Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні

У статті проаналізовано діяльність інституту соціального партнерства в Україні, основні елементи механізму соціального діалогу, проблеми інституцій- них трансформацій. Представлена характеристика взаємовідносин основних сторін трипартизму, визначено оптимальні форми взаємодії партнерів для формуванн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автори:	Головінов, О.М., Головінов, М.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2014
Назва видання:	Вісник економічної науки України
Теми:	Наукові статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87426
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні / О.М. Головінов, М.І. Головінов // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 18–22. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87426
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-874262015-10-19T03:02:47Z Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні Головінов, О.М. Головінов, М.І. Наукові статті У статті проаналізовано діяльність інституту соціального партнерства в Україні, основні елементи механізму соціального діалогу, проблеми інституцій- них трансформацій. Представлена характеристика взаємовідносин основних сторін трипартизму, визначено оптимальні форми взаємодії партнерів для формування основ соціально-орієнтованої ринкової економіки. В статье проанализирована деятельность института социального партнерства в Украине, основные элемен- ты механизма социального диалога, проблемы институциональных трансформаций. Представлена характеристика взаимоотношений основных сторон трипартизма, определены оптимальные формы взаимодействия партнеров для формирования основ социально-ориентированной рыночной экономики. The article analyzes the activity of the Institute of social partnership in Ukraine, the basic elements of the mechanism of social dialogue, the problems of institutional transformations. Presents a description of the relationship of the main parties of tripartism, the optimal forms of cooperation partners to form the basis of socio-oriented market economy. 2014 Article Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні / О.М. Головінов, М.І. Головінов // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 18–22. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87426 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Головінов, О.М. Головінов, М.І. Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні Вісник економічної науки України
description	У статті проаналізовано діяльність інституту соціального партнерства в Україні, основні елементи механізму соціального діалогу, проблеми інституцій- них трансформацій. Представлена характеристика взаємовідносин основних сторін трипартизму, визначено оптимальні форми взаємодії партнерів для формування основ соціально-орієнтованої ринкової економіки.
format	Article
author	Головінов, О.М. Головінов, М.І.
author_facet	Головінов, О.М. Головінов, М.І.
author_sort	Головінов, О.М.
title	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні
title_short	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні
title_full	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні
title_fullStr	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні
title_full_unstemmed	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні
title_sort	теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в україні
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87426
citation_txt	Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні / О.М. Головінов, М.І. Головінов // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 18–22. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT golovínovom teoretičníosnoviíprikladníaspektirozvitkusocíalʹnogopartnerstvavukraíní AT golovínovmí teoretičníosnoviíprikladníaspektirozvitkusocíalʹnogopartnerstvavukraíní
first_indexed	2025-07-06T15:00:41Z
last_indexed	2025-07-06T15:00:41Z
_version_	1836910160778362880
fulltext	18 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ ки України [Електронний ресурс] : Наказ Державної служби статистики України від 10.01.2013 №3 — Режим доступу : http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/themes/08/ metod_312.pdf. 11. Про затвердження Загального табеля (переліку) форм державних статистичних спостережень на 2012 рік [Електронний ресурс] : Наказ Державного комітету ста- тистики №327 від 30.08.2011 р. — Режим доступу : http:// cct.inf.ua/2011/30.11.2011_327.htm. 12. Чубай В. М. Модель здійснення стратегічного аналізу інвестиційної та інноваційної діяльності маши- нобудівного підприємства [Електронний ресурс]. — Ре- жим доступу: http://www.rusnauka.com/2_ANR_2010/ Economics/10_53795.doc.htm. Постановка проблеми. Незважаючи на більш ніж три- валий період формування ринкової економіки в Україні, багато з основоположних інститутів або не сформовані, або вимагають коригування та приведення у відповід- ність з проголошеними принципами побудови соціаль- но-орієнтованої ринкової економіки. Невирішеність багатьох базових принципів економічної системи не дає можливість забезпечити сталий соціально-економічний розвиток країни. Важливе місце в реалізації цієї полі- тики займає розвиток соціального партнерства та вдо- сконалення на цій основі соціально-трудових відносин. Панування приватної власності в економіці призвело до посилення протиріч інтересів найманих працівників і власників підприємств. В результаті сформувалася сус- пільна потреба в розвитку ефективного механізму регу- лювання соціально-трудових відносин, спрямованого на досягнення конструктивної взаємодії суб’єктів соціаль- но-трудових відносин, що сприяє сталому розвитку наці- ональної економіки. Побудова громадянського суспіль- ства з соціально орієнтованою ринковою економікою, забезпечення високого рівня життя людей недосяжно без погодження інтересів різних соціальних груп у сфері со- ціально-трудових відносин, неможливе проведення еко- номічних і політичних реформ. Аналіз останніх досліджень і публікацій. В науково- му дослідженні Н. Г. Діденко [1] обґрунтовуються те- оретико-методологічні засади механізму державного управління в системі соціального партнерства у сфері со- ціально-трудових відносин, державно-приватному і між- секторному партнерстві. Колективна монографія за ре- дакцією В. М. Мартиненко [2] присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів впливу державної по- літики на розвиток соціального партнерства. В. І. Павлов і А. М. Колосок [3] розглядають теоретично-методологічні аспекти формування соціального партнерства в Україні та країнах світу, визначають тенденції розвитку та вдо- сконалення, особливо на регіональному рівні. Г. А. Тру- нов [4] здійснює комплексне дослідження теоретичних та практичних проблем правового регулювання соціального партнерства в Україні. О. М. Петроє [5] аналізує європей- ський досвід розвитку соціального діалогу, надає пропози- ції активізації процесу в Україні з точки зору державного управління. Робота Л. М. Черчик [6] присвячена питанням підвищення рівня зайнятості населення за рахунок реалі- зації в Україні ефективного соціального діалогу. Теоретич- ні і практичні передумови розвитку механізму державного управління соціальним діалогом знайшли відображення в монографії О. Д. Шемякова [7]. Невирішена частина загальної проблеми. Більшість наукових досліджень обмежується теоретичними об- ґрунтуваннями сутності соціального партнерства, не розробляючи при цьому механізмів їх практичної реалі- зації. Залишаються невирішеними проблеми формуван- ня та подальшого розвитку відносин соціального парт- нерства, взаємодії органів державної влади, найманої робочої сили і роботодавців, вплив соціального парт- нерства на ефективність економіки України в цілому, на перетворення в соціально-трудовій сфері зокрема. Постановка завдання. Мета статті передбачає дослі- дження інституту соціального партнерства в Україні та аналіз умов для створення ефективного механізму досяг- нення згоди між суб’єктами соціального партнерства. Виклад основного матеріалу. Досвід розвитку соціаль- ного діалогу в розвинених країнах показує прагнення до формування таких соціально-економічних відносин, при яких колективні трудові спори вирішуються самостійно, без втручання держави, або її присутність мінімальна. Таке положення відповідає високому рівню розвитку со- ціального партнерства, що характерно для країн, що про- йшли довгий шлях формування відносин між наймани- ми працівниками і роботодавцями. У світі функціонує дві розповсюджені моделі соціального партнерства: біпар- тизм і трипартизм. Біпартизм передбачає незначну роль держави в регулюванні трудових відносин, переважно ар- бітра при виникненні соціальних конфліктів, і має поши- рення в США, Великобританії, Канаді. Ідеї трипартизму передбачають активну підтримку держави як соціального партнера, тристоронню співпрацю в процесі соціаль- ного розвитку трудових відносин. Модель трипартизму має більше розповсюдження і використовується в таких О. М. Головінов д-р екон. наук М. І. Головінов канд. екон. наук м. Донецьк ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ ГОЛОВІНОВ О. М., ГОЛОВІНОВ М. І. 192014/№1 країнах, як Франція, Німеччина, Швеція, Австрія. На ідеях трипартизму засновує свою роботу і Міжнародна організація праці: постійний діалог між урядом, робото- давцями і профспілками, як представниками трудящих, спрямований на регулювання соціально-трудових від- носин. У своїй діяльності ця організація ґрунтується на ідеях соціальної справедливості, реалізації людьми свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи, економічної сталості і рівних можливостей. Політичні, економічні, соціальні перетворення, що відбулися в Україні за останні десятиріччя призвели до трансформації суспільних відносин, і в першу чергу, зміни взаємовідносин між державною владою, бізнесом і громадянським суспільством. Ці процеси посилили протиріччя інтересів між різними соціальними групами і верствами населення, активізували зіткнення між найма- ними працівниками і власниками засобів виробництва, що призвело до необхідності розвитку відносин соціаль- ного діалогу. Водночас, зазначає В. Шедяков, збережен- ня стійкості соціального ладу у країні також потребує оновлення моделі соціального партнерства. Проте певна інерційність трудових відносин та патерналістські очі- кування частини населення здатні ускладнити соціаль- но-економічну динаміку. Отже, кардинальна відмінність ефективного управління сьогодні — забезпечення вза- ємодії суспільства, держави та бізнесу в підвищенні мо- тиваційного значення соціального партнерства [8, с. 43]. Сформоване соціальне партнерство в Україні має враховувати загальнонаціональні тенденції, що виявля- ються у відчутті у людей солідарності в суспільстві, реа- лізації принципів гуманізму, прагнення людей бачити в інституті держави неупередженого арбітра, гаранта соці- альної справедливості, творця ефективних правил, зако- нів, інститутів і механізмів формування соціально-орієн- тованої ринкової економіки. Важливим кроком на шляху розвитку інституту соціального партнерства стало при- йняття Закону України «Про соціальний діалог в Укра- їні». Він визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблен- ня та реалізації державної соціальної і економічної по- літики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості жит- тя громадян, соціальної стабільності в суспільстві» [9]. Впровадження системи державної підтримки функ- ціонування і розвитку соціального діалогу, створення сприятливого середовища для реалізації принципів со- ціального партнерства зумовлено такими факторами, як низька ефективність колективного переговорного процесу, відсутність повноцінного середовища для роз- витку соціально-партнерських відносин, підтримка на- йманих працівників, як більш слабкої сторони. Саме держава має виступати в якості арбітра, здатного вирі- шувати трудові спори, запобігати безвихідну ситуацію, гарантувати соціальну стабільність. Н. Гетьманцева за- значає, що «нині існує об’єктивна необхідність держав- ного втручання як в економіку, так і соціальну сферу для пом’якшення наслідків кардинальних реформ, що проводяться самою ж державою. З іншого боку, держав- ні структури завжди відчували наступ профспілок і ро- ботодавців, які заінтересовані в реалізації соціального захисту працівників виключно силами та засобами дер- жави. Для профспілок державні зобов’язання є надійні- шими, ніж зобов’язання роботодавців, а роботодавців вони позбавляють від зайвих витрат» [10, с. 31–32]. Функція держави по примиренню, запобіганню і ви- рішенню трудових конфліктів сторін соціально-трудових відносин реалізується державним органом — Національ- ною службою посередництва і примирення. Діяльність цієї організації допомагає реалізувати принципи соціаль- ного партнерства між роботодавцями і найманими пра- цівниками за рахунок участі у проведенні переговорів, укладенні колективних договорів, угод, консультацій при прийнятті рішень учасниками. Очевидно, що досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних соціаль- них груп, у тому числі у сфері найманої праці, можливе лише за умови відсутності конфронтації. Діяльність На- ціональної служби посередництва і примирення є одним з небагатьох прикладів позитивного розвитку соціально- го діалогу в країні, реального вирішення та запобігання конфронтації (таблиця 1). «Простежується тенденція розвитку соціального партнерства в Україні. Воно віді- грає все більшу роль у забезпеченні політичної стабіль- ності, впевнено вбудовується у відносини різноманітних груп та спільнот… Соціальне партнерство стає системою взаємовідносин у суспільстві, за якої застосовується за- гальна відповідальність за прийняті рішення» [11, с. 29]. Реалізований в Україні неоліберальний підхід до регулювання соціально-трудових відносин між працею і капіталом поступово привів до такого становища, при якому все більше проявляються тенденції індивідуаліза- ції відносин сторін. Надії на підвищення рівня конку- рентоспроможності підприємства та розміру одержува- ного прибутку при скороченні розміру оплати праці не привели до позитивного результату. Замість модерніза- ції виробництва за рахунок економії коштів на оплату праці та інших соціальних заходах, створення нових робочих місць, підвищення в кінцевому рахунку якос- ті життя працівника, власники підприємств направ- ляли додатково отриманий прибуток на невиробничі цілі. Так, значну частину прибутку виводили в офшорні зони, звільняючи від оподаткування, або залишали в країні і витрачали його на власні цілі (купівля спортсме- нів, артистів, утримання політичних партій тощо). Як зазначає З. Смутчак, специфічними особливос- тями системи соціально-трудових відносин в Україні, що відрізняють її від економічного розвинених держав ринкової економіки, є такі: значна роль державної фор- ми власності в економіці; наявність розвиненої системи галузевих угод; укладання угод на регіональному рівні й функціонування регіональних органів соціального парт- нерства; відсутність цивілізованого механізму вирішення трудових суперечок і конфліктів, що вимагає нетрадицій- них заходів щодо вирішення зазначеної проблеми, існу- вання значних обсягів тіньової зайнятості [13, с. 160]. Найманий працівник втратив такі права, як захист з боку профспілок, висунення колективних вимог до роботодавця, можливість організованого проведення страйків. Трудове законодавство не захищає реальні інтереси працівника, перевірки безпеки праці, якості умов трудової діяльності на підприємствах, що прово- дяться державними органами, носять більшою мірою формальний характер. Неоліберальна економічна по- літика держави в сфері соціально-трудових відносин поступово призводить до радикальної трансформації ГОЛОВІНОВ О. М., ГОЛОВІНОВ М. І. 20 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ трудового законодавства, заміні його на господарське. Формально йдеться про прийняття нового Трудового кодексу, а реально здійснюється повернення до практи- ки епохи розцвіту капіталізму. На думку О. Гросфельд, в Україні протягом всього пострадянського періоду був властивий режим «безформного плюралізму»… Хоча основні демократичні інститути і існують, вони не вко- рінені, не легітимні і неефективні, а тому можуть легко бути скасовані, змінені або перекручені заради цілей правлячих угруповань» [14, с. 618]. Ця тенденція ще більше посилюється по мірі того, як в Україні відбува- ється поступова деіндустріалізація економіки, змен- шення частки великих підприємств, збільшення малих і середніх, переважання в структурі ВВП торговельно- посередницької діяльності. Неоліберальні тенденції в українській економіці, соціально-трудовій сфері, поси- люються багато в чому аналогічними процесами в кра- їнах ЄС, і в світовій економіці в цілому під як впливом процесів глобалізації, так і фінансової нестабільності. Неефективне регулювання трудових відносин може не тільки посилювати залежність найманого працівни- ка від роботодавця, але підсилювати процес збільшен- ня кількості незайнятого населення, підвищення рівня плинності кадрів, непостійного характеру зайнятості, зростання трудової міграції, як внутрішньої, так і, осо- бливо, зовнішньої. Посилення взаємозв’язку заробітної плати від результатів діяльності, запровадження гнучко- го робочого графіка, поширення мобільності працівни- ків поряд з оптимізацією витрат підприємства на оплату праці, сприяє зменшенню кількості робочих місць. Змінилася роль праці в економічному розвитку, а саме, більше значення сьогодні надається капіталу. Пра- ця поступово відходить на другий план як фактор ви- робництва, в силу заміщення її новими технологіями. Зростання чисельності населення у світі та можливості міжнародної трудової міграції, призвели до зниження цінності робочої сили, особливо малокваліфікованої. Результатом таких процесів стало збільшення безробіття і соціальної незахищеності. Посилює негативну тенден- цію поширення неформальної зайнятості та аутсорсингу. Робота на таких умовах не передбачає постійної основи, характеризується високими показниками плинності ка- дрів, відсутністю яких-небудь профспілок і природно, майже повною залежністю від роботодавця. Трудова ді- яльність в таких умовах не створює довіри і співробітни- цтва між сторонами, підвищує рівень нестабільності, по- слаблення регулювання процесів прийняття і звільнення з роботи. Це породжує атмосферу недовіри, ситуацію «тимчасовості»: для керівництва підприємства більшість співробітників не представляє великої трудової цінності і воно готово від них відмовитися при виникненні будь- яких проблем, у свою чергу більшість найманих праців- Таблиця 1 Колективні трудові спори [12] 2010 2011 2012 2013 Виробни- чий та те- риторіаль- ній рівні Галузевий та націо- нальний рівні Виробни- чий та те- риторіаль- ній рівні Галузевий та націо- нальний рівні Виробни- чий та те- риторіаль- ній рівні Галузевий та націо- нальний рівні Виробни- чий та те- риторіаль- ній рівні Галузевий та націо- нальний рівні Кількість колективних трудових спорів, які взято на облік на початок року 91 5 89 4 87 2 101 2 протягом року 64 - 84 - 102 - 104 2 Вирішено колективних трудових спорів 66 1 86 2 88 - 110 1 з них за сприянням НСПП 31 1 53 2 52 - 73 - в результаті страйку - - - - 1 - 1 - Не вирішено колектив- них трудових спорів, на кінець року 89 4 87 2 101 2 95 3 Вимоги найманих працівників не вирішено на початок року 248 22 240 20 230 6 234 6 висунуто з початку року 189 - 321 - 237 - 209 9 вирішено з початку року 197 - 241 - 233 - 230 8 Не вирішено на кінець звітного періоду 240 20 230 6 234 6 213 7 Кількість підприємств, установ, організацій, працівники яких брали участь у колективних трудових спорах 215 5335 263 5334 248 5334 209 7205 ГОЛОВІНОВ О. М., ГОЛОВІНОВ М. І. 212014/№1 ників розглядають своє робоче місце як чергову «сходин- ку» в своїй професійній діяльності. Негативний вплив на результативність інституту соці- ального партнерства надає значна трансформація одного з учасників діалогу, а саме профспілок. За даними Держав- ної реєстраційної служби України, в 2013 р. в країні було зареєстровано 175 професійних спілок та їх об’єднань [15], тобто відбувається заміна якості на кількість. Процеси ви- кликані глобалізацією світової економіки, побудовою в Україні ринкової економіки призвели до зміни самої еко- номічної основи профспілкового руху. Змінилося, перш за все, ставлення працівників до членства в цій організації, і як наслідок, загальне зниження чисельності. Найманий працівник багато в чому втратив довіру до здатності проф- спілкових лідерів вирішувати сучасні соціально-економіч- ні завдання, відстоювати інтереси працівників, а не лише свої власні. Вітчизняні профспілки не можуть запропону- вати реальні форми підтримки населення, захисту трудо- вих прав та інтересів, проводити масові форми соціально- го протесту, використовувати правові методи вирішення соціально-трудових проблем, відображених у договорах і угодах. Фактично, роль профспілок звелася до надання пільгової путівки, ялинки, цукерок або, в особливих ви- падках, невеликої матеріальної допомоги. Незважаючи на непросте становище, в якому проф- спілки сьогодні знаходяться, саме вони розглядаються в якості необхідного елемента формування системи соці- ально-трудових відносин. Навіть у своєму нинішньому вигляді профспілки є найбільш масовою громадською структурою, мають невисокий рівень довіри, але все ж більший, ніж у інших організацій. Зростання довіри до профспілок можливий при реформуванні самих проф- спілкових організацій, і в першу чергу необхідна їх де- бюрократизація, викорінення корупції, і підвищення ефективності роботи. Тільки при такій умові укладені колективні договори стануть реальним фактором впли- ву, а не просто папером з коротким викладом україн- ського законодавства у соціально-трудовій сфері. Як ні парадоксально, але в збереженні і зміцненні профспілок зацікавлені не тільки наймані працівники, але і держава, а також підприємці. Саме з ініціативи дер- жави створювалася система соціального партнерства, приводячи до цивілізованих норм соціально-трудові від- носини, тим самим прагнучи підтримати одну зі сторін трипартизму, та зменшити соціальну напруженість у сус- пільстві. Роботодавці, особливо великих підприємств, не зацікавлені в ліквідації профспілки. Власник прекрасно усвідомлює, що в процесі трудової діяльності обов’язково будуть виникати різні соціальні конфлікти. Тому, краще співпрацювати з одним представницьким органом, ніж з безліччю локальних та індивідуальних інтересів. Формування інституту представництва інтересів українського бізнесу включає розробку цілей та пріо- ритетів підприємців, механізму захисту інтересів у вза- ємодії з державою. Необхідно визнати, що роботодавець в Україні знаходиться не в простому положенні. По- перше, на його позицію впливає складна економічна ситуація в цілому по країні, що є наслідком як загально- світової ринкової кон’юнктури, так і вкрай незадовіль- ної економічної політики самої української держави. По-друге, соціальне партнерство з боку роботодавця не матиме широкого поширення, за умови, що самі пра- цівники виявляють низьку соціальну активність, слабо відстоюють свої соціально-трудові інтереси. Природно, що роботодавець не бажає брати на себе додаткові тур- боти і відповідальність. По-третє, роботодавці, на від- міну від профспілок, набагато у меншій мірі схильні до створення різних об’єднань. У них немає необхідності захищати свої права, відстоювати особисті інтереси, нарешті, виробляти певні підходи до регулювання тру- дових відносин на підприємствах. Об’єднання для під- приємців, особливо малого і середнього бізнесу, завжди асоціюється з поглинаннями, залежністю від великого бізнесу, влади, що також не сприяє їх самоорганізації. Висновки. За результатами аналізу можна зробити наступні висновки. В Україні, під впливом формуван- ня вітчизняної моделі ринкової економіки, а також за- лишків соціально-економічної спадщини радянського періоду розвитку, утворилася специфічна українська модель соціального партнерства. Її основними харак- теристиками є вкрай низький рівень самоорганізації громадянського суспільства і найманих працівників, широке поширення тіньових відносин, неефективність створеної нормативно-правової бази, наявність фор- мальних інструментів взаємодії сторін, високий ступінь впливу владних структур на прийняті угоди. Тому Укра- їні потрібна нова модель розвитку економіки, в якій со- ціальне партнерство розглядається як механізм, що ві- дображає інтереси широкого діапазону суспільних груп. Очевидно, що для реального узгодження цих інтересів, оптимального і раціонального залучення різних ресур- сів і їх джерел необхідно відповідне коригування наяв- них нормативно-правових документів, що регламенту- ють діяльність інституту соціального партнерства. Список використаних джерел 1. Діденко Н. Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики : мо- нографія / Н. Г. Діденко. — Донецьк : Cхідний видавни- чий дім, 2007. — 404 c. 2. Соціальне партнерство і державна політика: від теорії до практики демократизації державного управ- ління : монографія / В. М. Мартиненко та ін. ; заг. ред. В. М. Мартиненко ; Національна академія держ. управ- ління при Президентові України, Харківський регіональ- ний ін-т держ. управління. — Х. : Магістр, 2009. — 251 с. 3. Павлов В. І. Соціальне партнерство на ринку праці України : монографія / В. І. Павлов, А. М. Коло- сок ; Акад. екон. наук України та ін. — Рівне : НУВГП, 2009. — 223 с. 4. Трунова Г. А. Правове регулювання соціального партнерства в Україні : монографія / Г. А. Трунова ; Чер- нівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2009. — 200 с. 5. Петроє О. М. Соціальний діалог у державному управлінні: європейський досвід та українські реалії : монографія / О. М. Петроє ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — К. : НАДУ, 2012. — 303 с. 6. Черчик Л. М. Ефективна зайнятість на засадах соціального діалогу: методологія оцінки та стратегія за- безпечення : монографія / Л. М. Черчик, І. В. Шубала ; Луц. нац. техн. ун-т. — Луцьк : Терен, 2013. — 278 с. 7. Шемяков О. Д. Державне управління соціальним діалогом: проблеми та шляхи вирішення : монографія / ГОЛОВІНОВ О. М., ГОЛОВІНОВ М. І. 22 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ О. Д. Шемяков, М. Л. Братковський ; Донец. держ. ун-т упр. — Донецьк : ВІК, 2010. — 205 с. 8. Шедяков В. Є. Розвиток системи відносин соці- ального партнерства як чинник забезпечення високого рівня трудової мотивації / В. Є. Шедяков // Актуальні проблеми економіки. — 2013. — № 4 (142). — С. 33–45. 9. Про соціальний діалог в Україні : Закон України від 23.12.2010 № 2862-VI [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2862–17. 10. Гетьманцева Н. Місце державних органів у сис- темі соціального партнерства / Н. Гетьманцева // Юри- дична Україна. — 2011. — № 7. — С. 28–32. 11. Дейч М. Соціальне партнерство як інструмент взаємоузгодження соціальних обов’язків та соціальної відповідальності / М. Дейч // Україна: аспекти праці. — 2011. — № 6. — С. 27–34. 12. Колективні трудові спори / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/. 13. Смутчак З. В. Особливості управління персо- налом крізь призму соціально-трудових відносин: між- народний досвід / З. В. Смутчак // Вісник ДонНУЕТ. — 2012. — № 3 (55). — С. 155–160. 14. Гросфельд О. В. Система соціального парт- нерства у сучасній Україні: проблеми інституційних трансформацій / О. В. Гросфельд // «Гілея : науковий ві- сник» : Збірник наукових праць. — 2011. — Випуск 50. — С. 617–620. 15. Реєстр професійних спілок та їх об’єднань / Державна реєстраційна служба України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.drsu.gov.ua/ show/11103. 2 февраля 2013 г. вступил в силу Закон Украины от 05.07.2012 г. «О благотворительной деятельности и благо- творительных организациях» [1], который пришел на сме- ну аналогичному Закону, действовавшему на протяжении более пятнадцати лет — с 1997 г. [2]. В связи с этим пре- терпела некоторые изменения и ст. 131 Хозяйственного кодекса Украины, которая, как известно, определяет ос- новы правового статуса благотворительных организаций как субъектов некоммерческого (неприбыльного) хозяй- ствования. Следовательно проблематика правового ста- туса благотворительных организаций в настоящее время существенно актуализировалась. Последний тезис тем более справедлив применительно к хозяйственно-право- вому статусу данных организаций, который крайне недо- статочно исследован в отечественной юридической науке. Изучение имущественных аспектов правового по- ложения благотворительных организаций было пред- метом специального исследования отдельных ученых. В данной связи следует упомянуть диссертационные ра- боты О. Ю. Литвиной [3] и В. А. Чепурнова [4], однако названные авторы исследовали имущественно-правовой статус благотворительных организаций с позиций науки гражданского права, что не позволило им в полной мере освятить экономико-правовую сущность этих субъектов хозяйствования. В настоящей статье будет предпринята попытка начать исследование правового статуса благо- творительных организаций именно с точки зрения науки хозяйственного права, представляющей собой сердцеви- ну знаний о юридическом обеспечении экономики. Целью настоящей статьи является проведение крити- ческого анализа отдельных нововведений, содержащихся в Законе Украины «О благотворительной деятельности и благотворительных организациях», под углом зрения их сравнения с положениями ранее действовавшего законо- дательства. При этом соответствующий анализ будет про- водиться на основе хозяйственно-правового подхода. Несомненным достоинством нового Закона (в от- личие от прежнего) является то, что он наконец дал ис- черпывающий перечень и определение организационно- правовых форм благотворительных организаций (которые, правда, в новом Законе почему-то названы видами данных организаций). Однако формулировки соответствующих ле- гальных дефиниций вызывают определенное недоумение. Во-первых, анализируемые дефиниции весьма лако- ничны и потому малосодержательны. Во-вторых, исходя из этих дефиниций, трудно понять: в чем же состоят юри- дические отличия между различными формами (видами) благотворительных организаций. Действительно, выде- ляя три вида благотворительных организаций, — благо- творительные общества, благотворительные учреждения и благотворительные фонды, новый Закон не позволяет составить ясное представление о фукциональном пред- назначении каждого из них, при этом провести на основе его положений разграничение между благотворительны- ми обществами и благотворительными фондами вообще весьма затруднительно. Проиллюстрируем последнее утверждение. Под благо- творительным обществом Закон Украин ы «О благотвори- тельной деятельности и благотворительных организациях» понимает благотворительную организацию, которая соз- дана не менее чем двумя учредителями и действует на ос- новании устава; благотворительный фонд он трактует как благотворительную организацию, которая действует на ос- новании устава и управляется участниками, не обязанными передавать этой организации какие-либо активы для до- стижения целей благотворительной деятельности, при этом отмечается, что такой фонд может быть создан одним или несколькими учредителями [1]. Из приведенных формули- ровок видно только то, что в отличие от благотворительно- го общества, благотворительный фонд может создаваться и одним учредителем. Об иных различиях между названными формами благотворительных организаций можно только М. В. Гончаренко г. Донецк КРИТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ НОВОВВЕДЕНИЙ В ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ УКРАИНЫ О БЛАГОТВОРИТЕЛЬНЫХ ОРГАНИЗАЦИЯХ (ХОЗЯЙСТВЕННО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ) ГОНЧАРЕНКО М. В.

Теоретичні основи і прикладні аспекти розвитку соціального партнерства в Україні

Репозитарії

Схожі ресурси