Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії

На території соціально-філософських та правових дискусій проаналізовані епістемічний зміст, аксіологія та прагматика підходів до проблеми концептуалізації правового дискурсу та визначення його впливу на формування громадянського суспільства на Заході та в Україні. Підкріплюється теза: деліберативна...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Бартагарієва, І.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2013
Назва видання:	Наука. Релігія. Суспільство
Теми:	Соціальна філософія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86924
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії / І.І. Бартагарієва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 3. — С. 86-92. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-86924
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-869242015-10-05T03:02:21Z Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії Бартагарієва, І.І. Соціальна філософія На території соціально-філософських та правових дискусій проаналізовані епістемічний зміст, аксіологія та прагматика підходів до проблеми концептуалізації правового дискурсу та визначення його впливу на формування громадянського суспільства на Заході та в Україні. Підкріплюється теза: деліберативна програма є адекватною у справі подолання реліктів позаправового мислення, легітимації права, засвоєння загальноєвропейської соціальної традиції. Наводяться аргументи на користь вибірковості зовнішніх запозичень, ефективності комунікативних практик, необхідності морального навантаження програм розвитку, які формуються, транслюються та втілюються завдяки конвенціям вільного суспільного «критичного розуму». На территории социально-философских и правовых дискуссий проанализированы эпистемическое содержание, аксиология и прагматика подходов к проблеме концептуализации правового дискурса и определения его влияния на формирование гражданского общества на Западе и в Украине. Подкрепляется тезис: делиберативная программа является адекватной в деле преодоления реликтов внеправового мышления, легитимации права, усвоения общеевропейской социальной традиции. Приводятся аргументы в пользу избирательности внешних заимствований, эффективности коммуникативных практик, необходимости моральной загруженности программ развития, которые формируются, транслируются и воплощаются благодаря конвенциям свободного общественного «критического разума». Epistemic content, axiology and pragmatics of approaches to the problem of law discourse conceptualization and indication of its influence upon forming of civil society in the Western countries and in Ukraine are analyzed within the domain of social-philosophic and legal discussions. It is corroborated that a deliberative program is adequate in course of overcoming of relics belonging to out legal society, law legitimation, adoption of the all-European social tradition. A number of arguments in favor of selectivity of external borrowings, effectiveness of communicative practices, necessity of morally loaded programs of development which are formed, translated and implemented due to conventions of free social «critical mind» are provided. 2013 Article Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії / І.І. Бартагарієва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 3. — С. 86-92. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86924 141.7 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальна філософія Соціальна філософія
spellingShingle	Соціальна філософія Соціальна філософія Бартагарієва, І.І. Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії Наука. Релігія. Суспільство
description	На території соціально-філософських та правових дискусій проаналізовані епістемічний зміст, аксіологія та прагматика підходів до проблеми концептуалізації правового дискурсу та визначення його впливу на формування громадянського суспільства на Заході та в Україні. Підкріплюється теза: деліберативна програма є адекватною у справі подолання реліктів позаправового мислення, легітимації права, засвоєння загальноєвропейської соціальної традиції. Наводяться аргументи на користь вибірковості зовнішніх запозичень, ефективності комунікативних практик, необхідності морального навантаження програм розвитку, які формуються, транслюються та втілюються завдяки конвенціям вільного суспільного «критичного розуму».
format	Article
author	Бартагарієва, І.І.
author_facet	Бартагарієва, І.І.
author_sort	Бартагарієва, І.І.
title	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії
title_short	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії
title_full	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії
title_fullStr	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії
title_full_unstemmed	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії
title_sort	легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Соціальна філософія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/86924
citation_txt	Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії / І.І. Бартагарієва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 3. — С. 86-92. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT bartagaríêvaíí legítimacíâpravaâkčinnikgromadânsʹkogosuspílʹstvazahídníparadigmitaukraínsʹkírealíí
first_indexed	2025-07-06T14:30:13Z
last_indexed	2025-07-06T14:30:13Z
_version_	1836908243883917312
fulltext	ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 386 УДК 141.7 І.І. Бартагарієва Донецький національний університет, Україна На території соціально-філософських та правових дискусій проаналізовані епістемічний зміст, аксіологія та прагматика підходів до проблеми концептуалізації правового дискурсу та визначення його впливу на формування громадянського суспільства на Заході та в Україні. Підкріплюється теза: деліберативна програма є адекватною у справі подолання реліктів позаправового мислення, легітимації права, засвоєння загальноєвропейської соціальної традиції. Наводяться аргументи на користь вибірковості зовнішніх запозичень, ефективності комунікативних практик, необхідності морального навантаження програм розвитку, які формуються, транслюються та втілюються завдяки конвенціям вільного суспільного «критичного розуму». Ключові слова: громадянське суспільство, дискурс, легітимація права, справедливість. Україна знаходиться у біфуркаційній точці соціально-політичного розвитку. Трансфор- мації суспільства мають місце у всіх його сферах, у тому числі й у сфері правових відносин, цінностей та соціальних інституцій, які є змістовно взаємопов’язаними. Запізніла модерні- зація українського соціуму актуалізує питання про легітимність аутентичних та релевантних практик в контексті розбудови громадянського суспільства. Дискусії навколо проблем та практичних похідних такого суспільства в останні роки стали ознакою теоретичного дискурсу в Європі та Україні. Попри критичні зауваження щодо вичерпаності синергетичної сили цього дискурсу, громадянське суспільство на сучасному етапі має значний вплив на перебіг подій у світі, залишаючи безліч підкріплень власного вирішального впливу на соціальні процеси. Дискурс існує не сам по собі, а через певні світоглядні, ідеологічні та, звісно, нормативні засади. Саме право є базисом, без якого соціум та індивід існувати не можуть, як не може існувати без цих підставових засад життєвий світ людини, ця прин- ципово важлива складова громадянського суспільства. Тому проблема легітимації права залишається стабільно актуальною та евристичною. Вже є напрацьовані підходи щодо необхідності концептуалізації правового дискурсу та його впливу на розвиток демократичної соціальності. Треба згадати розвідки Ю. Габермаса, О. Гьоффе, Ж. Марітена, А. Селігмана, які фокусують увагу на рисах і параметрах право- вих дискурсів, ціннісних маркерах, які легітимізують його та демаркують від дискурсу, що розгортається в пострадянських країнах. Деякі вчені або не пов’язують громадянське суспільство з вимірами права (В. Литвин), або вважають доцільним поєднання цього інсти- туту лише з вимірами процесуальної справедливості (А. Харт, Х. Кельзен, Н. Луман та ін.). Варто виділити ті теоретичні джерела, які безпосередньо зачіпають проблему легітима-ції права та громадянського суспільства. Це роботи Д. Бьолера, Р. Гайєка, Р. Дворкіна, П. Козло- вски, В. Нерсесянца, Дж. Роулза, П. Фулера та ін. Звісно, згадаємо розділ «Легітимація» у програмній роботі П. Бергера та Т. Лукмана. Евристичний потенціал мають також праці сучасних вітчизняних дослідників – А. Єрмоленка, А. Карася, Д. Кірюхіна, І. Паська, Я. Паська, М. Тур. Мета статті – за допомогою порівняльно-історичного методу, дискурс-аналізу та контекстуальних експлікацій дослідити теоретичні та практичні імплікації соціально- філософської теми «громадянське суспільство та легітимація права в пострадянському соціумі (Україна versus Захід)». Перифразуючи назву габермасівської книги «Проблема легітимації в пізньому капі- талізмі», можна зауважити, що наша країна переживає проблему кризи засадничої мо- рально-правової легітимації у ранньому капіталізмі. Останні події свідчать, що процес сприйняття західного досвіду є вкрай болючим та суперечливим. Наше суспільство не є «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 3 87 у повному обсязі сучасним і являє собою конгломерат специфічних світоглядних форм. Цей конгломерат доречно назвати премодерним модерном, коли підставові правові заса- ди громадянського суспільства сприймають через світоглядні засади минулого. У європейських суспільствах легітимація соціального ладу історично здійснювалась на основі ідеологій як лівого, так і правого спрямування, і це дозволяло адекватно сприймати демократичні засади легітимації. В Україні наявність різного ідеологічного спектра ми можемо спостерігати лише останнім часом. Можливо тому концепти ціннісно-норматив- ного визнання та легітимації цінностей так і залишаються повною мірою незрозумілими для суспільства. Не проясненими до останнього часу є зміст поняття «легітимація» та підставові засади цього терміну, без референту якого дуже важко уявити собі практики громадянського суспільства. Д. Бьолер формулює принцип легітимації наступним чином: «Правові норми та інституції можуть вважатися легітимними, якщо вони відповідають дискурсивному принципу, який водночас є й моральним принципом» [1, с. 11]. Для реалі- зації цього принципу в українській соціальній практиці громадянського суспільства важ- ливим є високий рівень інституціоналізації дискурсу, що досягається шляхом формування компетентного та відповідального громадянина, дії якого обмежені цивілізованими правовими нормами. Як слушно зазначає А. Єрмоленко «реалізація принципу дискурсу та інституцій деліберативної демократії є неабиякою проблемою сучасного європейського системно- функціонального суспільства» [2, с. 168]. Ще складнішою і драматичнішою ситуація є в Украї- ні. Тут комунікативна дія у процесі соціальної практики часто підміняється темпорально обмеженими стратегіями, а аргументативні дискурси – їх симуляціями (прикладом може служити діяльність українського парламенту). Важливим питанням є усвідомлення соціумом думки, що коли відсутні ціннісно- нормативні основи суспільного буття, не може бути чітких процедур внесення питань на обговорення, механізмів врахування громадської думки і відповідного прийняття рішень. Тоді демократія все більше перетворюється на суцільну імітацію. Така демократія не має майбутнього. Сучасна криза інституцій в Україні є підсумком домінування тривалих соціальних патологій, багатьох років безвідповідальності соціальних акторів, ціннісно- нормативної викривленості соціальних спільнот та груп, відсутності дієвих конвенцій. Ця інституційно-ціннісна криза є вкрай небезпечною для сучасних та майбутніх генера- цій і актуалізує проблему визнання аутентичних цінностей та сенсів, які поєднуючись з правовими засадами, є важливими для просування ідей горизонтальної комунікації спільнот громадянського суспільства. Криза також спонукає до пошуків програм удосконалення правових демократичних норм та інституцій, а також алгоритмів їх впровадження в пост- тоталітарне суспільство. Виміри трансформації суспільства невід’ємні від аутентичної європейської легіти- мації, а також складових конституційних трансформацій. Саме тому, у переважній біль- шості теоретичних концептів легітимацію трактують як «законний або конституційний процес створення законів або правил політичного процесу, а легітимність – як поняття, згідно з яким політичні дії здійснюються офіційними засобами і є відповідними прин- ципам і нормам, що визнаються і сприймаються суспільством» [3, с. 39]. Очевидно, що ця інтенція конституювання релевантних цінностей відповідає соціальним та соціально- правовим реаліям сучасності, у відповідності до яких правова легітимація є необхідною підставою існування громадянського суспільства та правової держави. Втім, згідно з вимогами соціальної філософії, недостатньо фіксувати в теорії важливість політичних та правових змін. Необхідно надати критичне осмислення правовому безладдю, вимірам правової легітимації та показати їх вплив на суспільство. Логіка статті вимагає дати чітку дефініцію поняття «легітимація» (не зважаючи на певні семантичні, перш за все, юридично забарвлені нюанси, будемо вважати поняття «легітимація» та «легітимізація» рівними за обсягом). На наше переконання, легітимація є публічним процесом засвідчення, схвалення, виправдання або доведення обґрунтова- «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 388 ності та необхідності певної соціальної дії, статусу або інституції. У соціально-правому контексті легітимність (як законність у форматі раціонального морально-психологічного сприйняття) передбачає автономність права як системи та його узгодженість з вимірами справедливості. Існує декілька базових позицій, пов’язаних з трактуванням взаємозв’язку права та справедливості, що корелюється з принципово різним ставленням до справед- ливості в межах різних історичних традицій. В межах англосаксонської традиції легіти- мація права до 70-х років ХХ ст. аж ніяк не була пов’язана з вимірами справедливості. Остання у радикальному лібералізмі витлумачується як негативна, як така, що супере- чить правовим нормам з їх загальним, досить тривіальним принципом: «Те, що не забо- ронено законом – дозволено» [4, с. 58]. В межах цієї традиції справедливість сприй- мається як чинник, що реально обмежує свободу людей в громадянському суспільстві і входить в суперечність з вимірами правової раціональності та ціннісно-нормативними принципами вільного громадянина. Переосмислення ролі справедливості в англосак- сонській традиції та легітимація засад солідарності відбулася під впливом Дж. Роулза. Його праці значною мірою вплинули на дискурс щодо громадянського суспільства. Автор «Теорії справедливості» фокусує увагу на необхідності визнання інституту дистрибутивної та соціальної справедливості, яка усвідомлюється у вимірі зменшення усіх форм нерівності. На думку Роулза обмеження вимірів справедливості у правовій державі є небезпечним для суспільства і саме тому завдання держави полягає в розширенні та закріпленні прав найбідніших. Американський вчений репрезентує свою моральну теорію справедливості відповідно до англосаксонської традиції первинності індивідуальних прав, які, за його переконанням, походять з особистої свободи репрезентантів civil society. Оцінюючи пра- вові виміри американського суспільства, Роулз стверджує, що «коли люди пов’язують один одного обов’язками в межах суспільної угоди, кожний мусить мати ту ж саму свободу, що й інший, а будь яка державна інституція не може вимагати від особи більших жертв ніж будь-хто інший» [5, с. 119]. Важливим в межах цієї системи координат є досягнення такої соціальної системи, яка б зменшила соціальну нерівність та приносила користь най- менш привілейованим верствам суспільства. Апелюючи до постулату рівної свободи в межах американської традиції, Роулз надає визначення справедливості, яка полягає в тому, що кожна особа повинна мати рівне з іншими право на реалізацію максимальної свободи, яка не суперечить свободі інших. Континентальна традиція сумісності норм права та справедливості досить чітко про- стежується у теоретичних концептах Ю. Габермаса. Він трактує справедливість, як ши- року арену невикривленої комунікації, в якій мали б брати участь усі суспільні групи, дії яких солідаризуються з шануванням правових норм та правил. Лише за таких умов стверджується найвища інтерсуб’єктивність, згідно з якою перспективи кожного пред- ставника громадянського суспільства перепинаються з перспективою усіх. Розмірковуючи над концептуальними лініями Роулза та Габермаса щодо легітима- ції поєднання права та справедливості, варто відмітити, що обидва вчені орієнтуються на ідеї, що висунуті ще І. Кантом. Роулзівська теорія справедливості є намаганням обґрун- тувати етико-правові основи суспільного життя, які на його думку і мають бути фунда- ментом правових принципів громадянського суспільства. Попри те, що теорія Роулза носить дещо абстрактний характер, вона є спробою унормувати людську соціальність в межах демократичного правового соціуму, в якому співіснування різних світоглядних переконань і принципів корелюються з повагою до правових норм та апріорних мораль- них регулятивів. На відміну від Роулза, Ю. Габермас спирається на ідею публічності, як арени унормування правового дискурсу в межах дискусій репрезентантів грома- дянського суспільства і на цій основі пропонує легітимізувати деліберативну модель соціального устрою, яка також передбачає реконструкцію кантівської ідеї практичного розуму. Габермас змінює акценти у проблематиці поєднання права та справедливості. Він трансформує виміри кантівського категоричного імперативу у процедурну форму «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 3 89 легітимації та перетворення автономного суб’єкта на учасника комунікації. Якщо Кант наголошує на автономності суб’єкта, то Габермас переконаний, що лише у процесі кому- нікації набуває чинності процес легітимації «Іншого» та формуються цінності мережевих спільнот та акторів громадянського суспільства. Для континентальної традиції, яку уособлює Габермас, справедливість і право по- стають основою для досягнення консенсусу за допомогою дотримання публічності. Одним з визначальних принципів у межах комунікативної філософії є саме принцип правової та ціннісної легітимації, який виступає формою обґрунтування етичних норм щодо жит- тєвої практики. У контексті реалізації цього принципу людство розглядається як цілісність, що діє у межах комунікативно-правових засад, з яких не може бути виключеним жоден індивід. «Той, хто діє поза правовими нормами, зраджує саму ідею комунікативної раціо- нальності. Лише надавши усіх можливостей для розвитку особистості, можна відстояти рівну повагу до всіх і солідарність з усіма» [6, с. 24]. Концепція Габермаса органічно сприяє модернізації континентальної європейської традиції на засадах сучасної правової раціональності та обмеженні адміністративно-бю- рократичної влади. На наш погляд, комунікативна філософія намагається поєднати поняття свободи, права і справедливості шляхом утвердження та легітимації у суспільстві концепту універсального громадянського дискурсу, який є розвитком кантівської ідеї «всесвітнього громадянського суспільства». Як засвідчили теоретичні розробки у галузях філософії права та соціальної філософії, будь-яке суспільство потребує легітимності соціальних дій та інститутів, щоб інституціоналізований порядок в усій його цілісності мав сенс для всіх членів суспільства. Стає зрозумілим, що процес реформування постгеноцидного суспіль- ства, ствердження нових норм та правил вимагає внутрішньої легітимації, яка, у свою чергу, є підставою ідентичності та засадою громадянського суспільства. Легітимація, констатують П. Бергер і Т. Лукман, виправдовує інституціоналізований порядок, надаючи норматив- ного характеру його практичним імперативам [7, с. 153]. Легітимація 1) дає знання про правильні та/або неправильні соціальні ролі, способи мислення і дії, варіанти правового оформлення суспільства; 2) пропонує зразки належного, вимагаючи відповідної поведінки. У систематичному плані можна розділити, як це показано у Бергера та Лукма- на [7, с. 151-209], легітимацію на теоретичну і практичну. Головною і визначальною ознакою теоретичної легітимації є виправдання правового ладу в самому суспільстві. Варто нага- дати, що в соціалістичному суспільстві не існувало аутентичної (суспільної) правової ле- гітимації, адже тоталітарна держава не потребувала її. Вона саме мала ознаки священної і ґрунтувалася на матеріальних сакральних цінностях «будівничого комунізму». Зараз ми стикаємося з іншим феноменом – порожнечі формальної законності, коли «поняття фор- мальної законності байдуже до реальних цілей закону і готове однаково обслуговувати різні цілі» [8, с. 63]. Важливим тут видається суттєва різниця між загальною орієнтацією на верховенство права і практикою, яка є далекою від інтеріоризації та легітимації суспіль- ством європейських правил та норм. З іншого боку, було б неправильним не помітити користь формальних умов легі- тимації, що набувають важливої сили в нашому суспільстві. Це має своєю передумовою плюралізм матеріальних цінностей і формальну процедуру узгодження таких цінностей. Все це є характерною ознакою первинної форми плюралістичної демократії в нашій дер- жаві. Варто згадати О. Гьоффе, який неодноразово зазначав, що у плюралістичній демо- кратії існують багатосторонні сили, які здійснюють вирішальний вплив на процеси інсти- туціоналізації взаємодії і протидії на засадах фундаментального консенсусу [9]. Зараз у на- шому суспільстві step by step здійснюється процес переоцінювання потенціалу легіти- мації права через ідею суспільного договору. Ідея такого договору, яка імплементується активними групами середнього класу, окрім усього іншого, передбачає свободу та рівність й визначає якісно новий тип легітимації. Суспільний договір імплементує суспільний принцип регуляції дійсності; він показує як в поведінці людей місце хижацьких інстинктів може заступати справедливість. «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 390 Ситуація, в якій кожний індивід (з усіма своїми природними правами) повною мірою погоджується зі спільнотою, потребує певних умов. Всезагальна воля має трансформува- тися у практичний розум, який вже не є інструментально-стратегічним розумом, розумом, що слугує тільки приватному інтересу. Він скоріше, як зазначає Єрмоленко, є розумом доброї волі, який апріорі пов’язаний з принципом універсалізації справедливості і трансцен- дується за межі емпіричного приватного інтересу, що й уможливлює легітимацію право- вих і моральних норм [2, с. 171]. Сенс демократичних процедур правової держави в тім і полягає, аби інституціоналізувати комунікативні форми, необхідні для розумного функ- ціонування громадянського суспільства. Українське суспільство стає перед вибором імплементації двох принципово несу- місних парадигм легітимації. Перша парадигма виходить із засад інструментально-стра- тегічного розуму, відповідно до якого легітимація постає як емпіричний договір, компроміс між окремими учасниками. На практиці це означає, що у різних регіонах України будуть домінувати різні типи ціннісно-нормативної легітимації. Такий підхід є достатньо розпов- сюдженим в європейській традиції. Він має місце у консерваторів з їхньою концепцією обмеженого дискурсу, у постмодерністів, які апелюють до ситуативного консенсусу, у прихильників комунітаризму, зокрема Р. Рорті, з його контингентною основою для згоди, що міститься в американській формі життя і стає передумовою легітимації правового ладу. У випадку послідовного відстоювання такої методології цілком очевидно, що не може бути об’єктивних і цілком обґрунтованих підвалин для легітимації тих чи інших ціннісно- правових чинників, а громадянське суспільство стає лише тимчасовою згодою вільних громадян, які легко входять у ті чи інші контексти домовленостей і дуже легко з них виходять. Інша парадигма виходить з пріоритету практичного розуму, засадничого принципом універсалізації справедливості. В основі цього підходу (він домінує у континентальній Європі), здійснюється розрізнення істинного і хибного консенсусу, а отже й висувається інтерсуб’єктивний критерій легітимації правових норм. Варто навести тут слова Ю. Габер- маса: «Легітимуючу силу мають лише ті правила та комунікативні передумови, які потре- бують вирізнення договору чи згоди між свобідними і рівними» [6, с. 227]. Продовжуючи свою думку німецький вчений зазначає, що кожна значуща правова норма має відповідати умовам, які виникатимуть із всезагального обговорення за умов задоволення інтересів кожного індивіда [6, с. 228]. Таким чином, маркером дискурсу є ідеал комунікативного правового суспільства справедливості, побудованого за принципами «критичного» розуму. Норми та цінності суспільства виступають критеріями, на основі співвіднесення з якими визначається легітимність права та інститутів громадянського суспільства. Саме тому імпле- ментація в суспільну свідомість та актуалізація значущості демократичних норм та цін- ностей виступає первинним елементом забезпечення легітимації правових підвалин в європейській традиції. Норми та цінності мають зобов’язуючу силу забезпечення легіти- мації громадянського порядку, оскільки здатні об’єднувати та інтегрувати суспільні сили, а також регулювати та спрямовувати громадянську активність. У відповідності до європейсь- ких концептів, цінності варто розглядати «як будь-які предмети людських поривань, прагнень, бажань, які сприймаються в якості таких свідомістю особистостей, соціальних груп та спільнот» [1, с. 21]. Саме завдячуючи сприйнятим та засвоєним цінностям, соціальні інститути та й просто об’єкти оточуючого світу стають потрібними, важливими, значущи- ми, легітимними, бажаними, приваблюючи різні спільноти та групи, та спонукаючи їх до спільних дій. Можна виокремити дві групи цінностей, які є визначальними для легі- тимації громадянського суспільства та засвоєння правових норм: 1) стабільні уявлення про типи значущих феноменів, тобто уявлення про те, якими повинні бути предмети і явища (та їх властивості) для того, щоб найкращим чином задовольнити потреби; 2) оці- ночна група, яка включає в себе метафізичні уявлення про справедливе, прекрасне, корисне. Європейські цінності визначаються у суспільній свідомості поняттями, суголосними до проблематики громадянського суспільства: рівність, свобода, справедливість, безпека, демократія. Ціннісне сприйняття цілей громадянського суспільства та його правового об- «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 3 91 лаштування зумовлюється як об’єктивними умовами розвитку суспільства, так і соціо- культурними особливостями, політичним впливом тих чи інших суспільних груп. Цінності безпосередньо впливають на суспільні норми, які є колективним очікуван- ням щодо належної поведінки акторів з даною ідентичністю. На думку фінського дослідника Л. Куото «цінності визначають легітимність правового устрою та тих чи інших моделей громадянського суспільства, виступають конституюючою субстанцією прав і обов’язків, основою соціальної згоди та ідентичності суспільства й індивіда» [3, с. 29]. Велику роль в інституціоналізації цінностей як норм у європейському суспільстві відіграє сучасна правова держава, яка через законодавчі акти забезпечує якісно нову модель правової со- ціальності, що базується на соціальній відповідальності та політичному визнанні. Особливу роль в актуалізації цінностей, як підґрунтя для забезпечення правової реальності, відіграють ідеологічні доктрини і засновані на них концепції захисту прав людини. Можемо зазна- чити, що європейські ліберали роблять акцент на гарантуванні негативних прав людини (громадянських та політичних свобод), зневажаючи позитивними (такими як право на працю, соціальне забезпечення, гідний рівень життя). У відповідності до такої англосак- сонської моделі – громадянське суспільство має опікатися лише проблематикою політичної участі та правом власності. При цьому поза увагою залишаються сфера соціальної гідності та добробуту. Протилежну думку мають європейські соціал-демократи, які відстоюють переконання, що в інтересах дотримання людської гідності, права людини та соціальний захист є взаємообумовленими і мають бути в постійному полі зору репрезентантів гро- мадянського суспільства. Тобто лише сукупність індивідуальних та колективних прав людини створює можливості для пристойних життєвих умов. Людина в європейських країнах дуже болісно реагує на обмеження своїх прав, оскільки це безпосередньо стосуєть- ся її гідності, честі, совісті. Саме тому недостатня реалізація комплексних прав особи незмінно впливає на долю легітимності політичної влади. Легітимація – це завжди процес інституціоналізації, визнання або невизнання існую- чих соціальних правил, норм, цінностей та влади, що їх артикулює. На основі незалежних від держави громадських організацій, які об’єднують громадян на підставі спільних, колек- тивних і одночасно приватних інтересів, у тисячах повсякденних взаємодій мав би відбува- тися практичний синтез засад культурно-правової ідентичності – творення раціональних інтересів, усвідомлення легітимності чи не легітимності демократичних цінностей, без яких суспільні зміни в нашій державі є проблематичними. Втім, реальний історичний досвід постійно повертає нас в минуле. Цей дисонанс вирішується поступово на засадах імплемен- тації європейського досвіду. Правові норми та інституції можуть вважатися легітимними, якщо вони відповідають дискурсивному принципу, який водночас є й уособленням морального принципу. Для реа- лізації цього принципу в українській соціальній практиці важливим є інституціоналізація дискурсу, що досягається шляхом формування компетентного та відповідального грома- дянина, дії якого обмежені цивілізованими нормами та правилами й маркуються концеп- тами деліберативної демократії. Субсидіарність права і справедливості є запорукою нормального співіснування мережного суспільства. Але треба враховувати, що у історичній практиці абстрактна правова справедливість часто обертається конкретною історичною несправедливістю, перетворюється на всеохоплюючу владу бюрократії, етос якої є вельми далеким від цін- ностей самоврядних громад. Відтак, необхідним є занурення у теоретично-дискурсивні підвалини побудови комунікативної етики, яка є запорукою ціннісних змін у нашому суспільстві та побудови автентичних правових норм. Приймаючи до уваги цікаві наробки англосаксонської програми громадянського суспільства та потенціал «інструментально- стратегічного розуму», ми віддаємо перевагу парадигмальним положенням континенталь- «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 392 ної традиції та деліберативній парадигмі громадянського суспільства, констатуючи значне комунікативне та аксіологічне навантаження проблеми легітимації права. Для громадянського суспільства в нашій державі вельми чутливим та болісним є під- міна комунікативної дії стратегічною, аргументативних дискурсів – їх симуляціями. До- мінування в українській практиці псевдоінститутів призводить до соціальної фрустрації та аномії в суспільстві, яке втрачає ціннісне опертя та надію на укорінення та легітимацію соціальних змін. Саме тому актуалізація уваги до європейських традицій та правил є важ- ливим для нових евристичних та продуктивних дискурсів. Аби позитивне право не перет- ворювалось на антигуманну силу, яка є ворожою до громадянського суспільства, воно має бути гуманізоване вимірами справедливості, підтримано різноманітними соціальними групами, верствами, прошарками та легітимізоване «критичним розумом» суспільства. Наше дослідження може бути корисним в процесі подолання реліктів позаправового мислення, засвоєння загальноєвропейської правової та соціальної традиції, що вплинули на функціонування спільнот та груп європейського суспільства. Висновки можуть бути використані в державних проектах розбудови громадянського суспільства та програмах поступової інтеграції в європейську спільноту. 1. Beioler D. Legitimating of Values and Democracy / Beioler D. – Washington : Catholic University Press, 2009. – 310 p. 2. Єрмоленко А. Морально-етична легітимація за доби модернізації суспільства / А. Єрмоленко // Філософсько- антропологічні студії. – К. : Центр громадської просвіти, 2000. – С. 161-175. 3. Kuoto L. Values and social foundations / Kuoto L. – Washington : Catholic University Press, 2003. – 112 p. 4. Фридмен М. О свободе / М. Фридмен, Ф. Хайек ; [пер. с англ.]. – М. : Три квадрата; Челябинск : Социум, 2003. – 192 с. 5. Роулз Дж. Теорія справедливості / Дж. Роулз ; [пер. О. Мокровольського]. – К. : Вид-во С. Павличко «Основи», 2001. – 822 с. 6. Хабермас Ю. Политические работы / Ю. Хабермас; [cост. А.В. Денежкина ; пер. с нем. Б.М. Скуратова]. – М. : Праксис, 2005. – 368 с. 7. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман ; [пер. Е. Руткевич]. – М. : Медиум, 1995. – 336 с. 8. Dworkin R. Freedom’s Law: The Moral Reading of the American Constitution / Ronald Dworkin. – Harvard : Harvard University Press, 1996. – 416 p. 9. Гьоффе О. Вибрані статті / О. Гьоффе ; [пер. з нім.]. – К. : Український філософський фонд, 1998. – 104 с. И.И. Бартагариева Легитимация права как фактор гражданского общества: западные парадигмы и украинские реалии На территории социально-философских и правовых дискуссий проанализированы эпистемическое содержание, аксиология и прагматика подходов к проблеме концептуализации правового дискурса и определения его влияния на формирование гражданского общества на Западе и в Украине. Подкрепляется тезис: делиберативная программа является адекватной в деле преодоления реликтов внеправового мышления, легитимации права, усвоения общеевропейской социальной традиции. Приводятся аргументы в пользу избирательности внешних заимствований, эффективности коммуникативных практик, необходимости моральной загруженности программ развития, которые формируются, транслируются и воплощаются благодаря конвенциям свободного общественного «критического разума». Ключевые слова: гражданское общество, дискурс, легитимация права, справедливость. I.I. Bartahariyeva Law Legitimation as a Factor of Civil Society: the Western paradigms and the Ukrainian Realias Epistemic content, axiology and pragmatics of approaches to the problem of law discourse conceptualization and indication of its influence upon forming of civil society in the Western countries and in Ukraine are analyzed within the domain of social-philosophic and legal discussions. It is corroborated that a deliberative program is adequate in course of overcoming of relics belonging to out legal society, law legitimation, adoption of the all- European social tradition. A number of arguments in favor of selectivity of external borrowings, effectiveness of communicative practices, necessity of morally loaded programs of development which are formed, translated and implemented due to conventions of free social «critical mind» are provided. Key words: civil society, discourse, law legitimation, justice. Стаття надійшла до редакції 09.09.2013.

Легітимація права як чинник громадянського суспільства: західні парадигми та українські реалії

Репозитарії

Схожі ресурси