Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)

3 травня 2015 р. виповнилося 80 років академіку НАН України Олександру Адольфовичу Летичевському. Свій поважний ювілей він зустрічає, зберігши творчу активність і відданість науці, на посаді завідувача відділу теорії цифрових автоматів Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Сергієнко, І.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Люди науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/84901
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського) / І.В. Сергієнко // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 6. — С. 96-101. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-84901
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-849012015-07-17T03:02:38Z Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського) Сергієнко, І.В. Люди науки 3 травня 2015 р. виповнилося 80 років академіку НАН України Олександру Адольфовичу Летичевському. Свій поважний ювілей він зустрічає, зберігши творчу активність і відданість науці, на посаді завідувача відділу теорії цифрових автоматів Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України. 2015 Article Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського) / І.В. Сергієнко // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 6. — С. 96-101. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/84901 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Люди науки Люди науки
spellingShingle	Люди науки Люди науки Сергієнко, І.В. Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського) Вісник НАН України
description	3 травня 2015 р. виповнилося 80 років академіку НАН України Олександру Адольфовичу Летичевському. Свій поважний ювілей він зустрічає, зберігши творчу активність і відданість науці, на посаді завідувача відділу теорії цифрових автоматів Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України.
format	Article
author	Сергієнко, І.В.
author_facet	Сергієнко, І.В.
author_sort	Сергієнко, І.В.
title	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)
title_short	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)
title_full	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)
title_fullStr	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)
title_full_unstemmed	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)
title_sort	відданість науці (до 80-річчя академіка нан україни о. а. летичевського)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Люди науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/84901
citation_txt	Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського) / І.В. Сергієнко // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 6. — С. 96-101. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT sergíênkoív víddanístʹnaucído80ríččâakademíkananukraínioaletičevsʹkogo
first_indexed	2025-07-06T12:01:24Z
last_indexed	2025-07-06T12:01:24Z
_version_	1836898881346994176
fulltext	96 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 ВІДДАНІСТЬ НАУЦІ До 80-річчя академіка НАН України О.А. Летичевського 3 травня 2015 р. виповнилося 80 років академіку НАН України Олександру Адольфовичу Летичевському. Свій поважний ювілей він зустрічає, зберігши творчу активність і відданість науці, на посаді завідувача відділу теорії цифрових автоматів Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України. Олександр Адольфович Летичевський народився в Києві 3 травня 1935 р. у сім’ї акторів. Батько, Адольф Ісакович, пра- цював у Театрі російської драми, а мати, Наталія Олександрів- на Гебдовська, — на Київській кіностудії. У перші дні війни батько пішов добровольцем на фронт, а мати з дитиною в скла- ді кіностудії була евакуйована до Ашхабада. З війни батько не повернувся. Формально він пропав без вісті в 1943 р., але деякі факти, отримані багато років потому, свідчать, що він міг за- гинути ще в 1941 р. Родина повернулася в Київ у 1944 р., і по- чинаючи з 3-го класу Олександр навчався в 92-й школі імені Івана Франка, яка в той час розміщувалася в будинку колиш- ньої колегії Павла Галагана (зараз там Літературний музей на вул. Б. Хмельницького, 11). Після закінчення школи у 1952 р. він вступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. На старших курсах Олександр захопився програмуванням, новою наукою, про яку так яскраво розповідав його старший товариш Володимир Королюк, який щойно повернувся з Мо- скви, де навчався в аспірантурі у знаменитого Колмогорова. У ті часи в нашій країні ще не було ні інформатики в сучасному розумінні, ні кібернетики (якщо не зважати на вкрай негативне ставлення до неї деяких філософів). Проте була вже обчислю- вальна техніка. У 1951 р. в Києві під керівництвом академіка С.О. Лебедєва було створено «МЭСМ» — перший у континен- тальній Європі комп’ютер з нейманівською архітектурою. Піс- ля того, як С.О. Лебедєв переїхав до Москви, лабораторію об- числювальної техніки перевели в Інститут математики. Молоді учні академіка Бориса Володимировича Гнєденка — В.С. Коро- Академік НАН України Олександр Адольфович Летичевський ЛЮДИ ЛЮДИ НАУКИНАУКИ СЕРГІЄНКО Іван Васильович — академік НАН України, директор Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 97 ЛЮДИ НАУКИ люк, К.Л. Рвачова і В.С. Михалєвич — брали участь у розробленні наступного київського проекту — обчислювальної машини «Київ». Тож студенти, які слухали університетський спецкурс з програмування, мали змогу до- лучитися до цієї роботи. На захист диплому Олександр написав свою першу програму для перевірки правильності програми (перевіряло- ся, чи відповідає програма заданій блок-схемі, представленій у матричному вигляді). Ще було далеко до справжньої технології верифікації програмного забезпечення, але в тій програмі вже у зародку були реалізовані ідеї, які згодом увійшли до відповідних розділів теоретичного програмування. Наступна робота О.А. Летичевського, вико- нана у співавторстві з В.С. Королюком, була пов’язана з формальними перетворювання- ми адресних програм. Ідея операторних схем алгоритмів ішла від О.А. Ляпунова і вперше реалізована в дисертації його учня Ю.І. Яно- ва. Адресну мову програмування винайшли В.С. Королюк і К.Л. Ющенко (Рвачова) у 1956 р., коли ще не було ані Фортрану, ані Ал- голу, і ця мова могла б стати першою символь- ною мовою програмування. Автори адресної мови правильно визначили основні принципи побудови алгоритмічних мов програмування: використання формул та оператора присво- ювання. Крім того, за центральну ідею було взято явне розрізнення адреси та її вмісту. У сучасній термінології це техніка роботи з вка- зівниками, яка була освоєна й теоретично об- ґрунтована значно пізніше і сьогодні широко застосовується на практиці, наприклад у мові С. Отже, В.С. Королюк запропонував Олексан- дру дослідити проблему формальних перетво- рень для адресних програм. Було обрано дуже обмежений клас програм, що складається з пе- ресилань адрес. Як згадує О.А. Летичевський, значний вплив на цю роботу мав Л.А. Калуж- нін, який увів його у світ математичної логіки і допоміг багато чого зрозуміти в алгебрі. Задача набула чіткої логічної форми, було побудовано повну і несуперечливу систему перетворень. Згодом О.А. Летичевський знову повернувся до проблем формальних перетворень програм, розробляючи разом з В.М. Глушковим теорію дискретних перетворювачів, у якій проблема еквівалентності схем програм над пам’яттю стала однією з найважливіших. Після закінчення Університету в 1957 р. Ле- тичевський працював на заводі «Київприлад», але наприкінці року В.М. Глушков, який тоді шукав фахівців для Обчислювального центру АН УРСР, за рекомендацією Королюка взяв Олександра до себе. Восени 1958 р. було за- початковано славнозвісний семінар Глушкова з теорії автоматів, ядро якого склали О.А. Ле- тичевський, Ю.В. Капітонова і В.Г. Боднарчук. Згодом до них приєдналися й інші учні Глуш- кова, зокрема майбутні академіки П.І. Андон та В.Н. Редько. Після завершення розробки машини «Київ» О.А. Летичевський реалізував на ній свої пер- ші програми, які виявилися піонерними. Про- грама «Еволютор» моделювала світ, населе- ний автоматами, що живуть, пересуваються, харчуються, відчувши голод, розмножуються, старіють і помирають. При розмноженні від- буваються мутації (випадкові зміни в таблиці переходів автоматів), і найбільш пристосовані особини виживають, даючи початок новим по- колінням. Щоправда, цей світ був дуже про- стий, одновимірний, але його еволюцію можна було спостерігати на екрані телевізора, при- стосованого як дисплей машини «Київ». Зго- дом ця програма, написана на Алголі, увійшла до знаменитої книги В.М. Глушкова «Введение в кибернетику». Сьогодні «еволюційне про- грамування» є досить поширеною технологією знаходження оптимальних програм для бага- тьох типів задач. Варто згадати також програ- му представлення сплетінь скінченних груп, розроблену спільно з Н.Н. Айзенбергом, чудо- вим алгебраїстом з Ужгорода, учнем Л.А. Ка- лужніна. Пізніше в одному із зарубіжних огля- дів з комп’ютерної алгебри цю програму було відзначено як першу роботу із застосування комп’ютерів у теорії груп. Кандидатську дисертацію О.А. Летичев- ський захистив у 1963 р., і це була одна з пер- ших робіт з алгебраїчної теорії автоматів. У ній було вирішено поставлену В.М. Глушковим 98 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 ЛЮДИ НАУКИ проблему композиційної повноти автоматів Мура і створено основи структурної теорії, по- дібної до теорії Крона—Родеса, яка з’явилася значно пізніше. Тільки в 1980-х роках у робо- тах угорських дослідників було встановлено зв’язок між цими двома відомими теоріями. Уже на ранніх стадіях розвитку теорії авто- матів колектив молодих учених під керівни- цтвом В.М. Глушкова почав працювати над її застосуваннями. Усі основні алгоритми техно- логії розроблення електронних схем на основі теорії скінченних автоматів було реалізовано на машині «Київ», і вони склали основу так званої малої системи автоматизації синтезу цифрових автоматів. Головну роль у розро- бленні цієї системи відіграли О.А. Летичев- ський і Ю.В. Капітонова. Це був початок їхньої творчої співдружності, яка тривала багато ро- ків. Пізніше за роботи в галузі автоматизації проектування обчислювальних машин вони одержали премію Ленінського комсомолу. Наступним етапом застосування теорії авто- матів мала стати серія малих обчислювальних машин «МИР» (рос. Машина для Инженерных Расчетов). Проект першої машини був уні- кальним за своєю суттю. В ньому поєднувалися кілька ідей, висунутих В.М. Глушковим, одна з яких полягала в тому, щоб синтезувати як цифровий автомат електронний калькулятор, що не лише виконує арифметичні дії, а й вміє обчислювати інтеграли, чисельно розв’язувати диференційні рівняння. Після того, як стало зрозуміло, що потрібно робити машину з до- статньо розвиненою вхідною мовою, цю ідею доповнили ідеєю апаратної інтерпретації мови високого рівня, вже випробуваною в попере- дньому проекті машини «Україна». При цьому розуміння апаратурою мови високого рівня розглядали як шлях до підвищення внутріш- нього інтелекту обчислювальної машини. О.А. Летичевський став основним розробни- ком вхідних мов машин серії «МИР» та мето- дів їх реалізації в багаторівневій мікропрограм- ній архітектурі, винайденій В.М. Глушковим. Вхідна мова перших машин була орієнтова- на на чисельні методи розв’язання науково- технічних задач і тому включала звичайні за- соби імперативного програмування, типові для таких мов, як Алгол або Фортран, але водночас допускала використання в арифметичних ви- разах скінченних і нескінченних сум, добутків, а також виразів з інтегралами. Допускалися також рекурсивні функціональні визначення. Оскільки мова апаратно інтерпретувалася, то можна було застосовувати числа з довільною розрядністю, якою можна керувати. Перед- бачалися також інтерактивний режим роботи з використанням телевізійного монітора, що було новим для техніки того часу, зручні засо- би візуалізації результатів обчислень у вигляді таблиць і графіків. За всіма своїми ознаками машини серії «МИР» були подібні до майбут- ніх персональних комп’ютерів. Потім вхідні мови було збагачено можли- вістю працювати не лише з числами, а й з ма- тематичними виразами та формулами. Мова АНАЛІТИК, основні ідеї якої запропонував О.А. Летичевський, була однією з перших мов ком п’ютерної алгебри. Крім розвиненого апара- ту маніпулювання символьною інформацією, в ній уперше було застосовано перетворення ал- гебраїчних виразів за допомогою систем перепи- суючих правил у семантично складній алгебрі, що містила фактично всі основні функції мате- матичного аналізу аж до символьного інтегру- вання аналітичних виразів. Мова АНАЛІТИК була відома в зарубіжному науковому співто- варистві і мала вплив на подальший розвиток засобів комп’ютерної алгебри. У 1968 р. колек- тив розробників машин серії «МИР», до якого належав і О.А. Летичевський, було нагородже- но Державною премією СРСР. Незважаючи на те, що теоретико-автоматні методи були використані при проектуванні внутрішнього математичного забезпечення ма- шини «МИР», початкову ідею В.М. Глушкова про представлення всього проекту як компо- зиції невеликого числа скінченних автоматів та застосування до них формальних методів синтезу цілком реалізувати не вдалося. Річ у тому, що методи синтезу скінченних автома- тів побудовано на алгоритмах, які потребують окремого розгляду кожного стану та кожного вхідного символу автомату. Водночас, коли у ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 99 ЛЮДИ НАУКИ складі пристрою є декілька регістрів, то кіль- кість станів буде експонентою від розрядності, помноженої на кількість регістрів. Тому для алгоритмічної підтримки розроблення таких пристроїв потрібно було знайти інший підхід, що формалізував би блочний та алгоритміч- ний етапи проектування комп’ютерів. Такий підхід було створено на основі тео- рії дискретних перетворювачів. У цій теорії В.М. Глушков представляв обчислювальну систему у вигляді двох автоматів, керуючого та операційного, а їх взаємодію визначав за допомо- гою нової алгебри, яку згодом назвали алгеброю алгоритмів. Теорія дискретних перетворювачів розвивалася у двох напрямах. Перший — дослі- дження абстрактно-алгебраїчних задач, таких як розпізнавання еквівалентності, оптимізація щодо часу роботи, вивчення напівгрупових співвідно- шень і т.ін. Другий — розроблення прикладних систем автоматизації проектування комп’ютерів, мов для описання алгоритмів функціонування пристроїв, методів та алгоритмів. У докторській дисертації, присвяченій першому напряму теорії дискретних перетворювачів інформації, О.А. Ле- тичевський започаткував новий підхід до вивчен- ня проблеми еквівалентності алгоритмів. Зокре- ма, було встановлено зв’язки основних проблем теорії програмування з автоматними моделями алгоритмів. Найбільш відомі його результати з напівгрупової еквівалентності схем програм та дискретних перетворювачів, у тому числі тео- реми про алгоритмічно вирішувані випадки цієї еквівалентності. У 1970-х роках було створено систему «ПРОЕКТ» автоматизації проектування ком- п’ю терів спільно з їх математичним (програм- ним) забезпеченням. У теоретичну основу цієї розробки покладено теорію дискретних пере- творювачів, розвинуту О.А. Летичевським, та алгебру алгоритмів В.М. Глушкова. Олександр Адольфович завжди з великим ентузіазмом брав участь у прикладних проектах свого вчителя В.М. Глушкова. Так, наприкінці 70-х років розпочалася робота зі створення но- вих архітектур багатопроцесорних супер ком- п’ю терів. Спочатку це була ідея рекурсивного комп’ютера, пов’язана з переглядом принци- пів фон Неймана (доповідь В.М. Глушкова зі спів авторами на Всесвітньому конгресі IFIP у Стокгольмі в 1974 р.), згодом вона транс- формувалася у більш практичну ідею макро- конвеєрної обчислювальної системи. Цю ідею було реалізовано у 80-х роках під керівництвом В.С. Ми ха лєвича вже після смерті В.М. Глуш- кова. Створені промислові зразки макроконве- єрної ЕОМ ЄС 2701 були першою багатопроце- сорною обчислювальною системою з розподі- леною пам’яттю та високою ефективністю роз- паралелювання процесів. За її допомогою було розв’язано велику кількість науково-технічних, економічних, оптимізаційних задач з найвищи- ми тоді показниками ефективності та продук- тивності. Швидкодія 500 Мфлопс, одержана на макроконвеєрному комплексі, була рекордною для супер ком п’ю те рів на той час. Успіх проекту був зумовлений тим, що для його виконання було зібрано потужний колек- тив, який складався зі спеціалістів різних профі- лів (інженерів, системних математиків, програ- містів, фахівців з різних прикладних галузей). Багато учасників уже мали досвід співпраці за проектом машини «МИР». О.А. Летичевський узяв на себе керівництво розробленням систем- ного математичного забезпечення макрокон- веєра. Для цього в Інституті було сформовано новий відділ рекурсивних обчислювальних ма- шин, який він і очолив. У проекті макроконвеєра передусім потріб- но було розробити теорію розв’язання задач на багатопроцесорних системах з розподіленою пам’яттю та універсальною системою зв’язку, винайти нові методи і технології розпаралелю- вання задач на системі з новою архітектурою, що містила велику кількість процесорів і до- зволяла працювати зі значними об’ємами роз- поділених даних. Цьому сприяла також плідна співпраця системних і прикладних математи- ків. Наприклад, аналіз реалізації на макрокон- веєрі скінченно-елементної схеми розрахунку формування напружено-деформованого стану корпусу літака, запропонованої В.С. Дейне- кою, сприяв винайденню нових схем організа- ції обчислень та переміщення даних у розпо- діленій пам’яті. Великий вплив на теоретичні 100 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 ЛЮДИ НАУКИ засади макроконвеєрного програмування мали також нові схеми організації обчислень при розв’язанні задач дискретної оптимізації. Значним кроком у розвитку технології па- ралельного програмування було створення системного математичного забезпечення ма- кроконвеєрного обчислювального комплексу, який мав у своєму складі мову паралельного програмування МАЯК та операційну систему для багатопроцесорної системи з розподіле- ною пам’яттю. Теоретичну основу цієї розроб- ки становили автоматно-алгебраїчні методи та моделі розподілених обчислень, завдяки яким було створено нові методи розпаралелюван- ня алгоритмів та програм, закладено основи нової передової технології розв’язання задач. Конкретними результатами застосування цієї теорії стали методологія синтезу класів ефек- тивних паралельних програм безпосередньо з функціональних специфікацій алгебри струк- тур даних, побудова теорії макроконвеєрних обчислень функцій над структурами даних, а також побудова теорії та алгебри алгоритмів для динамічного розпаралелювання послідов- них програм. На задачах теорії макроконвеєр- них обчислень виросли нові учні О.А. Лети- чевського, остаточно сформувалася його шко- ла прикладної теорії алгоритмів. Підсумком досліджень 70—80-х років з роз- роблення автоматно-алгебраїчних моделей та їх застосувань до розв’язання актуальних про- блем програмування і обчислювальної техніки була монографія Ю.В. Капітонової та О.А. Лети- чевського «Математическая теория проекти- рования вычислительных систем». Як основну модель обчислювальної системи було взято по- няття дискретної динамічної системи, тобто сис- теми з (нерозміченими) переходами, і показано, як шляхом деталізації та збагачення цієї моделі можна одержати основні поняття й результати абстрактної і структурної теорії автоматів, теорії схем програм, моделі багатопроцесорних систем та основні конструкції побудови паралельних програм, як переходити від специфікації систем до їх реалізації, як виконувати еквівалентні пере- творення обчислювальних систем тощо. Одночасно з розробленням макроконвеєрної системи О.А. Летичевський та його учні продо- вжували дослідження автоматно-алгебраїчних методів у теорії програмування. Так, напри- кінці 70-х років Олександр Адольфович від- крив новий підхід до аналізу програм, знайшов нові алгоритми пошуку інваріантів програм над різними алгебрами даних. Згодом, вже у 2000-х роках ці алгоритми лягли в основу су- часних засобів верифікації програмних систем, які розробляються в Інституті кібернетики. У кінці 80-х років під керівництвом О.А. Ле- тичевського розпочалося розроблення сис- теми алгебраїчного програмування APS, яка продовжувала традиції алгебраїчного програ- мування машин серії «МИР», зокрема мови АНАЛІТИК, однак ґрунтувалася на більш сучасних технологіях переписування алге- браїчних виразів. У наступні роки систему алгебраїчного програмування використовува- ли для розроблення прототипів програмних систем і проведення експериментів у галузі комп’ютерної алгебри, штучного інтелекту, мо- делювання паралельних обчислень. У той час Олександр Адольфович брав ак- тивну участь у житті наукової спільноти, по- в’язаної з комп’ютерною алгеброю. Він неод- норазово виїжджав за кордон для участі в конференціях з комп’ютерної алгебри, керував робочою групою з комп’ютерної алгебри, а в 1993 р. став основним організатором міжна- родної конференції ISSAC з комп’ютерної ал- гебри у Києві. У 90-х роках О.А. Летичевський на запро- шення Королівського наукового товариства кілька разів відвідував Університет Сіті у Лон- доні для виконання спільних проектів. Там він зацікавився загальною теорією взаємодії в інформаційних системах. Разом зі своїм лон- донським колегою Д. Гілбертом він розробив нову модель взаємодії агентів та середовищ, яка узагальнювала більшість моделей взаємо- дії, її можна було ефективно застосовувати для аналізу різних типів систем, зокрема систем логічного констрейнтного програмування. Ідеї моделі взаємодії агентів та середовищ лягли в основу інсерційного моделювання — нової парадигми в теорії взаємодії інформаційних систем, яку успішно розвивають О.А. Летичев- ський та його учні протягом останніх років. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 101 ЛЮДИ НАУКИ На основі інсерційного моделювання ство- рено ряд інструментальних засобів для вери- фікації і тестування розподілених та багато- агентних програмних систем. Зокрема, для компанії Motorola було розроблено систему VRS верифікації вимог до програмних систем, для американської компанії UniqueSoft — нові інструментальні засоби. У відділі, яким керує Олександр Адольфович, створено систему ін- серційного моделювання IMS, що відкриває нові можливості розроблення надійних про- грамних систем у різних предметних сферах. Інсерційне моделювання дає змогу по- новому подивитися на проблеми ефективної організації обчислень у потужних сучасних багатопроцесорних, багатоядерних та розподі- лених системах. Річ у тім, що в таких системах при розв’язанні задач надвеликої складності недостатньо виділити якомога більше пара- лельних гілок або процесів, слід ще організу- вати їх взаємодію так, щоб зменшити періоди чекання (латентність системи), ефективно використовувати ресурси, забезпечити ефек- тивне переміщення даних у процесорах і т.ін. Для вирішення всього комплексу завдань, які тут виникають, потрібен аналіз на правильно вибраному рівні абстракції. Інсерційне моде- лювання розділяє структуру системи на бага- торівневі середовища та агентів, занурених у ці середовища, допомагає вибрати необхідний рівень абстракції та забезпечує оптимізуючі перетворення багатоагентних алгоритмічних структур. Сфери застосування інсерційного моделювання охоплюють телекомунікаційні системи, системи автомобільної промисловос- ті, гібридні системи, системи штучного інте- лекту. Починаючи з 1964 р. О.А. Летичевський ви- кладає у Київському національному універ- ситеті імені Тараса Шевченка. За ці роки він виховав декілька поколінь кваліфікованих фа- хівців у галузі комп’ютерної науки. Багато його студентів тепер успішно працюють у наукових центрах України та світу. Серед учнів Олексан- дра Адольфовича більш ніж 40 кандидатів та докторів наук. У його науковому доробку по- над 200 наукових статей і монографій. Високий міжнародний рейтинг та науковий авторитет О.А. Летичевського сприяє його за- лученню до виконання міжнародних проек- тів. Упродовж багатьох років він керує різни- ми міжнародними проектами за програмами INTAS, NATO і CRDF. Зараз відділ О.А. Лети- чевського працює над проектом за програмою УНТЦ «Когнітивна архітектура для розумін- ня програм», у якому передбачається поєднати сучасні ідеї штучного інтелекту з новими тех- нологіями програмування. Олександр Адоль- фович протягом 50 років є членом редколегії журналу «Кібернетика та системний аналіз», входить до складу редколегій таких журналів, як Theoretical Computer Science та Biologically Inspired Cognitive Architectures, багато спілку- ється з міжнародними науковими організація- ми та зарубіжними колегами. Видатний український учений, один із най- яскравіших учнів В.М. Глушкова, доктор фі зи- ко-математичних наук (1971), професор (1982), член-кореспондент НАН України (1990), акаде- мік НАН України (2009), заслужений діяч науки і техніки України (2007), завідувач відділу рекур- сивних обчислювальних машин (1981—2008), завідувач відділу теорії цифрових автоматів (з 2008) Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України, лауреат Державної премії СРСР (1968), Державних премій України (1993, 2003), лауреат премії ім. В.М. Глушкова (1985) та пре- мії ім. А.О. Дородніцина (2011) НАН України О.А. Летичевський активно працює на благо української науки, готує молоді наукові кадри. Академік О.А. Летичевський — визнаний у світі авторитет у галузі теорії програмування і комп’ютерних технологій. Роботи Олександра Адольфовича і його учнів широко відомі у сві- ті і, безсумнівно, багато в чому сприяють тому, що українську школу інформатики поважають і високо цінують у світі. Мені пощастило пра- цювати разом з Олександром Адольфовичем Летичевським більш як півстоліття, і я можу напевне сказати, що це прекрасна людина і фахівець найвищого класу. Його життя і його шляхетна праця можуть бути взірцем для кож- ного, хто лише розпочинає сьогодні свій на- уковий шлях.

Відданість науці (до 80-річчя академіка НАН України О. А. Летичевського)

Репозитарії

Схожі ресурси