Як можливі “дві” філософії права?

Современная философия права считается структурной частью как философии, так и юриспруденции. Это порождает не до конца разрешенный вопрос о статусе философии права как научной дисциплины. В статье анализируется проблема взаимоотношения философского и юридического аспектов философии права, исходя из...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автори:	Ониськів, М.М., Рижко, В.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Філософія права як наука
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8493
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Як можливі “дві” філософії права? / М.М. Ониськів, В.А. Рижко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 48-51. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8493
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-84932010-06-08T12:01:03Z Як можливі “дві” філософії права? Ониськів, М.М. Рижко, В.А. Філософія права як наука Современная философия права считается структурной частью как философии, так и юриспруденции. Это порождает не до конца разрешенный вопрос о статусе философии права как научной дисциплины. В статье анализируется проблема взаимоотношения философского и юридического аспектов философии права, исходя из двух ключевых функций философии: методологической и юридической. Contemporary philosophy of law is considered to be a structural part of both, philosophy and jurisprudence. This originates a yet unsolved issue of the status of philosophy of law as a field of academic study. The article presents an analysis of the issue of the interrelation between philosophical and juridical aspects of philosophy of law, proceeding from two key functions of philosophy, namely, methodological and juridical. 2003 Article Як можливі “дві” філософії права? / М.М. Ониськів, В.А. Рижко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 48-51. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8493 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія права як наука Філософія права як наука
spellingShingle	Філософія права як наука Філософія права як наука Ониськів, М.М. Рижко, В.А. Як можливі “дві” філософії права?
description	Современная философия права считается структурной частью как философии, так и юриспруденции. Это порождает не до конца разрешенный вопрос о статусе философии права как научной дисциплины. В статье анализируется проблема взаимоотношения философского и юридического аспектов философии права, исходя из двух ключевых функций философии: методологической и юридической.
format	Article
author	Ониськів, М.М. Рижко, В.А.
author_facet	Ониськів, М.М. Рижко, В.А.
author_sort	Ониськів, М.М.
title	Як можливі “дві” філософії права?
title_short	Як можливі “дві” філософії права?
title_full	Як можливі “дві” філософії права?
title_fullStr	Як можливі “дві” філософії права?
title_full_unstemmed	Як можливі “дві” філософії права?
title_sort	як можливі “дві” філософії права?
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Філософія права як наука
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8493
citation_txt	Як можливі “дві” філософії права? / М.М. Ониськів, В.А. Рижко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 48-51. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT onisʹkívmm âkmožlivídvífílosofííprava AT rižkova âkmožlivídvífílosofííprava
first_indexed	2025-07-02T11:12:43Z
last_indexed	2025-07-02T11:12:43Z
_version_	1836533430821584896
fulltext	ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА 48 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. © 2003 р. М. М. Ониськів Секретаріат Верховної Ради України © 2003 р. В. А. Рижко Центр гуманітарної освіти НАН України ЯК МОЖЛИВІ “ДВІ” ФІЛОСОФІЇ ПРАВА? Філософія права в Україні починає все ак- тивніше розроблятися. За останні п’ять-десять років з’явилося декілька посібників (Л.В. Пет- рова [4; 5], В.В. Шкода [8; 6], В.А. Бачінін [2], К.К. Жоль [3] та інші), перевидані праці П. Юркевича [9] та видані монографії (О.О. Бан- дура [1]), а також з’явилися перекладні праці (Р. Циппеліус [7]). І, тим не менше, необхідно констатувати, що існує багато проблем, які стосуються до- сліджень в сфері філософії права. Одним із та- ких питань, яке вимагає розвитку, це питання про статус філософії права як наукової дисцип- ліни. Привід для цього навіть дає ситуація, ко- ли з філософії права можна захищати дисер- тації як на науковий ступінь з юридичних наук, так і з філософських. Це симптоматично. І, гадаємо, не випадково. Тому й необхідно пи- тання про філософію права як наукову дисцип- ліну ретельніше обміркувати. Розглядуване питання складне, і заздалегідь треба зауважити, що однозначної відповіді на нього не можна очікувати. Останнє пов’язане з тим, що тепер існує досить потужна сфера правових теорій, які, здавалося б, здатні роз- в'язувати усі проблеми, що стосуються питань права. Одначе це не зовсім так. Аби прояснити ситуацію і, основне, окрес- лити проблематику філософії права як наукової дисципліни, необхідно, по-перше, здійснити певний екскурс в історію питання і, по-друге, розглянути особливості філософії науки, зро- зуміло, передусім правознавства. Враховуючи перше і друге, можна буде зробити відповідні висновки. Термін “філософія” стосовно певної науко- вої дисципліни в новоєвропейській культурі став поширюватися десь від часів І. Ньютона – праця “Математичні начала натуральної філо- софії” (1686 р.), К. Ліннея – праця “Філософія ботаніки” (1750 р.), Вольтера – праця “Філо- софія історії” (1765 р.). Назва “Філософія пра- ва” є у Гегеля, а також П. Юркевича та ін. По- яснити дану ситуацію можна тим, що, почи- наючи від XVI ст. і аж до початку XIX ст., фі- лософія щодо інших наукових дисциплін викону- вала дві функції: методологічну і теоретичну. Методологічна функція філософії – це, вла- сне, її сутнісна прикмета, бо йдеться про те, що в усіх випадках філософія, як вчення про он- тологію світу та його метафізику, філософія як теорія пізнання і аксіологія, виконує функцію приписів (прескрептивну) способів (методів) діяльності суб’єкта з об’єктом. Це зумов- люється тим, що філософія має своєю предме- тністю відношення “людина-світ” та мовить категоріями (здебільшого зазначають “філо- софськими категоріями”) – родовими поняття- ми. “Родовими” у двох значеннях: перше зна- чення – найзагальніші поняття (поділ понять на видові та родові) і друге значення – виникають і з становленням людського роду, відтак, і люд- ської мови. Останнє – принципове, бо воно зна- ходить відбиток у всіх мовленнєвих практиках людини. Тобто “філософські категорії” склада- ють засади людської мови і, відповідно, мис- лення людини. Ці міркування знайшли обґрун- тування у ряді праць І. Канта, В.С. Виготського, В.І. Шинкарука, Дж. Брудера та інших. Зазначена прикмета філософських категорій і є підставою для методологічної функції філо- софії стосовно будь-яких пізнавальних практик. Тобто філософія задає (“приписує”) схеми мис- лення для всіх можливих форм мислення. Що- правда, функціонують філософські схеми мис- лення (філософські категорії) у кожного конк- ретного індивіда інтуїтивним чином, тоб-то не- осмислено, неартикульовано. Це пояснюється як інтенціональною природою мислення (Гус- серль), так і вишколом мислення людини, соціа- льним характером мислення. Останнє в загаль- них рисах можна передати так: людина може ми- слити тільки долучившись (опанувавши) тим, що має соціум і, відповідно, постійно навчаючись, тобто долучаючись до людського досвіду. Підсумувати висловлене стосовно методоло- гічної функції філософії можна так: методоло- гічна функція філософії є одвічною її прикме- М.М. Ониськів, В.А. Рижко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 49 тою. Водночас зазначимо, що оскільки виконує цю функцію філософія, то це окрема проблема і її розглянемо нижче. Поки що тільки конста- туємо факт цього феномену. Далі зазначимо, що водночас у XVI – XVIII ст. філософія виконувала не тільки методологі- чну, але й теоретичну функцію. П.В. Копнін у свій час переконливо показав, що взагалі до створення класичної механіки І. Ньютоном, не існувало теоретичного рівня в науці, який би був незалежним від філософії. Тобто функцію теорії в науці виконувала філософія. Справді, філософія до Ньютона описувала та пояс- нювала природничонаукові факти, інакше, ви- конувала притаманні теорії функції – опис та пояснення фактів. Це ж стосувалося не тільки природознавства, але й соціогуманітарного знання, в тім колі юриспруденції. Про це й за- свідчують названі праці Ліннея, Вольтера та інших. Навіть Ньютон, хоча і був фундатором теоретичної фізики, але ще сам свою “теорію” називав “натуральною філософією” (праця “Ма- тематичні начала натуральної філософії”). Тільки вже в XIX ст., особливо в його другій половині, термін “теорія” набирає поширення і фундаментальне наукове дослідження вчені обов’язково позначують терміном “теорія” (“теорія імовірностей”, “теорія множин”, “тео- рія відносності” і т.д.) Це має місце і в со- ціогуманітарних науках. Термін “філософія”, особливо завдяки позитивізму (О. Конт та ін- ші), став ідентифікуватися з висловлюваннями, що позбавлені смислу. Пригадалося за- стереження Ньютона “фізика, бережись мета- фізики”, а також народилося висловлювання “філософію за борт”. Звичайно, це крайнощі, але вони симптоматичні. Для цього були підстави, бо в науці сфор- мувався прошарок знань, який називають тео- рією. Його особливість у тому, що висловлю- вання будуються не стосовно емпіричних об’єктів, а абстрактних об'єктів, тобто відповід- них ідеалізацій і висловлювання мають зміст тільки стосовно певної системи абстрактних об’єктів. Мова цих висловлювань штучна, а не буденна. В ідеальному випадку – це мова мате- матики. І справді, історія науки йшла за- значеним шляхом. Відтак можна констатувати, що кожна з су- часних розвинутих наук (можливо, стосовно математики це дещо проблематично, бо вона надто рано стала мати свою самостійну теорію) пройшла через період, коли стосовно неї філо- софія виконувала теоретичну функцію. Але ситуація з багатьма соціальними і гу- манітарними науками не така однозначна, як це щойно зазначено, бо ці науки, в тім числі і юриспруденція, не мають такої чіткої межі, де б різко виділялися емпіричні та теоретичні ви- словлювання, тобто провести таку демаркацію вкрай важко. До того ж, долучається і те, що сама філософія скоріше гуманітарна дисциплі- на і вже за означенням включає в себе при- кмети “гуманітарності”, які є в гуманітарних і соціальних науках (проблеми цінностей, про- блеми людини, проблеми істини і правди то- що). Оці прикмети “соціогуманітарності” вира- зити мовою математики, зрозуміло, просто не- можливо. Тому теоретична функція філософії соціогуманітарних наук повністю не може бути ліквідована. Але соціальні і гуманітарні науки у ХХ-му сторіччі також здебільшого перейшли на рівень теоретичного пізнання. Щоправда, ці теорії іс- тотно різняться від теорій логіко-матема- тичного знання та теорій математезованого природознавства. Ці теорії мають неформалі- зований, а змістовний характер. І, тим не мен- ше, тут також виникає проблема теоретичної функції філософії стосовно цих наук. Це сто- сується і права. Правові науки справді розро- били ряд теорій, які самодостатні, або відпові- дають відомій позитивіській сентенції “є філо- софією самих для себе”. І з погляду сутності теорії (“знання, що описує та пояснює факти”) це резонний висновок. Водночас, філософія є методологією... І в цьому плані право не може “позбутися” філософії. Одначе виникає тепер питання такого по- рядку. Справа в тім, що сама методологія – це не якесь знання, що існує поза теорією. На- справді методологія це та ж теорія (з її прин- ципами та понятійними апаратом), але сфор- мульована в операційних поняттях. Тобто як- що теорія формулюється в поняттях-дескри- пціях, то методологія формулюється в опера- ційних поняттях, або поняттях-прескрипціях. Різниця між поняттями-дескрипціями і понят- тями-прескрипціями передусім у тому, що пе- рші відповідають на питання “як це відбува- ється?”, а другі – на питання “що треба робити, аби це відбувалося?” (простіше – які кроки треба зробити, аби це відбувалося). Зазначене свідчить про те, що коли правничі науки (як і будь-які інші) перейшли на рівень теоретичного мислення, то вони водночас і стали розробляти, так би мовити, дисциплі- нарну методологію. Це відбувається, можна Як можливі „дві” філософії права? 50 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. вважати, автоматично. У такому разі виникає питання про те, чи потрібна правничим наукам ще якась “надметодологія”, тобто філософська методологія, специфікована до правничих на- ук? У цьому запитанні і приховується проблема “двох” філософій права, чи “філософія права” юридичного “штибу”, та “філософії права” фі- лософського “штибу”. Справа в тому, що справді існує реальна проблема (і не тільки для правничих наук, але й інших), пов’язана з розглядуваними “двома” методологіями, або “двома” філософіями сто- совно науки. Реальна ситуація зумовлена тим, що мето- дологія, яка розробляється в межах відповідної дисциплінарної структури, формулюється в ко- нцептах (поняттях) цієї дисципліни (її тео- ретичних поняттях, але представлених у понят- тях проскрипціях). Це може зробити тільки фа- хівець у даній науковій дисципліні. Так, у правничій науці цей фахівець може аналізу- вати ситуації з різними правничими теоріями (природне право, позитивне право, або те, що стосується тих чи тих юридичних процедур тощо). Фахівець-правознавець зверне увагу на відповідні проблеми, що виникають чисто юридичного характеру у зв'язку з якимись кон- кретними фактами і пояснить, скажімо, чому вони не вписуються в ту чи ту теорію або при- зводять до відповідних труднощів чи закутків. Розглядуваний фахівець пояснить ситуацію в історичному плані (“історія”, звичайно, стосу- ється права), або в контексті соціології (знову, правничої), психології (але знову – правничої) і т.д. І на цьому, власне, його методологічні роз- відки завершуються. У даному разі ми й можемо говорити про “філософію права”, але це галузь юридичних наук. Що ж стосується “філософії права”, яка від- носиться до галузі “філософських наук”, то справа зводиться до того, що тут фахівець (“фі- лософ”) мислить у концептах філософії, але мислить знову ж таки правничу предметну сферу. Різниця між філософуванням у другому разі порівняно з першим передусім полягає в тім, що в цьому випадку провідними є про- блеми права в контексті “філософської сфери” – сфери “людина-світ”, сфери, що стосується екзистеннціалів людського буття (М. Гайдег- гер), а також не окремих “правничих ситуацій”, а системи людської культури, тобто всьо-го того, що характеризує способи буття людини у світі. Інакше, "філософія права", яка має статус філософської дисципліни – це аналіз проблем права в контексті поля філософських концептів (онтології, метафізики, гносеології, аксіології, філософської антропології, праксеології тощо), а “філософія права”, яка має це аналіз проблем права в контексті поля концептів права (прав- ничих теорій та юридичних практик). Розщеплення “філософії права” на, власне кажучи, дві дисципліни зумовлюється ще й тим, що сама методологія виступає водночас “способом дії” або “діяльністю”, а також знан- ням. Тобто в першому разі методологія вме- режена в акти мислення і функціонує як його складова, або, за Мамардашвілі, це природній процес мислення. І в такому плані методологія не існує до акту мислення. Вона твориться в акті мислення. Одначе треба зазначити, що в аналогових ситуаціях, тобто в актах репро- дуктивного мислення, методологія існує до ак- ту мислення. Але то мислення за “шаблоном”. В продуктивному мисленні методологія також продукується. Методологія як знання – це вже методологія post hос, тобто рефлексія над ме- тодологією. Або то є не методологія як діяль- ність мислення, а як рефлексія над цією діяль- ністю. І вона годиться для герменевтичних процедур, навчання, а не відкриття. То є інтерпретація відповідних проблем. Розмежування “двох” методологій і є підста- вою для існування “двох філософій” права, про які йшлося. Зрозуміло, розглянуті розмежування не є аб- солютними, але вони достатні, аби бачити між ними відповідні відмінності. Важливо їх не сплутувати, а також не абсолютизувати. Список літератури 1. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. – К. – 2000. – Нац. ак. внутр. справ України. 2. Бачинин В.А. Философия права и пре- ступления. – Харьков: Фолио. – 1999. 3. Жоль К.К. Философия и социология пра- ва. – К. – 2000. 4. Петрова Л.В. Нариси з філософії права. – Харків: Нац. юр. акад. України. – 1995. 5. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права. – Харків. – 1998. 6. Философские сказки / Сост. и комент. В.В. Шкоды. – М.: Фолио. – 2000. 7. Циппеліус. Філософія права. – К. – Тан- дем. – 2000. 8. Шкода В.В. Вступ до філософії права. – Харків: Фоліо. – 1999 М.М. Ониськів, В.А. Рижко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 51 9. Юркевич. Історія філософії права. – К., 2001. М. Н. Оныськив, В. А. Рыжко ВОЗМОЖНЫ ЛИ «ДВЕ» ФИЛОСОФИИ ПРАВА? Современная философия права считается структурной частью как философии, так и юриспруден- ции. Это порождает не до конца разрешенный вопрос о статусе философии права как научной дисци- плины. В статье анализируется проблема взаимоотношения философского и юридического аспектов философии права, исходя из двух ключевых функций философии: методологической и юридической. M. M. Onyskiv, V. A. Ryzhko ARE “TWO” LAW PHILOSOPHIES POSSIBLE? Contemporary philosophy of law is considered to be a structural part of both, philosophy and jurispru- dence. This originates a yet unsolved issue of the status of philosophy of law as a field of academic study. The article presents an analysis of the issue of the interrelation between philosophical and juridical aspects of philosophy of law, proceeding from two key functions of philosophy, namely, methodological and juridical.

Як можливі “дві” філософії права?

Репозитарії

Схожі ресурси