Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці

Феноменологический и экзистенциальный правовые подходы к проблеме естественного права являются одними из наиболее влиятельных в постмодерной философии права и нацелены на защиту личности от засилий правового формализма, сохранении её неповторимой творческой самости. Экзистенциально-феноменологическ...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автор:	Братасюк, М.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Філософсько-правові концепції
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8675
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці / М.Г. Братасюк // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 167-172. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8675
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-86752010-06-15T12:01:30Z Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці Братасюк, М.Г. Філософсько-правові концепції Феноменологический и экзистенциальный правовые подходы к проблеме естественного права являются одними из наиболее влиятельных в постмодерной философии права и нацелены на защиту личности от засилий правового формализма, сохранении её неповторимой творческой самости. Экзистенциально-феноменологическая правовая мысль ориентирована на происхождение права из жизненного потока человеческого сосуществования. Источником естественных прав человека является сознание самого субъекта права, направленное на другого. Phenomenological and existential legal approaches to the problem of natural law are among the most influential in the post-modernistic philosophy of law, being oriented at protection of person from the domination of the legal formalism, preservation of its inimitable creative uniqueness. The existential phenomenological legal thought is guided by the genesis of law, originated from the life stream of the human coexistence. The source of the natural human rights is the awareness of the very subject of law, directed at another. 2003 Article Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці / М.Г. Братасюк // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 167-172. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8675 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософсько-правові концепції Філософсько-правові концепції
spellingShingle	Філософсько-правові концепції Філософсько-правові концепції Братасюк, М.Г. Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
description	Феноменологический и экзистенциальный правовые подходы к проблеме естественного права являются одними из наиболее влиятельных в постмодерной философии права и нацелены на защиту личности от засилий правового формализма, сохранении её неповторимой творческой самости. Экзистенциально-феноменологическая правовая мысль ориентирована на происхождение права из жизненного потока человеческого сосуществования. Источником естественных прав человека является сознание самого субъекта права, направленное на другого.
format	Article
author	Братасюк, М.Г.
author_facet	Братасюк, М.Г.
author_sort	Братасюк, М.Г.
title	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
title_short	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
title_full	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
title_fullStr	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
title_full_unstemmed	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
title_sort	природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Філософсько-правові концепції
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8675
citation_txt	Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці / М.Г. Братасюк // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 167-172. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bratasûkmg prirodnopravovaparadigmavpostmoderníjfílosofsʹkopravovíjdumcí
first_indexed	2025-07-02T11:17:17Z
last_indexed	2025-07-02T11:17:17Z
_version_	1836533717896527872
fulltext	Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 167 ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ © 2003 р. М. Г. Братасюк Тернопільська академія народного господарства ПРИРОДНО-ПРАВОВА ПАРАДИГМА В ПОСТМОДЕРНІЙ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ В сучасній Україні чимало пишеться і мо- виться про права людини, як фахівцями-юрис- тами, так і представниками інших галузей со- ціо-гуманітарного знання. Проблема ця для українства була і є актуальною, оскільки Укра- їна, на жаль, донині залишається соціокульту- рним простором, в якому неправо у різних фо- рмах є невід’ємною рисою життя пересічного українця [12; 7]. Правова держава, де ша- нуються права людини, починається не з напи- сання добрих законів, а “з голови”, зі свідомо- сті кожного, хто складає громадянство держа- ви. Нині, знову ж таки, на жаль, не кожний наш юрист може побачити органічний зв’язок між поняттями “права людини” і “природні права”, “право природи”, “право справедливості”. І це не викликає подиву з огляду на домінування в нашій юриспруденції позитивістсько- нормативістського праворозуміння, яке вбачає витоки прав людини у волі влади, а природне право сприймає як фікцію, що не варта уваги. Наше громадянство навчене, що потрібно ша- нувати і здійснювати надані владою права, в той час, коли західні європейці чи американці борються за природні права і захищають пе- редусім їх. Вітчизняними філософами права теж може бути зроблено внесок у вирішення проблеми прав людини в нашому суспільстві, вони цей внесок уже роблять [2; 14]. Проте поки що не- достатньо на мій погляд, у нашій філософсько- правовій літературі аналізовано природно пра- вову парадигму в постмодерністській філософії права. Для початку трохи екскурсу в історію, до витоків ідеї природного права. Юснатуралісти- чна традиція у західноєвропейській філософії права була і залишається доволі потужною. Ви- токи її сягають античності і треба підкреслити, що вся антична філософсько-правова думка проникнута ідеєю природного права. Античні мислителі вважали, що Логос як космічний принцип пронизує космічні процеси і життя полісу, а тому життя відповідно до космічної справедливості (Логосу) має бути законом по- лісу. Логос має божественне походження і за- кони полісу також мають свої витоки у божест- венному началі, – вважав, наприклад, Геракліт. Божественний закон як джерело людсь- ких законів в інших мислителів іменувати- меться природою, розумом тощо. Демокріт розрізняв закони “по природі” і закони як вті- лення “думки загалу”. Софісти відрізняли від писаних законів неписану “справедливість”. Аристотель поділяв політичне право на приро- дне і волеустановлене, яке має відповідати при- родному, що однакове скрізь: не залежить від визнання чи невизнання його. Появу держави Аристотель пояснював політичною природою людини і підкреслював, що “правильними” фо- рмами державного устрою є лише ті, що відпо- відають спільному благу всіх відповідно до принципу природної справедливості [1, с. 35- 38; 110-129]. Право, що є мірою справедливості, закладеної в природі, і держава як форма приро- дного спілкування людей, є за Аристотелем, сві- дченням довершеності людини як істоти природ- но-політичної. Римські юристи продовжили юснатуралісти- чну традицію. Ними природне право трактува- лось як таке, “якому природа навчила все жи- ве”, – таке пояснення звучить, наприклад, в Ульпіана [10]. Західноєвропейське середньовіччя зберегло юснатуралістичну традицію, оформивши її в християнізовано-теологічний варіант. Напри- клад, для Фоми Аквінського право (ius) було вираженням дії справедливості в божествен- ному порядку людського співжиття. Мислитель говорить про “вічне право”, що втілене в Субстанції Божій. Природне право є “відкри- ванням” права Божого в природі людини. Хри- стиянська парадигма природного права була модифікована добою Модерну. Останнім із фі- лософів, хто оперся на концепцію предвічного права Божого, був Ф. Суарес. Представники школи природного права доби Модерну, до якої належали такі постаті як: Г. Гроцій, М.Г. Братасюк 168 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, В. Лейбніц, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, відходять від хри- стиянської метафізики, шукають засади легі- тимації універсального права в природі людини (її розумі), природі суспільства чи навіть у са- мій природі. І. Кант в практичній філософії заперечив значення зовнішнього для суб’єкта (об’єктив- ного) світу як підстави для істини. Таку підста- ву він вбачає в людській суб’єктивності, крите- рієм істини у нього виступає відповід- ність розуму його ж власним законам. “Чини ззовні так, щоб вільний прояв твоєї волі був су- місний зі свободою кожного, відповідно до все- загального закону” [6, с. 140] – це моральний закон, він же і природний. І. Кант заперечив онтологічну легітимацію Просвітництва, що вба- чала вищу інстанцію в бутті, в природній і соціа- льній необхідності. Його легітимація права ви- ходить не із сущого, а з належного. Для Гегеля природне право – це жива сут- ність права, що здійснює себе в позитивних правопорядках, це те розумне і необхідне що існує в будь-якому правопорядку. Природне право у Гегеля – це “модифікація абсолютної сутності світу загалом і людини, зокрема” [9, с. 104]. Гегель розуміє природне право як думку, яка має здійснитися в свідомості кожної людини і кожного суспільства. Це всезагальна логічна основа будь-якого права – таке тракту- вання природного права зумовлено позицією об’єктивного ідеалізму. У XVIII ст. чимало мислителів у трактуванні ідеї природного права переходять від принципу об’єктивізму до принципу суб’єкти-візму. Осо- бливо добре це помітно у філософсько- правовій думці І. Канта. У філософсько- правовому мисленні Модерну працює позиція протиставлення об’єкта і суб’єкта, людина що- до зовнішнього світу мислиться як спостерігач, впроваджується ідея домінування науково- теоретичного знання над екзистенціальним знанням, стверджується культ науки, абсолю- тизується розум тощо [8; 13]. Філософсько- правова думка Постмодерну успадкувала від попередньої доби принцип суб’єктивізму, який дозволяє більш адекватно трактувати проблему природи права і природного права, зокрема. У І. Канта ідея автономної особистості є мораль- ним корелятом прав людини. Доба Постмодерну закладає нові парадигми мислення. Воно уже відмовляється від тракту- вання людини як Володаря, “царя природи”, Приватизатора Всесвіту, який все знає про те, яким він є, і яким йому треба бути. Через при- скорення НТП ця людина здатна гарантувати людству процвітання і благоденство. Вона го- това платити за це будь-яку ціну. Проте нас- лідки жертв модерної людини виявилися непе- редбаченими: замість того, щоб стати щасли- вим творцем гармонійного життя, людина Мо- дерну стала заручником деструктивних сил, викликаних до життя нею ж самою: озонові діри, забруднене середовище, невиліковні хво- роби, тоталітарні режими, хронічна бідність на цілих континентах, масовий скепсис стосовно прогресу тощо. “Антропоцентризм” доби Мо- дерну як нічим не лімітований розвиток антро- поса може для людства виявитися згубним. Зрозуміло, що такий світогляд має бути запере- чений і постмодерністське мислення пропонує заміну принципу суб’єктивності принципом інтерсуб’єктивності. Згідно з цим принципом, людина осягає світ не через протиставлення себе йому, через позицію стороннього спожи- вача, а через процес взаємодії з іншими “я”. Людина Постмодерну заперечує усяку тота- льність, вибирає унікальне, особливе, визнає його і захищає. Вона живе в поліфонічному світі, не уявляє світ своєю приватною влас- ністю, а ділить його з іншими суб’єк-тами, Alter egos, такими ж активними як і вона сама [20; 15]. Взаєморозуміння між індивідами по- винно прийти на зміну парадигмі науково- раціонального знання в новому постмодерніст- ському світобаченні. Комунікативний розум повинен прийти на зміну інструментальному. Принцип інтерсуб’єктивності передбачає по- гляд на світ не “з боку”, чи “з верху”, а з сере- дини самого суб’єкта, виражає індивідуальний характер конституювання дійсності. Цей прин- цип зумовлює діалогічність, інтерес до людсь- кої екзистенції, розуміння на основі інтер- претації. Звичайно, сучасна філософсько-правова ду- мка не могла не втілити в собі основні риси не- класичного мислення. На підставі аналізу окре- мих відомих некласичних філософсько-пра- вових концепцій можна простежити в ній такі риси як: перехід від монологу до діалогічності, вироблення концепції полісуб’єкта, поява ко- мунікативно-дискурсивного обґрунтування правових принципів (у зв’язку з визнанням мо- ви справжньою реальністю права). І що особ- ливо важливо для нашого дослідження – нама- гання обходитися без поняття “природне пра- во”, заміна його поняттям справедливості. Фі- лософсько-правове мислення доби Модерну є Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 169 метафізичним – у випадку природного права його норми виводяться із “найвищих” норм божественних, природи, розуму. Постмодерна філософсько-правова думка позбавлена мета- фізичності. Вона досліджує виявлення права- феномена через присутність його в людському бутті, через комунікацію учасників правового співжиття. “Ідея права, – пише А. Кауфман, – є ідеєю персонально окресленої людини – або ж взагалі нічим. У кінцевому підсумку пізнан- ня людей як особистостей рівнозначне пізнан- ню права” [19, с. 442]. А особистість ним ро- зуміється не як субстанція, а як феномен. Наше буття в світі – це буття з іншими людьми. Саме в цьому “бутті з іншими” конститується право через відношення “я” із “іншими”. Право – це спосіб буття людини, а не сила, яка стоїть над нею і є зовнішньою щодо неї. Особистість – це “буття в праві”, – стверджує некласична філо- софсько-правова думка. Це порядок, що існує поміж нас, а тому досліджувати необхідно спо- чатку людину-особистість “як буття в праві”, а вже потім прояви права – рішення, постанови судів, закони тощо. Право виявляє себе у внут- рішньому досвіді учасників правової комуні- кації – необхідно відтворити його сенси, що здійснюються в правовому спілкуванні, в яко- му люди доходять спільної думки. Поза цим права немає, воно не відбувається. Дослідники сучасної філософсько-правової думки пишуть про перехід від “юриспруденції понять” до “юриспруденції дії”, про активне шукання нею критеріїв справедливості правових рішень, а тому й розвиток природно-правової традиції стосовно до нових соціокультурних умов [21; 10]. Одним із впливових напрямів у сучасній постмодерній філософії права є екзистенціа- льно-феноменологічний. Його представники стверджують, що природні права знаходяться у свідомості суб’єкта права, спрямованої на ін- шого. Екзистенція людини – це її існування у світі значень. Людина – це “буття-в-світі”, суб’єкт, що є невід’ємним від об’єкта. Світ як сукупність значень є “світом-в-собі-для-нас”, значення виходить на дійсність, саме виявля- ється через активність “я”. “Життєвий світ” кожного “я”, – стверджують представники фе- номенологічного підходу, – це сфера суб’єк- тивних феноменів, це переживання, що прийн- яли форми зовнішніх явищ. “Життєвий світ” несе в собі структури, схожі на ті, що розгор- тають абстрактні науки на своєму власному грунті. Будь-яке знання, в тому числі і про пра- во, має своїм кінцевим витоком глибини свідо- мості, а не фізичний, зовнішній світ. “Це дже- рело має назву “Я – сам”, – писав С. Бого- молов, – з усім моїм сукупним дійсним і мож- ливим життям пізнання, включаючи і моє кон- кретне життя” [4, с. 289]. Феномен права, який “сам себе виказує”, ви- свічує, з’являється як результат інтенційності свідомості, що реалізується в сфері консти- тутивних актів, які долають “зовнішність” пі- знаваних життєвих правових “реалій”, безпо- середньо схоплюючи лише їх сенс, смисл, кон- ституючи “ноему” (інтенційний об’єкт, що на- лежить самій свідомості). Саме в глибинах сві- домості мого Я – сам існують структури, які виступають матрицями теоретичних правових ідей і формують їх зміст. В суб’єктивних, але надіндивідуальних, загальнозначущих схемах людського повсякденного правового досвіду, що сформувалися в донауковій, до теоретичній діяльності, треба шукати прообрази категоріа- льних структур правосвідомості. Трансценден- тальному “Его”, з якого починається суб’єкт правосвідомості, властивий “внутрішній” фе- номенологічний час, що виявляє себе у хроно- логічній послідовності інтенційних ноетичних актів, які складають реальну сутність консти- туювання інтенційного змісту феномена права. Часовий потік інтенційної свідомості – непе- рервний. В “Лекціях з феноменології внутрі- шньої свідомості часу” Е. Гуссерль писав, що внутрішній потік інтенційної свідомості “є те, що ми так називаємо за подобою конституйова- ного, але з погляду часу він не є “об’єктивним”, він є абсолютна суб’єктивність, в переживанні актуальності ми володіємо відправним пунктом і континуумом усіх наступних моментів. Для всього цього у нас не вистачає слів” [18, с. 75]. Процес кристалізації в свідомості чистих сутностей у вигляді ейдосів розгортається із потоку безперервних переживань, витоки яких в Lebenswelt. Ті з ейдосів, що мають вигляд при- родно-правових нормативно-ціннісних структур, скеровують індивідуальну свідомість до ідеалів іс- тини, порядку, гармонії. Витоки цієї спрямова- ності – в факті усвідомлення істинності, отже уні- версальності і загальнозначимості структур природно правової свідомості. Варто наголосити на тому, що феноменоло- гія додала природно-правовій парадигмі підкрі- плюючих моментів. Це було зроблено шляхом додаткової розробки методологічних засад принципів усезагальності та абсолютності нор- мативних структур свідомості. М.Г. Братасюк 170 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. Трансцендентальний суб’єкт – це загально- значущий зміст феноменів свідомості, це гли- бинний пласт, що лежить поза індивідуально- особистісним. Е. Гуссерль був переконаний в тому, що “існує один-єдиний об’єктивний простір”, єдиний час, світ, природа. І “якщо в мені закладені структури, що потребують спі- льного буття (mitsein) інших “я”, вони повинні мати одну-єдину природу” [17, с. 146]. Пред- ставники феноменологічної філософії права роблять акцент на ідеї, що всім суб’єк-там, окрім їх власного, суб’єктивного відчуття і сприйняття права, властивий, на рівні транс- цендентального “Его”, спільний, глибинний, єдиний трансцендентальний смисл правового досвіду. За допомогою феноменологічного ме- тоду було об’єднано фізично-об’єктивний та метафізичний типи реальності і через струк- тури свідомості, що містять в собі природно- правові універсалії, поєднати природно-соціа- льне повсякденне буття і світ вищих сутностей. Саме на цьому шляху пізнання, протореному фе- номенологами, європейцям відкрилася можли- вість для відродження статусу абсолютів для та- ких цінностей як життя, свобода, благо, справед- ливість, людська гідність, – цілком правильно підкреслює В. Бачінін [3, с. 398]. Цей підхід виявився справді доволі продук- тивним, бо “феноменологічне пізнання включає в себе не лише чуттєву інтуїцію, але й ка- тегоріальну... Саме остання і гарантує пі- знанню цілісність, адекватність і абсолютність” [11, с. 58]. Феноменологи повернули право зі світу, “що дається нам природничою наукою (раціонально-теоретичним мисленням – авт.), до світу, що передує науці, до безпосереднього Lebenswelt у його оригінальній даності” [16, с. 247]. Якщо перефразувати трохи Дж. Уайльда, то можна сказати, що по- зитивістськи-раціоналістичне трактування пра- ва, що виключає природне право як таке – це лише перспектива, що виражає певний вимір Lebenswelt права. Це лише його об’єктивний вимір, але не він сам. Гуссерлівська концепція Lebenswelt прямо вказує на ті внутрішні засади, які дозволяють людям різних культур ставити- ся до ідей природного права як до нормативно- ціннісних універсалій зі статусом істинного та абсолютного. Чималий внесок у ствердження природно- правової парадигми зробили представники ек- зистенціальної філософії права. Саме їм влас- тиві активні пошуки “справжнього” права в конкретних живих ситуаціях і заперечення об’єктивно існуючого природного права. На- гадаємо, що в цій філософії права людина і світ розуміються невід’ємними одне від іншого, світ справді людського, на думку філософів- екзистенціалістів – це світ суб’єктивний, що протистоїть зовнішньому з його соціальною проблематикою. “Dasein” (буття – тут) – екзис- тенція, що здійснюється в безликому се- редовищі “das man”. Долаючи ортодоксальні погляди, новітні ек- зистенціалісти прагнуть “заземлити” вчення про екзистенцію, зблизити сферу соціального і “Dasein”, впроваджуючи нові екзистенціали, подати “das man” як сферу “майже істинну”. Наприклад, Е. Фехнер наголошував, що люд- ська екзистенція можлива лише в середовищі, де є Інший. Істинно вільна людина почувається такою лише тоді, коли Інший почує і прийме її. Людське буття є можлива екзистенція. З цього погляду право є елементом “орієнтації в світі”. Екзистенція може вмерти в праві, бо його нор- ми можуть бути мертвими, механічними схе- мами. Але ці норми, за Е. Фехнером, можуть бути і іншими. Екзистенціонування неможливе без впорядкованого повсякденного буття, екзи- стенціальна свобода неможлива без гарантії безпеки і право дає людині можливість не за- важати іншому у здій-ненні своєї самості. Ін- ший, вступаючи в ко-мунікацію зі мною, також повинен бути вільним, інакше не буде реалізо- вана моя екзистенція. Людина є самою собою лише в тій мірі, в якій вступає в комунікацію з іншим буттям і світом, – поза цим справжньої свободи не буває. Отже, право – це передумова свободи. Екзистенціалізм і право є чужими од- не щодо іншого лише для тих, хто розглядає і перше, і друге дуже однобоко, – стверджував Е. Фехнер. Відійшовши від формального, не істинного права ми з необхідністю маємо тво- рити інше, як дозволяє здійснювати екзистен- ціальну комунікацію. Звернімо увагу на таке: це нове право має бути “природним правом” в тому сенсі, що воно незалежне від свавільних приписів і законів, витікає із самої структури людського буття, як буття-з-іншими. Людина не вступає в правові відносини завдяки зовні- шнім приписам. Вона завжди в праві, – наго- лошує Е. Фехнер. Інституції, закони тощо з’являються пізніше. Екзистенціалісти стверджують, що людина “приречена на свободу” (Ж.-П. Сартр), вона є “проект, закинутий у майбутнє”, невизначе- ний у деталях, має варіанти-можливості для свого існування, а тому головне завдання – ви- Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 171 брати можливе із цієї таємничості буття, що відкривається в екзистенціонуванні. Тому, ко- жне використання права – це “кидок у неві- доме”, чи то рішення судді, чи то акт законо- давця, – це ризик, відповідальність. Відмов- ляючись від такого права, що є вільним вибо- ром, ми відмовляємося від себе, – писав Е. Фехнер. Право є наше власне, відповідне нашій людській природі творіння, і ми існуємо лише в ньому [16, с. 322]. Так на місці тради- ційного природного права тут постає “буття правової дійсності”, правильність цього ризи- кованого права, що перебуває у становленні, перевіряється уже після дії. Щоб бути взагалі, це право має бути ризиком. Воно суб’єктивне в своєму становленні, але об’єктивне в своїх ці- лях, – підкреслював Е. Фехнер [16]. Такий філософ права цього напряму як М. Мюллер наголошував, що об’єктивне та все- загальне лише прочиняє людині істинний екзи- стенціальний сенс правових установлень, а грунтовані вони перш за все в самому бутті людини. В. Майгофер ввів новий екзистенціал “als sein”, тобто “буття-в-якості” і наголошував, що саме це буття має бути підставою розумного правового рішення, тобто природа речей в кон- кретній ситуації чи просто “конкретне природ- не право“ має стати підставою максими пове- дінки суб’єкта – в цьому маємо відголос кате- горичного імперативу. У В. Майгофера звучить стурбованість не стільки проблемою раціона- льності походження істиного права, скільки пошуками справедливо-розумних правовідно- син в нашому такому різнобарвному світі . Захищаючи унікальність особистісного “я”, філософи права екзистенціального напрямку заперечували нормативність права як єдину його форму і обстоюють його анормативну природу, оскільки сама людина, її екзистенція є анормативною, – особливо виразно ця ідея зву- чить у Г. Кона, який писав, що початком і витоком усього є конкретна ситуація, а за- кони і норми не утримують в собі права. [5] Звичайно, аналізовані вище підходи до про- блеми природного права не позбавлені недолі- ків, проте конструктивних моментів в напря- мку зміцнення позицій юснатуралізму містять вони чимало. Варто наголосити на прагненні мислителів цих напрямів захистити особистість від засилля правового формалізму, зберегти її неповторно-творчу самість, унікальність її життєвої ситуації. Ця мета зумовила пошуки нової методології, активне застосування прин- ципу інтерсуб’єктивності, розробку нових по- нять і категорій. Ця філософсько-правова дум- ка трактує право як таке, що постає із загаль- ного життєвого потоку людського співісну- вання. З цієї філософії права неминуче випли- ває ідея невід’ємномності права від людини. Боротьба особистості за своє існування – це і є боротьба за її природні права, і навпаки – бо- ротьба особистості за свої природні права – це боротьба за себе, за реалізацію своєї творчої, унікальної самості. Ця філософія права опти- містична, пронизана принципом гуманізму, адекватно відображає інтереси та потреби осо- бистості, що усвідомлює свою залежність від іншого і готова на засадах діалогу і партнерс- тва будувати з ним світ, в якому кожне “я” мо- же відбутися реально, відповідно до принципу природних прав людини, витоки яких – у свідомості самого суб'єкта права, спрямова- ній на того, хто поруч. Список літератури 1. Аристотель. Политика // Аристотель. Политика. Афинская полития. – М., 1997. 2. Бачинин В.А. Философия права и пре- ступления. – Харьков: Фолио, 1999. 3. Бичко І. та ін. Історія філософії. – К., 2001. 4. Богомолов А.С. Немецкая буржуазная фи- лософия после 1865 года. – М., 1968. 5. Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание. – М., 1977. 6. Кант И. Метафизика нравов // Соч.: В 6 т. – М., 1966. – Т. 4. – ч. 2. 7. Каспрук В. Хто в сучасній Україні // Time / Час від 17.01.1997р. 8. Лук’янець В.С., Соболь О.М. Філософсь- кий постмодерн. – К., 1998. 9. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков, 2002. 10. Нерсесянц В.С. Философия права. – М., 1998. 11. Свасьян К.А. Феноменологическое по- знание. – Ереван: Из-во АН АрмССР, 1989. 12. Селіванов А. Реформування конститу- ційних засад судової влади в Україні // Право України. – 2003. – № 7 13. Соболь О.М. Постмодерн і майбутнє фі- лософії. – К., 1997. 14. Філософія права (за ред. О. Данільяна). – Київ: Юрінком Інтер, 2002. – с. 118-145 М.Г. Братасюк 172 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 15. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне. – М., 2003. 16. Fechner E. Rechtsphilosophie. – Тübin- gen, 1956. 17. Husserl E. Cartesianische Meditationen und Pariser Vortrage // Gesammelte Werke. – Husserliana. Bd. – 1. – Haag, 1963. 18. Husserl E. Phänomenologie des inneren Leitbewüsstseins. (1893-1917) // Hesserliana. Bd. – 10 – Haag, 1966. 19. Kaufman A. Problemgeschiehte der Rechts – philosophie. – München, 1994. 20. Schutz A. Phenomenology and the Social Sciences // Phenomenology and Sociology. – Pengium, 1978. 21. Stelmach I., Sarcowicz R. Filosofia prawa XIX і XX wieku. – Kraków, 1999. М. Г. Братасюк ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВАЯ ПАРАДИГМА В ПОСТМОДЕРНОЙ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЙ МЫСЛИ Феноменологический и экзистенциальный правовые подходы к проблеме естественного права яв- ляются одними из наиболее влиятельных в постмодерной философии права и нацелены на защиту личности от засилий правового формализма, сохранении её неповторимой творческой самости. Экзи- стенциально-феноменологическая правовая мысль ориентирована на происхождение права из жиз- ненного потока человеческого сосуществования. Источником естественных прав человека является сознание самого субъекта права, направленное на другого. M. H. Bratasiuk NATURAL AND LEGAL PARADIGM IN THE POST-MODERN PHILOSOPHICAL AND LEGAL THOUGHT Phenomenological and existential legal approaches to the problem of natural law are among the most in- fluential in the post-modernistic philosophy of law, being oriented at protection of person from the domina- tion of the legal formalism, preservation of its inimitable creative uniqueness. The existential phenomenol- ogical legal thought is guided by the genesis of law, originated from the life stream of the human coexis- tence. The source of the natural human rights is the awareness of the very subject of law, directed at another.

Природно-правова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці

Репозитарії

Схожі ресурси