Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності
Стаття присвячена виявленню впливу релігійної свідомості на формування соціальної раціональності сучасного типу. З’ясовується зміст понять «раціональність», «раціоналізація», «модернізація». Вивчаються ознаки раціоналізації, аналізується вплив релігійної раціоналізації на переорієнтацію соціальної п...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86769 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності / В.І. Додонова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 4. — С. 80-85. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-86769 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-867692015-10-01T03:02:22Z Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності Додонова, В.І. Філософія Стаття присвячена виявленню впливу релігійної свідомості на формування соціальної раціональності сучасного типу. З’ясовується зміст понять «раціональність», «раціоналізація», «модернізація». Вивчаються ознаки раціоналізації, аналізується вплив релігійної раціоналізації на переорієнтацію соціальної поведінки людини. Статья посвящена выявлению влияния религиозного сознания на формирование социальной рациональности современного типа. Выясняется содержание понятий «рациональность», «рационализация», «модернизация». Исследуются признаки рационализации, анализируется влияние религиозной рационализации на переориентацию социального поведения человека. The article is devoted to the exposure of influence of religious consciousness on forming of social rationality of modern type. Concept content of notions rationality, rationalization, and modernization are defined. The signs of rationalization are explored; influence of religious rationalization on refocusing of social behaviour of a man is analyzed. 2011 Article Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності / В.І. Додонова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 4. — С. 80-85. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86769 21:316.62 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Додонова, В.І. Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
Стаття присвячена виявленню впливу релігійної свідомості на формування соціальної раціональності сучасного типу. З’ясовується зміст понять «раціональність», «раціоналізація», «модернізація». Вивчаються ознаки раціоналізації, аналізується вплив релігійної раціоналізації на переорієнтацію соціальної поведінки людини. |
| format |
Article |
| author |
Додонова, В.І. |
| author_facet |
Додонова, В.І. |
| author_sort |
Додонова, В.І. |
| title |
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності |
| title_short |
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності |
| title_full |
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності |
| title_fullStr |
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності |
| title_full_unstemmed |
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності |
| title_sort |
роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86769 |
| citation_txt |
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності / В.І. Додонова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 4. — С. 80-85. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT dodonovaví rolʹtaznačennâfenomenurelígíjnoíracíonalízacííuformuvannísocíalʹnoíracíonalʹností |
| first_indexed |
2025-07-06T14:18:31Z |
| last_indexed |
2025-07-06T14:18:31Z |
| _version_ |
1836907507808731136 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 80
УДК 21:316.62
В.І. Додонова
Донецький національний університет, Україна
РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ РЕЛІГІЙНОЇ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ
У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ
Стаття присвячена виявленню впливу релігійної свідомості на формування соціальної раціональності сучасного
типу. З’ясовується зміст понять «раціональність», «раціоналізація», «модернізація». Вивчаються ознаки
раціоналізації, аналізується вплив релігійної раціоналізації на переорієнтацію соціальної поведінки людини.
Проблема раціоналізації соціального, культурного, політичного життя не є новою
для європейської цивілізації, для якої раціональність – це іманентна підстава розвитку
та існування. Однак під час рефлексії історичних і соціальних перетворень трапляються
ситуації, коли складно відокремити раціональний фактор від нераціонального, ірраціо-
нального, усвідомити, який з них більше впливає на тенденції історичної динаміки со-
ціумів. Хоч постсучасні теоретики «наповнюють» раціональність досить широким змістом,
включаючи навіть тілесну складову (габітуальна раціональність), проблема залишається
актуальною: якою мірою нераціональне, ірраціональне трансформує раціональне, якою
мірою нераціональне раціоналізується? Вочевидь, найяскравішим прикладом «поєднання
непоєднаного», яке мало місце в європейській культурі та сприяло її розвитку, є релі-
гійна раціоналізація.
Протягом тривалого часу реальний процес раціоналізації суспільних відносин був
«розчинений» в інших соціокультурних процесах і майже не розглядався як самостійний
соціокультурний феномен. Автономного статусу ця проблема набула наприкінці ХІХ ст.
у працях М. Вебера. Серед продовжувачів теми раціоналізації соціальних відносин слід
назвати К. Поппера, М. Фуко, Ю. Габермаса, І. Валлерстайна, П. Штомпки, Г. Беме, Ф. Фуку-
ями та ін. Процес модернізації і раціоналізації взагалі та релігійної зокрема знаходиться
у фокусі розгляду сучасних науковців: О. Білокобильського, Н. Бусової, О. Соболь,
В. Федотової, М. Михальченка, Я. Паська, І. Фарман, Т. Ящук.
Метою даної статті є з’ясування впливу раціоналізації взагалі та релігійної раціо-
налізації зокрема на становлення соціальної раціональності. Під соціальною раціональ-
ністю будемо розуміти тип раціональності, що характеризує зміст і спрямованість соці-
альних відносин у єдності кількісних і якісних вимірів і може розглядатися як норматив,
основа гармонії і доцільності людської діяльності.
Процес раціоналізації завжди був притаманний соціальній історії людства, але
справжній його стрибок, поява нової якості та інтенсивності пов’язані з епохою Нового
часу і зародженням буржуазних відносин. Карколомні зміни у всіх галузях життя поро-
дили в європейських інтелектуалів ХVII – XVIII століть відчуття того, що сучасна епоха
принципово відрізняється від минулої, що на зміну середньовічній приходять: прин-
ципово нова картина світу, нова організація виробництва, новий соціальний порядок,
нова влада. Однією з перших спроб концептуалізувати неявні інтуїції та відчуття пере-
ходу до нового ритму життя стала поява у просвітителів концепту сучасності – «модерну».
У цей період бурхливими темпами йде процес соціальної раціоналізації, але її не-
закінченість надає нам можливість виокремити перехідний стан суспільств, що модер-
нізуються. У деяких публікаціях такі соціальні організми називаються «передмодерними».
Передмодерні соціуми є частково модернізовані суспільства, тобто такі, у яких «здійс-
нена модернізація окремих сфер (наприклад, технологічна модернізація в галузі вироб-
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 81
ництва), подолана економічна відсталість, становість, але соціальні стосунки розвиваються
переважно на підставі традиціоналістських цінностей, звичаїв, релігійних норм» [1, с. 58].
Саме у процесі раціоналізації західна культура розпалась на автономні ціннісні
сфери: релігія, наука, право, мораль, економіка, політика, мистецтво. Кожна з цих сфер
має відтепер свою внутрішню логіку, свої критерії оцінки, які не зводяться одна до одної.
Розглянемо характерні особливості процесу раціоналізації, ґрунтуючись на творчій спад-
щині М. Вебера. «Для того, – пише Ю. Габермас, – щоб надати визначення формі капі-
талістичної економічної діяльності, процедурам буржуазного приватного права і владі
бюрократії, Макс Вебер ввів поняття “раціональність”. Під раціоналізацією, перш за
все, мається на увазі розширення суспільних сфер, що підкорені стандартам раціональ-
ного рішення. Цьому відповідає індустріалізація суспільної праці, наслідком якої є про-
никнення стандартів інструментальної діяльності також в інші сфери життя (урбанізація
способу життя, технізація транспорту і засобів комунікації)» [2, с. 50]. Н.А. Бусова звер-
тає увагу на те, що веберівські поняття «раціональність» і «раціоналізація» не є тотож-
ними. Під раціональністю М. Вебер розуміє більш теоретичне оволодіння реальністю
шляхом все більш точних абстрактних понять, у той час як раціоналізація – це методичне
досягнення певної практичної мети шляхом все більш точного обчислення адекватних
для цього засобів. Це абсолютно різні речі, незважаючи на те, що, врешті-решт, вони
пов’язані одна з одною. «Найчастіше Вебер використовує поняття раціональності в зна-
ченні чистої калькульованості, обчислюваності для визначення того, що робить мож-
ливим розрахунок дій і засобів, які необхідні для досягнення певної мети» [3, с. 20].
Але соціальний процес раціоналізації має не лише кількісний вимір. «Сучасному суспіль-
ству присутня раціоналізація всієї системи суспільних відносин. Воно засноване на само-
цінності окремого індивіда, котра зростає і розвивається на універсальних цінностях
прагматизму, раціоналізму, свободи вибору, власності, діалогу культур. Особистість відпо-
відає за себе, оскільки її поведінка визначається її власними інтересами. Вільні індивіди
складають громадянське суспільство, перед яким відповідальні раціонально організована
бюрократія та уряд» [1, с. 58].
Отже, сутність процесу соціальної раціоналізації полягає не лише у калькульова-
ності, хоч це також є її важливим моментом, але у вивільненні інтересів окремого інди-
віда із загальних інтересів соціальної групи. Зростання свободи і відповідальності стають
центральними ознаками раціоналізації. На думку Вебера, диференціація ціннісних сфер
є ключем до пояснення того раціоналізму, який характеризує сучасне західне суспільство.
Може виникнути помилкове враження, що процес раціоналізації розглядається
М. Вебером як невід’ємний атрибут диференційованих ціннісних сфер, і водночас про-
цес диференціації останніх сам тлумачиться як наслідок процесу раціоналізації. Інакше
кажучи, виникає питання про взаємообумовленість двох паралельних соціальних про-
цесів – раціоналізації та модерністської інституціоналізації. Поява буржуазних соціаль-
них інститутів (бюрократична держава, ринок, право тощо) обумовлюють «стрибок» у
процесі раціоналізації та навпаки – без останнього проблемно було б говорити про со-
ціальні інститути епохи модерну. Вихід із логічного кола М. Вебер вбачає у пошуках
джерел виокремлення названих вище ціннісних сфер у раціоналізації, що відбувалася ра-
ніше, в античності й Середніх віках, тобто в межах релігійного й міфологічного світогляду.
Словосполучення «релігійна раціоналізація», яким оперує М. Вебер, виглядає дещо
парадоксальним, оскільки саме релігія найчастіше виступає антиподом раціональності
та науки як найбільш автентичної її форми. Існує, наприклад, «раціоналізація» містич-
ного споглядання, тобто такого відношення до життя, яке з інших точок зору є специфі-
чно ірраціональним; але існує також раціоналізація господарства, техніки, наукового
дослідження, виховання, війни, права і управління. Як зазначає з цього приводу Ю. Га-
бермас, раціоналізацію релігійних світоглядів М. Вебер вимірює, по-перше, викоріненням
магічного мислення («розчаклування світу») та, по-друге, систематичною організацією
самого світогляду.
В.І. Додонова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 82
М. Вебер описував сутність проектів Просвітництва і модерну як «розчаклуваня»
суспільних відносин. «Розчаклування» розумілося ним не лише як звільнення суспіль-
ства від панування магії та забобонів. «Розчаклування», за Вебером, – це зростання до-
віри до розуму, науки, раціональної процедури у всіх проявах суспільного життя, яке є
провідною тенденцією і внутрішнім сенсом всієї епохи модерну. Зростання інтелектуа-
лізації й раціоналізації зовсім не означають зростання загального знання про умови
життя. Але вони означають дещо інше: знання або віру в те, що людина завжди може це
пізнати, як тільки вона того забажає; що взагалі немає таємничих непередбачених сил,
що втручаються в її життя; що вона може шляхом раціонального розрахунку опанувати
всіма речами. Відтепер не доводиться, як дикунам, для яких ці сили існували, вдаватися
до магії, щоб приборкати чи умилостивити духів: це стає справою розрахунків і техніки.
Завдяки релігійній раціоналізації відбувається перехід від ранніх релігійних форм
до «релігій спасіння» і далі – до розвинутих метафізичних систем, до створення цілісної
картини світу. Саме релігійна раціоналізація шляхом корекції етичних імперативів
сприяла докорінній переорієнтації соціальної поведінки індивідів.
Аналізуючи соціальну дію, М. Вебер виокремлював чотири найбільш поширених
її різновиди: 1) афективну дію, яка обумовлена емоційним станом індивіда, безсвідомими
поштовхами, афектами; 2) традиційну дію, яка визначається звичаями, традиціями, зви-
чним для людини порядком повсякденності; 3) ціннісно-раціональну дію, яка орієнто-
вана на слідування певній абсолютній цінності, незалежно від результатів, до яких може
привести така поведінка; 4) раціонально доцільну дію, тобто соціальну дію, раціонально
орієнтовану на досягнення певної мети [4, с. 628].
Раціоналізація передбачає перехід від афективної і традиційної дії, що переважали
в докапіталістичних суспільствах, до раціональних типів, зокрема до раціонально до-
цільного, який, на думку М. Вебера, визначає специфічний для Західної цивілізації тип
соціальної раціональності.
Вебер послідовно протиставляє традиційну і раціонально доцільну дію. Традицій-
ний тип соціальної дії характеризується імунітетом по відношенню до раціональної
критики; це пов’язується тісним зв’язком традиції із сакральною сферою. Традиційна
дія є не просто автоматичним слідуванням давно встановленій практиці. Вона має деон-
тологічні ознаки: традиція освячує, легітимізує певний алгоритм поведінки.
Слід враховувати, що М. Вебер розрізняв формальну раціональність і сутнісну ра-
ціональність. Формальна економічна раціональність визначається мірою технічно мож-
ливого для господарства і дійсно застосованого розрахунку. Формальна раціональність
демонструє максимальний ступінь формальної обчислюваності, у той час як сутнісна
раціональність описується ступенем, в якому забезпечення певної групи людей життє-
вими благами досягається завдяки економічно орієнтованій соціальній дії, що враховує
в минулому, теперішньому або в майбутньому ціннісні постулати незалежно від природи
цих цінностей. А вони можуть бути різноманітними. Вебер постійно підкреслює, що
ціннісна раціональність завжди ірраціональна.
На відміну від традиційного і ціннісно-раціонального типів раціонально доцільна
поведінка орієнтована на мету, засоби та побічні результати дій людини. Раціонально
доцільно діє той індивід, хто раціонально розглядає відношення засобів до мети, відно-
шення різних можливих цілей одна до одної, тобто діє не під впливом емоцій чи тради-
цій. Раціональна доцільність є орієнтацією, насамперед, на ефективність, вона полягає в
оцінці альтернативних варіантів і виборів засобів, виходячи з критерію ефективності
досягнення мети. При цьому кінцева мета не оцінюється, а приймається як належне, як
даність. Не випадково раціональна доцільність була пізніше охарактеризована М. Хорк-
хаймером як «інструментальний розум», а Ю. Габермасом – як «стратегічний розум».
М. Вебер не приховує генетичного зв’язку раціонально доцільної дії з тим типом
поведінки, на який орієнтувалася буржуазна політична економія з притаманною їй тен-
денцією розглядати цей тип як «природний» і такий, що єдиний відповідає сутності лю-
дини. У своїй відомій праці «Протестантська етика і дух капіталізму» М. Вебер аналізує
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 83
роль Реформації у процесі становлення буржуазного суспільства та його специфічної
професійної етики. Основна теза полягає в тому, що внаслідок релігійної раціоналізації
в надрах протестантизму відбулися зсуви в економічній поведінці людини, які сприяли
появі «духу сучасного капіталізму».
Вебер визнає, що елементи капіталізму існували й раніше у Китаї, Індії, Вавилоні,
тому його аж ніяк не можна розглядати як продукт виключно новоєвропейської культури.
Саме по собі прагнення до збагачення як мотив господарської поведінки ще не означає
переходу від традиційного до раціонально доцільного типу соціальної дії. Більш того,
таке прагнення наживи найчастіше поєднується саме з вірністю традиції. І занепад тра-
диції разом з проникненням підприємництва до внутрішньої сфери соціальних зв’язків
ще не мали своїм наслідком етичне визнання цих новацій. Таким був зміст етичних
вчень і практичних поглядів пересічної людини попередніх епох. Вебер підкреслює, що
«тут раціональне використання капіталу шляхом спрямування його у виробництво та
раціональна капіталістична організація праці ще не стали головними орієнтирами гос-
подарської діяльності. Якраз таке ставлення до придбання і було однією з найсильніших
внутрішніх перепон, котрі стали на шляху пристосування людини до передумов упо-
рядкованого буржуазно-капіталістичного господарства» [5, с. 54].
Традиційні настанови господарської поведінки не зникли й в епоху модерну, але
тут вони перетворилися на щось другорядне, на таке, що виходить за межі соціальних
норм. Зокрема, Вебер наводить приклад німецьких робітниць, які були виховані у тра-
диційному дусі та важко адаптувалися до нових умов: «Майже повсюди підприємці, що
наймають на роботу дівчат, особливо дівчат-німкень, скаржаться на абсолютну відсут-
ність в останніх здатності і бажання відмовитись від засвоєних ними раніше звичних
методів праці на користь інших, більш практичних, пристосуватись до нових форм ор-
ганізації праці, вчитися чому-небудь, зосереджувати свої думки на чомусь чи взагалі
мислити. Намагання роз’яснити їм, як можна зробити працю легшою і, головне, вигід-
нішою, наштовхуються на повне нерозуміння, а підвищення розцінок нічого не дає, роз-
биваючись об силу звичок». І далі: «Зовсім по-іншому виглядають справи... там, де
робітниці отримали специфічно релігійне виховання, зокрема, де вони вийшли з піє-
тистських кіл. Часто можна чути... що якраз ця категорія робітниць найбільш підходяща
для навчання новим методам праці. Такі якості, як здатність зосереджувати увагу і, най-
головніше, відчуття “обов’язку по відношенню до праці” тут особливо часто поєдну-
ються із строгою хазяйновитістю, умінням рахувати розмір заробітку, а також із тверезим
самоконтролем і поміркованістю, що неймовірно підвищує продуктивність праці. Саме
тут найсприятливіший ґрунт для того ставлення до праці як самоцілі, як “покликання”,
яке необхідне капіталізмові, і найсприятливіші шанси завдяки релігійному вихованню
подолати рутину традиціоналізму» [5, с. 57-58].
Релігійна раціоналізація, яка поширилася згодом на інші види раціоналізації, у її
протестантській версії призвела до формування особливого етосу. Вебер формулює різ-
ницю між традиційною і раціонально доцільною поведінкою наступним чином: пере-
січний середньовічний католик-мирянин жив, з етичного погляду, певною мірою сього-
денням. У його світосприйнятті досить чітко розподілявся світ земний, реальний,
повсякденний, профанний – з одного боку, та світ небесний, трансцендентний, потой-
бічний, священний – з іншого. При цьому земне життя усвідомлювалося як плинне і
тимчасове явище, свого роду «чернетка», підготовка для переходу в інший світ. Головне,
що вимагалося від людини для гарантії її спасіння, – добросовісно дотримуватися тра-
дицій, не грішити та час від часу робити «добрі справи». Проте останні не були пов’яза-
ними одна з одною, вони не утворювали послідовної низки окремих вчинків, об’єднаних
у раціональну систему життєвої поведінки. Католик робив їх або для спокутування своїх
попередніх гріхів, або під впливом міркувань про спасіння душі. Кожен окремий поганий
або добрий вчинок ставився людині в заслугу чи засуджувався, впливаючи і на її земне
існування, і на вічне життя.
В.І. Додонова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 84
«Розчаклування світу, – пояснює М. Вебер, – тобто виключення магії як способу
спасіння душі у католицькій релігії не було проведене з такою ж послідовністю, яку ми
спостерігаємо у пуританській, а до неї лише в юдейській релігії. Католикам надавалась
можливість здобути благодать завдяки таїнствам їхньої церкви, подолавши тим самим
недосконалість людської природи: священик був магом, що творив чудо перевтілення,
в його руках була “влада ключів”. До нього міг звернутись віруючий, сповнений розка-
яння і готовності до спокути; священик дарував умиротворення, надію на спасіння і
впевненість у прощенні, знімаючи ту неймовірну напруженість, яка була неминучою,
позбавленою будь-яких послаблень, долею кальвініста. Останньому була невідома така
милосердна людська втіха і він не міг, подібно до католика чи навіть лютеранина, спо-
діватися на те, що хвилини слабкості і легковажності будуть врівноважені наступним
зосередженням доброї волі» [5, с. 131-132].
Протестантизм певною мірою та у свій спосіб мінімізував цю «розірваність земної
основи»: земний, реальний світ проголошувався таким же самим священним, як і світ
небесний. Релігійна раціоналізація призвела до того, що служити Богові можна було не
тільки (і не стільки) молитвами і обрядами, а й старанним виконанням своїх професійних
обов’язків. Отже, відбувся перехід від епізодичних «добрих справ» до методичної, що-
денної, системної святості. Життя протестанта було строго зорієнтоване на потойбічне
блаженство, але саме завдяки цьому його повсякденне існування, навпаки, було строго
раціоналізованим. Воно підпорядковувалось єдиній меті – примножити славу Божу на
землі. «Лише проникнуте постійною рефлексією життя вважалось засобом подолання
status naturae (природного стану), Декартове “cogito, ergo sum” було сприйнято сучасними
йому пуританами якраз у такому етичному перетлумаченні. Ця раціоналізація, з одного
боку, надавала реформаторському благочестю специфічно аскетичних рис; з іншого –
виступала основою як внутрішньої спорідненості між реформаторством і католицизмом,
так і специфічної протилежності між ними» [5, с. 132-133].
З такої настанови випливає концепт «покликання» (Beruf), який описує уявлення
про поставлене Богом перед людиною завдання. «Професія як покликання – це те, що
людина повинна приймати як Господнє веління, те, чому вона мусить “покоритися”; таке
розуміння є домінуючим у лютеранському вченні, хоча тут присутня й інша думка, згі-
дно з якою професійна діяльність виступає як головне завдання, поставлене Богом перед
людиною» [5, с. 74].
М. Вебер визнає, що незважаючи на внутрішню спорідненість поглядів Лютера з
«духом капіталізму», поняття професійного покликання у лютеранстві залишається тра-
диціоналістським. Творці Реформації не ставили собі за мету перетворити традиційну
поведінку на раціонально доцільну. Це сталося поза їхнім бажанням. Якщо власна про-
фесійна діяльність є велінням Бога, то виконуючи професійні обов’язки належним чином,
протестант славить Бога своєю працею.
На відміну від традиційної господарської етики, раціоналізована економічна пове-
дінка протестанта орієнтує його на підвищення продуктивності своєї праці, на якість
виробленого ним продукту, на самореалізацію в роботі. Раціонально доцільна настанова
не дозволяє робітникові кинути своє заняття – він працює не задля задоволення власних
матеріальних потреб, а задля вищої трансцендентної мети. Побічним наслідком надмір-
ної раціоналізації соціальної поведінки в протестантизмі стало негативне ставлення до
чуттєво-емоційних проявів культури, оскільки останні не мали особливої користі для
спасіння і могли лише поширювати сентиментальні ілюзії та марновірства, що пов’язане
із «обожненням рукотворного». Звісно, релігійна раціоналізація була лише початком
всезагального процесу раціоналізації суспільних відносин. Після Реформації цей процес
продовжував розгортатися вже на власній основі. Його успіхові значною мірою сприяли
наукова та філософська революція Нового часу. Саме внаслідок раціоналізації прагма-
тичні, утилітарні, навіть меркантильні мотиви все більше заміщували собою релігійно-
етичні, ціннісні міркування.
Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2011 85
Резюмуючи сказане, можна зробити декілька висновків. По-перше, початок процесу
раціоналізації суспільних відносин відбувався у царині релігійного світогляду, оскільки
він був пануючим на той час. Як це не дивно, але релігійна свідомість як найбільш ірраціо-
нальна за змістом сама стала фактором, який зумовив подальшу модернізацію. «Життя
можна “раціоналізувати”, – вважав М. Вебер, – з досить різних точок зору і в найрізно-
манітніших напрямках (цю просту істину, про яку часто забувають, слід було б поста-
вити на чільне місце у будь-якому дослідженні проблеми “раціоналізму”)» [5, с. 68-69].
Тому проблема кореляції раціонального та ірраціонального чинників, яка є предметом
постійних дискусій саме у сфері релігії та релігійної раціоналізації зокрема, демонструє
свій найтісніший зв’язок.
По-друге, зв’язки та форми релігійної раціоналізації поступово втілюються у сферу
соціальної раціональності, в типі соціальної дії. Враховуючи той факт, що соціальна ра-
ціональність проявляє себе на трьох рівнях, одним з яких є рівень індивідуального, саме
релігійна раціоналізація шляхом корекції етичних імперативів сприяла докорінній пере-
орієнтації соціальної поведінки індивідів.
По-третє, постнекласичне суспільство, попри актуальні маніпулятивні технології
управління суспільством, роль аксіологічних чинників у формуванні підвалин сучасного
соціуму, відмову від єдиної ідеології та відчутний релігійний ренесанс, не позбавлено
процесів раціоналізації, які набувають іншого забарвлення. Акценти у раціоналізації
сьогодні зміщуються з рівня загальних суспільних процесів на рівень індивідуальної
поведінки особистості, що проявляється не лише у вдосконаленні раціонально доцільної
соціальної дії, а у наданні пріоритетові цінніснораціональній дії, у вивільненні інтересів
окремого індивіда із загальних інтересів соціальної групи, в зростанні свободи вибору
та відповідальності за свої вчинки, в диференціації ціннісних сфер суспільства, в спіл-
куванні в «режимі» діалогу культур.
ЛІТЕРАТУРА
1. Лазарев Ф.В. Разум в новом столетии: глобальная переориентация / Ф.В. Лазарев, В.И. Тарасов. –
Симферополь : СОНАТ, 2000. – 88 с.
2. Хабермас Ю. Техника и наука как «идеология» / Юрген Хабермас ; [пер. с нем. М.Л. Харькова]. – М. :
Праксис, 2007. – 208 с.
3. Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право / Бусова Н.А. – Харьков : Прометей-Прес, 2004. – 352 с.
4. Вебер М. Основные социологические понятия / Макс Вебер ; [пер. с нем. и общ. ред. Ю.Н. Давыдова,
пред. П.П. Гайденко] // Избранные произведения. – М. : Прогресс,1990. – 868 с.
5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Макс Вебер. – К. : Основи, 1994. – 261 с.
6. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Макс Вебер ; [пер. з нім., післямова та комен-
тарі Олександра Погорілого]. – Київ : Основи, 1998. – 534 с.
В.И. Додонова
Роль и значение феномена религиозной рационализации
в формировании социальной рациональности
Статья посвящена выявлению влияния религиозного сознания на формирование социальной рациональности
современного типа. Выясняется содержание понятий «рациональность», «рационализация», «модернизация».
Исследуются признаки рационализации, анализируется влияние религиозной рационализации на переориен-
тацию социального поведения человека.
V.I. Dodonova
Role and Value of the Phenomenon of Religious Rationalization in Forming of Social Rationality
The article is devoted to the exposure of influence of religious consciousness on forming of social rationality of
modern type. Concept content of notions rationality, rationalization, and modernization are defined. The signs of
rationalization are explored; influence of religious rationalization on refocusing of social behaviour of a man is
analyzed.
Стаття надійшла до редакції 17.11.2011.
|