Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
Стаття присвячена історіографічному дискурсу сталінізму в Україні і Росії 1987–2010 рр. як поняття і суспільно-політичного феномену. Аналізується наукова література історичного і політологічного характеру....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85698 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії / І. Терлецька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 232-248. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85698 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-856982015-08-15T03:01:49Z Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії Терлецька, І. Стаття присвячена історіографічному дискурсу сталінізму в Україні і Росії 1987–2010 рр. як поняття і суспільно-політичного феномену. Аналізується наукова література історичного і політологічного характеру. Статья посвящена историографическому дискурсу в Украине и России 1987–2010 гг. сталинизма как понятия и общественно-политического феномена. Анализируется научная литература исторического и политологического характера. This article deals with the theoretical interpretations of Stalinism as a notion and as a social and political system in the Ukrainian and Russian historiography in the late 1980s–2000’s. The historical and politologycal research literature is analyzed in the article. 2011 Article Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії / І. Терлецька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 232-248. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85698 930.1. uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена історіографічному дискурсу сталінізму в Україні і
Росії 1987–2010 рр. як поняття і суспільно-політичного феномену.
Аналізується наукова література історичного і політологічного характеру. |
| format |
Article |
| author |
Терлецька, І. |
| spellingShingle |
Терлецька, І. Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| author_facet |
Терлецька, І. |
| author_sort |
Терлецька, І. |
| title |
Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії |
| title_short |
Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії |
| title_full |
Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії |
| title_fullStr |
Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії |
| title_full_unstemmed |
Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії |
| title_sort |
сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній україні і росії |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85698 |
| citation_txt |
Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії / І. Терлецька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 232-248. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT terlecʹkaí sutnístʹstalínízmuístoríografíčneosmislennâvsučasníjukraíníírosíí |
| first_indexed |
2025-07-06T12:58:37Z |
| last_indexed |
2025-07-06T12:58:37Z |
| _version_ |
1836902480955310080 |
| fulltext |
Терлецька Ірина (Київ)
УДК.930.1.
СУТНІСТЬ СТАЛІНІЗМУ: ІСТОРІОГРАФІЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ І РОСІЇ
Стаття присвячена історіографічному дискурсу сталінізму в Україні і
Росії 1987–2010 рр. як поняття і суспільно-політичного феномену.
Аналізується наукова література історичного і політологічного характеру.
Ключові слова: ідеологія, історіографія, сталінізм, суспільно-політична
система, тоталітаризм.
Протягом останніх двадцяти з лишнім років українська та російська
історіографія ретельно вивчає феномен сталінізму у різних його аспектах і
проявах. Сьогодні в історичній науці термін «сталінізм» має широкий
вжиток. Але при уважному розгляді виявиться, що чіткого, ясного, повного
тлумачення цього поняття не склалося і до тепер. Непоодиноко можна
зустріти паралельне вживання таких термінів як «сталінізм», «сталінщина»,
«тоталітаризм», «більшовицький» або «радянський» тип «тоталітаризму»,
«авторитаризм», «диктатура», «олігархія», «партократія» та ін., коли мова
йде про історичний період керування державою Й.В.Сталіним. Однак
пояснень, що означає слово «сталінізм», автори наукової літератури за
частіше не надають. Це призводить до непорозуміння, певної еклектичності
і навіть плутанини при вживанні даного терміну, коли кожен автор
публікації вкладає в нього власний (інколи не зовсім зрозумілий) зміст.
Можна помітити й іншу тенденцію — відмову від цієї дефініції, якій
приписують публіцистичність, політичну заангажованість й акцентуацію на
особі Й.Сталіна.
Щодо історіографії означеного поняття, то в українському історіописанні
знайти спеціальних публікацій нам не вдалося. Є історіографічні розвідки
з певних аспектів практики сталінізму, з політичної теорії тоталітаризму, у
тому числі його сталінської моделі. Огляд історико-політологічної літе-
ратури можна знайти в підрозділах, присвячених історіографії досліджу-
ваної проблеми, у ряді дисертаційних досліджень політологічного спряму-
вання1. У концептуальному вимірі сталінізм розглядався у нечисленних
дослідженнях: А.Б.Дещиці, С.В.Кульчицького, В.Я.Томахіва, Ю.І.Шаповала,
Б.О.Яроша. У Росії історіографічні аспекти концепції сталінізму можна
знайти у дослідженнях історичного спрямування І.В.Павлової2, збірнику
наукових статей «Історіографія сталінізму»3. Метою нашої статті є
висвітлення процесу наукового осмислення в Україні і Росії періоду з кінця
1980-х рр. до 2010 р. сутності поняття «сталінізм» як одного з найбільш
розтиражованих, але не з’ясованих до кінця; також спробувати дати власну
відповідь на питання: «Що ж таке «сталінізм»?».
Наукова постановка проблеми сталінізму
у «перебудовчій» історіографії
Власне термін «Сталінізм» першим використав Л.Каганович (саме з
великої літери) у тридцятих роках минулого століття з апологетичних
міркувань4. Під сталінізмом він мав на увазі політику Й.Сталіна, яку
прийнято називати «великим стрибком»5.
Наукове осмислення в СРСР змісту сталінізму розпочалось по суті в
роки горбачовської «перебудови», коли сутність дефініції почали активно
вивчати й обговорювати. Це питання викликало багато палких дискусій, у
яких брали участь історики, філософи, психологи, письменники. Склалось
декілька інтерпретацій даного терміну.
Перша. Сталінізм розуміли як теорію та ідеологію. Такої позиції дотри-
мувався, наприклад, М.Маслов, який наполягав на тому, що «сталінізм
існував як виключно жорстка, авторитарна ідеологія»6, що мала еклектич-
ний характер. Він надав характеристику цій ідеології: сталінізм відрізнявся
абсолютною нетерпимістю до будь яких відхилень, серед основних
ідеологічних постулатів — тези про загострення класової боротьби в ході
розбудови соціалізму, а звідси висновок про те, що з часом репресії та
«чистки» стають ще більш необхідними і масовими; держава при соціалізмі
має народний характер.
Друга точка зору. Сталінізм є і псевдосоціалістичною політикою, і ідеоло-
гією вождізму7. Такої точки зору дотримувались Ю.Ігрицький, П.Волобуєв8.
Однак, історики В.Наумов, Д.Волкогонов вважали, що сталінізм не є сталою
системою поглядів — теорією або ідеологією, натомість пропонували вико-
ристовувати поняття «сталінщина»9. Д.Волкогонов, А.Антонов-Овсеєнко
характеризували сталінщину як політичний бандитизм.
Третій підхід. Розуміння сталінізму як системи виклав у своїй публікації
в радянському журналі «Робочий клас та сучасний світ» дослідник із
Німеччини М.Рейман. Він писав, що сталінізм — явище багатопланове.
Від всіх інших систем сталінізм відрізняється всеосяжним характером
влади, і необхідно розмежовувати сталінізм як інструмент насильницької
трансформації і сталінізм як суспільну систему. Розпад сталінізму як
інструменту насильницької трансформації розпочався з 1953 року, але
подолання сталінізму як всієї системи розтягнулось на довгі роки10. Деякі
російські історики також розуміли сталінізм як систему політичного
характеру11.
233Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
В українській історичній науці термін «сталінізм» почали використо-
вувати з кінця 1980-х років. Зокрема, в праці «Сталінізм і Україна»
Ю.І.Шаповал пише, що західними істориками, філософами, політологами
«сталінізм» використовується у широкому філософському смислі — як
тоталітарний різновид соціалізму та у локально-буденному — особисте
диктаторство й тиранія12. Ю.І.Шаповал підтримав необхідність викорис-
тання терміну «сталінізм», а щодо «сталінщини» зазначив, що «не важко
помітити його певну штучність… це поняття концентрує в собі скоріше
емоційну критику сталінізму»13.
Взагалі то терміном «сталінізм» радянські історики часів перебудови
об’єднали все те із минулого 1920-х — початку 1950-х років, що здавалося
неприйнятним і від чого слід було відмовитися у процесі самої перебудови
радянського суспільства14.
«Сталінізм» у сучасному історико-політологічному дискурсі в Україні
Системний науковий процес вивчення феномену сталінізму в теоретико-
концептуальній площині розпочався в Україні у першій половині 1990-х р.
Новою пізнавальною парадигмою у вивченні цього феномену стала теорія
тоталітаризму. У дисертаційних дослідженнях політологічного спрямування
почали досліджувати різні моделі тоталітаризму, у тому числі сталінську.
Частина науковців використовувала термін «сталінізм» для позначення
різновиду тоталітаризму, інша частина воліла писати про «сталінську
модель» тоталітаризму, треті називали цю модель або «більшовицькою» або
«радянською». Протягом 1990-х років вийшли монографії15, низка статей16,
в яких розглядався сталінізм в контексті тоталітарної теорії. Зокрема у
1994 році В.О.Китаєвим захищено дисертацію на тему «Тоталітаризм як
суспільно-політичний феномен: системний аналіз радянської моделі»17.
Принципово важливими для розуміння сутності досліджуваної проблеми є
висновок політолога, що радянський тоталітаризм був не просто політичним
режимом, або типом політичної системи — він був суспільною системою,
що є поняттям більш широким. Політолог А.Б.Дещиця використовує
поняття «сталінізм», який пояснює як репресивний тип тоталітаризму18.
Такої ж точки зору дотримується Володимир Томахів, кандидатська
дисертація якого присвячена власне сталінізму як різновиду тоталітаризму.
Це майже єдина дисертація історико-політологічного характеру, заснована
на міждисциплінарному підході, яка присвячена виключно сталінізму в
теоретичній і практичній площині. Як вважає дослідник, сталінізм є
різновидом тоталітарної суспільно-політичної системи, сформованої в кінці
20-х — на початку 50-х років19. Автор вважає, що основи тоталітаризму були
закладені ще В.Леніним, але остаточне становлення відбулось в сталінський
період: 1927 — середина 1950-х років20.
234 Ірина Терлецька
Розглядалось поняття «сталінізм» і в монографічній літературі. В праці
історико-політологічного характеру Богдана Яроша висвітлено концепту-
альні засади теорії тоталітаризму і сталінізму21. Автор характеризує сталі-
нізм як суспільну систему, що ґрунтувалася на утопічних ідеях Маркса,
Енгельса, започаткована Леніним і сформована Сталіним. Як суспільну
систему розцінюють тоталітаризм політологи Б.Л.Дем’яненко22, О.О.Дол-
женков23, С.Г.Вонсович24. Б.Дем’яненко дефініцію «сталінізм» використовує
у розумінні і ідеології, створеної Сталіним, і суспільно-політичної системи,
і в цілому як теорії і практики виконання «ленінських заповітів». Хроно-
логічні межі тоталітаризму в СРСР політолог окреслює 1929–1953 роками25.
Важливим кроком у систематизації численних трактовок сталінізму став
Політологічний енциклопедичний словник, що вийшов у 2004 році26. В
ньому сталінізм розглядається саме як форма тоталітаризму (автор статті
О.А.Удод)27, а тоталітаризм в практичній площині розуміється як форма
державного устрою і суспільно-політичний лад етатизованих ідеократій
індустріальної доби (автор статті В.О.Китаєв)28.
Оригінальне розуміння сталінського тоталітаризму пропонує філософ
Мирослав Попович в книзі «Червоне століття». М.Попович розрізняє
стародавні суспільства, в яких існував тотальний контроль і тоталітарні
суспільства ХХ століття, в яких існує не тільки такий контроль, але й
своєрідна ментальність, культура, система цінностей. Формування і утвер-
дження сталінського тоталітаризму, на думку автора, проходило в декілька
етапів. У 1928–1929 роках здійснено тоталітарний переворот, коли Сталін
ліквідував диктатуру пролетаріату і партії і встановив режим своєї особистої
диктатури, яка набула характеру тоталітарного терористичного режиму29.
Перший етап завершується у 1933 році повною централізацією економіки.
Другий етап розпочався у 1934 році і тривав до 1938 року. Це був період
тотальних «чисток», репресій, тотального терору. Третій етап припадає на
період кінця 30-х років — до смерті Сталіна. Після смерті диктатора, вважає
М.Попович, наступає комуністичний посттоталітарний режим.
Серед істориків однозначного тлумачення поняття «сталінізму» не
склалося. Частина істориків продовжувала вважати, що сталінізм являє
собою саме теорію30. Інша частина уникала взагалі роз’яснення означеного
поняття. Наприклад, у фундаментальній колективній праці «Україна:
політична історія. ХХ — початок ХХ1 століття»31 за основу покладено вже
загальноприйняту концепцію тоталітаризму при висвітленні подій 1930-х —
початку 1950-х рр. В книзі паралельно використовуються різні терміни:
«радянський тоталітарний режим» (назва шостого параграфу у другому
розділі); «сталінізм» (назва п’ятого розділу книги), «сталінщина». Якщо
риси радянського тоталітаризму роз’яснюються, то, що саме мається на
увазі під поняттям «сталінізм», — не формулюється.
235Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
Серед тих науковців, хто досліджував сутність дефініції «сталінізм»,
найбільш аргументованою стала трактовка його як моделі тоталітаризму.
Під тоталітаризмом мається на увазі не тільки політичний режим, або
політична система, а в цілому суспільно-політична система періоду кінця
1920-х — початку 1950-х рр. Здобутком українських науковців стало
виокремлення специфічних рис сталінізму як моделі тоталітаризму і специ-
фіки прояву цієї моделі саме в Україні.
На підставі праць українських істориків, політологів можна зробити
наступні висновки. Сталінська модель тоталітаризму схожа з іншими
класичними моделями — нацистською і фашистською, але має і чимало
відмінностей. По-перше, сталінізм як форма тоталітаризму виявився
набагато дієздатнішим і тривким. По-друге, політика влади була спрямована
на створення уніфікованої у соціальному і національному плані спільноти,
русифікацію населення. По-третє, влада використовувала нечуваний терор
проти власного народу, який мав свої специфічні форми — надзвичайно
жорсткі методи колективізації, Голодомор з дуже великими людськими
втратами. По-четверте, соціальною опорою сталінізму була номенклатура.
По-п’яте, сталінізм в Україні мав яскраво виражене антинаціональне,
антиукраїнське спрямування.
Трансформація уявлень про сталінізм у Росії
Що таке «сталінізм», чи правомірно використовувати цей термін і як
назвати, «опредметнити» систему влади і суспільства сталінських часів, яка
дійсно відрізнялась від інших періодів розвитку СРСР, — всі ці питання
постійно дискутувались у наукових колах Росії. Сталінізм все частіше
розглядали саме як феномен тоталітаризму.
Фундамент у дослідженнях тоталітаризму в Росії після 1991 року було
закладено у статтях К.С.Гаджиєва32, Ю.Борисова та А.Голубєва33, Н.В.Загла-
діна34, які вийшли протягом 1992 року. Науковці розглядали класичні моделі
тоталітаризму, в тому числі сталінізм або більшовизм (використовують
обидва терміни). Зокрема, Н.В.Загладін відмічав, що феномен сталінізму
багатьма науковцями на початку 90-х років розумівся достатньо вузько —
або як форма збочення соціалістичної теорії, відхід від ленінізму, або як
специфічна форма історичного шляху Росії35. Найбільш повне й глибоке
визначення сутності й характерних рис сталінізму (як на той час) міститься
в політологічному енциклопедичному словнику за редакцією Ю.І.Аверья-
нова36. Сталінізм автори визначають як систему суспільних відносин і
політичної влади, що панували в СРСР в період терористичної диктатури
Сталіна. Характеризуються прояви сталінізму в політичній, партійній,
економічній, соціальній, національній, ідеологічній сферах. Відмічаються
бюрократизація, ліквідація будь якого плюралізму, диктатура, терор,
236 Ірина Терлецька
формування вождізму й «культу особистості» тощо. Автори вважають, що
після смерті Сталіна частина сутнісних рис сталінізму як системи
залишалась фактично до розвалу Радянського Союзу.
Сталінізм як система тоталітарного типу розглядається у працях історика
І.В.Павлової37. Не зважаючи на зростання у Росії з кінця 1990-х років
критики теорії тоталітаризму стосовно до сталінської епохи, І.Павлова
наполягає на доцільності і адекватності її використання саме відносно
сталінської системи38. Докладне трактування змісту сталінізму надається
російськими дослідниками Я.С.Драбкіним, В.В.Дам’є39. До його основних,
сутнісних рис автори відносять: крайню форму етатизму; однопартійну
вождистську диктатуру; формування партійно-державної номенклатури як
панівного класу; утвердження великодержавного шовінізму; обґрунтування
і насадження в суспільній свідомості постулату про побудову «соціалізму в
одній країні» — СРСР; замість рівності — теза про «загострення класової
боротьби в міру просування до соціалізму»; міф про реальний соціалізм;
заперечення цінності людської особистості. Сталінські часи характери-
зуються як тоталітарна диктатура.
Водночас існували й інші точки зору. Деякі дослідники замість терміну
«сталінізм» оперували поняттям «сталінщина», під яким розуміли негативні
явища у здійсненні курсу правлячої партії на чолі із Сталіним. Такої точки
зору дотримувались В.П.Наумов, А.І.Завелєв та ін. Також частина істориків
продовжувала вважати сталінізм саме ідеологією, створеною Сталіним
(А.Соколов та ін.).
Згодом, наприкінці 1990-х рр. інтерпретації сталінізму отримали новий
ракурс. Термін «тоталітаризм» почали «звинувачувати» у схематизмі,
шаблонності, називати пропагандистським штампом Заходу, російських
лібералів тощо. Якщо використовували дефініцію «тоталітаризм», то
говорячи про «російський варіант тоталітаризму»40 чи про тоталітарну
систему при Сталіні41, але пояснюючи, що російський варіант був іншим,
кращим ніж західний. Поняття «сталінізм» використовували, але ясного
бачення його змісту так і не склалося. Змінились і оцінки сталінізму: від
засуджуючо-критичних до схвальних.
Дмитро Волкогонов, який присвятив монографії, наукові статті цій про-
блематиці, писав: «Сталінська система, виконуючи волю партійної дикта-
тури ВКП(б), постала як тотальна псевдокультура». «Ця псевдокультура
давно (і сьогодні також!) паразитує на християнській ідеї соціальної
справедливості, популістській ідеї захисту бідних»42. Негативна оцінка
Сталіну як диктатору і сталінізму надається у працях О.В.Хлевнюка43,
А.Н.Сахарова44.
Іншим є погляд на сталінізм історика Юрія Жукова. Він пише, що у
грудні 1934 — січні 1935 років «стало явним народження того, що і слід
237Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
розуміти під терміном «сталінізм», але безсторонньо, без особистісної,
заздалегідь негативної оцінки». Це — відмова від орієнтації на світову
революцію, проголошення пріоритетним захист національних інтересів
СРСР і вимога закріпити все це в Конституції. Це є нічим не прикритий
етатизм45.
Саме сталінська Конституція, на думку деяких істориків, є свідоцтвом
того, що сталінські часи не можна називати тоталітарними46. Нині набули
поширення з одного боку, критика концепції тоталітаризму («полумістичне
поняття тоталітаризм»47, «пропагандистський штамп»48), з іншого, виправ-
дання сталінізму (сталінський режим виконав свою місію модернізації
економіки49, сталінізм як політика був єдино правильним шляхом50, відпо-
відав глобальним тенденціям розвитку цивілізації ХХ ст.51). Популярною
стала теза, що сталінські перетворення в цілому відповідали національно-
державним інтересам СРСР52, сприяли модернізації і прогресу країни і
суспільства53.
З нашої точки зору, неприйняття тоталітарного підходу не є обґрунто-
ваним. Не можна ж всерйоз вважати концепцію не науковою, наприклад
тому, що ««єжовщина» була радикальною і істеричною реакцією на
зростання бюрократизму», в той час як «поняття тоталітаризму за
визначенням виключає будь який емоційний фактор»54, або тому, що
сталінська «Конституція була демократичною» — такими є аргументи
противників тоталітарного підходу.
Проблемі історії сталінізму була присвячена міжнародна наукова кон-
ференція, що відбулась у грудні 2008 року у Москві. У виступах провідних
фахівців з проблематики сталінізму з багатьох країн світу пропонувались
різні тлумачення цього поняття. Сталінізм — «спокуса епохи повстання
мас», що проявилась в уявленні про можливості швидкого будівництва
суспільства соціальної справедливості, не зважаючи на засоби (Лукін В.П.)55;
сталінізм — політика, яка проявилась у «революції зверху» і призвела до
надцентралізації влади, коли рішення приймала лише одна людина, а
інструментом здійснення був терор (О.В.Хлевнюк)56; сталінізм — син-
тезне, інтегруюче поняття, яке характеризує ментальність суспільства,
його самопочуття — систему цінностей, норми поведінки, масову
психологію (Ш.Фіцпатрік. Чиказький університет США)57; сталінізм —
ретроспективна форма колективної свідомості — історична пам’ять58;
сталінізм — система державного управління, практики сталінського
керівництва. Досить велике розмаїття інтерпретацій. З нашої точки зору,
всі ці тлумачення концептуально вписуються у тоталітарний підхід при
визначенні сутності сталінізму: і як системи державного управління, і як
репресивної політики, і як певного типу ментальності, і як епохи
повстання мас і т.і.
238 Ірина Терлецька
Огляд російської історіографії дозволяє зробити наступні висновки.
Протягом 1990-х років концептуальне обґрунтування отримала теорія
тоталітаризму при визначенні сутності системи влади і суспільства,
створеної в сталінські часи. Але з кінця 1990-х років така інтерпретація
зазнала серйозної критики у Росії і замість неї почали все частіше писати
про теорію модернізації або цивілізаційний підхід. Термін «сталінізм» не
отримав універсального тлумачення. Одні науковці продовжують вважати
сталінізм ідеологією (А.Соколов та ін.); другі називають його політикою
«революції зверху» (О.В.Хлевнюк та ін.) або просто особливим типом
політики (Ю.Жуков). Частина фахівців намагається поєднати ці точки зору
(Ю.Ігрицький). Частина розуміє під сталінізмом суспільну систему
тоталітарного типу (І.Павлова, Я.Драбкін, В.Дам’є). У будь якому разі,
російські дослідники прагнуть відокремити західні моделі тоталітаризму
від власної, вітчизняної моделі .
Еволюція наукових інтерпретацій сталінізму в Україні і Росії:
компаративна характеристика
Сталінізм, який наприкінці 1980-х — початку 1990-х розуміли хто як,
згодом переосмислили і частіше почали трактувати як модель тоталітаризму.
Теорія тоталітаризму стала предметом вивчення науковцями і України, і
Росії протягом 1990-х рр. В цей період інтерпретації вченими обох країн
щодо сталінізму як моделі тоталітаризму у СРСР були схожими:
тоталітаризм характеризували за частіше як суспільно-політичну систему.
Звернули увагу науковці на роль системи влади при тоталітаризмі, основу
якої складала партія, що «поглинула» державні органи; особливий тип
ментальності — тоталітарний, який «цементує» владу і суспільство. Вчені
сформулювали сутнісні риси сталінізму як моделі тоталітаризму.
На рубежі 1990-х — 2000-х рр. відбулись певні зміни в історіографічному
дискурсі сталінізму. В Україні було захищено як кандидатські, так і
докторські дисертації з політичних наук, в яких розглядався сталінізм саме
з позицій тоталітарного підходу, що дозволило зробити висновок, що
«закладено фундамент під утворення української школи дослідників
тоталітарного феномену»59 Розуміння сталінізму як моделі тоталітаризму
стало поширеним у суспільних науках. Науковці звернули увагу на
особливості сталінської суспільно-політичної системи саме в Україні.
У Росії з кінця 1990-х — початку 2000-х років тоталітарний підхід зазнав
серйозної критики. Поширення соціально-історичного і частково культурно-
історичного підходів до вивчення сталінського періоду історії СРСР, яке
відбувалось під впливом західної історіографії, призвело до певного
«розмивання» змісту терміну «сталінізм». Частина російських науковців
продовжують трактувати сталінізм як тип політики. Цю політику почали
239Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
розцінювати як особливий шлях модернізації країни, навіть виправдовувати
репресії. Інша частина наукового загалу трактує сталінізм як тоталітарну
систему влади і суспільства. Визнаючи сталінізм як модель тоталітаризму,
російські вчені підкреслюють принципову відмінність від західних моделей.
«Європа і Америка ставлять сталінізм на одну дошку із нацизмом і
фашизмом, не помічаючи, що наш колективізм «возвышеннее, конструк-
тивнее», — нині пише Юрій Ігрицький60, який одним з перших у Росії почав
досліджувати теорію тоталітаризму. У 1998 році він вважав, що після НЕПу
і до кінця 1980-х років у СРСР існував тоталітаризм, який мав ту ж саму
природу, що і на Заході61, а два роки потому написав, що ніколи не вважав,
що тоталітарна модель годиться до всіх періодів радянської історії.
Оцінюючи період керівництва СРСР Сталіним частіше стали писати про
авторитаризм, авторитарну модель диктатури.
За період 1987–2010-х років науковці України і Росії, дослідивши
феномен сталінізму, виокремили його характерні риси. Серед них більша
частина є спільною для всіх моделей тоталітаризму. Мова йде про етатизм,
ідеологізацію всіх сфер суспільного життя та ін. Але були і специфічні риси,
до яких і українські, і російські дослідники віднесли наступні. 1. Сталінізм
як форма тоталітаризму був дієздатнішим і тривким у порівнянні з іншими
країнами. 2. Сталінізм ґрунтувався на еклектичній сталінській ідеології, яка
включала в себе тези про побудову «соціалізму в одній країні», про «загост-
рення класової боротьби в міру просування до соціалізму», міф про реаль-
ний соціалізм. 3. Сталінізм був спрямований на створення уніфікованої
спільноти (радянський народ), для чого використовувався нечуваний терор,
і був заснований на великодержавному шовінізмі. 4. Соціальною базою
сталінізму була номенклатура. 5. Система влади за формою являла собою
вождистську диктатуру, для якої були притаманні культ особи і вождизм
як тип владних відносин. 6. Сталінізм відрізнявся самознищенням влади,
еліти. Більшість дослідників в Україні та Росії сходяться на тому, що
сталінізм виникає наприкінці 1920-х років і остаточно стверджується на
початку 1930-х рр. Щодо періоду існування сталінізму, то більшість фахівців
вважає, що він завершився із смертю Сталіна, але деякі вважають, що
сталінізм як суспільна система існував до кінця 1980-х років.
Розуміння дефініції «сталінізм» і сьогодні залишається дискусійним і в
Росії, і в Україні. Неодноразово можна почути нарікання, що від терміну
слід відмовитись, він «відслужив» своє, не має наукового обґрунтування і на
сьогодні є не адекватним. Тим не менш, його продовжують активно викорис-
товувати. Тому автор статті впевнена в необхідності і актуальності з’ясу-
вання саме сутності поняття, а історіографічний дискурс дозволяє висвіт-
лити його різні інтерпретації, які сформувались у пострадянській
українській і російській історіографії.
240 Ірина Терлецька
Авторський погляд на проблему
Прихильники теорії модернізації як парадигми у висвітленні сталінізму
відкидають теорію тоталітаризму. З нашої точки зору, обидві теорії не
суперечать одна одній. Побудова соціалізму в СРСР, починаючи від Жовт-
невого перевороту, і, закінчуючи «перебудовою», була однією з версій
східного шляху модернізації країни, яка надто відстала від світового
авангарду — індустріально розвинених країн Заходу. Модернізація у
соціалістичній формі ґрунтувалась на іншому цивілізаційному підґрунті,
ніж на Заході. Нині набула поширення теза про існування двох інститу-
ційно-цивілізацийних матриць, які склались і функціонують століттями, —
західної і східної. Західна матриця базується на приматі індивідуалізму,
ринковій економіці, заснованої на приватній власності, виборності органів
політичної влади. Східна — на колективізмі, суспільно-службовій власності,
унітаризмі, централізованій владі. Російська держава являла собою варіант
східноєвропейської інституційної матриці, яка почала формуватись ще до
Івана Грозного, а остаточного оформлення набула за його часів62. Вона
ґрунтувалась на засадах етатизації, колективізму, принципі «влада вища за
багатство», бюрократизмі, військовій могутності і міцності держави, яка
вважалась вищою цінністю, на слабкій потребі у свободі, замість якої —
життя «у службі і тяглі» (вислів Г.Федотова). Жовтневий переворот
фактично був потужною реакцією традиційної православної свідомості на
експансію Заходу63, «повстання мас проти історичної цивілізації Заходу».
Свого часу ще М.Бердяєв довів іманентну близькість комунізму російським
традиціям, російській ментальності. Побудова соціалізму (модернізація по-
радянські) була спробою іншими ніж на ліберальному Заході шляхами
досягнути суспільного успіху, подолати соціально-економічне відставання,
позбавитись статусу європейської окраїни.
Методи, технології вирішення такого завдання мали не ринковий, не лібе-
ральний, а тоталітарний характер. «Тоталітаризм не був політичною «помил-
кою історії»…він становив собою одну з можливих версій суспільного
розвитку індустріальної доби»64. «Не слід вважати, що тоталітаризм — іма-
нентний продукт певних ідеологій. Скоріш він є результатом стратегій партії
меншості в умовах, коли вона не хоче віддавати владу», «тоталітаризм —
система технологій, здатна підкупити своєю ефективністю представників
різних ідеологій»65. Країни, які у другій половині 1920-х рр. опинились у стані
системної кризи і прагнули економічного і соціального реваншу, хоч і мали
різний тип економіки, різні правлячі партії з різними ідеологіями, обрали
тоталітаризм як технологію швидкого вирішення складних, затяжних про-
блем. Це дозволяло максимально сконцентрувати сили для «мобілізаційного
стрибка». Не маючи ефективних результатів свого «проекту», підтримки
ззовні, більшовики на чолі із Сталіним могли втратити владу.
241Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
Сталінська модель побудови соціалізму мала свої відмінності у порів-
нянні із ленінською. Якщо В.Ленін і його «гвардія» сподівались на світову
революцію, пробували різні економічні методи врегулювання кризових
явищ — НЕП, намагались будувати основи федеративної держави без
ідеології великодержавного шовінізму, то Й.Сталін своєю «другою револю-
цією зверху» докорінно змінив ситуацію. Він практично відмовився від
ідеї світової революції, сконцентрувавши сили на більш актуальному
завданні — побудові соціалізму в одній країні. У 1931 році заявив: «Ми
відстали від передових країн на 50–100 років. Ми маємо пробігти цю
відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть»66. Сталін
поставив за мету в надзвичайно стислий термін здійснити «великий стри-
бок» «великою державою» — пройти шлях індустріалізації. Безумовно, це
вимагало надзусиль, фінансів, підтримки з боку підвладних. Тому ті методи
організації і здійснення державної влади, які були в 20-ті роки лише однією
з тенденцій, починаючи з кінця 20-х — початку 30-х значно розширились і
абсолютизувались: тотальна етатизація, злиття партійного і державного
апаратів, відсутність будь якої політичної опозиції, максимальна концентра-
ція влади в одних руках і формування одноосібної диктатури, політичні
методи вирішення економічних проблем, унітаризм, максимальний примус,
терор і репресії. Все це і є тоталітаризм.
Головним способом вирішення всіх проблем став терор шляхом репресій.
З жертвами Сталін, його оточення, владна номенклатура не рахувались.
Вони являли собою владу маргіналів і технократів. Більшість номенклатури
30-х років ні вищої, ні середньої освіти не мала, а ті, що отримали її, —
спеціальність мали технічну (найбільше), воєнну або партійну67. Для
вирішення надскладних суспільних завдань малоосвічені, не особливо
талановиті, ментально «мілітаризовані», водночас вольові і жорстокі
керманичі, інших методів, ніж воєнні, технократичні — тоталітарні, не
уявляли, діяти по-іншому не вміли і не могли. Технократи (та ще й
особливого «гартування») ставились до людей як до неживої матерії —
матеріалу, який підлягає «перековці», «утрусці», «усушці», «вибраковці»,
якщо матеріал непридатний, «стиранню на пил». Стояло організаційне
завдання — «наздогнати і перегнати», а все інше значення не мало. Тому
тих, хто був невдоволеним, чимось заважав, або потенційно міг заважати,
хто чинив бодай якісь, навіть опосередковані, спроби непокори; хто
«відслужив» і не міг або не хотів працювати в надзвичайних умовах, — всіх
репресували. Шляхом терору створювалась абсолютно слухняна, етнічно,
соціально, політично гомогенна людська «машина» («створення однознач-
ності»), готова до «великих подвигів», а людські втрати — то «вибракуваний
матеріал». Легітимацію такому антигуманному курсу надавала сталінська
ідеологія, якою було просякнуте все суспільне життя, свідоме формування
242 Ірина Терлецька
вождизму, культу вождя, масована пропаганда. Замість ідей пролетарського
інтернаціоналізму поступово відродився великодержавний шовінізм, який
мав державно-патріотичні мотиви68. Навіть репресіям в партійно-державних
органах влади Сталін надавав «національну» оболонку боротьби з «бояр-
ством», як це було за часів І.Грозного, Петра І. Але за часів російських царів
не було такого примусового «єдиномислія», тоталітарної ментальності, такої
морально-психологічної, інтелектуальної, духовної несвободи, не кажучи
вже про масштабність державного терору, включаючи терор голодом, його
антинаціональне, антиінтелектуальне, антиселянське спрямування.
Безумовно, Сталін не відкинув теорію Маркса, Енгельса, Леніна, але
спираючись на власні погляди, він створив суспільно-політичну систему,
яка мала абсолютно тоталітарний характер і відрізнялась від того, що було
до кінця 1920-х років і після 1953–1956 рр.
Під суспільно-політичною системою ми маємо на увазі: систему органі-
зації влади і суспільства, а також методи здійснення цієї влади. Чим же
відрізнялась означена система? Система влади 1929–1953 рр. представляла
собою вождистську диктатуру за формою правління. Внаслідок цілеспря-
мованої сталінської політики із середини 1930-х років роль навіть членів
ЦК і Політбюро звелась майже до ролі статистів. Колективність керівництва
мала формальний характер. Для побудови соціалізму без ринкових відносин
і в надзвичайно стислі терміни використовувались специфічні методи
здійснення влади: нечувані за масштабами репресії за політичними, соціаль-
ними, етнічними та ін. ознаками, які «переорали» все суспільство знизу
догори; голодомор в різних регіонах СРСР, який призвів до багатоміль-
йонних жертв, депортації народів. Ще однією специфічною рисою сталі-
нізму як системи стало самознищення влади (як це називає Й.Баберовскі).
Якими б не були мотиви Сталіна, але тільки за його керівництва органи
влади зазнали масових «чисток». Мала свої відмінності й ідеологія,
насаджувана Сталіним. Теза про «загострення класової боротьби», про
«побудову соціалізму в одній країні» були обґрунтуванням дій вождя і
вигадані саме ним. Владні відносини теж мали специфічний характер. Вони
базувались на «чистому» вождізмі і культі вождя. Ставлення до особи
Сталіна було фактично сакральним як до справжнього божества. Навіть ті,
кого він «образив» репресіями, продовжували його обожнювати. Хоча
термін «тоталітарне суспільство» має чимало критиків, але в сталінські часи
суспільство мало особливий тип ментальності, яка цементувала всіх у єдину
«спільність». Така ментальність ґрунтується на беззастережній вірі вождю,
його політиці, ентузіазмі, «єдиномислії», нездатності розрізняти правду
і брехню. Втручання держави в усі сфери суспільного життя — етатизація —
стало тотальним. Ні до, ні після Сталіна суспільно-політична система СРСР
таких специфічних рис не мала.
243Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
У результаті сталінської політики модернізації радянська «імперія»
перестала бути традиційним суспільством, але не стала сучасним. Всі
перетворення виявилися незавершеними і неефективними. Цю модель
модернізації російські науковці «охрестили» самодержавною. Таким чином,
мета не виправдала засобів, а саме тоталітаризму як «технології» побудови
соціалізму. Після смерті Сталіна зникла «надзвичайщина» як стиль життя
всієї країни, соціалізм будували вже не так стрімко, не такими величезними
жертвами, не такими крайніми методами, послабшав контроль держави над
людиною, хоча тоталітарна сутність системи (етатизм, моноідеологія)
залишилась. Система мала вже змішаний — авторитарно-тоталітарний
характер. Сталінізм відрізняється від західних моделей тоталітаризму, а
також від суспільно-політичних систем, започаткованої Леніним, та діючої
після смерті Сталіна. Після смерті Сталіна суттєві ознаки тоталітаризму
залишились, але суспільно-політична система все ж таки змінилась.
Сталінізм як модель тоталітаризму з його масовим терором, самознищенням
влади, надзвичайними темпами і формами модернізації зник.
Інколи можна почути, що термін «сталінізм» слід порівнювати із
термінами «ленінізм» або «марксизм», адже всі вони є «ізмами». Але, ми
наполягаємо на тому, що «сталінізм» не є особливою теорією, а саме
суспільно-політичною системою. Терміни «макіавеллізм» або «шовінізм»
також походять від прізвищ певних осіб і закінчуються «ізмом», але ніхто
не вважає ці терміни застарілими або такими, які означають якусь теорію.
На сьогодні немає більш точного, більш адекватного терміну для позначення
суспільно-політичної системи кінця 1920-х років — початку 1950-х років у
СРСР, ніж термін «сталінізм».
Статья посвящена историографическому дискурсу в Украине и России
1987–2010 гг. сталинизма как понятия и общественно-политического
феномена. Анализируется научная литература исторического и полито-
логического характера.
Ключевые слова: идеология, историография, общественно-политическая
система, сталинизм, тоталитаризм.
This article deals with the theoretical interpretations of Stalinism as a notion
and as a social and political system in the Ukrainian and Russian historiography
in the late 1980s–2000’s. The historical and politologycal research literature is
analyzed in the article.
Key words: ideology, historiography, socio-political system, Stalinism,
totalitarianism.
244 Ірина Терлецька
1 Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях в 30-50-х рр. ХХ ст.
(Історико-політологічний аспект): автореферат дис…д-ра політ. наук. — К.,1995;
Дещиця А.Б. Трансформація тоталітарного режиму в Україні: теорія і практика:
автореферат дис. канд. політ. наук. — Львів, 1995; Дем’яненко Б.Л. Три моделі
тоталітаризму: порівняльний аналіз фашизму, більшовизму та націонал-соціалізму. —
К., 2000; Долженков О.О. Трансформація політичних систем України та Білорусі:
порівняльний аналіз: автореферат дис. д-ра політ. наук. — К., 2005; Томахів В.Я.
Сталінізм як різновид тоталітаризму (історико-політологічний аспект): автореферат
дис. канд. політ. наук. — Львів, 2001; Вонсович С.Г. Дискурс тоталітаризму (політоло-
гічний аспект). — К., 2000.
2 Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти. — Новосибирск, 1993; Она
же. Механизм власти и строительство сталинского социализма. — Новосибирск, 2001.
3 Историография сталинизма. — М., 2007
4 Мерцалов А.М. Сталінізм і висвітлення минулого // Історія і сталінізм. — М.,
1991. — С. 382–447.
5 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры. — М.,
2010. — С. 257.
6 История и сталинизм. — М., 1991. — С. 39.
7 Игрицкий Ю.И. Концепция тоталитаризма: уроки многолетних дискуссий на
Западе // История СССР. — 1990. — № 6. — С. 178.
8 История и сталинизм. — М., 1991. — С. 36.
9 История и сталинизм. — М., 1991. — С. 38.
10 Рейман М. Сталинизм как феномен советского общества // Рабочий класс и совре-
менный мир. — 1990. — № 1. — С. 130.
11 Борисов Ю. Политическая система конца 20-х–30-х годов. О Сталине и стали-
низме / Ю.Борисов, В.Курицын, Ю.Хван // Историки спорят. — М., 1988.
12 Шаповал Ю.І. Сталінізм і Україна // Український історичний журнал. — 1990. —
№ 12. — С. 5.
13 Там само. — С. 52.
14 Дорошко М.С. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20–30-ті роки
ХХ століття: соціоісторичний аналіз. — К.: «Київський унів-т», 2004. — С. 37.
15 Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях: 30–50-ті роки
ХХ століття. — Луцьк: Надстир’я, 1995. — 176 с.; Баран В., Даниленко В. Україна в
умовах системної кризи (1946–1980 рр.). — К., 1999. — 304 с.; Баран В. Україна 1950–
1960-х рр. Еволюція тоталітарної системи. — Л., 1996. — 448 с.
16 Дем’яненко Б. Особливості структурування та схожість практичного прояву
нацистської та сталінської моделей тоталітаризму // Нова політика. — 1998. — № 1;
Дем’яненко Б. Порівняльний аналіз фашистської та сталінської моделей тоталітаризму
// Нова політика. — 1999. — № 1.
17 Китаєв В.О. Тоталітаризм як суспільно-політичний феномен: системний аналіз
радянської моделі: автореферат дис. канд. політ. наук — К., 1994.
245Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
18 Дещиця А.Б. Трансформація тоталітарного режиму в Україні: теорія і практика:
автореферат дис. канд. політ. наук. — Львів., 1995.
19 Томахів В.Я. Сталінізм як різновид тоталітаризму (історико-політологічний
аспект): автореферат дис. канд. політ. наук. — Львів., 2001. — С. 5.
20 Там само. — С. 11.
21 Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях: 30–50-ті роки
ХХ століття — Луцьк: Надстир’я, 1995. — 176 с.
22 Дем’яненко Б.Л. Три моделі тоталітаризму: порівняльний аналіз фашизму,
більшовизму та націонал-соціалізму. — К.: Нелень, 2000. — С. 6–7.
23 Долженков О. Тоталітаризм в Україні: проблеми формування та трансформації. —
Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. — С. 22.
24 Вонсович С.Г. Дискурс тоталітаризму (політологічний аспект). — К.: ПП Мошак М.І.,
2008. — С. 68.
25 Дем’яненко Б. Порівняльний аналіз фашистської та сталінської моделей тоталі-
таризму // Нова політика. — 1999. — № 1 — С. 38.
26 Політологічний енциклопедичний словник / За редакцією Ю.С.Шемшученка,
В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка — К.: Ґенеза, 2004. — 736 с.
27 Там само. — С. 634.
28 Там само. — С. 665.
29 Попович М. Червоне століття. — К.: АртЕк, 2005. — С. 373.
30 Україна: друга половина ХХ століття. Нариси історії / Під ред. П.П.Панченко,
М.Р.Плюща, Л.А.Шевченко та ін. — К.: Либідь, 1997. — С. 3; Українське питання в
Російській імперії та Радянському Союзі (ХVIII — перша половина ХХ ст.) / За заг. ред.
В.В.Іваненка. — Дніпропетровськ, 1998. — С. 145.
31 Україна: політична історія. ХХ — початок ХХІ ст. — К.: Парламент. вид-во,
2007. — 1028 с.
32 Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. —
1992. — № 2. — С. 3–25.
33 Борисов Ю., Голубев А. Тоталитаризм и отечественная история // Свободная
мысль. — 1992. — № 14. — С. 61–71.
34 Загладин Н.В. Тоталитаризм и демократия: конфликт века // Кентавр. — 1992. —
№ 5–6. — С. 3–18.
35 Загладин Н.В. Тоталитаризм и демократия: конфликт века // Кентавр. — 1992. —
№ 5–6. — С. 9.
36 Сталинизм // Политология. Энциклопедический словарь / Под ред. Аверьянова Ю.И.
— М.: Publishers, 1993. — С. 362–363.
37 Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти. — Новосибирск, 1993.
38 Советское прошлое: поиски понимания // Российская история. — 2000. — № 4. —
С. 111; Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского социализма. —
Новосибирск, 2001.
246 Ірина Терлецька
39 Тоталитаризм в Европе ХХ века. Из истории идеологий, движений, режимов и
их преодоления. / Руков. авт. кол-ва Я.С.Драбкин, Н.П.Комолова. — М.: Памятники
исторической мысли, 1996. — 540 с.
40 Голубев А.В. Тоталитаризм как феномен российской истории ХХ века // Власть
и общество в СССР. Политика репрессий (20–40-е гг.). — М., 1999. — С. 7–17.
41 Соколов А.К. Курс советской истории. 1917–1940: Учебное пособие. — М., 1999.
42 Волкогонов Д.А. Семь вождей. Галерея лидеров СССР. В 2-х кн. Кн. 1. — М.:
Новости, 1995. — С. 200.
43 Хлевнюк О.В. 1937-й. Сталин, НКВД и советское общество — М.: Республика,
1992. — 270 с. ; Хлевнюк О.В. Политбюро. Механизмы политической власти в 30-е
годы — М.: РОССПЭН, 1996. — 304 с.; Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение
сталинской диктатуры. — М., 2010.
44 Россия на рубеже ХХІ века: Оглядываясь на век минувший — М.: Наука, 2000. —
С. 245.
45 Жуков Ю.Н. Иной Сталин: политреформы в СССР в 1933–1937 гг. — М.:
ВАГРИУС, 2008. — С. 114.
46 Соколов А.К. Курс советской истории. 1917–1940: Учебн. пособие для вузов. —
М.: Высшая школа, 1999. — С. 219–224.
47 Советское прошлое: поиски понимания // Российская история. — 2000. — № 4. —
С. 107.
48 Кара-Мурза С. и др. Коммунизм и фашизм: братья или враги? — М.: Яуза-Пресс,
2008. — С. 5.
49 Советское прошлое: поиски понимания // Российская история. — 2000. — № 4. —
С. 99, 107.
50 Жуков Ю.Н. Иной Сталин: политреформы в СССР в 1933–1937 гг. — М.:
ВАГРИУС, 2008.
51 Алексеев В.В., Токарев В.И., Уткин А.И. Сталинизм в российской провинции:
смоленские архивные документы в прочтении зарубежных и российских историков. —
Смоленск, 1999. — С. 24.
52 Соколов А.К. Курс советской истории. 1917–1940: Учебное пособие. — М.,
1999. — С. 182.
53 Алексеев В.В., Токарев В.И., Уткин А.И. Сталинизм в российской провинции:
смоленские архивные документы в прочтении зарубежных и российских историков. —
Смоленск, 1999. — С. 24; Соколов А.К. Курс советской истории. 1917–1940: Учебное
пособие. — М., 1999; Красильщиков В.А. Вдогонку за прошедшим веком: Развитие
России в ХХ веке с точки зрения мировых модернизаций. — М., 1998. — С. 103
54 Советское прошлое: поиски понимания // Российская история. — 2000. —
№ 4. — С. 108. Це судження Т.Леонтьевої, яке свідчить радше про емоційність в
оцінках автора, а не теорії тоталітаризму. І чому це тоталітаризм не припускає емоцій-
ності в поведінці?
55 История сталинизма: итоги и проблемы изучения. Международная научная
конференция // Российская история. — 2009. — № 5. — С. 189.
247Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
56 Там само. — С. 189–190.
57 Там само. — С. 190.
58 Там само.
59 Долженков О.О. Тоталітаризм в Україні: проблеми формування та трансфор-
мації. — Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. — С. 9.
60 Советское прошлое: поиски понимания // Российская история. — 2000. —
№ 4. — С. 112.
61 Ж-л «Полис». — 1998. — № 4. — С. 188.
62 Юрій М.Ф. Соціокультурний світ України — К.: Кондор, 2004. — С. 27.
63 Юрій М.Ф. Соціокультурний світ України — К.: Кондор, 2004. — С. 28.
64 Там само. — С. 6–7.
65 Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование. — М.: Алгоритм,
2000. — С. 189.
66 Сталин И. Соч.: в 13 т. — М. — Т. 13. — С. 38.
67 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи исторической эволю-
ции. 2-е изд. — М.: РОССПЭН, 2006. — С. 278.
68 Дем’яненко Б.Л. Три моделі тоталітаризму: порівняльний аналіз фашизму, біль-
шовизму та націонал-соціалізму. — К.: Нелень, 2000. — С. 80.
248 Ірина Терлецька
|