Держава і право в неокантіанстві

Данная статья представляет собой философско-правовую оценку такого идеалистического направления как неокантианство. На примере важнейших характеристик государства и права дается анализ взглядов следующих представителей марбургской и фрайбургской (баденской) школы – Рудольфа Штамлера, Германа Когена...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автор:	Тимошенко, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Філософія права і теорія держави і права
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8495
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Держава і право в неокантіанстві / В.І. Тимошенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 64-66. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8495
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-84952010-06-14T15:23:47Z Держава і право в неокантіанстві Тимошенко, В.І. Філософія права і теорія держави і права Данная статья представляет собой философско-правовую оценку такого идеалистического направления как неокантианство. На примере важнейших характеристик государства и права дается анализ взглядов следующих представителей марбургской и фрайбургской (баденской) школы – Рудольфа Штамлера, Германа Когена, Поля Жане и других. The article presents a general characteristic of the idealistic trend known as Neo Kantian Philosophy which is established as the analysis of viewpoints of the representatives of Marburg and Freiburg (Baden) school – Rudolf Stamler, Herman Kohen, Paul Janais and others. 2003 Article Держава і право в неокантіанстві / В.І. Тимошенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 64-66. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8495 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія права і теорія держави і права Філософія права і теорія держави і права
spellingShingle	Філософія права і теорія держави і права Філософія права і теорія держави і права Тимошенко, В.І. Держава і право в неокантіанстві
description	Данная статья представляет собой философско-правовую оценку такого идеалистического направления как неокантианство. На примере важнейших характеристик государства и права дается анализ взглядов следующих представителей марбургской и фрайбургской (баденской) школы – Рудольфа Штамлера, Германа Когена, Поля Жане и других.
format	Article
author	Тимошенко, В.І.
author_facet	Тимошенко, В.І.
author_sort	Тимошенко, В.І.
title	Держава і право в неокантіанстві
title_short	Держава і право в неокантіанстві
title_full	Держава і право в неокантіанстві
title_fullStr	Держава і право в неокантіанстві
title_full_unstemmed	Держава і право в неокантіанстві
title_sort	держава і право в неокантіанстві
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Філософія права і теорія держави і права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8495
citation_txt	Держава і право в неокантіанстві / В.І. Тимошенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 64-66. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT timošenkoví deržavaípravovneokantíanství
first_indexed	2025-07-02T11:12:51Z
last_indexed	2025-07-02T11:12:51Z
_version_	1836533439122112512
fulltext	ФІЛОСОФІЯ ПРАВА І ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 64 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. © 2003 р. В. І. Тимошенко Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, м. Київ ДЕРЖАВА І ПРАВО В НЕОКАНТІАНСТВІ Вчення про державу і право перебувають у не- розривному зв'язку з філософськими та світогляд- ними позиціями відповідної епохи. Відбувається це тому, що в теорії держави і права виділяються такі проблеми, розв'язання яких потребує безпосе- реднього використання ряду філософських поло- жень і висновків. Саме такими є питання про сут- ність держави і права, про визначення їх понять. Філософські вчення є для теорії держави і права загальнометодологічною основою. Загальнофіло- софські методологічні установки конкретизуються залежно від предмета дослідження; предмет і метод виявляються взаємопов'язаними. Предметно-методологічний зв'язок теорії дер- жави і права з філософією являє собою одну з важ- ливих закономірностей розвитку політико-право- вих знань. Тому поява принципово нових учень про державу і право пов'язана з кардинальними змінами, що відбуваються у сфері філософських і світоглядних позицій. Наприклад, у період ранніх буржуазних революцій XVII–XVIII ст. на зміну релігійно-схоластичному світогляду Середніх віків прийшла філософія раціоналізму, а разом з нею теорія природного права, що була розроблена на основі методологічних установок раціоналізму. Сама ідея про природне право, як про щось необ- хідне, з'явилась задовго до природно-правової школи. Однак остання теоретично інтерпретувала цю ідею на основі філософії раціоналізму, її мето- дології та світосприйняття. В другій половині ХІХ ст. в Німеччині виникло неокантіанство (нео від грец. νέοs – новий), яке в останній третині століття набуло поширення в усій Європі. Головними представниками неокан- тіанської політико-правової філософії вважаються Г. Коген, Р. Штамлер, О. Лібман, Ф. Ланге, Г. Рад- брук (Німеччина), Ш. Ренув'є, П. Жане, О. Ален (Франція), К. Кантоні (Італія), П.Б. Струве, С. Бул- гаков, М.О. Бердяєв (Росія). Цей ідеалістичний фі- лософський напрям відтворював і розвивав транс- цендентальну філософію І. Канта, ігноруючи при цьому її матеріалістичні та діалектичні елементи. Неокантіанці намагались подолати дуалізм фі- лософії І. Канта, його хитання між матеріалізмом та ідеалізмом. Згідно з неокантіанською філософі- єю, об’єкт пізнання – це не “річ у собі”, а “катего- ріально мислиме буття”. Предмет пізнання “конс- труюється” людським мисленням. Він тотожний поняттю про предмет, а власне буття є сукупністю чисто понятійних відносин. Свідомість виявля- ється первинною стосовно буття. Найбільш повне вираження неокантіанство знайшло в двох німецьких філософських школах: марбурзькій і фрейбурзькій, або баденській. Перша школа особливого значення надавала ідеалістичній інтерпретації наукових понять і філософських ка- тегорій, тлумачила їх як логічні конструкції. В центрі уваги другої – обґрунтування протистав- лення природничих і суспільних наук на основі кантівського вчення про практичний і теоретичний розум і спро-би довести неможливість наукового пізнання соціальних явищ, доступних начебто ли- ше аксіологічно-нормативному і телеологічному дослідженню. Неокантіанці протиставляли науки про природу наукам про дух і культуру. Людська свідомість впорядковує і конструює природні явища за допо- могою розумової форми причинності (каузально- сті). Природа постає як сукупність причин і наслід- ків. Суспільство, людські вчинки, культура – це реалізація людської волі, що охоплюється катего- рією “мета”. В результаті суспільство являє собою сукупність цілей і засобів. Отже, науки про при- роду оперують за допомогою закону причинності, а науки про дух – за допомогою закону доці- льності. На соціальні явища, в т.ч. політику, державу і право, згідно з цією теорією, не поширюється закон причинності, вони охоплюються категорією мети, як апріорного властивістю людської свідомості і волі. Так, відомий представник марбурзької школи неокантіанства, теоретик і філософ права, профе- сор цивільного права в Галлі Рудольф Штамлер (1856–1938) орієнтувався на закономірності соціа- льної мети. Спільна діяльність людей має дві сто- рони: соціальне господарство – як матерія, і право – як форма соціального життя. Оскільки зміст фо- рми полягає у свідомому регулюванні поведінки людей, головним у формально юридичному ви- вченні права має стати поняття мети, а не причини. Соціальне явище закономірне, якщо в ньому має місце вибір засобів для якоїсь мети. Відповідно до кантівських положень про спів- відношення належного та існуючого, формального і фактичного, він відстоював логічний примат пра- В.І. Тимошенко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 65 ва над іншими соціальними реаліями і підкрес- лював, що закономірність соціального життя лю- дей є закономірністю юридичної форми його. Під закономірностями і метою соціального життя і су- спільного розвитку Р. Штамлер розумів апріорні ідеї розуму, в т.ч. і апріорні форми права і правової повинності. Отже, надавши юридичному фор- малізму характеру формалізму гносеологічного і методологічного, Р. Штамлер юридизував вчення про суспільство, господарство, державу, довів до крайнощів основне кредо юридичного світогляду – підхід до права як першооснови соціальних явищ [3, c. 32, 33]. Визнаючи наявність у правових ін- ститутах певного змісту, що йде від суспільства, він стверджував, що фундамент держави не в сукупності виробничих відносин, економічному базисі суспільства, а в праві. Право виступає пере- думовою держави. На межі ХІХ–ХХ ст. Р.Штаммлер одним із пер- ших виступив за відродження природного права та ідеалістичної філософії права. Однак на відміну від школи природного права XVII–XVIII ст., природне право за Р.Штамлером, не існує у вигляді особли- вого, ідеального правопорядку поряд з правом по- зитивним. Ідеальне, абсолютне право неможливе. Право завжди було і є недосконалим, а тому мінли- вим. Але в межах цього недосконалого права виді- ляється правильне право, тобто таке, що орієнту- ється на справедливість, на ідею права, на соціаль- ний ідеал як свою кінцеву мету. Це право і є "при- родним правом з мінливим змістом". Воно являє собою не якесь конкретне право, а лише єдиний формальний метод судження про право. У вченні Р. Штамлера концепція "природного права з мін- ливим змістом" означала, що саме право і його зміни визначають розвиток суспільства, а не на- впаки [5, c. 567, 568]. Інший теоретик марбузької школи неокантіанс- тва, видатний німецький філософ другої половини ХІХ ст. Герман Коген стверджував, що значення держави полягає не в її актуальній дійсності, а в її достойності, як керівного етичного принципа само- свідомості. Створюється враження, що Г. Коген повторює Г.В.Ф. Гегеля з його визнанням за дер- жавою значення моральної субстанції, в якій вихо- вується особистість. У Г. Когена, як і у Г.В.Ф. Гегеля, особа лише в державі і завдяки державі може досягти істинної людської самосвідомості. Однак Г. Ко-ген не лише не поділяє погляди Г.В.Ф. Гегеля на державу, як на дійсність моральної ідеї, але навіть вважає такий підхід помилковим. На противагу Г.В.Ф. Гегелю, у книзі “Етика чистої волі” він доводить, що дійс- ність моральності треба шукати в тій меті, яка по- ставлена моральним діям, – а саме в тому, щоб бу- ти безконечними. Цю безконечність ми бачимо, на думку Г. Когена, в людстві, в якому полягає вище вираження самосвідомості моральної особистості. Підпорядковуючи державу ідеї людства, Г. Коген разом з тим пояснює, що держава, як етичний принцип, є втіленням справедливості, яка своєю єдиною метою має моральну самосвідомість [6, c. 658, 659]. Г. Коген вводить у свою конструкцію навіть ідею Бога, чим намагається довести, що, незважа- ючи на всі пошуки шляхів права і держави, людс- тву все ж таки забезпечено вічне просування до добра. Ідея держави тут поєднується з іншими іде- ями і підпорядковується їм, а керівне моральне значення держави обмежується її зв’язком з інши- ми принципами. Більш послідовним прихильником етичного но- рмативізму виявився французький учений Поль Жане, який стверджував, що політика і практично і теоретично передбачає моральність. Держава не може за допомогою примусу насаджувати добро- чинність, але й обійтись без неї вона теж не може. В основі будь-якої істинної політики повинна бути закладена моральна ідея. Зв’язком між політикою і мораллю слугує ідея права. Завдання політики – не примушувати до доброчинності, але сприяти праву. Держава тримається доброчинністю, але до- брочинність не є її метою. Громадяни мусять бути добродійними, а держава – справедливою. А для того, щоб у державі існувала справедливість, необ- хідно, щоб громадяни користувались усіма належ- ними їм правами, причому користувались так, щоб не завдати шкоди іншим громадянам і самій дер- жаві. Тут, на думку П. Жане, право і добродійність об'єднуються, в результаті встановлюється порядок і спокій, моральність і політика відокремлюються, не суперечачи одне одному, і знову об'єднуються, не змішуючись при цьому [2, c. XVII]. П. Жане розумів, що діяльність держави не ви- черпується такими завданнями. Держава може роз- глядатися і як представник приватних інтересів своїх громадян. Однак ця сторона діяльності не є, подібно до вищевказаної, істотною для самого поняття про державу. Ідеї П. Жане знайшли підтримку і подальший розвиток у представників етичного нормативізму в російській і українській політико-правовій думці, перш за все у П.І. Новгородцева та Б.О. Кістяков- ського. Б.О. Кістяківський, Є.В. Спекторський застері- гали проти розчиненості теорії права у філософії права, критикуючи відповідні концепції німецьких філософів Р. Штаммлера та Г. Когена. На їх думку, Держава і право в неокантіанстві 66 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. німецькі науковці відходять від пізнання сутності права, як воно існує у емпіричній дійсності, та роз- глядають його лише у деонтологічному ряду, тобто право як належне. Таке розуміння призводить до по- глинання юриспруденції філософією права, в перет- ворення юриспруденції в частину філософії. Але фі- лософія покликана забезпечувати синтез різних гума- нітарних наук про право, об'єднувати їх у цілісну сис- тему, проте це не означає злиття науки про право з соціальною філософією та філософією права. Про- блема пізнання сутності права не повинна роз- чинюватися у проблемі пізнання сутності оформ- лення відносин правом [1, c. 28-29; 4, с. 384-387, 423]. З другого боку, загальна теорія права не може замінити філософію права, оскільки її зміст вужче, ніж зміст філософії права. Загальній теорії права притаманний метод позитивної юриспруденції, який обмежується емпіричними спостереженнями. Теорія права не прагне до виходу за межі юриспру- денції, не підіймається до рівня широких світогля- дних, етичних чи філософсько-культурних узагаль- нень. Філософія права, навпаки, свідомо та цілесп- рямовано включає правові питання у позаюридич- ний контекст таких універсальних проблем, як призначення людини, природа свободи та обов'яз- ку, сутність права, його глибинні цінності, джерела тощо. Отже, окремі питання теорії права виявля- ються у новому для них контексті філософсько- етичних критеріїв [4, c. 29; 7, с. 423]. У середині ХХ ст. відчутний поштовх активіза- ції природно-правових і філософсько-правових до- сліджень дала книга Г. Радбруха "Законне неправо і надзаконне право" (1946). Розмежування права і закону він проводив з раціоналістично- філософських позицій: для нього право – це не природне право, а саме ідея права. "Природу ре- чей", "надзаконне право" він розглядав не як змі- стовне вираження природного права, а як чисто мислиму юридичну форму. Такої позиції дотри- мувались деякі інші представники неокантіанської філософії права, наприклад, К. Кюль, Й. Лоб, А. Оллеро, О. Хеффе, Е. Цахер та ін. Можна ска- зати, що ідея права, соціальний ідеал неокантіа- нців, як і категоричний імператив Канта, позбав- лені історичної конкретності і змістовності і не є якимось дійсним станом емпіричного права. Нео- кантіанці часто порівнювали соціальний ідеал з провідною зорею, з недосяжною метою, до якої належить прагнути, але яку ніколи не можна до- сягти. Концепція соціального ідеалу послужила теоре- тичною конструкцією для виправдання соціал-ре- формізму. Західноєвропейські соціал-демократи, особливо з кінця 60-х років, звертаються до вчення неокантіанців, на основі якого конструюють про- граму демократичного й етичного соціалізму. Список літератури 1. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Ред- кол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Т. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упорядни- ки: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. – К., 2002. 2. Жанэ П. История государственной науки в связи с нравственной философией / Пер. с франц. – 2-е изд. – СПб., 1878. 3. История политических и правовых учений. ХІХ в. / Отв. ред. В.С. Нерсесянц. – М., 1993. 4. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., 1916. 5. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М., 1997. 6. Новгородцев П. Русский последователь Германа Коге- на. – М., 1908. 7. Спекторский Е.В. Теория солидарности. Доклад, про- читанный 14 декабря 1915 года в г. Саратове на специальном заседании Киевского и Саратовского юридических обществ // Юридический вестник. – 1916. – Кн. ХІІ (I). В. И. Тимошенко ГОСУДАРСТВО И ПРАВО В НЕОКАНТЕАНСТВЕ Данная статья представляет собой философско-правовую оценку такого идеалистического направления как неокантианство. На примере важнейших характеристик государства и права дается анализ взглядов следующих представителей марбургской и фрайбургской (баденской) школы – Рудольфа Штамлера, Гер- мана Когена, Поля Жане и других. V. I. Tymoshenko STATE AND LAW IN NEO-KANTIAN PHILOSOPHY The article presents a general characteristic of the idealistic trend known as Neo Kantian Philosophy which is established as the analysis of viewpoints of the representatives of Marburg and Freiburg (Baden) school – Ru- dolf Stamler, Herman Kohen, Paul Janais and others.

Держава і право в неокантіанстві

Репозитарії

Схожі ресурси