Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»

У статті зроблено спробу узагальнити вивчення проблем соціальної історії України часів пізнього сталінізму та хрущовського періоду. З цією метою автори використовують концепти «трансформація», «традиційний соціум», «модернізація»....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автори:	Даниленко, В., Лаас, Н., Смольніцька, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87890
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» / В. Даниленко, Н. Лаас, М. Смольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 5-19. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-87890
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-878902015-10-29T03:02:48Z Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» Даниленко, В. Лаас, Н. Смольніцька, М. У статті зроблено спробу узагальнити вивчення проблем соціальної історії України часів пізнього сталінізму та хрущовського періоду. З цією метою автори використовують концепти «трансформація», «традиційний соціум», «модернізація». В статье сделана попытка обобщить изучение проблем социальной истории Украины времен позднего сталинизма и хрущевской эпохи. С этой целью авторы используют концепты «трансформация», «традиционный социум», «модернизация». Ключевые слова: социальная история Украины, социальные трансформации, традиционное общество, модернизация. In the article, the authors tried to generalize the ways of studying the problems of Ukrainian social history from the late 1940s till the late 1960s. The concepts that are used for this purpose include «transformation», «traditional society», and «modernization». Keywords: social history of Ukraine, social transformation, traditional society, modernization. 2014 Article Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» / В. Даниленко, Н. Лаас, М. Смольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 5-19. — укр. XXXX-0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87890 477)316.3»1946/1964» uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті зроблено спробу узагальнити вивчення проблем соціальної історії України часів пізнього сталінізму та хрущовського періоду. З цією метою автори використовують концепти «трансформація», «традиційний соціум», «модернізація».
format	Article
author	Даниленко, В. Лаас, Н. Смольніцька, М.
spellingShingle	Даниленко, В. Лаас, Н. Смольніцька, М. Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
author_facet	Даниленко, В. Лаас, Н. Смольніцька, М.
author_sort	Даниленко, В.
title	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»
title_short	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»
title_full	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»
title_fullStr	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»
title_full_unstemmed	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»
title_sort	українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/87890
citation_txt	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» / В. Даниленко, Н. Лаас, М. Смольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2014. — Вип. 19. — С. 5-19. — укр.
series	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
work_keys_str_mv	AT danilenkov ukraínsʹkesuspílʹstvovídpíznʹogostalínízmudohruŝovsʹkoívídligi AT laasn ukraínsʹkesuspílʹstvovídpíznʹogostalínízmudohruŝovsʹkoívídligi AT smolʹnícʹkam ukraínsʹkesuspílʹstvovídpíznʹogostalínízmudohruŝovsʹkoívídligi
first_indexed	2025-07-06T15:33:14Z
last_indexed	2025-07-06T15:33:14Z
_version_	1836912208601153536
fulltext	Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 5 Даниленко Віктор (м. Київ) Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент, зав. відділом історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Лаас Наталія (м. Київ) Кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України. natalia.laas@gmail.com Смольніцька Мирослава (м. Київ) Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України. УДК (477)316.3»1946/1964» УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: ВІД ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ ДО ХРУЩОВСЬКОЇ «ВІДЛИГИ» У статті зроблено спробу узагальнити вивчення проблем соціальної історії України часів пізнього сталінізму та хрущовського періоду. З цією метою автори використовують концепти «трансформація», «традицій- ний соціум», «модернізація». Ключові слова: соціальна історія України, соціальні трансформації, традиційне суспільство, модернізація. Становлення громадянського суспільства в Україні, а також при- скорення процесів інтеграції нашої держави у європейське та світове співтовариство зумовлюють пріоритети історичних досліджень. Ними стають соціально-економічні, суспільно-політичні, культурно-духовні, психологічні та інтелектуальні аспекти розвитку людства. В середовищі істориків зріс інтерес до життя як кожного індивіда, так і соціальних та професійних груп, прошарків і суспільства загалом. У цьому контексті особливо цінним стає з’ясування особливостей, проявів, перебігу та результатів соціальних трансформацій у соціумі в різні історичні періоди. Історія соціумів, соціальних і професійних груп, мешканців певних населених пунктів та історія приватного життя окремих індивідів по- ступово витісняє тематику політичної та воєнної історії країн і конти- нентів. Соціальна історія, яка вивчає соціальні групи і верстви з погляду їхнього повсякдення, займає поважне місце в сучасних історичних сту- діях, оскільки пропонує аналіз соціальної сфери, виявляє позитивні та негативні сторони життя населення. У центрі уваги істориків постає людина з її повсякденними вимогами, потребами, запитами, інтересами, взаємостосунками і становищем у суспільстві. Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 6 Значні досягнення в розробці тематики соціальної історії здійснили зарубіжні вчені, проте їхні праці носять переважно теоретичний характер, і українських реалій, зрозуміло, не розкривають. Наукове дослідження соціальної історії України ХХ ст. потребує аналізу і застосування нових методологічних підходів, оскільки попри напрацювання українських вче- них, все ще залишаються прогалини у дослідженні процесів і тенденцій розвитку українського суспільства. Це зауваження повною мірою стосу- ється повоєнного двадцятиліття. Наявність широкого спектру малодосліджених проблем дає можли- вість виділити кілька тематичних напрямів, результати дослідження яких дають загальну картину соціального життя населення України в період другої половини 1940-х — першої половини 1960-х рр. Серед них: – соціальна спрямованість національної політики радянської держави, зміни етнодемографічної структури і етнічної стратифікації укра- їнського суспільства, вплив міжреспубліканських міграцій на соці- альний склад населення України, динаміка міжнаціональних стосун- ків, спроби реформування національних відносин у СРСР, динаміка змін етнічної структури українського суспільства, соціокультурне становище етнічного українства, асиміляційні процеси в середовищі національних меншин та етнічних груп; – соціальна поведінка населення, соціальні чинники формування полі- тичної культури, реформи М. Хрущова як чинник лібералізації полі- тичного режиму, становлення громадських рухів за національне відродження, реабілітаційний процес, його перебіг та наслідки, проблеми ресоціалізації амністованих та реабілітованих громадян, реструктуризація схеми соціальної стратифікації у зв’язку з реаліза- цією політики лібералізації; – суспільно-політичні настрої населення України, їх подібності та від- мінності у період пізнього сталінізму та хрущовський час, соціальні реакції громадян на значущі події внутрішньополітичного та між- народного життя, роль цих подій в накопиченні трансформаційного та революційного потенціалу в суспільстві, особливості суспільно- політичних настроїв серед різних соціальних груп; – релігійність населення України, повсякденні прояви і трансформації релігійної свідомості віруючих УРСР, соціокультурні впливи, яких вона зазнавала, уявлення віруючих про причини їхньої релігійності, релігійні почуття, настрої, переживання, існування язичницьких сві- тоглядних елементів у віруваннях і традиціях українського народу, функціонування елементів радянської ідеології як квазірелігійних; – соціальні відхилення як чинник структурних змін українського соці- уму, система законодавчо-директивного тиску і девіантність в умо- Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 7 вах голоду 1946–1947 рр. в Україні, типи та форми девіацій в українському суспільстві хрущовської доби, суспільно-політичні трансформації як фактор активізації девіантних проявів, державні заходи щодо мінімізації девіаційних процесів, правове урегулю- вання проблем соціально незахищених в Україні, особливості де- віантних проявів у період хрущовської «відлиги»; – соціально-побутова сфера як показник рівня життя громадян, жит- лові проблеми в Україні, соціальні проблеми українського сус- пільства в добу М. Хрущова, реформи в соціальній сфері та їх наслідки, особливості пенсійної реформи, загальні зміни в ставленні до умов життя, соціальні проблеми робітників індустрії, підсумки «відлиги» — зміна якості життя населення радянської України; – місце номенклатури в соціальній структурі населення України, освітньо-культурний рівень номенклатури, соціальний портрет но- менклатури, становище радянсько-партійного керівництва, спроба скорочення адміністративного апарату СРСР 1954 р.: задум і на- слідки, «хрущовський стиль» управління в оцінках сучасників, по- всякденне життя представників влади, їхня асоціальна поведінка, образ влади в оцінці громадян, звернення громадян як інструмент впливу на владу; – правові аспекти гендерної політики в УРСР, гендерна ситуація в суспільстві, влада і гендерно обумовлені ролі в соціумі, гендерні сфери активності в радянському соціумі в повоєнне двадцятиліття, чоловічі та жіночі стратегії та практики поведінки; – динаміка кількісно-якісних показників гуманітарної інтелігенції, вплив контрольованого лібералізму на життя інтелігенції, повсяк- дення гуманітарної інтелігенції України: трансформації життя і світогляду, науково-педагогічна інтелігенція в структурі інтелігенції радянської України. Ще десятиліття тому дослідження у розрізі соціальної історії були відносно новим напрямом у вітчизняній історіографії. Перехід до них був зумовлений вимогами реформування гуманітарної науки. Нині ж роз- робка методології соціальної історії, апробація усної історії, мікроісторії, гендерних досліджень тощо сприяє подоланню відставання української історичної науки від світової. З’ясування низки проблем українського радянського суспільства сере- дини 1940-х — першої половини 1960-х рр. дає підстави для здійснення комплексного аналізу соціальних процесів пізнього сталінізму та хру- щовської «відлиги» — доби переходу від традиційної сталінської моделі влади до певної модернізації як владних інституцій, так і організаційних форм соціально-економічного та культурного життя. Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 8 Метою цієї статті є з’ясувати, як українське суспільство розвивалося в період традиційної «сталінської моделі» соціалізму і які зміни відбу- валися в його середовищі в умовах лібералізації суспільно-політичного життя. Якщо брати до уваги розвиток українського суспільства в період пізнього сталінізму, то його можна розглядати як «традиційний» стосовно перших десятиліть радянської держави, оскільки цей період в історії України характеризується — у порівнянні з наступними — відсутністю глибинних змін у різних сферах економічного, суспільного, політичного та культурного життя. Традиційне суспільство вимагає від своїх членів повністю підкоряти особисту, інтелектуальну і соціальну ініціативу авто- ритету і традиції. Між становленням та утвердженням у 1920–1930-х роках сталінської моделі розвитку й періодом пізнього сталінізму стояла Друга світова війна, перемога в якій теоретично давала шанс змінити систему й піти іншим, нетрадиційним шляхом розвитку. Однак таким шансом не ско- ристалися. Саме в період 1945–1953 років найяскравіше проявилося чимало характерних рис режиму, основи яких були закладені у 1930-х рр.: суцільна ідеологізація, свавілля влади, домінування органів державної безпеки у всіх сферах життя, амбівалентність суспільної свідомості, втру- чання партії-держави у сферу приватного життя, загострення міжнаціо- нальних стосунків тощо. Після війни відбувалося відновлення тотального контролю партії у суспільстві, частково втраченого в роки війни. Реанімація курсу на «побудову комунізму в СРСР» передбачала зміц- нення колгоспної системи і сільського господарства, піднесення важкої промисловості, нарощування обороноздатності та ін. За всіма цими про- цесами стояла людина, чиї повсякденні інтереси і потреби не стали прі- оритетними завданнями влади. Новий поштовх отримала ідея стирання різниці між містом і селом, між розумовою і фізичною працею, передумови для реалізації якої нібито вже були створені. Соціальна уніфікація передбачала не лише формальну «зрівнялівку» матеріального становища, але й вирівнювання духовних потреб і запитів індивідів. Специфічними засобами й методами продов- жувалась боротьба з антисоціальними явищами (алкоголізмом, наркома- нією, проституцією, жебрацтвом тощо), які не пасували до картини бла- гополучного життя при комунізмі. Спричинена катастрофічним станом фронту потреба відновити діяльність Церкви обумовила сплеск релігій- ності в повоєнний період. Соціум став полем експериментів щодо фор- мування нової історичної спільноти, тому нових стимулів було надано процесам національної нівеляції. Соціальні зміни відбувалися в нових геополітичних умовах, зокрема, початку «холодної війни» та формування ворожих військово-політичних Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 9 блоків. На фоні «деградуючого» капіталістичного устрою соціальні процеси в Україні зазнавали серйозних деформаційних впливів. Власне, в історичній ретроспективі повоєнний сталінський режим можна назвати «традиційним» для СРСР. Хрущовський період в історії України сприймається як початок важ- ливих змін у житті держави і суспільства, і такі оцінки мають під собою підстави. Справді, М. Хрущов здійснив низку заходів, які суттєво змінили життя громадян. Заходи стосовно поліпшення правового, соціального, побутового становища населення і до сьогодні згадуються сучасниками. Водночас реформи М. Хрущова — це початок системної кризи радянсь- кого суспільного ладу, радянської практики міжнаціональних стосунків. Досліджуючи хрущовський період, ми користуємося концептом «мо- дернізація», розглядаючи її як динамічне і якісне покращення в соці- ально-економічній та політичній сферах. Це поняття відмінне від модер- нізації «класичної» як переходу від аграрного суспільства до індуст- ріального. У нашому дослідженні модернізація означає оновлення та виявлення ознак сучасності у різних сферах життя соціуму. Вживаючи термін «модернізація», ми аналізуємо різноманітні соціальні процеси, які в кінцевому підсумку сприяли розвитку: перетворення науки і техніки на важливий чинник соціальних змін; масове переселення із села в місто; утворення промислової інфраструктури; секуляризація релігії; станов- лення масової освіти; поліпшення загального добробуту населення; збіль- шення кількості вільного часу тощо. Український соціум періоду пізнього сталінізму та хрущовського часу є, без сумніву, показовим для вивчення проблем політичних, соціально- економічних та соціокультурних трансформацій. Вивчення перших двох десятиліть повоєнного часу в сукупності, як єдиного, хронологічно непе- рервного процесу довгого тривання дозволило чітко окреслити ті явища і тенденції суспільного розвитку, які залишалися незмінними, базовими засадами радянської системи, а також виділити ті аспекти, що стали об’єктом модернізаційних перетворень. Визначальними для українського суспільства перших повоєнних років соціально-структуруючими силами стали війна та повоєнне відновлення попереднього комуністичного політичного режиму, довоєнної моделі управління, насадженої з імперського центру. Передусім, війна спричи- нила трансформацію соціальної структури за віковими, статевими, націо- нальними параметрами. До війни єдиною нормативною і легітимною си- лою в утворенні соціальних груп був радянський політичний режим. Саме згідно комуністичної доктрини класового поділу суспільства та групу- вання цих класів на двополюсній шкалі прогресивних і ворожих у ра- дянському соціумі почалися активні процеси соціальної інженерії — Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 10 держава визначала категорії населення, давала їм ціннісну оцінку і приймала рішення стосовно доцільності існування тих чи тих соціальних верств і етнічних груп. У випадку воєнного часу радянська державна машина на деякий час втратила контроль над частиною власної території, більшість з якої при- падала саме на українські землі. Особливістю українського повоєнного суспільства, на противагу решті радянського соціуму, було те, що саме тут найвідчутнішим був вплив війни на всі соціальні процеси. Українське населення стало головним об’єктом нацистської політики, що прово- дилася на противагу вже існуючій радянській системі. Окрім того, в українському соціумі виразне місце займали також самоорганізаційні рухи на локальному рівні, особливо помітні у перші роки війни, коли радянська держава втратила контроль, а німецька влада ще не встигла нав’язати власний. У перші повоєнні роки соціальна політика була зумовлена різно- манітністю соціальних груп, що різнилися від довоєнної ситуації. Аналіз соціальних процесів засвідчує, що реально існуючі категорії населення українського соціуму можна поділити на кілька типів. До першого з них належали ті, які ще у довоєнний час становили основу радянської стра- тифікаційної системи, — партійні функціонери, інтелігенція, робітники та селяни. Щодо них у повоєнний час спостерігалася тенденція відновити їхню вагу в соціумі. До іншого типу соціальних груп належали ті, ви- никнення яких безпосередньо було пов’язано з війною чи воєнними діями, — колишні військовики (демобілізовані, партизани, інваліди війни, військовополонені), репатріанти, вдови і сироти, члени загонів ОУН– УПА, колабораціоністи, ті, що перебували на окупованій території тощо. Їхнє формування та існування відбувалося поза полем соціального конт- ролю радянського режиму, що після війни викликало цілком зрозумілу реакцію підозри до них. Радянська держава зіткнулася з проблемою уніфікації соціальної структури повоєнного українського суспільства, що потребувало заходів інтеграції соціальних груп в усталену та ідеологічно вивірену систему, або ізоляції чи фізичного знищення тих категорій, які становили найбільшу небезпеку і не піддавалися ідеологічному пере- вихованню. Соціальна свідомість населення перебувала під впливом двоїстого до- свіду — з одного боку, це відкриття факту, що існували реальні аль- тернативи радянській владі. Хоча таке усвідомлення відбувалося у різний спосіб: і в позитивний (знайомство з життям Центральної і Західної Європи під час наступу на Німеччину), і в негативний (перебування під окупацією, в полоні чи на примусових роботах у Німеччині), однак своїм наслідком воно мало зародження альтернативного критичного мислення, Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 11 що ставило під сумнів єдино можливе домінантне становище радянської влади. З іншого боку, Радянський Союз таки вийшов переможцем із війни, і прийняття радянської ідентичності означало позитивну психо- логічну ідентифікацію з героїзмом і перемогою. Цей двоїстий досвід визначив динамічність соціальних настроїв і поведінки, коли частина населення безсумнівно приймала основні засади радянського устрою та відгукувалася на відбудовні ініціативи, але водночас критикувала кон- кретні заходи досягнення бажаної для них мети. Різке зменшення регульованості соціальної інтеракції, втрата контролю над ними під час війни змушували частину населення повертатися до традиційної релігії та віри в Бога як надприродну силу, що здатна захис- тити у непевний час і вберегти від небезпеки. Стихійне повернення до релігійних практик на рівні повсякденної свідомості, а потім свідоме залучення православної церкви до ідеологічних кампаній пізньосталінсь- ких часів спричинили до підвищення релігійності українського соціуму, особливо зважаючи також на приєднання західноукраїнських земель. Зміни в соціорелігійній ситуації у суспільстві спонукали до трансфор- мації окремих елементів релігійного життя. Йдеться про нерівномірну участь у різних релігійних обрядах, відступ від канонічних практик, суміщення християнських та язичницьких вірувань, суперечлива релі- гійність серед деяких комуністів — неприйняття на офіційному рівні, але дотримання окремих релігійних обрядів у приватному житті. Врешті, іншим наслідком змін у механізмах соціального контролю стало зростання та урізноманітнення типів девіацій в українському соціу- мі першого повоєнного десятиліття. Вироблені під час війни стратегії виживання, що в умовах повоєнної розрухи, матеріальної незабезпе- ченості та голоду 1946–1947 років не втратили своєї актуальності для населення, і якими часто користувалися у повсякденному житті, під ідеологічним кутом зору для відновленого радянського режиму були неприйнятними і навіть небезпечними. Вони означали, що частина гро- мадян свідомо обирала альтернативний, хоча й не найкращий, спосіб життя, відмінний від радянських канонів й існуючий поза офіційною системою суспільних стосунків. Хрущовський період для історії України став не менш складним та неоднозначним, ніж попередній сталінський. Визначений в історіографії як перехідний, реформаторський, зламний для Радянського Союзу, він цілком виправдано може вважатися таким і для української історії. Свою трансформаційну суть період «відлиги» засвідчив спочатку в політичній сфері. У 1956 р. після доповіді М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС та роз- вінчання «культу особи» Й. Сталіна політична система СРСР зазнала неуникненних змін. Виникла реальна можливість політичної суперечки за Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 12 лідерство та формування груп інтересів, які, використовуючи офіційні та неофіційні механізми, лобіювали прийняття бажаних політичних рішень. Зазнали трансформацій також засоби та методи контролю громадян: від безумовної сили терору режим перейшов до вибудовування системи ідео- логічного та політичного конформізму, варіюючи методи від заохочення, матеріального та символічного стимулювання до поміркованого насилля. Реалії хрущовського періоду — це підважування теорії тоталітаризму в її класичному зразку. Сталінізм як тоталітаризм втрачає свій есенціа- лістичний вимір, перестає бути феноменом поза часом, простором та історичним контекстом. Відтак, «відлига» як відповідь на виклик ста- лінізму значно урізноманітнює розуміння динаміки політичного режиму в СРСР та ставить питання про діахронічні трансформації недемократичних політичних режимів. Інший вимір хрущовського періоду — коригування економічної моделі розвитку радянського суспільства. У 1950-х рр. Україна здобула значний економічний потенціал. Вона стала одним із центрів металургії та маши- нобудування, нарощувала темпи енерго- та електромашинобудування. У республіці збільшився видобуток нафти і вугілля, розвивалася газова промисловість. Мета економічних реформ полягала в тому, щоб вивести промисловість і сільське господарство з кризи, розширити права респуб- лік і місцевих органів влади в економічних справах, права трудових колективів, зацікавити їх у результатах своєї праці, прискорити науково- технічний прогрес, скоротити розрив в економічному розвиткові від західних країн, сприяти поліпшенню кооперації та поділу праці в межах економічного регіону. М. Хрущов декларував ідею «соціалізації» економіки, що передбачало зміну співвідношення темпів розвитку промисловості «групи А» та «групи В», а також кардинальні реформи в сільському господарстві. І хоча за своєю суттю економічне управління залишалося планово- директивним, проте період другої половини 1950-х — середини 1960-х років змінив структури економіки та баланс між галузями промисловості, що дозволило сформувати основи для суспільства споживацького типу. Хрущовські політичні та економічні трансформації добре надаються до характеристики макрорівня у суспільстві, що дозволяє вченим диску- тувати про фундаментальні питання — еволюцію радянської суспільної моделі, динаміку стосунків та взаємовпливів демократичних та недемо- кратичних режимів ХХ ст., структурну залежність типу економічної сис- теми СРСР від політичних змін тощо. Втім, пріоритети сучасної віт- чизняної історіографії змістилися від макро- до мікрорівня. Тому голов- ним питанням для авторів було, у який спосіб означені глобальні зміни в СРСР відбилися на пересічному громадянинові українського радянського соціуму. Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 13 Такі соціальні трансформації на мікрорівні в суспільстві середини 1950-х — першої половини 1960-х років були передусім результатом політики влади, що характеризувалася зміною стиля управління в бік лібералізації суспільно-політичного життя. Процес оновлення можна було спостерігати в усіх сферах, але зміни, що супроводжували процес рефор- мування держави, часто мали надто суперечливі наслідки. Зважаючи на залежний статус України у складі СРСР, фундаментальне значення для українського соціуму мала етнонаціональна політика ра- дянської держави. Денаціоналізація України, уніфікація культурного жит- тя в радянські часи більше, ніж в минулому, послаблювали Радянський Союз як імперське утворення, бо знижували поріг його цивілізованості та культури, посилювали закритість радянського суспільства від зовніш- нього світу. Заходи русифікації, централізації та уніфікації, які здійс- нювалися в руслі колонізаційної політики, орієнтували український народ на чужу національну ідею. Дегероїзація і денаціоналізація української історії і наповнення її чужими героями сприяли формуванню поколінь «радянських українців» — носіїв негероїчної ментальності. Повоєнна ра- дянізація України посилила процес її перетворення із суб’єкта певної політичної і культурної активності в об’єкт зовнішнього впливу, що прирекло її на провінційне існування і екстенсивний шлях розвитку. Міграційна політика радянської влади мала відверто антиукраїнський характер. Вона була спрямована на посилення контролю над Україною, на руйнування традиційних, національних, культурних зв’язків. Свідомо регулюючи міграційні рухи, впроваджуючи «прокрустову національну політику» щодо певних національностей, поступово зменшуючи співвід- ношення автохтонного етносу, держава прискорювала темпи формування поліетнічної палітри України. Щодо корінного етносу, то його перс- пективою була повна асиміляція і розчинення в російському етносі. «Новий» курс у національній політиці СРСР періоду хрущовської «відлиги» за своєю суттю залишався сталінським, спрямованим на фор- мування єдиної спільноти на базі російського народу та культури. На відміну від більшості країн світу, проблема збереження етнічної іден- тичності та культурної самобутності в Україні на час завершення хру- щовської «відлиги» залишалась актуальною не лише для етнічних мен- шин, а й для титульної нації — українців. Поліетнічність українського соціуму та загроза статусу українців як титульної нації стали тим тлом, на якому формувалися розмаїті сус- пільно-політичні настрої населення та соціальні реакції громадян на значущі події внутрішньополітичного та міжнародного життя. Без сум- ніву, найважливішою такою подією став ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956 р.), на закритому засіданні якого М. Хрущов виголосив таємну доповідь, Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 14 присвячену розвінчанню «культу особи» Й. Сталіна, викриттю і засуд- женню масових репресій. На жаль, гостра критика з вуст першого секретаря ЦК КПРС не торкалася базових структур командно-адміністративної системи, причин існування одноосібної влади. Звинувачуючи Й. Сталіна за створений ре- жим політичного терору, М. Хрущов не засудив сам принцип державного тероризму. Втім, саме рішення ХХ з’їзду засадничо вплинули на сус- пільно-політичну і морально-психологічну атмосферу в країні, поклали початок серйозним зрушенням у духовному житті суспільства. Численні документи, як-то: листи населення, дописи у пресу, звіти про обговорення партійного форуму на зборах працівників та партійних орга- нізацій, які надходили до ЦК КПУ, наочно демонструють — думки та настрої звичайних громадян йшли значно далі від установок ХХ з’їзду. Критика «культу особи» Й. Сталіна органічно пов’язувалась із подолан- ням тих негативних і невластивих явищ, які десятиліттями визрівали в національній політиці, призводили до руйнування духовності української нації, забуття мови, історії і традицій народу. З іншого боку, партійно- державний апарат, вихований і сформований в 1920–1940-х роках, роз- глядав критику «культу особи» як чергову ідеологічну кампанію, про- ведену за чітко встановленими правилами і наперед визначеним сце- нарієм. Серйозним випробуванням для політичної «відлиги» у Радянському Союзі другої половини 1950-х років стала Угорська революція 1956 року, під час якої керівництво СРСР, незважаючи на проголошений курс на лібералізацію, ще раз довело своє небажання відмовитися від ролі сві- тового жандарма. Попри численні повідомлення засобів масової інфор- мації про повну і безумовну підтримку введення військ із боку трудових колективів та окремих громадян, в архівах вищого політичного керів- ництва та колишніх спецслужб СРСР зберігаються свідчення, які гово- рять про зовсім протилежне. Події жовтня та листопада 1956 року в Угорщині викликали у пере- важної частини населення УРСР занепокоєння та невпевненість у зав- трашнім дні, панічні настрої, страх нової війни, загострення критики радянського режиму, співчуття революціонерам та надію на продовження революції на теренах України. Загалом, різноманітні форми протестних акцій серед різних верств українського соціуму спостерігалися аж до розвалу СРСР, адже соціально-економічні та політичні причини невдо- волення громадян були породжені самим функціонуванням радянської командно-адміністративної системи. Одним із важливих складників соціальної поведінки та настроїв насе- лення хрущовського періоду стала релігійність. Релігійна свідомість Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 15 віруючих зазнала вагомих впливів і з боку атеїстичної пропаганди, полі- тичних, соціально-економічних, міграційних процесів, розвитку освіти й науки, науково-технічного прогресу. Ці чинники так чи так впливали на різні аспекти релігійної свідомості — мотивацію релігійності, сприйняття ідеї Бога, релігійні ідеї про спасіння, відпущення гріхів, уявлення про загробне життя, рай та пекло, специфіку проявів релігійних почуттів та настроїв. Одні з них виявилися стійкішими до цього впливу, інші — слабшими. Релігійні ідеї, порівняно з першими повоєнними роками, змі- щувалися на периферію свідомості та втрачали свій вплив на життя людей. Загалом же, непослідовність та обмеженість процесу десталінізації, хиткість і незавершеність демократичних перетворень другої половини 1950-х — середини 1960-х років у СРСР в цілому, і в Україні зокрема, обумовили новий етап боротьби з будь-якими проявами інакодумства. Вже через кілька місяців після XX з’їзду КПРС вищим політичним керів- ництвом було прийнято низку рішень, які не просто урізали плюралізм думок і поглядів, а націлювали партійні організації, правоохоронні органи на боротьбу з будь-якими проявами інакодумства. Консервативні та реакційні тенденції в ідеологічному і суспільно-політичному житті посту- пово втягували країну в стан глибокого формаційного застою. Іншою сферою, що зазнала суттєвих трансформацій у хрущовський час, стала соціально-побутова. Реформи, здійснені в УРСР у галузі жит- лового і соціального забезпечення населення, були зумовлені необхід- ністю подолати кризу режиму, що особливо гостро далася взнаки у перші повоєнні роки. Впродовж 1953–1964 рр. система соціального забезпе- чення робітників, службовців і певних категорій колгоспників в УРСР, як і загалом у СРСР, набула системного, практично завершеного вигляду як система класичного типу, що заснована на гарантованих державних соці- альних виплатах. Реформа 1956 р. поліпшила пенсійне забезпечення всіх груп, за винятком селянства; подальший її розвиток спричинив позитивні зрушення також і у пенсійному забезпеченні селян. Відчутними були й наслідки житлової реформи: різке кількісне збіль- шення обсягу житлового будівництва (яке певний час навіть випереджало зростання міського населення), якісна його зміна, що виявилася в пере- ході до масового будівництва індивідуальних квартир і спричинила за- міну покімнатного заселення нових житлових будинків посімейним. Відтак, нестачу житла хоча й не було ліквідовано, але гостроту проблеми значно зменшено. Обидві ці галузі справили величезний вплив на суспільство. Головно, змінилося ставлення радянської держави до життєвих проблем пересічних громадян. Було зреалізовано низку заходів, що, з одного боку, засвід- Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 16 чували реальне бажання радянського керівництва ці проблеми вирішити, а з іншого, — навіть часткові успіхи у цьому безупинно експлуатувалися радянською пропагандою як доказ соціальної орієнтованості та гуман- ності комуністичної системи. Внаслідок тогочасних — хоч обмежених і непослідовних, але пози- тивних — реформ реальні доходи громадян зросли, що створювало передумови для розширення внутрішнього ринку. З іншого боку, керів- ництво продовжувало надавати перевагу розвиткові важкої та «середньої» промисловості, різного штибу військовим програмам, куди спрямовувало переважну частину коштів державного бюджету, тоді як легка і харчова промисловість розвивалися за залишковим принципом. Результатом зако- номірно став тотальний дефіцит — харчових продуктів, товарів широкого вжитку, товарів першої необхідності, — що не могло не збурювати масового невдоволення. Житлове будівництво, навіть у найуспішніші свої роки, відверто не встигало за промисловим. Завдяки маніпуляціям із громадською думкою негаразди, що походили від системних вад, вдалося персоніфікувати, а успіхи приписати системі. Побічним наслідком того, що підвищення добробуту не було прив’язане до ефективності праці, став процес розбещення населення соціальною опікою держави. А величезна диспропорція між «трудящими» і «номен- клатурою» продовжувала чимглибше розшаровувати суспільство. Аналіз соціальних аспектів реформування 1953–1964 рр. в УРСР по- казав, що, долаючи кризу, система вперше проявила іманентну нездат- ність до трансформації. Проявила масштабно і яскраво, але ніхто з її апологетів цього не зрозумів і не спробував виправити стратегічні вади. Незначна тактична лібералізація допомогла уникнути політичної неста- більності, що, разом із усвідомленням пересічними людьми певного поліпшення добробуту, дало змогу експлуатувати ентузіазм комуніс- тичного будівництва, який став мобілізуючим чинником розвитку країни у цей та наступні історичні періоди. Суспільно-політичні та соціально-побутові перетворення вплинули на становище соціальних груп, передусім тих, яких радянські ідеологи вва- жали ключовими для стабільного функціонування системи, — номен- клатури та інтелігенції. У середовищі інтелігенції панували різні настрої і ставлення до влади, але загалом критика «культу особи» вважалася початком самостійного творчого та духовного розвитку української куль- тури. Влада ж продовжувала розглядати інтелігенцію під кутом зору чистого функціоналізму: як соціальну верству, покликану чітко й слух- няно виконувати функції комуністичного виховання та навчання. Це виявлялося, з одного боку, у систематичній політиці покращення мате- ріального добробуту та умов праці викладачів. Разом з тим, влада виразно Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 17 упривілейовувала природничі й технічні науки за рахунок наук гумані- тарних, продовжувала політику русифікації та демонструвала незмінність усталеної схеми розвитку України. В управлінській і кадровій сферах відбулася зміна поколінь управ- лінців. У партію і, відповідно, у органи радянської влади прийшло нове покоління — люди, чиє становлення як особистостей припало на роки війни. Хрущовський період став часом формування нової номенклатури — у період перебудови більше половини керівних і управлінських кадрів УРСР стали членами партії саме в 1956–1964 рр. Матеріально-побутова стабільність і прогнозованість часів Й. Сталіна перейшли у непередба- чуваність при М. Хрущові. Саме погіршення рівня добробуту номен- клатури, що втім продовжував залишатися незрівнянно вищим, ніж у решти населення, стало одним із факторів посилення невдоволення М. Хрущовим та його відсторонення від влади. Значних новацій, порівняно зі сталінським періодом, зазнали умови праці керівників та управлінців, суттєво зросли вимоги до їхнього освітньо-професійного рівня. У 1950-х роках разом із Й. Сталіним віді- йшли у тінь репресії і терор як засоби державного управління. На зміну їм прийшли реорганізації і ротації. Номенклатура позбулася стабільного страху за своє життя та перед вождем, але він трансформувався у боязнь за посаду, яка давала високий соціальний статус. Структурно-функ- ціональна і кадрова модернізація адміністративно-управлінського апарату при М. Хрущові стала тією базою, що зумовила відносну стабільність «застійних часів». У гендерному вимірі перші повоєнні двадцятиліття в УРСР харак- теризувалися двоякими процесами: спостерігалося звеличення жінки, під- креслення її засадничої ролі у суспільно-політичному житті. З іншого боку, в умовах необхідності максимального використання жіночих репро- дуктивних функцій, влада провадила законодавчо-регульований наступ на приватне життя шляхом контролю за народжуваністю. На жінку по- кладався своєрідний «подвійний тягар»: у приватній сфері зразкове виконання соціальних ролей дружини та матері; у публічній — роль ударниці праці та громадської активістки. Якщо соціальний статус та успіх чоловіка вимірювався його кар’єрними звершеннями, незаміжня та бездітна жінка з виразними професійними амбіціями була радше соці- ально негативним та осудним персонажем. Цей щойно згаданий приклад демонструє, наскільки фундаментальним у контексті пізньосталінських та хрущовських трансформацій є питання, яка модель поведінки вважалася нормою, а яка — девіацією, та як змінювався образ девіанта протягом пізньосталінського та хрущовського часів. Поряд із безсумнівними девіаціями — вчинками, що карались Віктор Даниленко, Наталія Лаас, Мирослава Смольніцька 18 кримінальним законодавством, — значущими були й менш граничні випадки, коли порушник норми не підлягав кримінальному покаранню, а втім морально засуджувався у суспільстві. Ба більше, інколи сама ж держава ставала безпосереднім творцем девіантних груп, або своєю діяльністю провокувала їхнє виникнення. Зокрема, саме у такому непевному становищі у хрущовський час опинилися амністовані та реабілітовані громадяни. Політика лібералізації та відмови від репресій сталінського типу логічним наслідком мала фізичне звільнення частини громадян, засуджених за політичні та кри- мінальні злочини. З іншого боку, офіційне їх позбавлення девіантного статусу обмежилося правовим полем. У соціальній сфері, у сфері що- денних практик та спілкування вони залишалися поза межами «нор- мальності», причиною чого була передусім неефективна політика дер- жави щодо їхньої ресоціалізації. Для багатьох з них це мало наслідком повернення до девіантного способу життя. Загалом, соціокультурна історія України пізньосталінського та хру- щовського періодів лише починає своє становлення в сучасній україн- ській історіографії. Напрацювання у цій царині потребують подальшого ґрунтовного теоретичного осмислення на основі нових джерел. Даниленко Виктор (г. Киев) Доктор исторических наук, профессор, член-корреспондент НАН Украины, заведующий отделом истории Украины второй половины ХХ в. Института истории Украины НАН Украины. Лаас Наталия (г. Киев) Кандидат исторических наук, научный сотрудник отдела истории Украины второй половины ХХ в. Института истории Украины НАН Украины. natalia.laas@gmail.com Смольницкая Мирослава (г. Киев) Кандидат исторических наук, старший научный сотрудник отдела истории Украины второй половины ХХ в. Института истории Украины НАН Украины. Украинское общество: от позднего сталинизма к хрущевской «оттепели» В статье сделана попытка обобщить изучение проблем социальной истории Украины времен позднего сталинизма и хрущевской эпохи. С этой целью авторы используют концепты «трансформация», «традиционный социум», «модернизация». Ключевые слова: социальная история Украины, социальные трансформации, тра- диционное общество, модернизация. Viktor Danylenko (Kyiv) Corresponding Member of the National Academy of Sciences of Ukraine, Head of the Department of Ukrainian History in the Second Half of the 20th Century at the Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine, Doctor of Historical Sciences, Professor. Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги» 19 Natalia Laas (Kyiv) Research Fellow of the Department of Ukrainian History in the Second Half of the 20th Century at the Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine, Candidate of Historical Sciences. Miroslava Smolnitska (Kyiv) Senior Research Fellow of the Department of Ukrainian History in the Second Half of the 20th Century at the Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine, Candidate of Historical Sciences. Ukrainian society: from the late Stalinism till the Khrushchev period In the article, the authors tried to generalize the ways of studying the problems of Ukrainian social history from the late 1940s till the late 1960s. The concepts that are used for this purpose include «transformation», «traditional society», and «modernization». Keywords: social history of Ukraine, social transformation, traditional society, modernization.

Українське суспільство: від пізнього сталінізму до хрущовської «відлиги»

Репозитарії

Схожі ресурси