Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита
У статті досліджено основоположні принципи вчення про ікони богослова і мислителя VIII ст. – Феодора Студита, котрий на основі текстів Святого Письма та творінь попередніх Отців Церкви показав підстави для вшанування та поклоніння іконам. На підставі аналізу праці «Три спростування іконоборства» та...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2012
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86822 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита / Р.М. Галуйко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 2. — С. 3-9. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-86822 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-868222015-10-02T03:02:28Z Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита Галуйко, Р.М. Релігієзнавство У статті досліджено основоположні принципи вчення про ікони богослова і мислителя VIII ст. – Феодора Студита, котрий на основі текстів Святого Письма та творінь попередніх Отців Церкви показав підстави для вшанування та поклоніння іконам. На підставі аналізу праці «Три спростування іконоборства» та декількох листів догматичного змісту сформульовано узагальнення основоположних принципів вчення про ікони Феодора Студита. В статье исследованы основополагающие принципы учения об иконах богослова и мыслителя VIII века Феодора Студита, который на основе текстов Священного Писания и произведений предыдущих Отцов Церкви показал основания для почитания и поклонения иконам. На основании анализа работы «Три опровержения иконоборчества» и нескольких писем догматического содержания сформулированы обобщения основных принципов учения об иконах Феодора Студита. The basic principles of the icon doctrine by St. Theodore the Studite, a theologian and philosopher of the VIII century, who determined the main reasons for icon worship based on the texts of Holy Scripture and the previous works of Church Fathers, are investigated in the article. The fundamental principles of the icon doctrine by St. Theodore the Studite have been presented on the analysis of the work «Refutations of the Iconoclasts» and several letters of dogmatic content. 2012 Article Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита / Р.М. Галуйко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 2. — С. 3-9. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86822 271.2-23-732-675-46-526.62 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Релігієзнавство Релігієзнавство |
| spellingShingle |
Релігієзнавство Релігієзнавство Галуйко, Р.М. Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті досліджено основоположні принципи вчення про ікони богослова і мислителя VIII ст. – Феодора Студита, котрий на основі текстів Святого Письма та творінь попередніх Отців Церкви показав підстави для вшанування та поклоніння іконам. На підставі аналізу праці «Три спростування іконоборства» та декількох листів догматичного змісту сформульовано узагальнення основоположних принципів вчення про ікони Феодора Студита. |
| format |
Article |
| author |
Галуйко, Р.М. |
| author_facet |
Галуйко, Р.М. |
| author_sort |
Галуйко, Р.М. |
| title |
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита |
| title_short |
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита |
| title_full |
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита |
| title_fullStr |
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита |
| title_full_unstemmed |
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита |
| title_sort |
шанування ікон в апологетичному вченні преподобного феодора студита |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Релігієзнавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86822 |
| citation_txt |
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита / Р.М. Галуйко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 2. — С. 3-9. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT galujkorm šanuvannâíkonvapologetičnomuvčenníprepodobnogofeodorastudita |
| first_indexed |
2025-07-06T14:21:40Z |
| last_indexed |
2025-07-06T14:21:40Z |
| _version_ |
1836907706619789312 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 3
РРЕЕЛЛІІГГІІЄЄЗЗННААВВССТТВВОО
УДК 271.2-23-732-675-46-526.62
Р.М. Галуйко
Львівський національний університет ім. Івана Франка, Україна
ШАНУВАННЯ ІКОН В АПОЛОГЕТИЧНОМУ ВЧЕННІ
ПРЕПОДОБНОГО ФЕОДОРА СТУДИТА
У статті досліджено основоположні принципи вчення про ікони богослова і мислителя VIII ст. – Феодора
Студита, котрий на основі текстів Святого Письма та творінь попередніх Отців Церкви показав підстави
для вшанування та поклоніння іконам. На підставі аналізу праці «Три спростування іконоборства» та
декількох листів догматичного змісту сформульовано узагальнення основоположних принципів вчення
про ікони Феодора Студита.
Діяльність преподобного Феодора Студита, як апологета священних зображень
другого періоду іконоборства, залишається малодослідженим аспектом наукових заці-
кавлень. Такі дослідники, як Л. Успенський, В. Болотов [1], І. Соколов [2] відводять
належне місце концепції іконошанування преп. Феодора Студита. Проте К. Рот [3] та
С. Булгаков [4] критично підходять до концепції ікони у вченні преп. Ф. Студита. Зокрема
С. Булгаков наполягає, що «своїми аргументами преп. Феодор аж ніяк не вирішує проб-
лему зображуваності Христа і не спростовує аргументації іконоборців про незображу-
ваність Бога» [4, c. 28].
Незважаючи на те, що обґрунтування іконошанування у богословсько-філософській
спадщині преп. Феодора Студита займає важливе місце у богословській науці, доводиться
констатувати, що воно досі є малодослідженим. Відповідно, метою даної статті буде
аналіз богословсько-філософського обґрунтування культу шанування ікон у вченні пре-
подобного Феодора Студита.
Відомо, що, незважаючи на рішення та постанови VII Вселенського собору (787 р.),
у Візантійській імперії продовжилося переслідування шанувальників священних зобра-
жень (православних – Р.Г.). Отже, можемо констатувати, що саме з цього розпочався
другий період іконоборчого протистояння. І саме в цей період – жорстокого знущання
та гонінь на іконошанувальників, на захист ікон виступає Феодор Студит – ігумен Сту-
дійського монастиря.
Преподобний Феодор Студит (759 – 826 рр.) залишив богословсько-філософське
обґрунтування своєї позиції щодо культу шанування ікон у догматико-полемічних пра-
цях, що й складатимуть для нас найбільший інтерес. До них перш за все відносяться
такі: «Три спростування іконоборства», «Сім глав проти іконоборців» та декілька листів
догматичного змісту, які розміщені у «Patrologiae Graeca» під редакцією Міня у 99 томі.
Окрім цього, видавничий проект «Бібліотека Свято-Ільїнського храму м. Краснодара»
під редакційною колегією С. Овчіннікова, Г. Хоркіна, А. Сидорова та М. Шахбазяна
видав збірку праць перших християнських апологетів, куди увійшли перекладені вище-
згадані роботи преп. Феодора Студита та вибрані послання, в яких так чи інакше роз-
глядаються питання стосовно культу шанування ікон.
Варто нагадати, що у церковній історії вже були спроби обґрунтування священних
зображень. Спочатку преподобний Йоан Дамаскин у «Трьох захисних словах проти тих,
котрі заперечують святі ікони» викладає основоположні принципи почитання та покло-
ніння іконам. Проте у 754 р. імператор-іконоборець Костянтин Копронім скликає собор,
Р.М. Галуйко
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 4
більш відомий як «вселенський Константинопольсько-Влахернський VII собор» [1, c. 613].
Рішення цього іконоборчого собору були спростовані постановами та рішеннями
VII Вселенського собору (787 р.), в основу якого було покладено богословсько-філософ-
ське вчення про шанування ікон преп. Йоана Дамаскина. Проте, як вважає С. Булгаков,
«аргументація іконоборців не була спростована отцями VII Вселенського собору, тому
для наступних поколінь залишилася робота богословського захисту іконошанування у
догматичній площині… тому розпочинається другий період іконоборства» [4, c. 20].
Під час другого періоду іконоборства на захист ікон виступають Феодор Студит –
ігумен Студійського монастиря, та Никифор – Патріарх Константинопольський. Що ж
до самого Феодора Студита, то його юність проходила під час жорстоких гонінь імпе-
ратора-іконоборця Костянтина Копроніма. «Преподобний Феодор був безпосереднім
свідком систематичної і тривалої боротьби Костянтина Копроніма з представниками
візантійської ортодоксії і на його юну душу криваві і жорстокі гоніння монахів справили
сильне враження» [2, с. 213]. Але відкрито на захист ікон Феодор виступив за правління
імператора-іконоборця Льва Вірменина. Цей імператор скинув Никифора з Константи-
нопольської патріархії, віддавши кафедру патрицію Фомі, а Никифора поставив під
домашній арешт [1, с. 660]. На знак протесту проти імператорського свавілля у Вербну
неділю Феодор Студит організував торжественну церковну процесію навколо Студій-
ського монастиря. Монахи, піднявши високо над головою, несли ікони та співали цер-
ковні пісні [1, c. 661]. Таким чином, Студійський монастир став оплотом усіх право-
славних християн у Візантійській імперії.
На місце Никифора імператор пропонує нового Патріарха Феодота разом з новими
священнослужителями. Перед новопоставленим патріархом Лев Вірменин ставить зав-
дання скликати собор для вирішення питання про ікони, маючи на меті відновити пос-
танови іконоборчого собору 754 року. І, незважаючи на протести православних, у 815 р.
відбувся собор, який своїми постановами заборонив почитання ікон.
Однак такі рішення собору ще більше запалили дух у захисників православної
віри та шанувальників культу ікон, і Феодор Студит продовжив письмово обґрунтовувати
православне вчення про шанування священних зображень. У своїх богословсько-філо-
софських висновках доцільності культу шанування ікон, преп. Феодор Студит виходить
з догмата втілення другої іпостасі Пресвятої Трійці – Ісуса Христа. Бог як невидимий,
прийнявши людську плоть, став, таким чином, видимий – отже, описуваний, а значить, і
зображуваний. Саме тілесність Христа зробила Бога видимим [5, с. 111]. У другій книзі,
де вибрані різні листи з третього вигнання, Студит пише: «З народженням Ісус Христос
прийняв на себе людський образ, ставши, таким чином, описуваним – отже, зображуваним
на іконі. Бо саме зображуваність є першою властивістю людини» [6, c. 1184D]. «Якщо
Христа неможливо зображати, то значить Він втрачає людську природу і не може бути
посередником між Богом та людьми – наголошує Феодор Студит» [6, c. 1117C].
Ісус Христос є у всій повноті і людиною, і Богом, в одній особі володіє Божест-
венними і людськими властивостями. «Він описуваний за людськістю і неописуваний
за Божеством. За неописуваністю – Він один з Осіб Пресвятої Трійці, а за описуваністю –
один з нас, людей. Якщо хто-небудь буде заперечувати Його зображуваність у плоті
подібно до нас, той заперечує Втілення Бога і тайну домобудівництва, цим протирічить
Євангелію і подібний до юдеїв. Як Він може залишатися подібним до нас, якщо не
можна Його зобразити на іконі? Іконоборці, відкидаючи ікону Христа, відкидають спа-
сительне домобудівництво. Христос не є Христос, якщо Його не можна зобразити на
іконі», – звертається Студит у посланні до Йоанаспафарія [5, c. 281]. На підставі цього
преп. Феодор робить висновок у формі анафематизму: «Хто не сповідує, що Ісус Христос,
що прийшов у плоті, через плоть став описуваний, а через Божественну природу зали-
шається неописуваним – той єретик» [5, c. 107].
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 5
Далі Студит у властивій дамаскинівській інтерпретації пояснює поняття «образ» і
«первообраз», які різні за суттю, але однакові за подобою [6, c. 1285В]. «Тому, вшано-
вуючи образ, ми віддаємо шану первообразу» [5, c. 108], – цитує Студит свят. Василія
Великого, тим самим показуючи, що він добре обізнаний з попередньою святоотцівською
традицією. Звідси робимо висновок, що преподобний має на увазі шанування (προσκύνησις)
святих ікон – кланяючись перед іконою Христа, ми віддаємо шану самому Христу як
зображеному на ній [6, c. 1132D]. Так, у посланні до Навкратія, сина, Феодор Студит
роз’яснює: «На іконі Христа вшановується поклонінням по подобі, або відносно чи
подобою – бо це й інше тотожне, а не індивідуальне» [5, c. 238]. «Не можна боготворити
ікону чи віддавати їй богопочитання і служіння, так як це й інше належить лише Пресвятій
Трійці. Іконі Христа треба кланятися відносним поклонінням і віддавати їй шану, поєд-
нану з поклонінням лише постільки, поскільки вона є подобою Христа через зобра-
ження» [5, c. 282], – пояснює преп. Феодор у посланні до Нікитиспафарія. Само собою
зрозуміло, що вшановується не те, з чого складається ікона, а той початковий образ,
який на ній зображений. Тому ікона Христа називається Христом не у власному розу-
мінні, а в переносному [5, c. 282-283]. У листі до свого духовного отця Платона Феодор
Студит пише таке: «Божественне шанування віддається не іконі Христа, а самому
Христу, Котрому і кланяємося, тому кланятися іконі потрібно через тотожність Христа,
незважаючи на відмінність сутності та речовини, з якої виготовлено зображення на
іконі» [5, с. 325].
Окрім богословсько-філософської аргументації, преп. Феодор Студит посилається
і на історичність традиції шанування священних зображень. «Від самого Вознесіння
Христового у храмах малювалась і була предметом поклоніння його чесна ікона. Що може
бути найкращим доказом істини?», – запитує преподобний у посланні до Миколая, сина.
«Зображення переконливіше за слово, і око – свідок більш достовірний, ніж слух. Якщо
ж іконоборці про це мовчатимуть, то каміння заговорить про те, що Всесвіт здавна при-
крашається іконою Христа» [5, с. 245].
Далі іконошанування підтверджується цілим рядом авторитетних свідчень святих
мужів: ап. Петра, Діонісія, Афанасія Великого, Василія Великого, Григорія Богослова,
Йоана Златоуста, Григорія Ніського, Кирила Олександрійського та багатьох інших Отців
Церкви [6, c. 468C-469B], котрі беззаперечно засвідчують «всесвященний закон» іконо-
шанування і впевнено встановлюють історичне приємство в Церкві – це давнє передання
про вшанування священних зображень. Феодор Студит неодноразово представляє у
своїх творіннях апостольські та отцівські вчення про святі ікони і надає цьому авторитет
церковного узаконення.
Крім того, законні підстави для вшанування священних зображень містяться у
постановах та рішеннях соборів, про які вже було відомо преп. Феодору Студиту. Так,
згідно з 82 правилом Трульського собору замість агнця прийнято робити зображення
Христа за людським образом [5, c. 125]. А VII Вселенський собор постановив, щоби
святим і чесним іконам покланялись так само, як зображенню чесного і животворящого
Христа, незважаючи, чи будуть вони (ікони. – Р.Г.) намальовані чи виготовлені з будь-
якої іншої речовини, чи будуть вони у церквах, чи в будинках, чи при дорозі, чи на свя-
щенних сосудах чи священній одежі, незалежно від того, чи це ікони Ісуса Христа, чи
Богородиці, чи чесних ангелів і всіх святих і праведних мужів. Чим частіше за допомогою
ікон вони робляться предметом нашого споглядання, тим більше ті, хто споглядає ікони,
змушують до згадування самих первообразів, здобувають більше любові до них і отри-
мують сильніші почуття віддавати їм цілування, шанування і поклоніння, але ніяк не те
служіння, яке за нашою вірою належить лише Божественному єству. Постанови цих
соборів прийняті всіма 5 патріархами, тоді коли іконоборчий собор (754 р.) підданий
анафемі 4 патріархами, як христоборчий, а інший собор (815 р.) зовсім відкинутий [5, c. 246].
Р.М. Галуйко
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 6
З усіх єретичних вчень, які потрапляли у Церкву, єресь іконоборства була найгір-
шою, адже ця єресь відкидала Христа. Заперечуючи зображення і поклоніння іконі
Христа, іконоборство відкидає Втілення Бога Слова, руйнує тайну домобудівництва
нашого спасіння, стає проти євангельських заповідей та Євангелія, руйнує основи Церкви
Христової, бореться проти церковних постанов, ставить на перший план інтереси сус-
пільного та політичного життя і взагалі підриває увесь християнський церковний світо-
гляд [5, c. 256]. «Що за безумство охопило народ Божий! Почуй Схід і Захід, як осліпла
Візантія, як вона оглухла» [5, c. 250], – обурюється ігумен Студійського монастиря у
посланні до Стефана, секретаря.
Зараз ми детальніше зупинимося на богословсько-філософському вченні про шану-
вання священних зображень преп. Феодора Студита в праці «Три спростування іконо-
борства». У першому «Спростуванні» Феодор Студит повторює аргументацію своїх
попередників, але з більшою скрупульозністю підходить до спростування іконоборчої
позиції. На їхню дилему він відповідає своєю: «…ми не знаємо навіть, як Бог існує, або
що Він є, так як тільки Він знає про себе сам. Коли є Єдиний з Трійці через невимовну
благість свою зійшов у людську природу, зробившись схожим до нас, то відбулось поєд-
нання непоєднуваного, змішання того, що не змішується; неописуваного з описуваним,
необмеженого з обмеженим, безконечного з конечним, того, що немає образу, з тим, що
має образ» [5, c. 95]. Халкедонський Собор (451 р.) ухвалив, що Христос «мав дві природи
без змішання, без зміни, без поділу». Якби людська природа Христа не змінилася чи
змішалася з Його божественною природою, то Він, як і будь-яка людська істота, зміг би
бути зображений. Якщо ж Його дві природи не розділені, то на одних іконах має бути
зображено втіленого Бога, навіть незважаючи на божественну природу, самого по собі
зображувати не можна. Проте преп. Феодор наголошує: «Христос зображується на іконі,
і невидимий стає видимим: отримує природний опис свого тіла той, хто за своїм Божес-
твом перебуває неописуваним…» [5, c. 95], а далі ще з більшою силою загострює анти-
номію: «Христос залишається неописуваним і в той час, коли Він зображується (на іко-
нах. – Р.Г.)» [5, c. 96]. Для того щоби зняти антиномію у протистоянні між іконоборчою
полемікою та православною аргументацією, маємо внести термінологічні уточнення в
христологічний догмат. Насправді, це не природа, яку можна зобразити, чи то божест-
венну, чи людську, а лише іпостась. Христос, описуваний за іпостассю: «Περιγραπτος
άρα ὄ Χριστος καθ’υποστσιν» [6, c. 405C], – наголошує преп. Феодор. Згідно з вченням
православної церкви Логос приймає людську природу в цілому, а не людську іпостась [7,
c. 55]. Тому людська природа Христа не може бути зображена як природа, але лише як
іпостась, яка й поєднує в собі дві природи. І в цій іпостасній природі людськість Христа
має властивості окремої людини, включаючи особливий зовнішній вигляд, що був помі-
чений і який можна зображувати.
Далі Студит роз’яснює, у якому відношенні є зображення до прототипу, кажучи,
що зображення спрямовує свою увагу від себе до свого прототипу: «Слава подоби невід-
дільна від первообразу…» [5, c. 99]. Образ і прототип відрізняються за своєю суттю, але
однакові за своєю подобою, тому й однаково називаються: «Хіба всяке зображення не
є відбиток, що у самому собі містить дійсний образ того, чиїм іменем воно назива-
ється?» [5, c. 100]. Зображення схоже на свій прототипу, а прототип може бути вшано-
ваний у зображенні. На єретичні закиди про те, що у матеріальній іконі не може бути
присутнє Божество, отже, й віддавати шанування через поклоніння іконі не належить,
Феодор наводить наступні розміркування: «Той, хто сказав би, що Божество присутнє в
іконі, не погрішив би проти істини. Воно, звичайно, присутнє і в зображенні хреста та в
інших божественних предметах, але не через тотожність природи, так як ці предмети –
не обожествлена плоть, а через відносну приналежність, оскільки і вони беруть участь у
благодаті та честі» [5, c. 103]. Близьку схожість до вшанування ікон Феодор Студит
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 7
порівнює із вшануванням інших матеріальних речей. Навіть іконоборці вшановують
символ хреста, книгу Євангелія та інші священні предмети. «І в іконі, і в Євангелії, і в
хресті, і у всякому іншому священному предметі Богу є поклоняються в дусі та істині;
матеріальне усувається внаслідок піднесення ума (νούς) до Бога. Віруючі не зупиняються
на матеріальності (дерево, фарби, метал. – Р.Г.), а через неї підносяться до перво-
образу» [5, c. 104].
У другому «Спростуванні» преп. Феодор переключає свою увагу на поміркованих
іконоборців. Деякі з них допускають зображення Христа та святих, проте вшановувати
ці зображення відмовляються. Інші погоджуються, що Христос може бути зображений
таким, яким Він був перед хресними муками, а не таким, яким Він став після Воскресіння.
Преп. Феодор стверджує, що Христос може бути зображуваний через Його людську
природу. Він посилається на свят. Василія Великого, котрий сказав: «Шану, яку ми від-
даємо образу, переходить до первообразу» [5, c. 112-113]. Говорячи це, свят. Василій
використовує портрет царя як аналогію – Христос є відображенням свого Отця, для
того, щоби показати, яку участь бере Христос у вшануванні Бога. «Він (Ісус Христос. –
Р.Г.) разом з Отцем приймає поклоніння, так як Він – рівний з ним Бог; але, з іншого
боку, приймає поклоніння і у власному зображенні, якого він – первообраз…» [5, c. 111].
Далі для доступного розуміння Феодор говорить: «Після того, як Він став людиною, не
перестаючи бути Богом, то очевидно, що і Христос є первообраз Свого власного зобра-
ження» [5, c. 111]. Як бачимо, Феодор Студит запозичує богословсько-філософську аргу-
ментацію від дамаскинівської доктрини для своєї доктрини ікон. Далі Феодор Студит
заявляє, що все шановане, святе заслуговує певною мірою поклоніння: «ἄγια είρηµένα,
καί προσκυνητα έστιν ἀπδεικνύναι» [6, c. 376C]. Помірковані іконоборці допускали зоб-
раження, які будуть розміщуватися високо на стінах в церквах, щоби їх вшановувати
заради виховної цінності, але в жодному разі до них не можна торкатися чи цілувати.
Проте в цьому Феодор Студит вбачає певну невідповідність – цілувати хрест та Євангеліє
можна, а на ікони можна лише дивитися і то з великої відстані. Студит говорить: «Вша-
новувати – значить і кланятися, і обіймати, і цілувати» [5, c. 125]. При цьому Феодор
посилається на багатовікову традицію вшанування священних зображень: «Від самих
апостолів прийняли традицію, яка є до сьогоднішнього дня: творити зображення Христа,
Богородиці, або кожного зі святих – підніми свої очі і подивися на піднебесну, і ти поба-
чиш ікони… і їм обов’язково віддається поклоніння…» [5, c. 131]. Отже, можемо ствер-
джувати, що преп. Феодор добре обізнаний як зі святоотцівською спадщиною, так і з
традицією Церкви і зі Священним Переданням.
Третє «Спростування» розглядає всі обставини, пов’язані з можливістю існування
Христової ікони, та написане у вигляді силогізмів, класифікованих за чотирма напрям-
ками. Перший вид зображення дає можливість зображувати на іконі Христа в тілесному
вигляді, використовуючи логічний умовивід: «Властивість Божества: неописуваність,
безтілесність, відсутність вигляду і форми. Властивість людськості: описуваність, чут-
тєвість, тривимірність. Якщо Христос складається з двох природ, то, звичайно, Він і
неописуваний і описуваний» [5, c. 133]. Важливою підставою є той факт, що Христос
мав справжню людську природу, яка Його обмежувала, і тому може бути зображена, як
і будь-якої людини. Описуваність, а отже, й зображуваність Ісуса Христа преп. Феодор
виводить, наводячи такі аргументи: «був малям чоловічої статі» [5, c. 147], «був обріза-
ний» [5, c. 148], «був обмежений у просторі, живучи в Назареті» [5, c. 142], «Він істинно
постраждав» [5, c. 142], «Христос терпів страждання» [5, c. 134], «був розп’ятий» [5,
с. 144], «Христос має власне ім’я – Ісус Назорей, а не загальне – Людина» [5, с. 138].
У другому виді Феодор підсумовує свій аргумент про значення штучного образу, який
є відмінний за подобою, але в жодному випадку не за своєю сутністю від прототипу.
«Христос за Божеством тотожний зі Своїм Отцем, за людськістю – зі Своєю Матір’ю.
Друга тотожність за подобою… тому можливе штучне зображення Христа» [5, c. 153]:
«ἔστιτεχνητήεικώντοὖ Χριστοὗ» [6, c. 417B].
Р.М. Галуйко
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 8
Отже, подобу Христа можна побачити в Його іконному зображенні, або, іншими
словами, подоба образу в Ньому. Третій вид викладає послідовність обґрунтування того,
що подоба Христа, яка вшановується у всій повноті, є в Ньому Самому, повинна також
вшановуватися в іконографічному зображенні, що є такою самою подобою. Кланяючись
перед зображенням Христа, «ми кланяємося перед Христом і ніколи не відбувається
розділення слави» [5, c. 154]. На звинувачення іконоборців про те, що зображення не
тотожне з початковим образом, преп. Феодор відповідає: «Зображення не тотожне з
первообразом не за подобою, а за сутністю (ікона – річ матеріальна. – Р.Г.), кланяємося
не іконі, а зображеному на ній, через тотожність подоби з первообразом» [5, c. 155].
Належне шанування подоби більш детально розглядається у четвертому виді. «Зобра-
ження по відношенню до первообразу існує, є видиме і слугує предметом поклоніння
не через тотожність сутності, але через єдність подоби, і поклоніння обом єдине» [5, c. 165].
Відтак преп. Феодор робить висновок: «…від Христа не може бути відокремлений Його
власний образ» [5, c. 166].
При аналізі будь-якої богословсько-філософської праці існує проблема правильного
розуміння змісту тексту. У своїй праці преп. Феодор Студит використовував багато
богословських і філософських понять, зберігаючи при цьому строгу і точну термінологію,
що відповідає вченню православної церкви. Англійська дослідниця К. Рот, переклавши
працю Феодора Студита «Три спростування іконоборства» з грецької на англійську
мову, зіткнулась з великою кількістю богословсько-філософських термінів. Тож, у перед-
мові до перекладу К. Рот пише: «Частину термінології Феодор Студит запозичив із хри-
стологічних богослосько-філософських суперечок. Ці терміни мають технічний характер:
οὐσία (сутність), φύσις (природа), υπόστασις (іпостась), πρόσωπον (особа)». І далі знову
продовжує: «При дискусії навколо проблеми ікони Феодор вживає декілька близьких
синонімів, але без технічних відмінностей між ними: εἰκών (ікона чи зображення), ὁµοίωµα
(подоба), εἰδος (відчуття), τυπός (символ), µορφή (форма), σχἧµα (фігура), χαρακτήρ (від-
биток) і т.д.» [3, c. 14-15]. К. Рот усвідомлює, що надзвичайно важко домогтися повної
узгодженості у перекладі грецької термінології з урахуванням діалектичної специфіки.
Тут, можливо, варто прислухатися до думки українського дослідника Д. Степовика,
котрий вважає: «Було б необачним перенесення термінів, які вживали богослови, ікони
на сучасне їх значення. Це може призвести до великих помилок. Термінологія святих
отців повинна сьогодні трактуватися в контексті понять того часу, коли вона вжива-
лася» [8, c. 39].
Підсумовуючи вищерозглянуте, варто підкреслити, що, вставши на боротьбу з
іконоборцями, преп. Феодор Студит мав у своєму озброєнні лише Святе Письмо, єван-
гельські заповіді, церковні канони, святоотцівську традицію та сильне бажання відстояти
православну віру. Один з відомих дослідників творчої діяльності преп. Феодора Студита,
характеризуючи його богословсько-філософську апологетичну писемність, говорить
про нього так: «Преп. Феодор Студит був, можна сказати, єдиним борцем за Православ’я
і найвидатнішим захисником Церкви і її постанов у критичний період церковно-історич-
ного життя, запальним і переконаним натхненником сучасного суспільства у творенні
добра і правди, світла яких почало гаснути під тиском іконоборчих ідей і відкритого
зневажання євангельських заповідей і церковних канонів, самовідданим організатором
візантійського східного монастирського устрою, який також занепадав під впливом
політично-вільнодумного світсько-ліберального іконоборства» [2, c. 209].
У своїх богословсько-філософських поглядах преп. Феодор Студит приймав за
основу постанови VII Вселенського собору та святоотцівський авторитет попередніх
віків, вміло поєднавши це у своїх логіко-філософських розмірковуваннях. Його бого-
словська думка відрізняється силою та чіткістю, логіка розмірковувань з точністю та
ґрунтовністю спростовує слабкі сторони у силогістиці іконоборців і за допомогою витон-
Шанування ікон в апологетичному вченні преподобного Феодора Студита
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2012 9
ченої аргументації розбиває іконоборчу аргументацію. У працях, присвячених питанням
іконошанування, Феодор Студит дуже чітко відобразив глибину свого біблійного, свято-
отцівського і богословського бачення, силу своєї філософської думки та пристрасну
переконливість у правоті шанування ікон.
ЛІТЕРАТУРА
1. Болотов В.В. История Церкви в период Вселенских Соборов: История Богословской мысли /
В.В. Болотов ; [сост. Д.В. Шатов, В.В. Шатохин]. – М. : Поколение, 2007. – 720 с.
2. Соколов И.И. Лекции по истории Греко-Восточной Церкви : в 2 т. / Соколов И.И. – СПб. : Изд-во
Олега Абышко, 2005. – Т. 2. – 352 с.
3. St. Theodore The Studite. On the Holy Icons / [transl. by Catherine P. Roth]. – Crestwood, New York 10707 :
St. Vladimir’s Seminary Press, 1981. – 115 p.
4. Булгаков С. Икона и иконопочитание. Догматический очерк / Булгаков С. – М. : Русский путь, 1996. – 159 с.
5. Преп. Иоанн Дамаскин, преп. Феодор Студит. О святых иконах и иконопочитании / преп. Иоанн
Дамаскин, преп. Феодор Студит. − Краснодар : Текст, 2006. – 336 с.
6. Migne J.P. Βιβλιον∆ευτερον: εκτωνδίαφορωναυτουεπιστολωνεκλογήτη ςτριτηςεξορίας / J.P. Migne //
PatrologiaGraeca. – 1989, Athens. – V. 99.
7. Meyendorff J. Christ in Eastern Christian Thought / Meyendorff J. – Washington&Cleveland : Corpus
Books, 1969.
8. Степовик Д. Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна / Степовик Д. – К. : «Наукова думка» НАН
України, 2008. – 466 с.
9. Святе Письмо / [пер. І. Хоменка]. – Рим, 1993. – 1370 с.
Р.М. Галуйко
Почитание икон в апологетическом учении преп. Феодора Студита
В статье исследованы основополагающие принципы учения об иконах богослова и мыслителя VIII века
Феодора Студита, который на основе текстов Священного Писания и произведений предыдущих Отцов
Церкви показал основания для почитания и поклонения иконам. На основании анализа работы «Три
опровержения иконоборчества» и нескольких писем догматического содержания сформулированы обобщения
основных принципов учения об иконах Феодора Студита.
R.M. Galuiko
Icon Worship in Apologetics of St.Theodore the Studite
The basic principles of the icon doctrine by St. Theodore the Studite, a theologian and philosopher of the
VIII century, who determined the main reasons for icon worship based on the texts of Holy Scripture and the
previous works of Church Fathers, are investigated in the article. The fundamental principles of the icon doctrine
by St. Theodore the Studite have been presented on the analysis of the work «Refutations of the Iconoclasts» and
several letters of dogmatic content.
Стаття надійшла до редакції 07.05.2012.
|