Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради

В статті аналізується процес становлення київської періодики за доби Української Центральної Ради та її значення у вивченні історії УЦР. Ключові слова: Українська Центральна Рада, київська періодична преса, київські газети....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Рудий, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87888
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради / Г. Рудий // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 272-284. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87888
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-878882016-05-19T21:21:19Z Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради Рудий, Г. В статті аналізується процес становлення київської періодики за доби Української Центральної Ради та її значення у вивченні історії УЦР. Ключові слова: Українська Центральна Рада, київська періодична преса, київські газети. В статье анализируется процесс становления киевской периодики в период Украинской Центральной Рады и ее значение в изучении истории УЦР. Ключевые слова: Украинская Центральная Рада, киевская периодическая пресса, киевские газеты. In the article the process of Kyiv periodicals in the period of Ukrainian Central Rada and it’s importance in the studying of UCC’s history were analyzed. Keywords: Ukrainian Central Rada, Kyiv periodicals, Kyiv newspapers. 2014 Article Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради / Г. Рудий // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 272-284. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87888 070(477-25):94(477) uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	В статті аналізується процес становлення київської періодики за доби Української Центральної Ради та її значення у вивченні історії УЦР. Ключові слова: Українська Центральна Рада, київська періодична преса, київські газети.
format	Article
author	Рудий, Г.
spellingShingle	Рудий, Г. Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
author_facet	Рудий, Г.
author_sort	Рудий, Г.
title	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради
title_short	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради
title_full	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради
title_fullStr	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради
title_full_unstemmed	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради
title_sort	київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87888
citation_txt	Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради / Г. Рудий // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 272-284. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
work_keys_str_mv	AT rudijg kiívsʹkaperíodičnapresa19171918rrâkdžerelozístorííukraínsʹkoícentralʹnoíradi
first_indexed	2025-07-06T15:33:06Z
last_indexed	2025-07-06T15:33:06Z
_version_	1836912199936770048
fulltext	Григорій Рудий 272 Рудий Григорій (м. Київ) Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Центру досліджень історико-культурної спадщини України Інституту історії України НАН України. sknd@nas.gov.ua УДК: 070(477-25):94(477) КИЇВСЬКА ПЕРІОДИЧНА ПРЕСА 1917–1918 рр. ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ В статті аналізується процес становлення київської періодики за доби Української Центральної Ради та її значення у вивченні історії УЦР. Ключові слова: Українська Центральна Рада, київська періодична преса, київські газети. Одна з найважливіших сторінок історії України — період Української Центральної Ради (далі — УЦР), яка понад восьми останніх десятиріч перебуває в центрі наукових і політичних дискусій. Слід відзначити, що і сьогодні при вивченні її діяльності питань виникає значно більше, ніж відповідей1. Так, лише на початку 1990-х рр. закріпився у вітчизняному науковому і політично-суспільному середовищі сам термін «українська революція»2. Об’єктивно можна стверджувати тільки одне, УЦР очолила націо- нально-визвольний рух за відродження історичних і культурних традицій українського народу, утвердження його національної гідності і само- свідомості. Саме під такими гаслами 4 березня 1917 року у Києві була створена УЦР — представницька громадсько-політична організація, яку очолив визначний історик і відомий політичний, громадський і куль- турний діяч Михайло Грушевський. Вже 10 червня 1917 р. Виконавчий комітет УЦР схвалив текст I Універсалу, яким фактично була прого- лошена автономія України у складі Російської держави3. Стрижнем, визначальним змістом діяльності УЦР стала боротьба за відродження національної самосвідомості української нації, що вийшла на шлях розбудови власної держави в економічному, політичному, дер- жавотворчому, духовному виявах її існування та розвитку. Стратегічною метою УЦР було розв’язати два основні завдання — державотворчий і соціально-визвольний4. Вивчення та критична оцінка досвіду УЦР спри- ятиме успішному розв’язанню назрілих проблем сьогодення, дасть змогу уникнути повторення допущених раніше прорахунків і помилок, взяти на озброєння досягнення попередників по формуванню національної свідо- Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української ЦР 273 мості українців, згуртуванню народних мас навколо ідеї боротьби за українську державність, відродження національної культури. У цьому зв’язку особливої актуальності набуває усвідомлення в українській істо- ріографії неоціненої ролі тогочасної періодики. З початком Української революції у культурно-освітньому та гро- мадсько-політичному житті наддніпрянських українців відбулася низка змін, які у подальшому вплинули на розвиток національного відродження в Україні. Серед них: зміцнення позицій організованого українства, на- самперед, активізація діяльності Товариства українських поступовців, українського клубу «Родина», відродження київської «Просвіти», утво- рення Установчої військової ради, Центрального українського коопера- тивного комітету. В руслі національного відродження української держав- ності активізуються процеси створення національних структур освіти і культури. При цьому слід визначити, що вже з перших кроків Української революції вона не обмежувалася постановкою лише культурно-просвіт- ницьких завдань5. У суспільстві виникає потреба в широкій пропаганді і популяризації ідей Української революції. Зароджуються нові українські періодичні видання, розширюється їх мережа, за УЦР кількість видань українською мовою постійно зростає. Саме в цей період проходить процес станов- лення власне українських національних за змістом і мовою політичних, культурно-освітніх, громадських, земських, кооперативних, наукових і релігійних видань. З 6 друкованих органів, що видавалися до 1917 року, українська періодика зросла до 106 періодичних видань6. За періоду УЦР українська преса починає активно зароджуватися в усіх регіонах Над- дніпрянської України. Слід окремо сказати про тогочасну київську періодичну пресу. За під- рахунками автора в цей час у місті виходило 27 газет. Вже 13 березня 1917 р. УЦР вирішила питання щодо заснування власного періодичного видання7. Згодом побачили світ українською мовою «Вісті з Української Центральної Ради» (19 березня 1917 р.), в яких друкувалися офіційні документи, закони, укази, постанови УЦР. Видавала і редагувала дру- кований орган президія УЦР. Всього з березня по грудень 1917 р. було видано 24 номери8. Продовженням «Вістей з Української Центральної Ради» був «Вістник Центрального Секретаріату України». Газета вида- валася у Києві з листопада 1917 р. Вийшло 8 номерів. Цей друкований орган постійно змінював назву, спочатку на «Вістник Генерального сек- ретаріату УНР», пізніше — «Вістник Ради Народних Міністрів», за доби Гетьманату — «Державний Вістник». Газета друкувала офіційну інфор- мацію, декрети, закони, постанов та інші офіційні документи, що вихо- дили з центральних і місцевих державних інститутів законодавчої і виконавчої влади9. Григорій Рудий 274 25 березня 1917 р. було засновано щоденну газету «Нова Рада» під редакцією Андрія Ніковського. Газета друкувалася з березня 1917 р. по січень 1919 р. у Києві. Видавало її Товариство підмоги літературі, науці. мистецтву. Друкований орган значною мірою був рупором Товариства українських поступовців. Згодом газета стала офіційним органом Укра- їнської партії соціалістів-федералістів. Крім добре налагодженого інфор- маційного відділу та оглядів преси, в ній були широко представлені наука, освіта, література, мистецтво, бібліографія. Високому рівню вмі- щених в газеті матеріалів немало сприяв і самий склад редакції. З нею активно співпрацювали такі відомі українські політичні, громадські й культурні діячі, як Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Володимир Прокопович, Федір Матушевський, Людмила Старицька-Черняхівська, Сергій Шелухін, Софія Русова, Модест Левицький, Павло Христюк та ін. Видання припинило свою діяльність після залишення Директорією УНР Києва10. З поміж українських газет у Києві виділимо щоденну «Робітничу газету», яка була заснована 30 березня 1917 р. під редакцією Володимира Винниченка. Газета видавалася з 30 березня 1917 р. по 15 листопада 1919 р. Зокрема, у Києві побачили світ 424 номери газети. Видавала її Українська соціал-демократична робітнича партія. Окрім оглядів робіт- ничого руху на місцях, сторінки газети містили популярні статті гро- мадсько-політичного та культурно-освітнього характеру. Провідне місце серед них займали проблеми впровадження української мови, освіти, культури. Важливе місце на шпальтах видання приділялося організації українського війська11. Заслуговує на увагу заснування Українською партією соціалістів- революціонерів (далі — УПСР) у травні 1917 р. у Києві щоденної газети «Боротьба», яка видавалася у 1917–1920 рр., редактор М. Шраг. Згодом після розколу УПСР у 1918 р. газета стає органом її лівої течії, яка оформилася у самостійну партію — боротьбистів. З 1919 р. газету редагує В. Елланський (Блакитний). Серед матеріалів цього центрального друко- ваного органу, насамперед, привертають увагу передові статті, огляди преси, змістовні публікації про державотворчі процеси, політичне, еко- номічне і культурне життя в Україні. З газетою активно співпрацювали М. Шаповал (М. Сріблянський), Н. Григорьєв, А. Терниченко, Г. Михай- личенко, М. Салтана та ін.12. Видавали свої друковані органи й інші політичні партії. Так, Укра- їнська партія самостійників-соціалістів з 7 квітня 1918 р. у Києві починає видавати тижневик «Самостійник» під редакцією С. Макаренка. Газета виходила до листопада 1918 р. Всього вийшло 10 номерів. Крім загально- партійного та інформаційного матеріалу, знаходять тут місце матеріали державницького національно-демократичного спрямування13. Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української ЦР 275 У зазначений період у Києві видавалася також українська селянська преса. З 31 квітня 1917 р. почала виходити популярна щоденна газета «Народна воля», орган ЦК Всеукраїнської селянської спілки (Селоспілки) і Центрального кооперативного комітету України. Фактично була друко- ваним органом УПСР. Мала наклад близько 200 тисяч примірників, редактор М. Ковалевський. Газета видавалася з 31 квітня 1917 р. до 14 листопада 1919 р., спочатку у Києві, з лютого 1919 р. — у Кам’янці- Подільському і була наймасовішим українським виданням. У центральній щоденній селянській газеті активно співпрацювали Михайло Грушевсь- кий, Христофор Барановський, Микола Зеров, Михайло Туган-Барановсь- кий, Микола Біляшівський, Аркадій Степаненко, Микола Шраг, Григорій Чупринка та ін.14. До центральних органів належала перша щоденна українська безпар- тійна демократична газета «Відродження». Газета видавалася у березні– грудні 1918 р. (всього 223 номери) у Києві. Засновником був редакційно- видавничий відділ Військового міністерства УНР, редактор П. Певний. Це був популярний на той час орган Товариства співробітників київської газети «Відродження» Саме в ній найбільше місце приділялося питанням державного будівництва, соціальної і національно-культурної політики молодої Української Народної Республіки. Серед матеріалів цього цент- рального друкованого органу привертають увагу передові статті, огляди преси, змістовні публікації, в яких порушувалися злободенні питання політичного, соціально-економічного, національно-культурного життя української держави. На сторінках газети систематично подавалася хро- ніка подій з провінцій та з-за кордону завдяки власним кореспондентам в Україні та Європі. Періодично вміщувалися ілюстровані додатки, дру- кувалася бібліографія. З газетою активно співпрацювали: А. Войнарович, П. Гай, А. Головко, А. Гриневич, М. Грушевський, П. Дорман, В. Дубянський, Ф. Дудко, М. Залізняк, Я. Закін, Л. Ковальський, А. Кошиць, Г. Лисенко, М. Мурсь- кий, О. Олесь, М. Сріблянський, К. Стеценко, Г. Чупринка, М. Сумцов, М. Левицький та ін.15. З преси української кооперації, насамперед, слід виділити тижневик «Світова зірниця», який почав видаватися у Києві з 30 червня 1917 р., видавець-редактор Й. Волошиновський. Найбільше місце в газеті приді- лялося питання розвитку сільського господарства і кооперативного руху16. 22 серпня 1917 р. у Києві почав виходити тижневик «Вістник I Все- українського агрономічно-економічного з’їзду». Видавав газету організа- ційний комітет з’їзду, редагував за дорученням редакційної комісії Б. Дорошкевич. Під час роботи з’їзду газета виходила щодня. Заголовок Григорій Рудий 276 тижневика — українською, текст українською та російською мовами. Всього було видано з 23 серпня до 26 жовтня 1917 р. 11 номерів. У виданні газети брали активну участь: Е. Архипенко, В. Букреба, П. Гавсевич, Б. Дорошкевич, А. Засухін, Ф. Зайко-Заїкін, К. Більський, К. Мацієвич, М. Мороз, К. Осьмак, С. Розов, М. Савченко-Більський, професор П. Тутковський, С. Фрідолін, М. Шарлеман, Е. Юровський17. З 1 вересня 1917 р. у Києві почав виходити українською мовою дво- тижневик «Київські губерніяльні вісти» під редакцією О. Діхтяр. Газета видавалася з 1838 р. під назвою «Кіевскіе губернскіе ведомости», з 16 березня 1917 р. — «Известия исполнительного комитета Киевских советов и общественных организаций». Крім офіційного та інформацій- ного матеріалу, знаходять тут місце матеріали громадсько-політичного характеру18. Активно розвивалася й військова преса. Генеральний секретаріат України видавав з 6 листопада 1917 р. у Києві українською мовою «Вістник Генерального Секретарства військових справ Української Народ- ної Республіки», присвячений військовим справам. Редагував друкований орган директор прес-бюро Ю. Тищенко. Всього було видано 23 номери19. Також з 15 травня по 23 грудня 1917 р. у Києві виходив українською мовою «Військовий вістник» — орган Генерального секретарства війсь- кових справ. Видавав і редагував часопис Український військовий гене- ральний комітет. Всього вийшло 25 номерів20. Інформативний друкований орган мали січові стрільці. У березні 1917 р. у Києві почав виходити тижневик «Український січовий стрілець (Вістник січових стрільців)», редагував газету редакційний комітет21. Разом з тим розвивається періодична преса, яку видавали народні управи (земства). Серед періодичних видань насамперед слід згадати тижневик «Київська земська газета». Тижневик виходив з березня по грудень 1917 р. і був присвячений загально-земським питанням і особ- ливо інформуванню населення про діяльність УЦР та її установ з роз- будови української державності. Поряд з добре поставленою інформа- ційною частиною були й публікації літературного та громадсько- політичного характеру22. У зазначений період була також представлена фахова преса. Так, з січня по грудень 1918 р. у Києві видавалися українською мовою «Вісти Київської округи водних шляхів» — орган Київського округа водних шляхів. Газета виходила щоденно під час навігації і один раз на тиждень взимку. Всього вийшло 49 номерів23. За доби УЦР видавалася українська преса релігійного характеру. У грудні 1917 р. у Києві починають виходити українською мовою «Вісти Українського православного церковного собору». Видавала газету Укра- їнська православна церковна рада, редагував її редакційний комітет24. Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української ЦР 277 Окрему групу складають російськомовні газети загальноросійських політичних партій та їх місцевих організацій, а також видання змішаного типу, які не мали чіткої політичної спрямованості. Зокрема, київські друковані органи: «Вечерний час», «Вечерние новости», «Вестник об- ластного и Киевского совета рабочих и солдатских депутатов», «Киев- лянин», «Киевская мысль», «Киевский голос», «Последние новости». Серед них «Киевлянин» — найстаріша громадсько-політична та літе- ратурна газета Південно-Західного краю Росії консервативного напряму. Газета була заснована у липні 1864 р. у Києві за ініціативи професора Київського університету В.Я. Шульгіна та фінансової підтримки місцевої адміністрації. Газета виходила з 1 липня 1864 р. до 16 грудня 1919 р. Мала тираж у різні роки від 10 до 12 тис. примірників. Газету редагували: В.Я. Шульгін (1864–1878), Д. Піхно (1878–1885, 1887–1907), В. Піхно (1885–1887), К. Смаковський (1907–1913), В.В. Шульгін (1913–1914), з 1914 р. до 1917 р. — К. Смаковський та В.В. Шульгін, 1918 р. та 1919 р. — В.В. Шульгін. ЇЇ видавці: В.Я. Шульгін (1864–1878), М.К. Шульгіна (у заміжжі — Піхно; 1873–1883), з 1883 р. до 1913 р. — спадкоємці М.К. Піхно; В.В. Шульгін та П. Могилевич. Газета проголошувала «ис- конно русский» характер Правобережної України, стояла на позиціях великодержавного шовінізму. Саме на сторінках «Киевлянина» най- більше місце приділялося боротьбі з «українофільством» та мазепин- ством. Газета вороже ставилася до УЦР, її заходів щодо державного будівництва, соціально-економічної і національно-культурної політики УНР. 10 березня (25 лютого) 1918 р. опублікувала повідомлення про своє закриття на знак протесту проти введення до Києва німецьких військ25. У зазначений період видавалася також одна з найпопулярніших і наймасовіших російськомовних газет у Києві «Киевская мысль» — що- денна громадсько-політична і літературна газета буржуазно-демокра- тичного спрямування. Газета виходила з грудня 1906 р. до грудня 1918 р. З 1917 р. виходила двічі на день — ранковим і вечірнім випусками. Газета була заснована під назвою «Киевская газета», на початку 1906 р. перейменувалася на «Киевскую зарю». З серпні 1906 р. почала виходити з щотижневими ілюстрованими додатками під назвою «Киевская речь». Вийшло 124 номери. З 30 грудня 1906 р. газета стала друкуватися під назвою «Киевская мысль». Тираж газети до 1916 р. складав 70 тис. при- мірників. Газета поширювалася на території Правобережної України, видавали її власники друкарні Р. Лубківський і Ф.І. Богданова. Редагу- вали А. Ніколаєв та І. Тарновський, фінансову підтримку надавав великий підприємець Л.І. Бродський. На сторінках газети друкувалися матеріали представників Конституційно-демократичної партії, партій меншовиків і більшовиків. З газетою співпрацювали А. Луначарський, В. Короленко, Григорій Рудий 278 Л. Троцький, К. Паустовський, Максим Горький, В.П. Науменко, М. Ва- силенко та ін. Під час Першої світової війни газета займала оборонську позицію. Вітала Лютневу революцію 1917 р. і стояла на антибільшо- вицьких позиціях. Газета відстоювала принцип національно-культурної та державної єдності російського народу, не сприйняла багатьох ідей Укра- їнської революції, критично відгукувалася про діяльність УЦР, українсь- ких партій і національно-визвольний рух26. Вивчивши склад київської періодики за доби УЦР, приходимо до висновку, що тогочасна українська преса дає історикам важливий емпі- ричний матеріал для вивчення еволюції української національної ідеї, наповнення її державницьким змістом, обґрунтування методів, шляхів і форм відновлення державності України, проблем становлення націо- нальної освіти і культури. Матеріали київської преси свідчать, що ідея національно-державної автономії переважала в політичних орієнтирах партій УНР. Поряд із нею набувала дедалі більшого поширення концепція політичної незалежності України й створення самостійної держави. В періодичних виданнях зосереджено широкий пласт матеріалів, з яких можна побачити результативність тих чи інших дій, ухвалених рішень, здійснених заходів, вжитих органами державної влади, громадськими, просвітянськими та іншими організаціями. Саме для київської періодики за часу УЦР характерною рисою є широкомасштабна публікація мате- ріалів, що відбивали думки, настрої різних прошарків і груп населення по кожному з питань державного будівництва і національно-культурного життя. Київські газети національно-демократичного напряму містять над- звичайно цінний матеріал з історії УЦР, її перші політичні акції, в тому числі військові, робітничі, селянські та інші з’їзди, формування владних структур. Аналіз опублікованих матеріалів свідчить, що УЦР значно впевненіше почала розглядати себе як тимчасовий парламент, на зміну якому мали бути обрані Українські установчі збори. Газетні публікації є важливим джерелом для вивчення підготовки та проведення виборів до всеросійських і українських установчих зборів. На сторінках київських періодичних видань докладно висвітлюється роль і завдання, позиція політичних партій і громадських організацій з цього питання. Найпов- ніше цей процес віддзеркалювали газети «Нова рада», «Народна воля» і «Робітнича газета». Київські періодичні видання є цінним джерелом для сучасних дослід- ників у відображенні процесу формування і функціонування органів державного управління в центрі і на місцях, про зміни в їх статусі і практичній діяльності. Ці видання за часу УЦР — це літопис національ- ного відродження і закладання міцних підвалин для формування духовної Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української ЦР 279 соборності в усіх українців. У газетній періодиці почали вміщуватися матеріали про поширення освіти серед українського народу шляхом заснування шкіл з українською мовою викладання. Зокрема, широко коментувався наказ міністра освіти тимчасового уряду Мануїлова про запровадження української мови в народних школах України. Згідно з ним, російська мова як окремий предмет мала вивчатися тільки з другого року навчання в початковій школі. В учительських семінаріях, інститутах запроваджувалася українська мова, історія, географія, історія української літератури. В університетах вводилося українознавство. На сторінках київських газет широко висвітлювався хід підготовки і проведення у квітні 1917 р. першого, а в серпні 1917 р. другого Все- українських учительських з’їздів, які виробили програму перебудови системи освіти в Україні. Газетні публікації присвячувалися гуртуванню культурно-освітніх сил, утворенню повітових, губернських, Всеукраїнсь- кої учительських спілок, виборам делегатів на педагогічні з’їзди. Характерно, що подібними публікаціями газетна періодика намагалася не тільки пропагувати рішення педагогічних форумів, але й привернути увагу до значення школи в політичному і культурному житті України. В цьому контексті цікаві газетні матеріали про роботу другого Всеук- раїнського учительського з’їзду. В його роботі взяли участь понад 700 делегатів. Серед проблем, що обговорювалися, було широке коло питань культурно-освітніх перетворень. На думку учасників з’їзду, нова школа мала стати демократичною і українізованою. Для цього про- понувалося ліквідувати багатоступеневість шкіл і створити єдину семи- річну школу, але через економічні труднощі тимчасово дозволялося об- межитися програмою чотирирічної школи, в якій українські діти мали б змогу безкоштовно здобувати обов’язкову початкову освіту з наступним її продовженням у середніх та вищих навчальних закладах. З першого вересня 1917 р. планувалося навчання в нижчій початковій школі про- водити українською мовою. З цією метою пропонувалося відкрити ка- федри, курси української мови при педагогічних інститутах, учительсь- ких семінаріях, університетах, створити Педагогічну академію, заснувати педагогічний журнал, відкрити нові бібліотеки27. Поряд з цим тогочасна київська преса містила також чималий масив публікацій про підготовку і відкриття Педагогічної академії. Відзнача- лося, що до академії мали право спочатку вступати всі вчителі, а згодом тільки люди з вищою освітою28. 7 листопада 1917 р. були відкриті педагогічні курси, які започаткували Українську педагогічну академію. Лекторами академії були такі відомі діячі науки і культури, як Олександр Грушевський, Іван Огієнко, Софія Русова, Павло Тутковський, Костянтин Широкий та ін. Григорій Рудий 280 Разом з процесами поширення національної освіти міцно утверд- жувалася й українська мова. Аналіз київської преси зазначеного періоду свідчить, що з вимогами запровадження рідної мови в усіх сферах життя українського суспільства активно почали виступати не лише окремі дер- жавні і політичні діячі, діячі культури й освіти, а й різноманітні інс- титуції, земства, просвітні товариства, громадські організації, політичні партії. У київській пресі, насамперед, йшлося про принизливий стан укра- їнської мови за панування Російської імперії, про те, що кожен народ є суверенним і вільним у керуванні своїм життям, що український народ має не менші права як російський, і що він будує самостійність на підставі права на самовизначення. У зв’язку з цим одним з найважли- віших для політичних та ідеологічних відносин у тогочасному українсь- кому суспільстві стало поняття «українізація», яке широко обговорю- валося на сторінках київської періодики. У періодичних виданнях систематично з’являлися матеріали, що від- бивали зміни в мовній політиці, пов’язані, насамперед, із українізацією УЦР та її органів. Як мова державна вона вперше була продекларована УЦР 29 липня 1917 р. у «Статуті Вищого управління Україною». Після ухвалення 7 листопада 1917 р. III Універсалу, яким проголошено Укра- їнську Народну Республіку, відбувалася прискорена українізація мініс- терств і їхніх установ. У зв’язку з цим на сторінках газет постійно друкувалися обіжники, розпорядження, накази, циркуляри Ради Народ- них Міністрів про запровадження української мови. Так, у «Вістнику Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки» були опуб- ліковані: «Циркуляр про українізацію судових установ», «Циркуляр про українізацію установ фінансових справ», «Наказ в справі українізації Київської округи водяних шляхів і Київської округи шосейних і ґрун- тових шляхів», «Наказ про ведення діловодства Міністерства харчових справ на українській мові»29. На сторінках газет з’являлися також мате- ріали про українізацію Генерального штабу Збройних сил України30. Багато місця відводила київська преса вивченню української мови дер- жавними службовцями. Постійними для періодичних видань стали пові- домлення про відкриття і роботу курсів української мови. Під харак- терними назвами «Курси української мови», «Курси української мови і діловодства», «Український правопис» вміщувалися статті і кореспон- денції, що свідчили про актуалізацію в громадській свідомості таких питань, як запровадження української мови і українознавства в усіх регіонах УНР. Київська періодика містить значний масив публікацій відомих полі- тичних і культурних діячів з питань розвитку української мови. Серед Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української ЦР 281 них — В. Винниченко, М. Грушевський, С. Єфремов, М. Василенко, В. Гнатюк, В. Науменко та ін. Тогочасна київська преса містить також виступи політичних, гро- мадських і культурних діячів реакційного правого табору російських кіл. У цих публікаціях засуджувалася українізація, відкидалася українська мова, звинувачувалися свідомі українці в націоналізмі, причому головним козирем у них був давній прийом інсинування російських шовіністів: зрада вітчизни, мазепинство, шпигунство тощо. І, звичайно, вони обсто- ювали державність російської мови. Трибуною і рупором цих верств російськомовного населення в Україні стала ультрашовіністична газета «Киевлянин». На сторінках часопису вимагалося: «Селянські діти нехай навчаються по Грушевському, а наші по Гоголю»31, а також стверд- жувалося, що вироблення власної «малоросійської» національної літе- ратурної мови може призвести до відокремлення України від єдиної Росії32. На сторінках «Киевлянина» з цього приводу систематично дру- кувалися заяви, було організоване збирання підписів від російських та зрусифікованих установ, політичних партій, громадських організацій, окремих громадян, котрі взяли участь у кампанії проти «насильственной украинизации», як вони називали «Южной России»33. В київській пресі досліджуваного періоду знаходимо відображення багатьох культуротворчих проблем того часу. Серед них чільне місце посідають проблеми, пов’язані з розвитком національного мистецтва, насамперед, на засадах демократизації, гуманізації та українізації змісту культури, що є необхідною і визначальною умовою його існування. Особливо широкого резонансу набула проблема розвитку хорового співу в Україні. Тогочасна київська періодика часто вміщувала матеріали про заходи музичного відділу Генерального секретарства народної освіти щодо виникнення українських народних хорів. У відділі працювали такі відомі композитори, як Кирило Стеценко, Микола Леонтович, відомий диригент і композитор Яків Яциневич. Газети докладно інформували про роботу етнографічної секції музичного відділу по збереженню старо- винних народних пісень. Особливу увагу секція зосередила на записові старовинних місцевих церковних пісень, котрі збереглися у духовенства та по монастирях. Для збереження пісенної спадщини мав бути створений музей34. На матеріалах київської періодики можна простежити процес утво- рення національного наукового мистецького центру — Української академії мистецтв. Зокрема, у газеті «Нова Рада» була надрукована доповідна записка до законопроекту Генерального секретарства народної освіти про заснування академії. Згідно із статутом академія мала давати художню освіту талановитій українській молоді, а також вдосконалювати Григорій Рудий 282 майстерність українських художників. У багатьох публікаціях йшлося про роль і місце академії у національно-культурному відродженні укра- їнського народу, про кращих майстрів художнього мистецтва, які пра- цювали в академії35. В київській пресі за доби УЦР досить докладно відбилася діяльність державних органів та громадських організацій щодо охорони і збере- ження історико-культурної спадщини України. Особливо широко висвіт- лювався процес створення Центрального комітету охорони пам’яток ста- ровини і мистецтва в Україні. Газети «Киевская мысль», «Київська земська газета», «Народна воля», «Нова Рада», «Робітнича газета» та інші постійно інформували громадськість про значимість української пам’ят- коохоронної інституції в культурному житті України, її завдання. Також на сторінках київських газет повідомлялося про заходи щодо реєстрації громадських і приватних колекцій, врятування від нищення та ушкод- ження пам’яток проведених археологічних експедицій, запобігання ви- везенню за межі України пам’яток, які мали художню й історичну цін- ність, допомоги музеям, архівам, бібліотекам у комплектуванні фондів. Тогочасна київська періодика також широко висвітлювала становлення і діяльність відділу охорони пам’яток старовини і мистецтва при Гене- ральному секретарстві народної освіти, який очолював відомий вчений і культурний діяч Микола Федотович Біляшівський. У пресі часто дру- кувалися виступи, статті, інтерв’ю Миколи Біляшівського, Олександра Кузьминського, Костя Широцького, Дмитра Багалія, Омеляна Іваниць- кого, Володимира Левитського, Вадима Модзилевського, Миколи Само- киша, Миколи Сумцова, Стефана Таранушенка та інших, в яких викла- далася змістовна і широка програма збереження пам’яток української старовини і мистецтва36. Цікаві відомості містить київська преса про спільну діяльність пам’ят- коохоронців і представників духовенства по збереженню культових пам’яток37. Вельми насиченою релевантною інформацією є група публікацій, що відбиває зусилля пам’яткоохоронців по виявленню і збереженню цін- ностей, які залишилися у поміщицьких маєтках, садибах Петровського, Слюсаревського, Хоменка у Києві. Зокрема, у пресі повідомлялося про засідання УЦР та її рішення з питань охорони київської садиби князя Трубецького, що неподалік Десятинної церкви38. Багато цікавої інформації містять газетні матеріали про спорудження пам’ятника Т.Г. Шевченкові в селі Кирилівці на Київщині, догляду за могилою Кобзаря. На сторінках газети «Нова Рада» повідомлялося про засідання надзвичайної сесії Київської управи 9 квітня 1918 р., на якому було ухвалено виділити кошти для фінансування першочергових охо- Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української ЦР 283 ронних заходів на могилі Т. Шевченка39 і про засідання 21 квітня 1918 р. Комісії по впорядкуванню могили Т.Г. Шевченка, на якому був затверд- жений план заходів щодо її впорядкування40. Велику увагу київська преса приділила розвиткові музейної справи, зокрема створенню Українського національного музею, Національної кар- тинної галереї, всеукраїнського «Шевченківського» музею. Загалом, на сторінках київських газет досліджуваного періоду активно відбився процес відродження історичної пам’яті українського народу, прагнення до самостійного життя. Тогочасна періодика регулярно і по- слідовно розкривала здобутки і проблеми в державному будівництві за доби УЦР і зробила вагомий внесок у формування громадської думки, що саме через ефективне державне управління, становлення громадянського суспільства, успішні політичні, соціально-економічні і культурно-освітні реформи Україна прийде до національного відродження. Рудый Григорий (г. Киев) Доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник Центра исследований историко-культурного наследия Украины Института истории Украины НАН Украины. Киевская периодическая печать 1917–1918 гг. как источник по истории Украинской Центральной Рады В статье анализируется процесс становления киевской периодики в период Украинской Центральной Рады и ее значение в изучении истории УЦР. Ключевые слова: Украинская Центральная Рада, киевская периодическая пресса, киевские газеты. Rudyi Grygoriy (Kyiv) Leading researcher of the Centre for research of the historical and cultural heritage of the Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine, Doctor of Historical Sciences (PhD). Kyiv periodicals in 1917-1918 as a source of the history of Ukrainian Central Rada In the article the process of Kyiv periodicals in the period of Ukrainian Central Rada and it’s importance in the studying of UCC’s history were analyzed. Keywords: Ukrainian Central Rada, Kyiv periodicals, Kyiv newspapers. ———————— 1 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. — Т. 1 / НАН України. Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 1996. — С. 6. 2 Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. — К., 1997. — С. 3. 3 Винниченко В. Відродження нації. — К., 1990. — Ч. 1. — С. 219. 4 Горєлов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. — К., 2005. — С. 393. 5 Україна: політична історія. XX — початок XXI ст. / Редрада: В.М. Литвин (голова) та ін. Редкол.: В.А. Смолій, Ю.А. Левенець (співголова) та ін. — К., 2007. — С. 227. Григорій Рудий 284 6 Животко А.П. Історія української преси / Упор., авт. іст.-біограф. нарису та приміт. М.С. Тимошик. — К., 1999. — С. 257. 7 Українська Центральна Рада. — Т. 1. — С. 42. 8 Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик / НАН України. Інститут історії України; Уклад. Г.Я. Рудий — К., 1997. — С. 19; Енциклопедія сучасної України. — Т. 4. — К., 2005. — С. 613. 9 Животко А.П. Історія української преси. — С. 257–258; Енциклопедія історії України. — Т. 7. — К., 2010. — С. 436. 10 Наріжний С. Українська преса. — Подебради, 1934; Енциклопедія сучасної України. — Т. 4. — С. 617. 11 Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 60. 12 Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 6; Енцик- лопедія сучасної України. — Т. 3. — К, 2004. — С. 368. 13 Животко А.П. Історія української преси. — С. 261; Преса України: Газети 1917– 1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 61. 14 Енциклопедія історії України. — Т. 7. — С. 197; Преса України: Газети 1917– 1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 45. 15 Енциклопедія сучасної України. — Т. 4. — К., 2005. — С. 507; Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 18. 16 Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 61. 17 Там само. — С. 21. 18 Народна воля. — К., 1917. — 10 жовтня. 19 Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 20. 20 Там само. — С. 18. 21 Там само. — С. 70. 22 Животко А.П. Історія української преси. — С. 264; Преса України: Газети 1917– 1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 38. 23 Преса України: Газети 1917–1920 рр. Бібліографічний покажчик. — С. 19. 24 Там само. — С. 20. 25 Енциклопедія історії України. — Т. 4. — К., 2007. — С. 318. 26 Там само. — С. 318–319. 27 Педагогічний з’їзд // Київська земська газета. — Київ, 1917. — 7 вересня. 28 Педагогічна академія // Там само. 29 Вістник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки. — Київ, 1918. — 2, 8, 20 квітня. 30 Украинизация // Русский голос. — Киев, 1918. — 21 апреля. 31 Шульгин В. Украиноведение // Киевлянин. — Киев, 1917. — 15 июня. 32 Локоть Т. Украинизация школы // Там само. — 19 мая. 33 Васильченко П. Против насильственной украинизации Южной России // Там само. — 28 июля. 34 Етнографічна секція Музичного відділу // Нова Рада — Київ, 1917. — 1 грудня. 35 Академія мистецтв // Там само. — 5 грудня. 36 Там само. — 9, 11, 18 квітня, 2 серпня, 22, 28 вересня, 3, 6, 8 жовтня, 25 листопада, 1, 14 грудня. 37 Резолюція з’їзду духовенства про охорону церковної старовини // Там само. — 23 квітня. 38 Садиба князя Трубецького // Відродження. — Київ, 1918. — 18 квітня. 39 Нова Рада. — 1918. — 11 квітня. 40 Відродження — 1918. — 11 травня.

Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії української центральної ради

Репозитарії

Схожі ресурси