Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)

17 липня виповнюється 60 років від дня народження видатного українського літературознавця і культуролога, завідувача відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України члена-ко рес пондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Тамари Іванівни Гундорової. З наго...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Люди науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87215
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової) // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 105-110. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87215
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-872152015-10-15T03:02:16Z Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової) Люди науки 17 липня виповнюється 60 років від дня народження видатного українського літературознавця і культуролога, завідувача відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України члена-ко рес пондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Тамари Іванівни Гундорової. З нагоди ювілею співробітники Інституту поспілкувалися з Тамарою Іванівною. 2015 Article Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової) // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 105-110. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87215 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Люди науки Люди науки
spellingShingle	Люди науки Люди науки Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової) Вісник НАН України
description	17 липня виповнюється 60 років від дня народження видатного українського літературознавця і культуролога, завідувача відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України члена-ко рес пондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Тамари Іванівни Гундорової. З нагоди ювілею співробітники Інституту поспілкувалися з Тамарою Іванівною.
format	Article
title	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)
title_short	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)
title_full	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)
title_fullStr	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)
title_full_unstemmed	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)
title_sort	немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента нан україни т. і. гундорової)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Люди науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87215
citation_txt	Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової) // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 105-110. — укр.
series	Вісник НАН України
first_indexed	2025-07-06T14:48:28Z
last_indexed	2025-07-06T14:48:28Z
_version_	1836909391988654080
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 105 НЕМАЄ ІНШОГО МІСЦЯ, ДЕ Б МОЯ РОБОТА І МОЄ ХОБІ ЗУСТРІЛИСЯ І ПОЄДНАЛИСЯ ТАК ТІСНО… До 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т.І. Гундорової 17 липня виповнюється 60 років від дня народження видатного українсько- го літературознавця і культуролога, завідувача відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України члена-ко рес пон- дента НАН України, доктора філологічних наук, професора Тамари Іванів- ни Гундорової. З нагоди ювілею співробітники Інституту поспілкувалися з Тамарою Іванівною. — Тамаро Іванівно, який Ваш перший спогад, пов’язаний із книжкою? — Дуже врізався мені в пам’ять один епізод із мого дитин- ства, пов’язаний з книжкою. Не знаю, чи це дійсно так, але мені здається, що першою книгою, до того ж придбаною мною самою, був збірничок «Українські народні пісні». Я побачила його і захотіла купити (страшенно захотіла, бо навіть зараз пригадую це відчуття). Можна сказати, що так проявилася моя перша дитяча закоханість. То була книжечка невеликого формату, очевидно, видана десь у 1960-х роках. На щастя, там не було тих пісень, що пізніше додавалися як атрибут радян- ського фольклору типу колгоспних пісень. То була традиційна збірка народних пісень, ошатна і невелика за розміром. Я пере- читувала її разів сто. Може, з того часу мені й подобаються не великі, а маленькі книжки, людяні, скажемо так, які можна лег- ко втримати в долоні, з якими одразу здружуєшся. Отже, моє знайомство з народною творчістю було, як бачите, книжним і дещо абстрактним. Це дозволяло мені уявляти сцени і характе- ри, домальовувати їх у своїй уяві. І це давало відчуття традиції. Традицію я шаную й досі, а от до форм її уславлення і сакралі- зації ставлюся досить критично. — Розкажіть, будь ласка, про початок Вашого науково- го шляху. Хто були Ваші вчителі? Хто справив найбільший вплив на Ваше формування як науковця? — Література, тобто читання книг, було моєю великою на- солодою в дитинстві. До того ж я створювала для себе щось на Член-кореспондент НАН України Тамара Іванівна Гундорова 106 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 ЛЮДИ НАУКИ кшталт культу з науки. Ще десь у восьмому класі в підручнику з літератури в розділі про вшанування Шевченка я прочитала про те, що в Києві є Інститут літератури імені Шевченка. Цей момент я пригадую навіть сьогодні. Моє серце тьохнуло, і я, навіть боячись собі зізна- тися, захотіла туди потрапити. На щастя, моє бажання здійснилося. Я опинилася в цьому ін- ституті і, незважаючи на всякі приємні і непри- ємні речі, лишаюся йому вірною, бо знаю, що немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно, як тут. Щодо мого, так би мовити, посвячення в на- уку, зізнаюся, що у власній автобіографії я бачу кілька символічних моментів. З погляду раціо- нального вони виглядають наївними, однак ці моменти багато для мене значили, оскільки я мала розвивати себе саму і для цього потребу- вала орієнтирів. Десь на першому курсі універ- ситету я придбала в букіністичному магазині двотомник статей Олександра Білецького, і він став для мене талісманом, своєрідним фети- шем, що символічно пов’язував мене з наукою. Ці дві книги завжди стояли на моєму столі в гуртожитку, навіть зараз я маю їх під рукою. Це не означає, що я перечитувала їх до безтями, просто вони давали мені відчуття певності. Не знаю, чому саме статті Білецького справили на мене таке враження. Може, тому, що я відчула в них якусь творчу силу, якийсь політ думки, інтелектуальну імпровізацію. Красномовно кажучи, мабуть, це був «геній науки». Цікаво, що десь на другому курсі я потрапи- ла до квартири О. Білецького і написала про це замітку до університетської студгазети. Так що моєю першою публікацією був короткий нарис про відвідини квартири Олександра Іванови- ча. Не можна сказати, що саме Білецький став моїм ідеалом, радше це був знак пов’язаності з літературознавством, а такого знаку я потре- бувала, оскільки мені здебільшого доводилося самій робити себе. Я мала непоганих виклада- чів, але, на жаль, не таких, які б «вели», тобто системно займалися зі мною. А загалом, я мала щастя познайомитися в університеті з такими прекрасними професорами, як Ісай Якович За- славський та Галина Кіндратівна Сидоренко. Я вдячна їм за те, що вони були людьми по- свяченими і академічними, любили працювати зі студентами. З ними передусім я і пов’язую своє народження як філолога. Пізніше я зустрілася з Леонідом Микола- йовичем Новиченком, якого вважала і досі вважаю надзвичайно цікавим і вдумливим лі- тературознавцем. Нас познайомили через тре- тіх людей — хтось сказав йому добрі слова про мене, і я принесла показати свою дипломну роботу. Новиченко уважно її прочитав і напи- сав коротеньку записку, де похвалив мене, але головне, там були слова, що я неодмінно маю займатися наукою. Так моє власне бажання, в якому я навіть собі боялася зізнатися, дістало підтвердження, і я була щаслива. Зауважу, що для мого внутрішнього цінніс- ного самовизначення впродовж життя важли- вими були зустрічі з такими людьми, як Юрій Шевельов, Юрій Луцький і, як я вже говорила, Леонід Новиченко. Незважаючи на ідеологічні відмінності, кожен із них був прекрасним до- слідником і надзвичайно оригінальною інди- відуальністю. Їхня присутність у моєму житті запевнювала дуже важливу для мене річ — що наука є річчю моральною. Що ж до наукових авторитетів і вчителів, то можу лише повторити за Франком, що завжди радо почуваю себе учнем. Мені приємно вчи- тися і зараз, я не боюся бути ученицею. Мене не так цікавлять джерелознавство, першодру- ки, текстологія, як інтерпретації. Я ціную текст З Григорієм Грабовичем і Петром Савчаком. Мель- бурн, Австралія. 1992 р. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 107 ЛЮДИ НАУКИ і завжди намагаюся зрозуміти його. Вірю в гер- меневтику, тобто в те, що існує певне «зчеплен- ня» читача і тексту, і йому варто довіряти. Вірю також, що потужність і краса тексту залежать від того, як багато смислів він може породжу- вати. Я люблю відчитувати момент присутнос- ті, як називає це явище Ганс Ульріх Гумбрехт і на яке спроможний художній текст. — Тамаро Іванівно, розробка яких науко- вих проблем, написання яких праць прине- сли Вам найбільше задоволення? — Зізнаюся, що мені не цікаво ходити тради- ційними дорогами, і найважче для мене — го- ворити загальноприйняті речі. Тому в певному сенсі усі мої книги є несподіваними, як тема- тично, так і за своїми підходами. Мабуть, ніхто інший окрім мене не міг би їх написати. Досить лише подивитися на назви книг — «Франко — не Каменяр», «ПроЯвлення Слова», «Після- чорнобильська бібліотека», «Кіч і література», «Транзитна культура», «Femina melancholica», щоб відчути, що вони стоять осторонь традицій- них в Україні назв та уявлень про літературу. Я зрозуміла з часом особливу когнітивну силу метафори. Знаходження влучної метафо- ри, яка проявляє і спрямовує думання, — уже означає формулювання нового знання. Тому для мене завжди важливо було знайти певні метафоричні назви, які б могли сконденсовано виражати зміст моїх досліджень, вести чита- ча за собою. Бо книги мої — не просто аналіз певної тематики, а пропозиція цілого дискурсу, який іноді ще тільки окреслюється. У певному сенсі, я започатковувала, іноді цілком неусві- домлено, нові, досі неактуалізовані в нашому літературознавстві теми і напрями досліджен- ня. Так сталося з проблематикою, пов’язаною з українським модернізмом. Пригадую, що коли я у 1989 р. виступила зі статтею на цю тему, сама формула «український модернізм» на той час просто не існувала. Я сформулювала її вперше після довгого періоду ігнорування цієї тематики в радянському літературознавстві, і з цієї статті розпочалося активне вивчення цього питання і у нас, і в діаспорі. Я зайнялася кічем, оскільки бачила, на відміну від традиційних уявлень про кіч, його культурну потугу, а та- кож усеприсутність його в сучасному світі — у мистецтві, спорті, політиці, релігії, дизайні. Я також завжди мала відчуття відповідаль- ності за час, у якому я живу, — як свідок, ко- трий схоплює смисли не застиглими, а в про- цесі їхнього становлення. Тож саме звідси, з мого свідчення й діалогу з часом, народилася моя «Післячорнобильська бібліотека» — до- слідження про особливий постмодерністський період української літератури. Постмодернізм звинувачували і звинувачують в усіх сучасних гріхах, однак я і сьогодні впевнена, що він ви- явився тією амортизаційною подушкою, яка полегшила нам перехід від тоталітаризму до нової ситуації. Через постмодернізм з його кар- навалом і грою ми прощалися з соцреалізмом і освоювали поле свободи, а також створювали нові словники і нові культурні рівні. Пізніше, в 2013 р. я назвала цей період «транзитною культурою» і почала говорити про симптоми постколоніальної травми, присутні в нашій соціокультурній свідомості на початку двад- цять першого століття. І вже сьогодні поняття «травма», на жаль, стало чи не найпоширені- шим у нашому житті. Для мене також важли- З Юрієм Шевельовим. Нью-Йорк. 1997 р. 108 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 ЛЮДИ НАУКИ во, що подібне мислення народилося разом із Чорнобилем, який був і лишається для мене точкою відліку нової глобальної ситуації — і епістемологічно, і політично. Як говорив Жан Бодріяр, після Чорнобиля Берлінська стіна вже більше не існувала. Я б сказала, що двад- цять перше століття почалося з Чорнобиля. — Ви багато подорожуєте, активно спіл- куєтеся із закордонними колегами. Що най- більше Вас вразило під час подорожей, що найбільш зацікавило в системах освіти і на- уки інших країн? — Я мала щастя стажуватися в різних універ- ситетах США, Німеччини, Австралії, Японії, ви- кладала в Гарварді, Торонто, Грейфсвальді, бра- ла участь у багатьох зарубіжних конференціях. Скажу, що десь на початку 1990-х я зрозуміла, що існувати відрубно від західної гуманітарис- тики просто не можна, якщо хочеш серйозно за- йматися наукою. Я почала вивчати англійську мову, дні і ночі проводила в бібліотеках, освою- ючи нові напрями та методології. Переломним виявилося моє стажування в 1991 р. в універси- теті Монаша в Австралії. Я мала справжнє за- доволення від того, що західний світ почав мені відкриватися; я стала його розуміти, відчувати актуальні теми, в деяких напрямах могла навіть передбачати нові тенденції. В певному сенсі, деякі з моїх книг — іноземці, вони писалися в Гарварді. Так, до речі, сталося, коли я в 2002 р. цілу книгу посвятила темі меланхолії і «мелан- холійної жінки», досліджуючи творчість Ольги Кобилянської. Пізній Зигмунд Фрейд, тобто той Фрейд, який аналізував природу вже не ми- нулого дев’ятнадцятого віку з його істерією та сексуальною сублімацією, а віку двадцятого, з досвідом революцій, першої світової війни, на- цизму і тоталітаризму, особливу увагу приділив таким емоційним станам, як меланхолія і пост- травматична свідомість. Увесь досвід минулого століття і початок нинішнього підтверджують вагу його відкриттів. Як ми прощаємося з ми- нулим, що таке втрата і скорбота, що значить пам’ятати і як травма впливає на наш людський світ, як відбувається гендерне самоусвідомлен- ня, як переборюється сила імперій — усе це пи- тання, пов’язані з розривом, скорботою і мелан- холією. Цілі напрями сучасної гуманітаристики на Заході працюють сьогодні на цьому полі, і я щаслива, що розумію їх. Загалом, це особливо важливо — знати контексти сучасних пошуків, зокрема і зарубіжної гуманітаристики, щоб оці- нити оригінальність власної концепції. На жаль, доводиться часто працювати в по- рожнечі, оскільки українське літературознав- ство досі відрізане від західного, і ці контексти є непрочитаними. Велика біда нашого вітчиз- няного українознавства, що воно існує локаль- но, провінційно, так би мовити. Мушу сказати, що, на моє переконання, ще й сьогодні є вели- ка різниця між нашою вітчизняною гуманіта- ристикою і західною. І тут кілька причин. По- перше, освоєння західної методології відбува- ється поверхово і не системно; випадково, я б сказала. По-друге, багато науковців не володі- ють іноземними мовами і не читають регуляр- но те, що публікується на Заході. По-третє, у нас відбувається значне спрощення, а то й під- міна теоретичних ідей та понять, запозичених із західних концепцій. По-четверте, наукове літературознавство в Україні часто підміня- ється публіцистикою, а то й журналістикою. Особливо страждає україністика. Тут усе ще панують стереотипи й ідеологічні лозунги. — Тамаро Іванівно, так чи інакше Ваші статті і монографії несуть у собі «пере- оцінку цінностей», тобто спробу нового по- Книжковий Арсенал: презентація книги «Транзитна культура». Київ. 2013 р. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 109 ЛЮДИ НАУКИ гляду на українську літературу. Чим би Ви самі пояснили такий свій «дух спротиву»? — Я б сказала, що «дух спротиву» народжу- ється з відчуття свободи, яку я дуже ціную. Це означає передусім, що я намагаюся так повер- нути тему дослідження, щоб вона стала ціка- вою для мене особисто. Я також звертаю увагу на питання, які з погляду загальноприйнято- го нібито і не викликають питань. Скажімо, я однією з перших, і не лише в Україні, почала говорити про переформулювання тези «євро- пейський модернізм» на «європейські модер- нізми», звертаючи тим самим увагу на різно- рідність модерністських практик у літературах, включно з українською. До цього говорилося, навпаки, про «неповноцінність» модернізму в українській літературі, оскільки він інакший, аніж на Заході. Мене не влаштовувала загаль- ноприйнята в Україні тенденція освячувати ідеологічним клеймом постать того чи іншого письменника типу «великий Кобзар», «вели- кий Каменяр», і я написала книжку «Фран- ко — не Каменяр», де показала багатоманіт- ність і складність авторського індивідуального письма Івана Франка. Я також звернула увагу на ще одну, крім Кобзаря, маску Тараса Шев- ченка — Кобзаря Дармограя, яка є профанною й самоіронічною. Адже Шевченко не родився так званим «Кобзарем», а, як творча постать, свідомо обрав собі такий образ для символіч- ної (культурної і поетичної) самоідентифіка- ції. В літературі і культурі загалом не так бага- то самоочевидної, здавалося б, «органіки», як це наголошувалося в радянські часи, і значно більше «конструкцій» — естетичних, ідеоло- гічних, культурних, які автори створюють для себе, і що головніше — для читачів. Я також намагаюся ставити питання, які, на моє переконання, мають актуальне значення, тобто відповідають на запити часу. У цьому плані я виходжу поза традиційне поле літера- турознавства і ступаю на поле культурологіч- них та антропологічних студій. Скажімо, мене цікавить, як література омовляє так зване «не- омовлене», тобто те, про що не можна сказати традиційним способом, і це стосується, скажі- мо, чорнобильської травми чи платонічного жі- ночого роману. Мене цікавить рецепція того ж Шевченка чи Гоголя в сучасній культурі, і я го- ворю про «поп-Шевченка» чи аналізую так зва- ну «Гоголь-індустрію». Як говорила пророчиця Кассандра в Лесі Українки, просто «я бачу» по- інакшому і тому не піддаюся владі стереотипів. Адже писати про українську літературу можна і не з обов’язку чи задля пропаганди, а так, щоб було цікаво про неї знати і тим, хто не знає про неї нічого, але знає, скажімо, про американську, німецьку чи російську літературу. Мабуть, най- більшим визнанням для мене були ті моменти, коли люди, які вважали українську літературу здебільшого просто нецікавою або навіть при- мітивною, прочитавши мої книжки, підходили до мене і говорили, що я змінила їхнє уявлення про цю літературу. Для мене вдумливе читання тексту, я б ска- зала, близьке читання стає передумовою дослі- дження. Власне з цього читання і народжується моє альтернативне мислення. Я не прагну про- вокувати, хоча свідома того, що в сучасному світі саме провокація часто виступає двигуном знання і, звичайно ж, слави. Однак провокація ніколи не була для мене самоціллю. На жаль, українське літературознавство на- громадило так багато стереотипів і кліше, що вони підмінили собою літературну практику, перетворили літературу на ікону, до якої зась Презентація книг в офісі Фулбрайта. Київ. 2014 р. 110 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 ЛЮДИ НАУКИ торкатися, і всяке неординарне мислення асо- ціюється з посяганням на «святині». Мій «дух спротиву» говорить навпаки, що українська література повинна позбутися табуйованих місць, що вона багатюща і надзвичайно цікава, треба лише зуміти про неї говорити. Думаю, необхідно написати нові дослідження про всіх українських класиків, причому такі книги ма- ють бути різного стилю та рівня — і суто на- укові, і популярні. Повинні б з’явитися різні історико-літературні нариси, так само призна- чені для різної аудиторії, з акцентами на ціка- вих фактах, подіях і текстах. Мій «дух спроти- ву» говорить також, що треба змінити програ- ми викладання літератури в школі і перестати вчити дітей історії літератури, а натомість на- вчати їх читати і просто розуміти літературу. А загалом, я б назвала себе людиною пострадян- ською, правда, мене називали також «космо- політом». На щастя, за «космополітизм» зараз не заарештовують. Мені тяжко уявити себе і в параметрах канонічного радянського літерату- рознавства, і в параметрах ідеологічного націо- налістичного дискурсу. Так що в певному сенсі я є продуктом української незалежності, яка уможливила і мою дослідницьку свободу. — Які напрями дослідження у сучасній філології Ви вважаєте пріоритетними для себе і для українського літературознавства в цілому? — Проблему українського літературознав- ства я бачу в тому, що, по-перше, у ньому розми- ті критерії і не розділені між собою рівні і жанри публіцистичної статті, наукової розвідки, ідео- логічної агітки, суб’єктивного фейлетону. Усе це загально називається літературознавством. По- друге, існує свого роду клановість — читають- ся переважно «свої», ті, хто належить до певної локальної тусовки, причому такі тусовки легко охрещуються поважним словом «школа». По- третє, засвоєння модних західних імен і понять лишається переважно поверховим, відфільтро- ваним і часто спотвореним поганими перекла- дами та незнанням контекстів, у яких сформу- лювалися ці люди і поняття. І найголовніше, загальна інституційна організація гуманітарної науки в Україні зовсім не сприяє впровадженню інноваційних напрямів та концепцій. Для цього, з одного боку, потрібні невеликі, програмно ске- ровані на дослідження тієї чи іншої проблеми групи та центри, де співробітники працювали б на контрактній основі. З другого боку, необ- хідна широка мережа грантів, яка б забезпечу- вала можливість повноцінно працювати над проектами, а не шукати заробітків. Зрештою, в Україні повинна повернутися цінність науки і науковця-експерта. Не торгівці і малі підпри- ємці, а науковці мають стати передусім основою середнього класу. Щодо напрямів, то, на мою думку, важливо усвідомити запит у сучасному світі до міждис- циплінарних досліджень. Літературознавство на Заході давно вже стало складовою культу- рологічних студій — гендерних, постколоні- альних, досліджень поп-культури, досліджень травми, пам’яті, пост-гуманізму і т.п. Це не означає, що вмирає філологія як така, одначе вона трансформується, що не є безболісним. На жаль, у багатьох відношеннях українське літературознавство лишилося ще у ХІХ віці. З власного досвіду, як член Координаційної ради, яка затверджує теми кандидатських і докторських дисертацій з літературознавства, можу сказати, що лише кожна тридцята тема є оригінальною. Прикро говорити, але особливо на це страждають дослідження з української літератури. Що це означає? Очевидно, значне домінування стереотипів у цій галузі і надмір тих, хто претендує називатися науковцем. Однак є і позитивні речі. Минулі два деся- тиліття ми спостерігали болісний generation gap між старшим поколінням науковців, сфор- мованих ще за радянських часів і не завжди сприйнятливих до новітніх теорій і впливів, та молодим поколінням науковців, котре радо освоювало нові підходи, але ще не мало по- трібних знань. З них на сьогодні вже склало- ся середнє покоління — покоління амбітних, посвячених і компетентних дослідників, які спроможні бути і керівниками тем, і керівни- ками інституцій. Я в них вірю. Розмову вели Л.С. Бербенець, О.Р. Омельчук, Л.М. Демська-Будзуляк, Н.І. Гаврилюк, О.П. Михед

Немає іншого місця, де б моя робота і моє хобі зустрілися і поєдналися так тісно… (до 60-річчя члена-кореспондента НАН України Т. І. Гундорової)

Репозитарії

Схожі ресурси