Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення"
У статті наведений глибокий аналіз семантичного спектра термінів «містика» і «містицизм». Представлені існуючі позиції та підходи щодо інтерпретації містичного. Автор доходить висновку, що семантичні спектри термінів містики і містицизму принципово відмінні, і на певному етапі дослідження абстрагува...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2011
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86747 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" / А. Пархоменко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 4. — С. 125-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-86747 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-867472015-10-01T03:02:22Z Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" Пархоменко, А. Релігієзнавство У статті наведений глибокий аналіз семантичного спектра термінів «містика» і «містицизм». Представлені існуючі позиції та підходи щодо інтерпретації містичного. Автор доходить висновку, що семантичні спектри термінів містики і містицизму принципово відмінні, і на певному етапі дослідження абстрагування від подібної семантичної розбіжності стає неможливим, оскільки відбувається викривлення семантичного спектра «містики», а ангажованість наведених позицій (просвітницької, сцієнтичної, ортодоксально-релігійної й апологетичної) та існуючих підходів до інтерпретації містики і містицизму спонукає до напрацювання нових методологій дослідження «містичного». В статье представлен глубокий анализ семантического спектра терминов «мистика» и «мистицизм». Описаны существующие позиции и подходы к интерпретации мистицизма. Автор приходит к выводу, что семантические спектры терминов мистики и мистицизма принципиально отличны, и на определенном этапе исследования абстрагирование от подобного семантического расхождения становится невозможным, потому что происходит искривление семантического спектра «мистики», а ангажированность приведенных позиций (просветительской, сциентической, ортодоксально-религиозной и апологетической) и существующих подходов к интерпретации мистики и мистицизма побуждает к наработке новых методологий исследования «мистического». In the paper, a very thoughtful analysis of semantic range for terms «mystic» and «mysticism» is given. Available opinions and approaches to interpretation of mysticism are shown. The author has come to the conclusion that semantic ranges for terms «mystic» and «mysticism» are essentially different and that at the certain stage of research it is impossible to put this semantic difference aside because mutilation of semantic range for term «mystic» takes place and bias of the given options (such as educational, scientific, apologetic and orthodox as religious) and existed approaches to the interpretation of mystic and mysticism induces to develop new technics in mystic studies. 2011 Article Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" / А. Пархоменко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 4. — С. 125-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86747 141.33:248.2 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Релігієзнавство Релігієзнавство |
| spellingShingle |
Релігієзнавство Релігієзнавство Пархоменко, А. Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті наведений глибокий аналіз семантичного спектра термінів «містика» і «містицизм». Представлені існуючі позиції та підходи щодо інтерпретації містичного. Автор доходить висновку, що семантичні спектри термінів містики і містицизму принципово відмінні, і на певному етапі дослідження абстрагування від подібної семантичної розбіжності стає неможливим, оскільки відбувається викривлення семантичного спектра «містики», а ангажованість наведених позицій (просвітницької, сцієнтичної, ортодоксально-релігійної й апологетичної) та існуючих підходів до інтерпретації містики і містицизму спонукає до напрацювання нових методологій дослідження «містичного». |
| format |
Article |
| author |
Пархоменко, А. |
| author_facet |
Пархоменко, А. |
| author_sort |
Пархоменко, А. |
| title |
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" |
| title_short |
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" |
| title_full |
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" |
| title_fullStr |
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" |
| title_full_unstemmed |
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" |
| title_sort |
містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Релігієзнавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86747 |
| citation_txt |
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від "поняття" до "значення" / А. Пархоменко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 4. — С. 125-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT parhomenkoa místičneâkpredmetrelígíêznavčogodoslídžennâvídponâttâdoznačennâ |
| first_indexed |
2025-07-06T14:17:14Z |
| last_indexed |
2025-07-06T14:17:14Z |
| _version_ |
1836907427449012224 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 125
УДК 141.33:248.2
Анна Пархоменко
Донецький національний технічний університет, Україна
МІСТИЧНЕ ЯК ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ:
ВІД «ПОНЯТТЯ» ДО «ЗНАЧЕННЯ»
У статті наведений глибокий аналіз семантичного спектра термінів «містика» і «містицизм». Представлені
існуючі позиції та підходи щодо інтерпретації містичного. Автор доходить висновку, що семантичні спектри
термінів містики і містицизму принципово відмінні, і на певному етапі дослідження абстрагування від
подібної семантичної розбіжності стає неможливим, оскільки відбувається викривлення семантичного
спектра «містики», а ангажованість наведених позицій (просвітницької, сцієнтичної, ортодоксально-релігійної
й апологетичної) та існуючих підходів до інтерпретації містики і містицизму спонукає до напрацювання
нових методологій дослідження «містичного».
Кожне наукове вчення, за влучним порівнянням К. Левi-Строса, «нагадує дослi-
дження матерiї пiд мiкроскопом... за якого не можна спостерiгати її межову структуру,
а лише обрати ступiнь збільшення... який виявляє певний рiвень органiзацiї і має лише
вiдносну істинність, виключаючи... сприйняття iнших рівнів» [1, с. 13]. Порівнюючи галузь
творчих прозрінь, духовних досягнень, практик і міжособистісних відносин з «мікро-
світом», російська дослідниця I.А. Бескова вважає, що те абстрагування від певних важ-
ливих аспектів об’єктивної дійсності, яке ми зазвичай припускаємо у взаємодії зі світом
«середніх розмірів» та поточних процесів, починає зазнавати викривлення там, де мова
заходить про тонкі аспекти спонтанного, неповторного та не-всезагального, і, таким чином,
«мезокосмічні пізнавальні засоби» та категорії не можуть бути адекватними та ефектив-
ними в духовній, душевній та ментальній сферах спонтанності, які вимагають філігранного
і точного аналізу спільно з іншими засобами дослідження [2, с. 163-164].
Саме таким «мікросвітом» можна вважати світ містики, який часто намагаються
побачити у світлі подібного «мезокосму». Наслідком подібних розвідок стають інтерпре-
тації, які не торкаються сутності питання, підпорядковуючи заздалегідь все «містичне»
певній моделі релігійного, психічного чи соціального порядку. Останні 150 – 200 років
феномен «містичного» викликає стільки нерелевантних асоціацій (навіть таких, які є
чужими його семантичному полю), що можна констатувати наявність культурологічної,
релігієзнавчої, і, врешті-решт, філософської проблеми інтерпретації містики та містици-
зму, які мають закріплене стереотипне значення чогось незрозумілого та невизначеного.
Певним підтвердженням цієї думки може слугувати впевненість російського дослідника
Є.Г. Балагушкіна в тому, що вивчення містицизму є соціальним замовленням сучас-
ності [3, с. 10]. Метою даної статті є уточнення семантичного спектра термінів «містика» і
«містицизм», а також розгляд існуючих позицій і підходів до інтерпретації містичного.
За своєю сутністю, «генетично», містика належить до релігійного спектра «несеку-
лярних» ідей (Дж. Саттон), проте якісно нова метаморфоза Нового часу, яка відбулася в
релігійних структурах з часів Середньовіччя як сплавлення соціального, політичного та
релігійного руху, яке не прагне «до реформи церкви як церкви» і повернення церкви
«до її релігійних витоків» (У. Матц), істотно змінила статус містики як «частини» тіла
релігії. Певним підтвердженням наведеної думки можуть слугувати висновки О. Койре
про те, що в епоху зародження Реформації всі, хто у цілісності зберіг полум’я пориву
до духовного оновлення, який підготовлював і живив Реформацію, і хто продовжував
рух ідей, які походили з середньовічної містики, повинні були залишитися в опозиції до
швидконароджуваних протестантських церков [4].
Анна Пархоменко
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 126
Пізніше, у XIХ ст. стало вживатися поняття «містицизм», яке, з одного боку, посту-
пово увібрало до себе всі апеляції до містичного, а з іншого – стало певним теоретичним
конструктом гуманітарної науки XIX – XX ст., і, таким чином, набуло секуляризованого
наповнення: «містицизм» став нести в собі інтуїції ідеологій Нового часу, поставши
певним чином ерзац-релігією, яка має релігійний характер [5]. Тому, на думку автора
статті, необхідно враховувати відбиток такого «секулярного повороту» на інтерпретацію
«містицизму», розмежовуючи поняття «містика» і «містицизм» або закріплюючи за кож-
ним терміном окремий спектр значень, оскільки усталеного конвенційного трактування
вказаних понять не існує.
Не всі дослідники «містичного ренесансу» вважають ці категорії принципово від-
мінними, і часто «містика» і «містицизм» використовуються як синоніми. Яскравим
прикладом такого зближення можна вважати одне з визначень містицизму М. Бубером:
«Віра і містицизм – це не два світи, хоча тенденція перетворення їх на два самостійні
світи часом бере гору. Містицизм – це галузь на межі віри, сфера, у якій душа перево-
дить дихання, перш ніж знову звернутися до слова» [6, с. 297]. Спираючись на наведений
вище вислів і контекст філософа, можна стверджувати, що М. Бубер вживає поняття
«містицизм» у значенні «містика».
Зовсім інший підхід до зазначеного питання можна простежити у сучасного фа-
хівця середньовічної «рейнської» (німецької) містики М.Л. Хорькова, який категорично
диференціює «містику» та «містицизм», заздалегідь застерігаючи від можливих непо-
розумінь. М.Л. Хорьков слушно зауважує, що у випадку «рейнської» містики йдеться
не про горезвісний «містицизм» як конструкт ідеологічно заангажованої гуманітарної
науки ХIХ – ХХ ст., який за своєю сутністю, як і більшість «-ізмів», є витвором, який
не має жодного відношення до середньовічних реалій, а про німецьку середньовічну міс-
тику як конкретний історичний феномен [7, с. 101].
Провідний фахівець Інституту філософії РАН А.В. Смирнов спільно з А.А. Накор-
чевським зазначають, що поняття «мiстицизм» «часто використовується у ролі певного
родового поняття, пiд яке потрапляють всi його рiзновиди; засадою для такого погляду
зазвичай слугує збiг висловлювань (часом практично дослiвний) представникiв мiсти-
цизму, якi належать до рiзних культур та епох» [8]. Смирнов навіть наводить «формулу»
містицизму: якщо «світ не є Богом, але і не є чимось від нього відмінним» (тобто коли бо-
жественна сутність осмислюється одночасно як трансцендентна та іманентна світові, як від-
мінна та водночас невідмінна від нього), то це «містицизм» [9]. Згідно з цим визначенням,
коли мова йде про «містицизм», що осмислюється здебільшого теоретично, цей термін
постає як абстрактне поняття, і в його визначенні, звичайно, не може бути однозначності.
Здається, що вивчення окресленого терміна полегшується, коли йдеться про конк-
ретний містичний феномен. Проте не можна знайти бажану однозначність та довершеність
навіть в окремо взятому вияві містицизму. Так, скажімо, аналізуючи один із містичних
напрямків у православній традиції, I. Меєндорф у статтi «Що таке iсихазм?» виокремлює
чотири загальні значення сучасного використання поняття «iсихазм»: 1) найдавнiше та
первинне значення ісихазму як споглядальницької, анахоретської форми життя христи-
янського чернецтва, що виникла в Єгиптi, Палестинi та Малiй Азiї наприкінці III – початку
IV ст.; 2) iсихазм як психосоматичний метод створення «Ісусової молитви», засвiдчений у
середовищi вiзантiйського чернецтва у ХIII та XIV ст.; 3) iсихазм як синонiм «паламiзму»,
тобто системи богословських понять, випрацьованої Григорiєм Паламою у його полемiці
з Варлаамом, Акiндiним та ін.; 4) «полiтичний iсихазм» як соцiальна, культурна та полi-
тична програма, яка проводилася відомими вiзантiйськими дiячами ХIV ст. (Iоанн Канта-
кузiн, Фiлофей Коккiн, Кипрiян Цамблак). Наданi чотири смисли ісихазму («анахоретський»
ісихазм, метод створення «Ісусової молитви», «паламізм» і «політичний ісихазм»), звісно,
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від «поняття» до «значення»
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 127
не є протилежними; безсумнiвним також є зв’язок мiж «політичним ісихазмом» і перемо-
гою концепції Григорiя Палами (собори 1341, 1347 та 1351 рр.). Але оскiльки дiяльнiсть
зазначених осiб не зводилася до «ісихії» («священної німоти») та практики «постiйної
молитви», перше значення «iсихазму» не прикладається до інших повною мiрою, і тому
навіть вживання терміна «iсихазм» вимагає певних уточнень і термiнологiчних застере-
жень [10, с. 562-565]. Універсальне значення поняття «ісихазм» знаходиться лише у вимірі
релiгiйно-богословського дискурсу через глибинне розумiння людини та її кінцевого
призначення.
Що ж таке містицизм? До сфери яких значень він належить? Відомо, що «значення»
як особлива семантична галузь логіки народжується актом інтерпретації, яка відбувається
на засадах певної позиції, внаслідок чого, на що звертає увагу І.А. Бескова, значення нада-
ємо саме «ми» [2, с. 163]. В інтерпретаціях специфіки містики Є.Г. Балагушкін виокремлює
чотири хибні та неадекватні позиції, під які можна підвести більшість тлумачень цього
феномену. По-перше, це позиція так званого «здорового глузду», яка має просвітницькі
та атеїстичні конотації, представники якої вважають містику витвором хворої фантазії
та фідеїстичних ілюзій. По-друге, вкрай негативний підхід до містики характерний вузько-
раціоналістичному сцієнтизмові, з позицій якого стверджується неспроможність містики
в пізнавальному аспекті, і, таким чином, відкидається будь-яке її соціокультурне значення.
По-третє, неадекватний погляд на містику притаманний традиційним ортодоксальним
релігійним системам: конфесійно, на засадах певної віронавчальної парадигми, містика
завжди інтерпретується з урахуванням релігійних пріоритетів. I, нарешті, «безсумнівну
аберацію до розуміння містики вносять самі носії цієї специфічної свідомості, її теоретики
й ідеологи», які, апологетично ставлячись до містичного досвіду (цього «супертерміна»
сучасного релігієзнавства, в якому вбачається вищий вияв духовності), зрештою ставлять
пізнавальні ресурси містики понад можливості звичайної релігійної свідомості та науки.
Особливу увагу російський дослідник приділяє психологічному підходу (дескриптивному
за своєю суттю) до містики В. Джеймса, важливими рисами якого є ігнорування складної,
багаторівневої структури релігії і містицизму та нівелювання стадіально-типологічних
змін, притаманних їх історичній генезі [11, с. 14-17]. Сам Є.Г. Балагушкін, досліджуючи
містику та містицизм, дотримувався структурно-аналітичного підходу, намагаючись завдати
параметри для визначення специфіки досліджуваного предмета, яка полягає у структурі,
смислі та значенні. Проте цікаво, що Є.Г. Балагушкін за класифікацією позицій до інтерпре-
тації містицизму, які він наводить, належить до апологетичної позиції [12, с. 103, 107].
Яскравим прикладом інтерпретації містики з погляду «здорового глузду» можна вва-
жати інтерпретацію німецького філософа I. Канта, який у листі до фрейлейн Ш. фон Кноб-
лох від 10 серпня 1763 р. зауважував, що усупереч усім розповідям про видіння і про дії
світу духів він завжди намагався слідувати перш за все вказівкам здорового глузду,
схиляючись до заперечення [13, с. 356]. У 1763 р. філософ розпочав письмову полемiку
проти шведського вченого-візіонера Сведенборга серiєю статей «Про мiстицизм», якi
завершилися його «Мареннями духовидця...» (1766). Цікаво, що цей твiр окреслив сут-
нісну межу у філософії німецького мислителя, пiсля якої вiдбулася критична «революцiя»
Канта. «Мiстицизм Сведенборга», згідно з Кантом, є зрадою вiдчуттiв, розладом розуму,
божевіллям, грою уяви, збудженням, маренням хворого, вимислом тощо, притаманним
грубим розумам, прикутим до зовнiшнiх вiдчуттiв та призвичаєних до вищих відсторо-
нених понять [13, с. 350-355].
Ілюстрацією до вузького раціонально-сцієнтичного бачення є твір засновника авст-
рійського наукового способу мислення, фiлософа та психолога Ф. Брентано «Чотири фази
фiлософiї та її сучасний стан» (1895), в якому автор дійшов висновку про існування уні-
Анна Пархоменко
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 128
версального закону iсторичного розвитку фiлософiї, який виявляється на щаблі розквiту
теоретичної думки та трьох перiодах її занепаду, останнiм з яких є мiстицизм як занепад
найбільш глибокий. Брентано інтерпретує «містичну фазу» в історії філософії як реакцію
на скептицизм: реагуючи на античний скептицизм, єврейські платоніки, неопіфагорейці
та неоплатоніки, не посилаючись на джерела (в яких наука звикла діставати своє знання,
а отже, і досвід), аксіоми та логічні висновки, будували досить сміливі системи, засно-
вуючи свої твердження на інтуїції та «знанні», отриманому у стані екстазу. В епоху Серед-
ньовіччя, згідно з Брентано, настала реакція теологічного містицизму (Iоганн Таулер,
Майстер Екхарт, Іоанн Герсон, Жан Рюісброк) та філософських спекуляцій (Раймунд
Луллій, Микола з Кузи). У Новий час шотландська школа фiлософiв, рятуючись вiд скеп-
тицизму, звернулася до «здорового глузду» (common sense), який постав новим джерелом
здобуття знання, новою аксіоматичною основою, з якої виводилася певна кількість «істин-
них» речень. Цікаво, що з погляду Ф. Брентано І. Кант належить до містичної фази історії
філософії, новим джерелом пізнання якої є відчуття («практичний розум»), яке примушує
нас, на відміну від розуму «чистого», вірити в Бога, безсмертя душі, свободу волі. Згідно з
Кантом, це відчуття є безпомилковим і повинно слугувати основою пізнання та знання [14].
Врешті-решт, гарячі суперечки розгортаються між «містикою» та традиційними релі-
гіями. Варто зазначити, що ортодоксальні релігійні системи відводять містиці неоднакове
місце. Як зазначає М. Еліаде: «що стосується містики та містичного досвіду... західна
Церква ледь терпіла їх... тільки східне ортодоксальне християнство розробило та зберегло
багаті традиції церковної служби, а також заохочувало як гностичні спекуляції, так і
містичний досвід» [15, с. 106]. Зокрема Православне богослов’я відкидає як позакон-
фесійну містику, яка підриває авторитет Церкви, так і іновірницьку (о. С. Булгаков,
О.Ф. Лосєв) [11, с. 17]. Водночас католицьке богослов’я, починаючи ще з Варлаама Ка-
лабрійського (ХIV ст.), багато століть було проникнуте антипаламітськими настроями.
Щодо цього цікаву деталь надає документація Замойського синоду (1720 р.) – першого
синоду Помісної Української Церкви після злуки з Римом. Для Західної України того
часу це був важкий період церковної реорієнтації. Цей синод «з натиском забороняє по-
читати Григорія Паламу святим. Забороняє навіть згадувати про нього. За злегковаження
цієї постанови Синод предбачає кару» [16, с. 58]. З іншого боку, ставлення релігійної
традиції до містики, визнаної ортодоксальною, може змінюватися: «У Православ’ї безпре-
цедентно для декількох останніх століть... пробудився неочікувано великий інтерес до
ісихазму... (що) стимулюється і мотивується переоцінкою та переосмисленням значення
містицизму ченців-схимників з Афону... I якщо “ще не так давно більшість – не тільки на
Заході, але й у Православ’ї, – вважала ісихастську традицію певним маргінальним явищем,
вузькою та дивною школою”, то тепер “православна думка дійшла стійкого висновку про
те, що ісихастське подвижництво є істинним ядром та стрижнем православної духовності”,
і водночас – основою особливого антропологічного вчення та філософії загалом» [3, с. 7].
Окремим питанням постає проблема ототожнення «містики» і «пантеїзму». У захід-
ній науці склалася усталена думка про те, що Майстер Екхарт, Я. Бьоме, Б. Спіноза та
інші «містики» були пантеїстами. Зокрема, засновник баденської школи неокантіанства
Г. Рікерт у творі «Предмет пізнання» (1915) поєднував пантеїзм і містику в одну галузь
цінностей. Пантеїзм був одним з найстрашніших вироків, ярмо якого західна церква
накинула на іновірницьку, «єретичну» містику. У добу Середньовіччя звинувачення у
«пантеїзмі» дорівнювалися єресі, а за часи Гегеля вважалися атеїзмом і майже стовідсот-
ково призводили до втрати високої посади та соціального стану. Дослідження початку
ХХ ст. з цього питання надають дуже несподівані відповіді. Зокрема, у творі «Містики,
спіритуалісти та алхіміки Німеччини XVI сторіччя» О. Койре відстоює думку про те, що
Містичне як предмет релігієзнавчого дослідження: від «поняття» до «значення»
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 129
курйозні звинувачення всіх містиків у пантеїзмі є серйозною помилкою. Аналізуючи ори-
гінальні тексти німецьких містиків XVI ст., філософ доводить, що першим фундаменталь-
ним принципом Каспара Швенкфельда є «кожне створіння поза Богом». Бог Себастьяна
Франка також не змішується зі світом, який постає природною експресією і Божественним
осяянням, одкровенням, розкриваючи при цьому Творця. Підіймаючи питання онтології,
О. Койре доходить висновку, що містика в жодному разі не є пантеїзмом (під яким розу-
міли майже кожний умогляд божества, виражений за допомогою метафізичних термінів)
і ніщо так не відрізняється від пантеїзму, як містика, і що в історії важко знайти щось
настільки рідкісно-раритетне, як справжній пантеїзм. На прикладі С. Франка, який ото-
тожнює Бога і природу, і так само рішуче їх розмежовує, мислитель вважав, що наразі
«ми» маємо справу не з протиріччям, а з парадоксом, оскільки мова йде – у сучасних
термінах – про тотожність того, що розрізнено [4]. Таким чином, інтерпретація містики
з точки зору метафізичного підходу як пантеїзму також є упередженою.
«Містичні абсолютизації», які часто тяжіють до інтуїтивно-ірраціонального тракту-
вання, також суперечать реальному історичному контексту містики, яка досліджується.
Зокрема, М.Л. Хорьков зазначає, що некритичне ставлення до Майстра Екхарта як до міс-
тика сформувало точку зору, згідно з якою його творчість, особливо німецькі проповіді
і трактати, є описами автентичного містичного досвіду, містичного переживання, яке Екхарт
відчув глибиною своєї душі, і, таким чином, методика досліджень пішла помилковим шля-
хом реконструкції цього досвіду на засадах текстів Екхарта, що як наслідок призвело до
відходу від текстів і до культивації ретельних спроб читати з-поміж строк з метою зрозу-
міти та виразити той потаємний містичний досвід, який кожен автор виявляв у Екхарті
у міру власних уявлень про те, яким повинен бути цей досвід [17, с. 132-133]. Як правило,
у таких випадках спостерігається стійка протицерковна або (та) протинаукова тенденція.
Таким чином, можна стверджувати, що при більшому «ступені збільшення» вияви-
лося, що семантичні спектри термінів містики і містицизму принципово відмінні, і на
певному етапі дослідження абстрагування від подібної семантичної розбіжності стає не-
можливим, оскільки відбувається викривлення семантичного спектра поняття «містики».
Ангажованість вищенаведених позицій (просвітницької, сцієнтичної, ортодоксально-релі-
гійної й апологетичної) та існуючих підходів (дескриптивного, метафізичного) до інтерпре-
тації містики і містицизму спонукає до напрацювання нових методологій дослідження
«містичного», що є подальшим завданням сучасної містикології.
ЛІТЕРАТУРА
1. Леви-Строс К. Мифологики : в 4 т. / К. Леви-Строс ; [пер. с фр.]. − М. ; СПб. : Университетская книга,
1999. – Т. 1 : Сырое и приготовленное. – 406 с.
2. Бескова И.А. Рифы логико-методологического анализа истинности / И.А. Бескова // Многомерность
истины : [текст]. – М. : ИФРАН, 2008. – 215 с.
3. Балагушкин Е.Г. Предисловие / Е.Г. Балагушкин, А.Р. Фокин // Мистицизм: теория и история : [текст]. –
М .: ИФРАН, 2008. – 203 с.
4. Койре А. Мистики, алхимики, спиритуалисты Германии XVI в. [Электронный ресурс] / А. Койре. – Режим
доступа :http://www.kph.npu.edu.ua/
5. Матц У. Идеологии как детерминанта политики в эпоху модерна [Электронный ресурс] / У. Матц. –
Режим доступа : http://www.politstudies.ru/arch/authors/387.htm
6. Бубер М. Место хасидизма в истории религии / М. Бубер ; [пер. под ред. П.С. Гуревича] // Хасидские
предания. Первые наставники. – М. : Республика, 1997. – 335 с.
7. Хорьков М.Л. Средневековая немецкая мистика как возможный объект религиоведческих исследований: к
критике историографических стереотипов / М.Л. Хорьков ; [ред. Е.Г. Балагушкин] // Мистицизм: теория
и история : [текст]. – М. : ИФРАН, 2008. – 203 с.
8. Смирнов А.В. Диалог буддиста и суфия о том, что есть Истина [Электронный ресурс] / А.В. Смирнов,
А.А. Накорчевский. − Режим доступа : http://psylib.org.ua/books/_nakor01.htm
Анна Пархоменко
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 130
9. Смирнов А.В. Философия Николая Кузанского и Ибн Араби: два типа рационализации мистицизма [Эле-
ктронный ресурс] / А.В. Смирнов. – Режим доступа : http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/ z0000564/
index.shtml
10. Мейендорф И. История Церкви и восточно-христианская мистика / И. Мейендорф ; [сост. и общ. ред.
И.В. Мамаладзе]. − М. : Институт ДИ-ДИК, 2000. – 576 с.
11. Балагушкин Е.Г. Аналитическая теория мистики и мистицизма / Е.Г. Балагушкин // Мистицизм: теория
и история : [текст]. – М. : ИФРАН, 2008. – 203 с.
12. Балагушкин Е.Г. Сущность и структурное разнообразие мистики / Е.Г. Балагушкин ; [гл. ред. А.П. За-
бияко] // Научно-теоретический журнал «Религиоведение». – 2010. – № 2. – С. 102-114.
13. Кант И. Грёзы духовидца, поясненные грёзами метафизика / И. Кант ; [общ. ред. В.Ф. Асмуса] // Сочи-
нения : в 6 т. − М. : Мысль, 1964. − Т. 2. – 511 с.
14. Твардовский К. Франц Брентано и история философии [Электронный ресурс] / К. Твардовский. – Режим
доступа : http://www.philosophy.ru/library/twardowski/tw-o-brn.html
15. Элиаде М. Оккультизм, колдовство и моды в культуре / М. Элиаде ; [пер. с англ. Е.В. Сорокиной] ; ред.
Л.Б. Комисарова. – К. : «София» ; М. : ИД «Гелиос», 2002. – 224 с.
16. Федорiв Ю. Замойський Синод 1720 р. / Федорів Ю. – Рим : Romae, 1972. – 71 c.
17. Хорьков М.Л. Майстер Экхарт: Введение в философию великого рейнского мистика / Хорьков М.Л. –
М. : Наука, 2003. – 278 с.
18. Саттон Дж. Религиозная философия Вл. Соловьева. На пути к переосмыслению / Дж. Саттон ; [пер. с
англ.]. – К. : ДУХ I ЛIТЕРА, 2008. – 304 с.
Анна Пархоменко
Мистическое как предмет религиоведческого исследования: от «понятия» к «значению»
В статье представлен глубокий анализ семантического спектра терминов «мистика» и «мистицизм». Описаны
существующие позиции и подходы к интерпретации мистицизма. Автор приходит к выводу, что семан-
тические спектры терминов мистики и мистицизма принципиально отличны, и на определенном этапе
исследования абстрагирование от подобного семантического расхождения становится невозможным, потому
что происходит искривление семантического спектра «мистики», а ангажированность приведенных позиций
(просветительской, сциентической, ортодоксально-религиозной и апологетической) и существующих
подходов к интерпретации мистики и мистицизма побуждает к наработке новых методологий исследования
«мистического».
A.K. Parhomenko
Mystic as a Subject of Research in Religious Studies: from Concept to Meaning
In the paper, a very thoughtful analysis of semantic range for terms «mystic» and «mysticism» is given. Available
opinions and approaches to interpretation of mysticism are shown. The author has come to the conclusion that
semantic ranges for terms «mystic» and «mysticism» are essentially different and that at the certain stage of
research it is impossible to put this semantic difference aside because mutilation of semantic range for term
«mystic» takes place and bias of the given options (such as educational, scientific, apologetic and orthodox as
religious) and existed approaches to the interpretation of mystic and mysticism induces to develop new technics
in mystic studies.
Стаття надійшла до редакції 21.11.2011.
|