Справедливість як соціально-правова цінність

Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компенсирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и ре...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автор:	Горбатенко, В.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Аксіологія права
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8633
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Справедливість як соціально-правова цінність / В.П. Горбатенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 150-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8633
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-86332010-06-14T12:01:02Z Справедливість як соціально-правова цінність Горбатенко, В.П. Аксіологія права Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компенсирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и реальным общественно-политическим развитием общества. From a social-legal point of view the following kinds of justice may be distinguished: (1) compensatory justice; (2) dividing justice. The contemporary Ukrainian state is characterized by negative tendencies pertaining to the gap а) between the positive law and actual life; b) between the Constitution of Ukraine and the actual political development of society. 2003 Article Справедливість як соціально-правова цінність / В.П. Горбатенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 150-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8633 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Аксіологія права Аксіологія права
spellingShingle	Аксіологія права Аксіологія права Горбатенко, В.П. Справедливість як соціально-правова цінність
description	Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компенсирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и реальным общественно-политическим развитием общества.
format	Article
author	Горбатенко, В.П.
author_facet	Горбатенко, В.П.
author_sort	Горбатенко, В.П.
title	Справедливість як соціально-правова цінність
title_short	Справедливість як соціально-правова цінність
title_full	Справедливість як соціально-правова цінність
title_fullStr	Справедливість як соціально-правова цінність
title_full_unstemmed	Справедливість як соціально-правова цінність
title_sort	справедливість як соціально-правова цінність
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Аксіологія права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8633
citation_txt	Справедливість як соціально-правова цінність / В.П. Горбатенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 150-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT gorbatenkovp spravedlivístʹâksocíalʹnopravovacínnístʹ
first_indexed	2025-07-02T11:15:37Z
last_indexed	2025-07-02T11:15:37Z
_version_	1836533612775735296
fulltext	АКСІОЛОГІЯ ПРАВА 150 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. © 2003 р. В. П. Горбатенко Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ЦІННІСТЬ Справедливість з давніх часів настає визнача- льною ознакою і невід’ємним механізмом регу- лювання людських відносин, пов’язаних з пану- ванням і підпорядкуванням, необхідністю під- тримання взаємоповаги між людьми, гармоніза- ції різних, в тому числі протилежних (конкурую- чих) інтересів. До того ж, як за змістом, так і за етимологією, справедливість (лат. justitia) своїми витоками сягає права (лат. jus), “позначає наяв- ність у соціальному світі правового начала й ви- ражає його правильність, імперативність і необ- хідність”. Виходячи з цього, діяти по справедли- вості “означає діяти правомірно, відповідно до всезагальних вимог права” [2, с. 28-29]. Ідея справедливості сягає своїми витоками Давнього Світу. Платон називав справедливістю доброчесність, що означає правильне ставлення до інших людей, а також суму всіх чеснот вза- галі. Аристотель пов’язував справедливість із заслугами членів суспільства, на основі яких мо- жна розподіляти певні блага. Юстиніан визначав її як постійну і вічну волю віддавати кожному належне. Середньовічні мислителі намагались узгодити справедливість з ідеєю перерозподілу надлишкового багатства. Фома Аквінський навіть вважав, що людина в крайній нужді має право претендувати на чужу власність. На думку І. Канта, те, чого вимагає справедливість, має бути виконано незалежно від будь-яких обставин сус- пільного розвитку. На думку В. Гумбольдта, мету і зміст діяльності держави, з одного боку, стано- вить проведення меж між справедливим і неспра- ведливим, а з другого боку, допустиме обмеження свободи окремої особистості задля її справедливої реалізації рівною мірою разом з усіма. Ідею при- мусової справедливості пізніше активно відстою- вав у своїх працях В. Соловйов [7, с. 94-95]. Поряд з цими підходами на початку ХІХ ст. У соціальних науках з’явилося поняття “соціа- льна справедливість”, що стало загальновжива- ним завдяки працям Д.С. Мілля. Значний внесок у розуміння соціальної справедливості належить К. Марксу і Ф. Енгельсу, які розглядали її як складне явище, у якому реалізуються ідеалізо- вані та реальні прагнення людей морального, со- ціально-економічного, правового і політичного характеру. Німецькі мислителі першими вивели залежність справедливості від рівня розвитку суспільного буття і суспільної свідомості. Ідея соціальної справедливості знайшла своє відображення у двох основних підходах, які стверджують: 1) рівність можливостей в рамках відкритого суспільства, де люди зможуть макси- мально проявити свої здібності; 2) рівномірний розподіл благ з урахуванням різних потреб кож- ної людини. Найпопулярніша, життєздатна ін- терпретація соціальної справедливості знайшла своє втілення на Заході, в рамках поміркованого підходу, характерного для соціал-демократії. Згі- дно з цим підходом, частина суспільних ресурсів розподіляється за потребами через систему соці- ального забезпечення, а інша частина – відповід- но до заслуг через економічний ринок або бюро- кратичні процедури. Як інтегральне поняття со- ціальна справедливість відображає реальне ста- новище особи в суспільстві, рівень людської і громадянської гідності, забезпечений правови- ми гарантіями та заслужено наданими матеріаль- ними і духовними благами. Найвідоміший із сучасних теоретиків справе- дливості американський філософ Джон Ролз, який в основу свого підходу поклав принцип: нерівність у розподілі суспільних благ допуска- ється лише тоді, коли вона відповідає інтересам найменш забезпечених членів суспільства [5]. Поряд з цим глобальним підходом у сучасних правових теоріях існує широка палітра різнома- нітних, нерідко протилежних, поглядів. Скажімо, на роль справедливості у процесі конституційних змін. Так, з одного боку, можна зустріти погляд, що сучасні конституції є “інструментами пошуку справедливості” (Дж. Елстер). З іншого – підхід, який проголошує, що так само, як неможливо пе- редбачити наслідки зміни інституційної структури, “неможливо передбачити (навіть у більшому сту- пені) і перетворення, що диктуються справедливіс- тю” (Дж. Сарторі) [6, с. 189-190]. Спираючись на існуючі в суспільних науках підходи, із сучасної правової точки зору справе- дливість може бути визначена як внутрішня вла- стивість і якість права; нормативне поняття моралі, що відіграє значну роль у соціально- політич-ній і правовій свідомості людей; соціальна цінність, захищати й культивувати яку в умовах В.П. Горбатенко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 151 демократичного розвитку покликана вся система права. Аналіз справедливості як правового фено- мена передбачає її дуалістичне тлумачення через осягнення змісту понять “право як втілення спра- ведливості” та “справедливість як моральна детер- мінанта правовідносин”. Перше передбачає ви- знання того, що право “завжди справедливе і є но- сієм справедливості в соціальному світі”. Друге виходить з того, що право не ігнорує особливих інтересів і потреб соціальних суб’єктів, які повинні “знай-ти в ньому своє належне (тобто – саме спра- ведливе) визнання, задоволення і захист” [2, с. 28, 31]. Принцип справедливості перебуває в тісному взаємозв’язку з принципами “права”, “законно- сті” і “рівності”. Він поширюється як на реально існуючий, так і на уявний (ідеальний) стан справ у суспільстві, виступає в якості належного (не- обхідного) імперативу, відповідного сутності, правам і потребам людини. На думку О.В. Мар- тишина, “справедливість, будучи аксіологічним поняттям, тим самим здатна виконувати функцію оцінки правових приписів” [3, с. 244]. Поряд з цим вона виступає критерієм оцінки різномані- тних співвідношень у житті суспільства: між ро- ллю окремих людей чи соціальних груп і їх реа- льним соціальним становищем, ступенем суспі- льного визнання; між працею і винагородою за неї, правами і обов’язками особи; між скоєним діянням і відплатою, злочином і покаранням. Із соціально-правового погляду розрізняють три основні різновиди справедливості: 1) зрівня- льну справедливість, що передбачає досягнення максимальної рівності прав і можливостей соці- альних суб’єктів; 2) розподільчу справедливість, що орієнтує на подолання диспропорцій у розпо- ділі матеріальних і духовних благ, виходячи з природно-правової рівності всіх людей, неза- лежно від їх національних, станових, класових, майнових та інших відмінностей, але з урахуван- ням заслуг конкретного громадянина перед сус- пільством і державою; 3) відплатну справедли- вість, яка поширюється на сферу покарань за правопорушення і злочини. З часів Аристотеля розрізняються “компен- суюча” і “розподільча” справедливість. Компен- суюча (зрівняльна) справедливість поширюється на відносини між державою й індивідом при роз- поділі благ і послуг. З точки зору зрівняльної справедливості будь-яка диспропорція в розпо- ділі прав соціальних суб’єктів сприймається уча- сниками групових чи міжособистісних взаємо- відносин як несправедливість. Розподільча спра- ведливість поширюється на приватні відносини, що включають купівлю-продаж майна, відносини найму, відшкодування шкоди та ін. Якщо критерієм компенсуючої справедливо- сті є, за Аристотелем, формальна рівність без урахування особистісних відмінностей, то роз- подільча справедливість повинна враховувати саме ці відмінності, які дозволяють забезпечу- вати пропорційну рівність. Поряд із вищезазна- ченим необхідно враховувати й те, що трансфо- рмована до сучасного розуміння зрівняльна справедливість означає, з одного боку, неможли- вість її підміни примітивною зрівнялівкою (в стилі відомого персонажа із твору М. Булга- кова “Собаче серце”), а з іншого – рівність як справедливість повинна втілюватися у формулі: що є правом і обов’язком для одного, те повинне бути правом і обов’язком і для іншого, незале- жно від соціального статусу. Щоб зрозуміти логіку і зміст відплатної спра- ведливості, мусимо знову ж таки звернутися до етимології. Термін “справедливість” у давньо- грецькому варіанті пов’язаний зі словом “по- мста”. Однак уже в ті далекі часи помста (в її елементарному значенні) і справедливість не ототожнювались. Остання виступала своєрідною мірою помсти, яка встановлювалась суспільст- вом. У сучасному розумінні відплатна справед- ливість у морально-соціальному сенсі означає забезпечення істинної свободи особистості, оці- нку її діяльності з погляду добра і зла, заохо- чення і покарання. Правова відплата тлумачиться як правосуддя, що передбачає рівний підхід до всіх членів суспільства. Справедливість пока- рання вимагає дотримання таких принципів: за- стосування певних процедур тільки до осіб, ви- знаних винними у скоєнні правопорушення; за- лежності міри покарання від ступеня його тяж- кості; призначення за одне правопорушення ли- ше одного юридичного покарання, яке не при- нижує людської гідності; невідворотності на- стання юридичної відповідальності. Справедливе покарання справляє не тільки правовий, а й моральний вплив на суспільство і є важливим чинником профілактики правопору- шень. Відсутність або послаблення справедливо- сті у практиці застосування покарань може мати надзвичайно негативні наслідки для соціуму. У цьому контексті російський правознавець Б. Волков зазначає: “Якщо суспільно небезпечні діяння мають широке розповсюдження, але кри- мінальний закон застосовується до них порів- няно рідко, то це значно послаблює ефективність не лише правового, а й морального впливу, а зна- чить і попереджувального значення криміналь- Справедливість як соціально-правова цінність 152 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. ного закону” [1, с. 122]. В Україні прикладами послаблення кримінальної відповідальності сьо- годні можуть слугувати практика боротьби (або скоріше її відсутність) з такими злочинними ді- яннями, як хабарництво, обман споживачів, ви- користання державними чиновниками службо- вого становища у власних, корисливих цілях. У сучасних умовах перехідного розвитку українського суспільства зміст справедливості безпосередньо пов’язаний зі зміною суспільної динаміки, яка вимагає, з одного боку, необхідно- сті збереження успадкованих відносин, а з ін- шого – передбачає подолання спадщини минулих часів, що в умовах соціальних змін (політичних, правових, економічних та ін.) сприймається сус- пільною свідомістю як несправедливість. Внаслідок перехідного розвитку України у правовому сенсі постали дві взаємопов’язані негативні тенденції, які потребують якомога ско- рішого розв’язання. Першою з таких тенденцій є виникнення розриву між позитивним правом і життям, особливостями української правової культури, утвердження надмірного прагнення щодо нормативно-правової формалізації всіх сфер суспільного життя. Другою негативною тенденцією можна вва- жати розрив між Конституцією України та реалі- ями суспільно-політичного розвитку українського суспільства. Цей розрив, або “уявний конституці- оналізм”, як він визначається сучасною наукою, з одного боку, спровокований попередньою сис- темою соціалізації населення, орієнтованою на формальний характер існування конституції. З другого боку, в сучасних умовах його провоку- ють відсутність необхідної кількості активних, компетентних, принципових суб’єктів правового реформування та недостатній розвиток стійких елементів громадянського суспільства. Одним з небезпечних наслідків зазначених розривів постало виникнення в українському су- спільстві масштабної кризи розподілу. Ця криза безпосередньо пов’язана з можливостями прав- лячої влади у питанні забезпечення однієї з ак- сіом, виведених російським мислителем ХХ ст. І. Ільїним, – досягнення розподільчої справед- ливості. До основних проявів кризи розподілу, яка зумовлена, значною мірою, наслідками не- достатнього або неефективного забезпечення правової реформи, можна віднести: 1) поляриза- цію населення внаслідок нерівномірного розпо- ділу матеріальних благ і виникнення соціокуль- турного розколу суспільства; 2) конфліктонебез- печне зростання у масовій свідомості відчуття соціального протесту стосовно держави та тих, хто її офіційно представляють. Витоки такого стану розвитку суспільства по- трібно шукати не лише в об’єктивному характері швидкого вдосконалення суспільства та наслід- ках прискореної спонтанної динаміки його роз- витку, а і в суб’єктивно створених умовах (знач- ною мірою засобами права) домінування неспра- ведливості й порушенні існуючих критеріїв соці- альної справедливості. Суттєвою помилкою суб’єктів втілення правової реформи є, на наш погляд, намагання сформувати правову основу, якої потребує українське суспільство, у відриві від конкретної соціальної реальності. Основу невдалого вибору в 90-і роки, на наш погляд, складали: орієнтація на політику монета- рно-ліберального реформування; курс на сти- хійну приватизацію; надмірний відхід держави від втручання у господарську діяльність. Основу невдач правової реформи складало намагання її суб’єктів слідувати цьому невдалому вибору, пов’язаному в тому числі з надмірним захоплен- ням економічним детермінізмом та ліберальною фразеологією. Виходячи з вищезазначеного, однією і з скла- дових успіху втілення правової реформи має ста- ти особиста відповідальність суб’єктів її реа- лізації, як необхідна визначальна ознака розви- тку соціуму на початку ХХІ ст., що вкладається у тезу, сформульовану відомим філософом права П. Рікером: “ви відповідальні за те, що спричи- нили ваші дії, але ви також відповідальні за інше – за те, що це робилося за вашим дорученням або під вашим наглядом, а в деяких випадках ви від- повідальні й за те, що робилося і поза межами вашої відповідальності” [4, с. 42-43]. В один ряд з принципом відповідальності принцип справед- ливості ставить сама динаміка сучасного світо- вого розвитку, за якої особливо загострюється потреба того, що Ганс Йонас сформулював як “первинність відповідальності людей за людей”. Список літератури 1. Волков Б.С. Нравственные начала в назначе- нии наказания // Правоведение. – 2000. – № 1. 2. Нерсесянц В.С. Философия права. – М., 1997. 3. Поляков А.В., Тимошина Е.В. Теория госу- дарства и права на рубеже веков: проблемы и перспективы // Правоведение. – 2000. – № 3. 4. Рікер П. Право і справедливість / Пер. із фр. – К.: Дух і літера, 2002. В.П. Горбатенко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 153 5. Ролз, Джон. Теорія справедливості / Пер. з англ. О. Мокровольський: – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. 6. Сарторі Джованні. Порівняльна конститу- ційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. 7. Хайруллин В.И. Гумбольдт о справедливо- сти // Государство и право. – 2003. – № 4. В. П. Горбатенко СПРАВЕДЛИВОСТЬ КАК СОЦИАЛЬНО-ПРАВОВАЯ ЦЕННОСТЬ Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компен- сирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и реальным общественно-политическим развитием общества. V. P. Horbatenko JUSTICE AS A SOCIAL AND LEGAL VALUE From a social-legal point of view the following kinds of justice may be distinguished: (1) compensa- tory justice; (2) dividing justice. The contemporary Ukrainian state is characterized by negative tendencies pertaining to the gap (а) between the positive law and actual life; б) between the Constitution of Ukraine and the actual political development of society.

Справедливість як соціально-правова цінність

Репозитарії

Схожі ресурси