Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу
У статті виокремлюються й узагальнюються ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу з проблеми масового переселення/депортації українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр., здійснюється аналіз їх семантичного значення з метою встановлення правомірності використання щодо висвітлен...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85708 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу / Т. Пронь // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 59-72. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85708 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-857082015-08-15T03:01:55Z Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу Пронь, Т. У статті виокремлюються й узагальнюються ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу з проблеми масового переселення/депортації українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр., здійснюється аналіз їх семантичного значення з метою встановлення правомірності використання щодо висвітлення даного руху населення. В статье определяются и обобщаются ключевые концепты документированного и историографического наратива по проблеме массового переселения/депортации украинцев с Польши в УССР в 1944–1946 гг., осуществляется анализ их семантического значения с целью определения правомерности использования при освещении указанного движения населения. In the article determined and summarized key conceptions of documented and historiography narrative on issue of mass migration/deportation of Ukrainians from Poland in Ukrainian SSR in 1944 –1946, the analysis of their semantic value is carried out with the purpose of determination of legitimacy of using for illumination of the indicated motion of population. 2012 Article Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу / Т. Пронь // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 59-72. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85708 94 (477+438) «1944–1951» uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті виокремлюються й узагальнюються ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу з проблеми масового
переселення/депортації українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр., здійснюється аналіз їх семантичного значення з метою встановлення правомірності використання щодо висвітлення даного руху населення. |
| format |
Article |
| author |
Пронь, Т. |
| spellingShingle |
Пронь, Т. Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| author_facet |
Пронь, Т. |
| author_sort |
Пронь, Т. |
| title |
Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу |
| title_short |
Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу |
| title_full |
Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу |
| title_fullStr |
Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу |
| title_full_unstemmed |
Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу |
| title_sort |
масове переселення українців з польщі в урср в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85708 |
| citation_txt |
Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: ключові концепти удокументованого та історіографічного наративу / Т. Пронь // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 59-72. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT pronʹt masovepereselennâukraíncívzpolʹŝívursrv19441946rrklûčovíkonceptiudokumentovanogotaístoríografíčnogonarativu |
| first_indexed |
2025-07-06T13:03:33Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:03:33Z |
| _version_ |
1836902791450198016 |
| fulltext |
Пронь Тетяна (Миколаїв)
УДК 94 (477+438) «1944–1951»
МАСОВЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ З ПОЛЬЩІ В УРСР
В 1944–1946 рр.: КЛЮЧОВІ КОНЦЕПТИ
УДОКУМЕНТОВАНОГО
ТА ІСТОРІОГРАФІЧНОГО НАРАТИВУ
У статті виокремлюються й узагальнюються ключові концепти удо -
кументованого та історіографічного наративу з проблеми масового
переселення/депортації українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр., здійс -
нюється аналіз їх семантичного значення з метою встановлення право -
мірності використання щодо висвітлення даного руху населення.
Ключові слова: переселення, виселення, депортація, насильницьке пере -
мі щення населення, обмін/трансфер, трансакція.
Міждержавні переселення людей внаслідок зміни кордонів східноєвро -
пейських держав на завершальному етапі Другої світової війни та в перші
повоєнні роки більше двох десятиліть перебувають у проблемному полі
досліджень учених багатьох країн. В українській та польській історичній
науці сталий науковий інтерес викликає взаємоспрямоване масове пересе -
лення поляків з Західних областей України в Польщу та українців з етнічних
районів Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя в УРСР в 1944–
1946 роках, що залишилися у складі Польщі відповідно до політичних
домовленостей лідерів країн антигітлерівської коаліції, досягнутих на
Тегеранській (1943) і Кримській (1945) конференціях та після укладення
угоди між урядом СРСР і Польським Комітетом Національного Визволення
(ПКНВ) про радянсько-польський кордон (1944)1. В обох країнах щорічно
публікуються десятки наукових і публіцистичних праць, які безпосередньо
присвячені або торкаються окресленої проблематики. Значний внесок в
процес її вивчення зробили українські вчені О. Буцько, Л. Зашкільняк,
Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ю. Макар, С. Макарчук, Ю. Сливка, В. Сергійчук,
Ю. Сорока, І. Цепенда, польські вчені — Р. Дрозд, І. Галагіда, А. Ґіль,
Є. Місило, В. Мокрий, Г. Мотика, Я. Пісулінський та ін.
Зважаючи на достатньо вагому кількість історіографічних праць, ґрун -
товність опрацювання проблеми, можна припустити, що нинішній стан
досліджень є вершиною наукового й суспільного інтересу до неї. Між тим,
це не применшує необхідності всебічного вивчення чи то переосмислення
окремих її аспектів. Зокрема, з’ясування/уточнення семантичного значення
ключових концептів: «депортація», «переселення», «виселення», «вигнан -
ня», «евакуація», подекуди «оптація», «трансфер», «репатріація», що вико -
ристовуються в українській і польській науковій літературі для окреслення
руху українців з Польщі в УРСР у 1944–1946 рр. та, з огляду на значне
термінологічне розмаїття, визначення правомірності їх застосування щодо
цієї міграційної хвилі населення.
Одними з перших на потребу вивчення зазначеної проблеми звернули
увагу львівські вчені А. Баляновський2, Я. Дашкевич3 та тернопільський
дослідник С. Ткачов4. Однак їх бачення процесу дещо різниться. На відміну
від львівських учених, які доводять правомірність вживання терміну
«депор тація» поряд із застосуванням синонімів «переселення», «примусове
виселення», «переміщення» стосовно всього процесу переселення, С. Тка -
чов проводить ґрунтовний аналіз не тільки домінуючого терміна «репа -
тріація» щодо міграційного руху поляків з України у Польщу у 1944–
1946 рр., але й інших ключових термінів, які вживають дослідники щодо
взаємоспрямованого руху населення прикордоння. Спираючись на праці
переважно польських авторів (Р. Дрозда, К. Керстен, М. Латуха, Є. Місила,
Я. Чернякевича), дослідник приходить до висновку, що вживання лише
одного якогось терміна, як-то: «депортація», «репатріація», «евакуація» чи
то «переселення», якими послуговується сучасна польська та українська
історіографія, задля означення подій 1944–1946 рр. не є правомірним, позаяк
ці поняття «не відбивають процесу в цілому, а можуть бути дефініціями
окремих його етапів, … визначають різні за своїм походженням явища, що
співпали в часі та просторі»5. Він пропонує вживати при окресленні між -
державного руху населення українсько-польського прикордоння термін
«трансфер» (обмін). Логіка аргументації С. Ткачова є зрозумілою: на укра -
їнсько-польському прикордонні справді спостерігалися змішані типи на -
силь ницьких переміщень населення.
Відтак, цілком очевидно, що проблема термінологічної верифікації
понять потребує детальнішого вивчення й конкретизації. Метою нашої
статті є систематизація удокументованих в архівних джерелах та введених
до наукового обігу і практичного вжитку ключових концептів пересе -
ленського руху українців з Польщі в УРСР у 1944–1946 рр., з’ясування їх
семантичного значення, переосмислення процесу зрушення населення
українсько-польського прикордоння з місць постійного проживання за
етнічною ознакою. Відповідний понятійний апарат має важливе теоретико-
методологічне значення для осмислення сутності масового переселення/
депортації та міграційного руху українців з Польщі в 1944–1946 роках.
Складність написання цієї розвідки як одного із сегментів наукових
досліджень із «не позбавленої емоцій і певної наперед передбачуваної
заанґажованості чи то політичної, чи то методологічної»6 проблеми україн -
сько-польських відносин, полягає в особливому емоційному наповненні
(неприйнятті переселеними іншого образу депортації, ніж узвичаєний) та
60 Тетяна Пронь
словнику — етимологічному значенні слів-синонімів, якими оперують
дослідники. Вочевидь, слова є не лише інструментом для передачі думки та
змісту, але й сприяють раціоналізації процесу, виявляють лінію мислення,
формують образ об’єкта, про який ідеться. Нерідко, прагнучи вирішити це
завдання, автори потрапляють у своєрідне «зачароване коло» загальної
риторики, трансформації визначень, складності перекладу дефініцій іншою
мовою чи то підбору відповідника, який би точно передавав сутність
процесу. Власне, кожне слово має два рівні тлумачення. Перший рівень —
явний, очевидний, що виражає значення, яке дослідник хоче свідомо
виявити, промовляючи або пишучи слово. Другий — це те приховане
(імпліцитне) значення, що несе в собі надзвичайний енергетичний заряд,
вплив якого є визначальним для всього, що слово позначає7.
Усталений в українській публіцистиці та мемуаристиці після 1989 року
концепт «депортація», що в цілому окреслює процес виселення українців з
Польщі в УРСР в 1944–1946 роках, не зовсім відповідає історично скла -
деному й прийнятому дослідниками визначенню, оскільки вміщує не від -
повідні для цієї хвилі переселення положення. Втім, це слово сприй мається
громадськістю без застережень. Перш за все, воно сублімує образ неспра -
ведливості й страждання у переселених та їх нащадків, загоює психологічні
рани, нівелює накопичені непорозуміння на мікрорівні окремих осіб і
громадськості.
На думку польського дослідника українського походження Р. Дрозда,
«вживання іншого науково-нейтрального терміна, зокрема “трансфер”
сприймалося б представниками покоління, яке було діючими особами цього
процесу як образа»8. Життєздатність цієї думки стверджують сотні вер -
бальних (оповідних) джерел: твори наукової літератури та публіцистики,
спогади, мемуари, матеріали етнографічних експедицій, конкретно-соціо -
логічних досліджень та спостережень у середовищі переселених переважно
західного регіону України. Більшість українців, які прибули з Польщі через
зазначені обставини, до сьогодні болісно сприймають термін «пересе -
лення». Так, опитані Волинським обласним ветеранським громадсько-
культурним товариством «Холмщина» 300 респондентів з 8-ми районів і
міст Волині, виселені свого часу з Польщі, одноголосно заявили: «Ми не
переселенці — ми вигнанці»9.
Зважаючи на зазначене, можна констатувати, що універсальнішого
терміна-замінника, який би влучно передавав сутність процесу, був зро -
зумілим для більшості й зручнішим для вживання на різних мовах, ніж
означений, немає. Загалом слово «депортація» асоціюється в суспільстві з
наругою над людиною. Мабуть, не треба довго доказувати, що наукова
історія створена на основі документальних джерел має зважати на усну,
«живу» історію, що існує паралельно з академічною. Ймовірно, коли
61Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр. ...
документ «зв’яжеться» з думками людей (звісно в межах розумного, адже
рівень сприйняття власного досвіду глибоко індивідуальний), зможемо
змінити рефрен старого афоризму: «Історія не вчителька, а наглядачка… яка
нічого не вчить, а лише карає за незнання уроків»10 на той, що відповідає
сенсу історичної науки: «Справжня історія — це таки вчителька життя»11.
Здається, цей перифраз загальновідомого латинського вислову, поданий
Я. Дашкевичем, дає вичерпну відповідь на багато проблемних питань.
Назагал виділяються два підходи до тлумачення характеру переселення
українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр.: в офіційних документах та в
історіографії. Спершу зупинимося на джерелознавчому аспекті. Попри
зусилля вчених, визначити, коли влада СРСР почала пов’язувати питання
про зміну кордонів Польщі з питанням про масове переміщення населення
прикордоння за етнічною ознакою, чи з’ясувати роль радянського уряду у
цьому процесі, поки не вдається. Відомо лише, що першим підняв це
питання на Тегеранській конференції голів держав антигітлерівської коаліції
СРСР, США і Великобританії Франклін Рузвельт. Під час розмови з
Йосипом Сталіним 28 листопада 1943 р. він запитав: «Чи можливо буде
організувати у добровільному порядку переселення поляків з території, що
відійшла до Радянського Союзу?» і отримав ствердну відповідь: «Це можна
буде зробити»12.
Однак є ще одне свідчення, яке поки не привернуло увагу дослідників.
У 1951 р. в Бостоні були опубліковані спогади У. Черчілля про Другу світову
війну, в яких він дещо по-іншому передає зміст розмови, що відбулася між
лідерами двох могутніх держав. Черчілль згадував: Рузвельт запитав Ста -
ліна, чи задумується той про обмін (виділено нами. — Т.П.) населенням у
даному районі. Сталін відповів, що бачить можливість проведення подібних
заходів13. Вочевидь, ішлося не про поляків, а про двосторонній обмін
населенням та територіями.
Є ще одна цікава обставина, яка вказує на необхідність проведення
внутрішньої та зовнішньої критики джерел у процесі вивчені цього питання.
1991 року в Москві було надруковано російською мовою спогади Черчілля.
У цьому багатотомному виданні можна зауважити чи то неточність пере -
кладу, чи насправді нову постановку запитання Рузвельта до Сталіна.
Президент запитав голову уряду СРСР: «Чи вважаєте ви можливим пере -
селення жителів на добровільній основі?». Маршал (так Черчілль називає
Сталіна) відповів: «Мабуть, це буде можливо»14. Отже, мова йшла про
переселення всіх жителів, а найперше поляків, оскільки Рузвельт запитував
про це у Сталіна відразу після перегляду карти з нанесеною на ній «лінією
Керзона», коли стало зрозуміло, що Львів залишається у складі Радянського
Союзу. Позиція Сталіна в питанні вирішення долі населення, як видно, була
доволі непевною. Він не підтвердив, а лише припустив, що це, мабуть, буде
62 Тетяна Пронь
можливо. Видається, що він не очікував почути такого варіанту розв’язання
проблеми.
У цій статті не вдаємося до пояснення варіативності перекладу даного
діалогу, лише зазначимо: цілком ймовірно, що саме Рузвельт підштовхнув
своїм запитанням Сталіна до прийняття рішення про взаємоспрямоване
переселення українців і поляків прикордоння. Тож, власне, маємо перші
удокументовані концепти: «переселення» й «обмін населення», які вдалося
встановити. Вочевидь, лідери країн «Великої трійки» прагнули оформити
переселення як «обмін», дати можливість кожній державі забрати власне
населення відповідно до етнічної приналежності і не пов’язували його з
можливістю подолання національно-визвольного руху, як стверджують
дослідники. На сьогоднішній день документи, які засвідчили б ставлення
радянського керівництва до переселення українців з Польщі як до заходу
«покарання» за підтримку зазначеного руху, не виявлені. Хоча очевидно,
що рішення про тотальне переселення українців (і поляків у тому числі)
було зумовлено комплексом причин геополітичного, економічного, військо -
вого та етно-культурного характеру.
На ідеї етнічних переселень також наполягав У. Черчілль, коли намагався
отримати згоду польського еміграційного уряду на кордони на сході держави
у тому вигляді, що склався після 1939 р. і котрий влаштовував би СРСР.
У січні 1944 р., вже після завершення конференції, Черчілль направив листа
С. Миколайчику, прем’єр-міністру польського лондонського уряду, в якому
запропонував такий проект угоди: «Англійський уряд виступає за сильну,
незалежну, національно об’єднану Польщу у кордонах, що приблизно
збігаються з лінією Керзона (що в радянській інтерпретації включає Вільно
і Львів) і лінією по Одеру. У такому випадку відбулося б переселення усіх
поляків із східних районів країни та повернення поляків, вивезених у Росію
із Польщі, а також видалення з Польщі українців і білорусів. На заході
країни мало б місце виселення із Польщі німців (близько 7 млн. чол.)»15.
У пропозиції прем’єр-міністра Англії виразно декларувалися наміри, які
визначаються історичною наукою як «репатріація поляків» — повернення
на батьківщину, і «депортація українців і білорусів» — вилучення (рос.
«удаление») їх із Польщі. Зрозуміло, що добровільним шляхом останнє не
відбулося. Фактично, англійський уряд запропонував польському емігра -
ційному уряду незалежний статус держави та звільнення її від національних
меншин в обмін на його згоду визнати територіальні зміни в запропо -
нованому форматі. Чи була це поміркована чи запопадлива ініціатива
Черчілля перед Сталіним і Рузвельтом, достеменно не відомо. Швидше за
все, і те, й інше разом узяті. Щоб не залишитися осторонь від урегулювання
спірних територіальних питань, Англія з власної ініціативи взяла на себе
роль посередника у трикутнику відносин «СРСР–західні країни–Польща».
63Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр. ...
Це питання Черчілль обговорив напередодні Ялтинської конференції.
13 листопада 1944 р. під час наради в Москві в ході обговорення «поль -
ського питання» голова англійського уряду, поміж іншим, уточнив позицію
господаря кремлівського кабінету щодо переселення поляків із Західної
України та українців з Польщі: «Я вважаю, що ми вже домовилися стосовно
повернення та обміну населення?»16. Сталін коротко підтвердив: «Зви -
чайно!». Звернімо увагу, що ця розмова відбулася вже після того, як
9 вересня було підписано угоду про взаємну «евакуацію» населення і
Головні Уповноважені уряду УРСР і ПКНВ відправили з території України
та Польщі перші ешелони з «переселенцями». Відтак, маємо ще кілька
удокументованих концептів, які не тільки вказують на невідворотність
переселенських процесів, але й свідчать про прихований і примусовий
характер та зовнішнє схвалення чи то заохочення. Штучне переміщення/
переселення населення нерідко застосовувалося у світовій практиці.
Щоправда, аналогів такого «повернення та обміну» не було, тому осуду
світовими лідерами процесу переселення українців і поляків не було й не
могло бути, попри сподівання народів.
На наш погляд, усні домовленості голів урядів СРСР, США й Вели -
кобританії на Тегеранській конференції та наступних зустрічах, обговорення
в листах кордонів СРСР із Польщею й процесу «обміну населенням» можна
класифікувати як трансакцію (лат. transactio угода), тобто політичну і
юридичну угоду, що супроводжувалася взаємними поступками держав17.
Дане рішення виходило далеко за межі відносин сусідніх країн. Тогочасну
загальну атмосферу влучно проілюстрував у спогадах військовий радник
двох президентів США на міжнародних конференціях Уїльям Легі: «В руках
цих трьох людей, що зібралися за столом у радянському посольстві в
Тегерані, знаходилася доля мільйонів людей, зведених у найбільші армії й
військово-морські флоти, будь-коли створеними для війни до того часу»18.
Слід зазначити, що угода про новий радянсько-польський кордон спри -
чинила собою низку взаємопов’язаних поступок, зокрема, у визначенні
контуру кордону між Польщею та Німеччиною, стосовно перспективи
німців, що проживали на території, яка відходила до складу Польщі, а також
стосовно питання входження Кенігсберга та його околиць (суч. Калі нін -
градська область РФ) до СРСР; надання союзниками військової допомоги
СРСР й відкриття другого фронту; угоди про вступ СРСР у війну проти
Японії після розгрому фашизму; питання колоній Великобританії та ще
багато не стільки виразних, але надто важливих для повоєнного устрою
світу питань. Тож міжнародна угода про радянсько-польський кордон на
українському відтинку і долю населення прикордонних областей була
такою, як і будь-яке інше політичне рішення. Задовольнити інтереси всіх
сторін, вочевидь, було неможливо. Надто суперечили вони між собою. СРСР
64 Тетяна Пронь
заплатив за міжнародні поступки з боку союзників на свою користь
(повернув і утвердив у своєму складі значну частину втрачених після першої
світової війни земель Російської імперії, здобув вихід до Балтійського моря)
життям мільйонів солдат на фронтах і цивільного населення на окупованій
фашистською Німеччиною території. Відтак, відстоював свої інтереси під
час переговорів, ґрунтуючись, за симптоматичним визначенням У. Черчілля:
«не на силі, а на праві»19, балансуючи та йдучи на поступки. Імперська
ментальність політиків, які визначали долю народів світу, виключала мож -
ливість утворення нових незалежних держав.
Однак узгоджений на офіційному рівні концепт «обмін населення» щодо
означення акції (фран. аction — дія, спрямована на досягнення якої-небудь
мети)20 з переселення українців з Польщі і поляків з УРСР публічно арти -
кулювався як «евакуація». Зміна фразеології у визначені даного зрушення
населення з місць постійного проживання відбулася на рівні виконавців.
Безперечно, слово «евакуація» зміщувало акценти сприйняття громад -
ськістю акції. Уряд УРСР мотивував зазначений захід, з одного боку,
тісними історичними, культурними, духовними й родинними зв’язками
населення по обидва боки кордону, з іншого — бажанням задовольнити
чисельні прохання «жити в єдиній родині зі своїми братами за націо -
нальностю»21. На жаль, на бажання українців жити на власній землі у складі
України не зважили.
Дане рішення прийняли на міжнародному рівні. Головним чинником його
була територія, а не населення. Союзні держави взяли на себе певні зобо -
в’язання, які мали бути виконані. Нагадаємо, під евакуацією (лат. “evacuare” —
спорожняти) розуміють вивезення населення, установ, майна: 1) з місце -
вості, що знаходиться під загрозою терористичних нападів у порядку
надання допомоги постраждалому населенню; 2) у випадку великого дер -
жавного будівництва на даній території або стихійного лиха; 3) планомірний
вивіз, відправлення в тил мирного населення з театру воєнних дій; 4) вивід
військ з території, яку вони займають на основі укладання угод, договорів
тощо22. На нашу думку, удокументований концепт «евакуація» є право -
мірним у разі опису ходу переселення українського населення з Польщі
тільки як стилістична форма тих років. Він змінював уявлення людей про
справжні причини переселення. Варто зауважити, що працівники держав -
них органів, які опікувалися міграційним рухом населення повоєнних років,
відокремлювали цю категорію населення від перманентного, хаотичного
руху інших хвиль повоєнних мігрантів, використовуючи різні словоспо -
лучення: «українці, що переселяються з Польщі», «українське населення,
евакуйоване з Польщі», «евакуйоване з Польщі українське населення»,
«українські громадяни, що прибули з Польщі», «переселенці-українці»,
«українці-переселенці», «переселенці»23 тощо. Ніхто особливо не задуму -
65Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр. ...
вався над причинами, які обумовили даний рух населення. Незважаючи на
те, що виконавці акції з переселення добре знали життя в СРСР та мали
можливість порівняти зі статками тутешніх селян, вони були свідомі того,
що вивозять людей подалі від кордону, щоби забезпечити їм спокійне життя.
Міжнаціональне протистояння, яке відбувалася на їхніх очах, додавало
впевненості, що вони евакуюють українців зі своєрідної «фронтової зони».
Протидія праворадикальних структур та місцевої влади розцінювалася як
перешкода у виконанні завдання.
У деяких джерелах рух українців із Польщі називався «репатріацією».
Скажімо, міністр Державної безпеки СРСР В. Абакумов доповідав Л. Берія:
станом на 15 липня 1946 р. «у порядку репатріації із Польщі на територію
Української РСР прибуло 112 865 сімей українців-переселенців, загальною
чисельністю 442 420 чоловік»24. Люблінський воєвода В. Рузґа тлумачив
текст угоди, укладеної між урядом РП і УРСР, як угоду «про репатріацію
українського населення з Польщі до УРСР та польського населення з УРСР
на територію Польщі»25. Паралельне вживання посадовцями обох країн
терміну «репатріація» до означення переселення українців у межах двосто -
ронніх домовленостей 1944–1946 років свідчить про відсутність чітких
рекомендацій поняттєвого розмежування. Крім того, вживання різних тер -
мінологічних словосполук в одному значенні сприяло плутанині.
До сьогодні таке тлумачення можна зустріти в навчальній літературі з
історії Польщі, авторами яких є вчені з різних країн. На проблемне поле
дискусії опосередковано зайшли автори «Краткой истории Польши»
(Москва, 1993) завважуючи: «Українська повстанська армія (УПА) проти -
діяла взаємній репатріації польського й українського населення на
основі угоди, підписаної 9 вересня 1944 р. між ПКНВ і урядом УРСР
(виділено — Т.П.)»26. Постановка питання таким чином не тільки не від -
повідає сутності процесу, але й руйнує історичну тканину трьох країн.
Вважаємо, що вживання терміну «репатріація» не правомірне для означення
даного процесу, адже в перекладі з латинської (рe… patria батьківщина)
означає повернення на батьківщину військовополонених, переміщених осіб,
біженців, емігрантів27. Репатріант (лат. repatrrians) — особа, що повертається
на батьківщину шляхом репатріації. Відтак, репатріювати (лат. repatriare) —
значить повертати на батьківщину військовополонених, переміщених осіб,
біженців, емігрантів. Таке розуміння процесу є однобічним. Українці здавна
жили на території, яка залишилася за новоутвореними кордонами держав,
тому не могли повертатися на батьківщину. Вони вимушено покидали «малу
батьківщину» і під впливом обставин прагнули віднайти нове місце прожи -
вання в УРСР, тільки з часом визнавши її за батьківщину.
На сторінках українських публіцистичних статей інколи можна зустріти
такий хибний концепт щодо руху українців з Польщі, як «оптація».
66 Тетяна Пронь
Зауважимо, що в перекладі з латинської (орtatio — бажання, вибір) — це
вибір громадянства, що звичайно надається населенню території, яка пере -
ходить від однієї держави до іншої28. При такому підході акцентується увага
тільки на добровільному рішенні особи вийти з громадянства певної країни
й набути іншого громадянства відповідно до міждержавних угод про опта -
цію населення. Як це було, приміром, в повоєнні роки у випадку з повер -
ненням/переселенням в Україну українців і росіян, згідно з домовленістю з
Чехословаччиною і Болгарією. Щодо українців із Польщі, то сторони не
укладали аналогічних договорів. Українці, які залишалися проживати на
території Польщі, вважалися її громадянами до переселення в УРСР, ос -
кільки мали цей статус до 17 вересня 1939 року. Вони автоматично втрачали
польське громадянство з моменту прийняття документів на евакуацію і
повернення документів, що посвідчували особу в Польщі та прибуття на
територію УРСР29. Тому, на нашу думку, концепти «оптація» та «оптант» не
можуть застосовуватися до українців, яких переселили після війни в Україну.
Розмірковуючи над смисловим значенням того чи іншого концепту та
правомірності його використання щодо даного руху населення, сприймаючи
одні поняття й відсікаючи решту, повертаємося до розгляду розповсюд -
женого у вітчизняній історіографії концепту «депортація», який узагальнює
процес переселення українців із Польщі впродовж усього повоєнного
періоду (1944–1951 рр.). Вважається, що цей термін увійшов у свідомість
широкого загалу зі сторінок газет, наукових праць, присвячених проблемі
післявоєнних міграцій. Спробуємо переосмислити його засадничі поло -
ження в контексті першої хвилі масового переселення українців із власних
етнографічних територій у Польщі на територію України в 1944–1946 рр.
Варто відзначити: термін «депортація», що означає примусовий меха -
нічний рух населення, не є нейтральним поняттям, яке можна використо -
вувати для позначення будь-якого подібного явища. На противагу іншим
видам репресивних переселень (саме так визначає їх сутність теоретик
«піраміди концептів» депортаційних процесів у СРСР, російський учений
П. Полян)30, рух українського населення з Польщі, який планувався як
одноразовий, не отримав умовного криптоніму. Жодний офіційний доку -
мент не містить тлумачень, які б вказували на репресивний чи превентивний
характер переселення українців з Польщі на зразок тих, які були у випадках
депортації інших народів у межах СРСР. Таких, скажімо, як: «засіб роз -
вантаження етнічного напруження» або «важіль урегулювання міжнаціо -
нального конфлікту»31. Українські й російські дослідники традиційно вико -
ристовують його як синонім до слова «виселення», беручи до уваги вже сам
факт переселення як репресію.
У радянській правовій системі «депортація» не була юридичною кате -
горією. До неї ставилися зневажливо як до винаходів буржуазного права й
67Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр. ...
визначали як «вигнання, примусове виселення судом або в адміністра тив -
ному порядку особи, визнаної соціально небезпечною, з місця постійного
проживання та поселення її на новому місці з обмеженням свободи пере -
сування»32. У 80-х — на початку 90-х років минулого століття вчені роз -
глядали це явище виключно як вигнання, висилку, висилання, що прово -
дилося з метою кримінального або адміністративного покарання. Подібне
тлумачення подають автори різних довідкових видань: «Советский энцик -
лопедический словарь» (Москва, 1980), «Словарь иностранных слов»
(Москва, 1989), «Словник соціологічних і політологічних термінів (Київ,
1993), «Малий словник історії України» (Київ, 1997). Однак учені, які
працюють над проблемою депортацій/репресій населення, вживаючи ці
поняття не цілком дотримуються цих тлумачень, оскільки кожна депор -
таційна хвиля має свою особливість. На разі в контексті наших роздумів
важливим є визначення процесу внутрішньої депортації українців у Польщі
в ході операції «Вісла» 1947 р., яке сформулював Я. Дашкевич. Якщо
послугуватися його розлогим тлумаченням терміна: «депортація, як насиль -
ницьке позасудове виселення окремих осіб (але членів справжнього або
придуманого соціуму), груп населення, врешті, націй із застосуванням сили
(кажучи простіше — під конвоєм із багнетами), виселення проведене
протягом короткого відрізку часу (години, двох, трьох) із мінімумом майна,
конфіскацією чи розграбуванням решти майна державою, з використанням
органів безпеки чи війська, державного транспорту на місця чи території,
віддалені від дотогочасного постійного місця проживання. Депортація —
це незаконний, брутальний прояв внутрішньої репресивної політики дер -
жави у вигляді колективної відповідальності. Вона суперечить будь-яким
нормам, правам людини та звичайному почуттю справедливості»33, то, як
відомо, офіційно влада не покладала колективної відповідальності за під -
тримку національно-визвольного руху на українське населення Польщі, яке
переселили в Україну протягом 1944–1946 років. Окрім цього, хоч більше
для видимості, але все ж зберігала елемент добровільності, принаймні в
інструкції з організації переселення та частково під час реалізації її поло -
жень на практиці. Я. Дашкевич звернув на це увагу, але наголосив на
брутальності проведення переселенської акції.
Разом із цим не можна заперечити й того, що виселення українців із місць
постійного проживання за методами виконання відповідало визначенню
«депортація», тобто «виселення». Що ж стосується причин переселення, то
воно не проводилося з метою покарання чи то розділення населенням
колективної відповідальності. Українців не планували переселяти з Польщі
як соціально небезпечний елемент. Це був лише інструмент розв’язання
«територіального вузла» суперечностей сусідніх держав. Тож використання
терміну «депортація» щодо українців, переселених у повоєнні роки з
68 Тетяна Пронь
Польщі можливо лише в тому контексті, який у нього вкладають самі
переселені/депортовані українці — виселення/вигнання з теренів рідної
батьківщини. На наш погляд, відповідною сутності досліджуваного процесу
є перша частина визначення, яка запропонована авторами фундамен таль -
ного видання «Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний
та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія
та практика)» за редакцією Ю. Римаренка: «Депортація — це насильне
вигнання або переселення цілих народів, етнічних груп, їх частин або
окремих представників з їх етнічної батьківщини, етнічних територій або
місць компактного мешкання»34.
Сукупність усього зазначеного дає підстави авторові статті сформу -
лювати власне трактування найбільш розповсюдженого поняття щодо
означення акції з переселення даної категорії населення. Під депортацією
українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 роках слід розуміти процес
(комплекс державних заходів) цілеспрямованого тотального вилучення
(переселення, переміщення) етносу з історично усталеного місця постій -
ного проживання, що опинився поза новоутвореними державними кор -
донами СРСР/УРСР і Польщі внаслідок трансакції лідерів країн анти -
гітлерівської коаліції, проведений змішаною українсько-польською комісією
з метою штучного формування нового чіткого контуру етнічного кордону
держав. Означений процес передбачав розселення переселених людей у нові
для них місця, визначені урядом і здебільшого далекі від ареалу колишнього
проживання.
Сучасне фактологічне обґрунтування методів його проведення дозволяє
використовувати при оцінюванні події різні концепти, що назагал ха -
рактеризують насильницьке переміщення населення. Відповідно до ст. 7
Рим ського статуту міжнародного кримінального суду «депортація» або
«насиль ницьке переміщення населення» є тотожними поняттями35. Відтак,
право мірним є і такий концепт, як «примусове переселення». Термін
«вимушене переселення» доцільно застосовувати у випадку, коли безпо -
середньо висвітлюється реакція переселенців. Не буде помилковим і засто -
сування концептів «масове переселення» або «масштабне переміщення»,
оскільки одне й інше поняття мають імпліцитне значення. Одноразове
масове вилучення з території певного етносу і його поселення в іншій
країні, в іншому еколого-економічному районі та соціальному оточенні в
будь-якому випадку є просторовим переміщенням. Масштабність акції з
двостороннього переміщення більш як півтора мільйона людей на значні
відстані, складність цього процесу як для переселених, так і для його
виконавців, неможливо не усвідомлювати. Вважаємо, що застосування
більшості названих концептів для окреслення подій на українсько-поль -
ському прикордонні є адекватним. Розмаїття понять-синонімів дозволяє
69Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр. ...
відчути глибину трагедії населення, яке змусили покинути рідні місця. Доля
мігранта, який з волі тоталітарної держави поринув у вир економічних,
побутових і соціальних негараздів, надзвичайно важка.
Виокремленні автором статті удокументовані ключові концепти щодо
означення переселення українців з Польщі в УРСР у 1944–1946 рр., їх
інтерпретація в історичній літературі, а також аналіз трансформацій поня -
тійного каркасу є лише поштовхом для подальшої розробки теоретичних
питань зазначеної наукової проблеми.
В статье определяются и обобщаются ключевые концепты докумен -
тированного и историографического наратива по проблеме массового
переселения/депортации украинцев с Польши в УССР в 1944–1946 гг.,
осуществляется анализ их семантического значения с целью определения
правомерности использования при освещении указанного движения
населения.
Ключевые слова: переселение, выселение, депортация, насильственное
перемещение населения, обмен/трансфер, трансакция.
In the article determined and summarized key conceptions of documented and
historiography narrative on issue of mass migration/deportation of Ukrainians
from Poland in Ukrainian SSR in 1944 –1946, the analysis of their semantic value
is carried out with the purpose of determination of legitimacy of using for
illumination of the indicated motion of population.
Key words: migration, eviction, deportation, violent moving of population,
exchange/transfer, transaction.
1 Советский Союз — Народная Польша. 1944–1974. Документы и материалы. —
М., 1974. — С. 19.
2 Боляновський А. Депортації як чинник впливу на розвиток українсько-польських
відносин у 1944–1945 рр. // Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідо -
мість. Вип. 2: Депортації 1944–1951 рр. — Львів, 2007. — С. 54–71.
3 Дашкевич Я. Акція «Вісла» — важкі питання // Україна–Польща: історична спад -
щина і суспільна свідомість. Вип. 2: Депортації 1944–1951 рр. — Львів, 2007. —
С. 37–45.
4 Ткачов С.В. Польсько-український трансфер населення 1944–1946 рр. Виселення
поляків з Тернопілля. — Тернопіль, 1997. — 216 с.
5 Там само. — С. 5.
6 Зашкільняк Л. Українсько-польські стосунки в ХХ столітті: історіографічні
аспекти // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 13:
Україна у Другій світовій війні: українсько-польські стосунки. — Львів, 2005. — С. 3.
70 Тетяна Пронь
7 Кулаков А. Трансформації мови українських медій: ключові концепти як підвалини
їхнього розвитку // Україна модерна. — 2010. — № 5(16). — С. 78.
8 Drozd R. Droga na Zachod. Osadnictwo Ludnosci ukrainskiej na ziemiach zachodnich
i polnochych Polski w ramach akcji Wisla. — Warszawa, 1997. — S. 6.
9 Онуфрійчук М. Мета, характер і наслідки примусового переселення етнічних
українців із території Холмщини й Підляшшя // Українці Холмщини і Підляшшя:
історична доля, духовна і матеріальна культура впродовж віків: Зб. наук. праць. —
Луцьк, 2008. — С. 159.
10 Коваль М.В. Друга світова війна та історична пам’ять // УІЖ. — 2000. — № 3. —
С. 19.
11 Дашкевич Я. «Учи неможними устами сказати правду»: історична есеїстка. —
К., 2011. — С. 127.
12 Советский Союз на Международных конференциях периода Великой Отечест -
венной войны 1941–1945 гг. Т. II. Тегеранская конференция руководителей трех
союзных держав — СССР, США, и Великобритании (28 ноября — 1 декабря 1943 г.).
Сб. документов. — М., 1984. — С. 148.
13 Churchill W. The Sekond World War. — Boston, 1951. — С. 397.
14 Черчилль У. Вторая мировая война. В 3-х кн. Кн. 3. Т. 5–6. Сокр. пер. с англ. —
М., 1991. С. 226.
15 Armia Krajowa w dokymentach. — Londyn: Studium Polski Podziemnej, 1970–1981. —
T. III. — С. 231.
16 Российский государственный архив социально-политической истории. —
Ф. 558. — Оп.11. — Д. 354 — Л. 87.
17 Словарь иностранных слов. — М., 1989. — С. 514.
18 Вторая мировая война в воспоминаниях У. Черчилля, Ш. де Голля, К. Хэлла,
У. Леги, Д. Эйзенхауэра / Сост. Е.Я. Трояновская. — М., 1990. — С. 417.
19 Бережков В.М. Страницы дипломатической истории. — М., 1982. — С. 408.
20 Словарь иностранных слов. … — С. 25.
21 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі —
ЦДАВОУ). — Ф. 4959. — Оп. 1, т. 1. — Спр. 45. — Арк. 5.
22 Словарь иностранных слов. … — С. 582.
23 Наведено за джерелами: Центральний державний архів громадських об’єднань
України (далі — ЦДАГОУ). — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 793. — Арк. 37; Державний
архів Волинської області. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 61. — Арк. 12; Державний архів
Львівської області. — Ф. 221. — Оп. 2. — Спр. 25. — Арк. 2, 52; Державний архів
Запорізької області. — Ф. Р-182. — Оп. 4. — Спр. 62. — Арк. 82; Державний архів
Одеської області. — Ф. Р-2000. — Оп. 3. — Спр. 35. — Арк. 44; Державний архів
Херсонської області. — Ф. П-46. — Оп. 1. — Спр. 700. — Арк. 1.
24 ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 23. — 2606. — Арк. 99.
25 Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі доку -
менти з архівів спеціальних служб. — Т. 2. Переселення поляків та українців 1944–
1946. — Варшава–Kиїв, 2000. — С. 910.
26 Краткая история Польши. — М., 1993. — С. 361.
27 Словарь иностранных слов. … — С. 440.
71Масове переселення українців з Польщі в УРСР в 1944–1946 рр. ...
28 Там само. — С. 356.
29 ЦДАВОУ. — Ф. 4959. — Оп. 1, т. 1. — Спр. 13. — Арк. 71.
30 Полян П.М. География принудительных миграций в СССР // Известия АН. Серия
географическая, 1990. — № 6. — С. 55.
31 Иосиф Сталин — Лаврентию Берии. «Их надо депортировать» / Сост. Н.Ф. Бугай. —
М., 1992. — С. 4.
32 Большая советская энциклопедия. — М., 1952. — Т. 14. — С. 58.
33 Дашкевич Я. Вказ. праця. — С. 37.
34 Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний
виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія
/ За ред. Ю. Римаренка. — К., 1998. — С. 110.
35 Римский статут международного уголовного суда (Рим, 17 июля 1998 года) //
http://zakon.nau.ua/doc/?code=995_588
72 Тетяна Пронь
|