Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського")

Книга (Д. Фоменко, І. Цинковська, Г. Юхимець «Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадского». Київ: Академперіодика, 2014) є науковим каталогом, який репрезентує досі ніколи не опубліковані рідкісні й цінні пам’ятки у...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2015
Main Author:	Степовик, Д.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Series:	Вісник НАН України
Subjects:	Рецензії
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87212
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського") / Д.В. Степовик // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 87-94. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87212
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-872122015-10-15T03:02:05Z Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського") Степовик, Д.В. Рецензії Книга (Д. Фоменко, І. Цинковська, Г. Юхимець «Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадского». Київ: Академперіодика, 2014) є науковим каталогом, який репрезентує досі ніколи не опубліковані рідкісні й цінні пам’ятки української культури та мистецтва. 2015 Article Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського") / Д.В. Степовик // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 87-94. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87212 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Степовик, Д.В. Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського") Вісник НАН України
description	Книга (Д. Фоменко, І. Цинковська, Г. Юхимець «Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадского». Київ: Академперіодика, 2014) є науковим каталогом, який репрезентує досі ніколи не опубліковані рідкісні й цінні пам’ятки української культури та мистецтва.
format	Article
author	Степовик, Д.В.
author_facet	Степовик, Д.В.
author_sort	Степовик, Д.В.
title	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського")
title_short	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського")
title_full	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського")
title_fullStr	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського")
title_full_unstemmed	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського")
title_sort	таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "мідні гравірувальні дошки українських друкарень xvii—xix століть у фондах національної бібліотеки україни імені в.і. вернадського")
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87212
citation_txt	Таємничий світ давньої української гравюри (рецензія на книгу "Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського") / Д.В. Степовик // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 87-94. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT stepovikdv taêmničijsvítdavnʹoíukraínsʹkoígravûrirecenzíânaknigumídnígravíruvalʹnídoškiukraínsʹkihdrukarenʹxviixixstolítʹufondahnacíonalʹnoíbíblíotekiukraíniímenívívernadsʹkogo
first_indexed	2025-07-06T14:48:13Z
last_indexed	2025-07-06T14:48:13Z
_version_	1836909376009404416
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 87 ТАЄМНИЧИЙ СВІТ ДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАВЮРИ Рецензія на книгу «Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX століть у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» Книга (Д. Фоменко, І. Цинковська, Г. Юхимець «Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадского». Київ: Академперіодика, 2014) є науковим каталогом, який репрезентує досі ніколи не опубліковані рідкісні й цінні пам’ятки української культури та мистецтва. З опублікуванням 2014 року видавництвом «Академперіоди- ка» елітарно виданої — на друкарському рівні — книги «Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII—XIX сто- літь у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вер- надського» українські науковці-суспільствознавці отримали не тільки нові дані про розмаїття тем в українському графічному мистецтві, але й дані про досконалу техніку друку ілюстрацій з гравірувальних мідних дощок, яка не поступалася в ті століття кращим друкарням західноєвропейських країн. Відбитки з цих дощок не були досі ніде опубліковані: це зовсім новий матеріал для митців і мистецтвознавців. Автори каталогу — чільні науковці Інституту книгознавства Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського — Діна Фо- менко, Ірина Цинковська, Гліб Юхимець — провели копітку дослідницьку працю, щоб ретельно описати, прокоментувати, впорядкувати усі 329 дощок з міді, які зберігаються у фондах бібліотеки. На доброму крейдованому папері усі ці гравіру- вальні дошки опубліковані як кольорові репродукції. Якість цих репродукцій така, що глядач побачить кожний штрих, на- віть найменший, а також «сліди часу», тобто вражені окисом міді фрагменти дощок, які не вдалося прибрати при реставра- ції, щоб не пошкодити тоненьких штрихів. Певна річ, з дощок — правда, не всіх — можна і тепер зро- бити відбитки. Вони не будуть такої якості, як тоді, коли вони РЕЦЕНЗІЇ РЕЦЕНЗІЇ СТЕПОВИК Дмитро Власович — доктор богословських наук, доктор філософських наук, доктор мистецтвознавства, професор, академік Академії наук вищої школи України 88 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 РЕЦЕНЗІЇ гравірувалися першокласними українськими майстрами. Але цінність їх — не у відбитках, а в точності й досконалості граверської роботи, яку доцільно спостерігати саме на «негативах», тобто на друкарських формах. Дошки з цього погляду цікаві як для мистецтвознавців, так і для металознавців, ювелірів, фахівців різних інженерних професій. Як, коли, за яких умов і обставин відбулася зміна в українському графічному мистецтві, тобто перехід від гравірування на дереві — від деревориту й дереворізу — до гравірування на міді, сталі й інших металах та сплавах — мідьо- риту, офорту? 1688 року архімандрит Києво-Печерської Лаври Варлаам Ясинський запросив з литов- ського міста Вільного (теперішня столиця Лит- ви Вільнюс) тамтешнього керівника граверної майстерні при друкарні Віленської академії Олександра Тарасевича. Це був українець, по- ходив ймовірно з Прикарпаття або Закарпаття. Разом із своїм молодшим братом Левом (Леон- тієм) Тарасевичем він у юності був посланий до баварського Аугсбурга вчитися гравірувати на мідних дошках. Хоч в Україні в XVII сто- літті було чимало друкарень і граверень, про- те доброго учителя з мідьориту знайти було не так просто. Уже майже ціле століття укра- їнські друкарі від Острога і Львова до Києва і Чернігова ілюстрували книжки гравюрами на дереві — дереворізами і дереворитами, де дру- куючими частинами були виступаючі, точно вирізані лінії й штрихи дерев’яної поверхні. Але із Заходу в Україну надходило все більше книжок і альбомів з ілюстраціями-гравюрами на міді. Штрихи в них були тонші, деталей більше, бо друкуючими частинами були не ви- ступи, а тонюсінькі рівчаки-заглиблення, в які забивалася фарба. Керівники українських дру- карень будь-що хотіли мати такі гравюри. І ось Тарасевичі в Києві. Спочатку Олександр, тро- хи згодом і Леонтій. Приїхали вони не тільки зі своїм умінням, а й з машинами: верстатом для друку гравюр з мідних дощок (верстати старих марок для цієї мети не годилися), наборами го- лок, штихелів, різців з міцної сталі і, звичайно, запасом виполіруваних мідних платівок. Але чи не найбільшим скарбом у їхньому ба- гажі були книжки й альбоми із західних дру- карень — Німеччини, Франції, Італії, Польщі. Через багато років, коли вже обидва Тарасевичі відійшли з цього світу, якийсь печерський чер- нець у XVIII столітті сів і склав ретельний ре- єстр усіх книг, привезених в Україну великим майстром і зачинателем національної школи мідного гравірування Олександром Тарасеви- чем. З бігом часу книжки не тільки не втрати- ли своєї вартості, а навпаки, їх мистецька вага зросла — як джерельного і взірцевого матеріа- Святий Іоан Золотоустий (бл. 347—407) — Вселен- ський учитель, ієрарх, архієпископ Константинополь- ський. Мідна гравірувальна дошка, друга половина ХVIII ст. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 89 РЕЦЕНЗІЇ лу західного мистецтва в іконописній і гравіру- вальній майстернях, що діяли в найбільшому українському монастирі — Києво-Печерській Лаврі. У цьому реєстрі старанний чернець по- рахував усі аркуші кожної книжки з особистої бібліотеки Тарасевича. 1900 року дослідник лаврського архіву Михайло Істомін знайшов, а 1901 року опублікував цей реєстр: «1. Книга Атляс, або опис чотирьох частин світу, в якій аркушів 29. 2. Архітектура французька, арку- шів 91. <...> 7. Книга друга кунштів маляр- ських, аркушів 120. 8. Зерцало доброчинництва і гріхів, аркушів 172. 9. Біблія в образах, арку- шів 150. 10. Абецадло [абетка, азбука. — Д.С.] малярське на аркуші, аркушів 163. 11. Книга третя кунштів малярських на аркуші, аркушів 93. 12. Книга одна з кунштами архітектурними, аркушів 18. 13. Книга друга з кунштами віден- ськими штукарськими, аркушів 118. 14. Книга з кунштами Коломана і Соломеї, постатей 21. 15. Книга різних кунштів, аркушів 58»1. На жаль, з цієї великої для XVII століття бібліотеки мало що лишилося. Майже півто- ра століття в альбоми Тарасевича «заглядали» учні малярської майстерні Києво-Печерської Лаври. А молодь є молодь: їй аби скласти іс- пит, а коли з безцінного альбому треба видер- ти аркуш чи необережно повестися з книгою, то тут відповідальність зводиться до мінімуму або зовсім зникає. Куншти, або кунштбухи (з німецької), на лаврському жаргоні звані про- сто «кужбушками», дійшли до нашого часу напівзруйнованими, з потріпаним папером, із забрудненими від пальців нижніми частинами сторінок. Але слава Богу, що дійшли і в такому стані, з недоліченими цілими томами, згідно зі старими реєстрами, з розпорошеними арку- шами. Ще на початку XVIIІ століття лаврські учителі малювання, щоб остерегти учнів від недбалого поводження зі старими книгами, пи- сали на титульних сторінках лякаючі написи, погрожуючи карою Божою: «Сія книга, — чи- таємо на початку одного з альбомів, — названа 1 Истомин М.П. Обучение живописи в Киево-Печерской Лавре в XVIII столетии. Искусство и художествен- ная промышленность. 1900. Ч. 9—10. С. 293. абецадлом малярським з постатями, є власніс- тю Антонія Тарасевича [у Лаврі Олександр Та- расевич після постригу в ченці був найменова- ний Антонієм. — Д.С.], намісника печерського, віддана після його смерті до церкви пресвятої Богородиці в обителі Печерській, яку може взяти за потребою кожний, але тимчасово і за благословенням; коли ж хто посміє без відома і благословення її вкрасти і в себе затаїти, то він може бути навіть відлучений від церкви»2. 2 Кужбушок ХІХ—74 (8338) у збірці кужбушків з фон- дів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського в Києві. Святий апостол і євангеліст Іоан. Мідна гравірувальна дошка, 1780-ті роки 90 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 РЕЦЕНЗІЇ Усі наведені факти з усією очевидністю свід- чать про кілька важливих моментів розвитку українського мистецтва (і насамперед такої його складової частини, як гравюра): 1. Велике бажання наших майстрів керува- тися тими ж самими критеріями іконографії, стилістики, мистецьких і технічних засобів, якими керувалися кращі майстри гравюри у країнах Західної Європи. 2. Використання зразків західноєвропей- ської гравюри на металі як навчального мате- ріалу в граверних і малярських школах, май- стернях, цехах і осередках України, і передусім у головному і найбільшому з них — Києво-Пе- черському монастирському осередку. 3. Перехід українських граверів у важливі- ших друкарнях від техніки гравірування на де- реві (дереворізу і деревориту) до техніки граві- рування на металі (мідьориту, гравірування на сталі, офорту). Власне, цей третій момент зумовлений дво- ма першими: перехід до мідьориту не був само- ціллю, а бажанням бути у Європі — бути не тільки географічно (Україна і так знаходиться посередині європейського континенту), не тільки етнічно і економічно, а й бути культур- но. Україна в особі її освічених верств гостро відчувала поступове віддалювання від світо- вих центрів цивілізації у Європі після напівдобровільного-напівнасильницького об’єд нання з Московським царством у 1654 році. Відчуваючи свої типово європейські на- ціональні цінності загроженими зі Сходу, укра- їнські діячі на всіх відтинках культури почали шукати нових шляхів і нових зв’язків із Захо- дом. Приклад з Тарасевичами і бібліотекою Олександра-Антонія Тарасевича — це один приклад з безлічі інших: у літературі, музиці, малярстві, різьбі. Україна не «прорубувала» ві- кон у Європу, як це робила Росія при Петрі І, бо її вікна і двері завжди були широко відкриті передусім на Захід, — а противилася спробам замурувати ці вікна нашого національного дому, який уже при побудові мав вікна до світ- ла, а не до темряви. Європа, отже, була для нас не зміною віх, а збереженням ідентичності. І те, що така твердиня православ’я, як Києво-Печерська Лавра, берегла і плекала не тільки щойно згадані мистецькі альбоми, а й виконані на їх основі українські гравю- ри на міді, цілком однозначно промовляє на користь цієї тези. Власне, ці гравюри репре- зентують естетику латинського або протес- тантського християнського світогляду. Якщо уявити собі, що вона, ця естетика, була б не- прийнятною для суто православного україн- ського світогляду (як це ми подекуди спосте- рігаємо в надто ортодоксальних грецькому і московському православ’ях), то ці альбоми, уся ця «образотворча продукція» зберігалася б на складі заборонених єретичних книг, а не давалася б молодим учням-іконописцям, та ще й із суворою осторогою не «вкрасти і в себе затаїти». Святий євангеліст Матвій. Мідна гравірувальна до- шка, XVIII ст. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 91 РЕЦЕНЗІЇ За протилежною аналогією, звернемося до заборони іконоборчих писань VIII століття, яку ухвалив Сьомий Вселенський собор 787 року в Нікеї. У своєму 9-му каноні собор за- писав: «Усі дитячі байки, несамовиті знущан- ня, неправедні твори, написані проти почес- них образів (ікон), треба віддати до єпископії Константинопольської, щоб покласти їх разом з іншими єретичними книгами. Якщо ж ви- явиться, що хтось приховує їх, то єпископ, чи пресвітер, чи диякон позбавляються сану, а мирянин чи чернець відлучаються від церков- ного єднання»3. Українське православ’я навіть в умовах суворого нагляду з боку Московсько- го патріархату (у «міцні обійми» якого, проти своєї волі, потрапила Київська митрополія в результаті нечесної змови Константинополь- ського і Московського патріархатів 1686 року) не розглядало західної іконографії і західного мистецтва взагалі як чогось ворожого, непри- йнятного, а тим більше єретичного. Ось чому Києво-Печерська Лавра ретельно зберігала численні мідні дошки, кожна з яких чітко і ясно говорить про західні стильові й іконографічні орієнтири найвидатніших укра- їнських граверів на міді XVII—XIX століть, а також мідні дошки чужинців, які працювали в Україні, чи дошки, що потрапили якимось чи- ном з інших країн в Україну. Це був скарб Лав- ри. Не менший за чудотворні і нечудотворні ікони, обкладені срібними й позолоченими ри- зами та оздоблені коштовним камінням. Дошки вкривали лаком, щоб уберегти тонке мереживо гравірованої поверхні від вологи й повітря, яке діє на мідь як окисник. І та обставина, що піс- ля «націоналізації» Києво-Печерської Лаври в її більшовицькому варіанті (тобто у бруталь- ному винищенні й розкраданні святинь 900- літнього монастиря) мідні дошки потрапили в академічну установу (тобто до Всенародної Бібліотеки України), а не до якогось атеїстич- ного музею, завдячує їх відносно непоганій збереженості до нашого часу. 3 Туркало Я. Нарис з історії Вселенських соборів. 325— 787. Нью-Гейвен, Брюссель: Літературно-наукове ви- давництво, 1971. С. 265. За багато десятиліть, відколи дошки були забрані з Києво-Печерської Лаври до згада- ної Бібліотеки, вони також не були у повній безпеці. Бібліотекою завідували різні люди; у ній проводили численні ревізії по вилученню і знищенню україніки, яка не вкладалася в про- крустове ложе комуністичної ідеології. Були тут підозрілі щодо причин свого виникнення пожежі (причому горіла в основному украї- ніка), безслідно зникали не те що томи, а цілі колекції. Проте збірці мідних дощок пощасти- ло: вони були «забуті» і мирно лежали у філії бібліотеки на київському Подолі, у будинку колишньої Києво-Могилянської Академії. 1988 року, коли у зв’язку з відзначенням 1000-літнього ювілею Хрещення Київської Руси-України почало благословлятися на від- Преподобний Стефан Печерський (?—1094) — третій ігумен Києво-Печерської Лаври (1074—1078), єпис- коп Володимиро-Волинський (з 1091). Мідна гравіру- вальна дошка, XVIII ст. 92 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 РЕЦЕНЗІЇ родження української духовності й культури, працівники бібліотеки, які, безперечно, знали про існування цієї колекції, вийняли її з «тай- ника» і з приємністю констатували, що біль- шість дощок у такому доброму стані, що з них навіть можна було б зробити відтиски гравюр. Ті ж дошки, з яких не можна це зробити через деформацію міді, тріщини, злами і згини, окис- нення або стертя друкуючої поверхні, також становлять велику цінність, бо вони свідчать, як працювали старі гравери, якою була їхня «лабораторія», як вони орудували штихелем- «рильцем» та іншими інструментами для гра- вірування. І цілі, і пошкоджені мідні дошки є самі собою експонатами, які розказують про ручну мистецьку працю старих граверів. Рідко на якій дошці можна бачити сліди травлення кислотою (офорту), бо переважна більшість гравюр виконана вручну — штих до штиха, різної тонкості і глибини. Ці штихи виразно виглядають на тлі відполірованої до блиску мідної поверхні, тим більше, що у рівчаках і подряпинах є залишки чорної фарби. Велика мистецька цінність гравірувальних дощок спонукала працівників-науков ців На- ціональної бібліотеки України імені В.І. Вер- надського — спадкоємниці колишньої Все- народної Бібліотеки України — скласти цей каталог. Науковий опис кожної дошки дасть можливість дослідникам, а також усім, хто цікавиться мистецтвом, графікою, книгою, ілюстрацією, хто вірить у Бога чи просто ці- кавиться впливом Біблії та Церковної істо- рії на образотворче мистецтво, довідатися, чим жила Києво-Печерська Лавра у XVII, XVIII, XIX століттях, якими були мистецько- естетичні критерії українського духівництва й чернецтва у Києві, а якоюсь мірою — і по всій Україні 4. Збережені мідні дошки — це, може, п’ять або шість відсотків мідьоритів, якими користува- лися друкарні України з кінця XVII до пер- шої третини ХІХ століття. Це був золотий вік української гравюри на міді. Біля його джерел бачимо вже згадуваних Олександра-Антонія і Леонтія Тарасевичів, а кінчається він золота- рями й срібляниками київської школи гравю- ри і ювелірної справи початку ХІХ століття, які працювали вже не в улюбленому давніми 4 Про це детальніше: Акты, относящиеся к делу о под- чинении Киевской Митрополии Московскому Па- триархату. В кн.: Архив Юго-Западной России. Т. 5. К., 1873; Эйнгорн В.С. О сношении малороссийского ду- ховенства с московским правительством в царство- вание Алексея Михайловича. В кн.: Чтения москов- ского общества истории древностей российских. М., 1890—1899; Харлампович К.В. Малороссийское влия- ние на великорусскую церковную жизнь. Т. 1. Казань, 1914; Власовський І. Нарис історії Української Пра- вославної Церкви. Т. 2. Нью-Йорк, Бавнд-Брук, 1977; Атанасій Великий. З літопису Християнської Украї- ни. Т. 6. Рим, 1974. Сцена видіння преподобного Арефи: суперечка янго- лів з бісами про вкрадене в Арефи багатство. Арефа Затвірник Печерський (? — не пізніше 1190) — препо- добний, похований у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської Лаври. Мідна гравірувальна дошка, XVIII ст. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 93 РЕЦЕНЗІЇ майстрами стилі українського бароко, а в но- вих для того часу стилях романтизму й класи- цизму. І хоч колекція НБУВ далеко не повніс- тю репрезентує український мідьорит цієї доби, все ж серед лаврських дощок ми бачи- мо твори, власноручно виконані класиками української гравюри трьох минулих сто- літь, — Леонтія Тарасевича, Івана-Інокентія Щирського, Івана-Іларіона Мигури, Нико- дима Зубрицького, Оверкія Козачківського, Григорія Носа-Левицького, Адама і Йосифа Гочемських, Івана Филиповича, Якова Конча- ківського, Герасима Проценка. Їхні твори ми знаємо і вивчаємо за відбитками у книгах або на окремих аркушах як естампи; про деяких з них написані і видані монографії. Але для історії гравюри відбиток, яким би важливим він не був (бо, зрештою, він є кінцевою метою роботи гравера), не вичерпує усього знання про роботу майстра; його талант і професій- на майстерність вкладаються саме в метале- ву дошку (чи у дерев’яну, коли йдеться про дереворіз або дереворит). Іноді друкування гравюр майстер доручав підмайстрові або по- мічникові, бо головна його турбота — виго- товлення негативної форми, кліше для друку. Тепер, з виявленням мідних дощок у Бібліоте- ці й опублікуванням їх наукового каталогу, ми вводимо в науковий обіг не тиражні відбитки гравюр, а оригінали їх кліше. Одержуємо пер- шооснову творів, яких торкалися руки самих майстрів, над якими вони провели схиленими не одну годину і не один день з відповідними граверськими інструментами в руках. По-перше, це дає нам добру можливість про- стежити індивідуальні манери майстрів, ха- рактери їхніх штрихів, нахил штихеля, різця й голки, глибину і тонкість прорізів. По-друге, ми наочніше знайомимося з про- цесом переведення рисунка у гравюру, чуття тим чи іншим майстром пропорції, ритму й масштабу. На мідній дошці майстер повинен був працювати наче лівша, бо щоб одержати правильний відбиток, треба було працювати над дошкою у дзеркальному відображенні ри- сунка. А це вимагало постійної напруги уяви й тонкого чуття пропорції, правильного орієнту- вання у просторі і в кожній деталі. По-третє, дошки виразно свідчать про добу розквіту українського естампа з його мону- менталістською тенденцією, зокрема, у жанрі академічної тези і зображень персонажів Свя- того Письма — пророків, апостолів, євангеліс- тів. Десь на середину періоду, від якого дійшли досліджувані дошки, — на першу половину й середину XVIII століття — припадає розквіт українського естампа на міді. У збірці мідні дошки цих десятиліть чи не найбільші за роз- мірами, а зображені на них особи, пейзажі, дії відзначаються особливою динамічністю, вро- чистістю і пафосом. Притаманна українському естампові поетика найвиразніше втілилася у цей період у епічних або героїчних інтонаціях. Святий Григорій Двоєслов (Діалогіст) (бл. 540—604) — Папа Римський, один з великих латинських отців церкви. Мідна гравірувальна дошка, перша половина ХVIII ст. 94 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 РЕЦЕНЗІЇ По-четверте, дошки добре підтверджують тезу про стильовий розвиток української гра- вюри і про визначну роль гравюри у поши- ренні деяких мистецьких стилів на інші види мистецтва. На прикладі гравюр аналізованої збірки видно апогей у розвитку українського бароко, його своєрідність у порівнянні з на ціо- нальними варіантами бароко в інших країнах Центральної та Західної Європи, а відтак по- чаток його занепаду, заміни рококо, романтиз- мом і класицизмом. Отже, ми можемо констатувати, що з витяг- ненням дощок Києво-Печерської Лаври на світ Божий і їх публікацією Україна і світ дістали важливу нову інформацію про рівень культури праці граверів доби інтенсивного поширення просвітницьких ідей в Україні. Це дорівнює науковому відкриттю, котре вносить важливі додаткові частини в розуміння історії, мисте- цтва і релігії. Багато таких відкриттів робило- ся у 20-х роках ХХ століття, під час першого відродження української нації і культури. На відтинку гравюри можемо називати опубліку- вання Борисом Пилипенком гравюр на дереві з Чернігівського музею 5 і таких самих гравюр 5 Пилипенко Б. Ксилогравюри Чернігівського держав- ного музею. Чернігів, 1925. на дереві з Києво-Печерської Лаври та спробу створення першого словника українських гра- верів — цю важливу працю виконав тоді Павло Попов 6. У наш час чимало важливих відкрит- тів у галузі стародруків та гравюр України зро- били Ярослав Ісаєвич та Яким Запаско, праці яких добре відомі. Довголітній період несприятливих умов розвитку української культури зумовив розсі- яння по всьому світі тих пам’яток мистецтва, які уникли знищення силами, вороже настав- леними щодо України. Проте ніщо не зникає в історії безслідно. Святе Письмо навчає нас, що є «час розкидати каміння і час каміння грома- дити» (Книга Еклезіастова, 3:5). Багато поруй- новано і порозкидувано в українській культу- рі силами зла. Але настає час збирати — і є у нас працьовиті збирачі, які познаходять усе по найдальших теренах, щоб збудувати новий дім нашої духовності. 6 Попов П.М. Матеріяли до словника українських гра- верів. К.: УНІК, 1926; Попов П.М. Матеріяли до слов- ника українських граверів. Додаток 1. К.: УНІК, 1927; Ксилографічні дошки Лаврського музею. Вип. 1: Укра- їнські старовинні гравюри типу «Народних карти- нок». К.: Друкарня поліграфічного факультету ху- дожнього інституту, 1927.

Institution

Similar Items