Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження
У статті визначено ступінь розробки проблеми російсько-латиноамериканського співробітництва 1990-х років у вітчизняній історіографії, охарактеризована джерельна база і запропонована методологія дослідження. Отримані висновки свідчать про доцільність та необхідність подальшого й більш глибокого та...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2011
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85545 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження / Д.Д. Семенов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 3. — С. 62-68. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85545 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-855452015-08-08T03:01:27Z Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження Семенов, Д.Д. Історія У статті визначено ступінь розробки проблеми російсько-латиноамериканського співробітництва 1990-х років у вітчизняній історіографії, охарактеризована джерельна база і запропонована методологія дослідження. Отримані висновки свідчать про доцільність та необхідність подальшого й більш глибокого та всебічного вивчення проблеми, в тому числі з використанням нових методів дослідження. В статье определена степень разработки проблемы российско-латиноамериканского сотрудничества 1990-х годов в отечественной историографии, охарактеризована источниковая база и предложена методология исследования. Полученные выводы свидетельствуют о целесообразности и необходимости дальнейшего и более глубокого и всестороннего изучения проблемы, в том числе с применением новых методов исследования. In this paper the degree of development of the problem of Russian-Latin American collaboration in the 1990sat native historiography is defined, the source base is characterized and research methodology is offered. The findings demonstrate the feasibility and need for further and more thorough and comprehensive study of the problem, including new research methods. 2011 Article Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження / Д.Д. Семенов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 3. — С. 62-68. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85545 94(470+8) «1992/1999» uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Семенов, Д.Д. Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті визначено ступінь розробки проблеми російсько-латиноамериканського співробітництва 1990-х
років у вітчизняній історіографії, охарактеризована джерельна база і запропонована методологія дослідження.
Отримані висновки свідчать про доцільність та необхідність подальшого й більш глибокого та всебічного
вивчення проблеми, в тому числі з використанням нових методів дослідження. |
| format |
Article |
| author |
Семенов, Д.Д. |
| author_facet |
Семенов, Д.Д. |
| author_sort |
Семенов, Д.Д. |
| title |
Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження |
| title_short |
Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження |
| title_full |
Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження |
| title_fullStr |
Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження |
| title_full_unstemmed |
Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження |
| title_sort |
росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85545 |
| citation_txt |
Росiйсько-латиноамериканське спiвробiтництво в 1990-i роки: iсторiографiя, джерельна база, методологiя дослiдження / Д.Д. Семенов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 3. — С. 62-68. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT semenovdd rosijsʹkolatinoamerikansʹkespivrobitnictvov1990irokiistoriografiâdžerelʹnabazametodologiâdoslidžennâ |
| first_indexed |
2025-07-06T12:49:04Z |
| last_indexed |
2025-07-06T12:49:04Z |
| _version_ |
1836901880560615424 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 62
УДК 94(470+8) «1992/1999»
Д.Д. Семенов
Донецький національний університет, Україна
РОСIЙСЬКО-ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКЕ СПIВРОБIТНИЦТВО
В 1990-i РОКИ: IСТОРIОГРАФIЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА,
МЕТОДОЛОГIЯ ДОСЛIДЖЕННЯ
У статті визначено ступінь розробки проблеми російсько-латиноамериканського співробітництва 1990-х
років у вітчизняній історіографії, охарактеризована джерельна база і запропонована методологія дослідження.
Отримані висновки свідчать про доцільність та необхідність подальшого й більш глибокого та всебічного
вивчення проблеми, в тому числі з використанням нових методів дослідження.
Проблема російсько-латиноамериканського співробітництва в 1990-і роки практично
не розроблена у вітчизняній історичній науці, проте важлива для розуміння тих склад-
них глобальних процесів, що розпочались після кардинальної трансформації системи між-
народних відносин у зв’язку із закінченням «холодної війни» і продовжуються сьогодні.
Відтак актуальним є визначення ступеня розробки теми у вітчизняній історіографії,
характеристика джерельної бази та методології дослідження.
Мета даної статті – проаналізувати історіографію проблеми, виділити основні кате-
горії джерел та визначити методологію дослідження.
Ніколи ані в радянський, ані в післярадянський періоди Латинська Америка не була
стратегічним партнером для СРСР та країн СНД. Відповідно до цього незначним був і за-
лишається і науковий інтерес до цього віддаленого континенту. Південно- та центрально-
американські країни знаходяться в затінку своїх могутніх північних сусідів. Дослід-
ницький інтерес до США у будь-якій країні визначається їх роллю і місцем у історії
нової та новітньої доби, а також в системі сучасних міжнародних відносин. Так само і
Канада, хоча і не відіграючи такої важливої ролі, як Сполучені Штати, є однією з пере-
дових країн колишнього «першого» світу та євроатлантичної цивілізації в цілому, а віт-
чизняний інтерес до цієї держави підсилюється наявністю численної української діаспори.
Відтак жодна з латиноамериканських держав конкурувати з північноамериканськими
гігантами не здатна.
За радянської доби центром вітчизняної латиноамериканістики був Інститут Латин-
ської Америки, а найбільшим за межами Нового Світу та Піренейського півострова те-
матичним органом друку – науково-популярний журнал «Латинская Америка» у Москві; у
післярадянську добу вони зберегли своє значення як російські центри латиноамерикані-
стики. У нових незалежних державах наукові школи, які так чи інакше займаються до-
слідженнями, присвяченими країнам Південної Америки, почали формуватися з «чистої
сторінки». Відтак сучасна українська латиноамериканістика фактично тільки починає від-
кривати для себе континент. Кількість дослідників та досліджень, присвячених Латинській
Америці, надзвичайно невелика. Проблема російсько-латиноамериканського співробітни-
цтва 1990-х років не розкрита, а тому потребує детального і всебічного дослідження.
Сучасна російська латиноамериканістика набагато більш розвинута, зокрема, проб-
лема російсько-латиноамериканського співробітництва 1990-х років у ній розроблена
набагато глибше. Разом з тим і в російській науці – багато в чому внаслідок незначної
Російсько-латиноамериканське співробітництво в 1990-i роки: історіографія, джерельна база...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 63
віддаленості розглядуваного періоду – фактично не відбулося комплексного концепту-
ального осмислення проблеми, переважають фрагментарні, описові роботи переважно
аналітичного, а не дослідницько-історичного характеру.
Значне місце у пізній радянській та сучасній російській латиноамериканістиці по-
сідають прогностичні дослідження, присвячені Латинській Америці як регіону, її місцю
та ролі у системі міжнародних відносин, світових господарських зв’язків, а також коротко-
строковим та середньостроковим перспективам розвитку [1]. Для означених робіт харак-
терний оптимістичний погляд на майбутнє латиноамериканських країн, уявлення про
зростання їх впливу на міжнародну політику та економіку, а відтак – перспективність
для Російської Федерації співробітництва з ними.
Наступною важливою групою є дослідження, присвячені перспективності радянсько-
та російсько-латиноамериканського співробітництва [2]. В означених роботах аналізу-
вались перспективи та визначались напрямки двостороннього та багатостороннього спів-
робітництва між Росією (СРСР) та країнами Південної Америки, яке б випливало зі
спільності внутрішніх та зовнішніх політичних та економічних інтересів. Специфіка цих
досліджень полягає у тому, що вони відображали (та відображають) сучасні уявлення
про стан і можливості російсько-латиноамериканського співробітництва, з одного боку,
і присвячені обґрунтуванню його перспективності – з іншого, тобто мають переважно
аналітичний, а не науково-історичний характер.
Поряд з подібними роботами на рубежі 1980 – 1990-х років з’являється цілий комп-
лекс досліджень, присвячених неоліберальним реформам у країнах Латинської Америки
з метою використання їх досвіду у добу перебудови і особливо у післярадянський період.
Найбільшою мірою інтерес дослідників викликали реформи в економічній сфері: досвід
приватизації; банківської, пенсійної реформ; модернізації промисловості; забезпечення
законодавчої бази; врегулювання зовнішніх боргів тощо [3]. Крім цього, увага приділя-
лася досвіду політичних реформ та демократизації [4]; досвіду у гарантуванні націо-
нальної безпеки [5]; навіть у галузі освіти [6]. Доцільним вважалося і вивчення досвіду
регіональної інтеграції в Південній Америці [7]. Подібний інтерес до латиноамерикан-
ського досвіду базувався на уявленні про паралельність внутрішніх процесів, які розви-
вались у країнах Південної Америки (особливо Бразилії) та пізньому СРСР і в після-
радянській Росії (перехід від політичного авторитаризму та етатизованої економіки до
демократії та ринку, а також включення у панзахідний світ), а відтак можливість запо-
зичення «готових рецептів» успіху.
Сучасні науково-аналітичні дослідження, присвячені радянсько- та російсько-лати-
ноамериканським взаємовідносинам, які створювалися протягом розглядуваного періоду,
мали не ретроспективний, а прогностичний характер, і були тісно пов’язані з вище-
означеною тенденцією обґрунтування перспективності співробітництва між Росією та
країнами Латинської Америки і при написанні даної дисертації використовувалися як
джерела. Таким чином, стосовно сучасного періоду російська латиноамериканістика
1990-х років мала переважно практичний, а не дослідницько-історичний характер.
Чи не єдиним комплексним дослідженням з історії російсько-латиноамериканського
співробітництва 1990-х років стала колективна монографія співробітників Інституту
Латинської Америки «Страны СНГ и Латинская Америка. Становление политического
и экономического сотрудничества» [8], яка охоплювала 1992 – 2001 роки. У першому
розділі було охарактеризовано основні тенденції взаємовідносин: підсумки взаємодії,
торгово-економічні зв’язки, співробітництво у паливно-енергетичному комплексі, війсь-
ково-технічне співробітництво. У другому розділі проаналізовано двосторонні взаємовід-
носини між Росією та окремими країнами Латинської Америки. У третьому розділі –
співробітництво між країнами СНД та латиноамериканськими державами.
Д.Д. Семенов
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 64
Таким чином, проблема російсько-латиноамериканського співробітництва 1990-х
років недостатньо розкрита і потребує подальшого дослідження як невід’ємна складова
сучасної системи міжнародних відносин.
Окремо необхідно виділити дослідження, присвячені цивілізаційній, культурно-істо-
ричній характеристиці Росії і Латинської Америки та їх порівнянню. Їх появу у 1990-і
роки необхідно пояснити рядом факторів: 1) пошуком і становленням нових методо-
логічних засад історичної науки, зокрема розвитком цивілізаційної концепції, завданням
якої виступає дослідження індивідуальних, внутрішніх суб’єктивних факторів розвитку
окремих суспільств, пов’язаних з їх ментальністю, духом; 2) необхідністю для Росії та
країн Латинської Америки визначити свою цивілізаційну самоідентифікацію та врахо-
вувати власну регіональну специфіку в умовах структурної модернізації та інтеграції до
панзахідного світу; 3) тенденцією до посилення культурно-історичних факторів у розвитку
окремих регіонів та людства в цілому після завершення «холодної війни». Крім цього, теза
про цивілізаційну спорідненість між Росією як євразійською країною та Латинською
Америкою мала на меті обґрунтування перспективності їх співробітництва в нових умовах.
У цьому сенсі на початку 1990-х років особливої актуальності і у російській, і у
зарубіжній історичній науці набула проблема цивілізаційної ідентифікації Латинської
Америки та обґрунтування її культурно-історичної самобутності. У роботі «По ту сто-
рону Востока и Запада» російський дослідник Ю.Н. Гирін [9] розглядав латиноамери-
канський світ як такий, що володіє власним етнопсихологічним складом, являє собою
цивілізаційне утворення, яке не має аналогів і по відношенню до якого як європейська
(західна), так і східна парадигматика виявляються неефективними. А.В. Харламенко у
своєму дослідженні «У истоков глобальных взаимосвязей» [10] пропонує розглядати
народження Ібероамерики не як локальну подію – побічний результат європейської ко-
лонізації, а як народження якісно нової цивілізації. Напередодні святкування в 1992 р.
500-річчя прибуття Колумба до Нового Світу розгорнулась широка дискусія з приводу
осмислення цієї події в історії людства. Ряд дослідників, як вітчизняних, так і зарубіж-
них [11], розглядали цю подію в першу чергу як насильницьке завоювання, експансію.
Проте поширення набула інша точка зору [12], згідно з якою відбулося саме народження
нової цивілізації в ході взаємодії декількох культур. Таким чином, в академічних та
неакадемічних колах різних країн в цілому затвердився погляд на Латинську Америку
як самобутній культурно-історичний регіон.
Що стосується порівняння Росії та Латинської Америки, то серед переважної частини
науковців – і російських, і латиноамериканських – затвердилась точка зору про маргі-
нальний, периферійний характер цих двох регіонів відносно Західної Європи та Північної
Америки, що надзвичайно яскраво виявила дискусія в 1994 р. у Інституті Латинської
Америки в Москві [13]. Показовою є робота Б.Ю. Кагарлицького «Новые варвары» [14],
у якій розвивається означена теза. Уявлення про «периферійний» характер Східної Євро-
пи та Латинської Америки відносно Західної Європи та Північної Америки стало осно-
вою для концепції «прикордонних культур», розробленої в 1990-і роки російськими
дослідниками С.І. Семеновим [15], І.Г. Яковенко [16], В.Б. Земсковим [17]. У свою чергу
на базі цієї концепції та цілого комплексу власних досліджень [15], присвячених Латин-
ській Америці, історик Я.Г. Шемякін розробив більш широку концепцію «прикордонних
цивілізацій», висвітлену у фундаментальному дослідженні «Европа и Латинская Америка:
взаимодействие цивилизаций в контексте всемирной истории» [18].
Таким чином, в 1990-і роки уявлення про цивілізаційну подібність Росії та країн
Латинської Америки набуло популярності та затвердилось в історичній науці. Разом з
тим необхідно зазначити, що дослідження, присвячені цивілізаційній проблематиці,
Російсько-латиноамериканське співробітництво в 1990-i роки: історіографія, джерельна база...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 65
мають переважно культурологічний характер і присвячені переважно мистецтву і літе-
ратурі, релігії, почасти ментальності. Політичний та економічний розвиток залишається
переважно поза увагою означених досліджень.
Джерельну базу дослідження складає група писемних джерел, які можна розділити
на три групи: базові державні документи та договірно-правова база; сучасні науково-
аналітичні дослідження; інтерв’ю та виступи офіційних осіб.
Базові державні документи представлені Концепціями зовнішньої політики Росій-
ської Федерації (від 23 квітня 1993 р. та 28 червня 2000 р.) та Концепціями національної
безпеки Російської Федерації (від 17 грудня 1997 р. та 10 січня 2000 р.). В означених до-
кументах відбивається характеристика російським урядом сучасної системи світового
порядку, місця і ролі в ній Російської Федерації та інших суб’єктів міжнародних відно-
син, завдань і пріоритетів російської дипломатії, зокрема на тому чи іншому напрямку
зовнішньополітичної діяльності, а також відбиваються її зміни. Саме тому для досліджен-
ня формування латиноамериканського вектора зовнішньої політики Російської Федерації
у 1992 – 1999 роках вищеназвані документи мають ключове значення. Договірно-пра-
вова база включає в себе всі міждержавні договори та угоди між Росією та Бразилією і
Аргентиною, що були підписані протягом 1990-х років.
Наступна категорія джерел – науково-аналітичні дослідження, присвячені радянсько-
та російсько-латиноамериканським взаємовідносинам, а також характеристиці міжнарод-
них відносин, та статистичні дані. Специфіка цих аналітичних прогнозів, які створюва-
лися протягом розглядуваного періоду і не мали ретроспективного характеру – незалежно
від того, наскільки правильними вони виявились (або виявляться) у майбутньому – у ві-
дображенні не просто суб’єктивних поглядів окремих вчених та державних діячів, але
уявленні про місце і Росії, і країн Латинської Америки у світі після «холодної війни»,
процесів, які відбувались у глобальному масштабі та можливий напрям їх подальшого
розвитку, а відтак – вектор дипломатичної діяльності та міждержавного партнерства, стан і
перспективи всього комплексу російсько-латиноамериканського співробітництва. Слід та-
кож зазначити, що для більшості науковців було характерне уявлення про надзвичайну
перспективність співробітництва між Росією та країнами Латинської Америки, аргумен-
товане аналізом тих всесвітніх процесів, які відбувались в 1990-і роки та очікувались
вже на початку ХХ століття, значною мірою саме завдяки їх зусиллям відбулося усві-
домлення стратегічної перспективності російсько-латиноамериканського співробітництва
у наступному тисячолітті. Без врахування цього неможливо зрозуміти, чому російсько-
латиноамериканські політичні та торгово-економічні відносини у 1990-і роки були саме
такими, а не іншими.
Остання категорія джерел – інтерв’ю та виступи офіційних осіб. У цих джерелах
відображається відношення офіційних російських та латиноамериканських кіл до росій-
сько-латиноамериканського співробітництва і до зовнішньополітичних курсів своїх країн,
а також характеристика всього комплексу міжнародних відносин.
Як методологічні основи дослідження доцільно використати цивілізаційний підхід,
обґрунтований автором у спеціальних дослідженнях «Цивілізаційний підхід в історичній
регіоналістиці (на прикладі співпраці між країнами Східної Європи та Латинської Амери-
ки в 1990-і рр.» [19] та «Цивілізаційний підхід як метод дослідження багатополюсного світу:
російсько-латиноамериканське співробітництво в умовах багатополюсного світу» [20].
У роботах сучасних філософів Ф. Фукуями [21] та С. Хантінгтона [22] розроблено кон-
цепції, які пояснюють всесвітньо-історичні процеси з позиції цивілізаційного підходу.
Проте основи цивілізаційного підходу більш детально було розроблено його класиками:
М.Я. Данилевським [23], О. Шпенглером [24] та А.Дж. Тойнбі [25].
Д.Д. Семенов
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 66
Особливість як Східної Європи, так і Латинської Америки в тому, що обидва ре-
гіони достатньо тісно пов’язані з традиційним Заходом. Країни останньої виступають як
дочірня цивілізація, або субцивілізації (за визначенням самого Хантінгтона), так як орга-
нічно поєднують культурний спадок корінних народів із традиціями південноєвропейських
переселенців; слід додати і те, що протягом ХІХ – ХХ століть Центральна та Південна
Америка зазнали сильного впливу з боку США. З іншого боку, Східна Європа розви-
валась в лоні загальноєвропейської культури, яка сягає своїм корінням античної доби,
так само як і Західна Європа. Проте це в жодному разі не дає підстав об’єднувати вище-
названі регіони в рамках єдиного «західного світу». Навпаки – перед нами принаймні
три величезних культурно-історичних простори, кожен з яких демонструє (чи прагне
демонструвати) власний шлях суспільно-історичного розвитку; іншими словами – пре-
тендує стати одним з полюсів нового світу.
Вище зазначалося, що цивілізаційні дослідження мають переважно культурологічний
характер, проте даний підхід не обмежується розділом людства за мовно-релігійним
критерієм. Потенціал його значно ширший, хоча на сьогодні не існує єдиної та комп-
лексної цивілізаційної концепції всесвітньо-історичного розвитку. Саме до таких висновків
дійшов автор у своїй спробі дослідити сутність цього підходу як альтернативи лінійно-
стадіальному, який формувався у європейській історичній науці близько двох тисячоліть
і протягом якого було вироблено основні його фундаментальні принципи: лінійності,
стадіальності та прогресу – починаючи від християнського уявлення про початок та
кінець історичного буття до радянської (формаційної) моделі історичного матеріалізму.
Прогресистська лінійно-стадіальна модель має універсальний всесвітньо-історичний
характер і розглядає всесвітньо-історичний процес як об’єктивно зумовлений, поступовий
розвиток людства; такий розвиток відбувається шляхом переходу від попередніх менш
прогресивних до наступних більш прогресивних стадій; стадії відрізняються між собою
якісними рисами, характерними для всіх сфер суспільно-історичного буття, що визнача-
ють зміст та форму цих стадій. Окрім вищеназваних фундаментальних принципів, покла-
дених в основу лінійно-стадіального підходу, ми згадували про його універсалістську
рису (можна говорити навіть про принцип універсалізму). Генетично принцип універ-
салізму пов’язаний з просвітницькою ідеєю про «природні закони», тобто такі, що є
об’єктивними і незмінними та покладені в основу Всесвіту від початку його існування.
Разом з цим лінійно-стадіальна модель є європоцентричною, тобто базується на досвіді
європейського історичного розвитку.
Проте обмеженість лінійно-стадіального підходу, викликана європоцентризмом у
всіх його проявах (від хронології до розуміння історичного процесу), яка давалася взнаки
вже у середині XІX ст., призвела до виникнення цивілізаційного підходу, генетично
пов’язаного з ідеями про «дух народу» та національно-культурні особливості, а отже, і
власні шляхи історичного розвитку, виробленими романтичною історіографією. Виходячи
з аналізу робіт класиків цивілізаційного напрямку, цивілізаційний підхід базується на
тих же самих принципах. Життя кожної цивілізації є лінійним процесом, тобто цілісним
та об’єктивно зумовленим, таким, який має свій початок та кінець. Кожна цивілізація у
своєму розвитку проходить декілька стадій, зміст яких якісно відрізняється одна від
одної. Крім цього, в процесі розвитку цивілізацій спостерігається перехід від простих
та нижчих до складних та вищих форм організації (щоправда, цей прогрес не є абсо-
лютно поступальним, можливі періоди регресу). Більше того, наступні цивілізації можуть
вважатись розвиненішими за попередні. Головна різниця між лінійно-стадіальним та
цивілізаційним підходами полягає у виділенні серед головних суб’єктів всесвітньо-істо-
ричного процесу. Якщо перший підхід розглядає все людство як єдине суспільство,
Російсько-латиноамериканське співробітництво в 1990-i роки: історіографія, джерельна база...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 67
відводячи специфічним рисам другорядну, не визначальну роль, то другий підхід роз-
глядає людство саме як сукупність декількох чи навіть багатьох соціальних систем, які
розвиваються практично за одним алгоритмом, проте, будучи унікальними та різнома-
нітними за формою та змістом, відповідно до своїх основ. Такі соціальні системи і є
цивілізаціями – великими суспільствами, основою яких є етнічно близькі групи, які роз-
виваються за власними, специфічними сценаріями, та виробляють спільні форми орга-
нізації. Кожна цивілізація є єдиним автономним організмом.
Таким чином, дослідження російсько-латиноамериканського співробітництва в
1990-і роки з позиції цивілізаційного підходу дозволяє, з одного боку, краще зрозуміти
зміст та специфіку самого співробітництва, а з іншого боку, розглядати його в контексті
глобального всесвітньо-історичного процесу сучасності.
Підводячи загальний висновок, необхідно зазначити: 1) проблема російсько-латино-
американського співробітництва 1990-х років недостатньо розкрита і потребує подальшого
дослідження як невід’ємна складова сучасної системи міжнародних відносин; 2) наявна
джерельна база дозволяє виконати дослідження; 3) як методологічна основа доцільне
використання цивілізаційного підходу. Практичне значення: важливість проблеми для
розуміння тих складних глобальних процесів, що розпочались після кардинальної транс-
формації системи міжнародних відносин у зв’язку із закінченням «холодної війни» і
продовжуються сьогодні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Латинская Америка в современной мировой политике / [отв. ред. В.М. Давыдов]. – М. : Наука, 2009. –
581 с.
2. Давыдов В.М. Россия и Латинская Америка: к новому партнерству / Давыдов В.М., Мартынов Б.Ф., Си-
зоненко А.И. – М. : ИЛА РАН, 1992. – 76 с.
3. Бразилия: реформы и прогресс (структурные преобразования переходного периода в государствах-
гигантах: опыт Бразилии и возможности его использования / [отв. ред. А.Н. Глинкин]. – М. : ИЛА РАН,
1997. – 215 с.
4. Лапшев Е.Г. Президентская республика: латиноамериканский вариант / К.Г. Лапшев // Латинская Аме-
рика. – 1994. – № 7-8. – С. 43-51.
5. Мартынов Б.Ф. Безопасность: латиноамериканские подходы / Мартынов Б.Ф. – М. : ИЛА РАН, 2000. –
324 с.
6. Ермольева Э.Г. Россия 90-х: «латиноамериканский вариант» проблем образования / Э.Г. Ермольева,
О.Л. Захарова // Латинская Америка. – 1993. – № 2. – С. 19-26.
7. Капустян Е.Г. Опыт реформирования ОАГ и проблемы институционализации СНГ / Е.Г. Капустян //
Латинская Америка. – 1998. – № 8. – С. 59-62.
8. Страны СНГ и Латинская Америка. Становление политического и экономического сотрудничества /
[Давыдов В.М., Мартынов Б.Ф., Сизоненко А.И. и др.]. – М. : ИЛА РАН, 2001. – 244 с.
9. Гирин Ю.Н. По ту сторону Востока и Запада / Ю.Н. Гирин // Латинская Америка. – 1994. – № 2. – С. 55-58.
10. Харламенко А.В. У истоков глобальных взаимосвязей / Харламенко А.В. // Латинская Америка. – 1996. –
№ 1. – С. 47-59.
11. Самсель Роман. Грубый смех завоевателей / Роман Самсель // Латинская Америка. – 1992. – № 2-3. –
С. 13-16.
12. Вольский В.В. …Она родилась в муках / В.В. Вольский // Латинская Америка. – 1992. – № 9. – С. 3-11.
13. Евразия – Ибероамерика: традиции и модернизация : [материалы круглого стола] // Латинская Америка. –
1994. – № 3. – С. 48-72.
14. Кагарлицкий Б.Ю. Новые варвары / Б.Ю. Кагарлицкий // Латинская Америка. – 1996. – № 2. – С. 53-59.
15. Семенов С.И. Пограничная культура во «Встрече миров» / С.И. Семенов // Латинская Америка. – 1990. –
№ 8. – С. 79-83.
16. Ибероамерика в мировом цивилизационном процессе : [материалы круглого стола] // Латинская Амери-
ка. – 1999. – № 5-6. – С. 105-136.
17. Земсков В.Б. Культурный синтез в Латинской Америке: культурологическая утопия или культурообра-
зующий механизм? / В.Б. Земсков // Латинская Америка. – 1999. – № 4. – С. 94-101.
Д.Д. Семенов
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2011 68
18. Шемякин Я.Г. Европа и Латинская Америка: Взаимодействие цивилизаций в контексте всемирной исто-
рии / Шемякин Я.Г. – М. : Наука, 2001. – 391 с.
19. Семенов Д.Д. Цивілізаційний підхід в історичній регіоналістиці (на прикладі співпраці між країнами
Східної Європи та Латинської Америки в 1990-і рр.) / Д.Д. Семенов // Схід. – 2009. – № 9. – С. 93-97.
20. Семенов Д.Д. Цивілізаційний підхід як метод дослідження багатополюсного світу: російсько-латино-
американське співробітництво в умовах багатополюсного світу / Д.Д. Семенов // Наука. Релігія. Сус-
пільство. – 2009. – № 3. – С. 70-76.
21. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Фукуяма Ф. ; [пер. с англ. М.Б. Левина]. – М. : АСТ,
2004. – 592 с.
22. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Хантингтон С. ; [пер. с англ. Ю. Новикова и Т. Велимеева]. –
М. : АСТ, 2003. – 603 с.
23. Данилевский Н.Я. Россия и Европа / Данилевский Н.Я. – М. : Книга, 1991. – 574 с.
24. Шпенглер О. Закат Европы / Шпенглер О. ; [авт. вступит. статьи А.П. Дубнов, авт. комментариев Ю.П. Бу-
бенков и А.П. Дубнов]. – Новосибирск : Наука, 1993. – 592 с.
25. Тойнби А.Дж. Постижение истории / Тойнби А.Дж. ; [пер. с англ. Е.Д. Жаркова]. – М. : Айрис-пресс,
2004. – 640 с.
Д.Д. Семенов
Российско-латиноамериканское сотрудничество в 1990-е годы: историография,
источниковая база, методология исследования
В статье определена степень разработки проблемы российско-латиноамериканского сотрудничества 1990-х
годов в отечественной историографии, охарактеризована источниковая база и предложена методология
исследования. Полученные выводы свидетельствуют о целесообразности и необходимости дальнейшего
и более глубокого и всестороннего изучения проблемы, в том числе с применением новых методов
исследования.
D.D. Semenov
Russian-Latin American Collaboration in 1990 – 1991. Historiography,
Source Base, Research Methodology
In this paper the degree of development of the problem of Russian-Latin American collaboration in the 1990sat
native historiography is defined, the source base is characterized and research methodology is offered. The findings
demonstrate the feasibility and need for further and more thorough and comprehensive study of the problem, including
new research methods.
Стаття надійшла до редакції 08.07.2011.
|