Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.)
У статті висвітлюються основні напрями ґендерної політики в УРСР (середини 1940-х — першої половини 1960-х рр.), закріплені в нормативних документах і проваджувані керівництвом держави стосовно своїх громадян. Прослідковано реалізацію постулатів рівності статей у повсякденному житті....
Saved in:
| Date: | 2012 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Series: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85710 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) / М. Смольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 85-94. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85710 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-857102015-08-15T03:01:34Z Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) Смольніцька, М. У статті висвітлюються основні напрями ґендерної політики в УРСР (середини 1940-х — першої половини 1960-х рр.), закріплені в нормативних документах і проваджувані керівництвом держави стосовно своїх громадян. Прослідковано реалізацію постулатів рівності статей у повсякденному житті. В статье рассмотрены главные направления гендерной политики в УССР (сер. 1940-х — первой половины 1960-х гг.), закрепленные в юридических документах и реализовываемые руководителями государства по отношению к своим гражданам. Отслежено внедрение принципа равности полов в повседневной жизни советского общества. The article deals with the principal directions of gender policy in the USSR (the mid 1940s — the first half of 1960s.). They were enshrined in legal documents and realized the by state towards its citizens. 2012 Article Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) / М. Смольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 85-94. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85710 94(477)–055.2:32”1945–1965” uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті висвітлюються основні напрями ґендерної політики в УРСР
(середини 1940-х — першої половини 1960-х рр.), закріплені в нормативних
документах і проваджувані керівництвом держави стосовно своїх громадян. Прослідковано реалізацію постулатів рівності статей у повсякденному житті. |
| format |
Article |
| author |
Смольніцька, М. |
| spellingShingle |
Смольніцька, М. Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| author_facet |
Смольніцька, М. |
| author_sort |
Смольніцька, М. |
| title |
Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) |
| title_short |
Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) |
| title_full |
Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) |
| title_fullStr |
Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) |
| title_full_unstemmed |
Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) |
| title_sort |
ґендерна політика в урср: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85710 |
| citation_txt |
Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.) / М. Смольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 85-94. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT smolʹnícʹkam gendernapolítikavursrpravovezakríplennâtanaprâmirealízacííseredina1940hperšapolovina1960hrr |
| first_indexed |
2025-07-06T13:03:40Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:03:40Z |
| _version_ |
1836902799079636992 |
| fulltext |
Смольніцька Мирослава (Київ)
УДК 94(477)–055.2:32”1945–1965”
ҐЕНДЕРНА ПОЛІТИКА В УРСР: ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ
ТА НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
(середина 1940-х — перша половина 1960-х рр.).
У статті висвітлюються основні напрями ґендерної політики в УРСР
(середини 1940-х — першої половини 1960-х рр.), закріплені в нормативних
документах і проваджувані керівництвом держави стосовно своїх гро -
мадян. Прослідковано реалізацію постулатів рівності статей у повсяк -
денному житті.
Ключові слова: ґендерна політика, становище жінок, рівність статей,
повсякдення, Українська РСР.
Попри розмаїття публікацій, які виконані в рамках ґендерних досліджень,
або ж з використанням ґендерного підходу перед науковцями постає чимале
коло маловивчених проблем. В т.ч., одна з них — ґендерні взаємовідносини
в Українській РСР в другій половині ХХ ст.
Мета публікації — дослідити політику радянської держави стосовно
суб’єктів ґендеру (чоловіків і жінок) у повоєнні роки і період «хрущовської
відлиги». З огляду на поставлену мету ставимо завдання: проаналізувати
законодавчу практику радянської держави в сфері регулювання ґендерних
відносин, прослідкувати реалізацію проголошуваних постулатів рівності
статей у повсякденному житті.
В науковій літературі наявний чималий пласт досліджень, які розкри -
вають проблеми жінок і чоловіків в радянському соціумі. З огляду на
характер зародження ґендерних досліджень спочатку як історії жінок, чи
історичної фемінології більшість авторів у своїх напрацюваннях об’єктом
аналізу обирали жінку і відповідно вивчали, які трансформації відбувалися
з її статусом порівняно з статусом чоловіків.
Історіографія даного питання бере свій початок практично одночасно з
досліджуваним періодом. Зміст напрацювань радянських науковців фак -
тично є рупором офіційної політики держави: вони акцентують увагу на
таких ролях жінки в соціумі, як трудівниця, мати-героїня, громадська діячка,
звеличують досягнення окремих представниць у цих сферах.
Виклад матеріалу в працях, опублікованих в 1940-ві–1960-ті рр.1
базувався на підборі фактів, що підкреслювали рівноправне становище
жінок в СРСР і відповідно в УРСР. Автори, опираючись на положення
Конституції СРСР, Конституції УРСР та інших нормативних документів
радянського законодавства, говорили про наявність в країні умов, які
забезпечували жінкам рівність прав з чоловіками. А саме: жінкам гаранту -
валися рівні можливості у праві на працю, доступності знань, декларувалися
законодавчий захист жіночої праці, охорона материнства, надання допомоги
у вихованні дітей. Причому висвітлювалися тільки позитивні моменти
і зрушення (з позиції офіційної ідеології) від проваджуваних заходів
у забезпеченні рівних прав у становищі чоловіків і жінок в радянській
країні.
В кінці 1970-х — на початку 1980-х поряд з публікаціями, які звели -
чували діяльність держави і партії, спрямовану на піклування про жінок,
почали з’являтися перші дослідження, з сторінок яких дізнаємось про
наявність різноманітних проблем, які доводиться вирішувати жінці у
повсяк денні. В цей період коло дослідників жіночих проблем включало
істориків, соціологів, економістів, філософів тощо. Зокрема, за даними
Н. Пушкаревої2 найбільш ґрунтовні розробки окремих питань в цьому
напрямі здійснено соціологами і етнографами. Додамо тільки, що більшість
з цих досліджень базувалися на аналізі становища жінок в РСФСР, жінки
УРСР в них представлені фрагментарно.
Після розпаду СРСР напрями досліджень, які почали розроблятися
науковцями у 1980-ті, знайшли своє продовження і навіть поглиблення.
Наукову палітру було значно розширено в т.ч. за рахунок появи можли -
востей дослідникам з пострадянського простору долучитися до апробації
методології та інструментарію соціальної історії, ґендерних досліджень,
історії повсякдення, мікроісторії, усної історії тощо, які вже кілька деся -
тиліть успішно розвивалися і удосконалювалися зарубіжними колегами.
Зокрема, серед українських істориків різноманітні аспекти ґендерних від -
носин вивчають О. Кісь, Л. Буряк, М. Вороніна, К. Кобченко, О. Лабур,
О. Стяжкіна та ін. В російській історіографії ґендерні проблеми вже
тривалий час досліджують Н. Пушкарева, С. Айвазова, Т. Кириллова,
О. Здравомислова. Загалом дослідники радянської дійсності приходять до
висновку, що ґендерний режим в СРСР втілював одночасно такі складові, як
декларація рівності у публічній сфері та наявність традиційного розпо ділу
ролей у приватній.
Ґендерні відносини, які домінували в радянському суспільстві в період з
середини 1940-х — до першої половини 1960-х рр., почали утверджуватися
в повсякденному житті населення ще в довоєнний період. Юридичне
оформлення принципу рівності знайшло своє закріплення в законодавчих
документах СРСР, які в свою чергу були продубльовані в законодавстві
союзних республік. Апелюючи до ряду правових документів, керівництво
радянської держави вкорінювало в масовій свідомості як прогресивне і
позитивне досягнення наявність юридичного оформлення рівноправності
чоловіків і жінок у публічних сферах. Насамперед наголошувалось, що
86 Мирослава Смольніцька
CРСР була першою державою в світі, в Конституції якої ще з 1918 р. було
закріплено юридичну рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах соці -
ального життя3. Станом на середину 1940-х років діяла низка законодавчих
актів, які в правовому полі регулювали становище жінок, їх права і
обов’язки. Серед них основні — Конституція Української РСР, «Положення
про вибори до Верховної Ради Української РСР», «Положення про вибори
в обласні, окружні районні, міські, сільські і містечкові Ради депутатів
трудящих Української РСР», Указ президії Верховної Ради СРСР «Про
збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким
матерям, посилення охорони материнства і дитинства про встановлення
почесного звання «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства»»
(8 липня 1944 р.).
Згідно них жінкам гарантувався відкритий доступ до участі в гро мадсько-
політичному житті суспільства в першу чергу шляхом рівноправної участі
у виборах. «Вибори депутатів є загальними: всі громадяни УРСР, що
досягли 18 років, незалежно від расової належності, статі, віросповідання,
освітнього цензу, осілості, соціального походження, майнового становища
і колишньої діяльності, мають право брати участь у виборах депутатів, за
виключенням божевільних та осіб, засуджених з позбавленням виборчих
прав. Депутатом ВР УРСР може бути обраний кожен громадянин УРСР, що
досягнув 21 року, незалежно від расової приналежності, статі, віроспо -
відання, освітнього цензу, осілості, соціального походження, майнового
становища і колишньої діяльності». Крім того жінки мали право на рівні з
чоловіками обирати і бути обраними чи призначеними на керівні посади в
законодавчі, урядові та вищі судові установи республіки4.
Якщо право заборони накладалось на одного з подружжя, воно не поши -
рювалося на іншого члена подружжя. Гарантувалися рівноправність под -
ружжя у шлюбі в особистих і в майнових відносинах.
Жінка проголошувалася рівноправною в різних сферах публічного життя.
Згідно радянської пропаганди вона мала рівні права: в колгоспному і про -
мисловому виробництві, мала право на освіту, право на відпочинок (від -
пустки і дозвілля), право на соціальне забезпечення населення (включно з
безкоштовною медичною допомогою), рівні можливості для реалізації в
громадській і державній діяльності, в мистецтві. Неодноразово підкреслю -
валося, що жінці гарантувалося піклування держави при виконанні нею
материнських функцій. Зокрема, жінка-мати могла розраховувати на додат -
кову допомогу від держави з народженням третьої дитини. Щоб «підняти на
невидану досі висоту гідність і славу матері» вводилися урядові нагороди
багатодітним матерям за народження і виховання своїх дітей. Збільшувалися
відпустки жінкам на час вагітності і пологів до 77 днів, замість 62. Вагітні
жінки на певному терміні вагітності отримували право на звільнення від
87Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації
надурочних і нічних робіт, їм надавалася перевага у відпуску продуктів з
підсобних господарств заводів і фабрик. Серед інших проголошуваних
заходів в сфері охорони материнства і дитинства передбачалися: створення
будинків матері й дитини, спеціальних будинків відпочинку для ослаблених
матерів-годувальниць і вагітних жінок; розширення мережі дитячих закла -
дів з метою повного охоплення ними всіх дітей, які потребують обслу -
говування; встановлення кримінальної відповідальності щодо осіб, звину -
вачених в образі і приниженні гідності жінки-матері5.
Всі ці заходи мали підкреслити прогресивність соціалістичного ладу в
радянській державі, що постійно протиставлявся порядку існуючому в
«капіталістичних» країнах. Найбільш гостро інакший від соціалістичного
спосіб життя у сфері вирішення проблем жінок критикувався за відсутність
надання жінкам шансів на реалізацію у різних сферах життєдіяльності, за їх
безправне становище, особливо у виробничому процесі6. Згідно радянської
політики жінкам, щоб позбавитися дискримінації, «пропонувалося приєд -
натися в ряди працівників найманої праці, взяти активну участь в класовій
боротьбі, яка веде до соціалістичного перевороту. А вже в суспільстві,
звільненому від дискримінації, експлуатації і пригноблення, здавалося тоді,
будуть створені умови для справжньої рівності чоловіків і жінок»7.
Фактично зрівняння жінок в правах з чоловіками в радянському соціумі
відбулося за рахунок зрівняння жінок перед лицем народного госпо дарства
в якості «трудової сили» з чоловіками8.
Саме такі акценти розставляла радянська пропаганда, коли представляла
становище жінок СРСР на розсуд міжнародній громадськості. Жінок радян -
ської держави, зокрема на міжнародній виставці в Парижі 1947 р., пози -
ціонували, як вільних і рівноправних: «ви бачите жінок на всіх вироб -
ництвах, у всіх професіях, кожна працює для величі своєї країни і для
загального благополуччя… Вони вільно вибирають своє майбутнє, роз -
вивають свої здібності, фізичні і розумові»9.
Наявність чималого комплексу проблем, які складали значний відсоток
часу повсякдення людини, панівна ідеологія залишала поза увагою. Головну
увагу держави було зосереджено на вирішенні проблеми економічної
відбудови шляхом залучення у виробництво якнайбільшої кількості робочих
рук, в т.ч жіночих. Завдання, які ставились перед жінками у кінці 1940-х рр.,
висловлені в одній з промов Й. Сталіна: «Жінки складають половину
населення нашої країни, вони складають величезну армію труда і вони
покликані виховувати наших дітей, наше майбутнє покоління, тобто наше
майбуття»10.
Безперечно жінки складали вагому частку трудових ресурсів країни у
воєнні та перші повоєнні роки (фактично з 1943 року і до демобілізації
колишніх військових з лав Червоної армії більшість працюючого населення
88 Мирослава Смольніцька
становили жінки). Зокрема, в загальній чисельності робітників і службовців
Української РСР після звільнення її території жінки нараховували: 3958 тис.
осіб, проти 1381 тис. чоловіків. В т.ч. кількісний склад міського праце -
здатного населення був представлений — 479 тис. чоловіків, 1126 тис.
жінок; серед сільського населення після звільнення − 902 тис. чоловіків і
2832 тис жінок11. Станом на 1 жовтня 1945 р. з проведенням демобілізації
удільна частка жінок в загальній чисельності робітників і службовців
Української РСР складала 52,2%: в промисловості 43,8%, сільському
господарстві 58,7%, будівництві 36,3%, на транспорті та зв’язку 42,2%,
освіті 73,5, охороні здоров’я 85,5%, на держслужбі 57,5%12. Надалі спів -
відношення жіночого та чоловічого населення вирівнювалося, проте дис -
баланс на користь жінок зберігався дуже довго13.
Після закінчення війни перепис населення 1959 року все ще відображав
її негативні наслідки, які продовжували мати місце і на початок 1960-х рр.
Війна позначилася на темпах приросту населення: скоротилася народжу -
ваність, що привело до зменшення в 1959 р. чисельності осіб у віці 10–19
років. Крім того, у вік активного розвитку сім’ї і народження дітей (15–49
років) ввійшла малочисельна група жінок воєнного часу народження14.
Негативні тенденції продовжували спостерігатися і в наступні роки: на
початок 1961 р. молоді 16–19 рр. в країні нараховувалося всього 10 млн.
проти 14,7 млн. на поч. 1959 р., чи майже в 1,5 рази менше. Тільки до
1966 р. чисельність молоді вказаного віку досягла рівня 1959 р.15.
Оскільки держава потребувала жіночої праці, ініціативи, рушійної сили
на різних ділянках відновлення соціалістичного господарства, реалізація
положень про рівність статей відбувалася на рівні державного регулювання.
Зокрема, вживалися заходи щодо широкомасштабного залучення жінки до
політичної, суспільної та виробничої діяльності, шляхом забезпечення
пропорційного представництва жінок у державно-партійних структурах,
створенню можливостей для їх активної участі у громадських організаціях,
наданні права отримувати жінкам освіту нарівні з чоловіками і забезпечення
їх відповідно місцем роботи.
В кінці 1940-х рр. з обласних комітетів в ЦК КП(б) України регулярно
надходили звіти про виконання рішень партії по роботі серед жінок. Вони
містили інформацію: про участь жінок в органах радянської влади, ступінь
їх залучення в народне господарство, охоплення жінок виробничим нав -
чанням, їх участь у боротьбі за виконання п’ятирічки в чотири роки, участь
у створенні колгоспів в західній Україні, реалізації права на освіту, обсяги
висування на керівні посади (на партійну роботу, на комсомольську роботу,
в органи радянської влади, в систему народної освіти, в галузь охорони
здоров’я, в систему культосвітніх установ, облспоживспілку, облуправління
сільським господарством та ін.)16.
89Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації
Активна пропаганда в цьому напрямі, надання численних можливостей
самореалізації у виробничому процесі відігравала важливу роль у мобілі -
зації жіночої рушійної сили на виконання урядових завдань. Про це свідчать
зокрема: архівні стенограми численних з’їздів передовиків різних галузей
господарства, офіційні документи відділу по роботі серед жінок, підшивки
періодичної преси досліджуваного періоду17.
Жінок активно залучали до виробничого, політичного, суспільного жит -
тя. Їх на рівні з чоловіками стосувалися проваджувані державою заходи
різноманітних соціальних гарантій, зокрема таких як покращення життя і
умов праці робітників, охорона праці на виробництві тощо.
Водночас вирішення питань щодо полегшення ситуації в приватному
житті повністю залишалися поза увагою держави. Фактично офіційна ідео -
логія рівноправності маскувала існуючу дискримінацію жінок у всіх сферах
життя і патріархальну ідеологію її другорядності, призначення для сімей -
ного життя. За роки війни жінки стали незамінною виробничою силою,
проте державна політика продовжувала використовувати їх продуктивну
функцію, оскільки реалізовувала демографічну політику в т.ч. шляхом
регулювання народжуваності штучними методами.
Такий стан речей фактично відображений у численних нормативних
документах (мало згадуваних в радянській історіографії), юридична сила
яких не полегшувала життя жінки. В перше повоєнне десятиліття репро -
дуктивні права жінок фактично знаходилися під жорстким контролем
держави, оскільки продовжували діяти: заборона на виробництво контра -
цептивів (з 1935 р.); заборона на аборти, крім т.зв. «за медичними показ -
никами» (з 1936 р.); закон, що ускладнював розлучення (з 1936 р., і хоча в
1944 р. розлучатися дозволили, проте процедура продовжувала залишатися
ускладненою, оскільки «народний суд, який знаходиться на близькій відстані
від місця проживання подружжя, їх дітей і свідків на має права на вирі шення
розлучення по суті, а обласний суд, який має повноваження виносити
рішення по суті справи, розташований зазвичай далеко від учасників судо -
вого процесу; не тільки свідки, але й члени сімей інколи не мають мож -
ливості з’явитися до суду у справі розлучення через далеку відстань, що в
свою чергу не дає можливості обласному суду дослідити справу з необ -
хідною повнотою і правильно вирішити питання про мож ливість чи необ -
хідність збереження шлюбу»18). Згідно указу від 8 липня 1944 р. визна валось,
що тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов’язки под ружжя.
Доволі жорстко засуджувалася жінка в тому випадку, коли вона наважу валась
на дошлюбний зв’язок і вільне кохання. «Радянське законо давство про сім’ю
і шлюб рішуче виступає проти легковажного відношення до шлюбу, до сім’ї,
до виховання дітей. Розпуста і невпорядко ваність у взаємо відносинах статей
несумісна з нормами комуністичної моралі»19.
90 Мирослава Смольніцька
Фактично в обмін на визнання свободи і рівності жінки держава покла -
дала на неї виконання ролей не тільки трудівниці і матері, але й головної
виховательки своїх дітей, берегині радянської сім’ї, вірної дружини, яка бере
на себе всі клопоти про дім. До жінки-матері ставилися дедалі зростаючі
вимоги по вихованню підростаючого покоління: державі необхідні були
працьовиті виконавці, особи з слухняною поведінкою, незацікавлені в
особистому матеріальному збагаченні, особи для поповнення збройних сил,
а також особи, які здатні забезпечити подальше відтворення. Сім’я мала
сприяти вихованню людини радянського суспільства з високими мораль -
ними якостями, основними серед яких були: «комуністичне ставлення до
праці і соціалістичної власності, дисциплінованість, чесність і правдивість
перед партією і народом, хоробрість та сміливість, скромність…»20. Особис -
тісний розвиток і самореалізація дозволялися лише у схвалених державою
сферах і за умови підтримки основної лінії партії. Оскільки велика увага
приділялася наявності бездоганного минулого не лише влас ного, а й своїх
батьків чи найближчих родичів, таке право отримували не всі. Осуду
зазнавали всі, хто в своїй поведінці допускав відхилення не схвалені
партійної ідеологією: «Немало є ще у нас таких юнаків і дівчат, які зне -
важливо ставляться до праці, не прагнуть трудитися на загальну справу і,
добре знаючи свої права, не відчувають обов’язків перед партією, народом
і державою, що створили умови для навчання і праці, для все бічного
розвитку кожної людини»21.
Характеризуючи взаємовідносини радянської влади і жінки, дослідники
говорять про своєрідний ґендерний контракт, санкціонований державою:
жінка формально має з чоловіком рівні права, отримує будь-яку освіту, може
працювати на будь-якій посаді — але при цьому сім’я не перестає бути
основою її діяльності. Держава немовби відмовлялася регулювати приватне
життя людей, але насправді вона мовчазно підтримувала точку зору, що
побут і сім’я — особиста справа кожної жінки, в якій вона може розра -
ховувати на власні сили. З цього приводу дослідниці становища жінок
говорять: «Люди старшого покоління пам’ятають про створювані ЗМІ
образи сильних і сміливих жінок. «Робітниці — господині життя». Про них
писали книги, газети, вміщували портрети стахановок і ударників. Вони
були на виду, притягували до себе загальну увагу, заставляли говорити про
свої проблеми. Особливо, якщо показували виключно високі результати чи
виступали в професійних ролях, раніше властивих тільки чоловікам. А
скромних домогосподарок на цьому шумному, яскравому фоні мало хто
помітив. Вони вели своє тихе життя, також повне праці і напруги, але видно
тільки своїм близьким»22.
В період «хрущовської відлиги», яка принесла позитивні зрушення в
громадсько-політичному житті держави, намітила тенденції до покращення
91Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації
в різних соціальних сферах, приватне життя жінки продовжувало зали -
шатися в маргінальному становищі. Зрушення, які стосувалися покращення
становище жінок, передбачали лише деяке полегшення контролю за їх
репродуктивними функціями: в 1955 р., з відміною криміналізації абортів,
жінкам і їхнім сім’ям повернули функції контролю над народжуваністю.
Проте ця політика не підкріпилася сексуальною освітою, доступністю
надійних контрацептивних засобів, і аборт для жінки залишався головним
способом контролю репродукції.
Для законодавчого оформлення ще низки заходів, які б мали полегшити
становище жінки в сім’ї, довелося чекати ще десятиліття: лише в 1965 р. —
полегшено процедуру розлучення, в 1967 р. — урегульовано право на
отримання фіксованої долі аліментів — 25% від заробітної плати колиш -
нього партнера подружжя, в 1968 р. в кодексі про шлюб — введено опла -
чувані відпустки по вагітності і пологам, гарантії надання допомоги на дітей
одиноким матерям і розлученим жінкам23.
Всі ці закони об’єктивно сприяли покращенню становища жінок, проте
не знімали з них подвійного навантаження, яке нарешті помітили навіть на
рівні КПРС. Зокрема, партійне керівництво у жовтні 1966 р. визнало наяв -
ність «феодального відношення до жінок» і закликало до створення умов
для подолання нерівності в побуті. Щоправда подібне визнання не реалі -
зувалося у реальних діях на покращення ситуації.
Більш того, нерівність у становищі чоловіків і жінок поглиблювалася у
виробничій сфері, яка ще десятиліття тому пропагувалися як рівноправна.
Насамперед ґендерна дискримінація реалізовувалася в тому, що державна
політика не припускала залучення жінки в наукомісткі галузі, а навпаки
підкреслювала, що жінці потрібно надати більш легку, але достатньо
оплачувану роботу. В середині 1960-х років став міцно нав’язуватися
ґендерний стереотип фемінізації непрестижних галузей народного госпо -
дарства. Де-факто жінки відсторонювалися від права на прийняття полі -
тичних рішень, участі в управлінні на різних рівнях.
Слід відмітити, що подібні тенденції почали спостерігатися ще на кінець
першого повоєнного десятиліття. А саме: жінок, які під час війни отримали
доступ до «чоловічих» професій, і продовжували їх займати ще кілька років
по закінченні війни, із завершенням процесу демобілізації воїнів із лав
червоної Армії легко витіснили із їхнього вимушеного становища лідерів
у зв’язку із зростанням символічної «цінності» чоловіків. Причому інколи
це робилося доволі брутальними методами. Інколи мотивація звучала навіть
наступним чином: «…не знімаємо, а переводимо, ми вас вважаємо непо -
ганим робітником, але ви жінка, а я на ваше місце підберу чоловіка, більш
рухомий штат і роблю я це в зв’язку з вказівкою ЦК партії… жінка повинна
бути жінкою»24.
92 Мирослава Смольніцька
Таким чином, аналізуючи ґендерну політику в Українській РСР, можемо
констатувати, що в її правовому полі існувало чимало нормативних доку -
ментів, які закріплювали рівноправність чоловіків і жінок у публічній сфері.
Фактично, жінки в Українській РСР (за вищевказаними документами)
користувалася рівними правами з чоловіками у всіх сферах господарчого,
державного, культурного і громадсько-політичного життя. Можливість
здійс нення жінками рівних прав з чоловіками забезпечувалася наданням:
рівного права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і
освіту; державної допомоги багатодітним і одиноким матерям; відпусток із
збереженням утримання жінкам під час вагітності і пологів; допомоги
жінкам при виконанні материнських обов’язків шляхом створення мережі
пологових будинків, дитячих ясел і садочків.
Попри проголошувану рівність, на практиці жінкам неодноразово дово -
дилося стикатися з наявністю численних перепон, які заважали її реалізації
в публічній сфері. Найголовнішим тягарем для більшості являлася відсут -
ність дієвих засобів і методів, які могли б розвантажити жінку від прак -
тично одноосібного виконання традиційних домашніх обов’язків, відпо -
відальності за сім’ю ( і дітей, і чоловіка). Про занурення жінки лише у
приватну сферу не могло бути й мови, оскільки така праця не вважалася
суспільно-корисною і не отримувала належного визнання у суспільній
свідомості. В радянському суспільстві відносини жінки з державою здійс -
ню валися на основі її обов’язкової участі у суспільному виробництві.
В статье рассмотрены главные направления гендерной политики в
УССР (сер. 1940-х — первой половины 1960-х гг.), закрепленные в юри -
дических документах и реализовываемые руководителями государства по
отношению к своим гражданам. Отслежено внедрение принципа равности
полов в повседневной жизни советского общества.
Ключевые слова: гендерная политика, положение женщин, равноправие
полов, повседневность.
The article deals with the principal directions of gender policy in the USSR
(the mid 1940s — the first half of 1960s.). They were enshrined in legal documents
and realized the by state towards its citizens.
Key words: gender policy, gender, gender equality, everyday life.
1 Бебель А. Женщина и социализм. — М., 1959. — 592 с.; Бильшай В. Решение
женского вопроса в СССР. — М., 1959; Женщины страны советов. — М., 1977;
Женщина, ее жизнь и стремления. Впечатления о международной женской выставке в
93Ґендерна політика в УРСР: правове закріплення та напрями реалізації
Париже. — М.: Изд-во ВЦСПС–Профиздат, 1948. — 102 с.; Советская женщина: труд,
материнство, семья. — М.: Профиздат, 1987. — 176 с.
2 Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. — СПб.: Алетейя; АНО
«Женский проект СПб», 2007. — С. 39.
3 Гурко Т. Социология пола и гендерных отношений // http//articles.excelion.ru/
science/filosofy/39073775.html
4 ЦДАГО України. — Ф. І. — Оп. 74. — Спр. 8. — Арк. 349.
5 Там само. — Арк. 350.
6 Дет. див.: Проблемы занятости женских трудовых ресурсов. — К., 1981. —
С. 6–13.
7 Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. — С. 133.
8 Там само.
9 Женщина, ее жизнь и стремления. Впечатления о международной женской
выставке в Париже. — С. 9.
10 Цит. за: Женщина, ее жизнь и стремления. Впечатления о международной
женской выставке в Париже. — С. 10.
11 Галаган Я.В. Советская женщина: портрет в ретроспективе. — К., 1990. — С. 33.
12 Там само. — С. 34.
13 Герасимова М.С. Історичні умови формування та правила організації повсяк -
денного життя в Донбасі в 1945–1953 рр. // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей.
Кн. 12. — Донецьк, 2006. — С. 118.
14 Панкратова М.Г. Сельская женщина в СССР. — М.: Мысль, 1990. — С. 40–41.
15 Груздева Е.Б., Чертихина Е.С. Труд и быт советских женщин. — М., 1983. —
С. 25–26.
16 ЦДАГО. — Ф. 1. — Оп. 74. — Спр. 2. — Арк. 164.
17 Там само. — Спр. 1. — Арк. 3; Там само. — Спр. 2. — Арк. 3; Там само. —
Спр. 4. — Арк. 11–14.
18 Бильшай В. Решение женского вопроса в СССР. — М., 1956. — С. 216.
19 Там само. — С. 214.
20 ЦДАГО. — Ф. 1. — Оп. 24. — Спр. 4716. — Арк. 24.
21 Там само. — Арк. 14–15.
22 Советская женщина: труд, материнство, семья. — М.: Профиздат, 1987. — 34 с.
23 Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание. — С. 431.
24 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 74. — Спр. 4. — Арк. 126–128.
94 Мирослава Смольніцька
|