Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.)
В статті проаналізовано екстраординарну ситуацію на Прикарпатті на початку нацистської окупації і розглянуто основні напрями, форми та методи діяльності української громадськості, спрямованої на організацію допомоги жертвам повені і голоду....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85703 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) / О. Луцький // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 294-304. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85703 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-857032015-08-15T03:01:52Z Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) Луцький, О. В статті проаналізовано екстраординарну ситуацію на Прикарпатті на початку нацистської окупації і розглянуто основні напрями, форми та методи діяльності української громадськості, спрямованої на організацію допомоги жертвам повені і голоду. В статье проанализирована экстраординарная ситуация на Прикарпатье в начале нацистской оккупации, рассмотрены основные направления, формы и методы деятельности украинской общественности, направленной на организацию помощи жертвам наводнения и голода. The article provides an analysis of the extraordinary situation in the Ukrainian Carpathian region at the beginning of the Nazi occupation, in particular of the main directions, forms and methods of activities of Ukrainian intelligentsia aiming at the organization of help to victims of flood and famine. 2011 Article Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) / О. Луцький // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 294-304. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85703 364.46(477.8)(09)»1941/1942» uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В статті проаналізовано екстраординарну ситуацію на Прикарпатті
на початку нацистської окупації і розглянуто основні напрями, форми та
методи діяльності української громадськості, спрямованої на організацію
допомоги жертвам повені і голоду. |
| format |
Article |
| author |
Луцький, О. |
| spellingShingle |
Луцький, О. Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| author_facet |
Луцький, О. |
| author_sort |
Луцький, О. |
| title |
Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) |
| title_short |
Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) |
| title_full |
Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) |
| title_fullStr |
Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) |
| title_sort |
суспільна допомога жителям прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85703 |
| citation_txt |
Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.) / О. Луцький // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 294-304. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT lucʹkijo suspílʹnadopomogažitelâmprikarpattâvoseni1941vlítku1942rr |
| first_indexed |
2025-07-06T13:02:26Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:02:26Z |
| _version_ |
1836902736938926080 |
| fulltext |
Луцький Олександр (Львів)
УДК 364.46(477.8)(09)»1941/1942»
СУСПІЛЬНА ДОПОМОГА ЖИТЕЛЯМ ПРИКАРПАТТЯ
(восени 1941 — влітку 1942 рр.)
В статті проаналізовано екстраординарну ситуацію на Прикарпатті
на початку нацистської окупації і розглянуто основні напрями, форми та
методи діяльності української громадськості, спрямованої на організацію
допомоги жертвам повені і голоду.
Ключові слова: повінь, голод, допомога потерпілим, переселення дітей.
У вітчизняній історичній науці утверджується позитивна тенденція,
пов’язана з неупередженим розглядом та аналізом різних проявів легального
організованого життя на окупованих нацистами та їх сателітами землях
України часів Другої світової війни. Через ідеологічні причини вказана тема
як самостійна дослідницька проблема десятки років знаходилася під
негласним табу радянської історіографії. Сьогодні вона дедалі активніше
входить у коло наукових зацікавлень українських істориків. Проте, незва-
жаючи на великий масив наукової, достатньо удокументованої літератури,
чимало аспектів проблеми ще належно не вивчено. Серед них — різні фор-
ми громадської доброчинності (допомога дітям-сиротам, людям старшого
віку, інвалідам, родинам репресованих, полоненим, іншим вразливим
категоріям населення), дослідження яких дозволяє по-новому осмислити
тогочасний стан соціального та морального розвитку суспільства.
Стаття має на меті висвітлити участь української громадськості Галичини
в допомоговій акції жертвам повені та голоду на Прикарпатті наприкінці 1941
— у першій половині 1942 рр. Невеликі за обсягом сюжети окресленої теми
раніше вже вплітались у канву окремих робіт, проте вони не були самодостат-
німи і мали здебільшого побіжний характер. Не претендує на вичерпність і це
дослідження. Потрібно й надалі здійснювати джерелознавчі пошуки, критич-
но оцінити матеріали тогочасної преси, запроваджувати до наукового обігу
нові архівні документи, спогади учасників та очевидців подій, а відтак скру-
пульозно зіставити фактичний матеріал для встановлення його достовірності.
Без цього неможливі якісні зрушення у вивченні означеної проблеми.
Масовий голод узимку й навесні 1942 р. у гірських місцевостях Галичини
був одним із найтрагічніших епізодів періоду нацистської окупації краю.
Регіон найбільше постраждав від вересневої повені 1941 p., наслідки якої
виявилися катастрофічними для населення. На початку вересня 1941 р. після
кількаденних безперервних інтенсивних дощів на Бойківщині, Гуцульщині
і Лемківщині з берегів вийшли ріки Дністер, Прут, Черемош, Бистриця,
Лімниця, Стрий, Сян. Повінь одразу охопила великі території й набула руй-
нівного характеру. Вода залила тисячі гектарів полів, городи, пасовища,
зруйнувала будинки, дороги, мости, спричинила масову загибель худоби і
домашньої птиці. Були жертви і серед людей1. У числі газети «Самбірські
вісті» від 11 вересня 1942 р. очевидець так писав про повінь на Бойківщині:
«Дня 30.VIII.1941 p., пізнім вечором страшні хмари почали надтягати з
заходу. Вночі почав падати легенький дощ, який падав цілу неділю й поне-
ділок з малими перервами. Вода в Дністрі і Стривігору почала чимраз більше
прибувати, а у вівторок, о годині 8- й зрання, почала з великою силою висту-
пати з берегів [...] Села Бабине, Береги і Кружики залляла вода протягом одної
години цілком... Жаль серце стискав, сльози самі тиснулися до очей, коли з
підвищеного місця хтось дивився на безкрає море води, в якому стирчали
лишень телеграфічні стовпи, дерева і верхи хат. Збіжжя, яке було вижате чи
в копах, а також конюшина в копицях скорим темпом сплили, неначе б, перті
водою, тікали від своїх властителів. Вся ярина, бульба, отава знищені дотла».
Аналогічна ситуація склалася на Гуцульщині й Покутті, де за багатоліт-
німи спостереженнями подібна повінь була ще в 1886 р. Рівні води р. Дністра
на ділянці Галич — Заліщики піднімалися на 8–10 метрів2. У Станиславові
під водою опинилися передмістя, припинила роботу електростанція,
перервався залізничний зв’язок з околицями. Півтораметровий шар води
значної площі залив Надвірну3. На 10 метрів понад свій нормальний стан
піднеслась розбурхана вода у р. Сян. В зоні затоплення опинився Перемишль
й навколишні села: Острів, Бутковичі, Пралківці, Вовче, Перекопане та ін.4.
Тисячі людей, втративши все своє майно, залишилися без даху над голо-
вою і без засобів до існування. З огляду на те, що більшість селянських
господарств у гірських районах краю як і раніше, за польського панування,
так і за час майже дворічного перебування під радянською владою з вели-
кими труднощами зводили кінці з кінцями5, вереснева повінь прирекла
горян на неймовірні страждання й бідування. Найважче було селянам з
колишньої прикордонної смуги, звідки їх виселила радянська влада, а з
початком радянсько-німецької війни вони повернулися до своїх спусто-
шених господарств та напівзруйнованих будинків. Повінь остаточно розві-
яла сподівання селян на краще майбутнє, поставивши їх у безвихідь.
Для порятунку потерпілих від повені українська інтелігенція ініціювала
створення в містах і селах Галичини громадських комітетів допомоги.
6 вересня 1941 р. Коломийський окружний комітет допомоги жертвам
повені на чолі з о. прелатом Олександром Русином звернувся до населення
округи із закликом організувати подібні комітети на місцях і розпочати збір
продуктів, одягу, будівельних матеріалів тощо6. Оперативно було розроблено
й оприлюднено інструкцію для комітетів, яка утверджувала засади само-
організації та самодопомоги. Ініціативу підтримала громадськість Галичи-
295Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.)
ни, і вже у вересні–жовтні найбільш потерпілі села одержали першу
допомогу. Для створення фонду допомоги на Бойківщині службовці й
робітники-українці сплачували 1–2 відсотки зарплати. У Дрогобицькій
окрузі почалася збірна акція під гаслом «Допоможім собі самі», основною
ідеєю якої було самообмеження. 5 грудня 1941 р. місцевий український
окружний комітет звернувся до громадськості з настановою: не їсти сні-
данку в неділю, а заощаджені продукти передавати потребуючим. На заклик
першими зголосилися громади сіл Болехівці, Уличне, Снятинка, Воля
Якубова, Почаєвичі, Летня. Через кілька днів їх представники, незважаючи
на власну незаможність і розуміючи важливість допомогової акції, почали
звозити до комітету перші сотні кілограмів збіжжя, картоплю, яйця, овочі7.
У містах до збору коштів на допомогу потерпілим приєдналась і творча
інтелігенція. 4 жовтня у Станиславові з ініціативи місцевих мистецьких кіл
у переповненому залі відбувся доброчинний концерт на підтримку жертв
повені8. У ньому взяли участь провідні митці міста: піаніст Т.Левицький,
скрипалька О. Сімович, віолончеліст І. Вольфсталь, хор «Думка», оркестр
театру ім. І.Франка під керівництвом І. Недільського9.
Увагу справі допомоги потерпілим приділив також провід Організації
українських націоналістів самостійників-державників. Як свідчить М.Лебедь,
тогочасний урядуючий провідник ОУН СД, на першій конференції ОУН,
яка відбулася наприкінці вересня — початку жовтня 1941 р. окремо
розглядалося питання боротьби з голодом в підгірських районах Галичини10.
Членам ОУН було доручено організувати допомогу для голодуючих по
селах і допильнувати, щоб ніхто з українського населення такої допомоги не
цурався11.
Німецька окупаційна адміністрація мало переймалася турботами і про-
блемами поневоленого населення, хоча навіть її представники висловлю-
вали занепокоєння розмірами спустошень, заподіяних стихією, і виділили
невеликі кошти і продукти для окремих потерпілих місцевостей. Вони при
цьому керувалися не мотивами гуманності, а усвідомленням небезпеки
масштабів руйнувань і загрози від традиційних супутників природних
катаклізмів — інфекційних епідемій, що могли зачепити також військових
та цивільних німців, які опинилися на цих теренах. Траплялося, що окремі
німецькі урядовці в міру сил і бажання намагалися сприяти українським
громадським чинникам в організації допомоги потерпілим, як до прикладу
це робив станиславівський окружний староста д-р Альбрехт, але подібні
поодинокі випадки не мали вирішального впливу на ситуацію. Водночас
гітлерівці постійно наголошували, що за будь-яких обставин усі без винятку
округи Генеральної Губернії, в тому числі й найбільш постраждалого від
стихійного лиха галицького дистрикту, мусять повністю здати до кінця 1941 р.
сільськогосподарський натуральний податок (т. зв. контингент), накладений
296 Олександр Луцький
на селян ще в серпні. Окупанти не бажали враховувати скрутне становище
селян, в якому вони опинилися після повені. 4 жовтня 1941 р., тобто на
початку заготівельної кампанії, губернатор галицького дистрикту К.Ляш у
виступі перед представниками німецької адміністрації краю наголосив:
«Головним завданням в дистрикті Галичина є збір та вивезення врожаю.
Дистрикт є областю з надлишком зерна»12.
Проте для більшості індивідуальних господарств, які опинилися в зоні
повені, встановлені норми здачі аграрної продукції виявилися нереальними
для виконання. За таких обставин Український центральний комітет (УЦК),
єдина дозволена окупантами громадська представницька організація укра-
їнців у межах усієї Генеральної Губернії, звернувся до головного відділу
прохарчування і сільського господарства в уряді генерального губернатора
з клопотанням про зниження розмірів контингентів у зоні стихійного лиха
та продовження термінів їх здачі. За даними М.Сича, внаслідок зусиль УЦК
керівник згаданого відділу окупаційної адміністрації визнав за можливе
зменшити контингент відповідно до стану врожаю в окремих громадах та
продовжити термін його здачі. Умовою застосування знижок стала вимога
здачі продуцентами 60% накладених контингентів13. Самбірський повіт,
зокрема, повинен був здати в 1941 р. контингент жита в розмірі 23,3 тис.
центнерів, пшениці — 10,6 тис., ячменю — 8,1 тис., вівса — 16 тис., картоп-
лі — 73,7 тис. центнерів. Коли окупанти виявили, що їх розпорядження
належно не виконується, самбірське староство оголосило крайній термін
здачі контингенту. Того ж дня десять селянських родин, яким інкримінували
«злобне затаєння продуктів» було вислано до таборів примусової праці, а
їхнє майно і господарство конфіскували14. За невиконання податкових при-
писів передбачалися надзвичайно суворі санкції: аж до смертної кари
включно. Згідно з розпорядженням німецької влади, власник господарства
за невиконання норм поставок сільгосппродукції або несвоєчасну сплату
податку підлягав: 1. Високим грошовим штрафам. 2. Конфіскації всього
живого інвентарю. 3. Конфіскації збіжжя і всього майна та відправці на
виконання важких примусових робіт в таборах. 4. Карі смерті15. Щоб уник-
нути каральних заходів, селяни змушені були віддавати найнеобхідніше.
Щоб примусити населення якомога швидше розрахуватися з владою,
окупанти заборонили вільний продаж сільськогосподарської продукції, а на
Бойківщині, Гуцульщині та Лемківщині до закінчення здачі контингенту
зупинили роботу млинів, насильно вилучаючи у жителів жорна і ручні
млинки. Запроваджено карткову систему розподілу продуктів, мізерна
відпускна норма яких для ненімецького населення не забезпечувала міні-
мальних фізіологічних потреб. При цьому для селян видача продовольчих
пайків взагалі не передбачалася, оскільки вважалося, що вони здатні себе
прогодувати.
297Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.)
За таких обставин наприкінці 1941 р. і особливо на початку 1942 р., в
умовах незвично холодної і довгої зими, більшість південних районів Гали-
чини охопив масовий голод. З початку 1942 р. звідти почали надходити
повідомлення про зростання випадків голодної смерті. На Бойківщині і
Гуцульщині така загроза постала для 250 тис. осіб. За даними УЦК на
початок травня на Стрийщині голодувало 69000 осіб, Коломийщині —
41138, Самбірщині — 39000, Дрогобиччині — 30000, Калущині — 35000,
Станиславівщині — 17412 осіб16. Люди пухли від голоду, хворіли і поми-
рали. За матеріалами ОУН лише в Станиславівському повіті за першу поло-
вину 1942 р. від голодного виснаження померло 6000 осіб. Особливо силь-
ний голод поширився в гірських місцевостях, де в селах через ослабленість
від хронічного недоїдання щоденно помирали 12–14 осіб17. 11 лютого 1942 р.
на засіданні виділу (управи) Української національної ради адвокат В.Лисий
стверджував: «[...] Економічна руїна загалу доведена до краю. Найгірше в
горах, бо бойки і гуцули нічого не дістають, а владі це байдуже. З Поділля
довозити хліб не можна, хоч є дозволи крайсгауптманів, бо відбирають, ще
й б’ють. Голод зростає. До того особиста свобода більше обмежена, як за
большевиків. Стягання контингентів проводиться у безмилосердний, просто
жорстокий спосіб. Розбивають скрині, забирають усе, б’ють, при при чому
село нічого дістати не може. А контингенти рішуче зависокі. Багато людей
арештують невинно. [...] »18. 15 травня 1942 р. о. Євген Левицький — парох
с. Баличі Підгірні у листі до митрополита Андрея Шептицького зазначав
« [...] тим часом в Баличах страшний голод. Кількоро старших парохіян
померло дослівно з голоду. В такім селі, де все, що мало будь-яку відживну
вартість, з’їджено, дуже маленько посаджено чи посіяно. Вправді власти
призначили деяку скількість бульби та зерна на засів, одначе люди, які
місяцями примирають з голоду, все насіння мимо строгости заказу поз’ї-
дали. З голоду їдять люди падлину, множаться рабункові напади, виводять
худобу зі стаєн і вбивають в корчах задля м’яса»19.
Голод в українських селах Прикарпаття шаленів аж до середини липня
1942 р., щоденно забираючи нові жертви. Стягнення контингентів продов-
жувалося з попередньою беззастережністю. У деяких місцевостях німецькі
карні експедиції окрім усіх запасів харчів реквізували все, що мало якусь
матеріальну вартість: чоботи, мило, годинники тощо20. До участі у зборі
контингентів нацистська адміністрація залучала й українську поліцію, яка
теж застосовувала насильство і примус. Певне уявлення про це дає витяг зі
звіту керівника Станиславівського проводу ОУН-СД «Богданка»: «В Рога-
тинщині до збірки контингенту німці організовують теж українську поліцію,
яка свої обов’язки виконує аж надто «солідно» (побої, здирства). Роблять
це головно нейтральні підлі типи і барановщики21, які за це дістають премії
(горілка, папіроси і т. д.)»22. У серпні 1942 р. митрополит Андрей Шептиць-
298 Олександр Луцький
кий в листі до папи Пія ХІІ зазначав: «сільському населенню нав’язаний
режим рабства; практично всіх молодих людей насильно вивозять до Німеч-
чини працювати на фабриках та фермах. У селян відбирають все, що вони
вирощують, і від них вимагають подвоїти продукцію. Покарання за купівлю
чи продаж через виробника — смерть»23. Навіть ті, хто досі був досить
заможним, констатував митрополит, зазнають зубожіння і потерпають від
голоду24. Лише наприкінці липня 1942 р., як інформував оунівський «Вісник
української інформаційної служби» (1942, № 7–8), в Галичині було зафіксо-
вано деяке зменшення випадків голодної смерті, коли «[...] зав’язалась
бараболя, напучнявіли колоски зерна і люди замість травою і хабаззям стали
живитись недоспілою бараболею і таким же зерном»25.
Селяни рятувалися як могли. За свідченнями Г.Дем’яна (1929 р. н.)
навесні того страшного 1942 р. у його рідному селі Грабовець, розташо-
ваному в Сколівських Бескидах, «недоїдало все населення, навіть заможніші
родини [...], [...] люди варили різні трави. Лобода і заяча капуста вважалися
ще лакоминкою. Із смереки зривали молоді пагінці, очищали їх і готували з
того страву, а то й цілком сирими їли. На болотистих місцях виривали так
звані нюнюки. Очищали їх низ від болота та позеленілих листків і з’їдали.
Таким способом найбільше тамувала голод дітвора, яка доглядала худобу
на пасовищах. Рятувало ще трохи те, що була якась худобина. Але ж молока
більшу частину забирали окупанти. Зарізати теля чи свинку було суворо
заборонено»26. Багато з горян, щоб урятуватися, вирушали в пошуках хліба
до інших, переважно східних і північних округ галицького дистрикту, де
селяни зібрали непоганий урожай. Прибулі випрошували харчі чи обміню-
вали на них свої речі. Проте німецькі порядки не дозволяли вільно перево-
зити продукти з однієї округи до іншої. Поліція й жандармерія затримувала
верховинців на залізничних станціях, польових дорогах і стежках й конфіс-
ковувала придбані ними продукти. Ці акції супроводжувалися знущаннями
і побиттям людей. Добратися до дому без втрат вдалося небагатьом27. Орест
Кузьма (1928 р. н.) — колишній мешканець с. Хватова (тепер — Буського
району Львівської області) згадує випадок, коли жінка, в якої відібрали
збіжжя, з розпуки кинулася під поїзд28.
Надзвичайна ситуація в гірських районах згуртувала українську громад-
ськість. Український центральний комітет розпочав масову акцію допомоги
голодуючим, яка поруч із пекучою проблемою порятунку інтернованих у
нацистських таборах військовополонених українців-бійців Червоної армії
стала для комітету першочерговою і невідкладною турботою. Так, 4 березня
1942 р. у Львові було скликано конференцію делегатів з потерпілих теренів,
де створили окрему комісію для організації негайної допомоги голодуючим
з засягом діяльності на цілу Генеральну губернію і призначили в цій справі
спеціального уповноваженого УЦК29. Ним став Дмитро Паліїв, що від 1939 р.
299Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.)
жив у Криниці (Лемківщина, тогочасна територія Краківського дистрикту),
Після того, як німецька влада заборонила Палієву перебувати в Галичині,
його на цій посаді замінив лікар Іван Черкавський30. Осідком комісії став
Львів (вул. Личаківська, 37-а).
Митрополит А.Шептицький, єпископи станиславівський Г.Хомишин і
перемиський Й.Коциловський 25 березня 1942 р. підписали спільне послан-
ня духовенства всіх греко-католицьких єпархій Генеральної губернії, в якому
закликали до активної допомоги голодуючим та координування своєї праці з
відповідними заходами УЦК. Священиків зобов’язували всіляко стимулювати
вірних до складання пожертв на потреби голодуючих у неділі та свята і
пересилати матеріальну допомогу до УЦК та його місцевих комітетів. Крім
того, духовенству було доручено спільно з УЦК організовувати в потерпілих
місцевостях народні кухні, де голодуючі могли б отримувати мінімальне
харчування31. В Новосандецькій окрузі (західна Лемківщина) активом місце-
вого Українського допомогового комітету вже у лютому 1942 р. було органі-
зовано 10 громадських кухонь, в яких харчувалося близько 3 тис. осіб32.
Найбільшого розмаху акція досягла у травні–червні. У березні 1942 р.
УЦК вдалося вибити від влади харчові приділи для голодуючих і передати
їх на Підгір’я. Загальний обсяг виданих владою харчів становив 437,5 тонн.
Цих продуктів виявилося рішуче замало, щоб забезпечити потребуюче
населення навіть у Галичині. Тому для найбільш постраждалих місцевостей,
таких як Турка, Сколе, Долина, Ділятин УЦК виділив із своїх власних
запасів 241,3 тонн продовольства33. До початку червня 1942 р. у дев’яти
галицьких округах, що найбільше постраждали від голоду, УЦК організував
486 народних кухонь, послугами яких користувалися 96,7 тис. осіб, з них
80 відсотків складали діти, решту особи старшого віку і непрацездатні. Всі
вони одержували щоденне одноразове харчування. В окремих селах, де з
огляду на високогір’я і дисперсне розселення мешканців не було змоги
організувати народні кухні, представники УЦК роздавали індивідуальну
харчову допомогу34. Левова частина цієї роботи була виконана жінками.
Однак для повсюдного відкриття народних кухонь і надання допомоги
всім потребуючим УЦК не мав ані коштів, ані продуктів, ані організаційних
можливостей. За таких обставин було вирішено терміново вивезти з
голодуючих районів хоча б частину дітей віком від 8 до 14 років у ті
місцевості Галичини, де була змога врятувати їх від смерті, передусім на
Опілля та Поділля. Згоду на це дала й німецька адміністрація.
У березні 1942 р. УЦК розробив детальний план перевезення дітей і
розгорнув потужну пропагандистську акцію в пресі. Низові структури на
місцях отримали точні інструкції щодо механізму переселення, зібрали
необхідні статистичні дані про кількість дітей, яких батьки зголошувалися
відпустити. В округах, які приймали переселенців, були визначені конкретні
300 Олександр Луцький
повіти й села, куди повинні були переїхати діти. Кореспонденти пресових
видань краківсько-львівського «Українського видавництва» докладно ноту-
вали перебіг переселенської акції, закликаючи всіх, хто зустрічав пересе-
люваних дітей в дорозі і тих, хто приймав їх на тривалий побут, «виявити
якнайбільше зрозуміння до їхнього положення та заступити їм їхніх батьків.
Часто повинні їм дати навіть більше, як деякі батьки, які цієї опіки чи не вмі-
ли, чи не могли дати. Це наш суспільний обов’язок!»35. Відділ народного здо-
ров’я УЦК закликав до співпраці українських лікарів. На перехідних станціях
чергував медичний персонал, стежачи за дотриманням переселенцями гігіє-
нічних норм і правил, надаючи безпосередню допомогу хворим, забезпечу-
ючи їх ліками. Духовними опікунами дітей були священики і вчителі народ-
них шкіл, зазвичай супроводжуючи їх до місць призначення. Українська
кооперація в Галичині, її центральні установи — Ревізійний союз українських
кооператив, Центросоюз, Маслосоюз, Народна торгівля — за всіх існуючих
тоді обмежень надали допомогу коштами, продуктами харчування, транспор-
том. Почесне головування в комісії допомоги голодуючим, створеної з відпо-
відальних і сповнених посвяти людей, доручили митрополитові Й. Сліпому.
Завдяки координації дій співробітників УЦК і зусиллям усього україн-
ського суспільства в квітні-травні 1942 р. з усіх потерпілих від голоду
місцевостей залізничним транспортом, вантажними автомобілями, підво-
дами було вивезено 22,3 тис. дітей, в т. ч. із Самбірської округи — 3,2 тис.,
Дрогобицької — 3,9 тис., Коломийської — 2,3 тис., Станиславівської —
3,5 тис., Стрийської — 5,6 тис., Калуської — 2 тис., Перемишльської —
1,2 тис. Крім того, близько 3 тис. дітей батьки та родичі вивезли само-
стійно36. У дорозі на всіх транзитних пунктах дітям та їх наставникам забез-
печили харчі, зібрані серед місцевого селянства.
Найбільше дітей прийняли округи: Тернопільська — майже 8 тис., Чортків-
ська — 3,7 тис., Золочівська — 2,1 тис., Кам’янко-Струмилівська — 2,1 тис.,
Бережанська — майже 1 тис.37 Про готовність прийняти переселенців там-
тешні жителі заявляли ще раніше, але повною мірою добра воля виявилася,
коли діти прибули на місце призначення. Їх розхапали українські родини,
взявши на себе відповідальність за матеріальну і моральну опіку над ними.
Незважаючи на власні нестатки, опікуни подбали, щоб переселенці були
добре нагодовані та одягнені. В цьому незабаром мали змогу переконатися
й багато батьків, які приїхали їх відвідати. Зі свого боку діти допомагали тим
родинам, які їх прийняли: пасли худобу, рубали дрова, виконували іншу
посильну роботу на господарстві38. Представники УЦК здійснювали
контроль за станом переселенців, дбали, щоб їм не чинили кривди. Лікарі
стежили за здоров’ям дітей, священики проводили серед них виховну роботу.
В багатьох випадках для переселенців організовували навчання в народних
школах. Водночас УЦК дорікав, що подекуди лікарі не належно здійснювали
301Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.)
медичне обстеження перед від’їздом дітей, що стало причиною частих
звернень-скарг українських окружних комітетів, які організовували прийом
і розселення. Траплялися й інші недоліки в організації переселенської акції,
але в цілому, як констатував у липні 1942 р. УЦК, «[...] переведені контролі
виявили, що загально переселеним дітям живеться добре [...]39.
В середині серпня 1942 p., коли небезпека голодомору у гірських районах
минула, почалося організоване, добре сплановане повернення дітей додому.
У другій половині серпня-протягом вересня діти повернулися до своїх
сімей. Усі вони везли зі собою скромні подарунки, опікуни спорядили їм на
дорогу хліб, молоко, мед, яблука, а також одяг (новий чи перешитий) і
взуття. Майже всі повернулися, лише тисяча дітей-сиріт або тих, чиїх
батьків примусово вивезли до Німеччини, залишилася у своїх опікунів до
кінця війни або й назавжди.
Отже, допомогова акція 1941–1942 рp., врятувавши життя і здоров’я
десяткам тисяч мешканців Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини засвід-
чила достатньо високий рівень соціальної згуртованості й організованості
українського суспільства в Галичині. Ця подія виявила, що в критичні,
екстремальні моменти історії краща частина української інтелігенції здатна
давати раду складним випробуванням, згуртовуючи громадськість на заса-
дах національної солідарності і добровільної жертовності.
В статье проанализирована экстраординарная ситуация на Прикар-
патье в начале нацистской оккупации, рассмотрены основные направления,
формы и методы деятельности украинской общественности, направлен-
ной на организацию помощи жертвам наводнения и голода.
Ключевые слова: наводнение, голод, помощь потерпевшим, переселение
детей.
The article provides an analysis of the extraordinary situation in the Ukrainian
Carpathian region at the beginning of the Nazi occupation, in particular of the
main directions, forms and methods of activities of Ukrainian intelligentsia
aiming at the organization of help to victims of flood and famine.
Key words: flood, famine, help to victims, resettlement of children.
1 Державний архів Львівської області (далі — ДАЛО). — Ф. Р-35. — Оп. 2. —
Спр. 170. — Арк. 1.
2 Сусідко М.М., Лук’янець О.І. Районування територій України за ступенем
гідрологічної небезпеки // http: //www. uhmi. org. ua /pub/nr 253/18_Sosedko+Luk.pdf
3 Повінь на Прикарпатті // Воля Покуття. — 1941. — 28 вересня.
4 З українського життя. Перемищина // Краківські вісті: щоденник. — 1941. —
7 вересня.
302 Олександр Луцький
5 Не випадково Коломийська окружна управа, контрольована ОУН, ще у липні 1941 р.
звернулася до селян Коломийського, Снятинського, Городенківського повітів із
закликом, щоб під час жнив і загалом польових робіт приймали на роботу верховинців
і у такий спосіб дали горянам матеріальну допомогу і «відвернули від них марево
голоду, що рік-річно відвідує нашу Гуцульщину» // Воля Покуття. — 1941. — 27 липня.
6 Відозва Окружного Комітету помочі жертвам повені // Воля Покуття. — 1941. —
14 вересня.
7 «Поможім самі собі». Робота Українського окружного комітету Дрогобиччини //
Вільне слово. — 1942. — 24 січня.
8 З життя у Львові й у Галичині // Краківські вісті: щоденник. — 1941. — 17 жовтня.
9 Концерт на допомогу жертвам повені // Вільне слово. — 1941. — 19 жовтня.
10 Лебедь М. Українська Повстанська Армія. ЇЇ ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі
українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Ч. 1: Німецька
окупація України. Репринтне вид. — Дрогобич, 1993. — С. 30.
11 Дяків В. Мої спогади про Осипа Горнового. (У записі Л. Шанковського) // Дяків-
Горновий О. Ідея і чин. Повна збірка творів. — Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1968. С. 51.
12 ДАЛО. — Ф. Р-35. — Оп. 6. — Спр. 34. — Арк. 4. Цит. за: Боляновський А.
Німецька окупаційна політика в Галичині у контексті гітлерівського « нового порядку»
в Європі у 1941–1944 рр. Дисертація на здобуття наук. ступеня канд. історичних наук
зі спеціальності 07. 00. 02 — всесвітня історія. Львів. 2000. — С. 146.
13 Сич М. Українська кооперація в Галичині під час ІІ світової війни. — Львів.
2000. — С. 242.
14 Наша хроніка. Селяни Самбірського повіту мусять негайно здати контингент //
Вільне слово. — 1942. — 9 березня.
15 Боротьба трудящих Львівщини проти німецько-фашистських загарбників в 1941–
1944 рр. Зб. документів і матеріалів. — Львів, 1949. — С. 90.
16 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі —
ЦДАВО України). — Ф. 3959. — Оп. 2. — Спр. 59а. — Арк. 10.
17 Центральний державний архів громадських об’єднань України. — Ф. 62. —
Оп. 1. — Спр. 1622. — Арк. 5; Лебедь М. Українська Повстанська Армія... — С. 30.
18 Протоколи нарад Ради сеньйорів і Української Національної Ради. Від липня 1941
до лютого 1942. (машинописна копія ). — Арк. 131 // Особистий архів Михайла
Романюка у Львові.
19 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі — ЦДІА Укра-
їни у Львові). — Ф. 201. — Оп. 1. — Спр. 109. — Арк. 168.
20 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі — ГДА СБУ). —
Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 21. — Арк. 85зв.
21 Ймовірно від прізвища Я.Барановського — секретаря (з 1933 р.) Проводу ОУН,
якого в організації підозрювали у співпраці з польською поліцією. Після розколу ОУН
працював в ОУН (м). 11травня 1943 р. вбитий у Львові за нез’ясованих обставин.
22 Український національно-визвольний рух на Прикарпатті в ХХ столітті. Доку-
менти і матеріали. / Відп. ред. М.Кугутяк. — Т. 2. — Кн. 1 (1939–1945). — Івано-
Франківськ, 2009. — С. 216.
303Суспільна допомога жителям Прикарпаття (восени 1941 — влітку 1942 рр.)
23 Кравчук А. Християнська соціальна етика під час німецької окупації, 1941–1944:
Митрополит Андрей (Шептицький) про солідарність, опір владі та захист святості
життя // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії / За ред. Б.Ґудзяка, І.Скочиляса
та О.Турія. — Львів, 2000. — Ч. 2. — С. 229.
24 Там само.
25 ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 21. — Арк. 85зв.
26 Дем’ян Г. Грабовець (Історико-народознавче дослідження). — Львів, 2007. — С. 227.
27 25 лютого 1942 р. у своєму щоденнику поет Мирослав Кушнір, що проживав тоді
у Бережанах, писав: «Незчисленними підводами, зі санчатами, а то й пішки з торбою на
плечах мандрують наші підгіряни від села до села за прошеним і міняним хлібом. А
тут саме слідує найтрагічніше. Це все, що вони наміняли чи просто випросили у людей,
їм забирають. Поліція все конфіскує. А потім вертає бойко без скравка (окрайця — О.Л.)
хліба назад у свої гори і гине з голоду. […]. (див.: Кушнір М. Невкоєне серце.: Поезії,
проза, матеріали до життєпису / Передмова М. Дубаса. — Львів , 2005. — С. 335–336).
28 Кузьма О. Дорогою мойого життя. Спомин. ( машинописна копія) — С. 15 //
Особистий архів Михайла Романюка у Львові.
29 За координацію і розбудову українського зоорганізованого життя // Наші дні. —
1942. — № 4. — С. 3.
30 Паньківський К. Роки німецької окупації. 1941–1944. Друге вид. Нью-Йорк;
Париж; Сідней; Торонто, 1983. — С. 104; Кубійович В. Мені 70. — Мюнхен; Париж,
1970. — С. 49.
31 Послання до духовенства всіх греко-католицьких єпархій Генеральної Губернії //
Місіонар. Релігійний місячник. 1942. Ч. 5. — С. 54.
32 Ценко М. Допомога потребуючим — гідна наслідування. Допомогові кухні на Лем-
ківщині — Криниччині // Львівські вісті. — 1942. — 26 лютого; ЦДІАУ у Львові. —
Ф. 201. — Оп. 1. — Спр. 86. — Арк. 123.
33 ЦДАВО України. — Ф. 3959. — Оп. 2. — Спр. 39. — Арк. 67зв.
34 З краю. 486 народних кухонь при українських комітетах // Краківські вісті:
щоденник. — 1942. — 19 червня.
35 Дбаймо про здоров’я переселюваних дітей // Краківські вісті: щоденник. —
1942. — 17 травня.
36 Всього для переселення підготували близько 35 тисяч дітей, проте вільних місць
для них виявилось на означений час тільки 25 тисяч / Див.: Переселення 15000 дітей //
Краківські вісті: щоденник. — 1942. — 19 травня.
37 Дзиндра Я. Переселення українських дітей весною 1942 // За народ. Календар на
1943 рік. Львів. — С. 88–89.
38 Кузьма О. Дорогою мойого життя. Спомин... — С. 15.
39 Суспільна опіка. Акція переселення дітей // Вісник Українського Центрального
Комітету. — Краків-Львів, 1942. — Ч. 7/13. — С. 40.
304 Олександр Луцький
|