Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах

Конфлікт – це соціальна взаємодія, учасники якої (індивіди, групи, організації) свідомо і відкрито протистоять одне одному через реальну чи удавану несумісність їх інтересів, прагнень, поглядів. Таке протистояння – не патологія суспільного життя, а спосіб існування соціуму. Утопічними є ідеї про без...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Єрмаков, П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2007
Теми:	Етнополітологія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8754
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах / П. Єрмаков // Політичний менеджмент — 2007. — № 1. — С. 100-107. — Бібліогр.: 9 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8754
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-87542013-02-13T02:19:47Z Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах Єрмаков, П. Етнополітологія Конфлікт – це соціальна взаємодія, учасники якої (індивіди, групи, організації) свідомо і відкрито протистоять одне одному через реальну чи удавану несумісність їх інтересів, прагнень, поглядів. Таке протистояння – не патологія суспільного життя, а спосіб існування соціуму. Утопічними є ідеї про безконфліктний розвиток суспільства. „Там, де існує суспільство, - зауважує Р. Дарендорф, - існують також конфлікти... Можливо, конфлікт є батьком усіх речей, тобто рушійною силою змін, але конфлікт не повинен бути війною і не повинен бути громадянською війною” [1, с. 31]. Іншими словами, завдання полягає не в тому, щоб досягти безконфліктного стану суспільного життя та розвитку, а в тому, щоб виробити механізми цивілізованого розв’язання конфліктів, які не допускають їх переростання у жорстку конфронтацію. 2007 Article Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах / П. Єрмаков // Політичний менеджмент — 2007. — № 1. — С. 100-107. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 2078-1873 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8754 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнополітологія Етнополітологія
spellingShingle	Етнополітологія Етнополітологія Єрмаков, П. Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
description	Конфлікт – це соціальна взаємодія, учасники якої (індивіди, групи, організації) свідомо і відкрито протистоять одне одному через реальну чи удавану несумісність їх інтересів, прагнень, поглядів. Таке протистояння – не патологія суспільного життя, а спосіб існування соціуму. Утопічними є ідеї про безконфліктний розвиток суспільства. „Там, де існує суспільство, - зауважує Р. Дарендорф, - існують також конфлікти... Можливо, конфлікт є батьком усіх речей, тобто рушійною силою змін, але конфлікт не повинен бути війною і не повинен бути громадянською війною” [1, с. 31]. Іншими словами, завдання полягає не в тому, щоб досягти безконфліктного стану суспільного життя та розвитку, а в тому, щоб виробити механізми цивілізованого розв’язання конфліктів, які не допускають їх переростання у жорстку конфронтацію.
format	Article
author	Єрмаков, П.
author_facet	Єрмаков, П.
author_sort	Єрмаков, П.
title	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
title_short	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
title_full	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
title_fullStr	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
title_full_unstemmed	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
title_sort	етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Етнополітологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8754
citation_txt	Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах / П. Єрмаков // Політичний менеджмент — 2007. — № 1. — С. 100-107. — Бібліогр.: 9 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT êrmakovp etnopolítičnijkonflíktspecifíkajogoproâvutarozvâzannâutotalítarnihídemokratičnihsistemah
first_indexed	2025-07-02T11:20:50Z
last_indexed	2025-07-02T11:20:50Z
_version_	1836533941312421888
fulltext	100 Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах Павло Єрмаков, аспірант кафедри політології філософського факультету Національного університету ім. Т. Шевченка Конфлікт – це соціальна взаємодія, учасники якої (індивіди, групи, організації) свідомо і відкрито протистоять одне одному через реальну чи удавану несумісність їх інтересів, прагнень, поглядів. Таке протистояння – не патологія суспільного життя, а спосіб існування соціуму. Утопічними є ідеї про безконфліктний розвиток суспільства. „Там, де існує суспільство, � зауважує Р. Дарендорф, � існують також конфлікти... Можливо, конфлікт є батьком усіх речей, тобто рушійною силою змін, але конфлікт не повинен бути війною і не повинен бути громадянською війною” [1, с. 31]. Іншими словами, завдання полягає не в тому, щоб досягти безконфліктного стану суспільного життя та розвитку, а в тому, щоб виробити механізми цивілізованого розв’язання конфліктів, які не допускають їх переростання у жорстку конфронтацію. „Знаходити шляхи та засоби розв’язання суперечностей і конфліктів, що виникають у суспільстві, – зазначає О. Бельков, " одна з найважливіших функцій політики, а виявлення, запобігання або ефективне їх регулювання – сенс і мета діяльності політиків і політичних технологів” [2, с. 27]. Актуальною проблемою конфліктології є дослідження етнополітичного конфлікту. Але тут перед дослідником постає чимало труднощів. Це і складність самого феномена етнополітичного конфлікту, і неоднозначне розуміння причин його виникнення, і ототожнення етнополітичного і етнічного конфліктів тощо. Тим часом, правильне розуміння сутності етнополітичного конфлікту є однією з передумов і другим (після з’ясування причин) кроком на шляху його ефективного врегулювання. В останні роки проблема етнополітичного конфлікту поступово набуває 101 серйозного змістового і формалізованого наповнення, особливо в аспекті визначення поняття „етнополітичний конфлікт” та його типології. Серед дослідників, які актуалізують цю проблему в науковій думці, слід назвати російських науковців Г. Козирєва, А."Х. Султигова, В. Тишкова. В українській суспільствознавчій науці окремим аспектам цієї проблематики присвячені праці О. Картунова, В. Котигоренка, І. Кресіної, О. Кривицької, М. Пірен, Г. Перепелиці. Незважаючи на суттєві зрушення у дослідженні феномена етнополітичного конфлікту, все ж низка важливих і актуальних питань у цій сфері залишається малодослідженою. Серед них і питання, пов’язані з визначенням особливостей прояву та розв’язання етнополітичних конфліктів в умовах різних політичних систем і режимів. Втім, очевидно, що, як і інші видів конфліктів, конфлікти етнополітичні є ані прогресивними, ані реакційними. Деструктивний чи конструктивний характер конфліктів не в останню чергу залежить від типу суспільства, його політичного режиму. Межі журнальної статті не дозволяють здійснити порівняльний аналіз та виявлення специфіки прояву і розв’язання етнополітичних конфліктів в усіх основних типах політичних систем, тому увагу зосередимо на двох протилежних системах – тоталітарній і демократичній. Для виявлення специфіки проявів і розв’язання етнополітичних конфліктів у означених системах слід звернутися, перш за все, до структурно"змістової форми, яку має будь"який конфлікт. Основними елементами її є: 1) суб’єкти конфлікту; 2) предмет конфлікту; 3) об’єкт конфлікту; 4) конфліктна свідомість; 5) конфліктна поведінка. Що стосується етнополітичного конфлікту, то до його суб’єктів, на думку В. Картунова, належать: „1) етнічно та політично свідома людина; 2) етноси, нації, корінні народи та етнонаціональні меншини; 3) етнонаціональні організації, об’єднання та рухи; 4) держава та її органи” [3, с. 501]. І демократична, і тоталітарна системи не відкидають можливість існування вищезазначених суб’єктів. Отже, наявність одного зі структурних елементів етнополітичних конфліктів у двох протилежних системах свідчить про реальну можливість виникнення та розгортання такого типу конфліктів. Наступний структурний елемент – предмет конфлікту. Він є основою будь"якого конфлікту, у тому числі й етнополітичного. Предмет конфлікту тлумачиться як проблема (реальна чи вигадана), що спричинила його. За В. Картуновим, предметом етнополітичних конфліктів є „намагання людини, етнонаціональних спільнот, суспільства та держави створити найбільш сприятливі умови для свого існування й розвитку” [3, с. 501]. Розпад тоталітарної системи у багатьох країнах супроводжувався різкою дестабілізацією в галузі міжнаціональних, міжетнічних відносин, що, зрештою, призвело до гострих, навіть збройних конфліктів на 102 міжетнічному та міжнаціональному ґрунті. Політична філософія і практика легітимації посттоталітарної влади нерозривно пов’язана з постійною увагою до питань етнічної ідентифікації, національної культури. Це є безумовним свідченням існування предмета етнополітичного конфлікту в умовах тоталітарної системи, який, втім, мав латентну форму. Серед причин цього слід назвати те, що в основі тоталітаризму є насильницьке впровадження колективістського світогляду, неприйняття концепції національно"культурної автономії, прагнення до усунення національних перешкод і побудови життя на принципах інтернаціоналізму, а також наявність потужних і керованих силових структур, потенційно спроможних „вгамувати” будь"який конфлікт. В умовах тоталітарної системи соціальна маса, неоднорідна у багатьох відношеннях, у тому числі й етнічному, не отримує „офіційного” дозволу на створення структурно оформленої групи, що усвідомлює свою несхожість з рештою. Іншими словами, створюється „розрізнена одноманітність”, необхідна, як зауважує Х. Арендт [8], для зміцнення тоталітаризму. Натомість у демократичній системі особи, які усвідомлюють свою приналежність до певної етнічної групи, нації, мають право на власне структурне оформлення, на захист своїх прав та інтересів, на представництво в органах державної влади. Спираючись на думку А. Раймона, можна стверджувати, що така засаднича суперечність „між правом на групову організацію та його відкиданням має політичний характер. Як можна пояснити, що в одному типі суспільства класи існують та зміцнюються, в іншому їх начебто немає, якщо не пам’ятати, що у першому політичний режим терпить створення груп, у другому – забороняє?” [4, с. 188]. Об’єктом конфлікту виступають конкретні матеріальні або духовні цінності, що їх домагаються конфліктуючі сторони. Об’єкт конфлікту є основою його предмета, його центральною ланкою. В свою чергу, „об’єктом етнополітичних конфліктів є політична влада, матеріальні й духовні цінності учасників конфлікту (земля, людські та природні ресурси, культура, мова та ін.)” [3, с. 501]. Політична влада, матеріальні та духовні цінності і ресурси набувають якості об’єкта етнополітичного конфлікту лише тоді, коли вони стають дефіцитними, внаслідок чого набувають ознак неподільності і суспільної значущості. Культурно"духовні цінності стають об’єктом такого конфлікту за умови, коли вони не поділяються етнічними групами і ставлення до них має принципово важливе значення. В умовах тоталітарної системи практикується цілий комплекс дій та заходів, спрямованих на перешкоджання появи об’єкта етнополітичного конфлікту. По"перше, існують певні теоретичні підвалини, зокрема – тоталітарна ідеологія з її загальною настановою на принципову безконфліктність суспільного ладу, який захищається та обґрунтовується нею. Поняття „націоналізм” на офіційному рівні набуло винятково 103 негативного тлумачення і розглядалося суто в опозиційній конструкції „інтернаціоналізм – буржуазний націоналізм”. Зрозуміло, що з подібними ідейно"теоретичними поглядами вести мову про глибоке пізнання сутності етнічних проблем неможливо. В СРСР, державі з усіма ознаками тоталітарної системи, було оголошено про створення нової історичної спільності – „радянського народу”, в якій вже відбулося реальне зближення усіх націй і народностей на ґрунті соціалістичної суспільної свідомості, комуністичних цінностей та ідеалів. Існувала офіційна доктрина дружби народів СРСР, що, безумовно, не було порожнім звуком, і яка сприяла мирному співіснуванню народів впродовж кількох десятиліть. В сукупності це дозволило на певний час штучно „заморозити” етнічні та національні прагнення поліетнічного складу населення СРСР. Щодо демократичної системи, то, перш за все, слід зауважити, що демократія за своїм визначенням є конкурентним процесом. Це проявляється не лише в економічній, але й у політичній та інших сферах життєдіяльності соціуму. Визнання конкуренції як одного з фундаментальних принципів функціонування демократичної системи дає можливість не лише суб’єктам економічних процесів, політикам, але й етнічним групам долучатися до конкурентної боротьби з метою підвищення власного статусу, представництва в органах державної влади та управління тощо. Й. Шумпетер у праці „Капіталізм, соціалізм і демократія” зауважує, що „навіть якщо групові прагнення сильні і чітко визначені, вони залишаються прихованими часто впродовж десятиліть, доти, доки їх не покличе до життя якийсь політичний лідер, перетворюючи на політичний чинник” [5, с. 351]. В умовах демократичної системи, з її гарантованим правом на діяльність опозиції, створюються умови для етнополітичної мобілізації, за допомогою якої етнічна група отримує та використовує ресурси для досягнення поставлених цілей. Наступним структурним елементом конфлікту є конфліктна свідомість. Це особливий, специфічний стан суспільної свідомості, якому притаманне усвідомлення сторонами, що конфліктують, розбіжностей, навіть протилежностей своїх намірів, цілей, інтересів, потреб та цінностей і перетворення їх на мотивацію своєї поведінки й діяльності. На думку Г. Перепелиці, для конфліктної свідомості характерна наявність властивого лише їй специфічного ідеального утворення – „образу ворога” у формі певних сприйнять, уявлень і світоглядних збочень про іншу сторону. „Образ ворога”, на відміну від поняття „образ”, що використовується у гносеології, суб’єктивний не лише за формою, а й за змістом. В „образі ворога” ворогуюча сторона віддзеркалюється та оцінюється суб’єктивно, викривлено, крізь призму таких понять, як „ворожість”, „зло”, „ненависть”, „агресивність”, „антигуманність”, 104 „шкода”, „неповноцінність”, „підлість”. Формування „образу ворога” здійснюється як на повсякденному, так і на ідеологічному рівні” [6, с. 31]. Найбільшої ефективності застосування технології створення образу ворога, яка використовувалася у політичних цілях, набула в тоталітарній системі. „Образ ворога, " зазначає О. Кривицька, " здавна влада застосовує для відвернення уваги невдоволених мас від неефективності державної політики. Образ ворога – це той інструмент, що змушує людей забути про внутрішнє невдоволення, згуртуватися навколо лідерів” [7, с. 45]. У тоталітарних суспільствах образ зовнішнього ворога зазвичай доповнюється образом ворога внутрішнього, який знищує єдність суспільного „ми”. На цій підставі тоталітарна влада періодично застосовує „чистки”. З метою руйнування будь"яких зв’язків, „чистки проводяться таким чином, щоб загрожувати однаковою долею звинуваченому та усім, хто перебуває з ним у звичайних стосунках... Зрештою, саме завдяки розвитку даного прийому до останніх і найфантастичніших крайнощів більшовицькі правителі досягли успіху у створенні атомізованого суспільства, подібного якому ми ніколи не бачили...” [8, с. 229 " 230]. Наслідком цього є значне зростання впливу держави, яка поступово перетворюється на передбаченого ще Т. Гоббсом біблійного „Левіафана”, котрий тотально духовно калічить людей. Слід зауважити, що, наприклад, в СРСР до певної міри склалась парадоксальна ситуація: з одного боку, на ідеологічно"теоретичному рівні радянське суспільство проголошувалося безконфліктним, а з іншого – відбувався активний процес формування „образу ворога”, який і мав стати стимулятором активності конфліктної свідомості. Здебільш „ідеологічна агресія” – процес формування „образу ворога” в тоталітарних системах свій прояв мала щодо зовнішнього ворога, втім у етнополітичній царині цей процес також відбувався. Так, у Німеччині за часів А. Гітлера „образ ворога” формувався через обґрунтування національної винятковості арійської раси, неповноцінності інших націй та народів. У СРСР „образ внутрішнього ворога” переважно мав політичне забарвлення, тобто до внутрішніх ворогів належав той, хто не сприймав соціалістичного суспільного ладу. До таких „ворогів радянської влади” зараховувалися цілі етноси і народи, зокрема кримські татари, національно"патріотичні сили інших націй та народів, яким навішували ярлики „буржуазних націоналістів”. Створення „образу ворога”, особливо внутрішнього, для тоталітарної влади було зручним і надзвичайно дієвим інструментом придушення будь" яких проявів етнонаціональної свідомості. Під гаслом боротьби з „ворогами народу” відбувалося безпрецедентне порушення етнічних та національних прав, рівноправ’я у міжетнічних та міжнаціональних стосунках, що мало прояв не лише в культурно"духовній, але й у політичній сфері. Отже, є підстави стверджувати, що за тоталітарної системи склались 105 реальні умови для виникнення конфліктної свідомості в етнополітичній сфері, втім, репресії, „чистки” та інші силові методи, а також „ідеологічна обробка” населення утримували їх у зародково"латентному стані. Тоталітарна система в етнополітичній сфері створила ситуацію фрустрації, яка може виникати не лише внаслідок матеріальних перешкод, але й перешкод ідеальних, наприклад, забороною на здійснення певної діяльності. Більше того, для свідомості як окремої людини, так і соціальних груп, що потрапили в тенета тоталітарної системи, подібні перешкоди і заборони набувають якості самоочевидності, тобто того, що не обговорюється, і є, по суті, психологічно зовнішньою перешкодою, що, зрештою, і породжує ситуацію фрустрації, а не конфлікту, зокрема – етнополітичного. „Сутність демократії, " зазначає Д. Ростоу, " полягає у звичці до суперечок та примирення щодо кола питань, яке постійно змінюється при постійній зміні розстановки сил” [9, с. 349]. У демократичній системі „заборона” втрачає свою самоочевидність. Зважаючи на визнання ідеї суб’єктивних прав людини, свободи духовного життя, свободи совісті, думки, слова, творчості, така заборона є внутрішньо проблематичною як для окремого індивіда, так і для різних соціальних груп, а отже етнополітичній конфлікт, як і будь"який інший, має реальні можливості для свого прояву. Конфліктна поведінка визначається як поведінка однієї або двох сторін, що конфліктуюють, і яка спрямована на досягнення власних цілей, котрі водночас є перешкодою на шляху досягнення цілей іншою стороною і забезпечення власних інтересів за рахунок чи на шкоду інтересам іншої сторони. За тоталітарної системи вести мову про конфліктну поведінку недоречно, оскільки етнополітичний конфлікт не існує як такий. Окремі випадки невдоволення політикою в етнонаціональній сфері, яке за тоталітарної системи є швидше винятком, ніж правилом, не можна кваліфікувати як прояв конфліктної поведінки у широкому розумінні, оскільки така поведінка істотно не позначається на стані та діях іншої сторони, абсолютно не перешкоджає досягненню її цілей. Натомість вони завдають суттєвої шкоди тим, хто наважився до таких дій – аж до фізичного знищення. На відміну від тоталітарної системи, в демократичній системі конфліктна поведінка в етнополітичній сфері також має місце – як і інші структурні елементи такого роду конфліктів. Наявність її обумовлюється насамперед ймовірністю виникнення етнополітичного конфлікту, по" друге, існуванням в обох конфліктуючих сторін відповідних засобів, що дозволяє оволодіти об’єктом конфлікту. „Засоби, " зазначає Н. Свобода, " є цілеспрямована людська діяльність, доцільні якості людини і явища навколишньої дійсності, а також способи використання тих і інших в інтересах досягнення цілі” [6, с. 36]. Отже, демократія зі своєю орієнтацією на виборність органів влади, рівність виборчих прав, свободу створення 106 громадянами партій та інших організацій і об’єднань, які артикулюють і захищають їх інтереси, суперництво і баланс групових інтересів тощо, в сукупності є тими засобами, що дозволяють говорити про наявність конфліктної поведінки. Виходячи з наведеного вище, є підстави стверджувати, що, незважаючи на те, що за демократичного устрою діяльність системи суспільно"політичних, державних інститутів не в останню чергу спрямована на врегулювання відносин між етнонаціональними спільнотами, між ними та державою, врахування та забезпечення їх потреб та інтересів, запобігання ескалації етнополітичних конфліктів, на вироблення державної політики в сфері етнополітичних відносин, все ж виникнення та розгортання етнополітичних конфліктів більше характерно саме суспільствам з демократичною формою правління. Певним чином це можна пояснити тим, що в демократичних системах етнополітичні процеси відбуваються переважно природним шляхом, етнічні групи мають право, можливість і засоби адекватно реагувати на зміни, які погіршують їх становище – на противагу тоталітарній системі, де подібні процеси штучно стримуються, придушуються переважно насильницькими методами. Для подолання окремих проявів дестабілізації в етнополітичній сфері тоталітарна влада вдається до силових методів (етноцид, терор, примусова асиміляція і примусова депортація, етнічні чистки тощо). „Стабільний та безконфліктний” стан етнополітичної сфери у тоталітарній системі підтримується засобами насилля і страху. Суперечки та напруженість в етнополітичній сфері, які можуть трансформуватися в етнополітичний конфлікт, демократична система вирішує переважно засобом консенсусу, а також на засадах конкуренції. До речі, остання дозволяє координувати діяльність людей, і не лише в економічній сфері, уникаючи насильницького втручання. Розглядаючи проблеми, означені в статті, автор спирався на класичні уявлення про тоталітаризм і демократію. Сучасні процеси, які тривають у світі, а саме процеси глобалізації, вносять суттєві зміни не лише у сферу економічну чи політичну, але й в етнополітичну, тим самим обумовлюючи багатовимірність, багатоаспектність та актуальність проблеми етнополітичного конфлікту. Література: 1. Дарендорф Р. Общество и свобода // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт." упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Т. ІІІ. – С. 24 " 31. 2. Бельков О. Конфликтологический инструментарий политического менеджмента // Власть. – 2003. " № 11. – С. 27 " 31. 3. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. 107 наук Ю. І. Кулагіна, д"ра іст. наук, проф. В. І. Полуріза. – К.: Альтерпрес, 2002. – 612 с. 4. Раймон А. Демократия и тоталитаризм // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт."упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Т. ІІІ. – С. 183 " 195. 5. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт."упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Т. ІІІ. – С. 350 – 359. 6. Перепелиця Г. М. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи. – К.: Стилос " ПЦ „Фоліант”, 2003. – 256 с. 7. Кривицька О. Конфліктність пострадянської етнічної ідентифікації // Політичний менеджмент. – 2003. " № 3. – С. 43 " 55. 8. Арендт Х. Начала тоталитаризма // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт."упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Т. ІІІ. – С. 217 – 233. 9. Растоу Д. Переходы к демократии: попытка динамической модели / / Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт."упоряд.: В. П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Т. ІІІ. – С. 335 – 233.

Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розв’язання у тоталітарних і демократичних системах

Репозитарії

Схожі ресурси