Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства

У статті висвітлено теоретичні та методичні підходи оцінювання ймовірності фінансової неспроможності. Розглянуто окремі методики діагностики кризового стану та ймовірності банкрутства підприємств, виділено їх переваги та недоліки, а також роль інноваційного потенціалу в нівелюванні кризових явищ....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Пожуєва, Т.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2015
Назва видання:	Вісник економічної науки України
Теми:	Наукові статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87516
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства / Т.О. Пожуєва // Вісник економічної науки України. — 2015. — № 1 (28). — С. 121–125. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87516
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-875162015-10-20T03:02:20Z Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства Пожуєва, Т.О. Наукові статті У статті висвітлено теоретичні та методичні підходи оцінювання ймовірності фінансової неспроможності. Розглянуто окремі методики діагностики кризового стану та ймовірності банкрутства підприємств, виділено їх переваги та недоліки, а також роль інноваційного потенціалу в нівелюванні кризових явищ. В статье освещены теоретические и методические подходы оценки вероятности финансовой несостоятельности. Рассмотрены отдельные методики диагностики кризисного состояния и вероятности банкротства предприятий, выделены их преимущества и недостатки, а также роль инновационного потенциала внивелировании кризисных явлений. Theoretical and methodical approaches to the assessment of probability of financial insolvency are highlighted in this article. Several specific techniques of diagnostics of crisis and enterprise bankruptcy probability are considered. Their advantages and disadvantages are identified. The role of innovation potential in leveling of the crisis is outlined. The formation of an effective mechanism of crisis management is the main task for substantiation of entity’s competitiveness. The research of approaches to entity’s financial position diagnostic gives a possibility to prevent the probability of crisis on time. It is emphasized that the diagnostics results are the main source of complete and reliable information about real opportunities of the enterprise and therefore this results are the basis for making decisions about the strategy of the enterprise development. It is important to understand that there are no techniques of diagnostics of crisis or bankruptcy probability that envisage calculation of indicators, which reflect the influence of innovation component on the entity’s activity. Also these techniques include extra-large number of indicators that mainly describe the same aspects of a business. Therefore the system of assessment indicators should be formed during the development of the technique of diagnostics of crisis. Indicators that are included in this system shouldn’t duplicate each other and should reflect all the important aspects of the enterprise activity. The amount of indicators should be negligible. 2015 Article Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства / Т.О. Пожуєва // Вісник економічної науки України. — 2015. — № 1 (28). — С. 121–125. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87516 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Пожуєва, Т.О. Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства Вісник економічної науки України
description	У статті висвітлено теоретичні та методичні підходи оцінювання ймовірності фінансової неспроможності. Розглянуто окремі методики діагностики кризового стану та ймовірності банкрутства підприємств, виділено їх переваги та недоліки, а також роль інноваційного потенціалу в нівелюванні кризових явищ.
format	Article
author	Пожуєва, Т.О.
author_facet	Пожуєва, Т.О.
author_sort	Пожуєва, Т.О.
title	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства
title_short	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства
title_full	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства
title_fullStr	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства
title_full_unstemmed	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства
title_sort	антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87516
citation_txt	Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства / Т.О. Пожуєва // Вісник економічної науки України. — 2015. — № 1 (28). — С. 121–125. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT požuêvato antikrizoveupravlínnâgolovnaskladovaínnovacíjnoídíâlʹnostítaformuvannâkonkurentnogopotencíalupídpriêmstva
first_indexed	2025-07-06T15:10:15Z
last_indexed	2025-07-06T15:10:15Z
_version_	1836910763255529472
fulltext	ПОЖУЄВА Т. О. 2015/№1 121 13. Савчук С.И. Интегральная оценка конкурен- тоспособности металлургической продукции на разли- чных региональных рынках / С.И. Савчук // Еконо- міка промисловості. — 2000. — №3. — С. 51-54. 14. Чуприна Н.М. Умови реалізації маркетинго- інвестиційної стратегії, як запорука конкурентоспро- можності промислового підприємства / Н.М. Чуприна // Зб. наук. праць ДонДУУ. — 2012. — Том ХІІІ, Серія «Економіка». — Вип. 254 «Сучасний маркетинг: стан і перспективи розвитку в Україні та її регіонах». — С. 125-134. 15. Мескон М. Основы менеджмента: пер. с англ. под общ. ред. Л.И. Евенко / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. — М.: Дело, 1996. — 668 с. 16. Томпсон А.А. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации: пер. с англ. / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд. — М.: ИНФР-М, 2000. — 412 с. 17. Котлер Ф. Основ маркетинга: пер. с англ. / Ф. Котлер, Г. Амстронг та ін. — 2-е изд. — К.: Вільямс, 1999. — 1152 с. 18. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность ор- ганизации в условиях кризиса: єкономика, маркетинг, менеджмент / Р.А. Фатхутдинов. — М.: ИКЦ «Марке- тинг», 2002. — 892 с. 19. Балабанова Л.В. Управление конкурентоспо- собностью предприятий на основе маркетинга: [моно- графія] / Л.В. Балабанова, А.В. Кривенко. — Донецк: ДонДУЄТ, 2004. — 147 с. 20. О’Шонесси Дж. Конкурентный маркетинг: стратегический подход / Дж. О’Шонесси; пер. с англ.; под ред. Д.О. Ямпольской. — СПб.: ПИТЕР, 2001. — 864 с. 21. Кобиляцький Л.С. Управління конкуренто- спроможністю: навч. посібник / Л.С. Кобиляцький. — К.: Зовнішня торгівля, 2003. — 304 с. Т. О. Пожуєва канд. екон. наук м. Запоріжжя АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ — ГОЛОВНА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА Вступ. Формування сучасної економічної сфери активізувало дослідження нагальних питань антикри- зового менеджменту суб’єктів господарювання. При цьому антикризову складову керування можна сфор- мулювати як менеджмент, в якому окреслено сучасне бачення появи загрози кризи в поточній та перспек- тивній діяльності суб’єкта господарювання, а також дослідження її причин, обґрунтування заходів щодо зниження негативного впливу наслідків кризи та за- стосування її чинників для подальшого розвитку [1, с. 58]. Ефективною складовою даної системи є наяв- ність дієвого механізму визначення ймовірності кри- зового стану, що дозволяє своєчасно прогнозувати ймовірність кризових явищ та приймати нагальні рі- шення щодо їх усунення. В сучасних умовах світової фінансової та еконо- мічної кризи приділяють пристальну увагу діагностиці ймовірності настання негативних подій. Адже резуль- тати дослідження є головним джерелом повної та дос- товірної інформації щодо потенційних можливостей суб’єкта господарювання і, як наслідок, є базою для формування рішень відносно подальшого розвитку [2, c.54]. Формування дієвого механізму антикризового менеджменту є головним завданням при обґрунту- ванні конкурентоспроможності суб’єкта господарю- вання. Дослідження підходів до діагностики фінансо- вого стану суб’єкта господарювання дає змогу своєча- сно запобігти ймовірності кризових явищ [3, c. 21]. Дослідженню питань антикризового менедж- менту підприємств на сучасному етапі приділена зна- чна увага в працях А.М. Ткаченко, О.П. Єлець, І.І. Ла- щика, М.І. Бондар, І.А. Бланка, К.С. Салиги та інших. Кризовий розвиток суб'єктів господарювання може мати негативні наслідки не лише для самих під- приємств та зацікавлених в ньому сторін, а також для галузі та економіки країни загалом. Тому впрова- дження інноваційних підходів в управлінні суб’єкта господарювання є нагальним та актуальним. Постановка завдання. Метою написання статті є обґрунтування ролі антикризового управління для фо- рмування конкурентних переваг підприємства. Виклад основного матеріалу. В сучасних умовах суб’єкти господарювання зіштовхнулися зі значним ступенем невизначеності розвитку подій і такими ж несподіваними впливами зовнішнього середовища на них. Раніше, внаслідок нерозвиненості наукового пе- редбачення на появу кризи реагували тільки в разі її появи, або, що ще гірше, тільки тоді, коли кризова ситуація ставала реальністю та назрівала катастрофа. Безумовно, одна з головних причин виробничої та фі- нансової неплатоспроможності вітчизняних підпри- ємств, що не домоглися ліквідації кризи неплатежів, які призвели за останні роки до катастрофічного па- діння реального валового внутрішнього продукту, по- лягає у тому, що дотепер украй нерішуче застосову- ється визнаний в усьому світі засіб цивілізованого вре- гулювання відносин боржників і кредиторів, як банк- рутство. У той же час в умовах ймовірності кризи пла- тежів банкрутство суб’єкта господарювання стало до- сить масовим явищем й охопило значну кількість сфер економіки [1, с. 59]. Економічна категорія «банкрутс- тво» прийшло з лат. banka rotta, що приблизно перек- ладається як «зламана лава» [4, c. 80]. З часом ця ка- тегорія була використана в нормативно-правовому полі низки країн, відображаючи значення «неспромо- жність». ПОЖУЄВА Т. О. 122 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Відповідно до чинного законодавства нашої кра- їни, банкрутство є встановлена господарським судом неспроможність певного боржника щодо відновлення платоспроможності, а також визнання судом вимоги його кредиторів в площині ліквідаційної процедури [5]. В умовах сьогодення в науковій думці не вироб- лено єдиного трактування терміну «діагностика кризо- вого стану». Слушною є думка відомого українського вченого І. Бланка, який визначає категорію «діагнос- тика банкрутства» як модель спрямованого фінансо- вого аналізу, який націлено на встановлення факторів кризового розвитку суб’єкта господарювання, які мо- жуть з часом призвести до банкрутства [6, c. 486]. Не дивлячись на те, що банкрутство суб’єкта го- сподарювання є юридичним визнаним фактом, оскі- льки саме арбітражний суд має повноваження встано- вити факт банкрутства суб’єкта господарювання, оскі- льки в його природі лежать зазвичай економічні при- чини, до яких слід віднести: — суттєве розбалансування фінансової стійкості суб’єкта господарювання, що заважає ефективному функціонуванню підприємства; — серйозна розбалансованість обсягів фінансових потоків; — затяжне невиконання фінансових зобов’язань суб’єкта господарювання, через низьку платоспромо- жність [1, с. 148-149]. Визначальним чинником встановлення факту ймовірності банкрутства суб’єкта господарювання є його неспроможність своєчасно погасити власну забо- ргованість. Саме тому доцільною є діагностика ймові- рності банкрутства, яка має передбачає використання сукупності методів аналізу для своєчасного розпі- знання симптомів фінансової кризи на підприємстві та оперативного реагування на початкових стадіях з метою зниження ймовірності повної фінансової не- платоспроможності суб’єктів господарювання [9, с. 34]. Сучасними науковцями запропонована велика кі- лькість методик дослідження фінансового стану суб’єкта господарювання. Проте використати їх ре- зультати для побудови прогнозу можна далеко не зав- жди. Базою для виокремлення певної методики ана- лізу фінансового стану суб’єкта господарювання з-по- між інших для побудови прогнозну мають стани ная- вність таких характеристик: − отримання переліку та результатів попередніх заходів; − дані щодо повторення певних робіт, етапів та заходів; − глибина та кількість критеріїв, які досліджува- лись; − якість проведеного горизонтального та верти- кального аналізу; − глибина розкриття даних, які досліджуються; − аналіз джерел вхідної інформації; − ймовірні споживачі кінцевих даних. Будь-яка методика дослідження фінансового стану суб’єкта господарювання дозволяє виокремити певну фазу життєвого циклу на якому знаходиться фі- нансовий стан, тобто з тим чи іншим ступенем дета- лізації може допомогти у створенні прогнозу [8, c. 204]. При виявленні несприятливих тенденцій у діяль- ності суб’єкта господарювання виникає нагальна пот- реба у проведенні більш глибокого аналізу щодо тен- денцій подальшого розвитку та вироблення на основі нього певних шляхів, які допоможуть уникнути фінан- сової кризи та її наслідків. Аналіз фінансової неспро- можності та ймовірності банкрутства може бути про- ведено шляхом використання різних інструментів та методів дослідження, вибір яких залежить перш за все від обраної мети та відмінних рис власне самого підп- риємства. За кордоном для аналізу здебільшого засто- совують математичні моделі, за основі яких будують певний апроксимований інтегральний (узагальнюю- чий) показник, який власне й характеризує фінан- сово-господарський стан. З-поміж таких моделей най- більше розповсюдження отримали такі моделі, як мо- дель Альтмана, прогнозна модель Романа-Ліса, модель Спрінгейта, модель Таффлера тощо. Вищенаведені методики вирізняються такими суттєвими перевагами, як: - відносно невелика кількість вхідних вагомих по- казників; - швидкість, з якою можна провести дослідження та його простота; - легкість отримання інформації, необхідної для аналізу; - прогнозування настання кризи на підприємстві чи навіть ймовірності банкрутства шляхом отримання даних про реальний фінансовий стан досліджуваного об’єкта. Проте наявні й певні слабкі сторони: - дані методики майже неможливо використову- вати у нашій державі, оскільки вони розраховані на аналіз у стабільній економіці; - їх можна застосовувати лише до великих та се- редніх підприємств, або ж для дослідження народно- господарського комплексу в цілому; - у них застосовуються законодавчі норми геть відмінні від українських реалій; - складнощі також виникають через відмінності при побудові фінансової звітності; - експертний метод при виокремленні значущих показників також спричиняє появу специфічних об- межень та певних недоліків; - неврахування впливу часу на економічний суб’єкт також негативно відбивається на достовірності результатів цих методик; - для аналізу використовуються лінійні залежно- сті, що може сильно спотворити результати; - нормативи, які застосовуються у цих методиках як правило не відповідають українським реаліям [2, c. 56]. З-поміж великої кількості моделей, які вироблені вітчизняною економічною думкою, найбільш вагомою є універсальна модель Терещенка. Побудована на пі- дставі аналізу діяльності 850 суб’єктів господарювання різних сфер та галузей економіки, вона містить роз- рахунок усього 6-ти показників [2, c.55]. Найбільш значущими перевагами на користь її вибору є: − в методиці враховано вітчизняні особливості господарювання; − для аналізу потрібна досить невелика кількість показників; − легкість отримання достовірної інформації для проведення дослідження. ПОЖУЄВА Т. О. 2015/№1 123 Проте модель Терещенка не позбавлена й певних недоліків: − досить великий інтервал невизначеності; − застосовуватись ця модель може лише для об- меженого кола підприємств; − ґрунтовність вибору та присвоєння норматив- них значень є дещо суб’єктивною; − бажано, щоб методика мала більшу точність. Крім вищенаведених методик, в нашій державі на сьогодні існують й нормативні методики. Зокрема ме- тодика аналізу фінансового та господарського стану неплатоспроможності суб’єктів господарювання, по- годжена з Агентством з питань запобігання банкрутс- тву підприємств і організацій, та Методичні рекомен- дації щодо виявлення ознак неплатоспроможності під- приємств та ознак дій з приховування банкрутства, фі- ктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Мінекономіки України [10]. Очевидно, що розвиток суб’єкта господарювання зійснюється шляхом самофінансування, а за відсутно- сті достатніх власних коштів — за шляхом отримання позичкових засобів. Тому першочерговою характерис- тикою, яка має бути досліджена, є стан фінансової стійкості. Фінансова стійкість є найвагомішим чинником діяльності суб’єкта господарювання щодо змін у зов- нішньому середовищі. Стійкість — це здатність сис- теми до врівноваженого стану та подальшого розвитку шляхом вироблення вдалих рішень не зважаючи на зміни зовнішнього середовища. Суб’єкт господарювання може досягти фінансо- вої стійкості, зокрема зростання капіталу, прибутку та платоспроможності, через використання певних ресу- рсів та їх перерозподіл, а також шляхом планомірного розвитку [11, с. 31]. Основою гарного фінансового стану суб’єкта го- сподарювання покладено такі взаємозалежні фактори: існуючі активи (які призводять до отримання прибу- тків) та певний обсяг готівкових коштів, та ймовір- ність зростання, а саме вірогідність певних інвестицій в основний капітал, які спричинять відчутне збіль- шення прибутків та готівкових коштів у майбутньому періоді. Проте вірогідність настання кризи на підприємс- тві існує завжди, незважаючи на його поточний фінан- совий стан. Це виникає через те, що у господарському процесі завжди є велика кількість ризиків, окрім того, будь-яка система рухається по спіралі, піддається ди- намічним поштовхам зовнішнє середовище, зміню- ється кількість процесів на яке підприємство здатне впливати, трансформуються потреби та інтереси лю- дини. Тому менеджмент соціальної економічної сис- теми в апріорі має бути антикризовим. Вдалий антикризовий менеджмент управління характеризується перш за все людським чинником. Саме людська діяльність призводить до пошуку шляхів розв’язанння певної небажаної ситуацій, сконцентро- вує намагання на подоланні найвагоміших проблем, використовує досвід подолання кризових явищ, нагро- маджений протягом усієї історії існування цивілізації, пристосовується до певних умов тощо. Слід також зва- жати на те, що антикризовий менеджмент визнача- ється накопиченими знаннями щодо циклічності роз- витку соціальних та економічних процесів. Усе це дає змогу спрогнозувати кризові події та приготуватись до них. Проте найнебезпечнішими є некеровані непрог- нозовані кризи. Окрім того, важливу роль для завчас- ного виявлення кризи має система завчасного дослі- дження [1, с. 121-122]. Фінансова стійкість суб’єкта господарювання від- биває наявність стабільного перевищення отриманих доходів над понесеними збитками, вона забезпечує ві- льний обіг грошових коштів, сприяє виробництву та реалізації продукції підприємства тощо. Загальноприйнято, що в категорії «фінансова стійкість» визначають фактори (причину) та показ- ники (результат). Фактори є рушіями, причинами, умовами, що визначають певний показник. Крім того є зовнішні (ті, на які суб’єкт господарювання не може змінити, але які впливають на його діяльність) та вну- трішні фактори (ті, на які підприємство може впли- нути). Зміна як зовнішніх, так і внутрішніх факторів впливає на фінансову стійкість. З-поміж усього розма- їття цих факторів слід перш за все згадати такі: обсяг та структура статутного капіталу; активність інвести- ційних процесів та якість інвестиційного портфелю; рівень та умови формування тарифної ставки; гнуч- кість самої компанії до змін; структура суб’єкта госпо- дарювання; витрати (їх склад та структура); інфляційні процеси в економіці; вплив фактору часу та тривалість звітного періоду; формування стратегії підприємства щодо обсягів нерозподіленого прибутку; обрана полі- тика управління та маркетингу; зміни в кон’юнктурі ринку [7, с. 128]. Усталений фінансовий стан суб’єкта господарю- вання проявляється у налагодженому виробничому ритмі достатньо якісної та відносно дешевої продукції, що має стабільний попит, у формуванні стійких пози- цій на ринку, у достатньому для злагодженої роботи матеріальному та технічному забезпеченню виробниц- тва та відтворювальних процесів, у впровадженні но- вацій, у створенні міцних зв’язків з контрагентами, в усталеності кругообігу капіталу, у високій ефективно- сті фінансово-господарських операцій, у виваженому рівні ризику. Всі ці фактори впливають на діяльність суб’єкта господарювання та зумовлюють формування його стійкості (фінансової, цінової, загальної, внутрі- шньої, зовнішньої тощо). Зовнішня оболонка фінансової стійкості суб’єкта господарювання пов’язана із усталеністю ринкового середовища. Стабільності у ній можна досягти шляхом використання фіскальних важелів регулювання макро- економічного середовища. Внутрішня складова фі- нансової стійкості суб’єкта господарювання відбиває такий стан ресурсного потенціалу, матеріальної, речо- вої та вартісної структури капіталу та таку динаміку, за якої результати реальної та фінансової діяльності є високими та стабільними. Саме поєднання дії зовніш- ніх та внутрішніх чинників забезпечує цілісність інди- відуального та суспільного відтворення [9, с. 7-8]. З огляду на довгострокову перспективу фінансова стійкість суб’єкта господарювання є певною мірою за- лежить від інвесторів та кредиторів. Тому основними джерелами коштів суб’єкта господарювання буде з од- ного боку власний, а з іншого — позичковий капітал. Фінансова стійкість характеризує відтворюваль- ний процес на підприємстві. Тобто розкриває соціа- льно-економічні відносини як певний фінансовий ме- ханізм для створення розвитку у соціальній та еконо- мічній сферах. Фінансова стабілізація, як економічна ПОЖУЄВА Т. О. 124 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ категорія з огляду на вищесказане, у процесі відтво- рення розкриває напрямок дій щодо отримання фі- нансової стійкості суб’єкта господарювання як певної проміжної ланки його усталеного розвитку. Фінансова стійкість це не тільки ліквідність, при- бутковість та достатність капіталу. Її характеризує вдале поєднання окреслених показників, а також ная- вність певних якісних параметрів (стан управління, кваліфікація управлінського апарату та персоналу суб’єкта господарювання. Досягнення фінансової стійкості є нагальним за- вданням будь-якого підприємства, що зумовлено вла- стивостями ринкової економіки, де кожен окремий суб’єкт господарювання постійно піддається негатив- ному впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, які зрештою можуть спричинити появу фінансової кризи, або ж навіть банкрутства. Саме тому на- гальним завданням сьогодення є оволодіння інструме- нтами антикризового фінансового менеджменту суб’єкта господарювання. Антикризове фінансове управління ставить за мету пошук та впровадження певних заходів, націле- них на нейтралізацію найбільш небезпечних дій у еко- номічній мережі, що можуть спричинити кризу, захо- дів щодо якнайшвидшого поновлення платоспромож- ності та рівня бажаної фінансової стабільності підпри- ємства, що зрештою призведуть до подолання кризо- вих явищ фінансового стану. Виходячи з вищенаведеного можна стверджувати, що антикризовий фінансовий менеджмент — це про- цес управління, де через вплив певних (спланованих чи випадкових) чинників певним чином налагоджено прогнозування настання кризи, дослідження її симп- томів, пошук шляхів щодо зниження несприятливих наслідків кризи та використання отриманих даних для подальшого впевненого розвитку суб’єкта господарю- вання. Загалом система антикризового менеджменту має бути побудовано на таких засадах, як: 1) готовність суб’єкта господарювання до можли- вого погіршення фінансової рівноваги. 2) своєчасне виявлення явищ за ступенем небез- печності для фінансової діяльності підприємства. 3) ранжування показників кризових явищ за рів- нем їх небезпеки для підприємства. 4) швидкість реакції на певні кризові явища у практиці господарювання підприємства. 5) виваженість рішень відповідно до ступеню ре- альної загрози для господарюючого суб’єкта. 6) вживання усіх відповідних внутрішніх можли- востей для виходу підприємства з кризи. 7) застосування за потреби санації суб’єкта гос- подарювання для недопущення його банкрутства [3, 4, 7]. Вищенаведені принципи є базою антикризового менеджменту підприємства при ймовірності банкрутс- тва. З огляду на цю мету суб’єкт господарювання має виробити певну політику антикризового менеджменту, що має бути частиною його загальної стратегії. Остання полягає у виокремленні методів діагностики ймовірності банкрутства та поєднанні можливих захо- дів фінансового оздоровлення, які зрештою призве- дуть до виходу з кризи. Висновки. Результати діагностики є основним джерелом отримання повної та достовірної інформації про реальні можливості підприємства і, відповідно, ос- новою для прийняття рішень стосовно подальшої стратегії його розвитку. При використанні цих мето- дик для дослідження кризи та загрози банкрутства на підприємства потрібно пам’ятати, що не одна з них не враховує вплив зовнішніх факторів при дослідженні показників. Окрім того, ці методики як правило міс- тять завелику кількість показників, більша частина з яких дублюють один одного, тобто показують одні й ті самі аспекти діяльності. Саме тому при розробці даної методики систему оціночних показників необхідно сформувати так, щоб вони висвітлювали усі найсуттє- віші сторони діяльності суб’єкта господарювання, не повторювали один одного та кількість досліджуваних даних була досить невеликою. Певні методики віддають вирішальне значення при дослідженні кризового стану та загрози банкрутс- тва показникам рентабельності та прибутковості. Для українських підприємств застосування такого підходу є не зовсім вдалим оскільки певна інформація у фі- нансовій звітності може бути виправлена. Особливо в частині таких показників, як прибуток та витрати. На- магання суб’єктів господарювання приховати реальні прибутки від оподаткування призводить до спотво- рення даних, що були побудовані на підставі фінансо- вої звітності. Отже для побудови методики дослі- дження кризи на підприємстві слід враховувати саме ті показники звітності, які найменше підлягають ма- ніпуляціям. Адекватне оцінювання кризи можна зробити шляхом розробки методики поетапного аналізу, яка виявить джерела фінансової неспроможності та ви- ключить наявність вищезгаданих недоліків. Список сикористаних джерел 1. Ткаченко А.М. Сучасний підхід до антикризо- вого управління машинобудівним підприємством: мо- нографія / А.М. Ткаченко, О.П. Єлець. — Запоріжжя: Вид-во Запорізької державної інженерної академії, 2010. — 282 с. 2. Лащик І.І. Аналіз методик діагностики кризо- вого стану та ймовірності банкрутства підприємств: переваги, недоліки, напрями, вдосконалення / І.І. Ла- щик // Зовнішня торгівля: право та економіка. — 2009. — № 5(46). — С. 54-59. 3. Бондар М.І. Оцінка ймовірності фінансової неспроможності та банкрутства підприємства / М.І. Бондар // Інвестиції: практика та досвід. — 2008. — №5. — С. 21-25. 4. Козляченко О.М. Інститут банкрутства як складова розвитку ринкової економіки / О.М. Коз- ляченко // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 2(92). — С. 80-87. 5. Закон України «Про відновлення платоспро- можності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ від 14.05.1992 р. зі змінами і доповнен- нями: [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. 6. Бланк И.А Финансовый менеджмент.: Учеб- ный курс. — К.: Ника-Цент, Эльга, 2002. — 528 с. 7. Шапурова О.О. Політика антикризового уп- равління при загрозі банкрутства / О.О. Шапурова // Актуальні проблеми економіки: Науковий економіч- ний журнал. — 2008. — № 8 (86). — 270 с. РОГОЗА М. Є., ІВЧЕНКО Є. І., БОЖКО В. І. 2015/№1 125 8. Салига К.С. Методичні підходи діагносту- вання фінансового стану підприємства / К.С. Салига // Держава та регіони. Економіка та підприємництво. — 2007. — №3. — С. 204-210. 9. Чумак О. Оцінка ймовірності банкрутства / О. Чумак // Головбух: Всеукраїнська бухгалтерська га- зета, перший щотижневик для головного бухгалтера. — 2008. — № 15 (566). — С. 64. 10. Наказ Мінекономіки України від 19.01.2006 р. №14 «Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій для приховування банкрутства, фіктивного банкрутс- тва або доведення до банкрутства». 11. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджена Наказом Аге- нтства з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій від 27.06.1997. М. Є. Рогоза академік АЕН України Є. І. Івченко канд. техн. наук В. І. Божко м. Полтава ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИСОКОГО РІВНЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СИСТЕМАХ УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО СЕРВІСНОГО ПІДХОДУ Вступ. Найважливішою умовою забезпечення ви- сокого рівня операційної діяльності вищого навчаль- ного закладу (ВНЗ) в умовах жорсткої конкуренції се- ред вишів є комплексна та ефективна розбудова різ- номанітних компонентів його складної інфраструк- тури. Однак утримання і розвиток деяких з них (на- приклад, інформаційно-телекомунікаційного (ІТ)) - дуже витратний процес, тому необхідно дотримува- тися балансу між можливостями компоненту та витра- тами на його підтримку, що особливо актуально для університетів недержавної форми власності. В умовах жорсткої конкуренції вишів ІТ-компонент інфрастру- ктури ВНЗ потребує постійної модернізації та оптимі- зації [1]. Мета оптимізації ІТ в ВНЗ - максимізувати віддачу від інвестицій, забезпечити високу якість об- слуговування учасників навчального процесу і, як на- слідок, конкурентні переваги. Необхідно враховувати також, що в сучасних умовах спостерігається конвер- генція інформаційних середовищ вишів, зростає час- тка спільної роботи учасників навчального процесу, що висуває підвищені вимоги до стабільності і досту- пності ІТ-послуг. Аналіз сучасних тенденцій та підходів до управ- ління ІТ та їх впливу на операційну діяльність суб’єктів господарювання та навчальних закладів зок- рема, забезпечив можливість встановлення проблем, які виникають в процесі еволюції ІТ. На підставі ре- зультатів цього аналізу, авторами розроблено рекоме- ндації щодо оптимізації ІТ на запропонованих мето- дологіях та методах її реалізації [2-4] у ВНЗ. У процесі розвитку та впровадження ІТ у ВНЗ ви- никають такі основні проблеми: − нестача коштів на придбання та обслугову- вання нового обладнання; − необхідність відповідності певному рівню без- пеки та режиму доступу; − недостатня кваліфікованість ІТ-персоналу; − вплив вікових особливостей персоналу на процеси навчання і переходу до використання нових технологій; − неконтрольоване зростання мережевих підк- лючень; − тісний зв'язок ІТ-підрозділу з іншими підроз- ділами і слабке документування ІТ-процесів. Крім того, як правило, виконується оптимізація існуючої ІТ-інфраструктури, а не побудова нової. Ча- сто спостерігається ситуаційний підхід до вирішення завдань ІТ, плинність кадрів, відсутність наступності та документування. В результаті маємо енергоємні ІТ- системи з надмірним інформаційним і апаратним за- безпеченням. При цьому, впровадження чергових інновацій, таких, наприклад, як системи електронного навчання, автоматизації управління процесами нав- чання та діловодства, наштовхується на нездоланні ар- хітектурні перешкоди, в тому числі і організаційного характеру. Основною причиною такого стану справ є ігно- рування/невикористання основоположних принципів і методів при переході від централізованої обчислюва- льної архітектури до розподіленої сервіс-орієнтованої. У зв'язку зі зростаючою складністю ІТ-інфраструк- тури, а також браком кваліфікованих кадрів, пропону- ється розглядати аутсорсинг ІТ-процесів як часткове вирішення зазначених проблем. Крім того, актуаль- ним завданням є створення моделей ІТ-процесів та їх оптимізація для уніфікації процесів планування, об- слуговування та експлуатації ІТ-сервісів і ІТ- інфраструктури. Розвиток ІТ- компоненту інфраструктури ВНЗ на основі ITSM Перспективним підходом до організації роботи ІТ-підрозділу ВНЗ та оцінки його діяльності є встано- влення відносин виду «клієнт - постачальник послуг» між користувачами та ІТ-службою, тобто сервісний підхід до управління ІТ (IT Service Management - ITSM). ITSM - сучасний підхід до побудови інформацій- них систем, які безпосередньо пов'язані з прикладної діяльністю. ВНЗ, який прагне не просто дати освіту, а навчити ефективному застосуванню ІТ-технологій в

Антикризове управління - головна складова інноваційної діяльності та формування конкурентного потенціалу підприємства

Репозитарії

Схожі ресурси