Образ людини у концепції прав людини

Основываясь на закономерностях исторического развития и юридического утверждения прав человека, судебной практикe, разработана универсальная формула образа человека в концепции прав человека, состоящая из пяти элементов, в соответствии с которой права человека имеют целью обеспечение «самоопределяю...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автор:	Брюґґер, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Філософія прав людини
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8549
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Образ людини у концепції прав людини / В. Брюґґер // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 136-146. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8549
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-85492010-06-09T12:01:01Z Образ людини у концепції прав людини Брюґґер, В. Філософія прав людини Основываясь на закономерностях исторического развития и юридического утверждения прав человека, судебной практикe, разработана универсальная формула образа человека в концепции прав человека, состоящая из пяти элементов, в соответствии с которой права человека имеют целью обеспечение «самоопределяющегося, значащего и ответственного способа жизни» каждому человеку. Based on the historical development and the legal endorsement of human rights, judicial practice the author developed a universal formula of the image of the person that underlines the concept of human rights. The formula proposes that human rights aim at securing a “self-determinate, meaningful, and responsible way of leading one’s life” to every human being. 2003 Article Образ людини у концепції прав людини / В. Брюґґер // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 136-146. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8549 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія прав людини Філософія прав людини
spellingShingle	Філософія прав людини Філософія прав людини Брюґґер, В. Образ людини у концепції прав людини
description	Основываясь на закономерностях исторического развития и юридического утверждения прав человека, судебной практикe, разработана универсальная формула образа человека в концепции прав человека, состоящая из пяти элементов, в соответствии с которой права человека имеют целью обеспечение «самоопределяющегося, значащего и ответственного способа жизни» каждому человеку.
format	Article
author	Брюґґер, В.
author_facet	Брюґґер, В.
author_sort	Брюґґер, В.
title	Образ людини у концепції прав людини
title_short	Образ людини у концепції прав людини
title_full	Образ людини у концепції прав людини
title_fullStr	Образ людини у концепції прав людини
title_full_unstemmed	Образ людини у концепції прав людини
title_sort	образ людини у концепції прав людини
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Філософія прав людини
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8549
citation_txt	Образ людини у концепції прав людини / В. Брюґґер // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 136-146. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT brûggerv obrazlûdiniukoncepcíípravlûdini
first_indexed	2025-07-02T11:15:27Z
last_indexed	2025-07-02T11:15:27Z
_version_	1836533602476621824
fulltext	136 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. ФІЛОСОФІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ © 2003 р. В. Брюґґер ∗ Гейдельберзький університет, юридичний факультет, м. Гейдельберг (ФРН) ОБРАЗ ЛЮДИНИ У КОНЦЕПЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ ∗∗ ∗ Вінфрід Брюґґер (Winfried Brugger) (нар. 1950) вивчав право, філософію і соціологію в Мюнхенському та Тюбінгенському університетах. 1980 р. захистив докторську дисертацію у Тюбінгенському університеті. 1980-1981 навчався у магістратурі Каліфорнійського університету, Берклі (США). Викладав у США, зокрема, в Джорджтаун- ському (1985, 1991–1992, 1998–1999, 2001), Х’юстонському (1998–1999) та Сан-Франциському (2002) університе- тах. З 1987 р. працює на посаді професора: спочатку на юридичному факультеті Мангеймського університету, а з 1992 р. й понині – на посаді професора публічного права, загального державного права та філософії права на юри- дичному факультеті Гайдельберзького університету. Професор Брюґґер – автор близько двохсот праць, з яких вісім монографій, серед яких такі, як «Образ права людини й політика відповідальності. Внесок Макса Вебера в аналіз та обґрунтування прав людини» (1980), «Основні права та конституційна юстиція в США» (1987), «Свобода радіомов- лення і конституційне тлумачення» (1991), «Вступ до публічного права США» (1993), «Гідність людини, права лю- дини, основні права» (1997), «Лібералізм, плюралізм, комунітаризм. Дослідження легітимації Основного закону» (1999), «Демократія, свобода і рівність. Дослідження конституційного права США» (2002). Вчений є членом редко- легій низки відомих юридичних видань (серед яких «Das Staat», «Issues in Comparative Public Law»), членом керів- них органів низки організацій (серед яких Німецький відділок Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії (IVR) тощо). Професор Брюґґер також є членом міжнародної редакційного колегії українського часопису «Проблеми філософії права».Переклад даної статті друкується з дозволу її автора на основі оригінальної статті: Brugger Winfried. The Image of the Person in the Human Rights Concept // Human Rights Quarterly. – 1996. – № 18. – P. 594–611. Переклад з англійської та німецької мов зроблено В. С. Бігуном. Часткова редакція перекладу Р. М. Павле- нка. ∗ ∗ Основою цієї статті, але не її повторенням, є моя німецькомовна стаття: Brugger W. Das Menschenbild der Menschenrechte // Jahrbuch fuer Recht und Ethik. – 1995. – № 3. – S. 121–134. Я хотів би подякувати Гайнеру Білефе- льдту (Університет Білефельдта) та Джулії Декер (Правовий центр Х’юстонського університету) за істотну допомо- гу в перекладі та редагуванні цієї статті. Я присвячую цю статтю Філіпу Сельцніку (Каліфорнійський університет, Берклі), який надихнув мене на глибші та серйозніші роздуми, ніж можна судити з посилань на його роботи. Наукові конференції чи судові спори з пи- тань прав людини найчастіше стосуються конк- ретних прав. Так, наприклад, може йтися про те, чи інтерес захисту життя повинен превалювати над інтересом застосування смертної кари чи проведення аборту? До якої міри може бути об- межено гарантовану свободу слова, якщо внаслі- док її використання інша особа зазнає образи? У якій мірі малозабезпечені люди й громади вправі вимагати соціальної підтримки від замо- жних людей і громад в ім’я соціальної справед- ливості? Відповіді на ці запитання даються пози- тивним правом у конституціях країн, або в законодавстві, яким забезпечується дотримання прав людини, або ж в універсальних чи регіона- льних документах з прав людини. Проте чимало проблем ще не вирішено чинним національним і міжнародним правом. Навколо ж вирішених проблем тривають дискусії щодо способів інтер- претації конкретних прав і конкуруючих індиві- дуальних чи публічних інтересів. У цих дискусіях віддзеркалюється відмін- ність поглядів певних груп і культур у рамках однієї держави, кількох держав або блоків об’єднаних держав. Так, в усіх суперечках щодо прав людини, які виникають або внаслідок фор- мулювання нових прав, або внаслідок інтерпре- тації неусталених прав, виникає неузгодженість між вимогою універсальної значимості та по- стійно виникаючим специфічним розумінням цих прав. Суперечність між універсальним і спе- цифічним розумінням прав людини можна розв’язати шляхом застосування різних методів. Можна, наприклад, вдатися до політичної диску- сії; або віддати перевагу правовому аналізу, ви- користовуючи загальноприйняті методи інтер- претації; чи спробувати розробити концепцію, яка допоможе знайти підхід не тільки до окремих проблем ідентифікації прав людини, але й до ди- леми між універсальністю та специфічністю у розумінні прав людини. В. Брюґґер Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 137 У цій статті використовується концептуаль- ний напрям, у рамках якого роз’яснюється по- няття «людина», що покладене в основу концеп- ції прав людини, яке складалося історично і ві- дображене у сучасних документах з прав лю- дини. Цей підхід покликаний допомогти розро- бити такий «образ людини» (німецькою – das Menschenbild, англійською – the image of the person), з яким могли б погодитись усі світові культури, принаймні до певної міри. Сподіваюся, що запропонований варіант образу людини змо- же забезпечити інтелектуальне підґрунтя для по- долання суперечності між універсальністю по- няття прав людини та специфічністю їхньої кон- цептуалізації різними світовими культурами. Жодна, навіть найдосконаліша інтелектуальна концепція не здатна замінити політичні та пра- вові заходи, спрямовані на удосконалення меха- нізмів захисту прав людини. Водночас, політичні та правові дискусії з питань прав людини якраз і передбачають ідеї, подібні до тих, які викладені у цій статті. Щоб продемонструвати це, зверне- мося до використаного Федеральним Конститу- ційним Судом ФРН поняття «образу людини» у контексті Конституції ФРН [14, s. 7, 15-16]. І. Історичний розвиток і юридичне ут- вердження прав людини Розгляд «образу людини», що лежить в ос- нові концепції прав людини, піднімає низку не- однозначних питань. Звернення до певного «об- разу» сприяє формуванню всебічного та холісти- чного уявлення про права людини. Такий підхід видається вдалим, адже чимало різних суто полі- тичних вимог було запропоновано у якості прав людини, або визнано такими [28; 31, s. 1]. Всебі- чний і холістичний підхід зосереджує увагу на уні- версальній суті, закладеній в основу значної кіль- кості специфічних вимог щодо забезпечення прав людини. Більше того, розгляд образу людини у зв’язку з ідеєю прав людини також сприяє «гу- манізації» академічної рефлексії. Це додає емо- ційності визнанню обов’язковості прав людини та дає змогу людям відчути себе частиною такого образу, поціновувати його людські характе- ристики. З іншого боку, одним з недоліків такого під- ходу до прав людини може бути небезпека ідео- логічного зв’язку певного образу з певною куль- турою. Кожну культуру характеризують певні «образи» людини у вигляді як загальних, так і спеціальних ролей, наслідування яких очікуєть- ся від людей, як-от ролей батька, вчителя, свя- щеннослужителя, друга, патріота. На відміну від фотографічних образів, ці образи є «ідеальними моделями» (master ideals) [36, p. 84, 85-91; 34, s. 106, 113, 176, 184, 192, 243] конкретної куль- тури, що є рольовими моделями успішного роз- витку людини. І якщо б ідеали якоїсь певної культури сприймалися як обов’язкові досягнення універсальних прав людини, годі було б сподіва- тися на їх міжкультурне розуміння та прийняття. Навпаки, можна було б почути докір у культур- ному імперіалізмі. Відповідно, результатом був би «негативний мир» – певне перемир’я між культурами та країнами, котре, в кращому випа- дку, попереджувало б війну. У будь-якому разі «позитивний мир»∗ [25, p. 93, 113-114] – у розу- мінні взаємного зближення в напрямі узгодження основних цінностей між державами та народами – виключався б заздалегідь. Задля збереження переваг та уникнення не- доліків у використанні поняття образу людини в концепції прав людини, розглянемо найбільш важливі історичні етапи становлення цієї конце- пції, а також чинні декларації та конвенції з прав людини. По суті, боротьба за права людини, що розпочалася двісті років тому, була результатом зусиль західного Просвітництва та демократич- них революцій у Північній Америці та Західній Європі. Однак, за останні два століття викорис- товувався настільки широкий діапазон різних концепцій прав людини, що жодна культурна чи політична спільнота не спроможна стверджувати, що саме її розуміння та інтерпретація таких га- рантій є винятково «правильною». Відповідно, якщо образ людини віддзеркалюватиме специфі- чні ідеї лише однієї з конкуруючих культур чи ідеологій, навряд чи це знайде універсальне схвалення. Отож, необхідно коротко розглянути історію та стан нормативного закріплення прав людини для того, щоб представити ідею універ- сального образу людини в концепції прав людини. Історію становлення концепції прав людини можна розділити на три головні етапи, які при- йнято вважати, відповідно, правами першого, другого та третього покоління∗∗ [30; 23, s. 841; ∗ «[Природа]... використовує два способи для роз- межування націй та попередження їхнього змішування — лінгвістичні та релігійні розбіжності. Безперечно те, що вони можуть призвести до взаємної ненависті та слугувати приводом для війн, однак в міру розвитку культури та руху людей у напрямі до кращого узго- дження своїх принципів, вони приводять до порозумін- ня і миру. І... цей мир установлюється і зберігається з допомогою рівноваги сил і надзвичайно жорсткого су- перництва». ∗ ∗ Відзначаючи можливість непорозуміння щодо концепції поколінь прав людини, Рідель підкреслює той Образ людини у концепції прав людини 138 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 35, s. 9-11]. Права людини першого покоління були проголошені у час великих демократичних революцій в США та Франції. Вони зосереджені на індивідуальних громадянських і політичних правах, гарантуванні як приватної свободи, так і демократичної участі. Німецький юрист Ґеорґ Єлінек називав такі права відповідно «status negativus» та «status activus» [24, s. 81-193]. Пра- ва негативного статусу мають захисний характер. Їхня мета – попередження порушень з боку дер- жави, пов’язаних зі свободою та власністю. У виняткових випадках, коли державі до- зволяється обмежувати ці права, вона зобов’язана дотримуватися процедурних положень, зокрема гарантій «habeas corpus», які стосуються недотор- канності особи. Права активного статусу, що пов’язані з участю у політичному процесі, вклю- чають свободу слова, зібрання, об’єднання в асо- ціації, демократичне виборче право. Права людини другого покоління виникають протягом XIX ст., коли у центрі уваги опиня- ються соціальні права, або «status positivus», за Єлінеком [24, s. 114]. Ідея позитивного статусу постала як результат загострення проблем часів індустріальної революції. Економічні та соціа- льні права призначалися для того, щоб подолати зубожіння та пролетаризацію значної кількості населення. Необхідно розрізняти два варіанти політичних рухів, що вимагали соціальних прав. Першим є революційний рух, яскраво представ- лений марксизмом, боровся за заміну капіталізму соціалізмом. Другим є реформістська школа, представлена у Німеччині такими правознав- цями, як Лоренц фон Штайн і Герман Геллер, що прагнула довести переваги соціальноринкової економіки, тобто «капіталізму з людським об- личчям». Цей реформістський соціально-демок- ратичний рух зараз можна вважати домінуючим, або, принаймні, одним з таких, з якими раху- ються у багатьох країнах світу. Права людини третього покоління, концеп- цію яких розвинуто у ХХ ст., додали ще два ви- міри дебатам з прав людини. Перший – універса- лізація прав людини після Другої світової війни. Так, Загальна декларація прав людини, прийнята та проголошена ООН 10 грудня 1948 р., не об- межується Західною Європою та Північною факт, що третє покоління прав людини ні в якому випа- дку не є «кращим» чи «вищим» за попередні покоління; воно не «перевершує» ці покоління у геґелівському ро- зумінні, а радше являє собою нову фазу в історії прав людини. Тому Рідель віддає перевагу терміну «вимір», а не «покоління» Америкою, а, натомість, утверджує появу «зага- льного стандарту досягнення для всіх народів та усіх націй»∗ [41, p. 71; 3, с. 7-11]. Користуючись мовою Єлінека, можна сказати, що сама ідея прав людини сягнула «status universalis». Водно- час з’явилася потреба у колективних правах но- вого покоління, наприклад, у представників кра- їн третього світу та етнічних меншин. Найбільш вагомими правами людини третього покоління є такі права, як право на розвиток, на захист до- вкілля, на участь у розподілі «спільної спадщини людства», що включає ресурси дна моря, еконо- мічне використання космічного простору, а та- кож інші природні та культурні ресурси [35, s. 12-21; 10, s. 537, 540-541]. Нині, на рубежі тисячоліть, розглядаючи по- літичні та правові документи з прав людини, ми стикаємося із безладною багатоманітністю чисе- льних декларацій і конвенцій регіонального та універсального характеру. Ці документи стосу- ються: (1) загального регламентування, (2) права на самовизначення і розвиток, (3) заборон гено- циду, військових злочинів і злочинів проти люд- ства, (4) ліквідації дискримінації, (5) заборони рабства, підневільної праці та торгівлі людьми, (6) проблем біженців, притулку, осіб без грома- дянства, з подвійним чи множинним громадянс- твом, іноземців, (7) поводження із засудженими злочинцями та іншими затриманими, (8) питань соціального забезпечення, (9) робочої сили та праці, включаючи свободу створення асоціацій і рухів, (10) шлюбу та сім’ї, у тому числі прав дитини, (11) свободи друку та вільного обігу ін- формації, (12) конфіденційності даних про при- ватне життя, (13) права на відмову від військової служби, (14) гуманітарного права [28]. ІI. Від фундаментальних інтересів до образу людини З вищенаведеної дискусії можна припустити, що впорядкування різноманітних бачень та вимі- рів прав людини є справою нелегкою. Завдання філософії права – сформулювати всебічний та добре збалансований підхід, який сприяв би по- передженню ідеологічних маніпуляцій ідеєю прав людини. Філософія пропонує кілька різних підходів для вирішення цього завдання. Таким, наприклад, є підхід, запропонований Ернстом- Іоахімом Лампе, названий «негативне природне право» [27, s. 50, 57, 198]. Лампе аналізує антро- ∗ Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Резолюцією 217а (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН. 3 U.N. GAOR (Resolutions, part 1). В. Брюґґер Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 139 пологічні базові потреби та інтереси, які повинні братися до уваги будь-яким правопорядком для здійснення тривалого впливу на людську поведі- нку. Схожий підхід пропонує концепція «міні- муму природного права» [21, p. 189; 5], яка поля- гає у виявленні елементарних умов людського буття. У межах цього підходу, розвинутого Гер- бертом Л.А. Хартом∗ [21, p. 189-195; 9, s. 119], буття людини характеризується обмеженим аль- труїзмом, обмеженою силою волі, обмеженими ресурсами та обмеженим розумінням. Третій підхід, що його підтримує Джон Ролз, аналізує природні та соціальні «основні блага» [33, p. 90; 4]. За цим підходом, усі люди хочуть воло- діти та користуватися такими основними бла- гами, незалежно від особистих цілей, які можуть суттєво відрізнятися і насправді часто відрізня- ються. По суті, цей погляд є удосконаленою вер- сією традиційної доктрини природного права, у якій вже наголошувалося на захисті життя, сво- боди і власності [7]. Всі ці визначення людської природи чи спільних людських інтересів стають у пригоді в дискусіях про концепції прав людини або ж використовуються на користь захисту спі- льних людських інтересів. Я хотів би, однак, запропонувати дещо ін- ший підхід. Не заперечуючи корисність згаданих вище поглядів на людські потреби та інтереси в дискусіях щодо прав людини, я хотів би інтег- рувати ці філософські погляди, а також історію та сучасний діапазон вимог щодо прав людини в образі людини, що лежить в основі усіх рівнів дискурсу про права людини. Такий підхід не тільки є всеохоплюючим, але й таким, що «гума- нізує» відповідні аспекти вимог щодо прав лю- дини, звертаючись до них у контексті структури образу людини. Для когось такий підхід може видатися неординарним, але він не є безпрецеде- нтним. У практиці Федерального Конституцій- ного Суду ФРН [14, s. 7, 15; 15, s. 1, 44; 26, p. 39, 245-246, 250, 300, 307, 310, 312-314, 316, 361; 20], представленій у кількох важливих справах, ви- користано образ людини, закладений у Консти- туції ФРН задля того, щоб роз’яснити сторонам у справі та громадськості в цілому ті підстави, на основі яких Суд домігся балансу між конкурую- чими приватними інтересами та між приватними і публічними інтересами. Суд спробував викори- ∗ Звертаючись до цього підходу, я аргументував по- зицію, що положення про необмежене право на приту- лок, яке існувало в Німеччині до 1993 р., не може бути виправдане. стати цю формулу образу людини для того, щоб роз’яснити сторонам у справі, що вони як «осо- би» повинні прагнути зрозуміти й, в ідеалі, при- йняти формулу балансу, запропоновану Судом. Головна засада цього образу людини, і, бі- льше того, всіх людей, які взаємодіють у суспі- льстві, на думку Суду, необхідно випливає із по- ложення про незалежність та індивідуальність кожної людської істоти як основної конститу- ційної цінності. Ця ідея є вихідним положенням гарантії конституційних прав. Водночас, для по- вноцінного розуміння людини необхідно врахо- вувати чинник взаємодії людей у суспільстві. Це, в свою чергу, веде до необхідності й легітиміза- ції конкуруючих індивідуальних і публічних ін- тересів. Цей другий комунітарний елемент фор- мули образу людини сприяє виявленню такого важливого моменту: у контексті соціальної взає- модії не можна виправдовувати абсолютизм прав [18, p. 18-46], й відтак необхідно досягти певного розумного балансу між правами та обов’язками. Ось яким є типове формулювання Суду: «Образ людини, що лежить в основі Основного Закону ФРН, – це не окремий ізольований індивід. На- впаки, Основний Закон подолав суперечність між індивідом і спільнотою, забезпечивши здіс- нення комунітарних зв’язків та обов’язків лю- дини без зазіхання на її внутрішню та автономну цінність» [14, s. 15-16]. Безперечно, така фор- мула не в змозі сама по собі наперед визначати рішення в будь-якій справі. Для цього необхідно розглянути справу по суті та покладатися на більш конкретні юридичні формулювання. Однак ця формула нагадує нам про проблему в цілому й може стати корисною, оскільки виявляє певні риси повноти людського буття, які, за умови їх- нього належного врахування, можуть допомогти уникнути таких крайнощів як абсолютизм прав, авторитарне чи тоталітарне розуміння громадян- ського обов’язку. Цей образ людини також може застосовува- тися до міжнародних документів з прав людини. До того ж, перевагою цього підходу є те, що він враховує цілий комплекс усталених і новітніх прав людини. Він також не обходиться стороною питання про суперечність конкуруючих приват- них інтересів і суперечність між приватними і публічними інтересами, про які йдеться у кож- ній «складній справі»∗∗. Зрештою, цей підхід по- ∗ ∗ Чимало визнаних прав людини містять положення про обмеженість свого застосування. Навіть якщо текст і не містить таких положень, завжди існує ймовірність Образ людини у концепції прав людини 140 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. єднує формулювання та інтерпретацію пози- тивних прав людини з філософською дискусією про обґрунтування (виправдання) прав людини, й зокрема тих прав, які не передбачені письмо- вими нормативно-правовими документами та судовою практикою. Таким чином, загальним завданням такої фо- рмули образу людину є розвиток підходу, який охоплює увесь спектр існуючих прав людини й водночас залишається відкритим для нових прав. Така формула однак повинна бути корот- кою та чіткою, і являти собою дійсно чимось бі- льшим, ніж узагальнення сукупності усіх прав людини або усіх поколінь чи вимірів прав люди- ни, згадуваних у першій частині цієї статті. З ін- шого боку, такий підхід уникає занадто короткої та абстрактної формули. Такої, як наприклад, звернення до «свободи» як виключної (єдиної) фундаментальної засади прав людини. Хоча як з історичної, так і з філософської точок зору ця ідея є привабливою, виправдання прав людини винятково на засадах концепції «свободи» є не- безпечним, оскільки вестиме до різних, конку- руючих та, можливо, навіть суперечливих кон- цепцій сутності людської свободи. Під сутністю людської свободи можна розуміти негативну свободу від невиконання обов’язків, позитивну свободу самоутвердження як частину певної ці- лісної спільноти, капіталістичну свободу конку- ренції, або соціалістичну свободу повалення ка- піталізму. Інакше кажучи, хоча свобода є важли- вим елементом в історії прав людини; це занадто абстрактна категорія, що робить її особливо вра- зливою для політичних маніпуляцій. Незважаю- чи на повсюдно наявний характер такої небезпе- ки, незалежно від змісту пропонованого терміна чи концепції, я сподіваюся, що запропонована мною формула дещо примножить потенціал про- дуктивного діалогу навіть між конкуруючими групами і культурами. ІІІ. «Образ людини» прав людини Запропонована формула, яка складається з п’яти елементів, вказує на те, що права людини мають на меті забезпечення «самовизначального, значущого та відповідального способу життя» кожній людині [11, s. 578-584; 39, s. 22- 27; 19, s. 418-423; 17, s. 663, 637- 639; 38, s. 2425, 2433]. У цьому розділі статті роз’яснюються складові елементи формули та їхнє поєднання. У наступному, IV розділі роз- того, що текстуально такі необмежувані права різних осіб конкурують між собою. глядаються різні функції формули. Зокрема по- яснюється, як досягти балансу між вимогою про універсальне значення прав людини та розумінням прав людини, яке часто перебуває під впливом специфічних аспектів культури. Для візуалізації концепції дивіться наступну таблицю. Образ людини в концепції прав людини НАЗВА ЕЛЕМЕНТА ЕЛЕМЕНТ ВКЛЮЧАЄ А. Самовизначальний - свободу вибору; - відповідальність за вибір Б. Значущий культуру та традиції, котрі: - створюють вибір та - обмежують вибір В. Відповідальний - відповідальність за вибір; - взаємність; - юридичну відповідальність; - соціальну відповідальність Г. Життя - захист життя, належну проце- дуру∗; - екологію життя, нову належну процедуру Ґ. Стиль (Спосіб) - аналітично усі попередні еле- менти; - повагу до всіх попередніх еле- ментів у розумінні приписів, незважаючи на - легітимно відмінні наголоси в різних культурах А. Самовизначення Самовизначення означає здатність людини ставити цілі та розробляти, втілювати й захищати свій життєвий план. До певної міри, кожен жит- тєвий план неминуче є продуктом розвитку ем- піричної природи людей, себто їхніх основних потреб. Емпіричні рушії, як наприклад, інстинкт самозбереження, однак, самі по собі не вичер- пують змісту людського самовизначення. Для того, щоб людські потреби стали визначальними планами дій, «я» зазвичай має надати цим ру- шіям форми через їхнє утвердження, обмеження чи інтенсифікацію; цей процес стосується не тільки базових рушіїв, притаманним усім людям, але також і конкретних індивідів й їхньому спо- собу життя [36, p. 90-91]. Інакше кажучи, у біль- шості ситуацій індивід має визначитися зі своїми схильностями і таким чином обрати конкретний план своїх дій, що зазвичай передбачає вибірко- вий характер діяльності. ∗ Належна процедура (due process – англ.) – прин- цип американського конституційного права, за яким розгляд справ повинен відбуватися із дотриманням норм процесуального та матеріального права (Прим. перекл.). В. Брюґґер Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 141 У контексті самовизначення необхідно виді- ляти два аспекти. Свобода вибору. Слідування природним на- хилам спричиняє багатоваріантність напрямів вибору. Вибір партнера, професії, політичної партії, релігії належить до найбільш важливих для людини категорій вибору та виявляє специ- фічні погляди на різні аспекти життя, які людина вважає важливими. Персональна відповідальність. Водночас те, що людина звітує перед собою за власні рішення, виділяє й інший бік аспекту вибору – пе- рсональну відповідальність. Серйозне сприй- няття свободи вибору означає, що відповідаль- ний вибір не тільки передбачає переваги та над- бання, але також пов’язаний з потенційним ри- зиком зазнати втрат та невдач. Б. Значущість Значущість – це елемент образу людини, який висуває на перший план фундаментальне антропологічне положення про те, що людський розвиток індивіда, спільноти чи людства у ці- лому ґрунтується на культурі. Культура, як при- йнято вважати, – це друге єство людини. Це тве- рдження засвідчує факт звільнення людини від суворої біологічної залежності. Часткове звіль- нення від визначальної сили інстинктів започат- ковує нову залежність. Соціальні норми та куль- турні концепції повинні розроблятися людством в усіх сферах життя для того, щоб визначити спосіб дій та відповідні їм поняття як ідентичні у будь-якому контексті. У цьому процесі куль- тури формують свою особливість (ідентичність), а індивіди – свою особистість. Люди, через неви- значеність своїх природних схильностей, мають розвинути соціальні та культурні програми щодо того, чого вони хочуть досягти та чого уникнути. Кожна культура має розробити загальні дорого- вкази про те, що є добром, а що злом, що є чесні- стю, а що нечесністю. Особливо важливими у контексті образу лю- дини є представлені культурами засадничі ідеали добра та справедливості, наприклад, про те, чого має прагнути батько, друг, урядовець або демок- ратія, чи до чого бути подібними [24, s. 85-91]. Це, однак, не означає, що культура повністю зумовлює життя і розвиток індивіда. Радше вона провадить загальні горизонти потенційного розвитку, з якими індивід неодмінно зіткнеться передусім тоді, коли виникне бажання відхилитися від домінуючих у певній культурі стандартів поведінки. В. Відповідальність Про відповідальність, тобто про те, що лю- дина звітує перед собою за своє життя і поведі- нку, вже згадувалося вище. В інших відношеннях відповідальність складається з трьох додаткових елементів, що розглядаються нижче. Взаємність. Той, хто вимагає прав та сво- боди, повинен надавати такі самі права та сво- боди іншим в ідентичних ситуаціях. Ця вимога може розглядатися як така, що випливає з мірку- вань логічної послідовності у дискусіях про пра- ва людини. У будь-якому випадку, взаємне на- дання прав та обов’язків є елементом гідності у вимогах (претензіях), пов’язаних із правами людини. Це означає, що ніхто не може претенду- вати на те, щоб ставити себе вище за інших, оскільки усі люди як люди наділені однаковою гідність та цінністю [6]. Юридична відповідальність. Відповідаль- ність за власне життя передбачає юридичну від- повідальність за порушення прав інших, напри- клад, у контексті кримінального чи деліктного права. Суспільство, яке ґрунтується на принципі верховенства права, має гарантувати серйозне сприйняття законних прав та їх повагу громадя- нами, а також захист з боку державних службов- ців законодавства країни. Так, наприклад, делік- тне право передбачає способи відшкодування завданих збитків тим, кому їх завдано, а система кримінального судочинства встановлює спосіб притягнення до відповідальності та покарання державою тих, хто порушив важливі приватні чи публічні інтереси. Соціальна відповідальність. Нарешті, у ви- падках, коли індивіди не здатні піклуватися про себе, соціальний обов’язок щодо надання їм до- помоги покладається на інших. До цієї категорії належать: по-перше, члени сім’ї та інші особи, які перебувають у тісних стосунках з безпорад- ними індивідами через такі інституції, як релі- гійні організації та професійні асоціації та, по- друге, політичне співтовариство. Подібна соціа- льна відповідальність є необхідною для певних груп суспільства через суттєву прірву між пра- вами на свободу і власність та їх цінністю. Це трапляється тому, що такі групи не мають мож- ливості суттєво актуалізувати право на самореа- лізацію чи право на володіння власністю∗ ∗ Саме через це Федеральний Конституційний Суд ФРН розглядає конституційні права не тільки як захи- сні права, але також як позитивні цінності, котрі по- винні підтримуватися державою для того, щоб кожен член суспільства міг реально скористатися цими пра- вами. Цей погляд яскраво представлений у справі Люта (Lueth), викладеній у праці Kommers D.[26, p. 370] (конституційні права як суспільні цінності «зна- чно підсилюють ... ефективну силу основних прав»). Образ людини у концепції прав людини 142 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. [32, p. 204; 26, p. 370]. Причини їхньої неспро- можності можуть бути різними: можливо, вони занадто молоді, занадто старі чи дуже хворі для того, щоб конкурувати у суспільстві, або ж вони є членами груп, до яких ставляться неприхильно, груп, які дискримінуються, і тому вони опиня- ються у гіршому становищі у порівнянні з ін- шими групами. У таких випадках соціальна від- повідальність існує для того, щоб гарантувати стан, при якому «цінність свободи» не стала б за- надто нерівномірною для членів різних соціальних класів. При впровадженні, наприклад, системи со- ціального забезпечення чи страхування здоров’я, держава має забезпечити рівні можливості кожно- му члену суспільства. Варто зазначити, що відпо- відальність політичного співтовариства носить до- поміжний характер. Вона є гарантією у тих випад- ках, коли особиста чи сімейна відповідальність не є достатньо функціональною, або ж стає очевидним, що ці чинники не спрацюють. Г. Захист життя Людині має гарантуватися фізична безпека (виживання) ще до прийняття нею рішення про те, як їй вести своє життя. Оскільки фізичне ви- живання насправді є фундаментальним людсь- ким інтересом, остільки лише ті люди, які опи- няються в екстраординарних ситуаціях, виявля- ють готовність ризикувати чи жертвувати своїм життям. Деякі політичні філософи, серед яких найвідомішим є Томас Гоббс, дійшли висновку, що фізичне виживання є найважливішим полі- тичним інтересом, який у разі його колізії з ін- шими набуває більшого значення, ніж будь-що інше, у тому числі вимоги індивідуальних сво- бод, наприклад таких, як свобода переконань та совісті [22, p. 7-9; 1]. Звідси й випливає важли- вість «habeas corpus» (тобто закону про недотор- канність особи) та справедливого судочинства. Ці гарантії сягають апогею у тому, що англосак- сонський світ називає державою верховенства права (the rule of law state), а німецька традиція визначає як правову державу (Rechtsstaat). До цих традиційних аспектів захисту життя, фізич- ної цілісності та особистої свободи нещодавно додалися міркування щодо необхідності захисту довкілля заради виживання людських істот. Дис- кусії з цього приводу часто трансцендентують ас- пект виживання, оскільки припускається, що людське життя процвітатиме тільки тоді, коли людство досягне гармонії з іншими формами життя та природи в цілому. Ґ. Спосіб життя Спосіб (стиль) життя є останнім елементом запропонованої формули образу людини та сто- сується власне того стилю життя, який людина обирає для себе. Ще точніше, це не просто один із аспектів образу людини, але й кінцева ціль, оскільки стиль життя охоплює усі згадані раніше елементи. Людина не може «будувати» життя до тих пір, поки вона не володіє певним рівнем сво- боди вибору (вироблення) власного плану життя∗ [14, s. 7, 15; 15, s. 1, 44]. Цей вибір, у свою чергу, залежить від того, що відбувається в оточуючому світі в цілому. Можливість відходу від усталених соціальних стандартів є важливою альтернати- вою, адже люди є одночасно і творіннями, і тво- рцями [40, s. 16]. І справді, саме зв’язок між ци- ми двома аспектами спричиняє появу та існуван- ня «особистості» та «автентичності» [32, p. 12, 27]. До того ж, певна культура забезпечує крите- рії взаємної поступливості, індивідуальної відпо- відальності, індивідуальної підзвітності та соціа- льного забезпечення, які є чотирма головними рівнями відповідальності. Людина, яка зважає на усі ці аспекти, не тільки «живе» своїм життя, але й діє адекватно, оскільки у такому балансі між індивідом, громадою та культурою людська гід- ність знаходить своє найкраще втілення. ІV. Функції формули образу людини Сформульована таким чином формула об- разу людини є корисною і місткою, втім також має і деякі вади. А. Інтеграція Наведена формула узагальнює права людини, сформовані «трьома поколіннями», які обговорю- валися вище. «Перше покоління», зосереджуючи увагу на самовизначенні, містить положення про вільний вибір економічної, комунікативної, соціа- льної та політичної участі. Загальновизнаним по- ложеннями є захист життя. Найважливішим доку- ментом першого покоління прав є Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийня- тий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.∗∗ [42; 3] «Друге покоління» прав людини підкре- слює соціальну відповідальність, що означає пік- лування про забезпечення основних потреб індиві- да, особливо у випадках бідності та хвороби. Ці пра- ва, наприклад, були проголошені та захищені у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і ∗ З цієї причини Федеральний Конституційний Суд ФРН наголошує на внутрішній цінності людини. ∗ ∗ Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року, 999 U.N.T.S. 171 (вступив у дію 23 березня 1976 р.) // G.A. Res. 2200 (XXI), 21 U.N. GAOR, Supp. (No. 16) 52. В. Брюґґер Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 143 культурні права, прийнятому Генеральною Аса- мблеєю ООН 16 грудня 1966 р.∗ [42; 3] Права людини «третього покоління» стосуються ідей автономії та соціальної відповідальності, поєд- нуючи їх суть з традиціями конкретних груп чи співтовариств, чиї колективні права на самови- значення та ідентичність також повинні врахову- ватися у контексті забезпечення прав людини [37, с. 9]. Оскільки ця формула образу людини здатна інтегрувати та відповідати характерним особливостям усіх поколінь прав людини, вона постає як всеохоплююча. Б. Роз’яснення аналітичних відмінностей Зазначена формула може також використо- вуватися для аналітичних цілей. Вона корисна для детального дослідження того, якою мірою політична декларація, конституція країни, між- народна конвенція чи певна філософія прав лю- дини підкреслює різні аспекти, пов’язані з обра- зом людини. Наприклад, з лібертаріанської точки зору, елементи вільного вибору, як в особистому житті людини, так і в умовах соціальної конку- ренції, є основоположними передумовами ефек- тивної соціальної співпраці та справедливого розподілу тягарів та вигод. Тому соціальне за- безпечення і соціальний добробут займають у цій концепції, щонайвище, другу позицію [29]. І на- впаки, згідно з концепцією добробуту за лібе- ралізмом держава має активно усувати пере- шкоди на шляху до забезпечення рівних можли- востей через компенсацію тим, хто опинився у суспільстві у менш сприятливих умовах. Це ви- суває припущення про те, що соціальні недоліки не відображають помилкових рішень, за які ін- дивід може нести відповідальність у багатьох випадках [33, p. 90]. Комунізм, з іншого боку, нехтує такими ре- формістськими закликами про відповідальність держави. Ортодоксальні комуністи бачать людей членами всього людського виду, історична мета якого – відмова від бідності пролетаріату, що є ядром майбутнього людства. Індивідуальній ав- тономії та самовідповідальності не відводиться значного місця у комуністичній ідеології. До то- го ж, важливість права, етики та релігії приме- ншена аж до визнання їх залежності від боротьби між пролетаріатом та капіталом. Ця боротьба, у свою чергу, оцінюється на підставі науково до- ∗ Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, прийнятий 16 грудня 1966 р., 993 U.N.T.S. 3 (вступила в дію 3 січня 1976 р.), G.A. Res. 2200 (XXI), 21 U.N. GAOR, Supp. (No. 16) 49. сліджуваного руху до експропріації капіталістів та справжнього початку людської історії, якого не можна уникнути [12, s. 115-144]. В противагу цьому, стрижнем комунітаризму є значущість. Комунітаристи підкреслюють важ- ливість розвитку і виховання у співтоваристві задля багатогранного та успішного розвитку життя людини як індивіда та як члена багатьох груп, що складають суспільство. Водночас, про- гресивна, ліберальна течія цього руху вказує на можливість того, що групове життя та оціню- вання якості життя винятково на основі мінімі- зації індивідуалістичного вибору може стати пе- решкодою індивідуальному розвитку людини. З цієї точки зору, культура є корисною не тільки у своєму інструментальному розумінні, але та- кож і через власну цінність [37; 11, s. 318]. У підсумку, ця формула образу людини може використовуватися для роз’яснення розбіжнос- тей між різними програмами, правовими актами та різновидами філософії прав людини. В. Нормативне визначення належних вимог Часом трапляється, що різні положення щодо людини не стикуються чи, принаймні, суперечать одне одному. Подолання цих розбіжностей вима- гає не звичайного аналізу, а нормативного визна- чення відповідних вимог до забезпечення прав людини. На мою думку, коли один з елементів у образі людини домінує аж до виключення інших елементів, результатом є ідеологічне привлас- нення концепції прав людини, тобто політичний чи культурний імперіалізм. Такий імперіалізм, безперечно, послаблює універсальну цінність ви- знання прав людини і має бути усунутий. Тому пропонується вважати вказані п’ять елементів співоригінальними аспектами людсь- кого буття, якими не можна нехтувати задля ус- пішного розвитку життя людини∗∗ [34, s. 95-96]. Усі ці аспекти, однак, не обов’язково мають од- накове значення чи вагу. Припускаючи, що куль- тура – це друга людська природа, визнаючи той факт, що культури частково відрізняються у своїх засадничих ідеалах, можна зробити висновок про те, що повинно існувати певне місце для варіацій у концептуалізації прав людини. Відповідно, культурний релятивізм чи партикуляризм містить певну частку істини. У контексті прав людини це означає, що такий простір необхідно утримувати ∗ ∗ На думку Т. Рентча, спів-оригінальність озна- чає, що обговорені елементи є (1) непохідними один від одного, (2) змістовно не виводяться один з одного та (3) є незрозумілими у випадку, якщо вони не роз- глядаються у взаємозв’язку. Образ людини у концепції прав людини 144 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. для різноманітних регіональних документів з прав людини та різних шляхів балансування індивідуа- льних прав з легітимними інтересами громади. Водночас універсалізм прав людини може бути збережений через звернення до п’яти за- пропонованих елементів як спів-оригінальних частин людського буття. Кожен з них відображає необхідний аспект людського розвитку з тим, щоб кожна культурна чи політична спільнота могла їх усіх улаштувати. Це поняття спів-оригі- нальності підкріплюється ст. 30 Загальної декла- рації прав людини, що передбачає: «Ніщо в цій Декларації не може бути витлумачене як надання будь-якій державі, групі чи особі права займатися будь-якою діяльністю або чинити дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Де- кларації» [34, s. 30]. Те саме можна і треба сказати і про п’ять складових елементів образу людини. Незважаючи на часту потребу балансування од- ного елемента щодо іншого, всі ці п’ять елементів по суті взаємопов’язані і кожен з них повинен по- важатися та зберігатися заради забезпечення мож- ливості жити життям, гідним людини. Г. Консенсус Постає питання про те, чи може цей норма- тивний постулат здобути загальне схвалення. Сама можливість світового консенсусу, за зага- льним визнанням, залишається відкритим питан- ням. У будь-якому разі, дві речі видаються для мене очевидними. З одного боку, визначаючи ідею прав людини на більш абстрактному рівні, ніж тут запропоновано, наприклад, через прин- цип свободи, можна збільшити шанси на досяг- нення консенсусу. Це, однак, сягало б виключно формального та, у кінцевому рахунку, фіктив- ного консенсусу, який тільки приховав би три- ваючі ідеологічні дискусії та розбіжності. З ін- шого боку, представлення більш широкого, ніж подане тут, тлумачення загрожувало б небезпе- кою того, що певна культурно-специфічна перс- пектива стала б домінуючою аж до виключення чи применшення значення інших концепцій прав людини. Тому досягненню спільного міжкульту- рного нормативного консенсусу щодо прав лю- дини загрожувала б небезпека. На відміну від цієї альтернативи, моя формула образу людини видається порівняно багатообіця- ючою тією мірою, якою кожна культура може ви- значити свої цінності, щонайменше частково, в усіх п’яти елементах. Опоненти, однак, можуть зауважити, що «самовизначальний, значущий та відповідальний спосіб ведення життя» є надто ву- зькою та надто нечіткою ідеєю, або ж, що ця ідея охоплює надто багато чи недостатньо прав лю- дини. У будь-якому разі, моя позиція полягає у тому, щоб не закликати культуру до самозапере- чення, заперечення своїх цінностей та інтересів у цілому. Водночас, кожна культура, яка приєдну- ється до дебатів з прав людини, повинна проде- монструвати готовність до компромісів заради досягнення порозуміння між культурами. Хоча моя пропозиція не гарантує консенсусу, вона забезпечує, принаймні, передумову для до- сягнення негативного миру, тобто ненаси- льницького співіснування у взаємному відда- ленні; але вона також надає можливість для до- сягнення позитивного чи ствердного миру в ро- зумінні досягнення взаємовизнання та співпраці [25, p. 113-114]. Ґ. Невизначеність Треба визнати, що моя формула містить де- яку невизначеність. Це не є недоліком. Як зазна- чалося вище, це, можливо, є навіть перевагою. Виходячи з розрізнення між правилами та прин- ципами, запропонованого Роналдом Дворкіним [16, p. 22-28; 2], я хотів би наголосити на тому, що кожен елемент моєї формули становить со- бою принцип. На відміну від правила, принцип залишається відкритим для того, щоб його трак- тувати по-різному, не порушуючи однак мініма- льного змісту, який мусить бути збережений за будь-яких обставин. Відтак насправді має зна- чення не прийняття рішення за принципом «або все, або нічого», а відкрита система принципів, яка дозволяє по-різному інтерпретувати та імп- лементувати їх відповідно до різноманітності культур. За умови, що така гнучкість не є пере- шкодою, вона, навпаки, повинна розумітися як передумова для досягнення міжнародного та міжкультурного консенсусу щодо прав людини. Д. Релігійна нейтральність Хоча формулювання образу людини обіймає як універсальні, так і специфічні аспекти, моя позиція може бути піддана критиці за неспромо- жність задіяти найбільш потужні духовні сти- мули у межах різних культур: релігію і світогляд (тобто глибоко вкорінених уявлень про світ та світобудову). Можна було б стверджувати, що без підтримки цих духовних сил імплементація прав людини у кінцевому рахунку зазнає невдачі. Така критика вірно вказує на обмеженість мого підходу. Ця обмеженість, однак, є сильною, а не слабкою стороною підходу. Якщо б моя формула безпосередньо інкорпорувала б певну релігію чи певні інші вкорінені (letztbegruendische) виправ- дання прав людини, наприклад, шляхом інкор- порації християнських переконань, це повністю задовольнило б прихильників таких переконань, В. Брюґґер Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 145 але виключило б усі інші культури, носії яких сповідують інші релігії∗ [26, p. 306]. Для того, щоб уникнути подібних ідеологічних апропріа- цій ідеї прав людини, моя філософська інтерпре- тація ґрунтується на аналізі людини, який може задовольнити усі культури, оскільки він зверта- ється до основоположних цінностей усіх культур та, сподіваюся, інтегрує їх. Такий інтегральний підхід вимагає, щоб філософська концептуалізація трансцендентувала чи зберігала дистанцію від ре- лігійних чи інших ультимативних переконань будь-якої культури. Тому виправдання ідеї прав людини, яке тут запропоноване, не є ультимати- вним, остаточним обґрунтуванням-виправданням. Натомість, воно є передостаннім обґрунтуванням (vorletzte Begruendung), тобто, прагматичним, таким, що засноване на непереборній потребі міжкультурного порозуміння і прийняття. Необхідно зазначити, однак, що, хоча запро- понований образ людини дещо відрізняється від інших специфічних поглядів на світ, він відкри- тий до потенційно «вищих» чи «глибших» інтер- претацій концепцій прав людини з позицій усіх груп і вірувань. Насправді він є відкритим до по- дібних інтерпретацій тому, що боротьба за права людини вимагає підтримки з боку носіїв різних по- глядів на світ та апологетів різних релігій, що слу- жить для їх адептів мотивацією діяти на користь прав людини відповідно до їхнього розуміння прав людини, всупереч гнобленню та тиранії. Підсумовуючи, зазначимо, що формула «са- мовизначального, значущого та відповідального способу життя» могла б насправді стати спіль- ∗ Подібний аргумент можна відшукати в новітній німе- цькій конституційній історії. Ось так Д. Коммерс прокомен- тував формулу гідності людини, яка викладена у ст. 1 Кон- ституції ФРН 1949 р.: «Гідність людини базується на одвіч- них правах, якими кожна людини наділена природою», – так читався перший проект цієї статті на Хімзійській конферен- ції, на якій обговорювалася та приймалася Конституція ФРН. Згодом, працюючи у Головному комітеті парламент- ської комісії, делегати від Християнсько-демократичної партії запропонували дати цим «одвічним правам» характе- ристику «даних Богом». Соціал-демократи та вільні демок- рати виступили проти вживання такої термінології через її значущість при тлумаченні конституційних термінів. У ре- зультаті з’явилося ось таке більш стисле та нейтральне фор- мулювання: «Гідність людини є недоторканною»... Авторам проекту таким чином удалося уникнути ідентифікації кон- цепції людської гідності з якоюсь із філософських чи релі- гійних ідеологічних шкіл. У тексті Конституції, здається, можна у повноті віднайти різноманітні філософські перспе- ктиви...». ним знаменником та універсальним норматив- ним ідеалом різних культур. Список літератури 1. Гоббс Т. Левіафан. – К., 2000. 2. Дворкін Роналд. Серйозний погляд на пра- ва. – К., 2000. 3. Міжнародна хартія прав людини. — К., 1991. 4. Ролз Дж. Теорія справедливості. – К., 2001. 5. Харт Х.Л. А. Концепція права. – К., 1998. 6. Bielefeldt H. Autonomy and Republicanism: Imanuel Kant’s Philosophy of Freedom, Political Theory (виходить друком). 7. Bielefeldt H. Neuzeitliches Freiheitsrecht und politische Gerechtigkeit: Perspektiven der Ge- selschaftsvertragstheorien (1990). 8. Brugger W. Das Menschenbild der Menschenrechte // Jahrbuch fuer Recht und Ethik. – 1995. – № 3. 9. Brugger W. Fuer Schutz der Fluenchtlinge – gegen das Grundrecht aus Asyl! // Juristenzeitung. – 1993. – № 48. 10. Brugger W. Menschenrechte im modernen Staat // Archiv des Oeffentlichen Rechts. – 1989. – № 114. 11. Brugger W. Menschenrechte von Fluecht- lingen in universalistischer und kommunitaristischer Sicht // Archiv fuer Rechts- und Sozialphilosophie. – 1994. – № 80. 12. Brugger W. Menschenrechtsethos und Verantwortungspolitik: Max Webers Beitrag zur Analyse und Begruendung der Menschenrechte. – 1980. 13. Brugger W. The Image of the Person in the Human Rights Concept // Human Rights Quarterly. – 1996. – № 18. 14. BverfGE. – 1954. – № 4. 15. BverfGE. – 1984. – № 65. 16. Dworkin R. Taking Rights Seriously (1977). 17. Elemente liberaler Grundrechtstheorie // Ju- ristenzeitung. – 1987. – № 13. 18. Glendon M.A. Rights Talk: The Impoverish- ment of Political Discourse (1991). 19. Grundrechte und Verfassungsgerichtsbarkeit in den Vereinigten Staaten von Amerika (1987). 20. Haeberle P. Das Menschenbild im Verfas- sungsstaat (1988). 21. Hart H.L.A. The Concept of Law (1961). 22. Hobbes T. Leviathan / Е. B. Dutton & Co. (1950). 23. Hofmann H. Zur Herkunft der Menschenrecht- serklдrungen // Juristische Schulung. – 1988. – № 28. Образ людини у концепції прав людини 146 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 24. Jellinek G. Das System der subjektiven oef- fentlichen Rechte (1905, 2nd ed.). 25. Kant I. Perpetual Peace: A Philosophical Sketch / I. Kant. Political Writings (1991, 2nd ed.). 26. Kommers D. The Constitutional Jurispru- dence of the Federal Republic of Germany (1989). 27. Lampe E.-J. Grenzen des Rechtspositivismus. Eine rechtsanthropologische Untersuchung (1988). 28. Menschenrechte: Ihr Internationaler Schutz / B. Simma & U. Fastenrath (1992). 29. Nozick R. Anarchy, State, and Utopia (1974). 30. Oestreich G. Geschichte der Menschenrechte und Grundfreiheiten (1968). 31. Partsch K.J. Vor-und Nachteile einer Region- alisierung des internationalen Menschenrechtsschutzes // Europaeische Grundrechte Zeitschrift. – 1989. – № 16. 32. Pinkard T. Democratic Liberalism and Social Union (1987). 33. Rawls J.A Theory of Justice (1971). 34. Rentsch T. Die Konstitution der Moralitaet: Transzedentale Anthropologie und praktische Phi- losophie (1990). 35. Riedel E.H. Menschenrechte der Dritten Di- mension // Europaeische Grundrecht-Zeitschrift. – 1989. – № 16. 36. Selznick P. Sociology and Natural Law // Natural Law Forum. – 1961. – № 6 37. Selznick P. The Moral Commonwealth: The Social Theory and the Promise of Community (1992); 38. Staatszwecke im Verfassungsstaat // Neue Ju- ristische Wochenshrift. – 1989. – № 39. 39. Stufen der Begruendungen von Menschen- rechten // Der Staat. – 1992. – № 31. 40. Tenbruck F.H. Die kulturellen Grundlagen der Gesellschaft (1989, 2nd ed). 41. United Nations Documents. – 1948. – A/810. 42. United Nations Documents. – 1966. – A/6316. (Переклад з англійської та німецької В. С. Бігун) В. Брюггер ОБРАЗ ЧЕЛОВЕКА В КОНЦЕПЦИИ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА Основываясь на закономерностях исторического развития и юридического утверждения прав че- ловека, судебной практикe, разработана универсальная формула образа человека в концепции прав человека, состоящая из пяти элементов, в соответствии с которой права человека имеют целью обес- печение «самоопределяющегося, значащего и ответственного способа жизни» каждому человеку. Ук- раинский перевод статей автора: The Image of the Person in the Human Rights Concept // Human Rights Quarterly. – 1996. – Volume 18. – № 3 и Das Menschenbild der Menschenrechte // Jahrbuch fuer Recht und Ethik. – 1995. – № 3. W. Brugger THE IMAGE OF THE PERSON IN THE HUMAN RIGHTS CONCEPT Based on the historical development and the legal endorsement of human rights, judicial practice the au- thor developed a universal formula of the image of the person that underlines the concept of human rights. The formula proposes that human rights aim at securing a “self-determinate, meaningful, and responsible way of leading one’s life” to every human being. This is a Ukrainian translation of the author’s articles “The Image of the Person in the Human Rights Concept”, and, partly, “Das Menschenbild der Menschenrechte” published in: 18/3 Human Rights Quarterly (1996) and 3 Jahrbuch fuer Recht und Ethik (1995) respectfully.

Образ людини у концепції прав людини

Репозитарії

Схожі ресурси