Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін

В роботі пропонується концептуальний підхід щодо типології основних визначень стратегії розвитку підприємництва і стратегії організаційних змін у поєднанні на промислових підприємствах машинобудування. Визначено, що, оскільки кожна з цих стратегій грунтується на моніторингу і аналізі початкової ситу...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автори:	Холод, С.Б., Грушевський, С.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2014
Назва видання:	Вісник економічної науки України
Теми:	Наукові статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87408
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін / С.Б. Холод, С.В. Грушевський // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 128–131. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87408
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-874082015-10-19T03:02:09Z Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін Холод, С.Б. Грушевський, С.В. Наукові статті В роботі пропонується концептуальний підхід щодо типології основних визначень стратегії розвитку підприємництва і стратегії організаційних змін у поєднанні на промислових підприємствах машинобудування. Визначено, що, оскільки кожна з цих стратегій грунтується на моніторингу і аналізі початкової ситуації на підприємстві, «як є», прогнозі і моделюванні можливих сценаріїв його розвитку, задає основні цілі змін, з урахуванням сукупного потенціалу, і визначає способи їх досягнення, «як повинно бути», то, відповідно, пропонується типологія основних стратегій, прогнозних напрямків і систем управління. В работе предложен концептуальный подход к определению типологии основных параметров стратегии развития предприятия и стратегии организационных изменений в совокупности на промышленных предприятиях машиностроения. Определено, что, если каждая из этих стратегий базируется на мониторинге и анализе первичной ситуации на предприятии, «как есть», прогнозе и моделировании возможных сценариев его развития, определяет основные цели изменений, с учетом имеющегося потенциала, и определяет способы их достижения, «как должно быть», то, соответственно, предлагается структура типологии основных стратегий, прогнозируемых направлений и систем управления. The conceptual going is in-process offered near determination of typology of basic parameters of strategy of development of enterprise and strategy of organizational changes in an aggregate on the industrial enterprises of engineer. It is certain that, if each of these strategies is based on monitoring and analysis of primary situation on an enterprise, «as is», prognosis and design of possible scenarios of his development, determines the primary purposes of changes, taking into account present potential, and determines the methods of their achievement, «as must be», then, accordingly, the structure of typology of basic strategies, forecast directions and control system is offered. 2014 Article Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін / С.Б. Холод, С.В. Грушевський // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 128–131. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87408 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Холод, С.Б. Грушевський, С.В. Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін Вісник економічної науки України
description	В роботі пропонується концептуальний підхід щодо типології основних визначень стратегії розвитку підприємництва і стратегії організаційних змін у поєднанні на промислових підприємствах машинобудування. Визначено, що, оскільки кожна з цих стратегій грунтується на моніторингу і аналізі початкової ситуації на підприємстві, «як є», прогнозі і моделюванні можливих сценаріїв його розвитку, задає основні цілі змін, з урахуванням сукупного потенціалу, і визначає способи їх досягнення, «як повинно бути», то, відповідно, пропонується типологія основних стратегій, прогнозних напрямків і систем управління.
format	Article
author	Холод, С.Б. Грушевський, С.В.
author_facet	Холод, С.Б. Грушевський, С.В.
author_sort	Холод, С.Б.
title	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін
title_short	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін
title_full	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін
title_fullStr	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін
title_full_unstemmed	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін
title_sort	конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87408
citation_txt	Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін / С.Б. Холод, С.В. Грушевський // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 128–131. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT holodsb konkurentospromožnístʹâkmíravídpovídnostístrategíírozvitkuístrategííorganízacíjnihzmín AT gruševsʹkijsv konkurentospromožnístʹâkmíravídpovídnostístrategíírozvitkuístrategííorganízacíjnihzmín
first_indexed	2025-07-06T15:00:03Z
last_indexed	2025-07-06T15:00:03Z
_version_	1836910121712615424
fulltext	128 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Постановка проблеми у загальному вигляді. Маши- нобудування займає провідну позицію в структурі еко- номіки України. В Україні частка машинобудівного комплексу складає приблизно 15 % загального обсягу промислової продукції. Це досить незначний відсоток, порівняно з розвиненими країнами. Наприклад, у Япо- нії, Німеччині, США питома вага машинобудування у промисловій структурі становить від 40 % до 50 %. Не- зважаючи на те, що вітчизняне машинобудування забез- печує лише близько 67 % місткості внутрішнього ринку, майже половина вітчизняної машинобудівної продукції є експортоорієнтованою. До складу машинобудування входять понад 2800 підприємств, 230 організацій, що ви- конують наукові та науково-технічні роботи галузевого рівня, середньорічна чисельність промислово-виробни- чого персоналу перевищує 1,2 млн. осіб. У машинобуду- ванні зосереджено понад 15 % вартості основних засобів і майже 6 % оборотних активів вітчизняної промисло- вості та понад 22 % кількості найманих працівників [1]. За роки трансформації економіки машинобудів- ний комплекс країни зазнав тривалої руйнівної кризи, реформування відносин власності, структурних де- формацій і вийшов на шлях адаптації до умов ринкової кон’юнктури та освоєння нових промислових ринків. Ці процеси супроводжувалися значними втратами ви- робничого і кадрового потенціалу, більш ніж двократ- ним скороченням частки продукції машинобудування в промисловому виробництві, зниженням активності в інноваційно-інвестиційній діяльності тощо. Випереджаючий розвиток машинобудівної про- мисловості сприятиме розвитку внутрішнього ринку збуту споживчих та промислових товарів власного ви- робництва, створенню замкнених виробничих циклів, побудованих на коопераційних зв’язках між україн- ськими підприємствами. Проблема інвестування сфери машинобудування пов’язана з фінансуванням розвитку або модернізації ма- шинобудівних підприємств на тривалий термін вкладень та ризиком невчасного повернення або неповернення коштів. Крім того, підприємства для виживання в сучас- них умовах повинні впроваджувати різні технічні ново- введення, що посилює ризик. У зв’язку з цим, постає не- обхідність ефективного аналізу та оцінки інвестиційного ризику до початку інвестування, щоб потенційні інвес- тори мали змогу мати ясну картину реальних перспектив повернення коштів і одержання прибутку [2]. Сьогодні існує велика кількість як нових, так і вже ві- домих методологічних розробок, провідних кількісних ме- тодів вимірювання і управління ризиками, які з’явилися в останньому десятилітті. За минулі роки були розроблені ме- тоди, які дають змогу вимірювати і управляти всіма типами ризиків у межах усього підприємства. Проте, поки що не- має єдиного універсального підходу до оцінки інвестицій- ного ризику сфери машинобудування, що задовільняло би вимогам будь-якого підприємства. Така ситуація поясню- ється рядом причин: тривалістю реалізації інвестиційного проекту підприємствами машинобудування; значною кіль- кістю учасників проекту; можливим інтернаціональним характером проекту, що зумовлює додаткові види ризиків, наприклад, валютний ризик країни тощо [3]. Як відомо, аналіз ризику — це використання спеці- альних знань щодо дослідження економічних явищ та процесів в умовах невизначеності з метою отримання ін- формації для наступного прийняття управлінських рішень з урахуванням ризику. Оцінку інвестиційного ризику ма- шинобудівного підприємства можна проводити різними методами. В дослідженні проведена оцінка ризику за екс- пертним методом, методами чутливості, статистичним ме- тодом, кожен з яких має свою шкалу або критерії оцінки. Інвестиційна діяльність машинобудівних підпри- ємств здійснюється через реалізацію інвестиційних про- ектів, на які впливають багато факторів, серед яких осо- бливе місце займають невизначеність та ризик. Однією з проблем, з якою стикаються машинобудівні підприєм- ства — це залучення інвестицій, адже сьогодні інвестицій- ні процеси в Україні характеризуються невідповідністю інвестиційних вкладань інвестиційним потребам, скоро- ченням обсягу інвестицій, обмеженими можливостями фінансування інвестицій з різних джерел, що, в сукупнос- ті, впливає на відтворювальні процеси в країні, призводить до зростання ризику та несприятливих умов інвестування. Проте, в умовах ринкової трансформації економіки актуальною проблемою є розвиток інвестиційного ринку, залучення інвестицій в країну. Для активізації надходження світових інвестиційних ресурсів необхідне вирішення пи- тань інвестиційної привабливості країни в цілому та кож- ного об’єкту інвестицій (галузі, підприємства) зокрема [4]. Постає питання розробки і реалізації прогнозного проекту розвитку підприємства, відповідної його інвес- тиційної привабливості. Що, у свою чергу, породжує на- гальну проблему відповідності організаційної структури підприємства прогнозному проекту інвестиційної при- вабливості. А це вимагає від підприємства відповідних організаційних змін, методологія яких в науковій літе- ратурі практично не висвітлена. Тож метою даної роботи є концептуальне висвіт- лення методичних підходів щодо відповідності органі- заційних змін підвищення інвестиційної привабливості підприємства прогнозному проекту стратегії його роз- витку в цілях підвищення власної конкурентоздатності. Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно з од- нією із сучасних концепцій менеджменту, заснованої на оцінці і максимізації вартості підприємства, організа- ційні зміни можна вважати успішними тільки тоді, коли вони призводять до збільшення вартості підприємства або збільшення рівня рентабельності, при цьому і вартість, і С. Б. Холод канд. техн. наук С. В. Грушевський м. Дніпропетровськ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЯК МІРА ВІДПОВІДНОСТІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ І СТРАТЕГІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЗМІН ХОЛОД С. Б., ГРУШЕВСЬКИЙ С. В. 1292014/№1 рентабельність розуміються як конкурентні переваги і роз- глядаються як найважливіший об’єкт управління. Оцінка вартості підприємства і рівня його рентабельності дозво- ляє розробляти відповідний проект організаційних змін на основі передбачуваних приростів вартості або пошуку резервів збільшення прибутковості роботи, що позитивно відображається на загальній рентабельності, а також може використовуватися як інструмент управління процесом організаційних змін [5]. З урахуванням цього, пропону- ється типологія основних стратегій, напрямів і видів змін, відповідно до стратегій розвитку: 1. Стратегія розширення, зростання, спрямована на підвищення ефективності функціонування і пов’язана з розвитком діючого підприємства, забезпеченням висо- ких темпів зростання, включаючи підвищення конку- рентоспроможності, завоювання нових або розширення наявних ринків, оптимізацію організаційної структури, диверсифікацію діяльності; 2. Стратегія скорочення, відновлення, спрямована на фінансове оздоровлення, відновлення платоспро- можності, скорочення витрат підприємства в рецесив- них умовах і його збереження. До основних напрямів організаційних змін під- приємства відносяться вдосконалення фінансово-гос- подарської діяльності і вдосконалення організаційної структури і системи управління. Залежно від виду структурних перетворень, які здійснюються на підприємстві, організаційні зміни кла- сифікуються як реструктуризація власного капіталу, ак- тивів, зобов’язань, виробництва і системи управління. Вибір стратегій, напрямів, видів структурних перетво- рень, а також визначення основних завдань управління залежать від конкретної ситуації, що склалася на під- приємстві і умов її проведення. Підвищення інвестиційної привабливості під- приємства в результаті змін є основою для планування усього інвестиційного процесу — від визначення май- бутніх обсягів вкладень до управління фінансово-гос- подарською діяльністю з метою досягнення бажаного притоку капіталу. Проте, для розвитку вітчизняних ма- шинобудівних підприємств необхідно гарантувати задо- волення інтересів не лише кредиторів і інвесторів, але і власників, оскільки вони одними з перших відчувають кризову ситуацію на підприємстві і несуть реальні втра- ти ресурсів, інвестованих у власний капітал. В економічній літературі при визначенні вартісного підходу до проведення організаційних змін, як правило, йдеться про ринкову, мінову, вартість підприємства. На відміну від ринкової вартості, що припускає наявність типового покупця або типового інвестора, інвестиційна вартість є приватним випадком споживчої вартості і ви- значається перевагами, очікуваннями і вимогами кон- кретного власника або потенційного інвестора. При ви- борі і обґрунтуванні стратегій, напрямів організаційних змін і видів структурних перетворень доцільно визначати інвестиційну вартість підприємства, оскільки, на від- міну від ринкової, інвестиційна вартість конкретніша — пов’язана з певним проектом і найбільшою мірою відпо- відає концепції організаційних змін і враховує інтереси конкретних власників або потенційних інвесторів [6]. У даному випадку, інвестиційна вартість — це вар- тість майнового комплексу підприємства, яка визнача- ється на основі його доходності, з позиції конкретного інвестора або групи інвесторів, виходячи з ринкових перспектив розвитку підприємства при заданих інвес- тиційних цілях. Інвестиційна вартість підприємства може використовуватися як узагальнюючий показник ефективності управління процесом організаційних змін промислового підприємства. Усі інші види вартості в процесі організаційних змін можуть використовуватися як додатковий інструмент при ухваленні управлінських рішень і застосовуватися при прогнозуванні конкрет- них господарських ситуацій. У практиці оцінки вартості підприємства вико- ристовуються різні підходи: витратний, порівняльний, прибутковий, — у межах кожного з яких застосовується декілька методів оцінки вартості, що враховують ті або інші особливості підприємства. Порівняльний аналіз стандартів і методичних положень щодо оцінки бізне- су дозволяє зробити висновок про те, що прибутковий підхід найбільшою мірою відповідає цілям і завданням організаційних змін, оскільки враховує інтереси інвес- тора, рівень ризику бізнесу (через ставку дисконтуван- ня) і майбутні зміни доходів і витрат. Крім того, саме цей підхід дозволяє коректно врахувати усі перетворення, що плануються в процесі організаційних змін. Використання методів реалізації прибуткового підхо- ду, таких як метод дисконтованих грошових потоків (DCF), метод капіталізації доходів, метод доданої економічної вартості (EVA), метод доданої вартості акціонерного ка- піталу (SVA), модель Едвардса-Белла-Ольсона (EVO), дає можливість зробити висновок про те, що найбільш при- йнятним при визначенні інвестиційної вартості в процесі організаційних змін підприємства є метод DCF, оскільки він враховує перспективи розвитку бізнесу впродовж про- гнозного періоду і відображає найбільшу кількість факто- рів, що впливають на інвестиційну вартість підприємства. Фактично, методи EVA, EVO і SVA є окремими випадками методу DCF і при оцінці вартості підприємства дозволя- ють розставляти акценти на інших характеристиках, необ- хідних для визначення інвестиційної вартості. Відповідно до методу DCF, фактором вартості є будь- яка змінна, що впливає на складові формули розрахун- ку — величину грошового потоку і ставку дисконтування. При визначенні можливих напрямів організаційних змін і видів структурних перетворень слід здійснити на- ступні заходи: виявлення внутрішніх резервів і можли- востей економії матеріально-технічних ресурсів; оцінка можливостей і доцільності організаційних змін майнового комплексу; розробка пропозицій з удосконалення системи управління підприємством; оцінка можливостей залучен- ня джерел зовнішнього фінансування для забезпечення поточної діяльності і перспектив розвитку підприємства. В сучасних умовах для можливості успішного кон- курування машинобудівним підприємствам необхідно багато уваги приділяти маркетинговому інформаційному середовищу — якості маркетингової комунікаційної полі- тики, яка виступає складовим елементом комунікаційної системи підприємства. Комунікаційна система підприєм- ства, незалежно від сфери його діяльності, включає в себе певний набір інструментів, що найкраще сприяють актив- ному впливу на всю ринкову інфраструктуру підприємства та на його внутрішнє середовище. Комунікаційна система підприємства повинна не тільки забезпечувати оператив- ХОЛОД С. Б., ГРУШЕВСЬКИЙ С. В. 130 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ ну і строго адресатну відправку відповідних повідомлень, використання найбільш ефективних каналів, але і забез- печувати точне формулювання та однозначне розуміння цих звернень тим, кому вони адресовані. Використання тих чи інших інструментів кожним конкретним підприєм- ством залежить від типу ринку або товару. Виділяють такі основні типи ринку, як споживчий ринок, або ринок спо- живання, промисловий ринок, або ринок організацій, та ринок посередників, або посередницький ринок. На думку автора, для машинобудівних підприємств всі комунікації доцільно розділяти на три великі групи: кор- поративні, внутрішньо фірмові та маркетингові. Корпора- тивні комунікації забезпечують відношення з державними структурами, інвесторами, партнерами, громадськими ор- ганізаціями. Внутрішньо фірмові комунікації включають всі горизонтальні, вертикальні та ін. комунікації на під- приємстві — всередині підрозділів, між підрозділами, між керівниками та підлеглими, орієнтовані на персонал під- приємства тощо. Такі комунікації проходять на самих під- приємствах — і джерело, і отримувач повідомлення знахо- дяться на підприємстві. Дошки оголошень, інформаційний листок для працюючих, засідання співробітників. Як свідчать результати проведеного маркетингового дослідження, машинобудівні підприємства не на достат- ньому рівні проводять контроль рівня своєї маркетингової комунікаційної активності, що впливає на результатив- ність діяльності всього машинобудівного підприємства. Потрібно своєчасно виявляти неактуальні комунікаційні напрями, якими потенційні споживачі не користують- ся або яким не довіряють, що дозволить підприємствам своєчасно перерозподілити кошти на актуальні комуні- каційні напрями маркетингової комунікаційної системи, що позитивно позначиться на результатах економічної та комунікаційної діяльності підприємства. Розглядаючи машинобудівне підприємство як склад- ну соціально-економічну систему, неможливо уникнути питання аналізу його конкурентоспроможності та про- цесу її формування, оскільки провідними тут є процеси прийняття рішень, що базуються на отриманій інформа- ції. Для ефективного управління конкурентоспроможніс- тю торговельної марки машинобудівного підприємства в сучасних умовах необхідний підхід, який орієнтується на якісний аналіз складних ситуацій, які інтерпретуються як слабко структуровані системи, що характеризуються від- сутністю точної кількісної інформації. Якісний аналіз та- ких ситуацій передбачає визначення тенденцій поточних процесів, якісну оцінку даних тенденцій та вибір засобів, які сприяють їх розвитку у заданому напрямку. В таких умовах доцільним є використання суб’єктивних моделей, заснованих на інформації від експертів. Одним з найбільш ефективних підходів до дослідження слабо структурова- них систем та процесів є когнітивні технології. Проаналізувати стан системи організаційних змін на підприємстві, що ураховує комплексну взаємодію найважливіших складових управлінського процесу, можливо при дослідженні та застосуванні економіко- математичної моделі. Фактори, які ураховуються для побудови моделі, визначаються шляхом аналізу фактич- них показників роботи локальних підсистем комплек- сної структури й ступеня їх виконання шляхом експерт- них оцінок керівників та фахівців підприємства. Основні математичні співвідношення моделі ма- ють наступний вигляд [7]. Комплексний облік показників визначається ін- тегрованим показником ефективності організаційних змін К еф . Ефективність організаційних змін у внутріш- ньому середовищі підприємства (внутрішні функції), з урахуванням ступеня виконання функцій взаємодії із зовнішнім середовищем (зовнішні функції), будемо описувати співвідношенням: еф х yiК К К  , (1) де К еф — показник ефективності організаційних змін; К х — показник ефективності виконання зовнішніх функцій; К уі — показник ефективності виконання вну- трішніх функцій. Показники К х і К уі є комплексними і розраховують- ся, відповідно, за формулами: x i i i К x    , (2) де α i — функціональна вагомість виконання i-ї (i = 1, 2, …, n) зовнішньої функції структурної системи управління; х і — функціональна відповідність вико- нання i-ї зовнішньої функції (поточний стан); n — кількість зовнішніх функцій управління. yi i j i j j К x    , (3) де β ij — функціональна вагомість виконання j-ї (i = 1, 2, …, m i ; i = 1, 2, …, n) внутрішньої функції структурної системи управління; у ij — функціональна відповідність виконання j-ї внутрішньої функції; m i — кількість вну- трішніх функцій управління. Відзначимо, що показники функціональних ваго- мостей зовнішніх функцій α i й внутрішніх функцій β ij описують, відповідно, як зовнішні, так й внутрішньо повні структурні системи й відповідають умовам:   ; (4) i j j    , (5) які, в свою чергу, приводять до очевидного співвід- ношення: 1 1 1 imn i i j i j      . (6) Таким чином, модель визначення рівня економіч- ної ефективності організаційних змін має наступний вигляд: 1 1 imn еф i i i j i j i j К x x       . (7) У наведених розрахунках використовуються по- казники вагомості функцій управління, які визначені експертним шляхом, в залежності від напряму діяль- ності машинобудівного підприємства. Наведена модель визначення функціональної відповідності системи ор- ганізаційних змін побудована з урахуванням усього діа- пазону змін показників, що впливають на управління підприємством. Висновки. В умовах параметрів глобалізованої еко- номіки, які постійно змінюються, таких, як нерівно- мірність процесу функціонування ринкової економіки, коливання обсягів виробництва і збуту, виникнення ХОЛОД С. Б., ГРУШЕВСЬКИЙ С. В. 1312014/№1 глибоких спадів виробництва, збільшується ймовір- ність виникнення кризи, що слід розглядати як деяку загальну закономірність. В умовах ринкової економіки неминуче виникають кризові ситуації як для системи в цілому, так і для окремих господарюючих суб’єктів. Проте, адаптація більшості з них до ринкових умов про- ходить повільно. Одним з реальних шляхів виходу під- приємств з кризи і підвищення ефективності діяльності є організаційні зміни — перетворення усіх ключових сфер функціонування. Процеси, які відбуваються у внутрішньому та зо- внішньому середовищі машинобудівного підприємства, призводять до унеможливлення досягнення ідеального рівня системи організаційних змін. Це викликано рух- ливістю й динамічністю зовнішнього середовища, до якого відносяться економічні й політичні фактори, по- стачальники, транспортні організації, споживачі, парт- нери, конкуренти, соціально-культурні, технологічні, правові та екологічні фактори, які вимагають відповід- них змін функцій управління, а також процесами роз- витку складових функціональних областей, які, в свою чергу, призводять до відповідних змін у виконанні вну- трішніх функцій. Ураховуючи неможливість досягнення ідеально- го результату, його теоретично можлива параметрична величина може бути використана для розрахунку вели- чини резерву підвищення економічної ефективності та контролю організаційних змін на підприємстві. Список використаних джерел 1. Статистичний щорічник України за 2012 рік. — К. : Жержкомстат, 2012. — 567 с. 2. Ткаченко В. А. Основы конкурентных пре- имуществ и инновационного развития : монография / В. А. Ткаченко. — Д. : ДУЭП, «Монолит», 2008. — 476 с. 3. Барташевська Ю. М. Інвестиційні ризики у ма- шонобудуванні / Ю. М. Барташевська / Міжнародна науково-практична конференція «Економічна політи- ка країн ЄС в умовах глобалізації». — Дон. : ДонНУЕТ, 2009. — С. 27–30. 4. Опанасюк Ю. А. Інвестиційна привабливість ре- гіонів України / Ю. А. Опанасюк / Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Актуальні проблеми економіки і соціального розвитку регіону». — К. : «Ноу- лідж». — Т. 2. — 2011. — С. 102–105. 5. Новаківський І. І. Проектно-орієнтована органі- заційна система управління як ціль еволюції проектного менеджменту / І. І. Новаківський / Вісник НУ «Львів- ська політехніка». — Львів : «Львівська політехніка», 2009. — С. 163–174. 6. Павлова В. А. Конкурентоспроможність підпри- ємства: оцінка та стратегія забезпечення: монографія / В. А. Павлова. — Д. : ДУЕП, 2006. — 276 с. 7. Чернявська І. М. Управління організаційними змінами на машинобудівному підприємстві / І. М. Чер- нявська / дис. на здобуття наук. ст. к. е. н. — Д. : ДУ ім. А. Нобеля, 2013. — 195 с. Актуальність проблеми. Розвиток вітчизняного агро- продовольчого комплексу традиційно й цілком логічно значною мірою залежить від форм та ступеню його участі в системі міжнародного поділу праці. Більш того, це сут- тєвим чином визначає місце і роль України загалом на світових товарних й фінансових ринках, обумовлює стан та тенденції розвитку зовнішньоекономічної діяльності держави. Звідси органічно випливає важлива соціаль- но-економічна й державно-управлінська проблема щодо моніторингу світогосподарських відносин агропродо- вольчого комплексу країни та визначення напрямів і ме- ханізмів посилення його конкурентоспроможності. Аналіз останніх публікацій за тематикою статті. Су- купність питань взаємодії вітчизняного агропродоволь- чого комплексу в системі міжнародного поділу праці предметом активних розробок українських дослідників стали з кінця дев’яностих років. Протягом останнього часу А. Коваленко [1] та І. Бураковський [2] висвітили проблему конкурентоспроможності товаровиробників в контексті приєднання України до міжнародних органі- зацій. С. Кваша [3] та І. Микитенко [4] загострили ува- гу на питаннях вдосконалення регуляторної політики в агропродовольчій сфері в системі міждержавних відно- син. О. Білорус [5] та О. Яценко [6] сконцентрувались на розгляді глобалізаційних питань ринку продовольства. Недостатньо опрацьовані аспекти проблеми. В кон- тексті зазначеного є сенс відмітити, що сама по собі динаміка й розвиток різноманітних тенденцій світо- господарських відносин агропродовольчого комплексу України у вітчизняній науці досліджено не повною мі- рою: економіко-статистичний моніторинг даної про- блеми потребує подальшого поглиблення. Є підстави констатувати, що за таких умов відповідні прогностичні розробки будуть більш адекватними й ефективними. Мета статті полягає в аналізі основних тенденцій розвитку світогосподарських відносин агропродоволь- чого комплексу й обґрунтуванні визначальних заходів щодо посилення його конкурентоспроможності на сві- тових товарних ринках. Виклад основного матеріалу. Узагальнення наро- біток найбільш авторитетних теоретиків і практиків у сфері міжнародних економічних відносин [7; 8; 9] дає В. А. Чеботарьов д-р екон. наук м. Луганськ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПОЗИЦІЙ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ ЧЕБОТАРЬОВ В. А.

Конкурентоспроможність як міра відповідності стратегії розвитку і стратегії організаційних змін

Репозитарії

Схожі ресурси