Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки
Здійснено спробу схарактеризувати становище партійно-державної номенклатури Української РСР перших повоєнних років, особливості її функціонування в умовах пізнього сталінізму....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85713 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки / П. Киридон // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 141-156. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85713 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-857132015-08-15T03:02:08Z Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки Киридон, П. Здійснено спробу схарактеризувати становище партійно-державної номенклатури Української РСР перших повоєнних років, особливості її функціонування в умовах пізнього сталінізму. Осуществлена попытка характеризовать положение партийно-государственной номенклатуры Украинской ССР в первые послевоенные годы, особенности ее функционирования в условиях позднего сталинизма. The article is an attempt to illuminate the situation of the party-State nomenclature of the Ukrainian SSR, the first post-war years, peculiarities of its operation in terms of late Stalinism. 2012 Article Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки / П. Киридон // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 141-156. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85713 329.15+ 321 (477)“195” uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Здійснено спробу схарактеризувати становище партійно-державної
номенклатури Української РСР перших повоєнних років, особливості її
функціонування в умовах пізнього сталінізму. |
| format |
Article |
| author |
Киридон, П. |
| spellingShingle |
Киридон, П. Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| author_facet |
Киридон, П. |
| author_sort |
Киридон, П. |
| title |
Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки |
| title_short |
Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки |
| title_full |
Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки |
| title_fullStr |
Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки |
| title_full_unstemmed |
Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки |
| title_sort |
відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури української рср у перші повоєнні роки |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85713 |
| citation_txt |
Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури Української РСР у перші повоєнні роки / П. Киридон // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 141-156. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT kiridonp vídnovlennâfunkcíonalʹnihparametrívpartíjnoderžavnoínomenklaturiukraínsʹkoírsruperšípovoênníroki |
| first_indexed |
2025-07-06T13:03:51Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:03:51Z |
| _version_ |
1836902811209564160 |
| fulltext |
Киридон Петро (Київ)
УДК 329.15+ 321 (477)“195”
ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПАРАМЕТРІВ
ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНОЇ НОМЕНКЛАТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ
РСР У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ
Здійснено спробу схарактеризувати становище партійно-державної
номенклатури Української РСР перших повоєнних років, особливості її
функціонування в умовах пізнього сталінізму.
Ключові слова: партійно-державна номенклатура, пізній сталінізм,
тоталітарна політична система, управлінський апарат, радянське чинов -
ництво, бюрократія.
Більшовицький різновид організації управління країною (на відміну від
демократичних політичних систем) сповідував у кадровій стратегії підходи,
властиві тоталітарним режимам. Правові процедури формування гілок
влади та адміністративної системи було підмінено на номенклатурно-
апаратні механізми відбору, розстановки та виховання управлінців. Така
практика склалася ще в 1920–1930-ті роки. Лихоліття 1941–1945 років
завдало не лише відчутних кадрових втрат, але й призвело до руйнування
напрацьованих апаратних зв’язків, управлінських конструкцій, адміністра -
тивних схем. Таким чином, після війни постало завдання відновлення
партійно-номенклатурної системи управління, проте вона не могла не
зазнати певної корекції, спричиненої новими умовами відбудови мирного
життя.
Участь номенклатури в суспільно-політичних, соціально-економічних,
культурних процесах, що відбувалися в повоєнній Українській РСР, зумов -
лювалася новими об’єктивними реаліями, котрі характеризували ситуацію
другої половини 40-х — початку 50-х років. Повноваження, які випливали
зі статусу апарату правлячої партії, спонукали бюрократично-чиновницькі
структури партійно-державного складу якнайактивніше братися за вико -
нання головних задач. Це, власне, й було формальне призначення номенк -
латури. Щоправда, вона завжди намагалася стати суб’єктом комуністичної
політичної системи, аби відігравати власну роль у формуванні державного
курсу.
Означену проблему не обійдено увагою в сучасній історіографії. Цьому
періодові української історії присвячено кілька видань документів, зокрема
в Україні та Росії1. Вітчизняними вченими проведено значний обсяг роботи
з метою об’єктивного висвітлення особливостей розвитку тодішнього сус -
пільства, пертурбацій, що їх зазнали управлінські структури повоєнної
доби, змін, котрі відбулися в політичній системі, новацій у провадженні
курсу правлячого режиму тощо2. Останнім часом вивченням зазначеної
проблеми активно займаються В. Крупина3, О. Штейнле4 та інші дослід -
ники5.
Різноманітні сторони повоєнної інституціоналізації правлячої в СРСР
номенклатури розкрито в працях російських дослідників6. Ряд монографій
присвячено регіональним аспектам повоєнної історії з огляду на діяльність
у той час партійно-державної номенклатури7.
Проте, попри значну увагу з боку вчених до проблем функціонування
повоєнної партійно-державної номенклатури, досі тема зберігає актуаль -
ність і потребує детального вивчення. Завданням даної публікації є окрес -
лення особливостей функціонування республіканських структур партійно-
державної номенклатури в перші повоєнні роки.
Після завершення Великої Вітчизняної війни функціональне призначення
номенклатури в тоталітарній політичній системі СРСР принципово не змі -
нилося. Тоді було тільки переглянуто, з урахуванням нових реалій, форми
реалізації тих завдань, котрі покладалися на чиновництво партійного та
державного апаратів.
Війна справила на суспільство колосальний вплив. За словами О. Гаман-
Голутвиної, вона інтенсифікувала потребу громадян у мобілізації, міліта -
ризувала всі ланки і вузли політичної системи. Причому ефективність
мобілізаційної системи, котра принесла перемогу у війні, зміцнила елементи
тоталітарної системи взагалі, у тому числі її номенклатурне осердя. Однак
відбулися й зміни іншого характеру: комуністична політична організація
автоматично втратила ряд сильних сторін, серед останніх — здатність
повної мобілізації ресурсів завдяки монополізації влади в разі неефек -
тивності дій політичної верхівки, недостатньої дієвості управлінського
центру. Тож вік і зниження працездатності Й. Сталіна в повоєнний період
стали політичним чинником слабкості влади, ознакою її недостаньої готов -
ності до нових суспільних викликів8.
Певне послаблення центральної влади в повоєнні роки мало два наслідки.
Режим вимушено шукав засоби компенсації втрачених ешелонів, а народ —
зі свого боку — прагнув розвинути тенденцію до вивільнення від упливу
держави. Номенклатура за таких обставин мала заявити про себе з позицій
рятівника становища, оскільки все ще являла могутнє, кланово згуртоване
утворення, до всього розташоване на таких стратегічних вузлах, котрі
виникли ще в 20–30-ті роки на стратегічних, стикових (між владою і
громадянами) позиціях.
Саме в такій обстановці режимом наполегливо вживлялася в повоєнне
суспільство ідея перманентного зміцнення державних і партійних керівних
структур у процесі відбудови і подальшого поступу до комунізму.
142 Петро Киридон
Вітчизняний дослідник О. Штейнле виокремив основні завдання і на -
прямки діяльності республіканської верхівки повоєнної доби, називаючи як
пріоритетні складові відновлення системи управління 1930-х років, лікві да -
цію розрухи та налагодження народного господарства й радянізацію західних
областей, а також «придушення» в республіці націоналістичного руху9.
Погоджуючись із таким розподілом визначальних векторів спрямування
зусиль, конкретизували б, що йшлося загалом про конверсію суспільного
життя, досвіду якої номенклатура тоді не мала. Так само зрозуміло, що просте
відтворення довоєнного ладу виглядало нереальним, скоріше йшлося про
розбудову модернізованого варіанту більшовицького тоталітаризму, підправ -
леного новими міжнародними реаліями, пригніченого змінами в світогляді
народу, котрий, із одного боку, зазнав під час війни жахливих поневірянь і
колосальних утрат, а, з іншого, — набув гордого статусу народу-переможця,
сини котрого, крім іншого, побачили умови життя в Західній Європі.
Ураховуючи сказане, зауважимо: цілком доречним було очікувати на
певну лібералізацію складових пізнього сталінізму порівняно з тим ладом,
котрий склався напередодні війни, припинення масових репресій, пом’як -
шення тиску з боку держави на громадян, колективну розбудову мирного й
щасливого повоєнного життя. Не судилося цим сподіванням збутися в
цілому, однак атмосфера перших повоєнних років змушувала сталінський
режим шукати інших, ліберальніших порівняно з довоєнним часом, фор -
матів управління. Тож, не змінюючи посутньо власного тоталітарного зміс -
ту, політична система, зокрема завдяки її номенклатурі, мусила складати
нові схеми взаємин рівня «влада — народ».
Звичайно, повоєнний режим диктатури Сталіна й надалі мав, передусім,
консервативне тоталітарне забарвлення, проте він дещо видозмінився у
похідних, другорядних іпостасях. Зупинимося на характерних пізньому
сталінізмові властивостях, котрі зачіпають проблеми функціонування пар -
тійно-державної номенклатури.
Перш за все, йдеться про світоглядне трактування примату суспільства
над особою. У повоєнні часи в СРСР на офіційному рівні особливо акцен -
тувалося на поняттях «народ», «маси», «партія», возвеличувалася воля
колективу, влади, суспільства і принижувалася роль одинаків. Із огляду на
те, яким чином це впливало на становище номенклатури, зауважимо, що від
неї вимагалося забезпечення надійного супроводу партійних рішень, котрі
стосувалися різних виявів суспільного життя, мобілізація кожного грома -
дянина на виконання тих завдань влади, які нібито стосувалися інтересів
усього соціуму.
Проповідь необхідності всіляко зміцнювати державу, владу в міру про -
сування країни до комуністичного майбутнього теж була характерною
ознакою сталінізму, особливо на його пізньому етапі, коли Й. Сталін (значно
143Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
раніше, ніж це зробив М. Хрущов) проголосив початок безпосереднього
комуністичного будівництва. Так, 1946 року спеціальна комісія завершила
підготовку проекту нової Конституції СРСР, а наступного року було підго -
тов лено проект Програми ВКП(б). Обидва документи націлювали народ і
партію на конкретну розбудову комунізму. Зокрема, в проекті партійної про -
грами було записано: «ВКП(б) ставить своєю метою протягом найближ чих
20–30 років побудувати комуністичне суспільство». На підтвердження заяв -
леного вже тоді розпочалися «великі будови комунізму». Звичайно, обидва
проекти готувалися та обговорювалися вузьким колом функціонерів. Тим
важливіше наголосити на безпосередній причетності номенклатури до
розробки головних документів доби. З іншого боку, відзначимо, що відносно
ліберальний дух проектів (Конституція передбачала, наприклад, відмову від
диктатури пролетаріату) свідчить про наявність у номенклатурному середо -
вищі демократичних тенденцій.
Важливою акцією в цьому контексті стало створення згідно з постановою
Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) в березні 1947 року судів честі в мініс -
терствах і центральних відомствах СРСР. Ці особливі виборні органи
(громадські форми), запозичені з царських часів (подібні до них офіцерські
суди в армії діяли до 1917 року), були покликані боротися з недоліками і
злочинами в номенклатурному середовищі10. Суди мали розглядати «анти -
пар тійні, антидержавні, антигромадські» вчинки керівних працівників партії
і держави. Вони проіснували до 1949 року і цілком були спрямовані проти
номенклатури, виявивши прагнення політичного керівництва взяти останню
під тотальний контроль. На нашу думку, це була спроба посилити репре -
сивний тиск на управлінців, котрі внаслідок послаблення нагляду в час
війни дозволяли собі певну самостійність у роботі. Апаратні структури, як
уміли, чинили супротив тискові політичної верхівки.
Отже, слід відзначити появу в чиновницьких колах обнадійливих тен -
денцій внутрішньокорпоративної демократизації. Це тим важливіше, що
номенклатурна політична система як ніяка інша мала кріпити ключові
механізми партійно-державних структур завдяки кадровій політиці і конт -
ролю за поведінкою мас.
Не самоуправління народу, як проповідував К. Маркс, а авторитарна
народна демократія з партійною диктатурою на чолі — іще один постулат,
властивий сталінським поглядам на державну політику, яскраво акцен -
тований після війни. Покликанням номенклатури за таких обставин було не
залучення широких мас до керівництва партією й державою, а фактична
ізоляція трудящих від органів управління. Закрита каста номенклатури мала
категорично гарантувати недопуск у лави функціонерів осіб, котрим чужі
кланові традиції і правила, що робило апарат надійною підвалиною більшо -
вицького панування в суспільстві, віддаляючи його від народу.
144 Петро Киридон
Принциповою рисою пізнього сталінізму слід визнати гіпертрофовані
уявлення про необмежене право держави розпоряджатися суспільною влас -
ністю та необхідність утримувати потужну систему державного планування
виробництва. Мінімальний допуск приватної ініціативи, обмеження колек -
тивістських засад у народногосподарській діяльності, на думку сталінського
керівництва, мали гарантувати розвиток держави нині і на віддалену перс -
пективу. Тут роль номенклатури в контексті економічних процесів випли -
вала з огляду на потреби комплектування господарських кадрів і забез -
печення належного партійно-державного управління і контролю з боку
чиновників: облаштувати безперебійну роботу політичного механізму
комуністичного режиму.
Зрозуміло, що сталінська владна система трималася на діяльності не -
зліченного адміністративно-карального апарату (теж цілком номенклатурно
контрольованого), який у надзвичайному режимі функціонування рятував
провальні проекти, стимулюючи до діяльності ті елементи політичної сис -
теми, котрі інакше просто не діяли11.
Властивістю сталінізму на його пізній стадії залишалася «табірна» зорі -
єнтованість стосунків із «ворогами народу», активне задіяння дешевої
робочої сили в’язнів у народногосподарське будівництво. На час смерті
Сталіна (1953 рік) у системі Управління виправно-трудових таборів і
колоній МВС Української РСР числилося: 37 таборів, 17 колоній, 11 інших
підрозділів, у яких утримувалося понад 50 тис. осіб, у тому числі близько
8 тис. «контрреволюціонерів»12.
Із огляду на сказане історики в більшості своїй пропонують вважати добу
пізнього сталінізму, перш за все, завершальним етапом формування в країні
сталінського абсолютизму, авторитарного тоталітаризму. Відтак «прірва між
народом і адміністративно-командною компартійною верхівкою продовжу -
вала неухильно збільшуватись»13.
Таким чином, партійно-державна номенклатура на зламі 1940–1950-х
років відповідала, понад усе, за реалізацію головних, стратегічних рішень
правлячого режиму; вона, як і раніше, була безпосередньо причетною до
основних дій влади і суспільно-політичних процесів, що відбувалися в
Українській РСР повоєнного часу.
Про пріоритети внутрішньої політики Центрального Комітету ВКП(б) в
перші повоєнні роки можна судити, виходячи з того, на які складові номенк -
латурних списків було зорієнтовано контроль цього органу. Реєстр 1946 року
містить близько 70% посад регіонального рівня (до міст і районів включно).
Його ж прикладна «спеціалізація» була такою: радянські та державні функ -
ціонери — 29,6%, промислові управлінці — 27,6%, партійно-комсомольська
номенклатура — 24,6%14. Як бачимо, існувала невелика перевага на користь
державних (але не суто партійних) структур, котрі разом із виробничою
145Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
номенклатурою складали понад 57% підконтрольних ЦК посад. Отже, саме
на них робилася ставка в умовах подолання тяжких наслідків війни та
виконання складних завдань відбудови народного гос подарства.
Власне компартійна номенклатура помітно відставала, утрачала реальний
вплив на суспільні процеси. Компартія виглядала такою, що втрачає
авангардну роль у суспільстві на користь державних структур. Важливо, що
в самій партії різко впала питома частка робітників і селян (станом на
1 січня 1953 року — 19,5% і 13,4% відповідно), що позначилося й на
виробничих номенклатурних щаблях, де відчутним став відсоток безпар -
тійних15. Вини кало логічне запитання: як парткомам безпосередньо на ви -
робництві регу лювати діяльність кадрів? Сталінське керівництво праг нуло
поліпшити ситуацію засобами примусового розподілу молодих фахів ців,
різнома нітними мобілізаціями номенклатури, проте атмосфера неста біль -
ності, з огляду на неможливість бюрократичного контрольного охоплення
всього простору народного господарства, залишалася напруженою при -
наймні до смерті диктатора.
Українська регіональна номенклатура (до номенклатури ЦК КП(б)У 1946
року входило 14 тис. 588 посад16), яка зосереджувалася в центральних
відомствах республіки та обласних структурах, строго виконуючи рішення
Кремля, між тим, навчилася приймати відносно самостійні рішення з кад -
рових питань. Певний люфт автономності Києва в повоєнний час став
новацією в діяльності партійно-державної номенклатури. Парткоми всіх
рівнів були безпосередніми реалізаторами такої кадрової політики і пово -
дилися, порівняно з 1930-ми роками, значно впевненіше.
Відродження впливовості правлячої партії, котре поступово відбувалося
в перші роки після завершення війни, зумовило зростання функціонального
навантаження на партійні комітети та їхні апарати. Більше того, обсяг
практичної діяльності партійних органів в останні роки життя Сталіна
ширився з огляду на переоцінку у вищому керівництві держави ролі ВКП(б)
/ КПРС, коли акцентувалося увагу на перерозподілі владних повноважень
між партійними і державними структурами17. Як і раніше, партчиновники
намагалися потіснити апарати радянських і господарських структур на
багатьох ділянках виробничої сфери. Але ці потуги серйозно обмежував
кадровий дефіцит: іще в другій половині 1930-х років партійну еліту на всіх
щаблях було значною мірою знекровлено і фізично винищено. Непоправ -
ного удару завдала й війна, котра змусила навіть призупинити функціону -
вання партійних комітетів на окупованих територіях.
Між партійним і державним апаратами відбувалася постійна конку -
ренція. Зумовлене неврегульованістю питання розподілу повноважень,
відсутністю чітких положень щодо функціональної відповідальності но -
менк латури та розмитістю меж між апаратами партійно-державного підпо -
146 Петро Киридон
ряд кування, особливо на регіональному рівні, глухе протистояння радян -
ських органів і партійних комітетів тримало в напрузі номенклатуру при -
наймні до весни 1953 року.
Тож фактична і юридична причетність чиновницьких загонів радянського
і компартійного рангів до всього, що відбувалося в країні, неминуче від -
тінювала дійсну вагу партійної та державної номенклатур, визначала ефек -
тивність їхнього функціонування в політичній системі повоєнного Радян -
ського Союзу та союзних республік, зокрема Української РСР.
Однією з насущних проблем перших років по війні стала колосальних
масштабів міграція населення: зі сходу, із тилу поверталися евакуйовані, із
заходу йшов потік демобілізованих воїнів, а також масово прибували гро -
мадяни, репатрійовані нацистами, колишні військовополонені тощо. Із цих
джерел повнилася й номенклатура, посутньо змінюючи облік цієї формації.
Фронтовики, партизани, підпільники вносили зовсім нові риси в портрет
номенклатурника повоєнної доби. Вони часто займали місця в бюрокра -
тичних кабінетах, уносячи в них посутні впливи морально-психологічного
сенсу, властиві людям, котрі «пройшли війну».
Ця нова номенклатура, крім іншого, мусила перейматися долями тих, хто
розділив їхні поневіряння (як на фронті, так і в евакуації) і мав повертатися
до звичних мирних норм життя. Завданням першочергової ваги тоді було
працевлаштування тисяч людей та створення для них елементарних побу -
тових умов.
Вища влада натомість головні зусилля зосередила на іншому напрямкові:
забезпечення відбудови народного господарства. Законом про п’ятирічний
план розвитку народного господарства СРСР у 1946–1950 роках перед -
бачалося «відбудувати потерпілі райони країни, відновити довоєнний рівень
промисловості і сільського господарства і потім перевершити цей рівень у
значних розмірах»18. На практиці голе адміністрування призвело до того,
що піднесення і зростання радянської економіки в 1947–1948 роках змі -
нилося фазою «перегріву» (1949–1950 рр.) та помітним сповільненням
темпів протягом 1951–1954 років19.
Заради виконання планів владою мали бути задіяні всі засоби. Тож
задовго (до 1947 року) діяла заборона робітникам залишати робочі місця, і
багато працівників із числа евакуйованих углиб СРСР тривалий час не
могли повернутися в Україну. Номенклатурні служби в ті роки мусили
організовувати виявлення таких і подібних порушень у цій сфері. Як
відзначає В. Баран, «партійні і державні органи посилювали контроль за
населенням… З цією метою було проведено перепис громадян, облік робіт -
ників і службовців…»20.
Для відбудови шахт Донбасу, Дніпрогесу, зруйнованих комбінатів, фаб -
рик і заводів було застосовано метод надання комсомольських путівок.
147Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
Разом із нещадною експлуатацією молодіжного ентузіазму справу вирі -
шували завдяки номенклатурним структурам. Партійні, комсомольські та
профспілкові апарати працювали на виконання мобілізаційних заходів сто -
совно вербування робочої сили на найважливіші об’єкти. Причому харак -
терною особливістю часу стала колосальна увага до важкої та добувної
галузей промисловості. Поряд із мирним будівництвом республіка також
наполегливо працювала на потреби оборонної сфери, зокрема на створення
радянської атомної зброї.
Знесиленим вийшло з війни сільське господарство. 1945 року його
продукція не перевищувала 60% від довоєнного показника. В Українській
РСР становище стало катастрофічним через голод 1946–1947 років, котрий
забрав життя сотень тисяч громадян. Аграрний сектор республіки був у
катастрофічному становищі.
Номенклатура середніх та нижчих ешелонів опинилася в числі головних
винуватців провалу господарювання на селі. У республіці прокотилася хвиля
звільнень керівників обласного, районного та сільського масштабів. Розго -
лосу набула, зокрема, справа першого секретаря Дніпропетровського обкому
КП(б)У П. Найдьонова. Невиконання областю плану хлібозаготівель 1947
року він пояснював на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У перевищенням
прогнозів інспекторами з урожайності, котрі довели Дніпропетровщині
нереально високий план. Проте, винним визнали першого секретаря обкому,
замінивши його на Л. Брежнєва21. Масові кадрові чистки тоді призвели до
звільнення з посад за «недоліки й помилки в роботі» ще семи секретарів
обкомів партії, чотирьох міністрів і трьох їхніх заступників22. Кадрову ситу -
ацію на селі рятували посиланням туди міської номенклатури. Протягом
тільки 1947 року 880 партапаратників із міст зайняли посади 118 секретарів
райкомів, а також завідуючих відділами, інструкторів, пропагандистів тощо23.
Жалюгідне становище колгоспів і радгоспів спричинило кампанію ре -
фор мування цього сектора економіки. Зазвичай покладалися на номенк -
латурну політичну систему, орієнтовану не на матеріальну мотивацію
виробника аграрної продукції, а на структурні перебудови в колгоспах і
радгоспах. Замість ланки (невеликий колектив, часто — члени однієї сім’ї)
у повоєнні роки впроваджували малоефективну бригадну форму праці,
котра з часом себе цілком дискредитувала.
Завдання безпосереднього підйому виробництва покладалися на кол -
госпно-радгоспну номенклатуру найнижчого рівня. Тож саме на неї падала
й провина за провальні реформи в українському селі. «Численні плани
розвитку сільського господарства у повоєнний період, що розроблялися в
тиші номенклатурних кабінетів, були відірвані від реалій життя, тому так і
залишилися на папері». До переліку невдалих номенклатурних спроб
реформ належали трирічний план розвитку громадського, колгоспного та
148 Петро Киридон
радгоспного тваринництва (1949–1951 рр.), освоєння заплавів Дніпра,
меліорація земель та осушення боліт, створення замість сіл агроміст тощо24.
Подальше укрупнення колгоспів зумовило значно активніше задіяння
їхніх голів у командно-адміністративні механізми управління виробництвом
на селі. Однак загальний низький рівень керівництва аграрним сектором
економіки в Українській РСР повоєнних років не давав можливості поліп -
шити господарські показники. У номенклатурних кабінетах, як правило,
засідали люди, котрі не мали на те належного рівня підготовки. У райкомах
на посадах інструкторів, пропагандистів, а то й завідуючих секторами
перебували люди, котрі почасти мали початкову або незакінчену середню
освіту. Не вистачало й фахівців сільського господарства. Наприклад, в
Оболонському районі Полтавської області із 14 осіб, котрі працювали агро -
номами, жодна не мала вищої освіти, а обов’язки завідуючого сільсько -
господарським відділом виконував звичайний рахівник25.
Некваліфіковане керівництво сільським господарством на всіх рівнях
зводило нанівець будь-які реорганізації в аграрній сфері. «Громіздке плану -
вання, регламентація геть усього, гігантоманія, надмірна централізація… —
все це завдавало нечувано болючих ударів по сільському господарству»26.
Колгоспники в повоєнні часи опинилися в становищі юридичного без -
прав’я, систематичних принижень і матеріальної бідності. Викачування з
села потрібної продукції покладалося державою на силові та адмініст -
ративні схеми. Тому номенклатурний тиск залишався головною складовою
відносин партії та радянських органів із селянством узагалі. Методом
насильства долалися спротив і вияви протесту, під страхом покарань через
невиконання трудоднів (за умов напівголодного існування і розрухи вироб -
ництва на селі) у перші повоєнні роки виселили за межі УРСР близько
12 тисяч селян. Не зважаючи на запобіжні заходи влади (заборона видавати
селянам паспорти, що практично прив’язувало їх до місцевості, тощо),
повоєнні роки позначилися відтоком населення із сіл у міста. Протягом
1946–1953 років у Радянському Союзі близько 8 млн. селян покинули
домівки27. Ті, хто залишився, відчули жахливого страхіття чергового голоду
1946–1947 років.
Силоміць створювалися колективні господарства в західному регіоні, де
завершили колективізацію тільки в середині 1950-х років. Загальний неза -
довільний стан на селі, постійне недоїдання населення, очевидне проти -
стояння влади і селянства не завадили більшовикам заявити вустами високо -
поставленого можновладця Г. Маленкова в 1953 році, що в СРСР повністю
вирішено зернову проблему28. Так само цинічно в грудні 1947 року скасу -
вали карткову систему забезпечення продуктами харчування, одразу значно
підвищивши роздрібні ціни на них та провівши конфіскаційну грошову
реформу. Кожного року на 8% зростала номінальна зарплата населення29.
149Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
Однак, починаючи з 1946, щорічно влада організовувала державні позики
для «відбудови і розвитку народного господарства».
Описане вище відбувалося на фоні ігнорування з боку влади соціальних
проблем. Проживання в підвалах, бараках і навіть землянках для сотень тисяч
людей було реальністю важких повоєнних років. Доходи громадян залиша -
лися символічними завдяки податковим нормативам, усталеним державними
стандартами. Неувага до виробництва товарів споживання (група «Б») на
роки вперед залишала напівжебрацький рівень життя насе лення сумною
перспективою. Привілейоване забезпечення номенклатури в ті часи викли -
кало протестні настрої серед громадян. Провідники саме такого владного
курсу не мали вагомих аргументів для розшифровки причин соціальної
нерівності в умовах відбудови зруйнованого війною народного господарства.
Важливим напрямком роботи політичного режиму в повоєнні роки стала
радянізація західноукраїнських областей. Присутність номенклатури в цій
масштабній кампанії виявилася передусім у посиленні з боку партійних і
державних органів контролю за населенням та мобілізації сил на боротьбу
з націоналістичним підпільним рухом. Оскільки націоналісти-партизани
головним об’єктом терору визначили управлінців-чиновників, остільки
номенклатура мала безпосередні підстави організовувати нищення антира -
дянського руху в областях Західної України.
Традиційною формою такої боротьби стали систематичні перевірки
громадян цього регіону, організовані представниками номенклатури спільно
з силовими органами з метою виявлення учасників руху опору чи їхніх
посібників. В. Баран наводить вражаючу статистику. У Львові лише про -
тягом одного місяця 1947 року «перевірено» 25,7 тис. осіб, понад половину
з них — на залізниці. Львівський обком зафіксував, що було виявлено
антирадянських елементів, гестапівських агентів, німецьких посібників,
членів УПА, дезертирів та інших ворогів влади — усього 1473 особи.
1,1 тис. «ворогів» затримали в районах Львівщини30. Питання боротьби з
антирадянськими силами в західних областях у повоєнний час перебувало
в центрі уваги всіх номенклатурних підрозділів. Прагнення притягнути до
участі в кампанії місцеве населення через залучення його в номенклатурні
кола тривалий час не давали помітного ефекту. Опір радянізації був по суті
масовим, а співпраця з партійно-радянськими органами трактувалася міс -
цевим людом як колабораціонізм. Згортання боротьби націоналістичного
підпілля розпочалося тільки в середині 1950-х років. За цей час у Західній
Україні було репресовано до 500 тис. осіб. Безпосередню участь в цьому
безперечно брала партійно-державна номенклатура.
Іще одним чинником політичної активності номенклатури залишалася її
активна участь у забезпеченні ідеологічного контролю над громадянами.
Його нарощування об’єктивно випливало з огляду на ряд обставин. По-
150 Петро Киридон
перше, влада в роки війни на місяці та роки губила зв’язки з населенням,
котре перебувало в умовах окупації, волею-неволею зазнаючи при цьому
впливу нацистської пропаганди. По-друге, комуністи через невдачі (особ -
ливо на початковому етапі), помилки і навіть злочини у часи війни втратили
значний потенціальний запас і без того небагатого авторитету в народі. По-
третє, значну частину населення країни відтепер складали вчорашні фрон -
товики, які, пройшовши європейськими дорогами війни, побачили інше
життя, набувши критичної щодо радянської влади маси настроїв. Слід також
відзначити фізичні втрати в самій партії, котра не мала такої потужної армії
комуністичних агітаторів, як у передвоєнні часи. Усе це актуалізувало
піднесення режимом ідеологічної роботи, котра в умовах тоталітарної
держави була одним із визначальних елементів політичної системи.
Виявами агресивності з боку держави щодо умонастроїв громадян стали
акції, котрі, передусім, вимагали максимальної мобілізації партійного апа -
рату, який укупі з комсомольським та профспілковим чиновництвом, за
підтримки радянських функціонерів мав запустити ідеологічну машину
комуністичного одурманення народних мас.
Серед названих кроків влади назвемо створення в липні 1946 року такої
могутньої установи, як Головне управління у справах літератури та видав -
ництв при Раді Міністрів СРСР (Головліт) та аналогічних форм у союзних
республіках. Вони виконували функції ідеологічної цензури щодо всіх
публікацій, кіно, радіо, телебачення. 1947 року чисельність співробітників
цього відомства складала 6 тис. 453 осіб. В обласних центрах функціо -
нували Облліти, у районах працювали уповноважені.
Центральне відомство Головліту складалося з семи спеціальних відділів.
Крім оберігання державної та військової таємниці, Управління переймалося
цензорським контролем щодо іноземної літератури, інформації зарубіжних
кореспондентів щодо подій в СРСР, книг і журналів, інших друкованих
видань. Всесоюзна Книжкова Палата, що входила в структуру Головліту,
проводила бібліографічну реєстрацію всіх витворів друку. Тож, як бачимо,
структура цензури функціонувала цілком у дусі номенклатурної підсистеми,
а, отже належала до її верстви.
Рівень секретності інформації, за поширення котрої наставала відпові -
дальність, у повоєнні роки було на порядок підвищено. Усе нові й нові
«списки на вилучення», що їх готував Головліт, оперативно очищали книго -
сховища від «небезпечної» для громадян літератури, регулярно розширяло
переліки заборонених авторів. За даними В. Барана, 1948 року було вилу -
чено 1,1 млн. примірників «шкідливої літератури», до 40 тис. творів унесено
виправлення31.
Партійно-державна номенклатура також долучилася до інших ідеологіч -
них кампаній, котрі потрясали країну в добу пізнього сталінізму. Вона мала
151Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
реагувати на витримані в дусі «ждановщини» постанови 1946–1948 років,
організовуючи, зокрема в Українській РСР, належне організаційне втілення
в життя ідей боротьби з буржуазним націоналізмом у різноманітних його
проявах. Партійно-державне чиновництво брало участь у кампаніях 1949–
1953 років, спрямованих проти «низькопоклонства перед Заходом», «без -
рід ного космополітизму», «вейсманістів-морганістів», проводило акції з
роз він чування «помилок» українських письменників, художників, ком по -
зиторів.
Загалом, слід відзначити неабиякий внесок саме партійно-державної
номенклатури в створення в повоєнну добу відповідної тоталітарній системі
ідеологічної атмосфери, насиченої страхом, підозріливістю і незахищеністю
громадянина в його безправному становищі. Номенклатура зміцнювала
панування держави над суспільством.
Стосовно внутрішніх тенденцій розвитку номенклатури варто відзна -
чити, що по війні вона переживала доволі серйозні метаморфози, зумовлені
масштабністю тих задач, котрі вона була покликана розв’язувати. Повер -
нення до мирного життя змусило управлінські структури перейти від
режиму роботи, зумовленого умовами війни, до конверсійної відбудови
зруйнованої країни. Колосальні обсяги роботи створювали підстави всіляко
роздувати апарати партійно-радянських органів. Тому номенклатура опера -
тивно формувала все нові загони власних функціонерів. Газета «Радянська
Україна» зазначала 1 листопада 1946 року надмірності в кабінетах влади:
«Роздування управлінського апарату не лише призводить до неправильного
використання частини працівників, але й ускладнює роботу самого апарату,
робить його громіздким, неповоротким, дорогим… Деякі керівники ладні
роздути апарат, нагромадити якнайбільше відділів, підвідділів, управлінь,
без жодних потреб заводять величезні канцелярії, обставляють себе купою
заступників, помічників, секретарів, друкарок»32.
Не зважаючи на кількісне зростання управлінців, гострий дефіцит до -
свідчених функціонерів тривалий час залишався серйозною проблемою.
Учорашні фронтовики та партизани, котрі поповнили лави апаратників,
часто відзначалися надмірними амбіціями, але не досвідом чиновницької
роботи. Загалом після війни на номенклатурних посадах ЦК КП(б)У тільки
10% працівників мали довоєнний стаж відповідальної роботи33, а в обко -
мівській номенклатурі цей показник був зовсім мізерним. Тож дуже поміт -
ною рисою в характеристиці партійної номенклатури другої половини
1940-х років була відсутність належної практики керівної апаратної роботи.
Остання обставина позначилася на якості виконання тих задач, котрі
покладалися на повоєнних функціонерів усіх рівнів. Помилки, провали і
невдачі, спричинені незадовільним керівництвом, відстежуються практично
на всіх ділянках управлінської діяльності.
152 Петро Киридон
Окрім кадрового забезпечення, проблемою керівництва була органі -
заційна недосконалість тієї системи, котра склалася перед війною і реані -
мувалася по її закінченні. Тяжкі підсумки 1939–1945 років, нова міжнародна
обстановка, складні умови мирного будівництва ставили перед апаратними
структурами інші, ще не бачені задачі. Партійно-державна номенклатура,
покликана забезпечити адміністративні умови управління розвитком сус -
пільства, мала стати визначальним елементом політичної системи, але була
не готова до такої ролі в житті суспільства. Превалювали довоєнні уявлення
про командно-адміністративні пріоритети в управлінській діяльності на
будь-якій ділянці роботи. Тим часом саме від ефективності управління все
більше залежала дієвість економіки, результативність державного курсу
влади. Апарат мав набувати ваги політичного рівня, і багато що в країні
безпосередньо залежало від складу партійно-державних чиновницьких
установ. Проте ні якісний показник, ні концептуальні уявлення стосовно
призначення номенклатури не відповідали потребам часу. Управлінські
структури ставали гальмівною складовою політичної системи, котра як
повітря потребувала модернізації.
Між тим, становище номенклатури все більше визначалося розстановкою
сил у колах політичної еліти, котрі, розуміючи згасання сталінської доби,
все активніше бралися за переділ влади біля трону тирана. Так, 10 листопада
1952 року в Кремлі було ухвалено знаковий документ. Постановою Бюро
Президії ЦК КПРС із Бюро Президії і Президії Ради Міністрів СРСР було
виведено Маленкова, Булганіна і Хрущова, щоб «вони зосередилися на
роботі в ЦК КПРС»34. Це був серйозний крок до подальшого розмежування
партійного і державного центральних апаратів, а також певне дистан цію -
вання партійних органів від уряду, в якому на той час провідні ролі пере -
брали Берія, Первухін і Сабуров.
Науковці припускають, що продовження такого курсу (в разі фізичної
здатності Сталіна надалі керувати державою) спричинило б помітне зни -
ження ролі партійної номенклатури на користь суто радянської та госпо -
дарської. Вочевидь, такий сценарій більшою мірою був на часі, а будь-яке
послаблення тоталітарної Комуністичної партії наближало суспільство
до ліберально-демократичного ладу. Проте смерть «вождя» і піднесення
Хрущова, котрий однозначно робив ставку на партійний апарат, не дали
такому проекту можливостей для реалізації. Тож розвитку ідея відносної
департизації політичної системи на користь посилення суто державних її
елементів так і не одержала.
Разом із тим виникло серйозне протиріччя суспільного рівня. Очевидна
відсутність стабільності в номенклатурній політиці вищих партійних ін -
станцій у повоєнні роки, перманентна тактика перекладання відпові даль -
ності за вирішення найскладніших питань командно-адміністративної
153Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
практики із колегіальних органів на прошарок апаратників перетворювали
останніх на інстанцію, котра тільки й була покликана проводити кадрову
політику від імені всієї партії35. Інакше спрямовувати політичний курс
більшовики не могли і не хотіли. Але тодішній апарат був неспроможним
виправдати таке його призначення.
Потрібен був якийсь час для визрівання в середовищі управлінців нової
парадигми управлінської діяльності. Із плином років мало здатна до
внутрішньої еволюції бюрократична каста все ж почала виявляти ознаки
адаптації до нових умов і бажання взяти контроль над політичними та
соціально-економічними процесами у власні руки.
Отже, маємо підстави назвати останні роки правління Сталіна часом,
коли партійно-радянський управлінський апарат, загалом успішно пере -
живши адаптаційний період у нових історичних умовах, зберіг свій статус
управлінської касти. Причому номенклатура зміцніла в дещо видозміненому
порівняно з довоєнними часами дискурсі: через употужнення влади як такої,
а не лише її управлінських органів.
Період пізнього сталінізму був часом наростання глибоких протиріч у
радянському суспільстві. Наростали «суперечності між невирішеними
проблемами економічного та духовного життя народу, з одного боку, та
інтересами партійно-державної номенклатури — з другого. Влада виявляла
вперте небажання, а швидше, нездатність здійснити зміни у політичному,
економічному та духовному житті суспільства»36.
У державних коридорах, як і раніше, правлячою залишалася єдина
«партія диктатури пролетаріату». Уся її внутрішня побудова мала відпо -
відати саме такому призначенню ВКП(б)-КПРС. Радянська номенклатура
успішно опановувала роль державного управлінця і реалізатора партійних
задач.
Осуществлена попытка характеризовать положение партийно-госу -
дарственной номенклатуры Украинской ССР в первые послевоенные годы,
особенности ее функционирования в условиях позднего сталинизма.
Ключевые слова: партийно-государственная номенклатура, поздний
сталинизм, тоталитарная политическая система, управленческий аппа -
рат, советское чиновничество, бюрократия.
The article is an attempt to illuminate the situation of the party-State
nomenclature of the Ukrainian SSR, the first post-war years, peculiarities of its
operation in terms of late Stalinism.
Key words: party-State nomenclature, the late stalinizm, political system of
totalitarianism, management device, Soviet officialdom, buorokartes.
154 Петро Киридон
1 Десять буремних літ: західноукраїнські землі у 1944–1953 роках. Нові документи
і матеріали: Зб. документів / Упоряд. В. Сергійчук. — К.: Дніпро, 1998. — 944 с.;
Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Зб. документів і матеріалів / Упор.
М.І. Панчук — К.: Наукова думка, 1994. — 556 с.; Политбюро ЦК ВКП(б) и Совет
Министров СССР. 1945–1953 / Сост. О.В. Хлевнюк, Й. Горлицки, Л.П. Кошелева,
Л.А. Роговая и др. — М.: РОССПЭН, 2002. — 656 с. та ін.
2 Шаповал Ю.І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії / Ю.І. Шаповал. —
К.: Наук. думка, 1993. — 352 с.; Баран В.К. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.) /
В.К. Баран. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003. —
670 с.; Баран В.К. Історія України 1945–1953 рр. / В.К. Баран. — Львів: Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2005. — 184 с. та ін.
3 Крупина В.О. Освітньо-культурний рівень партійної номенклатури УРСР (друга
половина 1940-х — початок 1950-х рр.) // Український історичний збірник. — 2009. —
Вип. 12. — С. 207–214; Крупина В.О. Номенклатура повоєнної України в сучасній
історіографії // Український історичний збірник, Вип. 13, 2010. — С. 18–30;
Крупина В.О. Партійно-державна номенклатура повоєнної України // Повоєнна
Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х — середина 1950-х рр.):
Колект. монографія. — [Кн. 2], ч. 1–2. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. —
С. 139–176.
4 Штейнле О.Ф. Номенклатурна еліта Української РСР у 1945–1953 рр.: особливості
формування та функціонування: Автореферат…дис. канд. іст. наук. — Запоріжжя,
2010. — 20 с.
5 Траверсе О.О. Лідерство і еліти у процесі становлення української політичної нації
// Еліти і цивілізаційні процеси формування націй: Зб. ст. — К.: ТОВ УВПК «ЕксОб»,
2006. — С. 112–123; Уткін О. Політичне лідерство та лідери. // Віче. — 2002. —
№ 4. — С. 77–78 та ін.
6 Зубкова Н.Ю. Общество и реформы. 1945–1964 / Н.Ю. Зубкова. — М.: ИЦ «Россия
молодая», 1993. — 200 с.; Зубкова Н.Ю. Послевоенное советское общество: политика
и повседневность. 1945–1953 / Н.Ю. Зубкова. М.: РОССПЭН. — 312 с.; Мохов В.П.
Региональная политическая элита Росии (1945–1991 гг.) / В.П. Мохов. — Пермь:
Пермское книжное издательство, 2003. — 238 с.; Мохов В.П. Политическая элита в
СССР // Перспективы. — 1991. — № 8. — С. 14–22 та ін.
7 Коновалов А.Б. Формирование и функционирование номенклатурных кадров
органов ВКП(б)-КПСС в регионах Сибири (1945–1991) : дис. ... д-ра ист. наук /
А.Б. Коновалов. — Кемерово, 2006. — 744 с.; Айрапетов В.А. Эволюция корпуса
первых секретарей ГК и РК ВКП(б) / КПСС: Тамбовская область, 1945–1982 гг. : дис.
... канд. ист. наук / В.А. Айрапетов — Тамбов, 2009. — 202 c. та ін.
8 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России. Вехи исторической эволюции
/ О.В. Гаман-Голутвина. — М.: Интеллект, 1998. — С. 275.
9 Штейнле О.Ф. Номенклатурна еліта Української РСР… — С. 14.
10 История России. ХХ век. — Т. 1. — М.: АСТ, 2009. — С. 491–493.
11 Политбюро ЦК ВКП(б) и Совет Министров СССР… — С. 10.
12 Політична історія України ХХ століття: у 6 т. / Ю.А. Левенець, М.С. Кармазіна,
Л.П. Нагорна; [голов. ред. І.Ф. Курас]. — К.: Генеза, 2002. — Т. 5. — С. 130.
13 Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв,
В.П. Дрожжин та ін. — К.: Вища шк., 2000. — С. 340.
155Відновлення функціональних параметрів партійно-державної номенклатури...
14 Мохов, В.П. Советская номенклатура как политический институт [Текст] /
В.П. Мохов // Номенклатура в истории советского общества. Тез. докл. интернет-конф.,
нояб. 2003 — март 2004 г. — Пермь, 2004 — С. 293.
15 КПСС в цифрах. 1953 год. — М. Госполитиздат, 1954. — С. 28.
16 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України). — Ф. 1. — Оп. 45. — Спр. 577. — Арк. 11.
17 Політична історія України ХХ століття… — Т. 5. — С. 109.
18 Закон про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства СРСР
на 1946–1950 рр. — К.: Політвидав, 1946. — С. 7.
19 Верт Н. История Советского государства: Учеб. / Пер. с фр. Н. Верт. — М.: Весь
мир, 2006. — С. 367.
20 Баран В.К. Україна: новітня історія… — С. 36.
21 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 46. — Спр. 3227, 3228.
22 Там само — Спр. 2262. — Арк. 5.
23 Там само. — Оп. 45. — Спр. 586. — Арк. 12.
24 Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв,
В.П. Дрожжин та ін. — К.: Вища шк., 2000. — С. 356–357.
25 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 45. — Спр. 538. — Арк. 14.
26 Новітня історія України (1900–2000): Підручник… — С. 352.
27 Верт Н. История советского государства… — С. 333.
28 Новітня історія України (1900–2000): Підручник… — С. 357–358.
29 Верт Н. История советского государства… — С. 336.
30 Баран В.К. Україна: новітня історія… — С. 36.
31 Там само. — С. 76.
32 Тимцуник В.I. Реформування системи влади та державного управління в УРСР
(1953–1964 рр.): монографія / В.І. Тимцуник; наук. ред. Н.Р. Нижник. — К.: Вид-во
НАДУ, 2003. — С. 161–162.
33 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 45. — Спр. 577. — Арк. 44–45.
34 Политбюро ЦК ВКП(б) и Совет Министров СССР… — С. 420.
35 Гимпельсон Е.Г. Советские управленцы 1917–1920 гг. / Е.Г. Гимпельсон. — М.:
Институт Российской истории РАН, 1998. — С. 171.
36 Новітня історія України (1900–2000): Підручник… — С. 366.
156 Петро Киридон
|