Соціальна природа релігійного конфлікту

Стаття присвячена розумінню сутності та характерних особливостей релігійного конфлікту. Релігійний конфлікт розглядається як інтерсуб’єктивне, соціальне явище. Аналізується уявлення про конфлікт як про деструктивну взаємодію соціальних груп та індивідів, що є носіями певних релігійних цінностей та р...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Могилевцев, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2012
Назва видання:	Наука. Релігія. Суспільство
Теми:	Філософія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86846
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Соціальна природа релігійного конфлікту / В.В. Могилевцев // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 3. — С. 63-68. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-86846
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-868462015-10-03T03:01:34Z Соціальна природа релігійного конфлікту Могилевцев, В.В. Філософія Стаття присвячена розумінню сутності та характерних особливостей релігійного конфлікту. Релігійний конфлікт розглядається як інтерсуб’єктивне, соціальне явище. Аналізується уявлення про конфлікт як про деструктивну взаємодію соціальних груп та індивідів, що є носіями певних релігійних цінностей та розділяють специфічні релігійні уявлення. Розглядаються такі форми релігійного конфлікту, як конфлікт релігійних ідентичностей, конфлікт релігійних цінностей, конфлікт релігійних груп за соціально та релігійно значущими положеннями. Статья посвящена проблеме понимания сущности и характерных особенностей религиозного конфликта. Религиозный конфликт рассматривается как интерсубъективное, социальное явление. Анализируется представление конфликта как деструктивного взаимодействия социальных групп и индивидов, являющихся носителями определённых религиозных ценностей и разделяющих специфические религиозные представления. Рассматриваются такие формы религиозного конфликта, как конфликт религиозных идентичностей, конфликт религиозных ценностей, конфликт религиозных групп по социально и религиозно значимым положениям. The article is devoted to the problem of understanding of the essence and characteristic of religious strives. Religious strives are considered as an inter-subjective social phenomenon. The article analyses the understanding of the religious strives as destructive interaction of social groups and individuals, who are the carriers of certain religious values and share specific religious views. The article covers such forms of religious strives as conflict of religious identities, conflict of religious values, conflict of religious groups for social and religious significant provisions. 2012 Article Соціальна природа релігійного конфлікту / В.В. Могилевцев // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 3. — С. 63-68. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86846 291.16 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія Філософія
spellingShingle	Філософія Філософія Могилевцев, В.В. Соціальна природа релігійного конфлікту Наука. Релігія. Суспільство
description	Стаття присвячена розумінню сутності та характерних особливостей релігійного конфлікту. Релігійний конфлікт розглядається як інтерсуб’єктивне, соціальне явище. Аналізується уявлення про конфлікт як про деструктивну взаємодію соціальних груп та індивідів, що є носіями певних релігійних цінностей та розділяють специфічні релігійні уявлення. Розглядаються такі форми релігійного конфлікту, як конфлікт релігійних ідентичностей, конфлікт релігійних цінностей, конфлікт релігійних груп за соціально та релігійно значущими положеннями.
format	Article
author	Могилевцев, В.В.
author_facet	Могилевцев, В.В.
author_sort	Могилевцев, В.В.
title	Соціальна природа релігійного конфлікту
title_short	Соціальна природа релігійного конфлікту
title_full	Соціальна природа релігійного конфлікту
title_fullStr	Соціальна природа релігійного конфлікту
title_full_unstemmed	Соціальна природа релігійного конфлікту
title_sort	соціальна природа релігійного конфлікту
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Філософія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86846
citation_txt	Соціальна природа релігійного конфлікту / В.В. Могилевцев // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 3. — С. 63-68. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT mogilevcevvv socíalʹnaprirodarelígíjnogokonflíktu
first_indexed	2025-07-06T14:23:07Z
last_indexed	2025-07-06T14:23:07Z
_version_	1836907796883308544
fulltext	ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 63 УДК 291.16 В.В. Могилевцев Донецький національний технічний університет, Україна СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ Стаття присвячена розумінню сутності та характерних особливостей релігійного конфлікту. Релігійний конфлікт розглядається як інтерсуб’єктивне, соціальне явище. Аналізується уявлення про конфлікт як про деструктивну взаємодію соціальних груп та індивідів, що є носіями певних релігійних цінностей та розділяють специфічні релігійні уявлення. Розглядаються такі форми релігійного конфлікту, як конфлікт релігійних ідентичностей, конфлікт релігійних цінностей, конфлікт релігійних груп за соціально та релігійно значущими положеннями. Актуальність. Історичний розвиток суспільства викликає певну його трансфор- мацію. З плином часу видозмінюються форми міжгрупової взаємодії, державного устрою, ставлення суспільства до певних явищ навколишньої дійсності. Сьогодення відрізняється високим рівнем інформаційної розповсюдженості, інформаційні зв’язки пронизують життя сучасних людей. Вкупі з особливостями комунікації, глобалізованістю світу, певним станом міжнародних відносин виникає феномен бажаного контролю за подіями у сус- пільному житті. Це означає, що будь-яка подія, явище або процес, що відбувається у суспільстві, по-перше, привертає до себе увагу великого кола людей незалежно від сту- пеня їхньої включеності в нього. По-друге, сучасний рівень інформаційної обізнаності та телекомунікацій дозволяє слідкувати цьому колу за ходом процесу. По-третє, зазвичай виникає бажання піддати процес, що триває, контролю – бо ж слідкування за ним це вже контроль. У цій площині суспільні сподівання вступають у взаємодію із діяльністю держави. Залежно від відношення до процесу, що триває, спостерігачі можуть вислов- лювати певний сценарій бажаного розвитку подій. Дуже часто такими суспільними процесами є конфлікти. Термін «конфлікт», який характеризує певний стан відносин, виникнув досить недавно, але за сутністю своєю це явище має історію, що почалася, мабуть, із розвитком людства взагалі. Сучасна ситуація робить існуючі конфлікти – як місцевого характеру, так і глобального масштабу – наб- лиженими до особистого сприйняття певним індивідом чи групою. Конфлікти, як і раніше, зачіпають різні групи і верстви населення, спричиняючи певні наслідки, але в результаті розвитку суспільних відносин народжується інтенція будь-яку конфліктну ситуацію привести у згоду з місцевим чи міжнародним законодав- ством, з’ясувати причини конфлікту, домогтися якихось вирішальних дій. На жаль, на практиці ситуація погіршується безліччю нюансів, однак при розбудові громадянського демократичного суспільства слід керуватися кращими моделями суспільних відносин, хай ідеальними навіть для більш прогресивних у цій царині країн. Релігійні конфлікти за ступенем розповсюдженості та впливовості стають, мабуть, одразу ж після конфліктів політичних та економічних, а в деяких країнах навіть випере- джають останні. Однак релігійні конфлікти значно менше піддаються контролю, керу- ванню або можливому розв’язанню. Головна причина цього в тому, що на відміну від конфліктів на виробництві, у політиці, економіці, у сфері ділових стосунків, де предметом, що породжує конфлікт, є зазвичай досить конкретні матеріальні інтереси, щільно пов’я- зані із природним універсумом, релігійний конфлікт у своїй основі має світоглядні цін- ності, правила поведінки та життєву філософію. Тим не менш, релігійні конфлікти можуть підлягати розв’язанню за умов найменшої шкоди для обох сторін. Для цього необхідно мати розгорнуте уявлення про конфлікт як В.В. Могилевцев «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 64 про невід’ємне явище суспільного життя. Раціоналізація конфлікту робить можливим широкий спектр дій, починаючи від прогнозування його розвитку і закінчуючи регулю- ванням взаємовідносин обох сторін за допомогою чинного законодавства. Втім, будь-які практичні рекомендації у сфері релігійної конфліктології мають епізодичний характер. У роботах у сфері практичної конфліктології багато уваги приді- ляється конфліктам у малих соціальних групах, як-от трудові колективи, виробничі групи, офісні групи. Але попри всю важливість роботи з цими типами конфліктів, релігійний конфлікт має не менше значення. Водночас сам феномен релігійного конфлікту дозволяє виокремити його у специ- фічний клас конфліктів. З цим також є проблеми. Навіть загальна конфліктологія нерідко мислиться як частина психології як наукової дисципліни, що ж казати про конфліктологію релігійну. З огляду на це справді важливим є не тільки виокремлення релігійної конф- ліктології в окрему галузь знань за специфікою, а й накопичування теоретичного та практичного матеріалу, що дозволить більш досконало розуміти феномен релігійного конфлікту. Проблема конфлікту взагалі розглядалася багатьма вченими і філософами. Власне, перші зародки уявлень про суспільні протиріччя містяться ще в стародавніх філософських текстах про суспільний лад. Більш детальний розгляд конфлікту як суспільного явища можна відзначити у період Пізьного Відродження, початку Нового часу. Але саме наукове опанування конфлікту припадає на період розвитку природничих наук в останній третині XIX ст. У той час проблему конфлікту порушували Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Г. Спенсер. Пізніше інтерес до конфлікту з’являється у Новому Світі – у працях Т. Пар- сонса, Л. Козера, Р. Дарендорфа. Сучасні дослідники конфлікту – К. Боулдінг, Д. Белл, Д. Тернер, В. Гьосле, Ю. Хабермас, С. Хантінгтон та інші. На теренах СРСР конфліктологія почала свій розвиток із запізненням – як і багато інших галузей гуманітарного знання. Серед радянських та російських дослідників можна назвати О. Здравомислова, Ю. Запрудного, Д. Зєркіна, Е. Степанова, О. Залужного, В. Тишкова, Е. Бабосова, А. Анцупова, А. Шипілова та інших. Сучасна українська конф- ліктологія представлена такими прізвищами, як О. Бандурка, В. Друзь, М. Пірен, А. Ішму- ратов. Релігійний конфлікт як специфічний вид соціального конфлікту отримав розробку у працях українських релігієзнавців А. Колодного, Л. Филипович, А. Арістової, В. Бонда- ренко, Т. Горбаченко, В. Лубського, В. Єленського, С. Здіорука, О. Шуби, П. Яроцького, Д. Шумунової тощо. Дослідження релігійного конфлікту ускладнюється тим, що релігійна конфліктологія ще не є розробленою науквою дисципліною зі своїм методологічним базисом, класифі- каційним апаратом та теоретичними узагальненнями. Це спричиняється тим, що деякі дослідники не вважають доцільним виокремелення релігійного конфлікту як самостійного предмету дослідження. Втім, багато причин спонукають до визначення релігійного кон- флікту як особливого різновиду загального соціального конфлікту, особливостей якого достатньо для такого виокремлення. Приймемо доволі універсальне і при цьому точне визначення терміна. Отже, релі- гійний конфлікт – це «деструктивна взаємодя суб’єктів релігійно-церковної сфери у намірах реалізувати власні інтереси і цінності, зберегти або перерозподілити владу, вплив, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність» [1]. Вельми важливим є визначення природи релігійного конфлікту. За умов недостат- ньої розробки теоретичної бази релігійної конфліктології виникає питання, чим є релі- гійний конфлікт за своєю сутністю, якщо визнавати, що він є окремим, самостійним предметом наукового дослідження? Релігійний конфлікт не є конфліктом особистості. Це означає, що невідповідність якихось світоглядних складових окремої людини, що спричиняють психічну дестуркцію, не можуть бути визнані релігійним конфліктом, який не є суто внутрішнім явищем. Соціальна природа релігійного конфлікту «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 65 Саме визначення поняття «релігійний конфлікт» передбачає, що в основі релігійного конфлікту лежить інтерсуб’єктивність, тобто завжди у випадку релігійного конфлікту маємо дві сторони, які певним чином взаємодіють між собою. Що ж стосується кількіс- ного і якісного характеру цих сторін, а також механізмів їх взаємодії, вони можуть бути найрізноманітнішими – від конкретної особи, що є носієм релігійної ідентичності, до народів і держав. Від мовчазного ігнорування до масштабного протистояння із застосу- ванням зброї. Будь-який релігійний конфлікт має своє вираження, яке завжди відбувається у соціальній сфері. Справді ж, кожен конфлікт супроводжується комунікацією – зазвичай з негативними наслідками, але суті це не міняє. Комунікація ж не може відбуватися за відсутністю певних соціальних одиниць, що її, власне, і здійснюють. Отже, релігійний конфлікт є різновидом соціального конфлікту і має соціальну природу. У більш докладному розгляді форм вираження релігійного конфлікту можна обґрунтувати це твердження. Мабуть, найбільш класичною схемою релігійного конфлікту, так би мовити, у його чистому вигляді, є конфлікт релігійних ідентичностей. В умовах такого конфлікту його причиною може стати сама по собі релігійна приналежність, яка включає в себе як усві- домлення себе членом певної релігійної спільности, так і систему світоглядних та пове- дінкових уявлень певної особи. Конфліктогенність релігійної ідентичності криється у специфіці сприйняття релігійних вірувань. Справа в тому, що релігія як така утверджує певні норми поведінки, створює картину світу, формує механізм зв’язків між природним та надприродним, зокрема, людиною і божеством. Загалом релігія створює і регулює спосіб життя. Звісно, що цей спосіб життя є істинним, а отже, єдиним правильним. Тому у випадку зіштовхування двох картин світу, двох норм поведінки, двох поглядів на один фрагмент універсуму, які мають онтологічний характер, носії цієї інформації можуть сприйняти один одного ворожо. У сприйнятті однієї сторони протилежна сторона є уособленням інших – а отже, неправильних уявлень про Бога, світ, людину та зв’язки між ними. Ця загальна схема варіюється ступенем негативізації ставлення до іншого – адже від неправильного до ганеб- ного або навіть неприпустимого чи злочинного не така уже велика соціальна відстань. Це можна яскраво прослідкувати на прикладі минулих часів, коли племена, що мали різні тотеми, богів-покровителів, системи поклоніння могли ворогувати, час від часу вдаючись до загарбницьких нападів. Також можна пригадати європейське християнське Середньовіччя, коли християнська та ісламська ідентичність розцінювалися як ворожі одна одній. Останній приклад, безумовно, включає економічні та геополітичні чинники, про що мова пізніше, але зауважимо, що супротивні сторони дуже чітко виокремлюва- лися за релігійною ознакою. Пригадаймо також славнозвісну формулу прийому до Запорізької Січі, коли ново- прибулому задавали два питання: «Горілку п’єш? В Бога віруєш?». Звичайно, цю міфо- логізовану форму не можна використовувати як науковий доказ. Але при цьому можна простежити закономірності: у метафоричному вигляді претендент мав засвідчити не тільки свою віру у єдиного Бога (адже іслам також є авраамічною релігією), а ще й підтвердити її «правильність» поведінкою (бо ж в ісламі вживання спиртних напоїв заборонялося). Релігійний конфлікт також можна інтерпретувати як конфлікт цінностей. При цьому базові цінності, як-от вшанування Бога, праведне життя тощо можуть бути приципово дуже схожі, але різнитися в деталях. Це дало змогу багатьом мислителям та духовним діячам висунути ідею про схожість всіх релігій на землі, виразивши це у словах «Бог – один, тільки спосіб його вшанування різний». Але треба зауважити, що подібні теорії – відносно молоді і висувалися вони зазвичай людьми без чіткої релігійної ідентичності. Зараз рецепти об’єднання всіх релігій в одну або створення «громадянської релігії» виглядають принаймні сумнівно. В.В. Могилевцев «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 66 На практиці ж навіть незначні відмінності у культі або його візуальних виявленнях можуть стати прикладом гострих суперечок. Достатньо пригадати історію конфлікту між православ’ям та католицтвом, що має дуже багато рівнів. Серед іншого у звинува- чувальних документах константинопольських письменників згадувалося, наприклад, те, що католицькі єпископи носять перстні на пальцях [1, с. 185]. До того ж уявлення про суттєву схожість релігійних систем потрбує неабиякого зусилля абстрактного мислення та певного інтелектуального рівня. Між тим адепти у своїй більшості виходять із так званого простого народу, не вдаються до аналізу і часто не мають про пролежну сторону жодної інформації, окрім тої, що її подають власні релі- гійні джерела. У таких випадках маркером релігійності виступає не метафізичний принцип віри у створення світу і Божий промисел, а саме конкретні деталі культової і повсякденної поведінки. Згадаймо, що слово «православ’я» не є простою калькою грецького слова ὀρθοδοξία, що краще перекладається як «правильна думка», «правильна віра». Церковно- слов’янський термін тяжіє до означення форми віри, грецький – до її змісту. Соціальне підґрунтя релігійного конфлікту як конфлікту ідентичностей проявля- ється у процесі співвіднесення індивіда, що є носієм релгійної ідентичності, зі спільнотою єдиновірців. Навіть конфлікт двох людей на релігійному ґрунті не може розцінюватися як конфлікт особистий, адже кожна людина є представником релігійної групи, громади, яка сповідує певну релігію. У процесі засвоєння релігійних цінностей релігійна спільнота будь-якого рівня – церква, громада, родина, – прищеплюють індивіду механізми взаємо- дії з представниками інших релігій. Вищезгадані типи релігійного конфлікту об’єднує протиставлення за принципом «ми – вони», де власна релігійна група протиставляється іншим. Це протиставлення має психологічне коріння і є дуже давнім. У цій ситуації реальні вчинки можуть не мати вирішального значення, негативне ставлення породжується самим фактом «іншості» протилежної сторони. Інше, відмінне від нашого – вороже [3, с. 116]. У сучасному світі відкрита ворожість до представників інших релігій значно менша, ніж у давнину. Втім, навіть сьогодні багато що залежить від регіону. Теза про єдиний глобальний світ та про загальнолюдські цінності залишається ідеєю європейською. Чим біль- ший вплив європейських цінностей на певній території – тим менше там релігійних конфлктів за принципом «свій – чужий». Хоча й сучасна прогресивна Європа періодично спалахує етноконфесійними суперечками. Усе стає на свої місця, коли ввести додатковий параметр – ступінь негативного ставлення до іншого. Справді, зовсім не одне й те ж буркотливі зауваження «вбік» та хрестові походи. За умов розповсюдження законодавства про свободу совісті та певних принципів державного управління дуже часто конфлікти знаходяться у латентному стані – вони навіть можуть ніколи не перейти в активну фазу, але негативне ставлення залишається. Це віддзеркалює ситуація в Україні, яка не відзначається високим рівнем активності релігійних конфліктів. Однак при цьому це не виключає негативної оцінки певних релі- гійних організацій та рухів з боку пересічних громадян [4]. Конфлікт індентичностей та цінностей – це не єдина форма існування релігійного конфлікту. Деструктивна взаємодія між релігійними угрупуваннями може відбуватися і за інших причин, окрім неприйняття «іншості» протилежної сторони. Цих причин дуже багато: перерозподіл сфер впливу, боротьба за адміністративно-територіальні претензії, питання головування та ієрархії. Релігійні конфлікти подібного роду дуже розповсюджені майже по всій земній кулі. Соціальна природа цих конфліктів виражена навіть більш яскраво, ніж у конфлікті релігійних ідентичностей. Справді ж, такі конфлікти майже завжди торкаються виключно релігійних груп у цілому, оминаючи таку ланку, як віруюча особистість. Предметом таких конфліктів найчастіше виступають якісь соціальні чинники, як-от питання влади, підпорядкування, Соціальна природа релігійного конфлікту «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 67 соціальних статусів, політичних аспектів релігії. Причини таких конфліктів мають зазвичай «поцейбічний» характер, вони не стосуються проблем розуміння Бога, деталей віровчення тощо. Щоправда, «організаційні» конфлікти нерідко притягують непорозуміння на ґрунті догматики та основ віровчення, чи-то прикриваючись їми, чи то санкціонуючи їх. Прига- даймо відоме питання про догматичний додаток «Filioque», що отримав розповсюдження у західному християнстві, тобто католицтві. У відповідних документах прийняття «Filioque» зазначалося як причина розриву євхаристичного спілкування Константинополя з Римом починаючи приблизно з діла Фотія у IX ст., але ж на місцевому рівні додаток був прий- нятий Толедським собором ще наприкінці VI ст. [2, с. 215] Отже, конфлікт, що призвів до розриву відносин та погіршення стосунків, був не скільки самою сутністю додатку до Символу Віри, скільки суперечками про верховенство влади у Церкві. У цьому кон- флікті позначилася вся важкість вирішення релігійних конфліктів, адже кожна зі сторін, пішовши на поступку, визнала б тим самим свою помилку, а отже, втратила б відпо- відний статус. Актуальним є питання про те, чи можна вважати релігійним конфлікт, одна зі сторін якого не є носієм релігійної традиції та релігійної ідентичності. Мова йде про конфлікти між церквою або будь-яким іншим релігійним угрупованням чи навіть окремими носіями релігійної традиції та владними структурами держави. Як приклад можна навести боротьбу з «опіумом для народу» у СРСР, ситуацію навколо агресії Китаю щодо тибетського буддизму та багато інших конфліктів. В основі цих конфліктів можуть лежати різні при- чини, але вирізнення йде чітко за релігійною приналежністю. Ці ситуації не підпадають під визначення взаємодії двох суб’єктів релігійної сфери, адже одна зі сторін позіціонує себе зазвичай як атеїстична. Втім, суть конфліктів від цього не залежить. Заперечення певної релігії ґрунтується на світоглядній базі, природа якої також соціальна. Тим більш, що державна сторона не завжди позиціонує себе як атеїстична. Скажімо, проблеми деяких новітніх релігійних течій здебільшого харизматичного та «нь’ю-ейджівського» характеру із державними органами влади в Україні може супроводжуватися тим, що держава виго- лошує себе захисником традиційної релігійності, відмовляючи у державній реєстрації. Це є прикладом негострого, але досить наболілого конфлікту для українського суспільства. Висновки Таким чином, релігійний конфлікт потребує обов’язкового виокремлення як само- стійний предмет наукового дослідження. При цьому релігійний конфлікт, хоч і має багато суттєвих іманентних особливостей, може бути класифікований як різновид соціального конфлікту. Соціальна природа релігійного конфлікту проявляється на всіх рівнях його виник- нення – між двома індивідами, між малими соціальними групами, тотожними релігійним спільнотам, між макросоціальними групами, коли релігійна ідентичність чи адміністра- тивна приналежність перевищує державні кордони. Це зумовлюється тим, що сторони релігйного конфлікту завжди мають зв’язок із соціальним виміром релігії. Релігійна ідентифікація відбувається у процесі зіставлення з соціальною групою, що сповідує певну релігію, а суперечливі питання підпорядкування та сфер впливу має безпосередньо соціальний характер. Розуміння соціальної природи соціального конфлікту збагачує теоретичну базу релігійної конфліктології, може стати підмогою у вирішенні та регу- люванні релігійних конфліктів. ЛІТЕРАТУРА 1. Арістова А.В. Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси [Електронний ресурс] / А.В. Арістова. – К., 2008. – Режим доступу : http://www.bestreferat.ru/referat-115810.html В.В. Могилевцев «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 68 2. Как вы относитесь к свидетелям Иеговы? Интернет-опрос [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://clubfile.ru/?q=node/313667 3. Козер Л.А. Функции социального конфликта / Козер Л.А. ; [пер. с англ. О. Назаровой ; под общ. ред. Л.Г. Ионина]. – М. : Идея-пресс: 2000. – 295 с. 4. Митрополит Иларіон. Поділ Єдиної Церкви Христової і перші спроби поєднання її / Митрополит Иларіон. – Нью-Йорк : Education, 1986 – 383 с. 5. Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история / Поршнев Б.Ф. – [2-е изд., доп. и испр.]. – М. : Наука, 1979. – 235 с. В.В. Могилевцев Социальная природа религиозного конфликта Статья посвящена проблеме понимания сущности и характерных особенностей религиозного конфликта. Религиозный конфликт рассматривается как интерсубъективное, социальное явление. Анализируется представление конфликта как деструктивного взаимодействия социальных групп и индивидов, являющихся носителями определённых религиозных ценностей и разделяющих специфические религиозные представления. Рассматриваются такие формы религиозного конфликта, как конфликт религиозных идентичностей, конфликт религиозных ценностей, конфликт религиозных групп по социально и религиозно значимым положениям. V.V. Mogylevtsev Social Nature of Religious Strives The article is devoted to the problem of understanding of the essence and characteristic of religious strives. Religious strives are considered as an inter-subjective social phenomenon. The article analyses the understanding of the religious strives as destructive interaction of social groups and individuals, who are the carriers of certain religious values and share specific religious views. The article covers such forms of religious strives as conflict of religious identities, conflict of religious values, conflict of religious groups for social and religious significant provisions. Стаття надійшла до редакції 11.09.2012.

Соціальна природа релігійного конфлікту

Репозитарії

Схожі ресурси