперше цю проблему порушив Дж. Вуд зі співавторами (Wood et al. 1992). Йшлося про не- можливість визначення демографічних та епі- деміологічних параметрів у давніх популяціях унаслідок нестаціонарності популяцій 1, вибір- кової смертності, прихованої гетерогенності ри- зику захворювань у палеопопуляціях (Wood et al. 1992, р. 344). У разі визначення слідів захво- рювання на кістках очевидною є його наявність у населення. Важливе уточнення: «Певні кіст- кові ушкодження є свідченням наявності пато- логічного процесу, відповідального за ці ушкод- ження, в індивіда до самої його смерті або того, що індивід прожив тривалий час після того, як хвороба минула» (Wood et al. 1992, р. 365). На- томість інтерпретаційні труднощі виникають за відсутності будь-яких ознак хвороби. У такому випадку найпростіше було б констатувати від- сутність захворювання. Однак можливе й інше пояснення: певні патологічні стани призводять до загибелі або одужання людини до того, як встигла розвинутись кісткова реакція або ж з’явитись зміни на кістках. Причому йдеться не лише про такі «швидкі» інфекції, як чума або хо- лера, а й захворювання, що іноді можуть пере- ходити в хронічну стадію і зумовлювати або не зумовлювати реакцію на кістках. Відомий американський палеопатолог Д. Ор- тнер виділив два фактори, що впливають на 1. Нестаціонарна популяція протилежна стаціо- нарній, тобто популяції, закритій для міграцій, що має постійну віко-специфічну фертильність (здат- ність до народження, продуктивність, плодовитість) та смертність, нульовий рівень росту населення й рівномірний віковий розподіл. Характерною ри- сою нестаціонарної популяції є екстремальна чут- ливість розподілу віку смерті до змін фертильності, але не смертності. можливість та швидкість появи кісткових змін: вірулентність мікроорганізму й розвиток імуні- тету господаря 2. У разі слабкої здатності мікро- організму до зараження та сильного власного імунітету людини настає швидке, без усклад- нень одужання. І, навпаки, висока вірулент- ність мікроорганізму та слабке здоров’я можуть призводити до швидкої загибелі людини. В обох випадках ушкодження кісток не спостеріга- тиметься. В інших ситуаціях можливі перехід захворювання у підгостру або хронічну форму та розвиток ускладнень, що зумовлюють зміни в структурі та морфології тканин організму, зокрема кістки. Отже, основна думка концепції Д. Ортнера: міцніше здоров’я корелює з більш ушкодженим скелетом («better health makes for worse skeletons»), оскільки кісткова реакція розвивається лише в індивідуумів з відносно сильним імунітетом (Ortner 1991). Однак це твердження справедливе не для всіх хвороб. При цьому ситуація з інтерпретацією частоти конкретних захворювань у давнього населен- ня набагато складніша, ніж може здатися, що зумовлено розмаїттям патологічних станів, ха- рактером їх впливу на людину, зворотним ко- ригуванням цього впливу реакціями організму та зовнішнім середовищем. Тут ми стикаємося з філософським питанням на кшталт первинності яйця чи курки: яка лю- дина є здоровішою — та, що померла в дитинс- тві й майже не хворіла, чи та, яка дожила до старості, й пережила численні захворювання? Концепція Д. Ортнера дає відповідь на це пи- тання, розглядаючи здоров’я як потенціал ви- живання. На нашу думку, розв’язання проблем, по- в’язаних із парадоксальністю остеології, мож- ливе за умови комплексного дослідження всіх морфологічних, патологічних, демографічних популяційних (індивідуальних) параметрів з урахуванням особливостей конкретного со- ціального та природного середовищ. За такого підходу ризик однобічної інтерпретації фактів зменшується, а вірогідність отриманих резуль- татів збільшується. Ще однією інтерпретаційною проблемою для палеопатологічних даних є обмежене розуміння термінології. Однією з найбільш прикрих ситу- ацій є підміна поняття «частота слідів захворю- вання на кістках у палеопопуляції» поняттям «поширеність захворювання у палеопопуля- ції». Перше поняття є фактичною величиною, виведеною за підрахунком ознак на наявних кістках, друге — величина суто гіпотетична. Плутанина призводить до недооцінки або, навпаки, переоцінки захворюваності у давни- ну, неможливості порівняння з дослідженням захворюваності у сучасного населення, а отже, до помилкових інтерпретацій. Задля уникнен- ня цієї проблеми у кожному випадку необхідно 2. Йдеться лише про інфекційні захворювання. Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології 474 надавати основні дефініції понять, що викорис- товуються для оцінки отриманих даних. На кінець, хотілося б ще раз докладніше зу- пинитись на можливостях і перспективах дав- ньоруської біоархеології. Останнім часом деякі археологи (Томашевський 1999; Томашевський та ін. 2007) намагаються в межах спеціальних проектів організувати комплексні міждис- циплінарні проекти, в яких всебічний антро- пологічний аналіз можна було б поєднати з результатами комплексного мікро-регіональ- ного дослідження окремих широко розкопаних археологічних пам’яток. Окремий спеціальний інтерес становлять давньоруські поселення, для яких вдалося до- слідити приналежні їм могильники. Потріб- но відзначити деякі селища Чернігівщини та інших регіонів (зокрема, Автуничі, Райки, го- родища поблизу с. Городище біля Шепетівки, Яблунівка). Адже населення окремих давньо- руських сіл є фактично майже ізольованим по- пуляціями (на відміну від міських і тим більше, міських столичних монастирських кладовищ), що відкриває зовсім інші дослідницькі та мето- дичні можливості. В межах таких проектів вперше для вітчиз- няної середньовічної антропології та археології, утворюється унікальна можливість реконструю- вати умови життя певної громади в конкретних мікроприродних умовах, де за допомогою вже здійснених палеоботанічних, паліонологічних, палеоландшафтних, палеопедологічних, па- леозоологічних визначень з’ясовані обставини формування дієтлогічних умов існування від- повідної спільноти, яка перебувала в певному місці тривалий час. Прикладом є кореляції фізичного стану та здоров’я представників па- леопопуляції з якістю та властивостями води з розкопаних давньоруських колодязів, мікро- кліматичних умов, врахування промислової специфіки та динаміки антропогенного пере- творення локального довкілля і розгортанням локальних природно-антропогенних криз. Розкопаний в значній мірі курганний мо- гильник біля с. Яблунівка на Пороссі відкриває іншу рідкісну потенційну можливість досліди- ти деталі та механізми проявів процесу осі- дання кочовиків в тому числі в їх комплексній антропологічній проекції. Адже тут ми маємо, очевидно, справу з окремою, відносно замкне- ною популяцією невеличкого племені чи орди, етнокультурна та, імовірно, краніологічна характеристика якої має певні спільні риси з аланським населенням. Умови і природне тло, в яких проходила життєдіяльність даного со- ціуму, також вимагають розгортання нових ар- хеологічних досліджень відповідного могиль- нику ще слабко розвіданого поселення, відбору датованих археологічно екофактів і зразків, та їх наступного палеоекологічного аналізу. Необхідно зазначити, що окрім описаних напрямків, у давньоруській та середньовічній антропологічній науці перспективним, однак поки що недоступним, є розвиток таких галузей як палеобіохімія та палеогенетика, які дозво- лять визначити численні параметри, пов’язані з походженням населення території України, а також способом життя давніх палеопопуляції. Алексеев В.П. Остеометрия. Методика антропологи- ческих исследований. — М., 1966. — 251 c. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. — М., 1964. — 127 с. Антропологический словарь. — М., 2003. — 328 с. Бужилова А.П. К вопросу о семантике коллектив- ных захоронений в эпоху палеолита // Этология че- ловека и смежные дисциплины. Современные ме- тоды исследований. Под ред. Бутовской М.Л. — М., 2004. — С. 21—35. Дерумс В.Я. Болезни и врачевание в древней При- балтике. — Рига, 1970. — 198 с. Довженко Ю.В. Населення Чернігова та суміжних територій доби середньовіччя (до антропологічного аспекту проблеми). — у друці. Дьяченко В.А. Рентгенодиагностика заболеваний костей и суставов. — М., 1958. — 263 с. Дьяченко В.Д. Антропологический состав средне- вековых восточных славян // Проблемы эволюцион- ной морфологии человека и его рас. — М., 1986. — С. 234—242. Дяченко В.Д. Антропологічний склад Києва і його околиць у середньовіччі (ХІ—ХІІІ ст.) // Стародавній Київ. — К., 1993. — С. 151—166. Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу. — К., 1965. — 129 с. Дяченко В.Д., Покас П.М., Сухобоков О.В. Древне- русское население Левобережной Украины (по ма- териалам могильника у села Каменное) // Антропо- логические данные о составе древнего населения на территории Украины. — К., 1984. — С. 4—26. Историческая экология человека. Методика биоло- гических исследований. — М., 1998. Итоговый документ научно-технической конферен- ции «Этноконфессиональные традиции и практика мемориализации мест массовых захоронений жертв социальных катастроф» 6—8 июля 2006, Москва // http://www.martyr.ru Іванцов І.О. Стародавній Київ — К., 2003. — 367 с. Каргер М.К. Древнерусский город Изяславль в свете археологических исследований 1957—1958 гг. // XV серия Ленингр. Унив. — 1959 — С. 17—20. Каргер М.К. Киев и монгольское завоевание // СА. — 1949. — XI. — С. 55—102. Козак А.Д. Древнерусское население Григоровки по материалам могильника // Петрашенко В.А. Древ- нерусское село (по материалам поселений у с. Гри- горовка). — К., 2005. — С. 226—241. Козак А.Д. К вопросу о присутствии и распростра- нении туберкулёза в городах южной Руси // Ак- туальные направления антропологии. Сборник, посвященный 80-летию академика РАН Т.И. Алек- сеевой. — М., 2008б. — С. 145—150. Козак А.Д. К вопросу о реконструктивных возмож- ностях диагностики заболеваний у древнего насе- ления Украины (на примере Киева и Переяслава) // Вестник антропологии. — 2007. — № 15. — Ч. 2. — С. 394—399. Козак A.Д. К вопросу о существовании проказы в древнем Киеве. Случай заболевания из погребения 475 Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології X века на территории Михайловского Златоверхого монастыря // OPUS: Междисциплинарные иссле- дования в археологии. — М., 2002. — Вып. 1—2. — С. 160—163. Козак О.Д. До питання про дослідження погромів та полів битв в антропології. Методика та програма вивчення антропологічного матеріалу з загиблих давньоруських градів // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради. Збірка наукових праць. — Корос- тень, 2008а. — Т. 1. — С. 226—236. Козак О.Д. Захворювання жителів Переяслава ХІ— ХІІ ст. та можливості біо-соціальних реконструкцій // Наукові записки з української історії. — Вип. 20. — Переяслав-Хмельницький, 2009. — С. 104—116. Козак О.Д. Кияни княжої доби. Біоархеологічні студії. — К., 2010 (у друці). Козак О.Д. Сифіліс у середньовічному Києві // Архео- логія. — № 4. — 2001. — С. 144—146. Козак А.Д., Рудич Т.А. Население древнего Киева по данным остеологического исследования кладбища ХІ—ХІІІ вв. на ул. Паторжинского 14 // Причерно- морье, Крым, Русь в истории и культуре. Материалы II Судакской международной научной конференции (12—16 сентября 2004 г.). — К.; Судак, 2004. — Ч. 3. — С. 84—86. Козак A.Д., Шульц М. Исследование следов вос- палительных заболеваний среднего уха и около- носовых пазух у представителей древнерусского населения Киева // Вестник антропологии. — 2003. — Вып. 10. — С. 104—114. Козак А.Д., Шульц М. Морфология и классификация следов менингиальных реакций на древних черепах (проблемы диагностики на примере средневековых популяций Киева) // ОПУС: Междисциплинарные исследования в археологии. Сборник статей. — М., 2008б. — Вып. 6. — С. 276—299. Козак А.Д., Шульц М. Проказа в древнерусском Ки- еве по данным палеопатологии // Вестник антропо- логии. — 2006. — № 14. — С. 34—40. Козак О.Д., Шульц М. «Біла смерть» у золотоверхо- му місті. До питання про туберкульоз давньоруської доби // Археологічні студії. — Вип. 3. — К.; Чернівці, 2008а. — С. 200-215. Козак О.Д., Шульц М. Палеопатологія та діагнос- тика цинги (на антропологічних матеріалах з дав- ньоруського Києва) // Археологія. — 2007. — № 4. — C. 60-69. Литвинова Л. Населення Півдня України доби се- редньовіччя за антропологічними даними (за ма- теріалами ґрунтових могильників 12 — поч. 15 ст.) // Наукові записки з української історії. — Вип. 20. — Переяслав-Хмельницький, 2008. — С. 148—153. Литвинова Л.В. Населення Нижнього Подніпров’я 12 — початку 15 ст. за антропологічними даними: Автореф. дис. … канд. іст. наук. — К., 2007. Литвинова Л.В. Населення Півдня України доби середньовіччя палеодемографічні аспекти дослід- ження) // АЛЛУ. — 2005. — № 1—2. — С. 108—116. Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Гончар В.М., Писарен- ко Ю.Г. Дослідження «міста Володимира» у Києві 1999 року // АДУ 1998—1999 роках. — К., 1999. — С. 124—125. Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Гончар В.М., Писа- ренко Ю.Г., Архіпова Є.І. Звіт про археологічні до- слідження Старокиївської експедиції ІА НАНУ на вул. Володимирській, 8 в м. Києві у 1999 році // НА ІА НАН України. — 1999/23. Мовчановський Т. Райковецьке городище XI— XIII ст. // Наукові записки ІІМК. — К., 1935. — Кн. 5—6. — C. 125—178. Назарова Т.А. Антропологический состав населения средневекового Херсона // Проблемы истории и архе- ологии Украины: материалы VI международной на- учной конференции, посвященной 150-летию со дня рождения академика В.П. Бузескула (Харьков, 10— 11 октября 2008 г.).—Харьков, 2008. — С. 87—88. Назарова Т.А. Брахикранный компонент в составе населения средневекового Херсона // Древнее При- черноморье (Сб. статей, посвященных 85—летию со дня рождения профессора П.О. Карышковского). — Одесса, 2006. — С. 151—156. Пашкова В.И. Очерки судебно-медицинской остео- логии. — М., 1963. — 156 с. Покас П.М. Антропологическая характеристика пог- ребений // Максимов Е.В., Петрашенко В.А. Славян- ские памятники у с. Монастырек на среднем Днеп- ре. — К., 1988. — С. 135—137. Покас П.М. До антропології середньовічного на- селення басейну р. Псел // Археологія. — 1987. — № 58. — С. 94—98. Рохлин Д.Г. Болезни древних людей. — М.; Л., 1965. — 302 с. Рудич Т. До питання про антропологічний склад на- селення лівобережної України давньоруської доби (за матеріалами з могильника на околиці м. Переяс- лава-Хмельницького) // Наукові записки з українсь- кої історії. — Вип. 20. — Переяслав-Хмельницький, 2008. — С. 96—103. Рудич Т.А. Антропологический состав населения Ки- ева по материалам раскопок древнерусского христи- анского могильника на территории Старокиевской горы // Церковная археология южной Руси. Сборник материалов международной конференции «Цер- ковная археология: проблемы, поиски, открытия» (Севастополь, 2001 г.). — Симферополь, 2002. — С. 228—234. Рудич Т.О. Про антропологічний склад населення Середнього Подніпров’я доби пізнього середньовіч- чя // Археологія. — 2009. — №1. — С. 16—25. Сапин М.Р., Билич Г.Л. Анатомия человека. — М., 1989. — 543 с. Томашевський А.П. Райковецький археологічний комплекс та перспективи сучасних науково-інфор- маційних технологій // Бердичівська земля в кон- тексті історії України. Науковий збірник «Велика Волинь» — Житомир, 1999. — Т. 19. — С. 57—61. Томашевський А.П., Козак О.Д., Павленко Л.В., Павленко С.В., Чекановський А.А. Завдання, до- слідницькі програми і особливості Райковецького проекту // Бердичівська земля у плині часу. Ма- теріали Міжнародної науково-краєзнавчої конфе- ренції, присвяченої 150-річчю від дня народження класика англійської літератури Дж. Конрада (26— 29 вересня 2007 р., м. Бердичів). — Науковий збір- ник «ВЕЛИКА ВОЛИНЬ». Випуск 37. — Житомир, 2007. — Т.2. — С. 116—122. Фло Ш., Шульц М. Заболевания среднего уха в ис- торических и доисторических популяциях — диа- гностика и возможности интерпретации // ОПУС: Междисциплинарные исследования в археологии. Сборник статей. — М., 2008. — Вып. 6. — С. 300— 322. Хвойко В.В. Древние обитатели среднего Прид- непровья и их культура. — К., 1913. — 101 с. Хойновський И.А. Раскопки великокняжеского дво- ра древнего города Киева. — К., 1893. — 78 с. Burkhardt L., Fischer H. Pathologische Anatomie des Schädels in seiner Beziehung zum Inhalt spezielle Pathologie des Schädelskelets // Handbuch der speziellen pathologischen Anatomie und Histologie. Козак О.Д. Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології 476 Hrgb.: Uehlinger E. — 1970. — Bd. 9. — T. 7. — 452 s. Capasso L., Kenedy K.A.R, Wilczak C.A. Atlas of Occupational Markers on Human Remains. — Teramo: Edigrafital S.p.A, 1999. — 183 p. Dwight T. The Size of the Articular Surface of the Long Bones as Characteristics of Sex: An Anthropological Study // American Journal of Anatomy. — 1905. — V. 4. — Р. 19—32. Holst M. Battlefield archaeology — a guide to the archaeology of conflict. British Аrchaeological Jobs Resource. — T. L. — Sutherlend, 2005. — 43 p. Nemeskéri J., Harsányi L., Acsádi G. Methoden zur Diagnose des Lebensalters von Skelettfunden // Anthropologischer Anzeiger. — 1960. — Bd. 24. — S. 70—95. Ortner D.J. Theoretical and Methodological Issues in Paleopathology // Human Paleopathology: Current Syntheses and Future Options. A Symposium held at the International Congress of Anthropological and Ethnological Sciences, Zagreb, Yugoslavia, 24—31 July 1988 / Eds.: D.J. Ortner, A.C. Aufderheide. — Washington and London: Smithsonian Institution Press, 1991. — P. 5—11. Pearson K. On the Problem of Sexing Osteometric Material // Biometrika. — 1914. — V. 10. — Р. 479— 487. Schultz M. Paläopathologische Diagnostik // Anthropologie: Handbuch der vergleichenden Biologie des Menschen. Hrgb.: Knussmann R. — Stuttgart: Fischer Verlag, 1988. — Bd. I (1): Wesen und Methoden der Anthropologie. — P. 480-496. Schultz M. Paleohistopathology of Bone: a New Approach to the Study of Ancient Diseases // Yearbook of physical anthropology. — 2001. — Vol. 44. — P. 106—147. Wood J.W., Milner G.R., Harpending H.C., Weiss K.M. The Osteological Paradox: Problems of Inferring Prehistoric Health from Skeletal Samples // Current Anthropology. — 1992. — 33 (4). — Р. 343—370. А. Д. К о з а к пРОБЛЕМЫ, МЕТОДиКи и пЕРСпЕКТиВЫ ДРЕВНЕРУССКОЙ и СРЕДНЕВЕКОВОЙ БиОАРХЕОЛОГии Антропологическая наука в Украине сегодня, в частности в области медиевистики, развивается не только в направлении этнической антропологии. Основными проектами, которые планируются и разрабатываются в древнерусской и средневековой биоархеологии являются: исследования физическо- го типа, демографических показателей и здоровья населения городов; социальная стратификация в показателях болезней и смертности в селе — городе; а также изучение последствий социальных катас- троф, таких как войны и эпидемии. Для наиболее полной реконструкции антропологических и палео- экологических черт населения территории Украины используются методики и практики, как заимство- ванные нами у европейских и российских антропо- логических школ, так и разработанные самостоя- тельно. В статье приводятся краткие результаты ком- плексного исследования нескольких различных в антропологическом и палеопатологическом смысле древнерусских городских могильников. На их осно- ве выделено несколько комплексов признаков, поз- воляющих характеризовать население в его эколо- гическом и социальном окружении. Автором описана методика исследования костных останков из обычных и массовых погребений, а так- же возможности интерпретации данных, получен- ных в ходе их изучения. Анализируются основные проблемы интерпрета- ций распределения в популяциях палеопатологи- ческих признаков и возможные пути их решения. Ставятся новые задачи в развитии данного направ- ления науки. O. D. K o z a k PROBLEMS, METHODS AND PERSPECTIVES OF OLD RUS’ AND MEDIEVAL BIOARCHAEOLOGY Today, the science of anthropology in Ukraine, es- pecially medievistic, develops not only in the direction of ethnical anthropology. The leading projects that are being planned and developed in the old rus’ and medi- eval bioarchaeology are: researches of the physical type, demographic fea- tures, city and town population health; social strati- fication of the village-city disease and death rate and research of the consequences of social catastrophes — wars and epidemics. Methods and practices borrowed from european and russian archaeologists, as well as developed by us, are used for the best possible reconstruction of anthropo- logical and paleoecological population traits. Short results of the complex research of a few old rus’ city burial grounds that differ in anthropological and paleopathological senses are displayed in the arti- cle. These researches have led to singling out multiple traits that allow us to characterise the population in its ecological and social background. The Author describes methods for researching bone remains from single and mass burials, and possibilities for interpretating the results of those researches. Also, fundamental problems with interpretation of distribution of the paleopathological features in the populace and their possible solutions are being ana- lysed. New goals are set for future developement of this direction of science.

Проблеми та перспективи давньоруської та середньовічної біоархеології

Репозитарії

Схожі ресурси