Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування
У статті проаналізовано обставини створення та діяльність одного із провідних українських часописів в Чехословаччині 1920-х рр. Особливу увагу приділено висвітленню організаційних аспектів видання та його суспільно-політичного значення....
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Назва видання: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85846 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування / О. Сухобокова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 324-337. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85846 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-858462015-08-26T03:02:02Z Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування Сухобокова, О. Проблеми історії України ХХ століття У статті проаналізовано обставини створення та діяльність одного із провідних українських часописів в Чехословаччині 1920-х рр. Особливу увагу приділено висвітленню організаційних аспектів видання та його суспільно-політичного значення. В статье проанализированы обстоятельства создания и деятельности одного из ведущих украинских журналов в Чехословакии 1920-х гг. Особое внимание уделено освещению организационных аспектов издания и его общественно-политическому значению. This paper analyzes the circumstances of creation and activity of one of the leading Ukrainian periodicals in Czechoslovakia in the 1920s. Particular attention is paid to the organizational aspects of the publication and its social and political significance. 2013 Article Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування / О. Сухобокова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 324-337. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85846 94(437.10):(051)»1922–1928) uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми історії України ХХ століття Проблеми історії України ХХ століття |
| spellingShingle |
Проблеми історії України ХХ століття Проблеми історії України ХХ століття Сухобокова, О. Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| description |
У статті проаналізовано обставини створення та діяльність одного
із провідних українських часописів в Чехословаччині 1920-х рр. Особливу
увагу приділено висвітленню організаційних аспектів видання та його
суспільно-політичного значення. |
| format |
Article |
| author |
Сухобокова, О. |
| author_facet |
Сухобокова, О. |
| author_sort |
Сухобокова, О. |
| title |
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування |
| title_short |
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування |
| title_full |
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування |
| title_fullStr |
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування |
| title_full_unstemmed |
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування |
| title_sort |
часопис «нова україна» у празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Проблеми історії України ХХ століття |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85846 |
| citation_txt |
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928 рр.): до 90-ї річниці заснування / О. Сухобокова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 324-337. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT suhobokovao časopisnovaukraínauprazí19221928rrdo90íríčnicízasnuvannâ |
| first_indexed |
2025-07-06T13:11:49Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:11:49Z |
| _version_ |
1836903311450570752 |
| fulltext |
Ольга Сухобокова 324
Сухобокова Ольга (м. Київ)
Кандидат історичних наук, доцент кафедри нової
і новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ol-ha@ukr.net
УДК 94(437.10):(051)»1922–1928)
ЧАСОПИС «НОВА УКРАЇНА» У ПРАЗІ (1922–1928 рр.):
ДО 90Kї РІЧНИЦІ ВІД ЗАСНУВАННЯ
У статті проаналізовано обставини створення та діяльність одного
із провідних українських часописів в Чехословаччині 1920-х рр. Особливу
увагу приділено висвітленню організаційних аспектів видання та його
суспільно-політичного значення.
Ключові слова: «Нова Україна», українська преса міжвоєнного пері-
оду, українська еміграція в Чехословаччині, М. Шаповал, Н. Григоріїв,
В. Винниченко.
Невід’ємною складовою різнобічної діяльності української міжвоєнної
еміграції була видавнича справа, що слугувала засобом збереження
національної ідентичності емігрантів, плекання їхньої культури на чу-
жині, підтримки ментального та інформаційного зв’язку з Батьківщиною.
Українська еміграційна періодика стала полем суспільно-політичної
дискусії про шляхи відновлення національної державності, інструментом
мобілізації інтелектуальних сил української еміграції задля вироблення
стратегії і тактики побудови української держави у майбутньому.
Більшість українських політичних сил та громадських об’єднань в
еміграції мали власні друковані органи, а провідними центрами укра-
їнської видавничої справи стали Відень, Берлін, Париж, Прага. Так, у
Відні виходили органи українських соціалістів-революціонерів за кор-
доном «Боротьба» та «Борітеся-поборете», пов’язаний з М. Грушевським;
орган Закордонної групи українських комуністів «Нова доба» за редак-
цією В. Винниченка; зорієнтована на закордонний уряд УНР «Воля»
(«Воля України») за редакцією В. Піснячевського. У Берліні в цей час
виходили «Український прапор», «Нове слово» за редакцією З. Кузелі,
«Українське слово» (редактори Д. Дорошенко та З. Кузеля); у Парижі —
«Тризуб» за редакцією С. Петлюри; у Празі — «Українська трибуна» за
редакцією О. Саликовського, «Соціалістична думка» та ін. Деякі з них
намагалися вийти за суто політичні рамки, урізноманітнюючи зміст за
рахунок публіцистики, літературних творів, висвітлення проблем україн-
ського національно-культурного будівництва. Приміром, згадані «Воля»,
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 325
«Українська трибуна», а також «Хліборобська Україна» за редакцією
В. Липинського та «На переломі» за редакцією О. Олеся.
Окреме важливе місце серед українських еміграційних часописів
1920-х рр., які намагалися охопити широке коло суспільно значущих
проблем, належить часопису «Нова Україна», який виходив у Празі з 1922
по 1928 рр. «Нова Україна» стала одним з провідних українських періо-
дичних видань Чехословаччини, де у міжвоєнний період їх налічувалось
близько 200, а також одним з головних часописів всієї української полі-
тичної еміграції в Європі 1920-х рр.1.
Попри це, історія часопису «Нова Україна», його інформаційне напов-
нення та значення і зараз, через 90 років від заснування, залишаються
недостатньо вивченими. Короткі згадки про нього містяться у загальних
дослідженнях історії української преси2. Одним з найповніших викладів є
стаття Н. Брайлян, в якій проаналізовано деякі публікації провідних
авторів «Нової України»3. Водночас часопис досі не розглядався в істо-
ричному контексті, фактично недослідженим залишається організаційний
аспект його видання, передумови заснування, особливості видання, пов’я-
зані з політичними процесами в українському еміграційному соціаліс-
тичному середовищі, органом якого він був.
У Празі, де на початку 1920-х рр. опинилося чимало учасників
української національної революції та її провідників, утворився потужний
осередок українських соціалістів, представлений насамперед есерами —
Закордонним комітетом Української партії соціалістів-революціонерів
(УПСР) та Закордонним комітетом Української соціал-демократичної
робітничої партії (УСДРП). Важливим напрямом діяльності обох сил була
культурно-просвітницька робота, що розглядалася як необхідна перед-
умова відновлення української державності. Попри перманентні конф-
лікти між партійними осередками, їхню спільну громадську і культур-
ницьку діяльність можна вважати цілком успішною та ефективною,
доказом чого є й поява часопису «Нова Україна».
Історія часопису бере початок 10 лютого 1922 року. Саме тоді під час
наради провідних діячів празької групи есерів та лівих есдеків (М. Шапо-
вал, Н. Григоріїв, Б. Мартос, І. Паливода) було закладено приватне видав-
ниче товариство для випуску безпартійного періодичного органу, при-
свяченого проблемам культурної та економічної відбудови України4.
Наступна нарада у справі організації товариства, що відбулася 14 лютого
1922 р., обрала управу для вирішення поточних справ на чолі з Ники-
фором Григорієвим, до якої також увійшли видатні громадсько-політичні
діячі, члени УПСР та УСДРП — Б. Мартос (секретар), В. Старосольський,
С. Гольдельман. Редакційний комітет складали Н. Григоріїв, В. Старо-
сольський, Б. Мартос, Б. Матюшенко, К. Коберський. Видавниче това-
Ольга Сухобокова 326
риство отримало назву «Нова Україна» — так само як і часопис, який
воно видавало5.
Хоча формально «Нова Україна» засновувалася як позапартійний
орган («безпартійний двотижневик громадського, культурного та еконо-
мічного життя»6), все ж представники обох соціалістичних партій дійшли
згоди, що, попри академічний тон, вона повинна мати соціалістичний
напрям7. «Загальна платформа» часопису містила ряд політичних поло-
жень, що кореспондувалися із ідеологічними засадами партій-засновниць
органу. Зокрема: оборона самостійності й суверенності України; боротьба
проти окупації на всіх окупованих землях України; критика тарнівського,
харківського, московських урядів, монархістів, буржуазії, комуністів,
«зміновіхівства»; оборона й пропаганда ідеї єдиного соціалістичного
фронту, утворення політичного національного центру, Східноєвропей-
ського союзу народів для боротьби з більшовицьким московським та
польським імперіалізмом; встановлення парламентської чи радянської
форми влади в Українській республіці з низкою демократичних прав і
свобод громадян, соціальних гарантій тощо8.
Вже перші числа «Нової України» засвідчили актуальність та важ-
ливість цього часопису як органу, що представляв українських соціалістів
еміграції. Адже через радянську пропаганду та суб’єктивізм західної
преси, зумовлений браком достовірної інформації, український рух зде-
більшого уявлявся тоді європейцями як «петлюрівщина» у найгіршому
розумінні цього політичного терміну9 (при цьому редактори часопису,
зокрема Н. Григоріїв, спростовували деякі ідеологеми, пов’язані з
С. Петлюрою, в тому числі його причетність до єврейських погромів)10.
Тому сам факт появи та успішного функціонування «Нової України» став
беззаперечним доказом продовження існування в українському русі соці-
алістичної революційної течії, представленої УПСР та УСДРП, які вида-
вали цей часопис. Доволі яскравою ілюстрацією цього може слугувати
оцінка «Нової України» М. Грушевським, з яким у лідерів празького
осередку УПСР на початку 1920-х рр. склалися досить напружені
стосунки. Так, у приватному листі до О. Кандиби в грудні 1922 р. він
зауважував, що створення часопису, як «лівого журнала, радикального чи
соціалістичного, в противагу Донцовському “Літературно-науковому віс-
нику”, навіть більше — для поборювання того реакціонерства і обскур-
ного націоналізму, котрий він проводить, само по собі діло було б
добре»11.
Спочатку часопис за редакцією М. Шаповала та Н. Григорієва і спів-
редакцією П. Богацького виходив двічі на місяць в обсязі двох друко-
ваних аркушів українською мовою та з додатком — пів друкованого
аркуша чеською мовою. Але вже у вересні 1922 р. управа товариства
змінила його формат — часопис став місячником з більшим обсягом12.
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 327
Водночас діяльність товариства та часопису «Нова Україна» від самого
початку була пов’язана із постійними внутрішніми конфліктами між
есерами та есдеками, що гостро проявлялося під час загальних зборів
товариства, нарад правління та редакційного комітету, часто провокувало
ротації в складі керівних органів. Політичні конфлікти між есерами та
есдеками не лише переносилися на їхню співпрацю в «Новій Україні», а й
отримували продовження на її сторінках13.
До того ж частина членів управи часопису і видавництва від початку
лише формально брала участь у ній, що ускладнювало її роботу. Так, ще
15 вересня 1922 р. на засіданні товариства його голова Н. Григоріїв навіть
був змушений заявити про відмову від посади та вихід з нього через
відсутність «бажаного і потрібного в роботі товариства єднання»14.
Зрештою за пропозицією М. Шаповала було вирішено переобрати управу
за персональним принципом так, щоб усі її члени брали реальну участь у
роботі «Нової України». Таким чином до неї було обрано Н. Григорієва,
М. Шаповала, П. Богацького та Б. Матюшенка. 11 жовтня 1922 р. з
виходом із товариства есдеків Д. Антоновича і В. Старосольського до
нього увійшли В. Винниченко та І. Бочковський, які також стали членами
редколегії15.
Без перебільшення, ключова роль у виданні «Нової України» належала
лідерам празького осередку УПСР Микиті Шаповалу та Никифору
Григорієву. Як голова празького осередку УПСР і харизматичний лідер
есерів М. Шаповал був ідейним натхненником заснування та головним
редактором часопису. Саме йому належала спрямовуюча роль у його
редакційній політиці протягом всього періоду існування. «Права рука»
М. Шаповала в партії та Українському громадському комітеті Н. Григо-
ріїв очолював видавниче товариство та був одним із головних редакторів
й авторів журналу. Причому, хоча впродовж існування часопису склад
управи товариства і редколегії неодноразово змінювався через внутрішні
суперечності, він всі ці роки залишався його незмінним головою та
членом редакційного комітету.
Н. Григоріїв зробив значний внесок у налагодження видання «Нової
України». Як голова видавництва він сам займався вирішенням фінан-
сово-господарських та адміністративних проблем: діставав допомогу від
чехословацького уряду та чеських громадських організацій, контактував в
інтересах видавництва із різними особами та установами, контролював
призначення та виплату гонорарів авторам, погоджував інші організаційні
справи, без яких робота видавничого підприємства неможлива16.
Також Н. Григоріїв брав щонайдієвішу участь у творчій роботі
редакційного комітету місячника «Нова Україна». До його обов’язків
входило редагування статей на суспільно-політичну тематику, рецензу-
Ольга Сухобокова 328
вання нових видань і політичних статей в інших часописах та підготовка
інформаційного блоку «Україна і СССР»17. У той же час Н. Григоріїв, як
блискучий публіцист, виступав і як один із провідних авторів журналу:
його перу належать понад 50 статей, написаних для «Нової України»
протягом 1922–1927 рр. У 1927 р. він став головним редактором часо-
пису18.
Важливу роль у становленні «Нової України» відіграв видатний полі-
тик та письменник В. Винниченко, який теж був одним із її головних
редакторів і авторів. З М. Шаповалом та Н. Григорієвим його зближувала
співпраця в роки національно-визвольних змагань, близькі ідейно-полі-
тичні переконання та бачення майбутнього розвитку українського націо-
нального руху за кордоном. Взаємини В. Винниченка із празьким осеред-
ком, звісно, не обмежувалися лише цими проблемами, проте саме вони
стали головним предметом їхніх перманентних контактів. На початку
вересня 1922 р. під час перебування В. Винниченка у Празі серед інших
пропозицій співпраці М. Шаповал запропонував йому разом працювати і
в «Новій Україні». До кінця 1922 р. В. Винниченко та Н. Григоріїв мали
три особисті зустрічі (дві з них у Берліні) для обговорення співпраці у
часописі, в той же час В. Винниченко активно листувався з М. Шапо-
валом щодо підготовки першого числа «Нової України» у 1923 р.19.
У візії В. Винниченка часопис повинен був мати лише одного редак-
тора — М. Шаповала, але за наполяганням останнього 23 січня 1923 р.
було вирішено, що видавцем місячника буде Н. Григоріїв, а редакторами —
М. Шаповал, В. Винниченко та П. Богацький20. Через те, що В. Винни-
ченко так і не зважився на переїзд до Праги, всі справи відносно часопису
М. Шаповал та Н. Григоріїв вирішували із ним у листах, зокрема обмі-
нювалися думками щодо змісту журналу та різних організаційних
моментів21.
Прикметно, що В. Винниченко неодноразово у своїх листах відзначав
організаторські здібності видавця журналу Н. Григорієва та високо ціну-
вав його письменницький талант, закликаючи реалізовувати його і писати
більше художньої прози22. До речі, видавництво «Нова Україна» опуб-
лікувало деякі праці Н. Григорієва, зокрема брошуру «Фатальна помилка
революції» та п’єсу «За ідею. Жарт на одну дію»23.
Із входженням В. Винниченка до редколегії журнал дещо перефор-
матувався, і з початку 1923 р. виходив у більшому обсязі, до нього було
включено мистецько-белетристичні твори, поезію, теоретичні праці з
галузі мистецтва. При цьому головна увага на його сторінках, як і раніше,
приділялася науковим статтям, висвітленню суспільно-політичних проб-
лем, дискусіям на політичну тематику. Редакція часопису наголошувала,
що він є «органом української демократії, передовсім соціалістичної»,
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 329
тому «Нова Україна» відкриває свої сторінки для вільної дискусії над
пекучими проблемами для соціалістів усякого світогляду й партійної
належності»24. Гаслами «Нової України» були «національно-державна
незалежність, всебічний вільний розвиток українського народу, визво-
лення людини від усяких форм експлуатації, насильства і гніту»25.
Хоча політичні переконання керівників «Нової України» не лише зна-
ходили відображення у статтях часопису, а й певною мірою впливали на
підбір матеріалу (що є закономірним), головна увага приділялася різнома-
нітним економічним, культурним питанням, актуальним проблемам укра-
їнського громадсько-політичного життя в Чехословаччині. Не зупиня-
ючись на детальному розгляді всіх порушених часописом суспільно-
політичних проблем, варто вказати основні з них. Насамперед — це
комплекс проблем, пов’язаних з відновленням державної незалежності
України: аналізу причин поразки національної революції 1917–1920-х рр.,
пошуку оптимальної соціально-економічної моделі для України, вироб-
ленню програми здобуття незалежності тощо. При цьому важливу роль у
боротьбі за українську державність та її розбудові «Нова Україна»
відводила українській еміграції, яка мала підготувати для цього полі-
тично-інформаційний та культурний ґрунт, домігшись підтримки світової
громадськості та виховавши в еміграції нове покоління майбутніх будів-
ників української держави. Водночас, усвідомлюючи розпорошеність
української еміграції, редакція та автори часопису наголошували на
необхідності об’єднання усіх національно орієнтованих демократичних
сил української політичної еміграції26.
Серед актуальних проблем української еміграції чимало уваги в часо-
писі було приділено одній з найбільш дискусійних у 1920-х рр. —
рееміграції27. Головним лейтмотивом висвітлення цієї проблеми, як і
більшості інших, була ідея необхідності зосередження зусиль української
еміграції на створенні в Європі політичних, громадських, культурно-
освітніх осередків, які б не лише зберігали національну ідентичність
українців, а й формували в еміграції нове покоління національно сві-
домих, соціально активних українців з європейською освітою, готових
будувати оновлену українську державу28.
Це цілком відповідало програмним принципам як есерів, так і есдеків.
Так з ініціативи лідерів празького осередку УПСР М. Шаповала та
Н. Григорієва спільно з представниками УСДРП і за допомоги чеського
уряду в 1921 р. було засновано Український громадський комітет (УГК) —
національний координаційний центр, що представляв інтереси всієї укра-
їнської спільноти перед чеською владою та надавав юридичну, мате-
ріальну, соціальну і культурну підтримку українській еміграційній спіль-
ноті в Чехословаччині. Управою УГК було створено низку закладів, які
Ольга Сухобокова 330
перетворили цю країну ще й на центр українського освітнього та куль-
турного життя, зокрема Українську господарську академію, Український
вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Український гро-
мадський видавничий фонд. Висвітленню діяльності цих установ «Нова
Україна» присвятила чимало своїх публікацій, детально інформуючи про
результати їхньої роботи.
Значну увагу редакція «Нової України» приділяла висвітленню стано-
вища українців у СРСР та Польщі. Зі зрозумілих причин найбільший
суспільний резонанс викликали статті на тему Голодомору в Україні
1921–1922-х рр.29. Не менш гострими були публікації, присвяченні ви-
криттю суті соціально-економічної політики більшовиків в Україні30 та
політиці українізації31.
На окрему увагу заслуговує літературний блок «Нової України», що
перетворив її на провідний український літературно-мистецький часопис
того часу. Тут публікувалися твори видатних українських поетів та пись-
менників різних жанрів і художніх напрямів, представників різних регіо-
нів України (Буковини і Галичини, Наддніпрянської України) та еміграції,
зокрема чехословацької. Приміром, вміщувалися нові твори Є. Мала-
нюка, А. Павлюка, Г. Журби, часопис чи не першим ознайомив читачів із
романом Ф. Дудка «Чорторий». «Нова Україна» опублікувала чимало
цінних історико-літературних матеріалів, вела бібліографію українських
видань, знайомила з новинками літератури та публіцистики (насамперед
виданими товариством «Нова Україна»), рецензувала їх. «Родзинкою»
часопису стала публікація на його сторінках творів молодих і тоді ще
маловідомих українських письменників з УРСР — Григорія Косинки,
Валер’яна Підмогильного, Тодося Осьмачки та ін. Так, у 1923 р. за спри-
яння В. Винниченка в «Новій Україні» було надруковано оповідання
Г. Косинки «Анархісти» та цикл його нарисів «Повстанці», присвячених
висвітленню протесту проти насильницької більшовицької політики в селі.
Авторами й постійним співробітниками видання стали талановиті
письменники, публіцисти, відомі громадські діячі: Дмитро Антонович,
Володимир Винниченко, Ольга Кобилянська, Олександр Олесь, Микола
Вороний, Василь Стефаник, Юрій Дараган, Павло Богацький, Володимир
Старосольський, Іван Шовгенів, Федір Щербина, Микола Галаган,
Дмитро Дорошенко, Олександр Мицюк, Софія Русова, Дмитро Ісаєвич та
ін.32. Таким чином, за цілком об’єктивною оцінкою одного із авторів
«Нової України», відомого дослідника історії української преси Аркадія
Животка, вона згуртувала «найширші українські літературні, наукові та
публіцистичні сили»33.
Слід зазначити, що видавниче товариство «Нова Україна» працювало
не лише над виданням часопису, а й друкувало чимало української
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 331
художньої та публіцистичної, науково-популярної літератури. Зокрема
ним було опубліковано художні твори В. Винниченка, О. Кобилянської,
В. Підмогильного, М. Вороного, Т.Г. Масарика, М. Диканька, М. Сріб-
лянського (М. Шаповала), П. Богацького та багатьох ін.34.
Акцент на виданні національної художньої та публіцистичної літе-
ратури управою «Нової України» робився цілком свідомо та витікав із
принципових суспільно-політичних переконань її членів. Саме у такий
спосіб вони реалізовували настанову на збереження у своїх співвіт-
чизників-емігрантів національної самосвідомості та виховання в еміграції
нового покоління патріотів як неодмінної передумови відновлення
української державності. Усвідомлюючи значну виховну роль національ-
ної періодики, правління «Нової України» намагалося діяти насамперед в
інтересах читачів, зокрема молоді. Досить промовистим є той факт, що у
1925 році Н. Григоріїв як керівник «Нової України» доручив продавати
журнал студентам лише за третину від його ціни35.
Співпраця у «Новій Україні» есерів та есдеків дала імпульс розвитку
ідеї об’єднання українських сил на еміграції, а входження В. Винниченка
до редакції зумовило початок публічного обговорення в часописі цієї ідеї,
пошуку платформи для об’єднання. Причому в цьому контексті «Нова
Україна» стала не лише засобом донесення до загалу ідеї створення
єдиного фронту, а й безпосереднім інструментом її розробки та спроб
реалізації.
Дискусію про створення єдиного українського національного фронту
на сторінках «Нової України» було розпочато статтею В. Винниченка
«Єдиний революційно-демократичний національний фронт» у першому
числі за 1923 р. На його думку, результату в боротьбі за визволення
українського народу «як від об’єктивно реакційної і контрреволюційної
політики московського центру, так і від замахів на революцію української
національної та інтернаціональної реакції» можна досягти лише спіль-
ними зусиллями української еміграції, утворивши єдиний революційно-
демократичний фронт36. Розроблена політиком платформа майбутнього
союзу охоплювала різні сфери — політичну, соціальну, економічну,
національну та міжнародну, визначаючи такі завдання як досягнення
самостійності Української радянської соціалістичної республіки [але у
відмінному від більшовицького розумінні цього терміну — О.С.] у її
етнографічних межах, союз із іншими радянськими республіками, роз-
виток соціальної революції та утвердження диктатури працюючих мас,
встановлення радянської влади, низки демократичних свобод, знищення
приватнокапіталістичної системи господарства тощо37.
У наступних двох числах «Нової України» (березень, квітень) власне
бачення єдиного фронту виклав М. Шаповал у статті «Складка сил». Він
Ольга Сухобокова 332
принципово погоджувався В. Винниченком, уточнюючи, що такий союз
можливий за умови узгодження всіма його учасниками тактики, а не
програмних засад, і лише для певної спільної акції. Їхні погляди спів-
падали в тому, що єдиний національний фронт мають утворити соці-
алістичні партії, які представляють інтереси більшості українського сус-
пільства, тобто за своєю суттю це має бути «єдиний національний фронт
трудової демократії»38. Але бачення методів досягнення цих цілей у них
розходилося: якщо В. Винниченко зосереджував увагу на політичній
боротьбі, то М. Шаповал вважав, що національний фронт повинен мати
громадсько-культурне спрямування. Так, маючи досвід ефективної спів-
праці українських діячів різного політичного світогляду в Українському
громадському комітеті, він був переконаний, що створення єдиного на-
ціонального фронту соціалістичних сил в еміграції було можливим лише
навколо спільної культурної роботи39.
Позицію М. Шаповала підтримав і Н. Григоріїв, який розробляв
концепцію єдиного національного фронту ще з 1921 р.40. У 1923 р. він теж
долучився до публічного обговорення можливості утворення єдиного
національного фронту, і, розвиваючи певною мірою думки, викладені
М. Шаповалом, В. Винниченком та й свої власні, фактично надав цій
концепції у її есерівському варіанті завершеного вигляду41. Оскільки, на
його думку, утворення на той момент розпорошеною українською емі-
грацією з різними уявленнями про потреби українського народу і шляхи
їх задоволення єдиного національно-політичного фронту було теоретично
складною, а на практиці неможливою справою, єдино правильним, без-
помилковим було б спрямувати діяльність еміграції на роботу, корисну
для всієї нації. «А це саме: справи не соціально-політичні, а біологічно-
культурного характеру, — заявляв Н. Григоріїв і, підтримуючи позицію
М. Шаповала, переконував, що об’єднавчим чинником мала стати куль-
турно-просвітницька робота. — Жодна еміграційна група не одкине того,
що треба розвивати українську культуру організацією українських шкіл,
друкуванням книг і т. п.»42.
Натомість В. Винниченко не погоджувався з позицією лідерів Закор-
донного комітету УПСР, вважаючи, що вони прагнуть перевести полі-
тичну акцію у культурну та зосередити діяльність єдиного національного
фронту навколо очолюваного ними УГК. Проблематичним виявилося і
залучення до співпраці групи лівих есдеків М. Галагана, близьких до
УПСР та групи В. Винниченка, а також правих есдеків на чолі з
І. Мазепою. Небажання поступитися програмними настановами з тактич-
них міркувань звели нанівець спробу об’єднання та спричинили нові
конфлікти в керівництві «Нової України», яка, втім, виявилася єдиним
реальним результатом цього етапу створення єдиного національного
фронту в еміграції.
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 333
Намагаючись покласти край суперечкам навколо єдиного національ-
ного фронту В. Винниченко як ініціатор його створення звертався до
управи видавництва з вимогою зупинити випуск часопису до примирення
есерів (у партії в цей період був серйозний конфлікт, що загрожував
цілісності партії) та їх вступу до єдиного національного фронту43. Н. Гри-
горіїв йому відмовив, аргументуючи це тим, що «Нова Україна» не є
органом Союзу, а безпартійним виданням44. У результаті непорозуміння
на фоні неможливості утворити єдиний національний фронт переросло у
конфлікт між В. Винниченком з одного боку та Н. Григорієвим і М. Ша-
повалом — з іншого, який завершився розірванням їхніх стосунків й
потоками взаємної критики. З 1925 року «Нова Україна» виходила вже
без участі В. Винниченка, за редакцією М. Шаповала, Н. Григорієва і
М. Галагана. З 1926 р. часопис редагувала колегія у складі Н. Григорієва,
С. Довгаля, Б. Залевського, М. Мандрики та М. Шаповала.
Водночас вихід В. Винниченка з редакції «Нової України» не означав її
відмови від головного засадничого принципу — «політичною платфор-
мою української держави може бути тільки самостійна, соборна, демо-
кратична українська республіка, суверенна і незалежна»45. У першому
числі часопису за 1925 р. оновлена редакція (М. Шаповал, Н. Григоріїв та
М. Галаган) переконувала читачів, що організація української нації, як і
державності, може бути здійснена виключно шляхом «консолідації рево-
люційно-демократичних елементів в одну організовану цілість». Редак-
тори «Нової України» наголошували, що попри зміни у керівництві і
зміну політичних обставин, ідейне спрямування часопису залишати-
меться незмінним: «Відновляючи видання “Нової України”, заявляємо,
що головним завданням її й тепер, як і раніш, буде: розкривання змісту
органічної визвольної програми українського руху, висвітлення основ
тактики і організації української трудової демократії, а також різних
проблем виховання українця як суспільної людини і проблем соціальної
та культурної гігієни української визвольної свідомості»46.
Аналізуючи вміщені у «Новій Україні» матеріали, можна дійти
висновку, що всі вони підбиралися таким чином, щоб сформувати у
читача цілісне уявлення про дійсний стан українського народу, розкрити
зміст визвольної програми і тактики українських есерів та лівих есдеків
на основі принципів «трудової демократії», як підґрунтя їхньої політичної
платформи. Головним завданням журналу було викристалізувати націо-
нально-політичну свідомість українців, виховати їх як громадян з вираз-
ною громадянською позицією, прищепити їм бажання і вміння боротися
за свою державність навіть за умов окупації батьківщини. Адже заснов-
ники часопису усвідомлювали, що за існуючих обставин лише самі
українці шляхом самоорганізації можуть сконсолідувати свою націю і
Ольга Сухобокова 334
боротися за її визволення. «Республіка прийде не раніш створення нації, —
стверджували вони. — Ніщо не зміниться в становищі українського
народу, доки інтелігенція не піде на реальну службу цьому народові»47.
«Нова Україна» як одне із провідних українських еміграційних соці-
алістичних видань часто критикувалася радянськими та українськими
еміграційними часописами, орієнтованими на більшовицьку владу. Діючи
в руслі настанов більшовиків про необхідність боротьби з «шкідливими
впливами» празького осередку, регулярні випади проти часопису та його
керівників М. Шаповала і Н. Григорієва здійснювали зокрема харківські
«Вісті» та «Комуніст», київська «Пролетарська правда», берлінське «Нове
життя» та паризькі «Українські вісті»48.
Очевидно, радянська влада вважала «Нову Україну» досить небез-
печною для себе, такою, що могла впливати на суспільно-політичну та
культурну атмосферу в радянській Україні. Безпосереднім наслідком
видання часопису стає заснування в 1923 р. у Харкові наукового, гро-
мадсько-політичного та літературно-художнього місячника «Червоний
шлях», який мав стати противагою «Новій Україні», згуртувавши навколо
себе українських письменників різних поколінь та напрямів. І хоча в
значній мірі йому це вдалося, залучивши до співпраці радянських та
зарубіжних українських письменників і поетів, частина молодих укра-
їнських літераторів, зокрема «ланківці» В. Підмогильний, Г. Косинка,
Т. Осьмачка, продовжували публікуватися і в «Новій Україні».
Водночас із налагодженням видання української наукової та популяр-
ної літератури на еміграції (в тому числі і видавничим товариством «Нова
Україна»), в СРСР теж почали значно ширше друкувати україномовні
книжки та періодику, а після створення в Чехословаччині українських
вищих шкіл комуністичне керівництво почало більш уважно ставитися до
українських освітніх закладів49. Отже, не заглиблюючись в аналіз справж-
ніх мотивів дій більшовицької влади, слід наголосити, що культурно-
освітня діяльність української еміграції позитивно впливала й на ситу-
ацію в суспільному житті УРСР, не лише підтримуючи українців мо-
рально та інтелектуально, але і певним чином змушуючи комуністичний
режим так чи інакше йти хоча б на незначні поступки у національній
культурно-освітній сфері. І помітна роль у цьому належала «Новій
Україні».
Таким чином, часопис «Нова Україна» відігравав важливу роль у житті
української еміграційної спільноти, підтримуючи її зв’язки з власним
народом, інформуючи про становище українців в УРСР та СРСР в цілому,
поза його межами, підтримуючи національно-патріотичні настрої емі-
грантів. На завершення варто знову звернутися до оцінки часопису
дослідником української преси Аркадієм Животком, який стверджував,
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 335
що той став найбільш поважним, поширеним та популярним органом за
кордоном і в Україні, адже «своїм змістом “Нова Україна” охоплювала всі
прояви українського суспільного життя, даючи належну оцінку, вичер-
пуючі інформації та кидаючи провідні ідеї української визвольної
праці»50.
Сухобокова Ольга (г. Киев)
Кандидат исторических наук, доцент кафедры новой и новейшей истории зарубежных
стран, исторический факультет Киевского национального университета имени Тараса
Шевченко.
Ol-ha@ukr.net
Журнал «Новая Украина» в Праге (1922–1928 гг.): к 90-й годовщине основания.
В статье проанализированы обстоятельства создания и деятельности одного из
ведущих украинских журналов в Чехословакии 1920-х гг. Особое внимание уделено
освещению организационных аспектов издания и его общественно-политическому
значению.
Ключевые слова: «Новая Украина», украинская пресса межвоенного периода,
украинская эмиграция в Чехословакии, Н. Шаповал, Н. Григориев, В. Винниченко.
Olga Sukhobokova (Kyiv)
Associate Professor of Modern and Contemporary History of Foreign Countries at the History
Department at the Taras Shevchenko Kyiv National University, Candidate of Historical
Sciences.
Journal «New Ukraine» in Prague (1922–1928): the 90th anniversary of the foundation.
This paper analyzes the circumstances of creation and activity of one of the leading
Ukrainian periodicals in Czechoslovakia in the 1920s. Particular attention is paid to the
organizational aspects of the publication and its social and political significance.
Keywords: «New Ukraine», Ukrainian press of interwar period, the Ukrainian emigration
in Czechoslovakia, M. Shapoval, N. Hrygoryiv, V. Vynnychenko.
______________
1 Тернопільський Ю. Українська преса з перспективи 150-ліття. — Джерсі-Сіті,
1974. — С. 42.
2 Там само; Животко А. Історія української преси. — Мюнхен, 1989–1990. — С. 284;
Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та
Західної Європи (1914–1939 рр.): Матеріали до бібліографії. — Львів, 1998. — С. 145–
146; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30-ті рр.
ХХ ст.): Історико-бібліографічне дослідження. — Львів, 2002. — С. 176–178.
3 Брайлян Н. Журнал «Нова Україна» (Прага, 1922–1928 рр.) про завдання
української еміграції // www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/zpndzp/2008/Brajlian_N.htm
4 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі —
ЦДАВОВ України). — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 2–2 зв.
5 Там само. — Арк. 3–4.
6 Нова Україна. — 1922. — Ч. 1. — С. 1.
7 ЦДАВОВ України. — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 6.
8 Там само. — Арк. 100.
Ольга Сухобокова 336
9 Гр. Наш. Петлюрівщина // Нова Україна. — 1925. — Ч. 1. — С. 3–25.
10 Григориїв Н. Во ім’я правди // Там само. — 1926. — Ч. 7. — С. 17–25.
11 Листування Михайла Грушевського. — Т. 1. — Київ–Нью-Йорк, 1997. — С. 242.
12 ЦДАВОВ України. — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 33, 37.
13 Григоріїв Н. «Сеньори, снімітє маскі» (відповідь багнотворяцям) // Нова Україна. —
1926. — Ч. 8. — С. 81–88.
14 ЦДАВОВ України. — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 36.
15 Там само. — Арк. 20–25, 34–37.
16 Там само. — Арк. 2 зв.–4, 10, 16, 26–27, 29, 42–45, 54, 72, 74–75; Спр. 6. — Арк. 1;
Спр. 15. — Арк. 35–36, 40; Спр. 17. — Арк. 22–26, 51, 82–87; Спр. 20. — Арк. 3 зв., 7, 23,
41–45, 82–83, 90.
17 Там само. — Спр. 1. — Арк. 101 зв.
18 Там само. — Спр. 24. — Арк. 137, 144–145.
19 Винниченко В. Щоденник. — Т. 2: 1921–1925 / Ред., вступна стаття і примітки
Г. Костюка; упоряд. текстів і примітки О. Мотиля. — Едмонтон; Нью-Йорк, 1983. —
С. 119, 154, 155.
20 Шаповал М. Щоденник. — Т. 1. — Нью-Йорк, 1958. — С. 86.
21 ЦДАВОВ України. — Ф. 3562. — Оп. 1. — Спр. 81. — Арк. 12–17 зв., 19–30;
Винниченко В. Щоденник. — Т. 2. — С. 192, 194, 205, 212.
22 ЦДАВОВ України. — Ф. 3562. — Оп. 1. — Спр. 81. — Арк. 15–15 зв.
23 Там само. — Спр. 81. — Арк. 37; Спр. 24. — Арк. 52.
24 До читачів // Нова Україна. — 1923. — Ч. 1–2. — С. 1.
25 Там само. — С. 1–2.
26 Шаповал М. Завдання української еміграції // Нова Україна. — 1926. — Ч. 1–2. —
С. 1–19.
27 Шаповал М. Московськими щупаками у Києві // Там само. — С. 154–156; Григоріїв Н.
«Вскую шаташася язиці» // Там само. — 1927. — Ч. 1–2. — С. 1–20.
28 Шаповал М. До програми українського визволення // Там само. — 1923. — Ч. 9. —
С. 3–18.
29 Сріблянський М. Голод на Україні і проблема нації // Там само. — 1922. — Ч. 6. —
С. 1–4; Його ж. Голод, його причини й боротьба з ним // Там само. — Ч. 7. — С. 1–5.
30 Григоріїв Н. Профанатори соціалізму // Там само. — 1927. — Ч. 6–7. — С. 1–8; N.
На 10-му році комунізму? // Там само. — 1928. — Ч. 1–3. — С. 59.
31 Українізація //Там само. — 1925. — Ч. 2–3. — С. 150; Ч. 7–8. — С. 153–154;
Григоріїв Н. На переломі // Там само. — 1926. — Ч. 5–6. — С. 11–17.
32 ЦДАВОВ України. — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 94 зв., 95 зв., 102 зв.
33 Животко А. Вказ. праця. — С. 284.
34 ЦДАВОВ України. — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 42–43.
35 Там само. — Спр. 17. — Арк. 56.
36 Винниченко В. Єдиний революційно-демократичний національний фронт // Нова
Україна. — 1923. — Ч. 1. — С. 56–71.
37 Його ж. Платформа Українського [Революційно-Соціалістичного Союзу] // Вин-
ниченко В. Щоденник. — Т. 2. — С. 68–69.
38 Його ж. Єдиний революційно-демократичний національний фронт // Нова Україна. —
1923. — Ч. 1. — С. 64; Шаповал М. Складка сил (З приводу «єдиного фронту») // Там
само. — 1923. — Ч. 3. — С. 59–67; Ч. 4. — С. 30–42.
39 Там само. — Ч. 4. — С. 43–46; Його ж. Єдиний національний фронт на куль-
турному ґрунті // Там само. — 1923. — Ч. 7–8. — С. 35–40.
Часопис «Нова Україна» у Празі (1922–1928)… 337
40 Григоріїв Н. Сучасні завдання українського визвольного руху // Вільна спілка. —
Львів, 1921. — Зб. 1. — С. 17–26.
41 Його ж. Єдиний національний фронт // Там само. — 1923. — Зб. 2. — С. 89–103.
42 Там само. — С. 103–104.
43 Винниченко В. Щоденник. — Т. 2. — С. 550, 564.
44 ЦДАВОВ України. — Ф. 3865. — Оп. 1. — Спр. 14. — Арк. 22–26 зв.
45 Від редакції // Нова Україна. — 1925. — Ч. 1. — С. 1.
46 Там само. — С. 1–2.
47 Там само. — С. 2.
48 Н. Могутня влада // Там само. — 1926. — Ч. 8. — С. 90–91; Г. Переполох серед
щупаків // Там само. — 1926. — Ч. 1–2. — С. 153–154.
49 «Індуктивна» течія // Вістник Українського Робітничого Університету. — Грудень,
1927. — С. 13.
50 Животко А. Українська партія соціалістів-революціонерів і преса (з нагоди 50 років
праці УПС-Р) // Трудова Україна. — 1934. — Ч. 12. — С. 21.
|