Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)

Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)

В статті на прикладі істориків розглядаються кількісно-якісні характеристики складу науково-педагогічної інтелігенції України.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2011
1. Verfasser: Булгакова, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85692
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків) / О. Булгакова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 145-151. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-85692
record_format dspace
spelling irk-123456789-856922015-08-15T03:01:32Z Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків) Булгакова, О. В статті на прикладі істориків розглядаються кількісно-якісні характеристики складу науково-педагогічної інтелігенції України. В статье на примере историков рассматриваются количественно-качественные характеристики состава научно-педагогической интеллигенции Украины. In the article on the historians considered quantitative and qualitative characteristics of scientific and pedagogical intelligentsia in Ukraine. 2011 Article Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків) / О. Булгакова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 145-151. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85692 94(477)–058.237(477):303.211 uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description В статті на прикладі істориків розглядаються кількісно-якісні характеристики складу науково-педагогічної інтелігенції України.
format Article
author Булгакова, О.
spellingShingle Булгакова, О.
Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
author_facet Булгакова, О.
author_sort Булгакова, О.
title Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)
title_short Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)
title_full Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)
title_fullStr Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)
title_full_unstemmed Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків)
title_sort кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції україни доби «відлиги» (на прикладі істориків)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2011
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85692
citation_txt Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги» (на прикладі істориків) / О. Булгакова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 145-151. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
work_keys_str_mv AT bulgakovao kílʹkísnoâkísnípokaznikinaukovopedagogíčnoííntelígencííukraínidobivídliginaprikladíístorikív
first_indexed 2025-07-06T12:58:14Z
last_indexed 2025-07-06T12:58:14Z
_version_ 1836902456410243072
fulltext Булгакова Оксана (Київ) 94(477)–058.237(477):303.211 КІЛЬКІСНО-ЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ УКРАЇНИ ДОБИ «ВІДЛИГИ« (на прикладі істориків) В статті на прикладі істориків розглядаються кількісно-якісні харак- теристики складу науково-педагогічної інтелігенції України. Ключові слова: науково-педагогічна інтелігенція, історики, вузи, «відлига». Відомо, що ХХ з’їзд КПРС дав поштовх національно-духовному пробу- дженню суспільства і мав вплив на історичну науку. Сьогодні історики немало говорять про недоліки радянської історіографії, її ідеологізо- ваність1, однак необхідне її подальше і всебічне вивчення, більш об’єктивне висвітлення. До перших робіт, які висвітлюють питання стану історичної науки в період «відлиги« слід віднести низку статей, серед яких варто зазначити статті П.Лаврова і М.Марченка — «Вітчизняна історія в Київському універ- ситеті за 125 років», а також О.Касименка — «Про перспективний план розвитку історичної науки на наступні 10–15 років». Слід відмітити також наукові праці А.Введенського і Л.Мельника — «Предмет, метод і завдання історичної науки», колективну монографію В.Дядиченка, Ф.Лося, В.Сар- бея — «Розвиток історичної науки в УРСР», а також «Розвиток історичної науки на Україні за роки Радянської влади», «Історія Київського універси- тету» (1834–1959) та ін. Якщо проаналізувати зміст згаданих наукових робіт, то необхідно зазначити їх загальну заполітизованість та ідеологічну заанга- жованість. Фактично зараз є всі підстави стверджувати про те, що об’єктив- ної оцінки стану історичної науки вони не давали, оскільки замість висвіт- лення реалій стану історичної науки вони здебільшого продовжували возвеличення партійно-державного керівництва країни. До праць, присвячених даній темі у кінці 1980-х — у 1990-і роки належать чисельні статті В.Головка, С.Пивовара, в яких автори по-новому, з позицій сьогодення, з залученням нових джерел аналізують проблеми історичної науки в Україні радянського періоду. До монографій, присвя- чених українській історіографії, належать праці А.Коцура та В.Коцура, а також В.Головка. Серед джерел з даної теми використано спогади І.Рибалки «Така наша доля: Сторінки життя мого покоління». В роботі йдеться про стан історичної науки та атмосферу, в якій жили і працювали вчені. Також у розвідці використані матеріали Державного архіву міста Києва. Мета даної статті — на прикладі істориків об’єктивно і комплексно відтворити кількісно-якісні характеристики складу науково-педагогічної інтелігенції періоду «відлиги». Прихід до влади М.С.Хрущова ознаменував початок нового етапу в історії СРСР, що дістав назву «відлиги». Відлига позначилася лібералізацією суспільного життя, в якій велику роль відіграв ХХ з’їзд КПРС. Саме він став тим передвісником, що був покликаний докорінно змінити життя країни та суспільства, пробудити його та звільнити від ілюзій. ХХ з’їзд КПРС, що сказав уголос правду про багато з того, про що усі здогадувалися, не стільки дав нашому суспільству відповіді, скільки поставив перед ним нові запитання — і в цьому його історичне значення2. Промова на з’їзді М.Хрущова «Про подолання культу особи та його наслідків» стала поштовхом для перегляду цінностей, які раніше вважалися догмами. Зокрема, ця доповідь підривала монопольне володарювання сталінських поглядів в науці, руйнувала міф про нього як великого вченого: енциклопедиста, історика, філософа, економіста, лінгвіста3. Як згадує професор Харківського університету Іван Рибалка, дізнавшись про доповідь М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС літні люди плакали, адже з розвінчанням Сталіна зникали основи, підвалини їх життя, відчувався злам, обвал у свідомості4. Серед позитивних тенденцій, що спостерігалися після ХХ з’їзду КПРС слід відмітити пожвавлення науково-видавничої діяльності осередків історичної науки — Інституту історії АН УРСР та кафедри історії України Київського університету. Значно зросла при цьому кількість історичних досліджень5. Доба «відлиги» позначилася змінами в суспільно-політичному житті країни. Наукова інтелігенція чи не найперша в цей час відчула на собі ті процеси лібералізації суспільного життя, що охопили країну. Кількісно- якісні показники науково-педагогічної інтелігенції напряму впливають на якість підготовки студентства. Так, у 1953 р. в Інституті історії АН УРСР працював 51 науковий співробітник. З них — 35 осіб складали стар- ші наукові співробітники, 16 — молодші наукові співробітники. Якісна характеристика складу науковців така — 2 доктори наук та 34 кандидати наук6. У цей час спостерігалася нестача науковців зі ступенем доктора наук. Питання підготовки докторів історичних наук було гострим не лише для Академії наук, а й для всієї країни. Так, якщо в 1953 р. всього по УРСР дисертації на ступінь кандидата історичних наук захистили 113 чоловік, то на ступінь доктора історичних наук лише 2 особи, в т. ч. на Академію наук припадає 26 кандидатів і 2 згаданих доктори історич- них наук7. 146 Оксана Булгакова Загалом станом на 1956 р. в Інституті історії працювали 61 науковий співробітник, з яких 39 обіймали посади старшого наукового співробітника та 13 посади молодшого наукового співробітника. Серед загалу науковців 5 осіб мали ступінь доктора наук та 45 осіб — ступінь кандидата наук. Упродовж 1953–1956 рр. кількість кандидатів наук зросла з 34 до 45 осіб, а кількість докторів наук — з 2 до 5 осіб. Науковий склад Інституту історії впродовж 1944–1956 рр. виріс втричі, або з 19 до 61 осіб, а кількість кандидатів наук зросла майже в 5 разів, відповідно з 8 до 45 осіб і склала 74% від загальної кількості науковців інституту. Кількість співробітників Інституту історії зі ступенем доктора наук за цей період фактично не змінилася. Так, в 1944 р. їх кількість складала 4 особи, а на 1956 р. їх було лише п’ятеро, або 8% від загальної кількості наукових працівників установи8. Незважаючи на кадрові скорочення в Академії наук на початку 1950-х років окремим історичним установам вдалося збільшити свій науковий кадровий склад щонайменше втричі. Внаслідок реструктуризації та розши- рення тематики наукових досліджень Інститут історії України АН УРСР за постановою Ради Міністрів УРСР від 2 березня 1953 р. було перейменовано в Інститут історії АН УРСР. У цей період в історичних установах працювали такі відомі історики, як: чл.-кор. М.Петровський та С.Юшков, К.Гуслистий, І.Крип’якевич, Ф.Шевченко, а також археологи: акад. П.Єфіменко, чл.-кор. Л.Славін, М.Рудинський та інші, які збагатили історичну науку своїми дослідженнями. У 1955 році із загального числа 22363 наукових працівників Української РСР 14474 працювали у ВНЗ9. У Західній Україні розташовувалися філії інститутів Академії наук УРСР. 1951 р. у Львові було створено Інститут суспільних наук АН УРСР. В інституті працювало 48 науковців: дійсний член АН УРСР, член-корес- пондент Академії архітектури УРСР, три доктори наук, одинадцять канди- датів, один доцент і тридцять один науковець без вченого звання. Тут продовжувала діяти львівська історична школа Михайла Грушевського, про створення якої вперше заявив Олександр Оглоблин10. Найяскравішим представником школи залишався Іван Крип’якевич, який з 1953 по 1962 рік очолював інститут. І.Крип’якевич, крім директорства, обійняв посаду завідувача відділу історії України. На початковому етапі діяльності інституту його ядро становили вчені старої генерації, зокрема, колишні співробітники Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ): Михайло Возняк, Іларіон Свєнціцький, Маркіян Смішко, Антон Генсіорський, Олександр Тисовський, Марія Деркач, Дмитро Бандрівський, Лукія Гумецька, Володимир Огоновський, Петро Карманський. 147Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги»... Другу групу науковців інституту становили вихідці із Західної України, які розпочали свою наукову діяльність напередодні Другої світової війни та у перші роки радянської влади — Степан Щурат, Михайло Лемеха, Павло Приступа, Іван Керницький, Степан Білецький та інші і, головним чином, прибулі з Наддніпрянської України — Іван Романченко, Михайло Гераси- менко, Микола Матвійчик11. Статистичні дані кількості науковців загалом по СРСР у повоєнний період мали таку динаміку. Кількість наукових працівників у ВНЗ значно зросла: з 86,5 тис. у 1950 р. до 119,1 тис. у 1955 р. При цьому в 1955 р. у ВНЗ працювало наукових працівників більше, ніж в науково-дослідних інститутах і на виробництві. Загальна кількість науковців СРСР в цей період складала 223,9 тис. осіб. Більше половини всіх науковців СРСР працювали на викладацькій роботі (119,1 тис. з 223,9 тис. осіб). В 1955 р. у ВНЗ викладало 5547 докторів наук, з них професорів — 5070 осіб. Крім того, у ВНЗ було 43 450 кандидатів наук (з них 22,5 тис. доцентів). Майже 2,6 тис. доцентів і більше 700 професорів не мали вчених звань12. В аспірантурах ВНЗ у 1955 р. навчалось 18 тис. осіб, що в два рази більше, ніж до війни. У квітні 1956 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи покращення підготовки та атестації наукових та педагогічних кадрів». 20 серпня постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 1956 р. «Про заходи щодо покращення підготовки і атестації наукових і науково- педагогічних кадрів» були внесені корективи у систему підготовки докторів наук, унаслідок чого прийом у докторантуру припинявся. Згідно постанови в аспірантуру за спеціальностями, що мали прикладний характер, стали приймати передусім тих, хто мав стаж роботи не менше двох років та здібності до наукової роботи. З теоретичних спеціальностей брали до аспірантури одразу після закінчення вишу. Захист дисертації дозволявся після публікації її основних положень у вигляді статей або монографії. Підвищення вимог до дисертації мало сприяти підвищенню якісних параметрів підготовки наукових кадрів13. Після XX з’їзду КПРС було створено Науково-технічну раду Міні- стерства вищої освіти СРСР з трьох відділень: суспільних, природничих та технічних наук. В 1955/56 навчальному році в усіх вищих навчальних закладах було введено новий перелік спеціальностей, що передбачав підготовку кадрів з вищою освітою більш широкого профілю. Згідно із затвердженим переліком кількість спеціальностей, з яких ВНЗ СРСР готували кадри, зменшилася з 660 до 300, а в інститутах УРСР — з 299 до 21214. Одночасно укрупню- вались спеціалізації всередині кожної спеціальності, встановлювався обов’язковий перелік спеціальностей з нової техніки. 148 Оксана Булгакова У зв’язку зі зменшенням прийому на деякі гуманітарні спеціальності і враховуючи наявність в університетах кращих, ніж у педвузах умов для навчання, у 1956/57 навчальному році об’єднано історичний факультет і факультет природознавства та географії Київського педагогічного інституту з відповідними факультетами Київського університету; історичні факуль- тети Дрогобицького та Львівського педінститутів і факультет мови та літератури Кременецького педінституту з відповідними факультетами Львівського університету; історичні факультети Вінницького та Кіровоград- ського, історичний і географічний факультети Одеського, факультет приро- дознавства Бердичівського, мови та літератури Ізмаїльського педінститутів з відповідними факультетами Одеського університету; історичний факультет і факультет природознавства та географії Харківського пед- інституту, історичний факультет Сумського педінституту з відповідними факультетами Харківського університету15. Підготовка кадрів через докторантуру та аспірантуру давала можливість ВНЗ України поповнити свої колективи значною кількістю спеціалістів, які мали достатній рівень наукової та педагогічної кваліфікації. В 1958 р. у ВНЗ України працювало 23235 викладачів, у тому числі 8103 кандидатів і доцентів, 805 професорів та докторів наук16. Як зазначає О.Сергійчук, за вісім років відбулося зменшення числа докторів наук на 1,3 відсотки порівняно із загальною кількістю наукових працівників України. Вчених звань доцентів і професорів довоєнного рівня було досягнуто лише протягом 15 років після Вітчизняної війни. За період 1951–1955 рр. Вища атестаційна комісія (у Москві) присвоїла вчене звання професора 202 і вчене звання доцента 1536 науковим працівникам України17. Незважаючи на те, що у 1965 р. в Україні працювало 93984 наукових працівників з них 1885 докторів наук і 19291 кандидатів наук, виші й надалі відчували потребу у висококваліфікованих спеціалістах18. Отже, в період 1953–1964 рр. відбулося зростання науково-педагогічних працівників у вищих навчальних закладах. Керівництво країни взяло курс на скорочення підготовки кадрів з гуманітарних наук, проте збільшувалася кількість підготовки кадрів науков- ців з фізики, математики, сільського господарства, технічних і природничих наук. Таким чином можна зробити висновок, що ХХ з’їзд КПРС та критика культу особи Сталіна не мали тих наслідків, на які очікувало суспільство, бо критика не торкалася сталінської ідеології, методів боротьби з інакодум- цями19. А, отже, в цілому вона була поверхневою і не змінила самої системи, яка продовжувала впливати на усі сфери життя суспільства. Проте, хрущов- ська «відлига», спроби лібералізації суспільства дали поштовх до розвиту історичної науки20. Процес лібералізації, демократизації та десталінізації 149Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги»... охопив чи не всі сторони життя країни і найбільше вплинув на духовну сферу. ХХ з’їзд КПРС поклав початок розкріпаченню свідомості і світобачення істориків, що призвело до cтворення праць, які і сьогодні можуть претендувати на почесне місце в українській історіографії. Та, незважаючи на позитивні моменти «відлиги», історична наука залишалася під пильним контролем влади. Отже, кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції цього періоду свідчать про зменшення кандидатів наук та збільшення докторів наук. У 1950 р. кількість кандидатів наук з історичної галузі знань складала 547 осіб, а в 1960 р. — 339. Кількість докторів наук у 1950 р. — 21, а в 1960 р. — 26. Це пов’язано із підвищенням вимог до дисертаційних робіт. Наразі можемо стверджувати, що «відлига» мала суперечливий характер, її політика не була послідовною. Зміни, на які очікувало суспільство, не відбулися й історична наука в подальшому, як і інші суспільні науки розвивалася в умовах пануючої комуністичної ідеології. В статье на примере историков рассматриваются количественно- качественные характеристики состава научно-педагогической интеллиген- ции Украины. Ключевые слова: научно-педагогическая интеллигенция, историки, вузы, «оттепель». In the article on the historians considered quantitative and qualitative characteristics of scientific and pedagogical intelligentsia in Ukraine. Key words: scientifically pedagogical intelligentsia, historians, institutes of higher, «thaw». 1 Пивовар С. Соціальні аспекти української державності в радянській історіографії: між ідеологією та наукою // Історія та історіографія в Європі — К. 2003. — Вип. 1–2. — С. 125. 2 Арбатов Г.А. Затянувшееся выздоровление (1953–1985 гг.). Свидетельство совре- менника. — М., 1991. — С. 29. 3 Пыжиков А.В. Общественные науки в годы «оттепели» // Преподавание истории в школе. — 2000. — № 5. — С. 15. 4 Рибалка І.К. Така наша доля: Сторінки життя мого покоління. — Харків: Основа, 1999. — С. 126. 5 Головко В. Історіографія кризи історичної науки. Український контекст. — К.: НАН України, Інститут історії України, 2003. — С. 106. 6 Кондратенко О.Ю. Українська академічна історична наука (1944–1956 рр.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — С. 271. 150 Оксана Булгакова 7 Там само. — С. 111. 8 Там само. С. 113. 9 Прохоренко О. Динаміка кількісних і якісних характеристик науково-педагогічної інтелігенції УРСР (1945–1955 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. — Вип. 10: Хрущовська «відлига»: передумови, реалії, наслідки. Матеріали «круглого столу» / Відп. Ред. В.М.Даниленко. — К.: Ніка-Центр, 2006. — С. 193. 10 Марусик Т. Західноукраїнська гуманітарна інтелігенція: реалії життя ті діяльності (40–50 рр. ХХ ст.). / Монографія. — Чернівці: Рута, 2002. — С. 200. 11 Там само. 12 Чуткерашвили Е.В. Развитие высшего образования в СССР. — М.: Высшая школа, 1961. — С. 171. 13 Там само. — С. 172. 14 Вища школа Української РСР за 50 років / Під ред. Пітова. В.І. — Ч. 2. — К.: Видавництво Київського університету, 1968. — С. 52. 15 Там само. — С. 53. 16 Народне господарство Української РСР в 1959 році. Статистичний щорічник. — К.: Статистика, 1960. — С. 623. 17 Галкин К.Т. Из истории аттестации научно-педагогических кадров // Весник высшей школы. — 1957. — № 9. — С. 44–48. 18 Сергійчук О.М. Вища школа в умовах лібералізації суспільного життя 1953– 1964 рр.: Дис. канд. іст. наук / 07.00.01 — Історія України. Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2002. Додаток 3. — С. 222. 19 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України. — Чернівці: Золоті литаври, 1999. — С. 412–419. 20 Коцур А.П., Коцур В.П. Історіографія ... — Курс лекцій. — К., 1996. — С. 124. 151Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби «відлиги»...

Ähnliche Einträge