До питання інформаційної підтримки наукових досліджень

Суть логіки процесу еволюції природи полягає в безперервній творчості й відборі все нових структур її ієрархії в контексті прямої й зворотної міжрівневої передачі результатів творчості, а також припливу ззовні матерії, енергії та/або інформації. Очевидно, що саме ця логіка має стати основою еволю...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автори:	Кургаєв, О.П., Палагін, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Статті та огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87251
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень / О.П. Кургаєв, О.В. Палагін // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 8. — С. 33-48. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87251
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-872512015-10-17T03:01:32Z До питання інформаційної підтримки наукових досліджень Кургаєв, О.П. Палагін, О.В. Статті та огляди Суть логіки процесу еволюції природи полягає в безперервній творчості й відборі все нових структур її ієрархії в контексті прямої й зворотної міжрівневої передачі результатів творчості, а також припливу ззовні матерії, енергії та/або інформації. Очевидно, що саме ця логіка має стати основою еволюції прогресивних інтелектуальних систем, а інформаційна підтримка наукових досліджень повинна бути адекватною структурі ієрархії дійсності. Запропоновано оновлену інформаційно-знаннєву інфраструктуру функціонування знань у суспільстві, що технологічно забезпечує продуктивну взаємодію всіх її компонентів в умовах, сприятливих як для прогресу самої науки, так і для розвитку креативного суспільства. Суть логики процесса эволюции природы состоит в непрерывном творчестве и отборе все новых структур ее иерархии в контексте прямой и обратной межуровневой передачи результатов творчества, а также притока извне материи, энергии и/или информации. Очевидно, что именно эта логика должна составить основу эволюции прогрессивных интеллектуальных систем, а информационная поддержка научных исследований должна быть адекватна структурной иерархии действительности. Предложена обновленная информационно-знаниевая инфраструктура функционирования знаний в обществе, технологически обеспечивающая продуктивное взаимодействие всех ее компонент в условиях, благоприятных для прогресса как самой науки, так и креативного общества. The essence of the logic of nature evolution consists of continuous creating and selecting new structures of nature hierarchy in the context of direct and reverse transmission of creative level results and the incoming of the substance, energy and/or information from the outside. It is evident that this exact logic will become the basis of the progressive intellectual systems evolution and the structure of information support for research is to be adequate for the structure of substance hierarchy. This article offers the updated information knowledge-based structure of the functioning of knowledge in society, which technologically provides the effective interaction of all of its components under the conditions that are conducive to the progress of both science and creative society. 2015 Article До питання інформаційної підтримки наукових досліджень / О.П. Кургаєв, О.В. Палагін // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 8. — С. 33-48. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87251 004.8 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Кургаєв, О.П. Палагін, О.В. До питання інформаційної підтримки наукових досліджень Вісник НАН України
description	Суть логіки процесу еволюції природи полягає в безперервній творчості й відборі все нових структур її ієрархії в контексті прямої й зворотної міжрівневої передачі результатів творчості, а також припливу ззовні матерії, енергії та/або інформації. Очевидно, що саме ця логіка має стати основою еволюції прогресивних інтелектуальних систем, а інформаційна підтримка наукових досліджень повинна бути адекватною структурі ієрархії дійсності. Запропоновано оновлену інформаційно-знаннєву інфраструктуру функціонування знань у суспільстві, що технологічно забезпечує продуктивну взаємодію всіх її компонентів в умовах, сприятливих як для прогресу самої науки, так і для розвитку креативного суспільства.
format	Article
author	Кургаєв, О.П. Палагін, О.В.
author_facet	Кургаєв, О.П. Палагін, О.В.
author_sort	Кургаєв, О.П.
title	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень
title_short	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень
title_full	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень
title_fullStr	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень
title_full_unstemmed	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень
title_sort	до питання інформаційної підтримки наукових досліджень
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87251
citation_txt	До питання інформаційної підтримки наукових досліджень / О.П. Кургаєв, О.В. Палагін // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 8. — С. 33-48. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT kurgaêvop dopitannâínformacíjnoípídtrimkinaukovihdoslídženʹ AT palagínov dopitannâínformacíjnoípídtrimkinaukovihdoslídženʹ
first_indexed	2025-07-06T14:50:50Z
last_indexed	2025-07-06T14:50:50Z
_version_	1836909541417025536
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 33 КУРГАЄВ Олександр Пилипович — доктор технічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України УДК 004.8 ДО ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Суть логіки процесу еволюції природи полягає в безперервній творчості й відборі все нових структур її ієрархії в контексті прямої й зворотної між- рівневої передачі результатів творчості, а також припливу ззовні матерії, енергії та/або інформації. Очевидно, що саме ця логіка має стати основою еволюції прогресивних інтелектуальних систем, а інформаційна підтрим- ка наукових досліджень повинна бути адекватною структурі ієрархії дій- сності. Запропоновано оновлену інформаційно-знаннєву інфраструктуру функціонування знань у суспільстві, що технологічно забезпечує продук- тивну взаємодію всіх її компонентів в умовах, сприятливих як для прогресу самої науки, так і для розвитку креативного суспільства. Ключові слова: структура наукової діяльності, наукова картина світу, трансдисциплінарність, ієрархія структури дійсності, еволюція дійсності, підвищення ефективності наукових досліджень. Вступ Фундаментом інноваційної економіки є процеси генерації, пе- редачі, обміну, капіталізації та споживання знань, ефективність яких значною мірою визначається обсягом і якістю наукових досліджень [1, 2]. Роль науки надзвичайно зросла. Наука стала безпосередньою продуктивною силою суспільства, забезпечую- чи прогрес усіх форм громадського життя. Однак справедливо й те, що з позитивним досвідом організації і власне проведення наукових досліджень виникають певні проблеми [3—5]. Осо- бливої гостроти вони набувають при вирішенні практичних завдань життєдіяльності й розвитку суспільства, що вимагає наддисциплінарних (over disciplinary) досліджень, ускладню- ючи тим самим працю вчених до майже непереборного бар’єра надвисокої складності їх специфічного змісту [6, 7]. Наслідком цього є низька продуктивність професійної праці вчених і, в остаточному підсумку, втрата частини народногосподарського ефекту від її виконання. Складність і масштабність сучасних завдань науки потребує дедалі більших обсягів інформаційних ресурсів для накопичен- СТАТТІ СТАТТІ ТА ОГЛЯДИТА ОГЛЯДИ doi: 10.15407/visn2015.08.033 ПАЛАГІН Олександр Васильович — академік НАН України, доктор технічних наук, професор, заступник директора Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України 34 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ня й оброблення даних емпіричних досліджень, спостережень, теоретичного моделювання і створення систем знань, що забезпечують ви- конання комплексних проектів високої склад- ності, соціальної значущості та конкурентності [3—5, 8]. У таких умовах «інформаційного на- сичення» з метою подолання все глибшої спеці- алізації науки зусилля спрямовують передусім на уніфікацію мови науки, підвищення ефек- тивності оброблення знань, що значною мірою залежить від об’єктивності прийнятої стратегії структурування наукових знань. У найбільш загальній формі наукова ді- яльність здійснюється згідно з ітераційною структурою (рис. 1) [3—5]. Вочевидь, адек- ватності наукового знання реальному світу можна досягти лише структуруванням науки відповідно до об’єктивної структури дійсності. Проте залишається головне питання — яка ця об’єктивність. Наука в цілому характеризується дисци- плінарною структурою і структурою органі- заційного управління наукою. Ці структури формуються для розв’язання різних завдань і на основі різних вихідних даних, але підпоряд- ковані єдиній меті — досягненню максимуму ефективності науки. Тому важливо визначи- ти несуперечливу комбінацію взаємодіючих структур науки. Сучасна природничо-наукова картина світу Діапазон об’єктів сучасної науки надзвичай- но широкий: фізика елементарних части- нок вивчає процеси, що тривають упродовж ∼10−23 с, на відстанях до 10−15 см, тоді як космо- логія та астрофізика досліджують явища, які відбуваються протягом усього віку Всесвіту — 1018 с, і оперують з відстанями порядку радіу- са Всесвіту — 1028 см [9]. Природу в сучасній природничо-науковій картині світу описують у складі фізичної, астрономічної та біологічної картин світу [9—11]. 1. Фізична картина світу. Фізичну картину світу представлено некла- сичною фізикою (релятивістською та кванто- вою) і світом елементарних частинок. Методо- логічними установками некласичної фізики є такі [9—11]: • об’єктивно, незалежно від свідомості лю- дини, існує фізичний світ у формі трьох струк- турних рівнів: мікро-, макро- і мега-; • процесам мікросвіту властиві цілісність, незворотність і неподільність, які встановлю- ють взаємозв’язок об’єкта й засобів експери- менту; • мікропроцесам властиві не динамічні, а статистичні закономірності; • мікроявища принципово пізнаванні, але вимагають вироблення нового (порівняно з класичною фізикою) способу й нових методо- логічних установок пізнання; • основа пізнання — експеримент, безпо- середня матеріальна взаємодія між засобами суб’єкта дослідження й об’єктом; • кардинальні зміни пізнавального зв’язку суб’єкта й об’єкта: у релятивістській фізиці не- обхідною стала система відліку, відносно якої описується досліджуваний об’єкт, а у кван- товій фізиці у формі принципу додатковості проявилася фундаментальна роль взаємодії мікрооб’єкта з вимірювальним обладнанням, приладом; • принцип невизначеності квантової фізики обмежує можливості емпіричних досліджень; • об’єктивність знання, пояснення дослі- джуваного явища перестали ототожнюватися з його наочністю; • фізична теорія має містити також засоби для опису умов пізнання, у тому числі проце- дури дослідження; Рис. 1. Ітераційна структура наукової діяльності: 1 — наукове знання; 2 — множинний суб’єкт науки у складі пар: 3 — учені, 4 — інформаційні технології; 5 — дій- сність ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 35 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ • якісному різноманіттю природи має відпо- відати різноманіття способів її пізнання. У другій половині XX ст. було відкрито но- вий глибинний рівень структурної організа- ції матерії — світ елементарних частинок — суб’ядерна матерія, з форм якої структурують- ся ядра, атоми речовини, а також фізичні поля. Кожна елементарна частинка характеризуєть- ся власним набором значень певних фізичних величин, загальними ж для всіх частинок є: маса, час життя, спін. Усі перетворення час- тинок (розпад, зародження, знищення) реалі- зуються через послідовні акти поглинання й емісії частинок. Основними законами у фізиці елементарних частинок є закони збереження у формі рівнянь між комбінаціями величин для початкового й кінцевого стану системи. На кінець XX ст. найімовірніша кількість типів дійсно елементарних частинок (не врахову- ючи переносників фундаментальних взаємо- дій) становить 48: 12 лептонів (6×2) плюс 36 кварків (6×3)×2. Ці 48 різновидів частинок — справжні «цеглинки» речовини, основа струк- тури матеріального світу. У другій половині XX ст. основні роботи фізиків були зосереджені на створенні теорій, що узагальнюють чотири фундаментальні вза- ємодії, впорядковані за зростанням інтенсив- ності, — гравітаційна, слабка, електромагнітна й сильна. Саме ці взаємодії зрештою і є дже- релом усіх перетворень матеріальних об’єктів, процесів. Кожна з них подібна до трьох інших і водночас має свої відмінності: • гравітація різко відрізняється своєю малою інтенсивністю — у 1039 разів менша за силу взаємодії електричних зарядів. Як і електромагнітна взаємодія, вона є далекодій- ною і підпорядковується закону обернених квадратів; • слабка взаємодія, відповідальна за розпа- ди частинок, відбувається надзвичайно повіль- но (порівняно з електромагнітною і сильною взаємодіями) і за величиною значно менша від інших, окрім гравітаційної. Радіус слабкої вза- ємодії дуже малий (10−16 см), її дія обмежена субатомними частинками. Однак вона відіграє в природі дуже важливу роль, є складовою тер- моядерних реакцій на Сонці, у зірках, забез- печуючи синтез пульсарів, вибухи наднових, синтез хімічних елементів у зірках тощо; • електромагнітна взаємодія відповідає за переважну більшість фізичних і хімічних явищ та процесів (за винятком ядерних): сили пруж- ності, тертя, поверхневого натягу; вона визна- чає властивості агрегатних станів речовини, хімічних перетворень, оптичні явища, явища іонізації, багато реакцій у світі елементарних частинок та ін.; • сильна взаємодія утворює міцний зв’язок між нуклонами (протонами і нейтронами) у ядрах атомів, проявляється на відстані розміру ядра, тобто приблизно 10−13 см. Вона є джере- лом величезної енергії; характерний приклад вивільнення енергії сильної взаємодії — Сонце. Отже, фундаментальні фізичні взаємодії за- безпечують єдність опису фізичних процесів у просторах гранично малому і гранично ве- ликому — у мікро- та мегасвіті, у світі елемен- тарних частинок і в усьому Всесвіті. Нині при- родознавство перебуває на шляху до реалізації великої мети — створення єдиної теорії (теорії супергравітації) не лише переносників усіх фундаментальних взаємодій (гравітаційної, слабкої, електромагнітної та сильної), а й час- тинок, з яких складається речовина (кварків і лептонів). У супергравітації передбачається об’єднати їх у єдиній теорії матерії (речовини й поля), а для цього потрібно розв’язати ще багато найскладніших проблем, за якими від- криється нове поле досліджень. 2. Астрономічна наука. Астрономічна наука у XX ст. кардинально змінилася [9—11], об’єктом її досліджень стала фізична реальність у складі трьох якісно не- звідних один до одного рівнів: мікро-, макро- і мегасвітів; теоретичний базис доповнився ре- лятивістською і квантовою механікою, кван- товою теорією поля, а емпіричний базис став усехвильовим — крім спостережень на всіх діапазонах електромагнітних хвиль, стала до- ступною інформація космічних променів, ней- тринних потоків і гравітаційних хвиль. Змінюється місце астрономії в системі на- укового знання, вона зближується не лише з 36 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ природничо-математичними, а й з гуманітар- ними науками, філософією. На зміну класич- ному прийшов «некласичний» спосіб пізнан- ня, основою нової астрономічної картини світу стає образ нестаціонарного, динамічного, ево- люціонуючого Всесвіту. Неоднозначно вирі- шується питання про унікальність Всесвіту як об’єкта космології, істотно змінюються тракту- вання сутності простору й часу. Встановлено теоретично і підтверджено спостереженнями, що близько 80 % усіх атомів у Всесвіті — це атоми водню; решта — пере- важно атоми гелію. Більш важкі атоми (залізо, магній, кремній, кисень та ін.) у Всесвіті ста- новлять мізерно малу частину. Планетогенез — повсюдне явище еволю- ції матерії, як мінімум у кожної третьої зір- ки є власна планетна система. Будова планет шарувата, складається з кількох сферичних оболонок, що різняться за хімічним складом, фазовим станом, щільністю та іншими харак- теристиками. Зірка — динамічна, спрямовано змінна плаз- мова система. Нашому спостереженню доступ- ні близько 2 млрд зірок. У зірках зосереджена основна маса (98—99 %) видимої речовини у відомій частині Всесвіту, кожна з них — потуж- не джерело енергії. Міжзоряне середовище тісно пов’язане із зірками, між ними відбувається кругообіг ре- човини: міжзоряне середовище → зірки → між- зоряне середовище, у процесі якого міжзоряне середовище збагачується створюваними в над- рах зірок хімічними елементами. Близько 85 % усіх хімічних елементів, важчих за гелій, вини- кли на світанку нашої Галактики, приблизно 15 млрд років тому. Основна складова міжзо- ряного середовища — міжзоряний газ, який, як і в зірок, складається переважно з атомів водню (∼90 % усіх атомів) і гелію (∼8 %); 2 % — інші хі- мічні елементи (в основному кисень, вуглець, азот, сірка, залізо та ін.). Загальна маса міжзо- ряного газу в нашій Галактиці становить ∼2 % маси усієї її речовини. З цієї речовини щороку утворюється приблизно 10 нових зірок. Галактики — це гігантські зоряні системи (до 1013 зірок), наша Галактика складається приблизно з 200 млрд зірок. Сонячна систе- ма обертається навколо центра Галактики зі швидкістю ∼220 км/с. Середні відстані між га- лактиками в групах і скупченнях приблизно в 10—20 разів перевищують розміри найбільших галактик. Сукупність галактик усіх типів, ква- зарів, міжгалактичного середовища утворює Метагалактику — доступну спостереженням частину Всесвіту, однією з найважливіших властивостей якої є її постійне розширення. Всесвіт як ціле вивчає окрема астрономічна наука — космологія. Згідно з емпіричними да- ними, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, що еволюціонує, розширюється під впливом гравітаційних взаємодій. Теоретичним ядром космології є нестаціонарна релятивістська те- орія тяжіння. Теоретичне моделювання май- бутнього Всесвіту суттєво різниться у «відкри- тій» і «закритій» моделях. «Закрита» модель представляє Всесвіт як грандіозну осцилюючу систему з періодом розширення й стискання ∼100 млрд років. До того ж від одного циклу до іншого деякі загальні параметри Всесвіту (Метагалактики), його закони можуть зміню- ватися. Наприклад, можуть змінюватися фун- даментальні фізичні константи. На противагу цьому у «відкритих» у нескінченність космо- логічних моделях розробляються сценарії «теплової смерті» Всесвіту. Приблизно через 1019 років більша частина зірок залишать свої галактики й поступово перетворяться на чорні карлики. Центральні області галактик колап- сують з утворенням чорних дір і припинять своє існування. З позицій сучасної науки гіпотеза про існу- вання позаземних цивілізацій має об’єктивні підстави: уявлення про матеріальну єдність сві- ту, про еволюцію матерії як її загальну власти- вість; дані природознавства про закономірний, природний характер походження і еволюції життя, про походження та еволюцію людини на Землі; Сонце — типова, рядова зірка нашої Галактики; фізичні умови в Космосі настільки різноманітні, що можуть стати джерелом будь- яких структур високоорганізованої матерії. Утім, не спростовано і протилежне твер- дження, що Людство самотнє, якщо не у всьому ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 37 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Всесвіті, то хоча б у нашій Галактиці. Тим біль- ше, що з нього випливає висновок про унікаль- ну важливість досягнень земної цивілізації. Не виключено, що наша планета Земля є найви- щим рівнем розвитку всього або, принаймні, частини Всесвіту, і в Людстві сконцентровано всі основні результати, підсумки саморозвитку Світу, Природи. 3. Біологічна картина світу. Біологічну картину світу представлено біо- логією, світом живого і виникненням людини та суспільства (антропосоціогенезом) [11, 12]. 3.1. Біологія. В основі сучасної біології ле- жать п’ять фундаментальних теорій, що поєд- нують усі біологічні дисципліни в єдину науку про живу матерію. 1. Клітинна теорія припускає, що все живе складається не менш ніж з однієї клітини, яка є основною функціональною одиницею кожного організму. Ця теорія описує структуру клітин, їх поділ, взаємодію із зовнішнім середовищем, склад внутрішнього середовища та клітинної оболонки, функціонування клітини. У кожній клітині будь-якого живого організму міститься три основні види макромолекул: ДНК (дезок- сирибонуклеїнова кислота), РНК (рибонукле- їнова кислота) і білки. Основою життєдіяль- ності клітини є синтез білка. Для здійснення цього процесу в клітинах усіх живих організ- мів є спеціальні органели — рибосоми. 2. Синтетична теорія еволюції будується на таких принципах і поняттях: елементарною «клітиною» біологічної еволюції є популяція; елементарний еволюційний матеріал — це му- тації (генні, хромосомні, геномні — зміни чис- ла хромосом, зміни позаядерних ДНК та ін.); спадкові ознаки популяції змінюються з поко- ління в покоління під впливом елементарних еволюційних факторів, таких як мутаційний процес, популяційні хвилі, ізоляція, природ- ний добір. 3. Теорія гена. Усі живі істоти на Землі, як ті, що живуть нині, так і вимерлі, походять від спільного предка або спільної сукупності генів. Усі основні властивості живого немис- лимі без спадкової передачі властивостей у ряді поколінь. Спільний предок усіх живих іс- тот з’явився на Землі близько 3,5 млрд років тому. Ген — неподільна корпускула спадковос- ті, її «квант» — у мутаціях змінюється як єди- не ціле; гени, локалізовані в одній хромосомі, передаються сукупно. Ознаки (розвиток, ріст і функціонування) живих організмів переда- ються між поколіннями разом з генами, що зберігаються в одній або декількох хромосо- мах. Хромосома — це довгий ланцюжок ДНК, на якому міститься безліч генів. Якщо ген ак- тивний, то генетична інформація реалізується синтезом білка, кодованого геномом за допо- могою двох матричних процесів: транскрипції (переписування генетичної інформації у фор- му РНК на основі інформації у формі ДНК) і трансляції генетичного коду в амінокислотну послідовність (перенесення інформації з РНК за посередництва рибосом на білкову форму). 4. Гомеостаз — саморегуляція, здатність від- критої системи (яка обмінюється речовиною, енергією та/або інформацією з навколишнім середовищем) зберігати сталість свого вну- трішнього середовища за допомогою скоорди- нованих реакцій на підтримання динамічної рівноваги. Усі живі істоти, як багатоклітинні, так і одноклітинні, здатні підтримувати гоме- остаз. На клітинному рівні, наприклад, підтри- мується незмінною кислотність (рН) внутріш- нього середовища; на рівні організму в тепло- кровних тварин — стала температура тіла. 5. Енергія — єдина міра різних форм руху та взаємодії матерії, міра переходу руху матерії з одних форм в інші. Центральним законом є закон збереження енергії. Виживання будь- якого організму залежить від постійного над- ходження енергії. Енергія черпається з їжі і за допомогою хімічних реакцій використовується для побудови й підтримки структури та функ- цій клітин. Частина отриманої енергії витрача- ється на нарощування біомаси й підтримання життя, інша частина втрачається у вигляді те- пла та відходів життєдіяльності. 3.2. Світ живого. Згідно із сучасними уяв- леннями, життя виникло з неживої речовини в результаті природних процесів еволюції мате- рії, що відбувалися спочатку мільярди років у Всесвіті, а потім багато мільйонів років на Зем- 38 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ лі. Від неорганічних сполук до органічних, від органічних сполук до біологічних об’єктів — такі послідовні стадії процесу зародження життя. Це був природний процес, пов’язаний з припливом енергії, що відбувався у специфіч- них умовах, яких зараз на Землі немає. Для всіх живих організмів характерні такі найважливіші ознаки, як обмін речовин, рух- ливість, подразливість, ріст, розмноження, пристосовність. Усі разом вони властиві тільки світу живого і у своїй сукупності є критеріями, що відрізняють живе від неживого. Сутність живого сконцентрована в такому явищі, як «самовідтворення зі зміненням», яке здійсню- ється на основі матричного принципу синте- зу макромолекул. У його основі — унікальна здатність до ідентичного самовідтворення основних керуючих систем (ДНК, хромосом і генів). Життя на Землі надзвичайно різноманітне [12]. Воно представлене ядерними й доядер- ними, одно- і багатоклітинними організмами (грибами, рослинами і тваринами), що нале- жать до різних типів, класів, рядів, родин, ро- дів, видів та популяцій. Усі вони — результат історичної еволюції світу живого, узагальне- ною характеристикою якого є шість основних структурних рівнів життя: молекулярний, клі- тинний, організмений, популяційно-видовий, біогеоценотичний і біосферний. 3.3. Антропосоціогенез — це перехід від еволюції біологічної форми матерії (за допо- могою мутаційного процесу, популяційних хвиль, дрейфу генів, ізоляції й природного до- бору) на вищий рівень розвитку — соціальний, як більш прогресивний, оперативний, з необ- меженим потенціалом. Біологічна еволюція людини не переривається (зберігаються деякі форми природного добору, відбувається істо- ричне змінення психофізичних функцій, по- глиблюється диференціація на групи за біоло- гічними параметрами, зростає роль емоційних, вольових та інших психологічних факторів). Проте на еволюцію дедалі більше впливає со- ціальність, а саме: • антропоморфні зміни (прямоходіння, змі- на пропорцій тіла, розвиток кисті руки і най- важливіше — головного мозку); • цілеспрямована трудова діяльність; • суспільний спосіб життя, керування влас- ними інстинктами (соціальні заборони, виник- нення родини та приватної власності); • розвиток мови, свідомості; людська сві- домість — це структура, завдяки якій стають Рис. 2. Генеалогічне дерево люди- ни: 1 — плезіадацис, 2 — дріопітек африканський, 3 — рамапітек, 4 — австралопітек, 5 — австралопітек войсен, 6, 7 — Homo erectus, 8 — неандерталець, 9 — Homo sapiens, 10 — сучасна людина ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 39 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ можливими ідеальне відтворення дійсності, постановка цілей, пошук способів вирішення проблем, досягнення мети. У ході антропосоціогенезу отримано прин- ципово новий тип відносин особини із середо- вищем проживання, що полягає в систематич- ному виготовленні знарядь праці штучними засобами їх обробки (рис. 2) [13]. Революцій- ний внесок праці в еволюцію людини полягає в такому: • виявляє об’єктивні, незалежні від суб’єкта, властивості предметів і знарядь праці; • результати й знаряддя праці розвивають- ся за об’єктивними закономірностями; • трудовий процес сприяє виробленню й накопиченню знань про світ, споконвічно має суспільну природу, оскільки передбачає поділ праці; • під впливом праці змінюється психологія людини: розвиваються мислення, цілеспрямо- ваність, уява, чуттєве відображення, вольові якості, тобто свідомість; • праця, суспільне виробництво спричиню- ють формування системи соціального спадку- вання набутих знань, навичок і досвіду. Зі становленням процесу виготовлення зна- рядь праці стався один із найважливіших якіс- них стрибків у розвитку буття: з біологічного світу завдяки трудовій діяльності виокремила- ся нова форма матерії — людське суспільство. Еволюція поділу праці, первинних виробни- чих відносин обмежує біологічні інстинкти морально-соціальними заборонами, формую- чи первісно-родову общину, яка від тваринно- го стада відрізняється принаймні трьома істот- ними ознаками: • морально-соціальні заборони стосуються всіх членів родової общини; • вони принципово не зводяться до інстинк- ту самозбереження, а подекуди і суперечать йому; • морально-соціальні заборони мають ха- рактер зобов’язань, порушення яких карається громадою як єдиним цілим. Виділяють три найпростіші, загальноприй- няті для виду Homo sapiens морально-соціальні вимоги, що створюють віковічний фундамент, на який надбудовується все різноманіття піз- ніших моральних цінностей і норм: • абсолютна заборона на вбивство однопле- мінника; • абсолютна заборона на кровозмішення; • вимога підтримки життя будь-кого з од- ноплемінників, незалежно від його пристосо- ваності до життя. Ставши постійною складовою побуту, пра- ця зумовила зародження соціальних відносин, свідомості, мислення, мови, тобто остаточне перетворення тварини на людину. Виготовлення усе досконаліших знарядь праці спричинило появу більш складних відно- син у співтоваристві, матеріалізувало зростаю- чий обсяг знань, умінь, навичок з кооперації різних видів діяльності, що сприяло еволюції структури та збільшенню об’єму мозку, який є високорозвиненою матеріальною системою, здатною здійснювати розумову діяльність, опе- руючи ідеальною моделлю світу. У свою чергу, розумова діяльність стала більш досконалою альтернативою генетичній формі передання й накопичення інформації від покоління до по- коління, заклала основи соціальних відносин та їх еволюції. Розумова діяльність дає змогу людині пізнавати світ, формувати своє став- лення до нього, виражати свої потреби, інте- реси й цілі, регулювати свою поведінку. Генезис і розвиток розумової діяльності не- розривно пов’язані з генезисом і розвитком мови, мовлення. Генетичний і лінгвістичний канали передачі інформації еволюціонують за одним принципом (передача інформації зі змі- ненням і добір). Генезис свідомості, становлен- ня мови й мовлення завершилися при переході до первіснообщинного ладу (35—40 тис. років тому), що означало повну перемогу соціальних факторів розвитку людини над біологічними, завершення антропосоціогенезу. Дисциплінарна структура науки На сучасному етапі наукова інформація по- двоюється кожні 15 років. Над породженням і збереженням цих знань для людства працюють уже понад 8000 наукових дисциплін [14]. 40 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Здавалося б, наукове знання досягло того рівня, коли суспільству під силу розв’язати будь-яку проблему сучасності, для чого до- статньо лише зібрати наукове знання в єдину наукову картину світу, однак це визнають не- можливим через актуальну нескінченність, по- стійну мінливість дійсності, а також скінчен- ність наявних знань про неї. На цьому шляху динаміку дисциплінарної структури науки синтезують на основі результатів аналізу ін- дексів цитування [15, 16] у формі просторових карт, які враховують усі різновиди дисциплі- нарних взаємодій [17—22]: • мультидисциплінарність (полідисциплі- нарність); • плюридисциплінарність; Рис. 3. Варіант карти науки на основі результатів аналізу індексів цитування [27] ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 41 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ • міждисциплінарність; • інтердисциплінарність; • кросдисциплінарність; • трансдисциплінарність. На основі публікацій у наукових журналах створено більш як 20 дисциплінарних карт гло- бальної структури всієї науки [23—27] для різ- них періодів, різної обґрунтованості, детальнос- ті й візуальної форми (наприклад, див. рис. 3). Більш інформативними є дисциплінарні карти (наприклад, див. рис. 4), синтезовані на основі даних онлайн-взаємодій користувачів, записаних у файлах реєстрації академічних порталів мережі [28], оскільки: число реєстро- ваних взаємодій істотно перевищує число циту- вань; файли реєстрації фіксують взаємодії всіх споживачів академічних порталів; реєстрацій- ні набори даних відображують академічну ди- Рис. 4. Варіант карти науки на основі даних онлайн-взаємодій користувачів [28] 42 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ наміку в реальному масштабі часу. Однак, не- зважаючи на всю наочність і обґрунтованість, ці карти дійсні лише на конкретний момент розвитку науки, в них не виявлене стабільне ядро або структура граничного переходу, а сам процес еволюції науки сприймається як явно недетермінований. На сьогодні пошук порядку в цьому «динамічному хаосі» структури науки з побудовою єдиної наукової картини світу — це пошук упорядкованості еволюції матерії як єдиного впорядкованого середовища, що поєд- нує фізичну й духовну сутність світу, а також причини та приховані механізми цієї еволюції [14]. Наукову картину світу на основі єдиного впорядкованого середовища називають транс- дисциплінарною картиною світу. Трансдисциплінарна картина світу Трансдисциплінарність — створення загальної системи аксіом, когнітивних схем для певного набору дисциплін, спільність на рівні дослід- ницьких програм у вирішенні життєво важли- вих проблем; строгість, відкритість і толерант- ність — фундаментальні ознаки трансдисци- плінарного підходу й бачення [29, 30]. На відміну від міждисциплінарності з влас- тивим їй перенесенням техніки й методів з інших галузей науки трансдисциплінарність припускає «функціональний синтез методо- логій», створення на їх основі зовсім нових дослідницьких концепцій. Формою організа- ції трансдисциплінарних досліджень стають «гібридні співтовариства», які створюються для вирішення актуальних проблем суспіль- ства, тобто починає переважати проблемно- орієнтована організація науки [21]. Зміни ж у сутності досліджень пов’язані з: 1) включенням наукових результатів у про- цеси прийняття соціальних, політичних і еко- номічних рішень; 2) розширенням дослідницького інструмен- тарію; 3) контекстною залежністю досліджень від умов реалізації та застосування результатів; 4) посиленням відповідальності вчених за наслідки використання наукових результатів; 5) формуванням нових засобів комунікації з громадськістю щодо використання наукових результатів; 6) зміною суті і форми експертизи завдяки участі в ній, нарівні з ученими, широкої гро- мадськості. Сутність трансдисциплінарної інтерпретації полягає в тому, щоб на основі власного «образу світу» виявити ознаки і відносини, які не мож- на виявити або пояснити лише дисциплінар- ними теоріями та методами. Загальні закони еволюції Концепція глобального еволюціонізму всю іс- торію Всесвіту вважає єдиним процесом само- організації, саморозвитку матерії, в якому всі її складові спадково і генетично пов’язані між собою системою загальних законів еволюції ієрархічних структур: • спрямованість розвитку дійсності на підви- щення структурної складності, організованості; • нове виникає як результат відбору най- ефективніших структур; • якісно новий рівень організації дійсності самостверджується тоді, коли включить у себе попередній рівень розвитку; • перехід на вищий рівень структур дій- сності стає дедалі менш імовірним, однак його можливість згодом реалізується; • перехід дійсності на черговий якісно но- вий рівень структур потребує все менше часу. Хоча поле можливих шляхів еволюції для кожного більш високого рівня структур дій- сності ширше від попереднього, підвищення інтенсивності, прискорення процесів, що від- буваються в ньому, дозволяє швидше (селек- ційно) вибрати перехід на наступний рівень організації. Прикладів, які це підтверджують, є безліч [31], зокрема розвиток суспільства. Сьогодні концепція глобального еволюціо- нізму слугує регулятивним принципом проце- су пізнання, який поєднує в єдине ціле загальні закони буття і орієнтує сучасну науку на вияв- лення конкретних закономірностей глобальної еволюції природи на всіх її структурних рів- нях, на всіх етапах її самоорганізації [31]. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 43 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Самоорганізація — здатність складних сис- тем до спонтанного впорядкування (просто- рової, часової або функціональної структури) завдяки погодженій взаємодії багатьох її еле- ментів у відкритих, сильно нерівноважних і нелінійних середовищах. Основні закони самоорганізації складних систем вивчають- ся синергетикою у формі багатоваріантної і неоднозначної поведінки багатоелементних структур, що розвиваються від простого до складного внаслідок відкритості, притоку ма- терії, енергії, інформації ззовні, нелінійності внутрішніх процесів, появи особливих режи- мів із загостренням і наявністю більш як од- ного стійкого стану. До синергетики належать явища, які виникають у результаті спільної дії кількох факторів, кожний з яких окремо це явище не створює [9, 10, 31]. Математичний апарат синергетики склад- ний, скомбінований з різних галузей теоретич- ної фізики: нелінійної нерівноважної термоди- наміки, теорії катастроф, теорії груп, тензорно- го аналізу, нерівноважної статистичної фізики, але все ж таки недостатній для вирішення за- вдань, що стоять перед сучасною наукою. Голо- вна ідея синергетики — це виникнення порядку й організації з безладу та хаосу внаслідок про- цесу самоорганізації, який розвивається через послідовність структур, що підтримують свою цілісність. Загальну схему процесу еволюції можна представити так [32]: • відносно стабільний n-й стан еволюції втрачає стійкість; • нестійкість, що виникла, спричинює дина- мічний процес самоорганізації системи, який породжує нові стійкі структури (n+1)-го ево- люційного стану; • після n-го еволюційного циклу починаєть- ся новий (n+1)-й цикл; • реальна еволюція ніколи не закінчується, і весь процес має структуру спіралі. Ієрархія структури світу Найважливіші фази еволюції навколишнього світу вибудовуються в багаторівневу ієрархію вкладених систем (рис. 5), кожна з яких також є унікальною багаторівневою ієрархією вкла- дених шарів систем. Основні фази еволюції мають такі рівні [33, 34]: • космічна еволюція — Великий вибух, утво- рення елементарних частинок, атомів і моле- кул, виникнення галактик, зірок і планет, утво- рення «фотонного млина»; • хімічна еволюція — утворення системи хі- мічних елементів і речовин, органічних і неор- ганічних сполук, полімеризація органічних молекул у ланцюги; • геологічна еволюція — утворення структур земної кори, гір, вод тощо; • еволюція протоклітини — самоорганізація біополімерів і зберігання інформації на моле- кулярному рівні, просторова індивідуалізація, виникнення молекулярної мови; • дарвінівська еволюція — розвиток видів тварин і рослин та їх взаємодія, виникнення планетарної екосистеми; • еволюція людини — розвиток праці, мови й мислення; • еволюція суспільства — розвиток розподі- лу праці, громадської організації, техніки, сус- пільних формацій та ін.; • еволюція інформації — розвиток науки, інформаційних технологій, систем знання, зв’язку, інформаційної взаємодії тощо; Рис. 5. Сферична ієрархія еволюції дійсності 44 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ • еволюція глобалістики — націлена на до- сягнення безпеки планетарної соціоприродної системи, яка забезпечує виживання людства і його невизначено тривале існування, з надан- ням особливого значення космоглобалістиці, яка фіксує еволюцію діяльності людини за межами планети. Кожний шар вертикальної ієрархії представ- лено множиною систем, пов’язаних внутріш- ньорівневими «горизонтальними» зв’язками і керованих системами вищого рівня, що галь- мують або активізують процеси еволюції сис- тем нижчого рівня (рис. 6). Наявність горизонтальної (організації сере- довища в просторово-часовому континуумі) і вертикальної (стрибок в еволюції) вкладеності становить сутність ієрархічного розшарування світу: поза простором-часом немає об’єктів, а без об’єктів немає самого простору-часу [35]. Рівні ієрархічної структури постійно вза- ємодіють у процесі еволюції самоорганізову- ваних систем у напрямі наростання складності й упорядкованості елементарних компонентів структур i-го рівня. Цей процес супроводжу- ється надходженням матерії, енергії та/або ін- формації ззовні і зворотним зв’язком — пере- дачею матерії, енергії та/або інформації кож- ного i-го рівня ієрархічної структури одному або послідовності кількох нижчих (вкладених) рівнів еволюції дійсності. Видається, що еволюція дійсності зводить- ся до безперервної зміни поточних проблем на проблеми наростаючої складності й творчої ді- яльності природи, що полягає в ітераційному повторенні фундаментальної послідовності чотирьох подій, виявленої К. Поппером [36] для пізнавальної діяльності: прояв проблемної ситуації, нелінійне породження гіпотез щодо вирішення адекватної проблеми (у формі мате- ріальних, енергетичних та/або інформаційних структур), усунення помилок пробних рішень та об’єктивне виникнення нової актуальної проблеми. Ключову активну роль у процесах самоорга- нізації природи відіграє наявність міжрівнево- го зворотного зв’язку, який поєднує негативний зворотний зв’язок з позитивним зворотним зв’язком так, що пригнічуються процеси ниж- ніх рівнів, які гальмують структуроутворення верхніх рівнів, і навпаки, посилюються процеси нижніх рівнів, які підтримують структуроут- ворення верхніх рівнів. Негативний зворотний зв’язок стабілізує процес структуроутворення, тоді як позитив- ний зворотний зв’язок збільшує зміни в систе- мі, підсилюючи слабкі збурення до радикальної зміни поточних структур. Для кожної системи є певний оптимальний «коридор нелінійнос- ті», що сприяє структуроутворенню [9, 35]. Взаємодія і конкуренція позитивного та не- гативного зворотних зв’язків формують гар- монійну реальність із потенційного поля ево- люції. На підтвердження цього ефекту можна навести приклад сучасного процесу еволюції інформації: стимулюється розвиток тих органі- заційних структур попереднього рівня (рівень еволюції суспільства), що сприяють розвитку рівня інформації, і пригнічується діяльність суспільних структур, державних інституцій, які не ефективні для прогресу рівня інформа- ції. Більш того, нові інформаційні технології (рівень еволюції інформації), які є підсилюва- чем, каталізатором індивідуального інтелекту, створюють нові, сприятливіші умови для про- гресу глибшого рівня еволюції — для подаль- шої біологічної еволюції людини в напрямі роз- витку саме творчих її здібностей. Нарешті, цей самий рівень еволюції інфор- мації впливає на рівень дарвінівської еволюції, стабілізуючи екологічні процеси природи в інтересах збереження середовища проживан- ня, виживання й прогресу інформаційного Рис. 6. Ієрархія рівнів (шарів) структури світу ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 45 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ суспільства, тобто, по суті, в напрямі ство- рення й функціонування ноосфери (як якісно нового стану біосфери), яка обґрунтована її очевидною необхідністю: «Людство, як жива речовина, нерозривно пов’язане з матеріально- енергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі — з її біосферою. Воно не може фізично бути від неї незалежним ні на хвили- ну» [37]. Реалізація цієї мети вимагає не лише високого рівня розвитку науки, оволодіння методами управління розвитком біосфери та створення необхідних для цього засобів, а й організації консолідованої поведінки всього людства. Ці процеси становлять сутність ноо- сферогенезу, проблеми якого вивчає наука під назвою ноосферологія. Організаційне управління Уся множина структур організаційного управ- ління наукою обмежена академічною наукою, наукою у сфері освіти й корпоративною на- укою. Конкретна комбінація цих структур у кожній країні визначається структурою дер- жавного рівня управління, повнотою охо- плення національною наукою дисциплінарної структури світової науки, усталеними тради- ціями тощо [38]. Основна тенденція наукової політики ХХІ ст. — це мережева організація інноваційної діяльності задля вирішення проблем життєді- яльності суспільства з високим рівнем розви- тку мереж знань, заснованих як на соціальних взаємодіях, так і на використанні новітніх ін- терактивних комунікаційних технологій. Ор- ганізація науково-інноваційної мережі вклю- чає формування структури науково-дослідних установ на принципах мережі, підвищення наукового рівня та інноваційності результа- тів дослідницьких робіт. Для прикладних до- сліджень і розробок доцільною є організація спеціальних структур «під проблему», під кон- кретне завдання зі створення конкурентної пе- реваги в певній галузі, з можливістю фінансу- вання як з бюджету, так і замовником [39]. Вирішення проблеми підвищення ефектив- ності наукових досліджень полягає у створенні системи представлення й використання знань у канонічній (тобто в явній, уніфікованій, кон- структивній) формі [3], втіленні необхідних і достатніх умов для дієвого функціонування сталого знання як товару та стимулювання цього процесу. Головним засобом досягнення цих умов має стати вирішення численних на- укових проблем, орієнтованих на створення системи нових комп’ютерних інформаційних технологій, адекватних природним процесам розв’язання проблем у науці [3—5]. Очевидно, що надання знанням ринкової ціни і вартості зумовить безпосередню участь науки в економічній діяльності суспільства з усіма її позитивними ознаками й наслідками, що ведуть до більш ефективного (порівняно із сучасним) використання потужних меха- нізмів регулювання ринкових відносин, як додаткового стимулу розвитку науки. При цьому головний ефект вбачається у створенні найсприятливіших нових умов для еволюції спостережуваних уже зараз позитивних явищ цивілізації, які полягають у розвитку популяції індивідуальних людино-машинних інтелек- туальних систем, де інформаційні технології відіграють роль каталізатора, підсилювача ін- дивідуального інтелекту. Завдяки можливості безперервного накопичення знань нові інфор- маційні технології стануть засобом заохочення розвитку творчих здібностей людини, реаліза- ції особистих амбіцій і поліпшення власного соціального статусу на основі накопиченого інтелектуального капіталу. Висновки Механізми еволюції природи і її складових да- леко ще не пізнані. Однак, незважаючи на об- меженість наших знань, все ж таки вбачається деяка загальна логіка цього процесу. Її суть полягає в безперервній творчості й відборі все нових структур ієрархії дійсності в контексті прямої і зворотної міжрівневої передачі ре- зультатів творчості, а також припливу ззовні матерії, енергії та/або інформації. При цьому кожен рівень функціонує за власними закона- ми, зберігаючи певну автономію, а поступове 46 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ накопичення змін час від часу переривається парадигмальними перетвореннями його струк- тури. Очевидно, що саме ця логіка має стати осно- вою еволюції прогресивних інтелектуальних систем. Організація мережевих, ієрархічних структур — це загальний процес еволюції ве- ликих систем. Тенденція є такою, що велика кількість створюваних функціонально різно- рідних і територіально розподілених інтелек- туальних систем у перспективі об’єднаються в деяку глобальну інформаційно-знаннєву інфраструктуру, аналогічну нейромережевій структурі людського мозку. При цьому ін- формаційна підтримка наукових досліджень повин на бути адекватною структурній ієрархії природи. Мережа трансдисциплінарних знань, сьо- годні поки що відсутня, в майбутньому стане надбудовою над нинішньою інтернет-мережею, яка, у свою чергу, еволюціонує в напрямі Seman- tic Web [30]. З іншого боку, в останні роки ін- тенсивно розвиваються сенсорні вимірювальні мережі, забезпечуючи Інтернет первинною ін- формацією про навколишній світ. Йдеться про єдину сенсорну мережу Cence — Central Ner- vous System for Earth, яка повинна будуватися на основі стандартів відкритих універсальних протоколів та інтерфейсів і мати властивості самоорганізації, самовідновлення й динамічної адаптації структури залежно від змін зовніш- нього середовища [40]. Розвитку такої мережі первинної інформації сприяє сучасний стан і амбіційні плани промисловості й технологій мікро- і наноелектромеханічних систем (сен- сорів), тенденції до їх інтелектуалізації та осна- щення засобами радіозв’язку [40, 41]. У підсумку сучасний Інтернет перетворю- ється на багаторівневу глобальну інформа- ційну мережу, що поєднує засоби й технології одержання первинної інформації про навко- лишній світ, системи одержання й обробки формалізованих знань та надання на їхній основі сервісів у вигляді розв’язків конкрет- них задач користувача [30]. Отже, запропоновано оновлену ін фор ма цій- но-знаннєву інфраструктуру функціонування знань у суспільстві, що технологічно забезпе- чує продуктивну взаємодію всіх її компонентів в умовах, сприятливих як для прогресу самої науки, так і для розвитку креативного суспіль- ства. REFERENCES 1. Popov A.I. Innovative Economy: Lecture. (Tambov, 2008). [in Russian]. [Попов А.И. Инновационная экономика: лекция. Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2008]. 2. Grosul V.A. Byuleten Mizhnarodnogo Nobelivskogo ekonomichnogo forumu. 2010. 1(1): 76. [Гросул В.А. Проблеми інноваційної діяльності в Україні. Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. 2010. Т. 1, № 1. С. 76—82]. 3. Palagin A.V., Kurgaev A.F. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2009. (3): 14. [in Ukrainian]. [Палагін О.В., Кургаєв О.П. Міждисциплінарні наукові дослідження: оптимізація системно-інформаційної підтримки. Вісн. НАН України. 2009. № 3. С. 14—25]. 4. Kurgaev A.F., Palagin A.V. In: Information Models of Knowledge. (eds. K. Markov, V. Velychko, O. Voloshin). (Kiev, Sofia, 2010). P. 11. [in Russian]. [Кургаев А.Ф., Палагин А.В. Проблема эффективности междисциплинарных исследований. В кн.: Information Models of Knowledge (eds. K. Markov, V. Velychko, O. Voloshin). Kiev, Sofia, 2010. С. 11—17]. 5. Kurgaev A.F., Palagin A.V. The Problem of scientific research effectiveness. Int. J. Inf. Theor. Appl. 2010. 17(1): 88. 6. Braman S. Transformations of the Research Enterprise. Educause Rev. 2006. 41(4): 26. 7. Beers P.J., Bots P.W.G. Eliciting conceptual models to support interdisciplinary research. J. Inf. Sci. 2009. 35(3): 259. 8. Kurgaev A.F. Problem orientation of computer systems architecture. (Kyiv: Stal, 2008). [in Russian]. [Кургаев А.Ф. Проблемная ориентация архитектуры компьютерных систем. Киев: Сталь, 2008]. 9. Naydysh V.M. Concepts of modern science. (Moscow: Alpha-M; INFRA-M, 2004). [in Russian]. [Найдыш В.М. Концепции современного естествознания: учеб. М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2004]. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 47 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ 10. Karpenkov S.H. Concepts of modern science. (Moscow: Akademicheskiy Proekt; Fond Mir, 2005). [in Russian]. [Карпенков С.Х. Концепции современного естествознания: учеб. М.: Академич. Проект; Фонд Мир, 2005]. 11. Sagan C. Cosmos. The Story of Cosmic Evolution, Science and Civilisation. (Abacus, 1983). [Саган К. Космос: Эволюция Вселенной, жизни и цивилизации. СПб.: Амфора, 2005]. 12. http://multiring.ru/course/biology/content/index.html. 13. http://www.twirpx.com/file/210789. [Иванов-Шиц А.К. Концепции современного естествознания или Вселенная, жизнь, разум: конспект лекций]. 14. http://www.anoitt.ru/tdbiblioteka/tdmetodol.php. [Мокий В.С. Методология трансдисциплинарности-4. Нальчик: АНОИТТ, 2014]. 15. Garfield E. Citation Indexing — Its Theory and Application in Science, Technology, and Humanities. (Philadelphia: ISI Press, 1983). http://www.garfield.library.upenn.edu/ci/title.pdf. 16. Bergstrom C.T. Exploring the network structure of science. The Eigenfactor Project. (Univ. Washington, 2009). 17. Berge G. Opinions and Facts. In: Interdisciplinarity: Problems of Teaching and Research in Universities. (Paris: OECD, 1972). P. 23—26. 18. Ackoff R.L. In: Research on general theory of systems. (Moscow: Progress, 1969). [in Russian]. [Акоф Р.Л. Системы, организация и междисциплинарные исследования. В кн.: Исследования по общей теории систем. М.: Прогресс, 1969. С. 134—164]. 19. Apostel L. Terminology and Соncept. In: Interdisciplinarity. Problems of Teaching and Research in Universities. (Paris: OECD, 1972). P. 77—102. 20. Lawrence R.J. Housing and health: From interdisciplinary principles to transdisciplinary research and practice. Fu- tures. 2004. 36(4): 488. 21. Kiyashchenko L.P., Grebenshchikova E.G. Modern Philosophy of Science: Transdisciplinary Aspects. (Moscow, 2011). [in Russian]. [Киященко Л.П., Гребенщикова Е.Г. Современная философия науки: трансдисциплинарные аспекты. М.: МГМСУ. 2011]. 22. Remadier T. Transdisciplinarity and its challenges: the case of urban studies. Futures. 2004. 36: 433. 23. Boyack K.W., Klavans R., Börner K. Mapping the backbone of science. Scientometrics. 2005. 64(3): 351. 24. Börner K. Mapping the Structure and Evolution of Science. 2006. http://grants2.nih.gov/grants/KM/OERRM/ OER_KM_events/Borner.pdf. 25. Boyack K.W. Using Detailed Maps of Science to Identify Potential Collaborations. Scientometrics. 2009. 79(1): 27. 26. Boyack K.W., Börner K., Klavans R. Mapping the Structure and Evolution of Chemistry Research. Scientometrics. 2009. 79(1): 45. 27. Klavans R., Boyack K.W. Toward a consensus map of science. J. Am. Soc. Inf. Sci. Technol. 2009. 60(3): 455. 28. Bollen J., Van de Sompel H., Hagberg A., Bettencourt L., Chute R., Rodriguez M.A., Balakireva L. PLoS ONE. 2009. 4(3): 1. 29. Palagin A.V. Transdisciplinarity Problems and the Role of Informatics. Cybernetics and Systems Analysis. 2013. 49(5): 643. 30. Palagin A.V. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2014. (7): 25. [in Ukrainian]. http://visnyk-nanu.org.ua/en/node/527. [Палагін О.В. Трансдисциплінарність, інформатика і розвиток сучасної цивілізації. Вісн. НАН України. 2014. № 7. С. 25—33]. 31. Haken H. Synergetics, an Introduction. Nonequilibrium Phase-Transitions and Self-Organization in Physics, Chemistry and Biology. (Springer, 1977). [Хакен Г. Синергетика. М.: Мир, 1980]. 32. Bekman I.N. Synergetics. [in Russian]. http://beckuniver.ucoz.ru/index/kurs_sinergetika/0-82. [Бекман И.Н. Синергетика. Курс лекций]. 33. Ebeling V., Engel A., Feistel R. Physik der Evolutionsprozesse. (Berlin: Akademie-Verlag, 1990). [Эбелинг В., Энгель А., Файстель Р. Физика процессов эволюции. М.: УРСС, 2001]. 34. Ursul A.D., Ursul T.A. NB: Filosofskiye issledovaniya. 2012. (1): 46. [in Russian]. http://e-notabene.ru/fr/article_116. html. [Урсул А.Д., Урсул Т.А. Универсальный (глобальный) эволюционизм и глобальные исследования. NB: Философские исследования. 2012. № 1. С. 46—101]. 35. Ryzhov V. Concept of synergy. [in Russian]. http://litcey.ru/geografiya/24769/index.html. [Рыжов В. Концепции синергетики. Электронный учебник]. 48 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 8 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ 36. Popper K.R. Evolutionary Epistemology. In: Evolutionary Theory: Paths into the Future. (Chichester, New York: John Wiley & Sons, 1984). P. 239—255. [Поппер К. Логика и рост научного знания. Избранные работы. М.: Прогресс, 1983]. 37. Vernadsky V.I. Uspekhi sovremennoy biologii. 1944. 18(2): 113. [in Russian]. http://vernadsky.lib.ru. [Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. Успехи современной биологии. 1944. Т. 18, № 2. С. 113—20]. 38. Facilitating Interdisciplinary Research. (Washington: The National Academies Press, 2004). 39. Fedulova L.I. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2013. (7): 34. http://www.visnyk-nanu.org.ua/en/node/1030. [Федулова Л.І. Інституційні зміни наукової сфери. Вісн. НАН України. 2013. № 7. С. 34—43]. 40. Mayskaya V. Elektronika: NTB (Electronics: NTB). 2012. (8): 100. [in Russian]. [Майская В. Амбициозные планы промышленности МЭМС. Электроника: НТБ. 2012. № 8. С. 100—105]. 41. Novikov V.N., Feduleva M.V. Datchiki & Sistemy (Sensors & Systems). 2012. (9): 38. [in Russian]. [Новиков В.Н., Федулева М.В. Распределенные измерительные системы на основе сетевых технологий. Датчики и системы. 2012. № 9. С. 38-41]. Стаття надійшла 18.05.2015. А.Ф. Кургаев, А.В. Палагин Институт кибернетики им. В.М. Глушкова НАН Украины просп. Академика Глушкова, 40, Киев, 03187, Украина К ВОПРОСУ ИНФОРМАЦИОННОЙ ПОДДЕРЖКИ НАУЧНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ Суть логики процесса эволюции природы состоит в непрерывном творчестве и отборе все новых структур ее ие- рархии в контексте прямой и обратной межуровневой передачи результатов творчества, а также притока извне материи, энергии и/или информации. Очевидно, что именно эта логика должна составить основу эволюции прогрессивных интеллектуальных систем, а информационная поддержка научных исследований должна быть адекватна структурной иерархии действительности. Предложена обновленная информационно-знаниевая инф- раструктура функционирования знаний в обществе, технологически обеспечивающая продуктивное взаимодей- ствие всех ее компонент в условиях, благоприятных для прогресса как самой науки, так и креативного общества. Ключевые слова: структура научной деятельности, научная картина мира, трансдисциплинарность, иерархия структуры действительности, эволюция действительности, повышенне эффективности научных исследований. A.F. Kurgaev, A.V. Palagin Glushkov Institute of Cybernetics of National Academy of Sciences of Ukraine 40 Glushkova Ave., Kyiv, 03187, Ukraine CONCERNING THE INFORMATION SUPPORT FOR RESEARCH The essence of the logic of nature evolution consists of continuous creating and selecting new structures of nature hier- archy in the context of direct and reverse transmission of creative level results and the incoming of the substance, energy and/or information from the outside. It is evident that this exact logic will become the basis of the progressive intellec- tual systems evolution and the structure of information support for research is to be adequate for the structure of sub- stance hierarchy. This article offers the updated information knowledge-based structure of the functioning of knowledge in society, which technologically provides the effective interaction of all of its components under the conditions that are conducive to the progress of both science and creative society. Keywords: structure of scientific activities, scientific worldview, transdisciplinarity, structure of substance hierarchy, evolution of substance, improving of scientific research efficiency.

До питання інформаційної підтримки наукових досліджень

Репозитарії

Схожі ресурси