Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)

В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «дв...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автор:	Козюбра, М.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Філософія права як наука
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8488
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8488
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-84882010-06-08T12:01:00Z Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) Козюбра, М.І. Філософія права як наука В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «двойственной» природы, которая по его мнению, не только отвечает современным тенденциям развития науки в целом, правоведения и философии, в частности, но и содействует преодолению известной отчужденности между правоведами и философами, занимающимися исследованиями философско-правовой проблематики. The article, based on a critical analysis of the existing approaches, presents an attempt to define a stand of philosophy of law in system of social sciences, and its status. The author substantiates not only a world-viewing and value-oriented character of philosophy of law, but also a scientific one, presents additional arguments for considering it as having a "dual" nature, which, in his opinion, not only responds to the modern tendencies of advancement of science as a whole, jurisprudence and philosophy, but also is instrumental in overcoming the known estrangement between jurists and philosophers engaging in research of philosophical-legal problematic. 2003 Article Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8488 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія права як наука Філософія права як наука
spellingShingle	Філософія права як наука Філософія права як наука Козюбра, М.І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
description	В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «двойственной» природы, которая по его мнению, не только отвечает современным тенденциям развития науки в целом, правоведения и философии, в частности, но и содействует преодолению известной отчужденности между правоведами и философами, занимающимися исследованиями философско-правовой проблематики.
format	Article
author	Козюбра, М.І.
author_facet	Козюбра, М.І.
author_sort	Козюбра, М.І.
title	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
title_short	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
title_full	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
title_fullStr	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
title_full_unstemmed	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
title_sort	місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Філософія права як наука
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8488
citation_txt	Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kozûbramí míscefílosofíípravavsistemísuspílʹstvoznavstvadopitannâprodisciplínarnijstatusfílosofííprava
first_indexed	2025-07-02T11:10:56Z
last_indexed	2025-07-02T11:10:56Z
_version_	1836533351144488960
fulltext	ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 27 © 2003 р. М. І. Козюбра Національний університет “Києво-Могилянська Академія” МІСЦЕ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА В СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА (ДО ПИТАННЯ ПРО ДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУС ФІЛОСОФІЇ ПРАВА) Філософія права має, як відомо, давню і ба- гату історію, хоч сам термін “філософія права” введений в науковий обіг лише два століття то- му. За час свого існування вона пройшла досить складний шлях, на якому були періоди як злетів, так і падінь. До останніх слід віднести, зокрема, радянський період її вітчизняної історії, коли ак- тивні розробки проблем філософії права, як і її викладання у юридичних навчальних закладах, фактично припинилися. Як самостійна дисциплі- на вона перестала існувати. Окремі філософсько-правові проблеми, якщо і продовжували досліджуватися, то виключно з позицій моністичного матеріалістичного світо- гляду в жорстких рамках марксистсько-ленінсь- кої загальної теорії держави і права. Лише в 60- 70 тих роках минулого століття з’являються по- одинокі спеціальні праці, присвячені як загаль- ним філософським проблемам права, так і філо- софському осмисленню його окремих сторін – сутності і цінності права, його взаємозв’язків з суспільною свідомістю та її формами тощо. Після розвалу Союзу РСР, здобуття Україною незалежності, відмови від матеріалістичного мо- нізму і переходу на позиції світоглядно-методо- логічного плюралізму дослідження філософських проблем права значно активізувалися. З’яви-лося чимало публікацій, у тому числі монографій з філософсько-правової проблематики, найбільш цікавими з яких є монографії А.А. Козловського, С.І. Максимова, Л.В. Петрової, видано декілька навчальних посібників з філософії права – інди- відуальних і колективних, проте її місце в сис- темі суспільствознавства залишається чітко не визначеним. Перша, і мабуть, найскладніша проблема, яка виникає при намаганні визначити таке місце – це проблема статусу філософії права. Чи є вона са- мостійною наукою, якщо є, то до яких наук – фі- лософських чи юридичних належить, які її сто- сунки з суміжними юридичними науками, зок- рема із загальною теорією права, історією пра- вових вчень, соціологією права? Ці та інші пи- тання, хоч і мають досить давню історію, проте й нині залишаються дискусійними. Можна виділити декілька основних підходів до розуміння поняття “філософія права” та її статусу. Відповідно до першого з них філософія права розглядається як розділ соціальної філософії по- ряд з такими її розділами як філософія моралі, філософія політики, філософія релігії, філософія культури, філософія науки тощо. Таке розуміння філософії права властиве переважно вітчизняним філософам, які спеціалізуються на дослідженнях філософсько-правової проблематики, хоч серед прихильників цього підходу інколи можна зу- стріти також юристів, “погляди яких на філосо- фію не виходять за межі її марксистської інтер- претації” [13, с. 14]. При зазначеному підході право розглядається лише як фрагмент соціальної реальності поряд з мораллю, політикою, релігією тощо, що не до- зволяє всебічно з’ясувати його природу, зокрема відмінності від названих соціальних явищ. Розгляд права виключно в контексті соціаль- ної філософії, як показує досвід, призводить до побудови відірваних від реального життя абст- рактних схем, які не дають уявлень про глибинну сутність права, інших правових явищ, а нерідко породжують (особливо серед юристів) скептичне ставлення до самої правової філософії. Другий, нині один з найпоширеніших підхо- дів до розуміння дисциплінарного статусу філо- софії права – це її розгляд як складової частини, одного з основних напрямів загальної теорії пра- ва (поряд з соціологією права, логікою права, порівняльним правознавством), сконцентрованих виключно на вирішенні проблем методології. На відміну від попереднього підходу він властивий переважно правознавцям – спеціалістам в галузі загальної теорії права. Проте, по-перше, філософія права не зво- диться до методології пізнання права, хоч остан- ня складає одне з основних завдань філософії права. Окрім світоглядно-методологічної про- блематики вона охоплює систему знань про пра- вову реальність, про що мова йтиме далі. По-друге, юридична наука, в свою чергу, не обмежується методологією найвищого, світогля- дно-філософського рівня, а включає також інші М.І. Козюбра 28 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. рівні методології – загальнонауковий, спеціаль- нонауковий, окремонауковий. Третій підхід полягає у тому, що філософія права розглядається як складова частина юрис- пруденції, як ”особлива юридична теорія” [13, с. 17] відмінна від юридичної науки. Філософія права, на думку прихильників такого підходу, не може вважатися юридичною наукою, “оскільки філософія і наука являють собою якісно різні типи раціонального мислення про предмет” [13, с. 17]. Якщо метою юридичної науки, як і будь-якої на- уки, є істина, то мета філософії – це “позиція, пев- не світоглядне пізнання предмету” [13, с. 34]. Гово- рити ж про істинність юридичних знань можна лише тоді, коли вони є позаособистісними, поза- суб’єктивними. Філософія ж завжди є продуктом особистої творчості [13, с. 35]. Відмінний від наукового характер філософії права з аналогічних по суті міркувань обстоюють і деякі прихильники розуміння філософії права як складової соціальної філософії. На їх думку, філософія права не є наукою, оскільки вона не має свого власного предмету, причому “не тому, що їй нічого вивчати, а тому що “наука вивчає світ, з якого попередньо видалений об’єкт, саме тому наукове знання є позаособистісним” [14, с. 6]. Філософія права ж, як і філософія культури, філософія релігії або філософія мови “не містить в собі знання про реальність, яка протистоїть людині, а розуміє цю реальність як стан духов- ного життя людини” [14, с. 7]. Інакше кажучи, філософія права відповідно до цього підходу на відміну від юридичної науки, не вивчає і не пояснює право як факт, як те що існує в реальності, а прагне до розуміння, світоглядного осмислення того, яким право повинно бути. Розуміння ж завжди має особистісно-екзисте- нціальний характер, тобто передбачає включення того, що було до певного моменту зовнішнім, в систему своїх особистісних смислів, ціннісних координат і власного екзистенціального досвіду. Саме це відрізняє, на думку прихильників роз- глядуваного підходу, філософське розуміння (зокрема й розуміння права) від наукового пізнання, яке має залиша- тися об’єктивно-неупередженим, нейтральним до особистісного фактору. Тим часом, як підтверджують особливо останні десятиліття, сучасна наука не така вже й нейтральна. Її творять люди, що мають ті чи інші світоглядні установки, моральні якості, життєвий і пізнавальний досвід, пристрасті, ін- тереси тощо. В процесі наукової творчості по- стійно виникають суперечності між суворою об’єктивністю науки і суб’єктивними особливос- тями людей, що її творять. Сучасна наука розви- вається під впливом як внутрішніх, так і зовніш- ніх факторів, тісно стикається з політикою, ідео- логією, психологією і мораллю суспільства. Вона все більше набуває соціальних, економічних, по- літичних функцій, що відзначають представники не тільки суспільних, а й природничих і тех- нічних наук . В умовах, коли зв’язок науки з названими со- ціальними факторами все більш посилюється, її розвиток не може відбуватися без їх врахування, тобто виключати ціннісний (аксіологічний) під- хід. Не випадково в останні десятиліття під впливом досягнень науки в галузі термоядерного вибуху, молекулярної генетики, зокрема генної інженерії, медицини, хімії тощо істотно загост- рилася проблема соціального контролю з регу- лювання наукових досліджень, стримування їх деяких практичних застосувань у сферах, що за- чіпають життєві інтереси сучасних і майбутніх поколінь, долю людства як біологічного виду. Для того щоб наука не “допомогла” йому ство- рити реальні засоби не тільки для миттєвого са- мознищення (вони вже фактично створені), а й для поступового самозживання, вчені не можуть залишатися неупередженими шукачами істини, не замислюватися над, власне, гуманістичними проблемами наукової творчості. Історія перекон- ливо засвідчила, що ідеал істини не можна ста- вити вище, ніж цінність людини [2, с. 21]. Тому виключати елементи розуміння ( ціннісного під- ходу) з науки, навіть природничої, протиставля- ючи його поясненню, навряд чи є підстави. Але якщо позаоціночне пізнання немислиме при дослідженні природних явищ, то тим більш воно неможливе в суспільних (гуманітарних) на- уках. Їх специфіка визначається насамперед са- мим об’єктом пізнання. На відміну від приро- дничих наук, об’єкти пізнання яких не створю- ються людьми, соціальні об’єкти, навпаки, існують тільки завдяки людині – їх творцю і інтерпрета- тору. Тобто в самому об’єкті соціального пізнання з самого початку присутній його суб’єкт. Якщо вчений-природознавець знаходиться поза досліджуваним об’єктом і дивиться на нього ззовні, то вчений-суспільствознавець сам вклю- чений в процеси, які досліджує, інакше кажучи, знаходиться в середині об’єкту, отже вивчає його не ззовні, а з середини. Тому в соціальному пі- знанні “суб’єктивація” об’єкта, тобто привнесен- ня в його ідеальний образ властивостей суб’єкта пізнання, його ціннісних установок, уявлень то- що, помітна, звичайно, значно більше, ніж у при- Місце філософії права в системі суспільствознавства Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 29 родничо-науковому пізнанні. Особистісно- ціннісне ставлення до соціальної дійсності, що пізнається, є не просто специфічною рисою соці- ального пізнання, а його необхідною умовою. Гуманітарії не можуть констатувати загаль- нозначимих істин, оскільки вони в своїх дослі- дженнях опираються на відповідні норми, пра- вила і достовірності, прийняті у тому співтова- ристві, з яким вони себе ідентифікують. Звідси випливає, що в суспільних науках без розуміння соціальної дійсності будь-яке її дослідження вза- галі неможливе. Воно ж формується під впливом різних факторів – соціально-політичної, націона- льної, релігійної та іншої належності дослідника, виховання, досвіду, оточуючого наукового сере- довища тощо. Яскраво виражену “суб’єктивацію” об’єктів у соціальному пізнанні не слід, звичайно, розу- міти як суб’єктивізм. Вона зовсім не виключає об’єктивності відображення, “а являє собою тільки особливу форму об’єктивного відобра- ження, специфічну для людини і людського сус- пільства – об’єктивність в суб’єктивній формі (емоцій, настроїв, прагнень, ідей), об’єктивність з суб’єктивними елементами, які також обумов- лені об’єктивними властивостями природи і сус- пільства” [5, c. 42]. Ціннісні передумови визна- чають не розвиток і функціонування об’єкта до- слідження, а лише характер і специфіку самого дослідження в суспільних науках [16, с. 12]. Чи може обмежуватись філософія загалом і філософія права, зокрема, виключно розумін- ням? Або іншими словами: чи можливе розу- міння світу таким, яким він повинен бути (у тому числі права таким, яким воно має бути) без пі- знання і пояснення того, що існує в реальності (зокрема права таким, яким воно є)? Залежно від відповіді на це питання можна, очевидно, робити висновок, чи є філософія взагалі і філософія пра- ва, зокрема, науками, чи вони являють собою винятково світоглядно-споглядаючі системи. На мій погляд, наукове знання є необхідною ступінню до філософсько-правового розуміння. Останнє неминуче має бути пов’язаним з пізнан- ням існуючої реальності, тобто конкретних явищ, процесів і фактів. При осмисленні і конс- труюванні того, що має бути, філософія права не може відсторонюватися від цих реальностей. Без опори на них неможливе проникнення в глибинні пласти права, виключається переконлива аргу- ментація відповідних положень і висновків щодо того, яким воно має бути, а філософія права пе- ретворюється в абстрактні, умоглядні, а то й зовсім спекулятивні, відірвані від реального життя конструкції. Отже, ціннісний, аксіологічний підхід, імане- нтно притаманний філософії права, зовсім не за- перечує можливості і необхідності наукового осмислення нею правових явищ, процесів і фак- тів. Більше того, саме ця властивість філософії права сприяє їх розгляду в різних аспектах і з різ- них позицій. Тим самим відбувається більш бага- тогранне, глибоке і повне осмислення правових феноменів. Головне ж полягає у тому, щоб на ос- нові різних світоглядних позицій і точок зору ви- явити внутрішню сутність правових явищ і проце- сів, що й складає основне завдання філософії пра- ва. Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що онтологічна, гносеологічна і аксіологічна сторони в філософії права тісно зв'язані між со- бою, вони складають її цілісну структуру. Разом з тим, не можна не помічати, що цінні- сний, аксіологічний аспект у філософії права ви- ражений більш яскраво порівняно з деякими ін- шими дисциплінами не тільки природничо-філо- софського, а й соціально-філософського спряму- вання – філософії науки, філософії культури, фі- лософії мови та інших, що пояснюються особли- востями самого її об'єкта – права як специфіч- ного способу практично-духовного освоєння со- ціальної дійсності. Ця специфіка полягає у тому, що право зоріє- нтоване не стільки на описування і пояснення соціального життя, скільки на його організацію, впорядкування. Правові норми “не описують, а приписують” – слушно зазначає німецький фі- лософ права Райнольд Циппеліус. Отже пізнання, хоч і складає певний базис права, його найгли- биннішу характеристику [8, с. 9], проте не виче- рпує всієї його суті як специфічного способу сві- тосприйняття. Пізнавальний момент в праві, його “інтелектуальна” цінність підпорядковані голо- вній, регулятивній, а точніше, оціночно-ім- перативній функції (хоч у ряді випадків можуть мати й самостійне значення). Специфічна функ- ція права полягає не в тому, щоб пояснювати за- кони і механізми соціального розвитку, озброю- вати людей науковими знаннями, а в тому, щоб регулювати суспільні відносини. Інакше кажучи, знання в праві важливі не самі по собі. Вони на- бувають значення лише будучи пропущеними через призму правових і моральних цінностей (аксіологічного підходу), тобто існують в пере- твореному вигляді. Тому не слід абсолютизувати роль науки в правотворенні як це нерідко має місце у правознавчій літературі, коли право роз- М.І. Козюбра 30 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. глядається виключно як форма існування теоре- тичного, наукового знання, що відрізняється від нього чисто лінгвістично-імперативним характе- ром своїх приписів. Насправді відносини між правом і наукою на- багато складніші, про що свідчать, зокрема, не- вщухаючі дискусії навколо відомого вислову да- вньоримського юриста Ульпіана – “jus est ars boni et augui”. У вітчизняній літературі цей ви- слів здебільшого перекладається з латинської мови як “право є мистецтвом добра і справедли- вості”. Однак виявляється, що латинське слово “ars” в силу своєї багатозначності нерідко пере- кладається як “наука”. Відповідно до такого пе- рекладу ульпіанівський вислів звучатиме як “право є наукою про добре і справедливе”. Відповіді на питання, що ж насправді являє собою право – науку чи мистецтво, до цього часу істотно розходяться. Одні вчені схильні бачити в праві мистецтво управляти людьми, забезпечу- вати в суспільстві панування певного порядку, мистецтво складати закони, їх тлумачити, засто- совувати тощо. Другі, як вже зазначалося, ото- тожнюють право з наукою (принаймні за змістом закладених в ньому знань). Треті відстоюють ві- рну, як видається, думку про те, що право по- єднує в собі елементи і мистецтва, і науки. “Коли звучить звичне питання – “що є право – наука чи мистецтво?”, – пише, наприклад, фра- нцузький теоретик права Ж.-Л. Бержель, – всі врешті-решт сходяться на тому, що це мистец- тво, яке полягає в поліпшенні соціальних відно- син шляхом формулювання справедливих правил і їх застосування в неупередженій манері; це ми- стецтво ще й тому, що право не обмежується простим утвердженням правил, їх тлумаченням і розв’язанням спірних ситуацій; завдання права полягає також у тому, щоб класифікувати юри- дичні факти, конструювати теорії, розробляти принципи. Але для того, щоб пояснити і задово- льнити соціальні сподівання і відносини, право не може залишатися осторонь від інших суспіль- них дисциплін, від філософії, історії, соціології, економіки, антропології, політики” [3, с. 22]. Отже, концепція права не може бути тільки наукою, основаною виключно на знанні, вона обов’язково має доповнюватись правовим розу- мінням. Саме поєднання в філософії права реа- льності та ідеальності, сущого і належного, тео- ретичних знань і практичних прийомів утвер- дження доброго і справедливого дає підстави розглядати її як науку. Очевидно з цього виходять (хоч і не аргумен- тують належним чином) прихильники четвертого підходу до визначення статусу філософії права. Відповідно до цього підходу вона являє собою комплексну, суміжну науку (наукову і навчальну дисципліну), що перебуває на межі філософії і юриспруденції [17, с. 5, 16]. Підтримуючи позицію про міждисциплінар- ний статус філософії права, разом з тим слід за- уважити, що констатація такого статусу ще не дає чіткої відповіді на питання про місце філо- софії права в системі суспільних наук, зокрема в системі філософії і юриспруденції. Адже між- дисциплінарність комплексних, суміжних наук в літературі (як свідчать, зокрема, дискусії щодо статусу соціології права) трактується далеко не однозначно. Вони розглядаються, по-перше, як складові частини тієї науки, якій переважно зо- бов’язані своїм генетичним походженням; по- друге, як окремі галузі наукового знання, що за- ймають проміжне місце між науками, на стику яких сформувались; по-третє, як відокремлені в самостійні наукові галузі складові частини од- ночасно двох (або й декількох) наук, на базі яких виникли; по-четверте, як єдині науки, природа яких має двоїстий характер, тобто які залиша- ються сферою тяжіння своїх “генетичних роди- чів” [10, с. 118-119; 11, с. 47; 15, с. 36-39]. Аналогічні трактування можливі також між- дисциплінарного статусу філософії права. Вона може розглядатись як галузь наукових знань, що стоїть поза як філософією, так і правознавством, являючи собою принципово новий напрям в сус- пільствознавстві. Така точка зору висловлюва- лась, зокрема, В.М. Кудрявцевим і В.П. Казімір- чуком щодо статусу соціології права [9, с. 3, 14]. Можливий також варіант трактування, коли фі- лософія права “розмежовується” на дві науки (наукові дисципліни) – “філософську філософію права” і “юридичну філософію права”, що має місце в тій же соціології права [12, с. 1-10; 15, с. 60-63], а інколи, хоч і не зовсім чітко, просте- жується також щодо філософії права [4, с. 186]. Нарешті, філософія права може трактуватись як єдина, хоч і “двоїста” за своєю природою, наука (наукова дисципліна), що живиться одночасно з двох різних джерел – філософії і юриспруденції [17, с. 18]. На користь останнього розуміння фі- лософії права говорить не тільки не зовсім, мож- ливо, усвідомлена позиція ВАК України, згідно з якою вчений ступінь з філософії права може присуджуватись як з філософських, так і з юри- дичних наук (незважаючи на те, що за номенкла- турою наукових спеціальностей філософія права відноситься до юридичних наук під номером Місце філософії права в системі суспільствознавства Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 31 12.00.01), а й інші, більш важливі, на мою думку, міркування. В умовах бурхливого розвитку процесів інте- грації та диференціації наук, які, як свідчить іс- торія науки, завжди проходили паралельно, від- бувається все активніше взаємопроникнення на- ук. Воно обумовлене об’єктивними причинами: не лише внутрішньою логікою і тенденціями розвитку науки, а й потребами практики. Сучас- на юридична практика ставить перед пра- вознавством такі комплексні завдання, які не в змозі вирішити розрізнено будь-яка окрема га- лузь знань [7, c. 61-62]. Їх вирішення можливе лише при тісному співробітництві, взаємодії правознавства з іншими науками – природни- чими, технічними, суспільними. У зв’язку з цим говорити про повну автономність, а тим більше про якусь абсолютну “чистоту” юридичної на- уки, як і будь-якої галузі знань в сучасних умо- вах, не доводиться. Тим більше, на мою думку, втрачають сенс дискусії щодо дисциплінарного статусу комплексних, суміжних наук, які вже давно склалися або ж знаходяться в процесі ста- новлення. Адже навряд чи хто нині наважиться поновлювати обговорення дисциплінарного ста- тусу таких наук як судова медицина, судова пси- хіатрія, правова статистика, криміналістика, кримінологія тощо, які відносяться до юридич- них наук і водночас розглядаються як складові частини відповідно медичної, статистичної, пси- хологічної та інших наук, на положення яких во- ни спираються [6, с. 5]. Ще більш схоластичними виглядали б, мабуть, спроби “поділити” на дві автономні галузі наукових знань – юридичну і неюридичну, приміром правову кібернетику чи правову біологію, які нині продовжують активно формуватись. Наведені міркування, хоч і з певними засте- реженнями, викликаними переважно належністю до одного виду наук – суспільствознавства, на мою думку не слід ігнорувати також при визна- ченні статусу філософії права і соціології права. Визнання їх “двоїстої” природи не тільки від- повідає сучасним тенденціям розвитку науки в цілому і правознавства, філософії і соціології, зокрема, а й сприяє подоланню взаємної відчу- женості, а часом навіть певної зневаги до дослі- джень один одного, з боку правознавців, філософів і соціологів, формуванню у них впевненості у то- му, що лише їх спільними зусиллями можна ство- рити найбільш повну, адекватну характеристику такого надзвичайно складного феномену як право. Визнання двоїстої природи філософії права, звичайно, не означає, що тим самим знімаються будь-які питання про розподіл праці між право- знавцями і філософами при дослідженні ними філософсько-правової проблематики. Проте ці питання знаходяться не в площині розрізнення предметів філософсько-правових і юридико-фі- лософських досліджень (як і будь-яка наука, фі- лософія права має єдиний предмет, до визна- чення якого вдаватися тут не буду, оскільки це окрема тема), а в площині відмінностей підходів до таких досліджень і їх методів. Якщо філософи розглядають право під кутом зору буття (дійсності) в цілому, в контексті мо- ралі, людського духу тощо, залишаючись “на ґрунті філософії”, то відправним пунктом філо- софського осмислення права правознавцями є не дійсність в цілому, а дійсність в тих межах, в яких існує право, тобто людське буття [1. с. 5]. Базуючись на вихідних філософських засадах, дослідники-правознавці при дослідженні філо- софсько-правової проблематики зовсім не “від- межовуються від практичних проблем своєї на- уки і не стають на позицію її неюридичного ба- чення”, як інколи вважається [17, с. 18], а на- впаки, на відміну від філософів залишаються на “ґрунті права”. Філософсько-правові дослі- дження правознавців “виростають” безпосеред- ньо з правового матеріалу, на фундаменті юри- дичного знання, у тому числі почерпнутого з юридичної практики. Зрозуміло, що різку межу між цими підхо- дами провести практично неможливо. Однак во- ни, на мій погляд, певною мірою можуть слу- жити критерієм розрізнення філософсько-право- вих досліджень, проведених філософами і право- знавцями (актуалізація цього питання викликана, зокрема, згадуваною позицією ВАК України). Застосування згаданих підходів дозволяє істо- тно підвищити надійність філософсько-правових досліджень, сприяє верифікованості отриманих правознавцями і філософами результатів, а отже ефективності їх використання як в теорії, так і в юридичній практиці. Список літератури 1. Алексеев С.С. Философия права. – М., 1998. 2. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві (філософський аналіз) Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософ. наук. – К., 2003. 3. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М., 2000. 4. Гарник А.В. Проблема дисциплинарного статуса философии права // Философия и соци- М.І. Козюбра 32 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. ология в контексте современной культуры. – Днепропетровск, 1998. 5. Живкови Л. Теория социального отраже- ния. – М., 1969. 6. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. Цвіка. – Харків, 2002. 7. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М., 2001. 8. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці, 1999. 9. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Совре- менная социология права. – М., 1995. 10. Кульчар К. Основи соціології права. М., 1981. 11. Тадевосян Э.В. Социология права и её место в системе наук о праве // Государство и право. – 1998. – № 1. 12. Лапаева В.В. Социология права. И., 2000. 13. Малахов В.П. Философия права. – М., 2002. 14. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. Учебное пособие. Самара, 1995. 15. Савчук С.В. Юридична соціологія. – Чернівці, 2003 16. Социальная философия / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. – М., 1995. 17. Філософія права. Навчальний посібник / За ред. проф. О.Г. Данільяна. – К., 2002. Н. И. Козюбра МЕСТО ФИЛОСОФИИ ПРАВА В СИСТЕМЕ ОБЩЕСТВОВЕДЕНИЯ (К ВОПРОСУ О ДИСЦИПЛИНАРНОМ СТАТУСЕ ФИЛОСОФИИ ПРАВА) В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «двойственной» природы, которая по его мнению, не только отвечает современным тенденциям развития науки в целом, правоведения и философии, в частности, но и содействует преодолению известной отчужденности между правове- дами и философами, занимающимися исследованиями философско-правовой проблематики. М. I. Коziubra PHILOSOPHY OF LAW’S STAND IN SOCIAL SCIENCES (ON ISSUE OF THE DISCIPLINARY STATUS OF PHILOSOPHY OF LAW) The article, based on a critical analysis of the existing approaches, presents an attempt to define a stand of philosophy of law in system of social sciences, and its status. The author substantiates not only a world- viewing and value-oriented character of philosophy of law, but also a scientific one, presents additional ar- guments for considering it as having a "dual" nature, which, in his opinion, not only responds to the modern tendencies of advancement of science as a whole, jurisprudence and philosophy, but also is instrumental in overcoming the known estrangement between jurists and philosophers engaging in research of philosophical- legal problematic.

Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)

Репозитарії

Схожі ресурси