Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст

Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст

У статті визначено основні етапи радянознавчих досліджень у Великобританії, США та Канаді протягом другої половини ХХ ст. Окреслено вплив русистики та радянології на становлення та легітимацію української проблематики серед слов’янознавчих досліджень. Охарактеризовано особливості методологічного...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2012
1. Verfasser: Лаас, Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85716
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст / Н. Лаас // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 10-28. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-85716
record_format dspace
spelling irk-123456789-857162015-08-15T03:01:36Z Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст Лаас, Н. У статті визначено основні етапи радянознавчих досліджень у Великобританії, США та Канаді протягом другої половини ХХ ст. Окреслено вплив русистики та радянології на становлення та легітимацію української проблематики серед слов’янознавчих досліджень. Охарактеризовано особливості методологічного апарату, джерельної бази та інституційних осередків радянознавчих та українознавчих студій. В статье определены основные этапы советологических исследований в Великобритании, США и Канаде на протяжении второй половины ХХ в. Рассмотрено влияние русистики и советологии на становление и легитимацию украинской проблематики в среде славяноведения. Характеризировано особенности методологического аппарата, источниковедческой базы и институционных центров советологических и украиноведческих студий. The main stages of establishment of Soviet studies in Great Britain, the US and Canada during the second half of the XXth century are distinguished. The influence of Russian studies and Sovietology on the development and legi - timization of the Ukrainian aspects and problems among Slavic studies is analyzed. The peculiarities of the methodological apparatus, the source basis, and institutional centers of Soviet and Ukrainian studies are characterized. 2012 Article Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст / Н. Лаас // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 10-28. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85716 930.1=111:94(477) «ІІ пол. 19» uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті визначено основні етапи радянознавчих досліджень у Великобританії, США та Канаді протягом другої половини ХХ ст. Окреслено вплив русистики та радянології на становлення та легітимацію української проблематики серед слов’янознавчих досліджень. Охарактеризовано особливості методологічного апарату, джерельної бази та інституційних осередків радянознавчих та українознавчих студій.
format Article
author Лаас, Н.
spellingShingle Лаас, Н.
Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
author_facet Лаас, Н.
author_sort Лаас, Н.
title Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст
title_short Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст
title_full Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст
title_fullStr Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст
title_full_unstemmed Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст
title_sort характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині хх ст
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2012
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85716
citation_txt Характеристика етапів та особливостей вивчення радянознавчої та українознавчої проблематики гуманітарними науками англо-американських країн у другій половині ХХ ст / Н. Лаас // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2012. — Вип. 17. — С. 10-28. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
work_keys_str_mv AT laasn harakteristikaetapívtaosoblivostejvivčennâradânoznavčoítaukraínoznavčoíproblematikigumanítarniminaukamiangloamerikansʹkihkraínudrugíjpoloviníhhst
first_indexed 2025-07-06T13:04:07Z
last_indexed 2025-07-06T13:04:07Z
_version_ 1836902826595319808
fulltext Лаас Наталія (Київ) УДК 930.1=111:94(477) «ІІ пол. 19» ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТАПІВ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ РАДЯНОЗНАВЧОЇ ТА УКРАЇНОЗНАВЧОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ ГУМАНІТАРНИМИ НАУКАМИ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКИХ КРАЇН У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ ст. У статті визначено основні етапи радянознавчих досліджень у Вели - кобританії, США та Канаді протягом другої половини ХХ ст. Окреслено вплив русистики та радянології на становлення та легітимацію української проблематики серед слов’янознавчих досліджень. Охарактеризовано особ - ливості методологічного апарату, джерельної бази та інституційних осередків радянознавчих та українознавчих студій. Ключові слова: українські студії, радянологія, русистика, англо- американська історіографія. Ситуація у сучасній українській історіографії поки що складається у такий спосіб, що зовсім небагато вчених займаються історією історичної науки в зарубіжних країнах. Певним винятком з цього правила є польська та російська історіографії, передусім через географічну, історичну, культурну близькість цих держав до України, що підсилено знанням мов та доступ - ністю наукової літератури для аналізу. Розвиток історичної науки в інших країнах, на жаль, потрапляє в поле зору українських дослідників досить зрідка. Особливо дивною видається така ситуація щодо історіографії США, Великобританії, Канади, тобто тих країн, де склалася певна традиція вивчення україністики. Проте нині нам невідома жодна монографічна праця, у якій би розкривалися та узагаль - нювалися історія зарубіжної україністики, історія славістичних досліджень загалом, умови та фактори їх формування, інституційний, соціальний, інтелектуально-когнітивний та методологічний аспекти становлення укра - їнських студій в окремих зарубіжних країнах. Не вповні вдовольняє науковий запит і та ціла низка вже існуючих фахових досліджень щодо розвитку української гуманітарної науки в діаспорі (українська зарубіжна, еміграційна, діаспорна історіографія1), адже вони зосереджуються загалом на україномовних студіях як таких, що репрезентують неперервність поступу національної української історичної науки протягом всього ХХ ст. (сучасна «звична схема української історіо - графії» починається історико-літературними творами Київської Русі й через козацьке літописання, народницьку та державницьку школи, діяльність М. Грушевського продовжується в українській історичній науці на еміграції, яка зберегла українську традицію історіописання для її тріумфу в умовах незалежної України). У сучасній українській історіографії образ західної україністики сфор - мувався фактично лише на специфічному колі джерел — україномовних рефлексіях та саморефлексіях представників передусім українського емігра - ційного середовища. При специфічному «діаспорному» способі мислення — подавати кожну подію як грандіозне досягнення, що з психологічної точки зору в умовах іноетнічного середовища цілком зрозуміло, — це сприяло утвердженню дещо однобокого погляду на проблему. Пересічний україн - ський історик має цілу низку стереотипів щодо загального стану західної україністики2: 1) щодо масштабів роботи та значимості українознавства у колі інших славістичних дисциплін (ці масштаби є значно перебільшеними); 2) щодо кількості видрукуваних наукових праць та їх якісного показника (побутує уявлення про існування цілих кладезів літератури щодо найріз - номанітніших питань української історії); 3) щодо найновіших методологічних досягнень західної гуманіта рис - тики, які буцімто використовують західні українознавці у своїх працях (насправді донедавна це була досить консервативна спільнота, особливо старшого покоління, орієнтована передусім на національний наратив. Певні зміни у бік запозичень нових теоретичних напрацювань спостерігаємо лише в останні десятиліття); 4) щодо позбавленості праць західних українознавців суб’єктивного складника, тобто про відповідність їхніх праць історичній істині (на нашу думку, за своїми концептуальними характеристиками вони просто більше пасували до новотвореної національної історії); 5) наділення досліджень західних українознавців функціями арбітражу у вирішенні спірних питань і безумовним авторитетом, що зумовлює загаль - нообов’язковість та престижність посилань на зарубіжну українознавчу літературу. Зважаючи на побутуючі стереотипи та відсутність узагальнюючих до - слід жень з історії англо-американської історіографії та зарубіжної укра - їністики, вважаємо за потрібне дати коротку загальну характеристику анг - ломовної україністики зокрема та студій щодо Східної Європи/Росії/ слов’янських народів загалом. Початок славістичних (або слов’янознавчих) досліджень в Англії і США припадає на кінець ХІХ ст., однак до середини ХХ ст. славістика (передусім русистика) у науковій та освітній системі США, Канади та Великобританії займала маргінальне становище3. Справжній вибух наукового зацікавлення історією Росії, Радянського Союзу та країн Східної Європи, що опинилися у кремлівській орбіті, спостерігається з другої половини 1940-х рр.4. Цілком 11Характеристика етапів та особливостей вивчення... зрозуміло, що основною причиною, яка викликала такий посилений інтерес до цього регіону, стала «холодна війна», яка характеризувалася ідеоло - гічним, політичним, військовим і соціальним протистоянням двох супер - систем — США та СРСР. В умовах постійної конфронтації з Радянським Союзом у Сполучених Штатах виникла гостра необхідність вивчення свого противника, зокрема й у науковій площині. Академічне вивчення природи комуністичного режиму, передумов його виникнення і встановлення, на думку американських політиків, мало віднайти ключ до його послаблення і знищення. Уряди та громадськість західних країн очікували від наукових експертів швидких відповідей на поставлені запитання, проте несподівано з’ясува - лося, що таких спеціалістів з російської проблематики у західних країнах обмаль. З кінця 1940-х рр. на розвиток слов’янознавчих досліджень почали виділяти значні державні кошти. Відтоді і до середини 1990-х рр. славістика/ слов’янознавство (Slavic studies, в поодиноких випадках Slavonic studies), радянологія (Sovietology)5 та вивчення регіону Східної Європи (East European studies) постійно отримували чи не найбільші дотації від урядових установ, громадських та університетських фондів. Таким чином, слов’яно - знавство і передусім радянологія, які за традицією організації наукового життя в англо-американському середовищі вирізнялися за географічним фактором (т. зв. «area studies», «регіональні студії»), а відтак включали в себе вивчення історії, соціології, економіки, політики, права, мови та літе - ратури регіону, стали одними з найрозвинутіших у англо-американському світі наукових спеціалізацій6. Радянологія як наукова дисципліна у складі англо-американської гума - нітаристики та соціальних наук другої половини ХХ ст. була дуже осібним і специфічним явищем. Мабуть, це один з найяскравіших прикладів у світовій історіографії, на якому можна вивчати класичну для істориків проблему суб’єктивності історичного дослідження. Адже саме у радянології вплив позанаукових чинників набрав такого масштабу, що деякі дослідники взагалі відмовляють розробкам англо-американських спеціалістів із радян - ської проблематики у науковому статусі. Сучасні науковці із західного академічного середовища всіляко уникають формального і неформального вжитку цього терміну на позначення вивчення СРСР як такого, що має відчутні негативні конотації і навіть напівобсценічний присмак. З нашого погляду, така категоричність надмірна, адже не потрібно забу - вати, що функція радянології полягала таки в максимально правдивій, експертній оцінці СРСР. Істинної інформації потребував насамперед аме - риканський уряд — головний грошодавець цих досліджень, — щоб на їх основі вибудовувати стратегію взаємовідносин з Радянським Союзом. Така ситуація загалом утримувала більшість дослідників від свідомої фальси - 12 Наталія Лаас фікації даних і висновків. Інша справа, що під впливом цілої низки чин - ників, суб’єктивних та об’єктивних, судження радянологів справді були здеформовані та викривлені. До найочевиднішого суб’єктивного фактору належать загальносуспільні настрої у західному світі в умовах «холодної війни»7. Радянський Союз — утілення комунізму — сприймався як абсолютне зло, тоді як некомуністичні режими були втіленням добра, справедливого правління, демократичних свобод і загальнолюдських цінностей, гідного способу життя. СРСР у всьому цьому був антиподом, відтак ніс у собі загрозу руйнації звичного оточуючого світу, що викликало у західних громадян природне бажання захистити, ізолювати себе від джерела небезпеки, найкраще — знищити його повністю. Англо-американські радянологи також відчували подібні настрої. Ба більше, вони почувалися в авангарді боротьби з ворогом, адже від їхньої точності, фаховості та оперативності залежала здатність усієї системи західного світу швидко та адекватно реагувати на дії свого супротивника. Така психологія налаштовувала радянологів на особливий спосіб мислення — вишукування передусім слабких сторін, протиріч в організації і функціо - нуванні соціалістичного суспільства; пошук можливих осередків внутріш - нього опору в межах самої радянської системи; дослідження способів і механізмів індоктринації, упокорення і контролю за громадянами з боку верховної влади; вивчення політичної кон’юнктури у вищих ешелонах влади Радянського Союзу (т. зв. кремлінологія) тощо. Радянологія відчувала на собі й політичний тиск як з боку урядових кіл Заходу, так і, як це не дивно, з боку Радянського Союзу. Останній у непрямий спосіб впливав на тематичні та джерелознавчі аспекти дослід - ження шляхом політики надання віз, допуску до архівів і бібліотек. Дуже показовим у цьому сенсі є випадок з відомим американським україно - знавцем Джеймсом Мейсом, який не отримав дозволу в’їхати у Радянський Союз зважаючи на неугодну радянському керівництву українську тематику його досліджень8. Об’єктивним чинником неповноти і навіть хибності радянологічних досліджень був надзвичайно обмежений доступ їх творців до джерельної бази передусім через цілком зрозумілу відмову радянського керівництва у такому доступі9 (один з радянологів критично та дотепно порівнював радянологію з вивченням давніх цивілізацій з огляду на подібний стан їх джерел10). Отже, окрім архіву Троцького, смоленського архіву та деяких ін.11, англо-американські дослідники загалом користувалися опублікованими працями. Найбільш використовуваним типом джерельних матеріалів були офіційні усні та опубліковані заяви радянського вищого керівництва, преса (передусім московська), радянські друковані наукові та науково-публі - 13Характеристика етапів та особливостей вивчення... цистичні видання, оприлюднені статистичні дані, законодавча база, соціо - логічні опитування емігрантів з Радянського Союзу (йдеться про два великі проекти, зумовлені міграціями та переміщенням осіб унаслідок подій Другої світової війни і масовим виїздом із СРСР євреїв у 1970-х рр., — «Harvard Refugee Interview Project» у 1950–1951 рр. та «Soviet Interview Project» у 1983 р.12), враження від перебування у СРСР нечисленних громадян із західних країн, нелегально перевезена на Захід дисидентська література тощо. З цього переліку стає зрозумілим, наскільки викривлена картина реалій соціалістичного устрою мала постати в уяві навіть найоб’єк тив - нішого радянолога, якщо він керувався у своїх висновках такими специ - фічно орієнтованими джерелами. Обмеженість доступної джерельної бази спровокувала в англо-амери - канській радянології становище, коли джерела диктували радянологам тему та методологію наукового дослідження, обмежували їхні зусилля у рамках передусім політичної історії і так би мовити «гіперкритики джерел» (коли дослідники були схильні більше вірити прямо протилежному від того, що стверджувалося офіційними радянськими документами, та водночас майже сліпо довіряти інформації, отриманій в обхід офіційних каналів). Інституційно славістичні та радянологічні дослідження розвивалися у формі наукових досліджень кафедр і департаментів (відділень) та науково- дослідницьких центрів у межах університетів. Кількість таких центрів була досить велика, мало не при кожному значному університеті. Традиційно найрозвинутішими славістичні дослідження були у трьох американських університетах — Гарвардському, Колумбійському та Каліфорнійському (Берклі), кафедри російської мови при яких були відкриті вже на початку ХХ ст. Після революції у Росії у 1917 р. при Стенфордському університеті утворено перший спеціалізований центр — Гуверівський інститут війни, революції і миру, що згодом накопичив надзвичайну кількість фактичного матеріалу з історії Росії і СРСР. Однак найінтенсивніше процес утворення спеціалізованих кафедр і центрів з русистики, слов’янознавства та радяно - логії відбувався у перші повоєнні роки. Саме тоді виникли найзначніші осередки вивчення славістики в англо-американській гуманітаристиці — Російський інститут (нині — Інститут Гарімана) Колумбійського універ - ситету (1946), Російський дослідницький центр Гарвардського університету (1948), центри слов’янських та східноєвропейських досліджень двох калі - форнійських університетів у Берклі та Лос-Анджелесі, університетів Інді - ани та Мічігана (1950-ті)13. У Великобританії слов’янознавчі центри у цей час виникли у Глазго, Бірмінгемі, Оксфорді, традиції вивчення славістики вже мала Школа слов’янських та східноєвропейських досліджень Лондон - ського університету. Протягом другої половини ХХ ст. подібні центри з’являються в університеті Джорджтаун, університеті Джорджа Вашинг - 14 Наталія Лаас тона, Стенфордському університеті, університеті Ілінойсу, університеті Пітсбургу тощо14. Велике значення у слов’янознавчих дослідженнях відігравала фахова періодика, розквіт якої припав на другу половину ХХ ст. Серед провідних фахових часописів з історії Росії, Радянського Союзу, Східної Європи згадаємо наступні: «The Russian Review» (британський журнал виходив у 1912–1914 рр., американський — з 1941 р.)15; «Slavic and East European Review» (британський журнал 1922–1941 рр.; у 1941–1945 рр. у зв’язку з війною виходив у США, з 1945 р. американський варіант продовжував виходити в США під назвою «The American Slavic and East European Review», з 1961 р. змінив назву на «Slavic Review»16); «Soviet Studies» (британський журнал 1949–1991 рр., з 1993 р. виходить під назвою «Europe- Asia Studies»); «The Russian History»; «Kritika» (оригінальний гарвардський проект та «нова серія» з 2000 р.)17; «Canadian Slavonic Papers» (канадський журнал, з 1965 р.); «Nationalities Papers»; «Communist Affairs» (американ - ський журнал, з 1962 р.); «Problems of Communism» (з 1952 р., нині «Problems of Post-Communism»); «Survey» (до 1962 р. «Soviet Survey»); «Studies in Comparative Communism»; «Oxford Slavonic Papers»18; «Solanus» (британський журнал, 1966–1986 рр.); «Australian Slavonic and East European Studies»; «East European Politics and Societies»; «East European Quarterly»; «Journal of Communism Studies and Transition Politics»; «Journal of Cold War Studies»; «Slavonic and East European Review» тощо. З ідейної точки зору англо-американська славістика та радянологія сфор - мувалися під впливом кількох факторів. На нашу думку, визначальні позиції серед них займала політична еміграція з Радянського Союзу та країн Східної Європи. З революційної Росії виїхало чимало осіб, багато з яких були представниками інтелектуальних професій — професори, викладачі, нау - ковці, філософи, письменники тощо. До Другої світової війни їхні екс пертні знання з російської і регіональної східноєвропейської царини не мали на Заході значного суспільного попиту, хоча частина з них отримала місця на кафедрах провідних американських університетів ще у 1920–1930-х рр. Ситуація суттєво змінилася з початком «холодної війни». Власне англо- американські інтелектуали не були спроможні задовольнити тогочасну нагальну потребу в спеціалістах-слов’янознавцях. Відтак, на певний час на перші позиції вийшли російські емігранти, котрі передусім взяли на себе функцію виховання нового покоління експертів-радянознавців, слов’яно - знавців і русистів, — Г. Вернадський, М. Карповіч, М. Ростовцев, Л. Стра - ховський, Д. Святополк-Мірскій, М. Трофімов, М. Флорінський та ін.19. Саме від своїх російських учителів перші повоєнні радянознавці перейняли не лише концептуальне, методологічне та термінологічне бачення усього регіону, а й певні національні та культурні стереотипи сприйняття росій - 15Характеристика етапів та особливостей вивчення... ськими вченими своєї історії — як історії Російської імперії — та інших народів, з якими вони цю історію поділяли. Саме інсталювання російської інтелектуальної традиції у наукові практики англо-американської історіо - графії в умовах кризової трансформації наукового середовища повоєнного західного світу зумовило домінування у дискурсі англо-американської істо - ричної науки кількох типових стереотипів. Перший з них, найочевидніший для незахідного читача і найкритикованіший у подальших дослідженнях, — це ототожнення Радянського Союзу з Росією, синонімічне прирівнення Російської імперії до держави російського народу, що значною мірою спровокувало нівелювання вивчення інших національностей СРСР. На теоретичному та методологічному рівні протягом другої половини ХХ — початку ХХІ ст. у англо-американській історіографії сформувалося кілька наукових концепцій щодо Радянського Союзу — тоталітаристська, ревізіоністська, транзитологія, постколоніальна теорія та імперська перспек - тива, культурні студії СРСР та ін. Перша з них — тоталітарна перспектива — найпопулярніша, займала домінуючі позиції протягом другої половини 1940-х — середини 1960-х рр., з частковою реабілітацією у кінці 1980-х рр.20. Теоретиками цього напряму стали Ханна Арендт з її працею «Джерела тоталітаризму»21, Карл Фрідріх і Збігнев Бжезінський — «Тоталітарна диктатура та автократія». Найвідо - мішими послідовниками були радянологи Дж. Кенан, В. Лакер, М. Маліа, Р. Пайпс, А. Улам, Л. Шапіро та ін. Тоталітаризм як політична теорія розроблена К. Фрідріхом і З. Бжезінським у середині 1950-х рр. у їхній праці «Тоталітарна диктатура і автократія». К. Фрідріх проголосив, що в основу свого дослідження поклав «морфологічний» підхід. За ним він виділяв шість ознак тоталітаризму як суспільного і політичного устрою, що утво - рюють т. зв. «тоталітарний синдром». Серед перерахованих ознак були офіційна монопольна ідеологія; панівна і єдина масова партія; теро рис - тичний поліційний контроль; монополія на засоби масової інформації; монополія на зброю; централізоване планування та управління економікою. Втім, засадничу роль відігравала таки моноідеологія. Головною інтенцією концепції К. Фрідріха та З. Бжезінського було показати принципову інако - вість тоталітаризму в порівнянні із західними ліберальними режимами. Теорія тоталітаризму швидко здобула собі прихильність серед західних радянологів і стала визначальною концепцією для будь-якого тогочасного дослідження Радянського Союзу. У межах тоталітарної теорії поширення здобули дослідження з політичної історії, зокрема сформувалася ціла ко горта т. зв. «кремленологів», головним об’єктом дослідження яких став процес прийняття політичних рішень на найвищому рівні в СРСР з його головними дійовими особами, формальними та неформальними процедур ними характе - ристиками та факторами впливу на перевагу того чи іншого рішення. 16 Наталія Лаас Другий методологічний напрям — ревізіонізм — сформувався на про - тивагу попередній тоталітаристській концепції і користувався попитом у середині 1960-х — середині 1980-х рр. Головними його представниками були Е. Актон, Е. Кар, С. Коен, М. Левін, А. Рабінович, Р. Суні, Ш. Фітц - патрик та ін. Ревізіонізм представляло нове покоління спеціалістів- радянологів, які загалом були незадоволені теорією тоталітаризму як пояснювальною концепцією щодо історії Радянського Союзу, передусім її розумінням радянського суспільства як статичного та незмінного протягом довгого історичного періоду, а також заангажованістю попереднього поко - ління дослідників обставинами «холодної війни»22. Дослідники звернули увагу, що Радянський Союз — це зовсім не статична система, навпаки, вона здатна до змін та еволюції у політичній, соціальній і культурній сферах. Особливо очевидним це стало щодо постсталінського періоду, для вивчення якого тоталітарна теорія абсолютно не надавалася. Іншим об’єктом критики ревізіоністів стала переважаюча у працях представників тоталітарної школи політична проблематика. Натомість було запропоновано зосередитися на соціальних процесах та динаміці радян - ського суспільства23. Втім навіть при вивченні політичної історії ревізіоністи послуговувалися цілою низкою різних концепцій і теорій, які акцентували увагу насамперед на динамічному аспекті проблеми, — «конфліктна модель», теорія «груп інтересів» тощо. Основною відмінністю у методо - логічній царині між тоталітарною та ревізіоністською школами було питання унікальності радянського суспільства. Якщо тоталітаристи роз - глядали Радянський Союз як виняток, особливий та унікальний тип соці - ального устрою, то ревізіоністи вважали, що між СРСР і західними демо - кратіями можна знайти спільні риси, отже щодо радянського сус пільства можна застосувати певні емпіричні методи та теорії, які початково вико - ристовувалися для західних країн (особливо захоплювалися тогочасні нау - ковці теоріями модернізації та ідеєю поступової конвергенції радян ського та західного демократичного способу життя). Це дало можливість суттєво розширити методологічний арсенал радянознавчих досліджень. Поперемінне домінування то тоталітарного, то ревізіоністського підходів у англо-американській історіографії історії Радянського Союзу продов - жувалося протягом усієї другої половини ХХ ст. Певні зміни відбулися лише з розпадом Радянського Союзу, який сам собою взагалі поставив питання правомірності існування радянології як наукової дисципліни, котра начебто не виконала свого призначення, не передбачивши розпад комуністичної системи. Дослідники змушені були по-новому переглянути всі попередні теоретичні та методологічні постулати щодо історії Радянського Союзу, що ініціювало цілком осібний етап в розвитку англо-американського слов’яно - знавства. 17Характеристика етапів та особливостей вивчення... В. Петровський, наприклад, відзначав наступні тенденції у розвитку англо-американської історіографії 1990-х рр.: 1) увага змістилася до політичних і національних питань; соціальна історія змінилася культурною; на перший план вийшли проблеми іден - тичності, мови, ментальності, соціальних ритуалів і практик, побутова історія; 2) актуалізувалося питання спадкоємності Російської імперії та радян - ської держави; 3) активізувалися дискусії з приводу того, чи був СРСР імперією, і якщо так, то з якими характеристиками, і чи можна в такому разі вважати Україну колонією; 4) спостерігався бум теми сталінізму як ключової для осмислення всієї історії СРСР; 5) посилилася увага до національних відносин у СРСР24. Загалом, у 1990–2000-х рр. в осмисленні радянської історії побутувало кілька методологічних підходів: транзитологія, постколоніальні студії, ім - перська перспектива. Популярністю стали користувалися також культурна історія, історія повсякденності, історія пам’яті, вивчення «сталінської суб’єктивності» тощо. У цілому комплексі теорій, об’єднаних під загальною назвою транзи - тологія, увага зосереджувалася на трансформації соціальних і політичних процесів у країнах колишнього соцтабору25. Втім, історія СРСР тут не набула самостійного значення, а слугувала лише «стартовим майданчиком» для подальших міркувань про сучасність. Основна ідея транзитологів поля - гала в тому, що перехід пострадянських держав від тоталітарного минулого до демократії західного зразка неминучий, хоча в процесі цього держави перебувають у певному перехідному стані. Загалом, особливість цієї групи концепцій у тому, що вони ґрунтувалися на політологічних і соціологічних дослідженнях сучасного їм пострадянського суспільства. Це формувало відповідний «політично-кон’юнктурний» погляд, що більшою мірою базу - вався на бажаному для західних дослідників результаті «навернення» пострадянських країн у західну демократію, аніж на реальних фактах. З часом дослідники, звичайно, усвідомили хибність власних сподівань, відтак виникли ідеї про пострадянський простір як «сіру зону», розвиток якого може рухатися у різних напрямах — демократія, авторитаризм, або залишатися у перехідному стані — т. зв. віртуальна демократія, вимушений плюралізм, керована демократія тощо. Інший методологічний напрям досліджень — постколоніальні студії. Теорія постколоніального розвитку — одна з провідних концепцій у гуманітарній науці останніх десятиліть. Початок їй поклали дослідження Едварда Саїда, зокрема публікація його книжки «Орієнталізм» (1978)26. 18 Наталія Лаас Хоча в «класичній» постколоніальній теорії йдеться про колишні неєвро - пейські колонії великих європейських імперій, нині робляться спроби роз - ширити цю теорію на дослідження будь-яких взаємовідносин, що будуються за типом метрополія — залежна територія, не концентруючись лише на європейських імперіях. Головну увагу прихильники цього підходу звер - тають на особливості розвитку колишніх колоній, що у контексті історії Радянського Союзу знову, як і в попередньому випадку, повертає нас до постсоціалістичного суспільства27. Врешті, прихильники імперської перспективи чи не єдині, хто зосеред - жується на історичних аспектах, адже вони роблять спробу осмислити досвід Росії як тотально імперської структури28. До цього часу термін «імперія» мав лише негативну конотацію: державні утворення, що ним означувалися, сприймалися як завойовницькі, агресивні, недемократичні тощо (наприклад, рейгановий вираз «імперія зла» щодо СРСР). Здавалося, що розпад СРСР лише підтвердив думку про нестійкість багатона ціо - нальних утворень, але викликані ним дослідження «нового націоналізму» поставили під сумнів попередню безумовну легітимність і самоочевидність принципу «національної держави». Відтак, дослідники позиціонують вживання терміну «імперія» лише як конструктивної аналітичної категорії29. Однак у більшості сучасних «імперіологічних» дослідженнях звертається увага на період Російської імперії, коли статус Росії як імперії очевидний. Проблема ж імперського характеру Радянського Союзу досі викликає чис - ленні дискусії та обговорення30, хоча в сучасній англо-американській істо - ріографії щороку більшає праць, засадничим принципом яких є означування Радянського Союзу як імперії («імперія позитивної дискримінації» Тері Мартіна, «імперія націй» Френсін Гірш, «імперіалізм як вища стадія соці - алізму» Юрія Сльозкіна, «імперія пам’яті» Сергія Єкельчика тощо31). Найбільші методологічні зміни в англо-американській радянології від - булися завдяки «культурному повороту» у цій галузі. Саме культурну істо - рію та культурно-антропологічний підхід до вивчення радянського суспіль - ства провідні фахівці у галузі вважають основним у сучасній історіографії. Прихильники такого підходу схильні трактувати СРСР особливою куль - турою чи цивілізацією, з характерними для неї соціокультурними фено - менами. Звідси увага до проблем менталітету та уявлень звичайних радян - ських громадян, ритуалів, святкувань і церемоній, народної та етнічної культури, конструювання суспільних символів, повсякденного життя, соціо - культурних ідентичностей, ідеології тощо. Розглянемо тепер, яким же чином у науково-інтелектуальний простір англо-американської історіографії потрапила українська проблематика. Уявлення про неросійські нації та народи Росії і східноєвропейського регіону в середовищі англо-американської гуманітаристики середини ХХ ст. 19Характеристика етапів та особливостей вивчення... було ще менш ясним, ніж знання про самих росіян. Повоєнний вплив російських емігрантів на структуру та методологію радянознавчих дослід - жень з їхньою великодержавницькою концепцією аж ніяк не сприяв про - ясненню ситуації з нетитульними, недержавними націями та народами регіону. Нівелювання національної проблематики посилювалося також через особливості інтелектуальної та соціальної ситуації у середовищі української діаспори, яка б могла, як можна припустити, у такий же спосіб вплинути на англо-американські дослідження, як це вдалося зробити російським еміг - раційним ученим. Однак, порівняно зі своїми російськими візаві, які осе - лилися в Америці ще в довоєнний час, основні сили українських діаспорних учених у міжвоєнний період перебували в Центрально-Східній Європі. Навіть після закінчення війни пройшло кілька років, що означуються як «таборовий період», аж поки українські дослідники разом з частиною заснованих ними наукових установ перебралися до Північної Америки — Сполучених Штатів та Канади32. Зважаючи ще й на адаптаційний період у нових країнах, українці фактично втратили час, коли спеціалісти-слов’яно - знавці були найзатребуванішими в англо-американській історіографії. Проте й самі українці не поспішали включатися до системи англо- американської науки, вбачаючи своє завдання не в інтеграції до міжна - родного наукового простору, а в збереженні чистоти наукової, мовної (!) та інтелектуальної традиції українських суспільствознавчих наук33. Склада - ється враження, що українські наукові емігранти з відновленими чи ново - посталими — Науковим товариством імені Тараса Шевченка, Українською Вільною Академією Наук в Америці та Канаді тощо34 — діяли у ізольо - ваному науково-інтелектуальному просторі, що не перетинався з англомов - ною славістикою, яка саме знаходилася у процесі свого соціально-інсти - туційного та теоретично-методологічного становлення. Більше того, ставлення представників англо-американської історіографії до українського еміграційного середовища було вкрай обережним. Тут до вже згадуваного свідомого ізоляціонізму українців додався ще й фактор заплямованої зв’язками з німецькими нацистами репутації українського націоналістичного руху, представниками чи прихильниками якого були начебто всі українські емігранти. Окремі особи як з одного, так і з іншого наукових кіл, що намагалися встановити контакти з іншою стороною (наприклад, К. Менінг та Ф. Мозлі від західних учених чи Ю. Луцький від українців), серед своїх вважалися маргіналами і ледь не зрадниками — чи то наукової об’єктивності ліберального світу, чи то українського куль - турного спадку35. Зміни в англо-американському науковому середовищі, які й започат - кували власне англомовну україністику (Ukrainian studies36) як науково 20 Наталія Лаас легітимну дисципліну, припадають на другу половину 1960-х рр. Визна - чальним їх фактором став прихід у науку нового покоління вчених укра - їнського походження37. Саме у цьому середовищі зародилася ідея відсепа - рувати інтелектуально та інституційно українознавчу проблематику від російських студій, причому зробити це у спосіб прийнятний і легітимний в очах західної наукової спільноти38. Як результат реалізації на практиці цього проекту в англо-американській освітньо-науковій системі постали такі інституції, як кафедра української історії, заснована у 1968 р. (очільники — Омелян Пріцак, Роман Шпорлюк, Сергій Плохій), кафедра української літератури і кафедра мовознавства з 1973 р. (на першій працював Григорій Грабович, на другій — Майкл Флаєр) у Гарвардському університеті, Український науковий інститут Гарвард - ського університету (США), заснований зусиллями Омеляна Пріцака 1973 р.39. Канадський інститут українських студій Альбертського універ - ситету (Канада) постав у 1976 р. завдяки активності Манолія Лупула та Петра Саварина40. До цього слід згадати також кафедру українських студій при Торонтському університеті, засновану на початку 1980-х рр., профе - сором якої був Пол Магочій; кафедру української культури та етнографії ім. Гуцуляків при Альбертському університеті (1989)41; кафедру українських студій Оттавського університету (1993) тощо. Було засновано періодичні органи нового типу — «Harvard Ukrainian Studies»42 та «Journal of Ukrainian Studies», що суттєво підважили існуючу до того англомовну українознавчу періодику — «The Ukrainian Quarterly» та «The Ukrainian Review», останній вирізнявся відверто пронаціоналістичною орієнтацією. Головною метою новозаснованих інституцій разом з усією інфраструк - турою було включення їх до англомовної історичної науки, відтак вони притримувалися таких принципів, як переважаюча англомовність у мовно- комунікативній сфері43, підкреслена об’єктивність наукових досліджень та відсепарування історії України від решти історій. Два останні принципи зумовили орієнтацію переважно на середньовічну, ранньомодерну та мо - дерну історію й уникнення досліджень нещодавнього минулого, пов’язаного з історією СРСР. Це дозволяло оминути небажані закиди у англо-амери - канському науковому середовищі щодо пронаціоналістичної позиції, водно - час дозволяло поширити хронологічно історію власне України на більш ранні часи. Внаслідок цього англо-американські українознавчі наукові інс - титуції опанували період української історії до початку ХХ ст., тоді як історія України ХХ ст. продовжувала перебувати у складі радянології. Остання за масштабами свого розвитку в англо-американській науці далеко перевищувала скромні зусилля західних українознавців, однак зосереджувалася переважно на Радянському Союзі загалом, не занадто виокремлюючи й толеруючи національні історії. До того ж радянологи у 21Характеристика етапів та особливостей вивчення... методологічній та термінологічній площині часто ототожнювали СРСР лише з Росією, вважали їх чи не синонімічними термінами щодо однієї й тієї ж держави, дарма, що формально Росія були лише однією з п’ятнадцяти республік у складі федерації. Це виявлялося, зокрема, у тому, що англо- американські дослідники часто оперували даними щодо російської тери - торії, а висновки, отримані на їх основі, поширювали на весь СРСР. Чи, наприклад, у вживанні окремих термінів, коли росіян називали «титульною національністю», а всі інші нації та етноси — «національними меншинами», хоча українців, приміром, можна вважати титульною нацією у межах радянської України. Такі загалом поширені методологічні викривлення дали підстави деяким зарубіжним вченим критикувати англо-американську історіографію за спрощений підхід до національної проблематики в межах Радянського Союзу та нівелювання національно орієнтованих досліджень, зокрема й україністики44. З такою критикою можна погодитися. Від себе лише додамо, що, попри примітизоване ставлення англо-американських дослідників до національної проблематики, національна та етнічна призма були єдиними, крізь які неросійські національності у складі СРСР взагалі оприявнювалися як окремішня цілісність, тоді як при політичному, економічному, соціаль - ному підході національна тематика виступала лише як локальна варіація на російські реалії. Узагальнюючи, окреслимо кілька варіантів сприйняття України англо- американськими радянознавцями другої половини ХХ — початку ХХІ ст.: 1) Українці як одна з багатьох національностей Радянського Союзу, щодо яких застосовувався термін «неросійські народи СРСР». Відповідно основ - ний контекст таких досліджень — статус Росії, російської нації, російської мови у СРСР, політика русифікація і процес взаємовідносин/протистояння російської та інших національностей. Звичайно, українці сприймалися як нація, що входить до складу СРСР, але акцент таких праць швидше не на ототожненні українців та росіян, а на їх відмінностях, на етнічних особ - ливостях кожного з народів, і, відповідно, на особливостях національної політики вищого керівництва щодо неросійських національностей; 2) Україна як адміністративна одиниця Радянського Союзу, що має статус республіки. Найчастіше такий образ зустрічається в працях, котрі дослід - жують особливості управління в СРСР, його адміністративно-територі - альний устрій, процес прийняття рішень, функціонування бюрократичного апарату тощо. У даному випадку Україна сприймається менше як структура, більше як результат рішень радянського керівництва з метою ефективнішого державного управління; 3) Україна як географічний регіон, населений не лише етнічними укра - їнцями, а й представниками інших етнічних груп, що вже є органічною 22 Наталія Лаас частиною цього регіону в силу різних історичних обставин. Україна спри - ймається так в історії єврейства Радянського Союзу, а також історії крим - ських татар, німців та інших етнічних груп; 4) Україна як реально чи потенційно незалежна держава. Самостійна українська держава існувала в 1917–1920 рр., однак пізніше, як відомо, була включена до складу Радянського Союзу. Особливо цікавив англо-амери - канську історіографію проект незалежності України в інтелектуальній думці українських діячів, передусім українських націоналістів; 5) Україна як спірна територія. Такий образ сприйняття характерний для праць, де вивчається геополітичне становище Східної Європи, міжнародні стосунки СРСР з державами, що межують з українськими землями, особ - ливо у вирішенні питань кордонів, обміну населенням тощо. Цей контекст присутній і в працях, які стосуються історії окремих регіонів України, передусім Галичини, Буковини, Закарпаття, Волині, котрі свого часу знахо - дилися у складі різних держав. На сучасному етапі певне право на самостійність в англо-американській історіографії здобули лише такі періоди історії України, як ранньомодерний (який власне ставить питання появи українців як модерної нації) і пост - радянський (коли для зарубіжного дослідника Україна з’явилася на полі - тичній карті світу). Радянський період української історії все ще продовжує перебувати в ширшому інтелектуальному просторі вивчення Радянського Союзу загалом. В статье определены основные этапы советологических исследований в Великобритании, США и Канаде на протяжении второй половины ХХ в. Рассмотрено влияние русистики и советологии на становление и легити - мацию украинской проблематики в среде славяноведения. Характери зи - ровано особенности методологического аппарата, источниковедческой базы и институционных центров советологических и украиноведческих студий. Ключевые слова: украинские студии, советология, русистика, англо- американская историография. The main stages of establishment of Soviet studies in Great Britain, the US and Canada during the second half of the XXth century are distinguished. The influence of Russian studies and Sovietology on the development and legi - timization of the Ukrainian aspects and problems among Slavic studies is analyzed. The peculiarities of the methodological apparatus, the source basis, and institutional centers of Soviet and Ukrainian studies are characterized. Key words: Ukrainian studies, Sovietology, Russian studies, Anglo-American historiography. 23Характеристика етапів та особливостей вивчення... 1 Атаманенко А. Українська зарубіжна історіографія: до проблеми образу // Ейдос. — 2006. — № 2. — С. 255; Атаманенко А.Є. Українське історичне товариство: ідеї, постаті, діяльність (1965–1991). — Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2010; Ясь О. Українська зарубіжна історіографія 1945–1991 рр. у світлі рефлексій її репрезентантів // Ейдос. — 2005. — Вип. 1. — С. 333–357. 2 Причинами виникнення цих стереотипів слід вважати малообізнаність україн - ських істориків із науково-культурними реаліями західних країн. Наприклад, Богдан Медвідський відзначав непорозуміння, які виникають між українськими та англо- американськими дослідниками щодо терміну «кафедра», «катедра», яким у постра - дянському та західному науковому світі означуються зовсім різні способи організації наукового життя: Медвідський Б. Катедра української культури та етнографії ім. Гуцу - ляків при Альбертському університеті: контекстуальна аналіза // Західноканадський збірник / Упор. Яр Славутич. — Едмонтон, 1998. — Ч. 3. — С. 40–41. 3 Докладніше про перші кроки зарубіжної славістики/слов’янознавства див.: Ornstein J. Slavic and East-European studies: Their development and status in the Western hemisphere. — Washington: US Department of agriculture, Graduate school, 1957. 4 Ширше про становлення радянології у перші повоєнні роки див.: Меньковский В. И. История и историография: Советский Союз 1930-х годов в трудах англо-амери - канских историков и политологов. — Минск: БГУ, 2007. — С. 33–48. 5 Про виникнення терміну «радянологія», його хронологічне, географічне та пред - метне наповнення докладніше див.: Меньковский В.И. История и историография: Советский Союз 1930-х годов в трудах англо-американских историков и политологов. — Минск: БГУ, 2007. — С. 11–21. 6 Американские советологи: Справочник / Сост. Я.А. Блинкин. — М.: АН СССР, ИНИОН, 1990. 7 Проблему психологічних концептів і стереотипів сприйняття Росії та Радянського Союзу пересічним американським дослідником порушила сучасна російська дослід - ниця Єлєна Лаптєва: Лаптева Е. Американское россиеведение 1970–2000 гг.: Харак - терные черты социокультурных исследований. Автореферат дис… д. и. н. — Тюмень, 2005. — С. 35. 8 Мейс Дж. «Ваші мертві вибрали мене...». — К.: Українська прес-група, 2008. — С. 12. Про необхідність «правильно» сформулювати тему дослідження, аби отримати дозвіл в’їзду до СРСР, згадували й інші колишні радянологи, зокрема, й під час особистого спілкування з авторкою цієї статті. 9 Перша радянсько-американська угода про культурний обмін була підписана 1958 року. 10 Меньковский В.И. История и историография: Советский Союз 1930-х годов в трудах англо-американских историков и политологов. — Минск: БГУ, 2007. — С. 41. 11 Архів Троцького — це більша частина особистих паперів і матеріалів Льва Троцького, створених головним чином в еміграції, описаний та зберігається в біб - ліотеці Гарвардського університету (США). «Смоленський архів» — документи Смоленського обкому ВКП(б), захоплені під час Другої світової війни німцями, згодом потрапили до Національного архіву США, а 2002 р. були повернуті в Росію і зараз зберігаються у Смоленському державному архіві (див.: Гримстед П.К. Зарубежная архивная россика и советика. Происхождение документов или их отношение к истории России (СССР), потребность в описании и библиографии // Отечественные архивы. — 1993. — № 1. — С. 20–53; Шепелев В.Н. Новые факты о судьбе документов 24 Наталія Лаас «Смоленского архива» (по материалам РЦХИ ДНИ) // Проблемы зарубежной архивной россики: Сб. ст. — М.: Информац.-издат. агенство «Русский мир», 1997. — С. 124– 133). 12 Berliner J. The Harvard Project and the Soviet interview project // Post-Communist studies and political science: Methodology and empirical theory in sovietology / eds. by F. Fleron, E. Hoffmann. — Boulder et al.: Westview Press, 1993. — P. 177–182. 13 Краснов И.М. Изучение истории СССР в США: некоторые цифры и факты // История СССР. — 1964. — № 6. — С. 167–169. 14 Меньковский В.И. История и историография: Советский Союз 1930-х годов в трудах англо-американских историков и политологов. — Минск: БГУ, 2007. — С. 34, 204–287. 15 Левина Е. Проблемы российской истории на страницах журнала «Russian Review» (США) // Отечественная история. — 1998. — № 2. — С. 143–148. 16 Илюхина Р.М. Вопросы истории советского общества на страницах американс - кого журнала «The American Slavic and East European Review» (1941–1961 гг.) // История СССР. — 1962. — № 3. — С. 179–191. 17 Блинкин Я.А. «Kritika» — американский журнал по истории СССР // Вопросы истории. — 1983. — № 4. — С. 162–168. 18 Кузьмина В.Д., Хорошкевич А.Л. Вопросы истории СССР в «Оксфордских славянских записках» (1950–1957, тт. 1–7) // История СССР. — 1958. — № 1. — С. 202–213. 19 Див., наприклад: Болховитинов Н.Н. Русские ученые-эмигранты (Г.В. Вернадс - кий, М.М. Карпович, М.Т. Флоринский) и становление русистики в США. — М.: РОССПЭН, 2005. 20 Schapiro L. The concept of totalitarianism // Survey. — 1969. — no. 73, Autumn. — P. 93–115; Игрицкий Ю.И. Концепция тоталитаризма: уроки многочисленных дис - куссий на Западе // История СССР. — 1990. — № 6. — С. 172–190; Граціозі А. Війна і революція в Європі, 1905–1956 рр. / Пер. з іт. М. Прокопович. — К.: В-цтво Соломії Павличко «Основи», 2005. — С. 71–97; Меньковский В.И. История и историография: Советский Союз 1930-х годов в трудах англо-американских историков и политологов. — Минск: БГУ, 2007. — С. 48–77. 21 Укр. переклад: Арендт Х. Джерела тоталітаризму. — К.: Дух і літера, 2005. — 584 с. 22 Fukuyama F. The modernizing imperative: The USSR as an ordinary country // The National Interest. — 1993. — Vol. 31, Spring. — P. 10–18; Fitzpatrick S. Revisionism in retrospect: A personal view // Slavic Review. — 2008. — Vol. 67. — № 3. — P. 682–704. 23 Fitzpatrick S. New perspectives on Stalinism // Russian Review. — 1986. — Vol. 45. — № 4. — P. 357–373. 24 Петровський В.В. Українсько-російські взаємини в сучасній західній науковій літературі (1991–2001 рр.). — Харків: Майдан, 2003. — С. 144–164. Див. також: Лаптева Е. Некоторые характерные тенденции в развитии американского россие - ведения 1990-х годов // Отечественная история. — 2004. — № 2. — С. 159–169. 25 Кузнецов И.И. Парадигма транзитологии (Плюсы и минусы объяснительной концепции переходного периода) // Общественные науки и современность. — 2000. — № 5. — С. 46–51. 25Характеристика етапів та особливостей вивчення... 26 Укр. переклад: Саїд Е. Орієнталізм. — К.: В-цтво Соломії Павличко «Основи», 2001. 27 Докладніше див., наприклад: Grabowicz G. Ukrainian studies: Framing the contexts // Slavic Review. — 1995. — Vol. 54, no. 3. — P. 674–690; From Sovietology to Postcoloniality: Poland and Ukraine from a postcolonial perspective / Ed. by J. Korek. — Södertörns: Södertörns högskola, 2007; Velychenko S. Post-Colonialism and Ukrainian History // Ab Imperio. — 2004. — № 1. — P. 391–404; Величенко С. Постколоніялізм, Европа та українська історія // Україна Модерна. — К.; Львів: Критика, 2005. — Чис. 9. — С. 237–248; Саїд Е. Культура й імперіялізм. — К.: Критика, 2007; Шкандрій М. Постколоніяльний складник дискурсу України // Критика. — 2006. — Чис. 1–2; Dyogot E. How to qualify for postcolonial discourse // Ab imperio. — 2002. — no. 2. — P. 547–550; Dikovitskaya M. Does Russia qualify for postcolonial discourse? A response to Ekaterina Dyogot’s article // Ab imperio. — 2002. — no. 2. — P. 551–557. 28 Семенов А. Чем был Советский Союз и что означает его распад: дискуссии западных историков // Неприкосновенный запас. — 2001/2002. — № 6. — С. 26–32; Новая имперская история постсоветского пространства: Сб. ст. (Библиотека журнала Ab Imperio) / Под ред. И.В. Герасимова, С.В. Глебова, А.П. Каплуновского, М.Б. Мо - гильнер, А.М. Семёнова. — Казань: Центр исследований национализма и империи, 2004; Baron N. New spatial histories of Twentieth century Russia and the Soviet Union: Surveying the landscape // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. — 2007. — Bd. 55, H. 3. — S. 374–400; Breyfogle N. Enduring Imperium: Russia/Soviet Union/Eurasia as multiethnic, multiconfessional space // Ab imperio. — 2008. — no. 1. — P. 75–129; Suny R.G. Studying empires // Ab imperio. — 2008. — no. 1. — P. 205–213. 29 Новая имперская история постсоветского пространства. — С. 7–29. 30 Lieven D. The Russian Empire and the Soviet Union as imperial polities // Journal of Contemporary History. — 1995. — Vol. 30, no. 4. — P. 607–635; Beissinger M. Soviet Empire as «Family Resemblance» // Slavic Review. — 2006. — Vol. 65, no. 2. — P. 294– 303 та ін. 31 Martin T. The affirmative action empire: Nations and nationalism in the Soviet Union, 1923–1938. — Ithaca; New York; London: Cornell University Press, 2001; Hirsh F. Empire of nations: Ethnographic knowledge and the making of the Soviet Union. — Ithaca; London: Cornell University Press, 2005; Slezkine Y. Imperialism as the highest stage of socialism // Russian Review. — 2000. — Vol. 59, April. — P. 227–234; Yekelchyk S. Stalin’s empire of memory: Russian-Ukrainian relations in the Soviet historical imagination. — Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press, 2004. Деякі з цих праць уже маємо можливість прочитати в перекладі на українську мову: Єкельчик С. Імперія пам’яті: Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві. — К.: Критика, 2008; Мартин Т. Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському Союзі (1923–1939 роки). — К.: Критика, 2012. 32 Про «таборовий період» в історії української науки докладніше див.: Wynar L. Ukrainian scholarship in exile: The DP period, 1945–1952 // Ethnic Forum. — 1988. — Vol. 8, no. 1. — P. 40–72. 33 Щоправда Олексій Ясь, досліджуючи дискусії в українському еміграційному середовищі щодо майбутнього діаспорної науки, стверджує про існування т. зв. модерністів (О. Домбровський, І. Лисяк-Рудницький), які виступали за найшвидшу інтеграцію до західного наукового середовища (Ясь О. Українська зарубіжна історіо - графія 1945–1991 рр. у світлі рефлексій її репрезентантів // Ейдос. — 2005. — Вип. 1. — С. 347). Проте на практиці перемогла традиціональстсько-консервативна тенденція. 26 Наталія Лаас 34 Даревич Ю. Діяльність Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. — Вип. 5. — Острог; Торонто; Нью-Йорк: Національний університет «Острозька ака - демія», Світова Наукова Рада Світового Конгресу Українців, Українське історичне товариство, 2005. — С. 73–80; Рудницький Я. Українська Вільна Академія Наук у Канаді: початковий період роки 1949–1955 // Життєвий досвід українців у Канаді: рефлексії. — Вінніпег: УВАН, 1994. — С. 163–173; Антонович М. 50-річчя Української Вільної Академії Наук // Український історик. — 1995. — № 1/4. — С. 73–81. 35 Див. з цього приводу спогади Юрія Луцького: Луцький Ю. На перехресті. — Луцьк: Ініціал, 1999, а також Reshetar J. S. Jr. Ukrainian studies in the West: Problems and prospects // Ukraine in the seventies: Papers and proceeding of the McMaster Conference on contemporary Ukraine, October 1974 / Ed. by P. Potichnyj. — Oakville, Ont.: Mosaic Press, 1975. — P. 338. 36 На думку українського історика Я. Дашкевича, між поняттями «українознавство» та «україністика» існує принципова різниця, що походить від дискримінаційно- меншовартісних конотацій, які приховує в собі перший з них (докладніше див.: Дашкевич Я. Українознавство, україністика, україніка. Еволюція понять та їх майбутнє // Другий міжнародний конгрес україністів, Львів, 22–28 серпня 1993 р.: Доповіді і повідомлення: Історіографія українознавства. Етнологія. Культура. — Львів: Міжна - родна асоціація україністів, Академія наук України, 1994. — С. 3–8). Американський літературознавець Г. Грабович на позначення «Ukrainian studies» послідовно вживає «україністика» (див.: Grabowicz G. Ukrainian studies: Framing the contexts // Slavic Review. — 1995. — Vol. 54, no. 3. — P. 682). Втім, нам ближче позиція Я. Ісаєвича, який вважав обидва терміни синонімічними й однаково придатними як переклад «Ukrainian studies». На підтвердження своєї оцінки він наводить ситуацію в Росії, де початкова різниця між «слов’янознавством» і «славістикою» практично нівельована (див.: Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Міжнародна асоціація україністів, 1996. — С. 303–304). 37 Суттєві відмінності між старшим поколінням українських вчених та новою генерацією наводить Джон Армстронг, використовуючи для групування саме освітній фактор. Див, наприклад: Armstrong J. A. Ukrainian nationalism. — 3rd ed. — Englewood, Colo.: Ukrainian Academic Press, 1990. — P. 236. 38 Див. публікації публічних обговорень та круглих столів щодо проблеми інс - титуційного та когнітивного розвитку українознавства в системі англо-американської науки: Problems of terminology and periodization in the teaching of Ukrainian history // Rethinking Ukrainian history / Ed. by I.L. Rudnytsky with the assistance of J.-P. Himka. — Edmonton: The Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1981. — P. 234–268; Ukrainian studies in the West: Problems and prospects // Ukraine in the seventies: Papers and proceeding of the McMaster Conference on contemporary Ukraine, October 1974 / Ed. by P. Potichnyj. — Oakville, Ont.: Mosaic Press, 1975. — P. 337–355. 39 Pritsak O. Ukrainian studies at Harvard University // Український історик. — 1969. — № 4. — С. 63–71; Pritsak O. The present state of Ukrainian studies // Canadian Slavonic Papers. — 1972. — Vol. 14. — № 2. — P. 139–152; Портнов А. Омелян Пріцак — історик модерної України // Портнов А. Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття. — К.: Критика, 2011. — С. 185–199. 40 Когут З. КІУС у добу незалежної України // Західноканадський збірник / Упор. Яр Славутич. — Едмонтон, 1998. — Ч. 3. — С. 88–98; Химка І. Історія України та 27Характеристика етапів та особливостей вивчення... українців у Канаді у відділі історії та класики Альбертського університету // Західноканадський збірник / Упор. Яр Славутич. — Едмонтон, 1998. — Ч. 3. — С. 99– 119; Саварин П. Спогади учасника: Політика, багатокультурність, Канадський інститут українознавства, абеткова Енциклопедія України–2 // Західноканадський збірник / Упор. Яр Славутич. — Едмонтон, 1998. — Ч. 3. — С. 317–382; Lupul M. The establishment of the Canadian Institute of Ukrainian Studies at the University of Alberta: A personal memoir // Journal of Ukrainian Studies. — 1993. — Vol. 18, nos. 1–2. — P. 1–31. 41 Медвідський Б. Катедра української культури та етнографії ім. Гуцуляків при Альбертському університеті: контекстуальна аналіза // Західноканадський збірник / Упор. Яр Славутич. — Едмонтон, 1998. — Ч. 3. — С. 40–87. 42 Pritsak O., Ševčenko I. A note from the editors: The first ten years of Harvard Ukrainian Studies // Harvard Ukrainian Studies. — 1987. — Vol. 11, no. 1/2. — P. 5–7; Гарвардські українознавчі студії. Покажчик до томів 1–15 (1977–1991) / Укл. К.Д. Тейлор, З. Борисюк. — К.: Ін-т археографії та джерелознавства АН України, 1992. 43 Інший проект реформування української діаспорної науки, навпаки, принципово україномовний, представлений Українським історичним товариством та «Українським істориком» Любомира Винара. Докладніше див.: Винар Л. Українське історичне товариство, 1965–2000. Статті і матеріали. — Чернівці: Прут, 2000; Винар Л. На службі історичної науки: «Український історик», 1963–1988 // Український історик. — 1988. — № 1–4. — С. 5–42; 1989. — № 1–3. — С. 29–42; [тематичний огляд публікацій «Українського історика»] // Український історик. — 1994. — № 1–4. 44 Біланюк П. Деякі зауваження до термінології української в англійських наукових виданнях // Український історик. — 1988. — № 1–4 (97–100). — С. 225–226; Thomas P. The Perception of Ukraine in Canadian and American Geography Textbooks // Життєвий досвід українців у Канаді: Рефлексій. — Вінніпег: УВАН, 1994. — С. 313–337; Thomas P. Towards a Curriculum for Teaching the Geography of Ukraine // Життєвий досвід українців у Канаді: Рефлексій. — Вінніпег: УВАН, 1994. — С. 339–379; Weres R. Confusion in Terminology Relating to the Ukraine Historical, Geographical and Cultural // Weres R. The Ukraine: Selected References in the English Language. — Kalamazoo, Michigan: Western Michigan University, School of Graduate Studies, 1961. — Р. 34–40; Hagen von M. Does Ukraine have a history? // Slavic Review. — 1995. — Vol. 54, no. 3. — P. 658–673; Rudnytsky I. L. Soviet Ukraine in historical perspective // Rudnytsky I. L. Essays in modern Ukrainian history / Ed. by P. Rudnytsky. — Edmonton: The CIUS Press, 1987. — P. 463; Ukrainian studies in the West: Problems and prospects // Ukraine in the seventies: Papers and proceeding of the McMaster Conference on contemporary Ukraine, October 1974 / Ed. by P. Potichnyj. — Oakville, Ont.: Mosaic Press, 1975. — P. 337–355; Grabowicz G. Ukrainian studies: Framing the contexts // Slavic Review. — 1995. — Vol. 54, no. 3. — P. 674–690. 28 Наталія Лаас

Ähnliche Einträge