Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.)
У статті на основі опублікованих і архівних джерел досліджується діяльність Історичного товариства Нестора-літописця по вивченню національної архітектурно-мистецької спадщини. Висвітлено роботу Комісії по опису старожитностей України, розглянуто друковані праці її членів. Ключові слова: архітек...
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87887 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) / Н. Ковпаненко // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 257-271. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-87887 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-878872015-10-29T03:02:31Z Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) Ковпаненко, Н. У статті на основі опублікованих і архівних джерел досліджується діяльність Історичного товариства Нестора-літописця по вивченню національної архітектурно-мистецької спадщини. Висвітлено роботу Комісії по опису старожитностей України, розглянуто друковані праці її членів. Ключові слова: архітектурно-мистецька спадщина, Історичне товариство Нестора-літописця, Комісія по опису старожитностей України, Г. Павлуцький В статье на основе опубликованных и архивных источников исследуется деятельность Исторического общества Нестора-летописца по изучению национального архитектурно-художественного наследия. Освещена работа Комиссии по описанию древностей Украины, рассмотрены печатные работы ее членов. Ключевые слова: архитектурно-художественное наследие, Историческое общество Нестора-летописца, Комиссия по описанию древностей Украины, Г. Павлуцкий. Relying on published and archived documents, the paper describes the activities of the Nestor-the-Chronicler History Society in studying the national and artistic heritage. It covers the activities of the Commission on Attribution of Ukrainian Memorabilia and analyzes printed works of its members. Keywords: architectural and artistic heritage, the Nestor-the-Chronicler History Society, the Commission for Attribution of Ukrainian Memorabilia, H. Pavlutskyi. 2014 Article Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) / Н. Ковпаненко // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 257-271. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87887 930.1 (72+7) (477) "18/19" uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті на основі опублікованих і архівних джерел досліджується
діяльність Історичного товариства Нестора-літописця по вивченню
національної архітектурно-мистецької спадщини. Висвітлено роботу
Комісії по опису старожитностей України, розглянуто друковані праці її
членів.
Ключові слова: архітектурно-мистецька спадщина, Історичне товариство Нестора-літописця, Комісія по опису старожитностей України,
Г. Павлуцький |
| format |
Article |
| author |
Ковпаненко, Н. |
| spellingShingle |
Ковпаненко, Н. Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| author_facet |
Ковпаненко, Н. |
| author_sort |
Ковпаненко, Н. |
| title |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) |
| title_short |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) |
| title_full |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) |
| title_fullStr |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) |
| title_full_unstemmed |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) |
| title_sort |
дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства нестора-літописця (1900-ті рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2014 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87887 |
| citation_txt |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) / Н. Ковпаненко // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 257-271. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT kovpanenkon doslídžennânacíonalʹnoíarhítekturnomistecʹkoíspadŝiniudíâlʹnostíístoričnogotovaristvanestoralítopiscâ1900tírr |
| first_indexed |
2025-07-06T15:33:01Z |
| last_indexed |
2025-07-06T15:33:01Z |
| _version_ |
1836912195758194688 |
| fulltext |
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 257
Ковпаненко Наталя (м. Київ)
Кандидат історичних наук, науковий співробітник
Центру досліджень історико-культурної спадщиниУкраїни
Інституту історії України НАН України.
zvid@ukr.net
УДК: 930.1 (72+7) (477) "18/19"
ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРНО�
МИСТЕЦЬКОЇ СПАДЩИНИ У ДІЯЛЬНОСТІ ІСТОРИЧНОГО
ТОВАРИСТВА НЕСТОРА�ЛІТОПИСЦЯ (1900�ті рр.)
У статті на основі опублікованих і архівних джерел досліджується
діяльність Історичного товариства Нестора-літописця по вивченню
національної архітектурно-мистецької спадщини. Висвітлено роботу
Комісії по опису старожитностей України, розглянуто друковані праці її
членів.
Ключові слова: архітектурно-мистецька спадщина, Історичне това-
риство Нестора-літописця, Комісія по опису старожитностей України,
Г. Павлуцький
Пам’ятки архітектури і пов’язані з ними твори образотворчого мис-
тецтва доби середньовіччя та ранньомодерного часу складають важливу
частину джерельної бази для наукових опрацьовувань різноманітних
питань історії та культури України. В сучасних умовах актуалізації і
переосмислення національного історико-культурного надбання, розши-
рення джерелознавчих, пам’яткознавчих, історіографічних студій, корис-
ним є звернення до практичного досвіду і наукового доробку попе-
редників, які заклали фундамент майбутніх досліджень.
Початки вивчення пам’яток історико-художньої старовини України
сягають ХVІІІ ст. Перші практичні роботи по виявленню монументальних
пам’яток провела Тимчасова комісія для розгляду давніх актів при
Київському, Подільському та Волинському генерал-губернаторі (відома
як Київська археографічна комісія), яка розпочала комплексне вивчення
історико-культурної спадщини краю1. В останній третині ХІХ — на
початку ХХ ст. на теренах Наддніпрянської України помітне місце у
справі збереження культурних цінностей належало історичним науковим
товариствам, які діяли в університетських містах — Києві, Харкові,
Одесі, а також губернських і єпархіальних центрах. Досліджуючи
багатовікове минуле своїх земель на основі комплексного використання
писемних і речових джерел, вони зробили певний внесок у виявлення і
введення до наукового обігу численних архітектурних і мистецьких
Наталя Ковпаненко 258
старожитностей, вивчення питань їх історії, художніх особливостей,
зв’язку з історичними подіями і особами2.
Помітну роль у студіюванні, збереженні й популяризації націо-
нального історико-художнього надбання України відіграло одне з най-
потужніших наукових об’єднань Російської імперії — Історичне това-
риство Нестора-літописця в Києві (далі — ІТНЛ), що функціонувало при
Імператорському університеті св. Володимира (1872–1931). Дослідженню
історії товариства та основних напрямів його діяльності присвячені праці
А. Нестроєва, М. Дашкевича, І. Кревецького, С. Наріжного, М. Колес-
ника, М. Круглової. Окремі аспекти пам’яткоохоронної та краєзнавчої
роботи ІТНЛ знайшли відображення в публікаціях І. Каманіна, Л. Ба-
женова, С. Заремби, Т. Григор’євої, С. Гаврилюк3. Разом з тим наукові
напрацювання товариства у галузі дослідження національної архітек-
турно-мистецької спадщини висвітлені недостатньо.
Як відомо, у витоків створення ІТНЛ стояв видатний вчений-універсал,
перший ректор Київського університету М. Максимович, чиї наукові і
суспільні ідеї багато в чому визначили напрями роботи інституції. Так,
головну мету товариства він вбачав у згуртуванні на демократичних
принципах кращих наукових сил України для «дослідження всього, що
може слугувати детальному і повному роз’ясненню історії Південно-
руського краю, який входить у межі Київського Навчального Округу…»4.
Для цього товариству необхідно було «піклуватися про відкриття, зби-
рання і збереження історичних пам’яток всякого роду, як речових, так і
словесних», «піддавати науковому дослідженню всі пам’ятки тутешнього
краю і всі свідоцтва про нього[...], виводячи з того позитивні і точні
відомості» для історії та всіх її галузей5. З огляду на переважно джере-
лознавче спрямування діяльності майбутнього наукового об’єднання,
М. Максимович, за прикладом товариства при Московському універси-
теті, пропонував назвати його Київським товариством історії, старожит-
ностей і літератури.
Якщо проект статуту, підготовлений М. Максимовичем, наголошував
на науковій розробці місцевої історії, то перший (1872) та другий (1893)
статути новоствореного ІТНЛ акцентували на вивченні російської історії.
За головну мету ставилось сприяння розвитку російської історичної науки
«з усіма допоміжними до неї науками» («історії політичної і церковної,
історії літератури та права, археології, нумізматики та ін.»)6. На практиці
коло інтересів ІТНЛ охоплювало широкий спектр питань історико-
філологічних дисциплін. Пріоритетним напрямком у науковій діяльності
товариства був пошук і вивчення писемних, а також речових джерел з
минулого України, оскільки вітчизняна історія була головною сферою
інтересів більшості його членів. ІТНЛ цікавилось і проблемами дослід-
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 259
ження та збереження об’єктів нерухомої культурної спадщини, в тому
числі творів архітектури і мистецтва, які відносили на той час до
«матеріальних пам’яток» — групи історичних джерел, «що повідомляють
допоміжні знання»7. З самого початку свого існування товариство при-
діляло помітну увагу археології, у межах якої на той час значною мірою
вивчались художні старожитності. ІТНЛ стало ініціатором і організа-
тором двох Всеросійських археологічних з’їздів, які відбулися в Києві у
1874 і 1899 рр., здійснило велику роботу по підготовці і проведенню
таких зібрань у Ризі, Харкові, Катеринославі, Чернігові та інших містах.
Його співробітники брали участь у міжнародних археологічних з’їздах у
Ліссабоні, Гамбурзі, Каїрі, Афінах.
Історія та культура України висвітлювались у працях ІТНЛ переважно
з позицій позитивізму представниками трьох шкіл: «скептичної» («кри-
тичної») на чолі з М. Максимовичем, «лівобережної» О. Лазаревського та
«київської» («історичної»), яку створив В. Антонович. Провідну роль
відігравала остання, до якої належали М. Дашкевич, О. Левицький,
І. Каманін та ін.8. Серед повідомлень і рефератів, які заслуховувались на
засіданнях товариства, переважали студії з історії східних слов’ян, ви-
никнення й розвитку Київської Русі, Литовської доби та українського
козацтва.
Помітне місце серед наукових розробок ІТНЛ, особливо на початко-
вому етапі його розвитку, належало також працям представників істо-
ричної школи Київської духовної академії, яка досягла свого розквіту
наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Саме церковні історики й ар-
хеологи, що входили до складу товариства, зокрема, П. Лебединцев (один
із його членів-засновників) та П. Лашкарьов, уже з 1860–1870-х рр. здійс-
нювали досить регулярні історико-археологічні обстеження церковних
споруд Києва ХІ–ХVІІІ ст. та їх мистецького оздоблення.
Інформація про роботу ІТНЛ, праці його членів публікувались, як
правило, в друкованому органі товариства — «Чтениях в Историческом
обществе Нестора-летописца» (1879–1914), а також у часописах «Киевс-
кая старина», «Университетские известия», газеті «Киевские єпархиаль-
ные ведомости», «Трудах» Всеросійських археологічних з’їздів тощо.
На першому етапі функціонування ІТНЛ (1872–1893) колективні до-
слідження нерухомих історико-культурних пам’яток не проводились, що
значною мірою пояснювалося обмеженими матеріальними можливостями
товариства. Археологічні розкопки (у ході яких також відкривались
архітектурні і мистецькі пам’ятки, зокрема, давньоруських часів) мали
епізодичний характер, здійснювались на територіях Волинської та По-
дільської губерній, а також у Києві, де були пов’язані переважно із
забудовою міста. Поодинокі дослідження в галузі пам’яткознавства,
Наталя Ковпаненко 260
окремих аспектів історії художньої культури України обумовлювались
майже виключно особистими науковими зацікавленнями вчених. Оскіль-
ки матеріальні (або речові) пам’ятки розглядалися, поряд з писемними
джерелами, як цінні історичні документи, опрацювання вітчизняного
культурно-художнього надбання та дотичних до цього питань відбу-
валось у контексті вивчення минулого українського народу, і, передусім,
місцевої й так званої «внутрішньої історії» — історії церкви, культури,
побуту тощо. Студіювались переважно конкретні, часто спірні питання,
що стосувались історичної топографії міст, історії та архітектурних особ-
ливостей окремих споруд, відомих з літописних та інших джерел, але
малодосліджених на той час. В окремих статтях, розвідках, публікаціях
документів, підготовлених В. Антоновичем, П. Лашкарьовим, П. Лебе-
динцевим, О. Лазаревським, О. Левицьким, І. Малишевським, у науковий
обіг вводились писемні та археологічні дані про нерухомі старожитності
провідних політичних та культурних центрів Правобережної і частково
Лівобережної України часів Київської Русі, литовсько-польської та ко-
зацько-гетьманської доби — Києва, Переяслава, Чернігова, Бакоти,
Луцька, Батурина та інших міст і місцевостей9. Переважали матеріали про
старовинні церковні споруди Києва. Більшість цих праць уміщують
зведення і аналіз зібраних авторами та їх попередниками історичних та
археологічних відомостей про конкретні об’єкти, або являють собою
нариси описового характеру, в яких висловлені власні враження від
спостереження пам’яток.
Члени ІТНЛ цікавились і творами українського малярства ХVІІ–
ХVІІІ ст. Зокрема, М. Істомін досліджував іконографію храмового стіно-
пису та іконопису Києва, вважаючи, що пам’ятки релігійного живопису є
цінним історичним джерелом для вивчення різних сторін життя й світо-
гляду українського народу, шляхів формування національної художньої
культури10. Особливий інтерес науковців викликали різноманітні зразки
малярства портретного характеру, які зображували визначних державних
і церковних діячів української історії, представників козацької старшини.
О. Лазаревський одним із перших наголосив на важливості їх опрацю-
вання як надзвичайно цікавого розділу національної культурної спад-
щини11. Членами ІТНЛ було розпочато й вивчення питань, пов’язаних з
історією художньої освіти в Україні. Так, було звернуто увагу на діяль-
ність художніх осередків по навчанню іконописанню в ХVІІ–ХVІІІ ст.,
зокрема, іконописну школу Києво-Печерської лаври, яка на той час була
одним із провідних вітчизняних центрів професійної мистецької культури
і художнього ремесла12.
Пам’яткознавча і видавнича робота товариства посилилась на другому
етапі його розвитку (1893–1917). Прийнятий у 1893 р. другий статут
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 261
ІТНЛ надавав йому більш широкі права і можливості, які були перед-
бачені ще М. Максимовичем при складанні проекту статуту майбутнього
наукового об’єднання13. На зламі ХІХ і ХХ століть, в умовах піднесення
національно-визвольного руху, демократизації суспільства, стрімкого
розвитку культурного життя, помітно зріс інтерес до національної істо-
рико-культурної спадщини загалом, у тому числі пам’яток архітектури й
мистецтва, стурбованість фактами їх масового нищення і спотворення.
У цей період робота з опрацювання пам’яток української старовини стає
окремою формою наукової діяльності товариства.
Безпосереднім поштовхом до проведення ІТНЛ колективних пам’ят-
кознавчих досліджень став ХІ Всеросійський археологічний з’їзд, що
відбувся у Києві з 1-го по 20 серпня 1899 р. Ще у підготовчий період була
розроблена і опублікована спеціальна «Програма для збирання відо-
мостей про старожитності», яка включала збір інформації і про пам’ятки
архітектури і мистецтва — церковні й монастирські споруди, фортеці та
замки (як зруйновані, так і ті, що збереглися), кам’яну скульптуру, ста-
ровинні портрети історичних діячів, фамільні портрети (не пізніше кінця
ХVІІІ ст.), іконопис та ін.14. Хоча перелік питань стосувався головним
чином старожитностей Волині, студіюванню історії й культури якої мав
бути присвячений з’їзд, передбачалося, що ця програма може бути вико-
ристана і для вивчення інших територій.
На Київському археологічному з’їзді проблеми охорони і збереження
вітчизняної культурної спадщини набули особливої гостроти. Обгово-
рення різних аспектів минулого України, фактологічні матеріали, пред-
ставлені науковцями, викликали значну зацікавленість учасників зібрання
і, зокрема, його голови — графині П. Уварової, яка на той час очолювала
Московське археологічне товариство. Після закінчення роботи з’їзду
відбулася поїздка П. Уварової Волинською і Чернігівською губерніями,
під час якої вона ознайомилась з численними архітектурними пам’ятками.
Вже у вересні 1899 р. Московське археологічне товариство звернулося до
ІТНЛ з пропозицією щодо вироблення загальних заходів по збереженню
вітчизняних старожитностей, руйнування яких на той час досягло за-
грозливих масштабів, а також ініціювало видання «систематизованого
опису пам’яток старовини» п’яти губерній Київського учбового округу
(Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської) у ви-
гляді випуску спеціального пам’яткознавчого збірника15, який мав на меті
введення у науковий обіг і популяризацію серед широких кіл суспільства
багатої історико-культурної спадщини України. Для обговорення пропо-
зиції Московського археологічного товариства щодо підготовки майбут-
нього видання, на засіданні ІТНЛ від 14 листопада було утворено спе-
ціальну комісію (яка пізніше отримала назву Комісії по опису і виданню
Наталя Ковпаненко 262
пам’яток місцевої старовини) у складі М. Василенка, І. Каманіна, О. Лаза-
ревського, О. Левицького, В. Ляскоронського, Н. Молчановського і
В. Щербини, очолювану спочатку В. Антоновичем, а згодом Я. Дашке-
вичем та Г. Павлуцьким16. Поступово її склад був помітно розширений,
зокрема, до участі у роботах були запрошені М. Петров, Є. Кузьмін, а
також, з огляду на відсутність у товаристві професійних архітекторів,
інженери П. Голландський і В. Осьмак.
Перше засідання новоствореної комісії відбулося 18 листопада 1899 р.
На початковому етапі було вирішено обмежитися виявленням і опра-
цюванням старожитностей ХVІ–ХVІІІ ст. До них зараховували як мате-
ріальні (нерухомі й рухомі), так і писемні пам’ятки різних видів, а саме:
церкви, замки, різноманітні старовинні будівлі та їх залишки, начиння,
предмети минулого побуту, приватні колекції, стародруки, рукописи
тощо. Планувалось проведення повної регістрації старожитностей на
територіях п’яти губерній, їх детальний опис, обміри архітектурних спо-
руд, фотографування та ін., для чого мали бути організовані спеціальні
експедиції. Вже у грудні 1899 р. членами Комісії було підготовлені і
передані до Ради товариства пропозиції по виробленню додаткових ста-
тей до статуту щодо прав ІТНЛ в галузі охорони пам’яток старовини.
Програмою дій Комісії передбачалося ще до початку обстежень істо-
рико-культурних об’єктів на місцях звернутись до Московського архео-
логічного товариства з проханням про видання спеціальної брошури зі
зведенням постанов і рішень уряду щодо пам’яток старовини, а також
надання київським дослідникам вже існуючих програм опису «церковних
і громадських» пам’яток архітектури із зазначенням вироблених на той
час наукових методів їх описання і фотофіксації (це прохання не було
задоволено). Крім того, було вирішено, спираючись на документальні й
літературні джерела, здійснити попередній пошук матеріалів про вже
відомі, а також маловідомі пам’ятки по виданим і неопублікованим
описам, церковним літописам та іншим джерелам, і скласти їх своєрідні
зводи по кожній губернії17. Збір інформації і складання попередніх
списків пам’яток було доручено М. Біляшівському, І. Каманіну і В. Щер-
бині по Київській, Н. Молчановському, О. Левицькому і Ю. Сіцинському
по Подільській (за участю секретаря Подільського губернського статис-
тичного комітету В. Гульдмана), В. Антоновичу, М. Дашкевичу і О. Ле-
вицькому по Волинській; М. Василенку, О. Лазаревському (за участю
Ф. Уманця і П. Дорошенка) по Чернігівській; М. Василенку, О. Левиць-
кому, В. Ляскоронському, А. Стороженку, Ф. Николайчику (за участю
І. Павловського) по Полтавській губерніях. Планувався також збір зобра-
жальних джерел про нерухомі об’єкти, зокрема, гравюр із виглядом міст і
замків ХVІІ–ХVІІІ ст., виконаних за старовинними виданнями, що було
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 263
доручено В. Кордту18. Попередні списки пам’яток формувались на основі
даних, наявних на той момент у членів ІТНЛ, а також матеріалів, на-
дісланих на прохання товариства Імператорською археологічною комі-
сією. Були використані також відомості про місцеві старожитності, отри-
мані від міських і сільських священиків, народних вчителів внаслідок
спеціальних запитів Комісії. Із літературних джерел найбільше викорис-
товувались праці М. Теодоровича і Л. Похилевича.
Для забезпечення проведення наукових експедицій члени Комісії вирі-
шили просити Московське археологічне товариство видати їм установ-
лені для цього відкриті листи, звернутись до губернаторів відповідних
регіонів за наданням допомоги з боку місцевої влади, а також просити
сприяння науковим пошукам генерал-губернатора, митрополита Київсь-
кого і Галицького Іоаннікія, єпископа Полтавського Ілларіона, єпископа
Чернігівського і Ніжинського Антонія19. Роботи Комісії частково фінан-
сувало Московське археологічне товариство, відчутну допомогу надав
відомий київський підприємець і меценат Н. Терещенко, який пожертву-
вав для опису і видання пам’яток української старовини 3 тис. крб.
Хід і результати роботи Комісії по опису і виданню старожитностей
України доповідалися та обговорювалися на засіданнях ІТНЛ, повідом-
лення і детальні звіти публікувалися в «Чтениях в Историческом об-
ществе Нестора-летописца», «Киевской старине», а також в заснованому
з ініціативі М. Біляшівського першому в Україні спеціалізованому архео-
логічному виданні «Археологическая летопись Южной России».
Перші експедиції для огляду пам’яток старовини були здійснені влітку
1900 р. Ю. Сіцинським, О. Фотинським, М. Біляшівським у населені
пункти Подільської (Вінницький, Могильовський, Балтський та ін. по-
віти), Волинської (Дубенський повіт) і Київської (Київський і частково
Канівський та Черкаський повіти) губерній20. У грудні 1900 — січні
1901 рр. М. Біляшівський за допомогою відомого знавця місцевої ста-
ровини П. Дорошенка описав і сфотографував історичні старожитності
міста Глухова Чернігівської губернії21. Обговорення результатів прове-
дених досліджень виявило певні труднощі у діяльності Комісії. Вони
стосувались окремих аспектів її практичної роботи (недостатність сис-
тематизованих первісних даних про пам’ятки, великий обсяг завдань,
нестача часу та фахівців тощо), а також загальних проблем збереження
вітчизняних старожитностей, пов’язаних, серед іншого, з невизначеністю
урядових розпоряджень щодо охорони культурної спадщини, відсутністю
науково розроблених критеріїв оцінки пам’яток та ін.22.
У ширших масштабах наукові відрядження членів Комісії для об-
стеження пам’яток, їх опису, обмірів, фотографування здійснювались у
1901 р. Зокрема, І. Каманін, О. Левицький, М. Біляшівський, В. Щербина,
Наталя Ковпаненко 264
І. Сіцинський, Н. Доманицький за участю співробітників місцевих нау-
кових товариств оглянули православні і католицькі храми, синагоги,
палаци та пов’язані з ними твори мистецтва, рукописи, книги та інші
пам’ятки цілого ряду місцевостей Київської, Полтавської, Подільської,
Чернігівської губерній. Пам’ятки Києва обстежували Є. Кузьмін та
С. Яремич. Останній підготував цінний альбом малюнків надглавних
залізних хрестів київських церков XVII–XVIII ст. На засіданні Комісії від
22 листопада 1901 р. було прийнято рішення розпочати розробку і
систематизацію зібраних матеріалів для видання23.
Як засвідчують збережені в архіві ІТНЛ замітки його тодішнього
голови М. Дашкевича, на початок 1902 р. члени Комісії вважали повністю
опрацьованими пам’ятки всіх населених пунктів Поділля, п’яти повітів
Київської і одного повіту Волинської губерній, а також міст Глухова і
Полтави24. Відтак було вирішено звернутись до Московського археоло-
гічного товариства з пропозицією почати готувати до друку матеріали
Подільської губернії як найбільш підготовлені до видання, а тим часом
продовжити обстеження і вивчення пам’яток інших місцевостей, насам-
перед Київщини25. У тому ж 1902 р. матеріали екскурсій 1900 і 1901 рр. у
вигляді дорожніх нотаток і значної колекції фотографій були надіслані до
Московського археологічного товариства. Його керівництво, зокрема,
висловило зауваження щодо відсутності у текстах історичного обґрун-
тування художньої цінності описаних пам’яток, а також планів обміру
церков та інших старовинних споруд. Комісія ж пояснила цю обставину
недостатністю в Києві фахових архітекторів, які б спеціалізувались на
вивченні української старовини, але водночас погодилась на доповнення
дослідницьких записів коментарями історико-художнього характеру. За
пропозицією М. Дашкевича, студіювання зібраних членами комісії відо-
мостей було покладено на історика мистецтва, професора Київського
університету Г. Павлуцького. Право остаточної редакції опрацьованого
матеріалу залишило за собою Московське археологічне товариство.
У 1903 р., у контексті підготовки до ХІІІ археологічного з’їзду в
Катеринославі, Комісія по опису старожитностей України продовжувала
дослідження, на проведенні яких наполягали її голова Г. Павлуцький, а
також В. Щербина, М. Біляшівський і В. Щербаківський26. Були здійснені
поїздки до Полтави і містечок Миргородського повіту, оглянуті пам’ятки
Межигір’я і Київського Полісся, описано цілу низку церковних і світ-
ських пам’яток Києва. Цінні обстеження старовинних церков Київщини
провів на той час ще студент Київського університету, а згодом ви-
значний український історик та археолог В. Щербаківський27. Отримані в
результаті експедиційних пошуків матеріали, після їх студіювання Г. Пав-
луцьким, частково Ю. Сіцинським, М. Біляшівським та В. Щербаківсь-
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 265
ким, були систематизовані й узагальнені у монографії «Древности Украи-
ны. Каменные и деревянные храмы», підготовленій Г. Павлуцьким і
надрукованій у 1905 р. до відкриття ХІІІ археологічного з’їзду в Катери-
нославі28. Планувався і другий випуск видання, в якому передбачалося
висвітлити давні дерев’яні синагоги Південно-Західного краю29.
Книга Г. Павлуцького являє собою непересічний внесок в українську
історіографію. Вона містить 18 нарисів монографічного характеру про
окремі пам’ятки дерев’яного і мурованого сакрального зодчества ХVІІ–
ХVІІІ ст. Правобережної України — Київщини, Волині і Поділля, яким
передують написані В. Антоновичем історико-географічні описи місце-
востей, де розташовані ці об’єкти. У передмові до видання автором
вперше здійснено спробу прослідкувати генезу давнього дерев’яного
зодчества на теренах України, визначити його типові особливості, ступінь
самобутності й певної залежності від сторонніх впливів. Стверджуючи
давнє походження української архітектури, вчений цілком у дусі пози-
тивістсько-народницької історіографії, пов’язує основні риси храмових
форм з місцевими природними умовами та народними естетичними сма-
ками. Провідна думка автора про дерев’яне церковне будівництво як
«плід народної художньої творчості» є головною в його оцінюванні па-
м’яток30. Здійснюючи порівняльно-історичний аналіз зодчества України з
дерев’яним будівництвом російської Півночі, а також країн Європи та
Сходу, Г. Павлуцький висвітлив їхні відмінності й наголосив на само-
бутності, національному характері української архітектури, що залишався
незмінним протягом багатьох століть. У монографії уміщено описи ряду
визначних пам’яток національної спадщини, серед яких — церква-замок в
Сутківцях, Ільїнська церква в Суботові, Матронинський монастир на
Черкащині та ін. З огляду на те, що деякі з пам’яток не збереглися до
нашого часу, праця Г. Павлуцького залишається єдиним джерелом ін-
формації для сучасних дослідників.
На пропозицію Імператорського Російського археологічного това-
риства видання «Древности Украины. Каменные и деревянные храмы» у
1906 р. було нагороджено великою срібною медаллю. Водночас один з
найактивніших членів Комісії І. Каманін оцінив книгу досить негативно.
До її недоліків він відніс, зокрема, слабку джерельну базу (за особистими
підрахунками науковця тільки на Правобережній Україні на початок
ХХ ст. налічувалось близько трьох тисяч церков), відсутність описів като-
лицьких костелів, зразків світської архітектури тощо. Вчений вважав, що
для відбору типових об’єктів «з точки зору значення естетичного, етно-
графічного, історичного та іншого» та їх наукового вивчення, необхідно
було б зібрати відомості про всі пам’ятки, що збереглися31. Низку заува-
жень мав до цієї праці й відомий історик О. Новицький, який вважав,
Наталя Ковпаненко 266
зокрема, що автор розглянув не всі типи церков, зовсім не торкнувся
пам’яток Західної України тощо32. Але незважаючи на певні вади, спри-
чинені, на нашу думку, значною мірою обставинами створення книги,
конкретними завданнями, які ставив перед собою дослідник, а також
рівнем тогочасних знань, робота Г. Павлуцького стала помітною подією в
українській історичній науці. В умовах Російської імперії вона започатку-
вала спеціальну серію видань, присвячених художній спадщині України,
й наголосила на неповторності і самобутності національної архітектури,
найяскравішим уособленням якої були дерев’яні церкви. Як слушно від-
значив Ф. Ернст, ця книга стала настільною для всіх, хто вивчав укра-
їнське мистецтво33.
Окрім видання Г. Павлуцького, значний джерельний та історіогра-
фічний інтерес мають оприлюднені тексти звітів про оглядові поїздки
членів комісії М. Біляшівського, В. Доманицького, М. Істоміна, І. Кама-
ніна, О. Левицького, В. Щербини. Відносно стислі за обсягом (в серед-
ньому по 15–20 сторінок друкованого тексту), вони є повноцінними
науковими публікаціями. Більшість із них містить цінні відомості щодо
складу, кількості, «віку» ще існуючих на той час у низці місцевостей
Наддніпрянської України архітектурних і образотворчих пам’яток (як
визначних об’єктів високої історико-культурної і мистецької цінності, так
і «рядових» сільських церков), їх стану збереження, будівельних, кон-
струкційних, художніх особливостей та ін. Звіти висвітлюють й особисті
зацікавлення авторів, рівень наукової обробки зібраного матеріалу, засто-
совані при цьому наукові методи і підходи. Зазначені публікації також
дають уявлення про існуючі на той час критерії поцінування історико-
культурної спадщини, зокрема, архітектурно-мистецької, принципи кла-
сифікації об’єктів, розуміння дослідниками окремих питань збереження і
вивчення пам’яток.
При певній різниці в авторських підходах до трактування зібраного
матеріалу та ступеня його деталізації, всі звіти побудовані за єдиним
принципом. Як правило, вони уміщують стислі огляди історичного роз-
витку певних територій та розташованих там населених пунктів, відо-
мості про головні види зафіксованих пам’яток, серед яких — дерев’яні і
муровані православні церкви, католицькі костели, синагоги, монастирські
споруди, замки, фортеці, кам’яні надмогильні хрести на старих кладо-
вищах, а також пов’язані з церковними спорудами іконостаси, старовинні
зразки стінопису, іконопису, дерев’яного сакрального різьблення, круглої
скульптури, і навіть розміщених в церковних інтер’єрах «картин» на
релігійні сюжети. При описі архітектурних об’єктів, які подаються у
тісному зв’язку з місцевими історичними подіями та особами, наводяться
найяскравіші факти з їх історії, вказуються дати побудови і переробки
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 267
споруд, імена замовників, фундаторів, будівничих, стан збереження, іноді
є коротка характеристика основних планувальних і конструктивних рис.
У деяких звітах наявна систематизація архітектурного матеріалу по типах
споруд, присутні спроби їх узагальнюючої характеристики34. За виснов-
ками науковців, переважну більшість збережених на той час пам’яток
зодчества склали церкви, в тому числі дерев’яні, серед яких домінували
трибаневі споруди як найхарактерніші для української національної архі-
тектури. За хронологічною ознакою серед обстежених об’єктів перева-
жали будівлі, споруджені у ХVІІ–ХVІІІ ст. (збереглися лише поодинокі
об’єкти, датовані ХVІ або початком ХІХ ст.).
При висвітленні пам’яток живопису автори звітів часто відмічали наяв-
ність у композиціях зображень конкретних історичних осіб — державних
і церковних діячів, а також фундаторів чи ктиторів тих споруд, у яких
знаходились ці розписи чи ікони — як правило, представників козацької
старшини. Окрім історичних відомостей про живописні зображення та
стану збереження, іноді подано їх стислу іконографічну характеристику,
зазначено культурні впливи (як правило, західні або уніатські), вказано
найтиповіші сюжети — як для окремих регіонів, так і України в цілому, в
яких знайшли відображення риси місцевого життя, побуту, особливості
народного світогляду тощо. До найбільш розповсюджених в української
іконографії віднесено, зокрема, образ св. Варвари, «Страсті Христові»,
«Страшні суди», «Недремане око» та ін., наголошено на їх самобутніх
національних рисах. В багатьох випадках зазначено історичну цінність
пам’яток, іноді коротко охарактеризовано їх суто художні якості35, що
засвідчує якісно нові наукові підходи до оцінки мистецьких пам’яток
порівняно з другою половиною ХІХ ст.
За висновками науковців, найбільше нерухомих пам’яток старовини
було виявлено на Волині. Саме тут зафіксували й максимальну кількість
найдавніших будівель, датованих ХV–ХVІІ ст., і найбільшу різноманіт-
ність у типах архітектурних споруд. Головні причини різниці у збере-
женості об’єктів культурної спадщини у різних регіонах України дослід-
ники вбачали в особливостях історичного розвитку останніх. Так, напри-
клад, на Волині в минулому проживала значна кількість шляхетських
родів, які постійно піклувалися про улаштування замків і палаців, а також
заснування й утримання церков і монастирів — як католицьких, так і
православних. До того ж у часи Хмельниччини і Руїни Волинь по-
страждала значно менше, ніж Київщина, на території якої науковці майже
не виявили храмів, «старших» за другу половину ХVІІІ ст.36. В цілому у
всіх оглянутих місцевостях співробітники Комісії констатували відносно
малу кількість збережених дерев’яних церков, багато з яких було пере-
будовано і знищено, особливо в 1860–1870-х рр. внаслідок указів вищого
Наталя Ковпаненко 268
російського єпархіального керівництва про «очищення» релігійних спо-
руд від всього уніатського і католицького. Наголошувалось, що з початку
ХІХ ст. всі церкви будувалися в новому, «північно-російському» стилі за
спеціально розробленими зразками, виданими Св. Синодом.
Хоча роботи Комісії по опису старожитностей України з цілої низки
причин, в тому числі нестачі коштів, не були здійснені в повному обсязі,
але сам факт їх проведення, а також отримані результати важко пере-
оцінити. Фактично вперше на теренах Наддніпрянщини зусиллями одного
з провідних наукових товариств були цілеспрямовано, за певним планом,
виявлені, обстежені і зафіксовані у вигляді описів, малюнків, фотознімків
численні історико-архітектурні споруди та пов’язані з ними мистецькі
пам’ятки понад 200 населених пунктів п’яти губерній України, більшість
з яких на сьогодні втрачена. Значну наукову і джерельну цінність мають
опубліковані науковцями змістовні звіти, в яких на рівні тогочасної науки
описано і систематизовано досить великий за обсягом фактичний мате-
ріал, а також зроблені певні висновки і узагальнення.
Зібрані Комісією документальні матеріали, проведені наукові спосте-
реження слугували основою для написання І. Каманіним, О. Левицьким,
Г. Павлуцьким, А. Стороженком, В. Щербаківським та іншими членами
ІТНЛ упродовж 1900-х — початку 1910-х рр. цілого ряду розвідок, статей
та повідомлень, які оприлюднювались на засіданнях товариства, а також з
трибуни Всеросійських археологічних з’їздів у Харкові (1902), Катери-
нославі (1905), Чернігові (1907). Цими працями було розпочато наукову
розробку нових, а також поглиблено вивчення низки малодосліджених на
той час проблем історії української культури ХVІ–ХVІІІ ст. Так, студію-
вались питання практичної організації будівництва церков в Україні,
генези і особливостей дерев’яного церковного зодчества та інших різ-
новидів національного народного мистецтва (дерев’яного різьблення іко-
ностасів, скульптурного оздоблення церковних інтер’єрів), самобутніх
рис національного архітектурного стилю тощо37.
Отже, діяльність Комісії по опису старожитностей України, утвореної
при Історичному товаристві Нестора-літописця в Києві, фактично запо-
чаткувала колективні цілеспрямовані наукові опрацювання національної
історико-культурної спадщини середньовіччя та ранньомодерного часу,
сприяла розробленню їх методики. Дослідження товариства мали важливе
значення для подальшого розвитку різних галузей вітчизняної історичної
науки, зокрема, джерелознавства, пам’яткознавства, історії архітектури та
мистецтва. Публікації членів ІТНЛ розширили проблемно-тематичний та
хронологічний діапазон студіювань національного історико-культурного
надбання, поглибили й збагатили його джерельну базу, а також сприяли
створенню на цій основі перших узагальнюючих історичних студій, які в
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 269
умовах Російської імперії доводили самобутність української художньої
культури.
Ковпаненко Наталья (г. Київ)
Кандидат исторических наук, научный сотрудник Центра исследований историко-
культурного наследия Украины Института истории Украины НАН Украины.
Исследования архитектурно-художественного наследия Украины в деятель-
ности Исторического общества Нестора-летописца (1900-е гг.)
В статье на основе опубликованных и архивных источников исследуется дея-
тельность Исторического общества Нестора-летописца по изучению национального
архитектурно-художественного наследия. Освещена работа Комиссии по описанию
древностей Украины, рассмотрены печатные работы ее членов.
Ключевые слова: архитектурно-художественное наследие, Историческое общество
Нестора-летописца, Комиссия по описанию древностей Украины, Г. Павлуцкий.
Kovpanenko Natalia (Kyiv)
Research fellow of the Centre for research of the historical and cultural heritage of the institute
of History of the NAS of Ukraine, Candidate of History.
Studies of architectural and art heritage in the activities of the Nestor-the-Chronicler
History Society (1900th years)
Relying on published and archived documents, the paper describes the activities of the
Nestor-the-Chronicler History Society in studying the national and artistic heritage. It covers
the activities of the Commission on Attribution of Ukrainian Memorabilia and analyzes printed
works of its members.
Keywords: architectural and artistic heritage, the Nestor-the-Chronicler History Society,
the Commission for Attribution of Ukrainian Memorabilia, H. Pavlutskyi.
————————
1 Левицкий О.И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов.
1843–1893. Историческая записка о ее деятельности. — К., 1893. — С. 53–55, 58, 59.
2 Ковпаненко Н.Г. Внесок наукових товариств України у дослідження вітчизняної
архітектурно-мистецької спадщини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Історія
України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. — Вип. 33. — К., 2006. — C. 4–16.
3 Каманин И.М. Об описании памятников старины Юго-Западного края при мате-
риальной поддержке Императорского Московского археологического общества, произ-
веденном в 1901 г. членами Исторического общества Нестора-летописца // Военно-
исторический вестник. — 1912. — № 3. — С. 17–30; Баженов Л.В. Історичне крає-
знавство Правобережної України ХІХ — на початку ХХ століть: Становлення. Істо-
ріографія. Біобібліографія. –Хмельницький, 1995. — 256 с.; Заремба С.З. Українське
пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. — К., 1995. — 448 с.; Його ж: Нариси з
історії українського пам’яткознавства. — К., 2002. — 204 с.; Григор’єва Т.Ф. Маловідомі
джерела з історії міст і сіл України // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. —
Вип. 16. — К.; Донецьк, 2001. — С. 203–210; Гаврилюк С.В. Історичне пам’яткознавство
Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ — поч. ХХ ст.).– Луцьк, 2002. — 532 с.
4 Цит. за: Колесник М.М. О. Максимович як організатор науково-історичного това-
риства в Києві // Київська старовина (далі — КС). — 2004. — № 2. — С. 157.
5 Там само.
Наталя Ковпаненко 270
6 Державний архів міста Києва. — Ф. 16. — Оп. 311. — Спр. 178. — Арк. 16; Устав
Исторического Общества Нестора летописца, состоящего при Императорском универ-
ситете св. Владимира в Киеве // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца
(далі — ЧИОНЛ). — 1894. — Кн. 8. — С. 19.
7 Иконников В.С. Опыт русской историографии. — Т. 2. — Кн. 1. — К., 1908. —
С. ІХ; Войцехівська І.Н. Володимир Іконников: джерелознавчі студії — К., 1999. —
С. 75.
8 Колесник М.П. Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток
історичної науки в Києві // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 30.
9 Антонович В.Б. Дополнительные раскопки в Бакотском скальном монастыре //
ЧИОНЛ. — 1893. — Кн. 7. — С. 17–18; Лазаревский А.М. Исторический очерк Батурина
(1625–1760) // Там само. — 1892. — Кн. 6. — С. 105–122; Його ж: Исторические очерки
Полтавской Лубенщины ХVІІ и ХVІІІ вв. // Там само. — 1896. — Кн. 11. ––С. 34–203;
Лашкарев П.А. О древних киевских постройках // Там само. — 1879. — Кн. 1. — С. 266–
267; Його ж: Об остатках церкви Мономаха в Переяславе // КС. — 1889. — Т. 24. —
Январь. — С. 204–210; П. Л-в [П. Лебединцев]. О древностях Софийского храма в Киеве //
ЧИОНЛ. — 1879. — Кн. 1. — С. 274–275; Його ж: «Росписной список» г. Киева 1700 г. //
Там само. — Кн. 6. — 1892. — С. 31–82; Левицкий О.И. Луцкая старина // Там само. —
1891. — Кн. 5. — С. 54–90; Малышевский И.И. О церкви и иконе св. богородицы под
названием «Пирогощи», упоминаемых в летописях и в «Слове о полку Игореве» // Там
само. — С. 113–133 та ін.
10 Истомин М.П. К вопросу о древней иконописи Киево-Печерской лавры // ЧИОНЛ. —
1898. — Кн. 12. — С. 3–19; Його ж: Описание иконописи Киево-Печерской лавры // Там
само. — С. 34–90 та ін.
11 Лазаревский А.М. Старинные малороссийские портреты // КС. — 1882. — Т. 2. —
Май. — С. 337–342.
12 Истомин М.П. К истории живописи в Киево-Печерской лавре в ХVIІІ ст. //
ЧИОНЛ. — Кн. 9. — 1895. — С. 65–75.
13 Колесник М.П. Історичне товариство Нестора-літописця: основні етапи й напрями
діяльності (1872–1931 рр. ) // Український історичний журнал. — 1989. — № 9. — С. 53–
54.
14 Программа для собирания сведений о древностях (Список вопросов, ответы на
которые желательно получить к ХІ-му Археологическому съезду в 1899 г. в Киеве) //
ЧИОНЛ. — 1898. — Кн. 12. — С. 146–155.
15 Інститут рукопису Національної бібліотеки України НАН України імені В.І. Вер-
надського (далі — ІР НБУВ). — Ф. VІІІ. — № 3114. — Арк. 1; Сведения о заседаниях
общества // ЧИОНЛ. — 1899. — Кн. 13. — С. 169.
16 ЧИОНЛ. — 1900. — Кн. 14. — С. 27; Там само. — 1904. — Т. 18. — Вып. 3–4. —
С.88; КС. — 1901. — Т. 72. — Февраль. — С. 124.
17 Сведения о заседаниях общества // ЧИОНЛ. — 1900. —Кн. 14. — Вып. 1. — С. 36–
38.
18 Заседания обществ // КС. — 1900. — Т. 69. — Июнь. — С. 192–194.
19 Там само. — С. 194.
20 ІР НБУВ. — Ф. VІІІ. — № 3114. — Арк. 1; Заседание обществ // КС. — 1900. —
Т. 70. — Июль–август. — С. 63–64; Беляшевский Н.Ф. Собирание сведений о памят-
никах украинской старины // КС. — 1900. — Т. 70. — Сентябрь. — C. 136–139; Экс-
курсия О.А. Фотинского по Волынской губернии для описания памятников старины //
КС. — 1900. — Т. 71. — Декабрь. — С. 196–206; Экскурсия о. Е. Сецинского для опи-
сания памятников старины Подольской губернии // КС. — 1901. — Т. 72. — Январь. —
С. 59–64.
Дослідження національної архітектурно-мистецької спадщини… 271
21 КС. — 1901. — Т. 72. — Февраль. — С. 126.
22 Беляшевский Н.Ф. Вказ. праця. — С. 136.
23 КС. — 1901. — Т. 75. — Декабрь. — С. 199.
24 ІР НБУВ. — Ф. VІІІ. — № 3114. — Арк. 3.
25 Там само. — Арк. 4.
26 Археологическая летопись Южной России. — 1904. — № 1–2. — С. 50.
27 Истомин М.П. Отчет о поездке а Межигорье и Киевское Полесье // ЧИОНЛ. —
1903. — Кн. 17. — Вып. 1. — С. 16–33; Левицкий О.И. Отчет об осмотре старинных
храмов в г. Полтаве и в м. Богачке и Шишаках Миргородского уезда // Там само. —
Вып. 3. — С. 15–43; Щербаковский В.М. Результаты археологической экскурсии в
Сквирский и Радомысльский уезды (Киевской губернии) летом 1903 г. // Там само. —
1904. — Кн. 18. — Вып. 1. — С. 27–35.
28 Павлуцкий Г.Г. Деревянные и каменные храмы // Древности Украины: Издание
Императорского Московского археологического общества. — Вып. 1. — К., 1905.
29 ЧИОНЛ. — 1906. — Кн. 19. — Вып. 2. — С. 39.
30 Павлуцкий Г.Г. Вказ. праця. — С. 18.
31 Центральний державний історичний архів у м. Києві. — Ф. 725. — Оп. 1. — Спр. 3. —
Арк. 68.
32 ІР НБУВ. — Ф. Х. — № 17859–17861. — Арк. 5.
33 Эрнст Ф. Ушедшие: Григорий Григорьевич Павлуцкий // Среди коллекционеров:
Ежемесячник искусства и художественной старины. — К., 1924. — № 5–6. — С. 58.
34 Каманин И.М. Результаты археологической экскурсии в Таращанский и Чиги-
ринский уезды летом 1901 г. // ЧИОНЛ. — 1901. — Кн. 15. — Вып. 4. — С. 51–66;
Щербина В.И. Отчет об археологической экскурсии в Бердичевский, Васильковский и
Уманский уезды летом 1901 г. // Там само. — С. 67–82; Щербаковский В.М. Вказ. праця.
35 Левицкий О.И. Вказ. праця; Каманин И.М. Вказ. праця — С. 65; Истомин М.П.
Вказ. праця. — С. 20, 24, 26; Доманицкий В.Н. Вказ. праця. — С. 94; Щербина В.И. Вказ.
праця. — С. 72.
36 Экскурсия О.А. Фотинского... — С. 197.
37 Каманин И.М. Договоры о сооружении церквей в Малороссии в ХVІІІ в. // ЧИОНЛ. —
1904. — Кн. 18. — Вып. 1. — С. 26–27; Левицкий О.И. Новый храм в старом украинском
стиле // КС. — 1906. — Т. 94. — Ноябрь–декабрь. — С. 598–610; Павлуцкий Г.Г.
Деревянная церковная архитектура в Юго-Западном крае в ХVІІ и ХVІІІ вв. // ЧИОНЛ. —
1904. — Кн. 18. — Вып. 1. — С. 21–23; Його ж: О влиянии деревянного церковного
зодчества на архитектурные формы каменных храмов в Киеве 17 и 18 вв. // Труды
тринадцатого археологического съезда в Екатеринославе 1905. — Т. ІІ. — М., 1908. —
С. 220–221; Його ж: О происхождении форм украинского деревянного церковного
зодчества // Труды четырнадцатого археологического съезда в Чернигове. — Т. ІІ. — М.,
1910. — С. 47–58; Його ж: Стиль барокко на Украине: деревянное церковное зодчество //
ЧИОНЛ. — 1910. — Кн. 22. — Вып. 3. — С. 89; Стороженко А.В. О существовании в
Киеве латинских храмов // Там само. — 1906. — Кн. 19. — Вып. ІІ. — С. 16–19;
Щербаковский В.М. К вопросу о деревянной архитектуре малороссийских церквей
Киевской губернии XVIII в. // Труды тринадцатого археологического съезда в Екате-
ринославе 1905. — Т. ІІ. — М., 1908. — С. 196; Його ж: Орнаменты на иконостасах и
иконах церквей Киевской губернии // Там само. — С. 197 та ін.
|