Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист

Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист

Розглядається творчий шлях В.І. Вернадського, його багатогранний внесок у розвиток науки, організацію Української академії наук та інших академічних структур.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2013
1. Verfasser: Смолій, В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Schlagworte:
До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.)
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85819
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист / В. Смолій // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 6-11. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-85819
record_format dspace
spelling irk-123456789-858192015-08-25T03:01:52Z Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист Смолій, В. До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.) Розглядається творчий шлях В.І. Вернадського, його багатогранний внесок у розвиток науки, організацію Української академії наук та інших академічних структур. В статье рассматривается творческий путь В.И. Вернадского, организатора Украинской академии наук и других академических структур, его многогранный вклад в развитие российской и мировой науки. The article deals with the career of V.I. Vernadsky, a founder of the Ukrainian Academy of Sciences and other academic institutions, his versatile contribution into the development of Russian and world sciences. 2013 Article Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист / В. Смолій // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 6-11. — укр. 0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85819 (092)«В.Вернадський» uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.)
До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.)
spellingShingle До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.)
До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.)
Смолій, В.
Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
description Розглядається творчий шлях В.І. Вернадського, його багатогранний внесок у розвиток науки, організацію Української академії наук та інших академічних структур.
format Article
author Смолій, В.
author_facet Смолій, В.
author_sort Смолій, В.
title Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
title_short Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
title_full Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
title_fullStr Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
title_full_unstemmed Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
title_sort володимир іванович вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2013
topic_facet До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.)
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85819
citation_txt Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист / В. Смолій // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 6-11. — укр.
series Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
work_keys_str_mv AT smolíjv volodimirívanovičvernadsʹkijvčenijorganízatornaukipolítikpublícist
first_indexed 2025-07-06T13:10:15Z
last_indexed 2025-07-06T13:10:15Z
_version_ 1836903212843532288
fulltext Валерій Смолій 6 Смолій Валерій (м. Київ) Академік НАН України, директор Інституту історії України НАН України. УДК (092)«В.Вернадський» ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ВЕРНАДСЬКИЙ — ВЧЕНИЙ, ОРГАНІЗАТОР НАУКИ, ПОЛІТИК, ПУБЛІЦИСТ Розглядається творчий шлях В.І. Вернадського, його багатогранний внесок у розвиток науки, організацію Української академії наук та інших академічних структур. Ключові слова: В.І. Вернадський, наука, Українська академія наук. Цього року Україна святкує 150-річчя від дня народження видатного вченого і мислителя, першого Президента Української академії наук, академіка Володимира Івановича Вернадського (1863–1945). Творча спад- щина вченого стала набутком не лише української та російської, але й світової скарбниці думки, а його геніальні ідеї значно випередили час. Попри глобальні масштаби мислення та діяльності Вернадського, Україна завжди посідала осібне та унікальне місце у його житті. Це була батьківщина його предків та предків його дружини Наталії Єгорівни Старицької. Батько Вернадського — Іван Васильович — закінчив Універ- ситет Св. Володимира, у якому згодом отримав професорське звання та до переїзду в Москву викладав політичну економію і статистику. У родині підтримувалися національні українські традиції, а малому Володимиру змалечку прищеплювався інтерес до української історії та культури. Майбутній вчений три роки навчався в класичній гімназії у Харкові, а згодом щоліта працював та відпочивав на Полтавщині, поблизу містечка Шишаки. Родинний та культурний зв’язок з Україною у подаль- шому став визначальним в інтелектуальній біографії В. Вернадського. Коло наукових інтересів В. Вернадського, кількість та значущість проблем, які він порушив у своїх працях, вражають і захоплюють. Володимир Іванович започаткував, серед інших, нову наукову галузь знань — біогеохімію, що поєднувала здобутки тогочасної геології, біо- логії, хімії та фізики. Він вивчав молекулярну та атомну структуру речо- вини, ініціював радіологічні дослідження, долучився до розвитку фунда- ментального знання у галузі кристалографії, геохімії, радіогеології, міне- ралогії, ґрунтознавства, історії науки тощо. Світового визнання здобуло його вчення про ноосферу як сукупність живих організмів, де визна- чальну роль відіграє людський розум та людська діяльність. Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик… 7 Чимало з наукових праць вченого базуються на матеріалах або експе- диціях, здійснених в Україні. Впродовж 1890–1909 рр. В. Вернадський докладно досліджував ґрунти у Полтавській губернії, брав участь у ство- ренні багатотомного видання «Матеріали для оцінки земель Полтавської губернії». Вчений уклав докладний перелік природних та археологічних пам’яток Полтавщини, археологічну карту давніх культур цього регіону. У 1915 р. разом з відомим археологом В.М. Щербаківським брав участь у розкопках стоянки прадавньої людини поблизу с. Гінці тодішнього Лубенського повіту. Іншим регіоном, що становив особливий інтерес для В. Вернадського, був Крим. Від 1893 до 1921 він проводив безпосереднє геолого-мінера- логічне дослідження півострова. Учений вперше здійснив геохімічне дослідження Азовського моря та описав магнітні аномалії, виявив низку нових родовищ мінералів, започаткував вивчення радіоактивності південного узбережжя Криму. У 1917 р. в Шишаках Володимир Іванович почав писати книгу про живу речовину, у якій окреслив основні поняття біогеохімії, відмінності біосфери від інших оболонок Землі та обґрунтування наукового вживання концепту «жива речовина». Роботу над цією фундаментальною пробле- мою Вернадський продовжив у Києві. На Старосільській станції вчений організував першу в історії природознавства біогеохімічну лабораторію. Експерименти у Старосіллі та на Салгірській дослідній станції в Криму були покладені в основу численних статей і дописів В. Вернадського, а також книг «Нариси з геохімії» та «Жива речовина». Володимир Іванович Вернадський обстоював позицію, відповідно до якої не лише ідейна складова відповідальна за інноваційний приріст знання, але й інституціоналізація науки має не менше значення. Свої виняткові організаційні здібності вчений виявив ще у молоді роки, коли, дописуючи дисертацію, проводив геологічні дослідження Полтавщини в 1890–1891 рр. у межах експедиції свого вчителя ґрунтознавця В.В. Доку- чаєва. Довгий час В. Вернадський був директором геологічного та мінера- логічного музею Російської академії наук, засновником та очільником Радієвого інституту та Комісії з вивчення природничих виробничих сил. У Росії за його участі були відкриті Мінералогічний кабінет Москов- ського університету, Радієва експедиція, Радіологічна лабораторія, Інсти- тут фізико-хімічного аналізу, Платиновий інститут, Гідрологічний інсти- тут, Інститут ґрунту, Біогеохімічна лабораторія Академії наук СРСР та низка комісій. Внесок В. Вернадського в інституційне становлення української науки неоціненний. Після революційних подій 1917 р. Володимир Іванович переїхав на Полтавщину, а потім до Києва, де відразу став одним із Валерій Смолій 8 лідерів у колах українських інтелектуалів. Серед усіх запропонованих проектів організації академічного наукового життя в Україні варіант В. Вернадського виявився найбільш універсальним та перспективним. Ідеї вченого базувалися на багаторічних попередніх дослідженнях з істо- рії становлення зарубіжних академій наук та критичному переосмисленні їх досвіду. Вчений дійшов висновку, що фундаментальна наука та її практичне впровадження потребують організації потужної матеріальної бази, великих колективів та відділення від системи викладання у вишах. Важливою умовою успіху цього проекту було втримання паритету між розвитком природничого та гуманітарного знання. Академію наук як науковий центр на державних засадах В. Вернадський вважав особливою соціальною інституцією, необхідною модерній державі в умовах інтен- сивного націотворення. Така інституція покликана інтегрувати націо- нальну науку в міжнародну інтелектуальну спільноту, але водночас слу- гувати базисом національного самоствердження та самоідентифікації. Концептуальна модель розвитку науки В. Вернадського була реалізо- вана в Україні. Вперше оприлюднена в його промові «В справі засну- вання Української академії наук в Києві» 9 липня 1918 р., вона стала своєрідної програмою дій щодо творення Української академії наук. У листопаді 1918 р. В. Вернадський був одноголосно обраний першим Президентом УАН. Саме мужності та авторитету В. Вернадського завдя- чує своєму існуванню академія у нелегкі часи денікінського врядування, коли науковець зі світовим ім’ям та вже у поважному віці особисто поїхав у ставку Денікіна в Ростов-на-Дону обстоювати права Української академії. Тут важливо і доречно підкреслити, якими глибокими були інтелек- туальні та науково-організаційні зв’язки Володимира Івановича з україн- ськими вченими. Важко собі уявити успіх Української академії наук без щирої та вірної дружби В.І. Вернадського з М.П. Василенком. Об’єднані спільними демократичними та гуманістичними цінностями, ідеалами слу- жіння науці та бажанням удосконалити систему наукових досліджень та вищої освіти, два неординарні діячі визначили фундаментальні засади розвитку національної освіти, науки, культури в Україні з чіткою орієн- тацією на державотворчий процес. Втім, Українська академія наук — найвідоміший та найважливіший, але далеко не єдиний, результат організаційного генія В. Вернадського. Ще у 1891 р. разом з В.В. Докучаєвим Вернадський стояв біля витоків Полтавського природно-історичного музею. Існування музею він захищав під час реорганізацій, дбав про поповнення його наукової бібліотеки та колекцій. У 1918 р., відразу після переїзду на Полтавщину, Володимир Іванович започаткував Полтавське товариство любителів природи, що Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик… 9 об’єднувало найбільш здібних науковців та відомих інтелектуалів краю. Зв’язки з полтавчанами вчений підтримував довгі роки чи й десятиліття потому. Полтавське товариство, як пізніше і Кримське товариство нату- ралістів і любителів природи, до розбудови якого долучився науковець, стало втіленням моделі розвитку регіональних краєзнавчих досліджень, що її запропонував В. Вернадський. У 1918–1919 рр. вчений брав активну участь у створенні Національної бібліотеки, системи національної вищої школи, зокрема й у заснуванні та розбудові Українського державного університету, Кам’янець-Поділь- ського українського університету, Таврійського університету тощо. У пи- таннях освіти В. Вернадський послідовно відстоював принципи широкої автономії вищих навчальних закладів, демократичних засад їх управління та фінансової підтримки з боку держави. Особливо вболівав Володимир Іванович за розвиток природничих наук в Україні. Він був головою Сіль- ськогосподарського вченого комітету України, брав активну участь у під- готовці Всеукраїнської наради природознавців, на якій 3 серпня 1918 р. виголосив доповідь «Об’єднання та організація природознавців України». А влітку 1920 р. заснував та очолив Комісію з вивчення природних вироб- ничих сил у Криму. Невтомний пошук істини та залюблення в науку, небайдужість до долі інших людей та батьківщини загалом, активна громадянська позиція В. Вернадського неухильно спонукали вченого до політичної та публі- цистичної діяльності. Ще у молоді роки студент В. Вернадський чітко та назавжди визначився з політичними ідеями, що були близькі його духу та способу мислення. Таким орієнтиром для нього став лібералізм та демо- кратичний рух, що виключав будь-які прояви насилля як засобу вирі- шення суспільно-політичних, економічних чи культурних проблем. У 1905 р. В. Вернадський став співзасновником Конституційно-демократич- ної партії та членом її ЦК. Згодом входив до складу Державної Ради, Тимчасового уряду як представник конституційних демократів від Ака- демічної курії (1906–1917). Свої ідеї щодо ролі інтелігенції в суспільстві, земського руху, аграрного питання, реформування освіти та науки він пропагував у своїх публіцистичних працях, дописах у газетах «Русские ведомости», «Право», «Свобода и культура», «Речь» та у виступах перед ширшим загалом. На міркування В. Вернадського щодо національного, зокрема, й укра- їнського, питання в Російській та Австро-Угорській імперіях суттєво вплинуло особисте знайомство його та тісне дружнє спілкування з М.П. Драгомановим, чия федералістська позиція знайшла розуміння та підтримку Володимира Івановича. Валерій Смолій 10 Ідею широкої національно-культурної автономії неросійських народів В. Вернадський захищав перед російськими політичними діячами, а в 1917 р. навіть написав сміливу на той час статтю «Українське питання та російське суспільство», де чітко та аргументовано подав обґрунтування автономістських прагнень українства. Українській проблематиці присвя- чені й інші публікації вченого, зокрема статті «Про автономію», «Одне із завдань дня», «Доля Української академії наук», «Про організацію міс- цевої влади», рукопис «Про Угорську Русь з 1848 р.» тощо. Загалом, у світогляді В. Вернадського поєднувалися патріотичні почут- тя до Росії, яку він бачив демократичною, оновленою, федеративною, та України, яка все ж таки мала відстояти своє право на осібний соціально- економічний та культурний розвиток у межах нової Росії. Ні наукову, ні організаційну, ні суспільно-політичну діяльність Воло- димира Івановича Вернадського не можемо собі уявити без його багато- літнього інтенсивного спілкування з українськими вченими, громадськи- ми та політичними діячами, освітньо-культурною елітою, багато з яких були не лише колегами, але й близькими друзями. М.П. Драгоманов, А.Ю. Кримський, Д.І. Багалій, О.О. Богомолець, Є.С. Бурксер, М.П. Васи- ленко, М.С. Грушевський, В.І. Лучицький, П.А. Тутковський, М.Г. Хо- лодний — це лише кілька імен з численних кореспондентів В. Вернад- ського, що разом творили і «велику» історію України першої половини ХХ ст., і «малу» персональну історію людяності, дружби та відданості науці. Володимир Іванович Вернадський якось сказав: «Все, що ми знаємо, ми знаємо лише завдяки мріям мрійників, фантазерів та вчених-поетів». Без сумніву, саме таким вченим-поетом був сам Володимир Іванович, якому вдалося реалізувати мрії українських інтелектуалів про науку європейського рівня. Смолий Валерий (г. Киев) Академик НАН Украины, директор Института истории Украины НАН Украины. Владимир Иванович Вернадский — ученый, организатор науки, политик, публицист. В статье рассматривается творческий путь В.И. Вернадского, организатора Украинской академии наук и других академических структур, его многогранный вклад в развитие российской и мировой науки. Ключевые слова: В.И. Вернадский, наука, Украинская академия наук. Valerij Smolij (Kyiv) Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine, Director of the Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine, Doctor of Historical Sciences, Professor. Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик… 11 Volodymyr Ivanovych Vernadsky as a scholar, an organizer of sciences, a politician, a publicist. The article deals with the career of V.I. Vernadsky, a founder of the Ukrainian Academy of Sciences and other academic institutions, his versatile contribution into the development of Russian and world sciences. Keywords: V.I. Vernadsky, sciences, Ukrainian Academy of Sciences.

Ähnliche Einträge