Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів
В статье дана субъектная интерпретация предметной специфики и дисциплинарного статуса философии права как сферы сотрудничества философов и юристов.
Збережено в:
| Дата: | 2003 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8489 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 33-36. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-8489 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-84892010-06-08T12:01:01Z Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів Максимов, С.І. Філософія права як наука В статье дана субъектная интерпретация предметной специфики и дисциплинарного статуса философии права как сферы сотрудничества философов и юристов. The subject’s interpretation of object specification and scientific status of philosophy of law as sphere of cooperation between lawyers and philosophers is given in this paper. 2003 Article Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 33-36. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8489 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія права як наука Філософія права як наука |
| spellingShingle |
Філософія права як наука Філософія права як наука Максимов, С.І. Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| description |
В статье дана субъектная интерпретация предметной специфики и дисциплинарного статуса философии права как сферы сотрудничества философов и юристов. |
| format |
Article |
| author |
Максимов, С.І. |
| author_facet |
Максимов, С.І. |
| author_sort |
Максимов, С.І. |
| title |
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| title_short |
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| title_full |
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| title_fullStr |
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| title_full_unstemmed |
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| title_sort |
філософія права як сфера співпраці юристів і філософів |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2003 |
| topic_facet |
Філософія права як наука |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8489 |
| citation_txt |
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 33-36. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT maksimovsí fílosofíâpravaâksferaspívpracíûristívífílosofív |
| first_indexed |
2025-07-02T11:11:28Z |
| last_indexed |
2025-07-02T11:11:28Z |
| _version_ |
1836533366010150912 |
| fulltext |
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 33
© 2003 р. С. І. Максимов
Національна юридична академія України імені Я. Мудрого, м.Харків
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК СФЕРА СПІВПРАЦІ
ЮРИСТІВ І ФІЛОСОФІВ
Проблема предметної специфіки і дисциплі-
нарного статусу філософії права може бути роз-
глянута в суб’єктному вимірюванні, тобто крізь
призму взаємовідносин між юристами і філосо-
фами. Суперечність цих взаємовідносин була
виражена І. Кантом як “суперечка факультетів”
[3]. На наш погляд, ця ситуація містить як “дра-
му” взаємного нерозуміння філософів і юристів,
так і імператив пошуку шляхів розуміння, їх
співпраці, простором якого і виступає філософія
права, яка займається рефлексією основ права.
За своїм статусом філософія права – дисцип-
ліна комплексна, яка знаходиться на стику філо-
софії і правознавства. При цьому вихід на про-
блематику філософії права може бути здійснений
з двох протилежних напрямів: від філософії до
права і від рішення практичних завдань через
правознавство, що здійснює наукове пізнання
права, до його філософського осмислення.
У першому випадку філософія права (філо-
софський підхід до права) виникає внаслідок
поширення тієї або іншої світоглядної, філософ-
ської концепції на право, різноманітні правові
явища [1, c. 10]. Звернення філософії до осмис-
лення правової реальності (правового досвіду)
виявилося плідним для самої філософії. Деякі
з вищих виявів і досягнень класичної філософії –
результат такого звернення. У сфері філософії
права також відбувається певна перевірка пізна-
вальної сили тієї або іншої філософської конце-
пції, перевірка на її практичну спроможність
в одній з найважливіших сфер людського духу.
Все це дає повну підставу для висновку про те,
що без рефлексії основ права, філософського
осмислення правової реальності в цілому філо-
софська система не може вважатися “повноцін-
ною”, “донесеною”.
Інший шлях формування філософії права – від
рішення практичних завдань юриспруденції до їх
філософської рефлексії, яка йде від осмислення
приватних філософських проблем права, таких
як основи карного права, провина і відповідаль-
ність, виконання зобов'язань та ін. до постановки
питання про сутність права. Тут філософія права
постає вже як особливий і самостійний напрямок
в правознавстві, специфічний рівень вивчення
власне права. Таке філософське осмислення пра-
ва здійснюється правознавцями в його більшій
практичній орієнтованості, де “ідеальні першо-
основи права розглядаються в тісному співвід-
ношенні з позитивним правом” [1, c.10]. Але і в
тому, і в іншому випадку філософія права орієн-
тується на осягнення сутності і смислу права,
закладених у ньому основ і принципів.
Внаслідок існування двох різних джерел фор-
мування філософії права склалися два основних
підходи до розуміння її статусу. Перший – роз-
глядає філософію права як галузь загальної фі-
лософії та її місце серед особливих частин зага-
льної філософії, таких як філософія моралі, фі-
лософія мови, філософія політики та ін. Вона на-
лежить до тієї частини філософії, яка вимагає від
людини необхідну манеру поведінки як соці-
альної істоти, тобто до практичної філософії. За
другим підходом філософію права слід віднести
до галузей юридичної науки. З цього погляду
вона є “основою” для створення позитивного
права і науки про позитивне право, оскільки дає
обґрунтування правових принципів і розкриває
смисл правових норм.
Кожний з підходів наголошує на одному
з двох можливих типів рефлексії над правом:
1) загальнометодологічній, загальнофілософсь-
кій, що спрямована на пошуки граничних основ,
умов можливості права, коли право співвідно-
ситься з усією “ойкуменою” людського буття –
культурою, суспільством, наукою та ін.; 2) внут-
рішньометодологічній, яка також є філософською,
однак здійснюється в межах самої правової науки.
Така подвійність філософії права знайшла ві-
дображення в тому, що вчений ступінь з філосо-
фії права може присуджуватися як за розрядом
філософських, так і за розрядом юридичних на-
ук. Отже, вона може розвиватися як філософом,
так і юристом. Точніше, філософом-юристом,
практично зорієнтованим філософом, якого ціка-
вить не просто істина сама по собі, а реалізація
певної практичної мети (досягнення певного, на-
приклад правового, стану суспільства); а також
юристом-філософом, який повинен уміти усуну-
тися від практичних проблем своєї науки і стати
на позицію “людського” її бачення, на позицію
С.І. Максимов
34 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
філософа. Зі слів відомого західного теоретика
права другої половини ХХ століття Г. Коїнга,
філософія права, не відмовляючись від пізнання
питань суто юридичних, повинна виходити за
межі цієї сфери, зв’язувати правові феномени,
які належить розуміти як явище культури,
з розв’язанням загальних і принципових питань
філософії [4, c. 23].
Може скластися враження, що існує дві філо-
софії права: та, що розробляється філософами,
і та, що розробляється юристами. Відповідно до
цього припущення навіть пропонують розрізню-
вати “філософію права в широкому значенні сло-
ва” і “філософію права у вузькому значенні сло-
ва” [2, c. 186]. Насправді ж філософія права – од-
на, хоч і живиться з двох різних джерел:
1) загальнофілософськими розробками; 2) досві-
дом розв’язання практичних проблем права. Це
єдина дослідницька і навчальна дисципліна, що
конституюється своїм основним питанням,
у співвіднесенні з яким ті чи інші проблеми сто-
суються філософії права. Вона вимагає особли-
вих якостей від дослідника, який працює в цій
галузі, тобто поєднання фундаментальної підго-
товки в галузі філософії зі знанням і розумінням
основних проблем політико-правової теорії та
практики. Звичайно, кожний дослідник відпові-
дно до певного професійного інтересу вносить
своє специфічне бачення в предмет цієї дисцип-
ліни, однак саме наявність різних позицій, їх по-
стійний взаємообмін і взаємозбагачення, співіс-
нування на основі взаємного доповнення дозво-
ляє зберегти рівновагу навколо спільного за-
вдання – рефлексії основ права.
Хоч таке розв’язання проблеми являє собою
швидше ідеал, ніж реальний стан філософсько-
правових досліджень, воно орієнтує на спів-
працю юристів і філософів у просторі спільного
філософсько-правового дискурсу.
Філософія права якнайтісніше пов’язана з те-
орією і соціологією права. Вони становлять ком-
плекс загальнотеоретичних і методологічних
правових дисциплін, і їх наявність пов’язана
з існуванням у самому праві, як мінімум, трьох
аспектів: ціннісного, формально-догматичного
і аспекту соціальної обумовленості. Філософія
права акцентує увагу на рефлексії основ права,
юридична теорія – на конструюванні понятій-
ного каркаса позитивного права, соціологія права
– на питаннях соціальної обумовленості і соціа-
льної ефективності правових норм і правової си-
стеми в цілому.
Являють собою вони автономні дисципліни
чи представляють розділи загальної теорії права?
Хоч у певному значенні терміном “теорія права”
можуть бути охоплені всі три дисципліни, оскі-
льки вони стосуються загальних теоретичних
аспектів права: філософських, соціологічних,
юридичних, – в точному значенні слова цей тер-
мін може застосовуватись тільки до науки юри-
дичної. Спробу ж поєднати ці три навчально-до-
слідницькі напрямки в рамках однієї дисципліни
– загальної теорії права (тим більше, в тому ви-
гляді, як вона склалася на сьогоднішній день) не
можна вважати вдалою. Теорія права, філософія
права і соціологія права досить успішно здатні
взаємно збагачувати і взаємно доповнювати одне
одного як автономні дисципліни. Об’єднання же
їх потенціалу з метою забезпечення цілісності
пізнання феномена права повинно здійснюватися
не шляхом створення єдиної фундаментальної
правової науки (що, на наш погляд, дуже важко,
майже неможливо, оскільки така наука повинна
поєднувати в собі як мінімум три різні методо-
логічні позиції: юриста, філософа і соціолога),
а в самій особистості юриста як суб’єкта право-
пізнання. Юрист (учений або практик) має бути
здатен відійти від суто юридичної позиції і ста-
ти, коли того вимагають обставини, на мето-
дологічну позицію філософа або соціолога.
Останнім часом з’явилися цікаві дисертаційні
роботи з теорії держави і права, в яких їх автори
звертаються до філософсько-правового обґрун-
тування розв’язання проблеми. Гадаємо, що така
форма співіснування теорії права і філософії
права набуде свого подальшого розвитку.
Належить визнати, що сьогодні філософи
і юристи багато в чому по-різному дивляться на
право, по-різному усвідомлюють особливий ха-
рактер і грані правової реальності. Тому важливо
зрозуміти причину, що спричиняє таке розхо-
дження, а потім спробувати ці позиції зблизити,
або принаймні обґрунтувати роль кожної з пози-
цій як таких, що взаємно доповнюють одна одну
в межах загального діалогу юристів і філософів.
Право – у вигляді реального процесу або знання
про нього – є предметом професійного інтересу
не тільки юристів, але і філософів. І цей інтерес
стимулює поглиблення і розвиток не тільки юри-
дичного, але і філософського знання.
Філософ зобов’язаний рахуватися з результа-
тами і виведенням юридичної науки, але не може
обмежуватися цими висновками, не може звести
до них завдання та цілі філософського осмис-
лення (пізнання) права. У той же час філософія
права не підміняє собою юридичну науку, не
підпорядковує її собі, а намагається стати щодо
неї на “іншу точку зору”. Безсумнівно, що кон-
Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 35
фронтація між філософами і юристами – справа
безперспективна.
Філософію права як самостійну дослідницьку
дисципліну конституює її основне питання, від
рішення якого залежить розв’язання всіх інших її
проблем. Одне з найпростіших і водночас най-
глибших визначень основного питання дає відо-
мий німецький філософ права А. Кауфман: “Ос-
новним питанням філософії права, як і всієї пра-
вової науки, є питання: що є право. Це означає:
які істотні форми, які онтологічні структури, які
основні закони буття ми називаємо правом? Від
відповіді на це питання залежить розв’язання
багатьох інших найважливіших правових про-
блем” [6, c. 104].
Виходячи з нашого бачення суті і завдань фі-
лософії права, основне питання “що є право?”
виглядатиме як питання про смисл права. Оскі-
льки філософія не просто декларує цей смисл,
але аргументує свою позицію, то й основне за-
вдання філософії права полягає в обґрунтуванні
права, його ідеї (смислу). Питання “що є право
(який його смисл)?” основне, оскільки від відпо-
віді на нього залежить розв’язання всіх найваж-
ливіших правових проблем, в тому числі у сфері
правотворчості і правозастосування. Це питання
філософське, оскільки співвідносить право
з людським буттям.
У зв’язку зі складністю самої структури права
рішення основного питання філософії права мо-
же бути здійснено через рішення низки основних
завдань, або головних питань філософії права:
1) про основу і критерії справедливості (нор-
мативне завдання, в межах якого право співвід-
носиться з мораллю); це питання є центральним,
в більш традиційному формулюванні воно є пи-
танням про обґрунтування “природного права”;
2) про нормативну (зобов’язувальну) силу
права, або питання про те, чому я повинен підко-
рятися праву (легітимаційне завдання, в рамках
якого право співвідноситься з владою); це пи-
тання є іншою гранню попереднього питання, де
аксіологічний момент виражається через момент
деонтологічний;
3) про природу і функції позитивного права
(аналітичне завдання, в межах якого з’ясовується
характер правових норм); тісно пов’язаний з ви-
рішенням попередніх двох питань, він забезпечує
виправдання позитивному праву.
Вирішення цих завдань дозволяє забезпечити
легітимацію й обмеження права, тобто обґрунту-
вати необхідність права для людини і визначити
його межі.
Філософія права, виявляючи гуманістичну
суть права, прагне захистити його від свавілля як
маргінально-анархістських форм свідомості –
правового нігілізму й антилегалізму, так і сва-
вілля сили з боку державної влади і догматизму
інституціолізованої свідомості, що орієнтується
виключно на доцільність. Філософія права ніби
відтворює структуру соціального завдання са-
мого права – підтримку такого порядку, який
обмежував би свавілля як приватних осіб, так
і влади, але при цьому зберігав простір для віль-
ного самовиявлення громадян. Вивчення філо-
софії права значно сприяє фундаменталізації
освіти юристів, їх розвитку як самостійно мисля-
чих, політично незаангажованих громадян. Як
тонко помітив відомий британський філософ
права Г. Харріс, “загальна юриспруденція (філо-
софія права в англійській термінологічній тради-
ції. – С. М.) не є частиною підготовки юриста як
юриста, її існування... пов’язане з більш важли-
вим завданням – підготовки юриста як громадя-
нина і громадянина як критика права” [5, c. 4].
Юрист як юрист знає правопорядок і має
з ним справу. Однак його роздуми розгортаються
всередині цього правопорядку. Як для фізика, що
має справу з особливими реаліями об’єктивного
світу, для якого крізь призму його специфічного
погляду на світ немає прекрасного, добра, любові
і тому подібних феноменів, так і для юриста, що
відображає світ права крізь призму властивого йо-
го науці способу бачення, залишаються за межами
його пізнання багато які явища цього світу.
Існують відмінності в підходах до світу права
з позицій позитивних наук про право і філософії
права. Ні завданням фізика, ні завданням юриста
з позицій їх професійного мислення не є роздуми
про природу його власної науки і специфіки сфе-
ри буття, що її розглядає ця наука. Коли ж він
стає на цей шлях, то залишає типову для фізика чи
юриста гносеологічну позицію і стає філософом.
Та це не означає, що юрист повинен бути “су-
хим” професіоналом, абсолютно несприйнятли-
вим до філософського розгляду права. Навпаки,
філософія права повинна розвиватися переважно
юристами, бо тільки філософські роздуми над
правом можуть застерегти юриста від перетво-
рення його на вузького “сухого” фахівця. Однак,
розглядаючи філософські питання права, юрист
повинен відійти від позиції позитивної науки про
право. В іншому разі його стережуть непорозу-
міння. Так, філософський розгляд права веде
юриста до ідеї природного права, але якщо він не
відійде від позиції позитивної юридичної науки,
то вимушений буде відкинути цю ідею. Свою
С.І. Максимов
36 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
позицію він обґрунтовуватиме тим, що не може
керуватися природним правом у той спосіб, яким
він керується позитивним правом. Але керува-
тися кожним з них можна тільки різними спосо-
бами: так, як цього вимагає філософія (природне
право), і так, як цього вимагає позитивна юрис-
пруденція (позитивне право). Філософія права аж
ніяк не псує “хорошого” юриста, позбавляючи
його упевненості в безумовній істинності власної
позиції й обтяжуючи думками, некорисними в
його роботі. Однак вона робить процес пізнання
права більш проблемним, більш складним, оскі-
льки звертається до його глибинних су-
перечливих основ.
Хоч філософія права не ставить за мету
розв’язання конкретних проблем правознавства,
а лише допомагає більш чітко усвідомити дослі-
днику-юристу власну позицію, упорядкувати
знання, по-новому поглянути на свій предмет
у світлі більш широкого підходу, проте всі
центральні, фундаментальні проблеми правознав-
ства знаходять своє розв’язання або принаймні
обґрунтування саме на філософському рівні.
У цьому саме і полягає одна із “загадок” такого
феномена, як право, і ця обставина визначає фу-
ндаментальну роль філософії права в системі пра-
вознавства як загальнометодологічної дисципліни.
Список літератури
1. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1997.
2. Гарник А.В. Проблема дисциплинарного
статуса философии права // Философия и социо-
логия в контексте современной культуры. – Дне-
пропетровск, 1998.
3. Кант И. Спор факультетов // Кант И. Со-
чинения: В 8 т. – Т. 7. – М., 1994.
4. Проблемы буржуазной теории права. Фи-
лософия права. Реферативный сборник. – Вып. 3.
– М., 1984.
5. Harris G. Legal Philosophies. – London: But-
terworth, 1980.
6. Kaufmann A. Rechtsphilosophie im Wandel:
Stationeneines Weges. – Frankfurt. – М., 1972.
С. И. Максимов
ФИЛОСОФИЯ ПРАВА КАК СФЕРА СОТРУДНИЧЕСТВА
ЮРИСТОВ И ФИЛОСОФОВ
В статье дана субъектная интерпретация предметной специфики и дисциплинарного статуса фи-
лософии права как сферы сотрудничества философов и юристов.
S. I. Maksimov
PHILOSOPHY OF LAW AS THE SPHERE OF COOPERATION OF LAWYERS
AND PHILOSOPHERS
The subject’s interpretation of object specification and scientific status of philosophy of law as sphere of
cooperation between lawyers and philosophers is given in this paper.
|