Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.

У статті йдеться про трудові переселення з Української РСР до Російської РФСР та Казахської РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Розглянуто особливості державного регулювання в сфері міграції населення, створення та функціонування владних структур, що здійснювали переміщення людей з...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Жбанова, К.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	Розвідки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/88835
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. / К. Жбанова // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 3. — С. 130-139. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-88835
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-888352015-11-26T03:02:12Z Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Жбанова, К. Розвідки У статті йдеться про трудові переселення з Української РСР до Російської РФСР та Казахської РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Розглянуто особливості державного регулювання в сфері міграції населення, створення та функціонування владних структур, що здійснювали переміщення людей за межі України. Досліджено систему пільг, якою користувалися переміщені родини, та визначено причини труднощів закріплення переселенців на нових місцях проживання. Проаналізовано соціально-економічні, демографічні та культурні наслідки перерозподілу трудових ресурсів в Україні, який проводився у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. В статье идет речь о трудовых переселениях с Украинской ССР в Российскую СФСР и Казахскую ССР во второй половине 1950-х – средине 1980-х гг. Рассмотрены особенности государственного регулирования в сфере миграции населения, создания и функционирования правительственных структур, осуществлявших перемещение людей за пределы Украины. Исследована система льгот, которой пользовались перемещенные семьи, и определены причины трудностей закрепления переселенцев на новых местах проживания. Проанализированы социально-экономические, демографические и культурные последствия перераспределения трудовых ресурсов в Украине, которое проводилось во второй половине 1950-х – средине 1980-х гг. The scientific study of the history of labor, employment, migration in search of work helps to better understand the history of Ukraine as a whole. The article deals with the problem of labor migration from the Ukrainian SSR to the Russian SFSR and Kazakhstan SSR in the second half of the 1950s – mid 1980s. Features of state regulation of migration, creation and operation of the authorities that carried out the movement of people from Ukraine are researched. The system of privileges for families that were resettlement is determined. The social, economic, demographic and cultural consequences of redistribution of labor resources in Ukraine, which was held in the second half of 1950 – mid 1980s, are analyzed. The material is based on archival sources, with rich factual materials that allows us to understand the essence of the process of resettlement working population in Soviet era. The author comes to the conclusion that, unlike the organized resettlements of the Second World War and the first post-war years, the movement that began in the second half of 1950th was voluntary and has relied on the economic policies of the Soviet regime, but not without taking into account national specific regions where conducted. The main feature of these migrations was organized character of relocation and resettlement of newcomers. In the regions which were left by settlers the government policy has led to spraying the local population and ultimately has caused population losses. Ukrainians in other Soviet republics lived in an artificial environment that was created by the state. Thus, in new places of residence was implemented leveling of national identity. 2015 Article Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. / К. Жбанова // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 3. — С. 130-139. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/88835 94(477):331.»1955/1983» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Жбанова, К. Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Сiверянський лiтопис
description	У статті йдеться про трудові переселення з Української РСР до Російської РФСР та Казахської РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Розглянуто особливості державного регулювання в сфері міграції населення, створення та функціонування владних структур, що здійснювали переміщення людей за межі України. Досліджено систему пільг, якою користувалися переміщені родини, та визначено причини труднощів закріплення переселенців на нових місцях проживання. Проаналізовано соціально-економічні, демографічні та культурні наслідки перерозподілу трудових ресурсів в Україні, який проводився у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
format	Article
author	Жбанова, К.
author_facet	Жбанова, К.
author_sort	Жбанова, К.
title	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
title_short	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
title_full	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
title_fullStr	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
title_full_unstemmed	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
title_sort	організовані переселення за межі української рср у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Розвідки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/88835
citation_txt	Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. / К. Жбанова // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 3. — С. 130-139. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT žbanovak organízovanípereselennâzamežíukraínsʹkoírsrudrugíjpoloviní1950hserediní1980hrr
first_indexed	2025-07-06T16:42:15Z
last_indexed	2025-07-06T16:42:15Z
_version_	1836916550525779968
fulltext	130 Сіверянський літопис УДК 94(477):331.»1955/1983» Катерина Жбанова. ОРГАНІЗОВАНІ ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНСЬКОЇ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950-х – СЕРЕДИНІ 1980-х рр. У статті йдеться про трудові переселення з Української РСР до Російської РФСР та Казахської РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Розглянуто особливості державного регулювання в сфері міграції населення, створення та функціонування владних структур, що здійснювали переміщення людей за межі України. Досліджено систему пільг, якою користувалися переміщені родини, та визначено причини труд- нощів закріплення переселенців на нових місцях проживання. Проаналізовано соціаль- но-економічні, демографічні та культурні наслідки перерозподілу трудових ресурсів в Україні, який проводився у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Ключові слова: трудові переселення, організовані переміщення, переселенці, Казахська РСР, Російська РФСР. Міграції, переміщення та переселення стали невід’ємною частиною історії українського народу. Переміщення значних мас населення здійснювалися і в роки радянської влади. Їхньою головною особливістю був врегульований та організований характер переселення і облаштування новоселів. Прикладом спланованого і здій- сненого державою масового переміщення осіб може служити сільськогосподарська безповоротна міграція українських сімей до Казахстану та Далекого Сходу в другій половині 1950-х – середині 1980-х рр. Переселенський рух в Україні у різні часи його існування належав до кола тем, які викликали підвищений інтерес у науковців. Першими історіографами трудових міграцій за межі УРСР стали працівники системи, що здійснювали розподіл та пе- рерозподіл трудових ресурсів. Своє головне завдання вони вбачали у підтвердженні економічної доцільності організованих переселень та оформленні їх в системі радянських трудових правовідносин1. Загалом історіографія кінця 1950-х – середини 1980-х рр. сповнена досліджень з історії використання українського трудового потенціалу і особливо обширна в темі висвітлення вкладу УРСР в освоєння цілинних та пере- логових земель Казахстану2. Радянські науковці розглядали направлених робітни- ків, переважно пов’язаних з сезонними роботами, комсомольськими призовами та шефством, уникаючи висвітлення організованих переселень, економічним завданням яких було створення постійних сільськогосподарських спільнот. Перший ґрунтовний аналіз обсягу, динаміки, напрямків керованих трудових переміщень, у тому числі за межі УРСР, належить А. Загробській3. Дослідниця, незважаючи на тенденційність оцінок, підняла питання міграційної політики і вказала на такі наслідки впливу ор- ганізованих переселень, як збій природного відтворення та зменшення сільського населення країни. У той же час дисидент І. Дзюба звернув увагу на національний аспект переселень української людності до Сибіру, Півночі та в інші регіони СРСР, наголосивши на їхній денаціоналізуючій ролі4. Сучасні вітчизняні історики темі переселенського руху приділяють особливу © Жбанова Катерина Юріївна – аспірантка кафедри давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сіверянський літопис 131 увагу. Після проголошення незалежності України наукові праці відзначаються критичним аналізом соціально-економічних та політичних причин та наслідків організованих міграцій радянської доби. Зокрема, особливості трудового набору і переселення населення з УРСР в інші республіки СРСР знайшли своє висвітлення в працях дослідників В. Кабузана, Д. Розовика, О. Розовик, В. Сергійчука5. Знач- ний статистичний матеріал, що дозволяє уявити масштаби міжтериторіального і міжреспубліканського перерозподілу трудових резервів міститься в узагальнюючій монографії І. Винниченка6. Однак, незважаючи на широке вивчення теми, окремі її аспекти ще залишаються нерозглянутими або мало вивченими в історичній науці. До таких належить виявлення особливостей формування та еволюції державної трудової переселенської політики за межі УРСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр., основних рис міграційних процесів, місця спланованих зовнішніх пере- міщень у формуванні демографічної картини та їхнього впливу на соціально-еконо- мічний розвиток сучасної України. На відміну від організованих переселень періоду Другої світової війни та першо- го повоєнного десятиліття, переміщення, що розпочалися з утворенням Головного управління організованого набору робітників та переселення при Раді Міністрів УРСР (сформоване 1 серпня 1955 р. внаслідок злиття Головного переселенського і Головного управління організованого набору при РМ УРСР, реорганізоване у Дер- жавний комітет РМ УРСР із використання трудових ресурсів у лютому 1967 р. та у Державний комітет РМ УРСР з праці у 1976 р.), були добровільними та спиралися на економічну політику радянської влади, проте не без врахування національної спе- цифіки регіонів, у яких проводилися. Трудові переселення в Україні здійснювалися в межах областей, між областями республіки та за її межі. Впродовж 1955 – 1985 рр. організоване трудове переміщення за межі УРСР проводилися у двох напрямках – в Казахську РСР (далі КРСР) та в Російську РФСР (далі РРФСР). Переселення до КРСР розпочалося у 1954 р. після рішення лютнево-березневого Пленуму ЦК КПРС «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні і про освоєння цілинних і перелогових земель» у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу7. Головними областями вселення у Казахській РСР для українських переселенців стали Актюбінська, Джамбульська, Західно-Казахстанська, Карагандинська, Кустанайська, Павлодарська, Північно-Казахстанська, Семипала- тинська, Південно-Казахстанська області8. Вже у 1955 р. план переміщення за межі республіки досяг 20750 сімей, зокрема до КРСР мало бути переселено 14000 сімей9. Переселення з УРСР здійснювалося, головним чином, з Вінницької, Волин- ської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, які в період активного освоєння цілинних земель, 1955 – 1964 рр., переміщували по 300-600 родин щороку. Обласні відділи з оргнабору та переселення проводили широку агітаційно-пропагандистську роботу, підбирали й оформляли осіб на переїзд. Бюлетені, брошури, плакати, оголошення, лекції і бесіди, виступи по радіо і в місцевій пресі районних уповноважених на теми оргнабору та переселення стали головним напрямком радянської агітаційно-пропа- гандистської діяльності того часу. Рекордна кількість інформаційного матеріалу була видана Головним управлінням у 1957 р., коли, згідно зі звітами установи, побачили світ 2 млн. примірників плакатів і листівок, без врахування видавництва у обласних відділах установи10. Така широка агітаційна діяльність дала результати. З України до Казахстану в цей час мігрувало в середньому 5500 сімей щорічно11. У грудні 1961 р. ЦК КП Ка- захстану і РМ КРСР звернулися до ЦК КПУ і РМ УРСР з проханням направляти в рахунок плану переселення на 1962 р. в першу чергу механізаторів. На що РМ УРСР поспішно дала дозвіл12. Відтак до зміни місця проживання спонукали спеціалістів, зокрема механізаторів (трактористів і комбайнерів). Характерно, що переселення до КРСР здійснювалося переважно серед україн- 132 Сіверянський літопис ських сімей за національністю. Показовим стало переміщення в Південно-Казах- станську область у 1958 р. сімей циганського походження. Близько 100 родин було повернуто, незважаючи на те, що останні були корінними жителями Закарпаття, вели осілий спосіб життя і протягом багатьох років працювали на різних роботах в колгоспах, радгоспах, на підприємствах області. Окрім іншого, цей приклад демон- струє рівень функціональної злагодженості системи оргнабору та переселення. Адже в агітаційній роботі, відборі і затвердженні повернутих брали участь представники Південно-Казахстанської області13. Починаючи з 1956 р. до переміщень не допуска- лися сім’ї, які не мали в своєму складі двох працездатних, зведені родини, а також ті, що раніше переселялися14. Слід зауважити, що області Південно-Західного економічного району СРСР були, окрім іншого, головними донорами переміщеного населення на постійне місце проживання до південних областей України, зокрема в Кримську, Миколаївську та Херсонську. Зрозуміло, що за умов добровільного переселення до останніх тяготіння українських родин було більшим. Не дивно, що протягом усієї переселенської кампа- нії до КРСР Україна жодного разу не змогла виконати поставлені перед нею плани повною мірою. Особливо невдалими виявилися перші роки трудових переміщень, коли замість очікуваного широкомасштабного відгуку на заклики партії та уряду, в 1955 р. на освоєння цілини було відправлено лише 2688 родин із запланованих 1400015. Тому в наступні два роки трудові переміщення родин не практикувалися. Причини невдалого перерозподілу трудових ресурсів сформулювала вже реорганізована струк- тура – утворений в 1967 р. Державний комітет РМ УРСР з використання трудових ресурсів, який визнав: «Протягом останніх років з України в колгоспи і радгоспи Казахстану було переселено значку кількість сімей, однак значна їхня частина була погано прийнята та влаштована, не забезпечена належними житловими умовами, використовувалася на другорядних роботах. Багато сімей в зв’язку з цим покинули місця вселення і виїхали на роботу в промислові центри Казахстану або до місця попереднього проживання»16. Усе ж наслідки десятилітніх переселень з України до Казахстану були вражаючі – переміщено 57 тисяч сімей, у яких налічувалося більше 207 тисяч осіб17. Частка України в міжреспубліканських міграціях КРСР в 1960 – 1965 рр. сягала 1/5 від їхньої загальної кількості18. У 1964 р. кількість зворотної міграції з Казахстану до України становила більше 30%. Наступного, 1965 р., з місць вселення вибуло біля 18% сімей19. Коли в 1968 р. найбільший відсоток серед повертанців був зафіксований із вихідців Закарпатської області, Державний комітет вдавався до дипломатичних переговорів з відповід- ними органами Казахстану: «Сім’ї переселенців, які повертаються, дуже негативно впливають на населення Закарпатської області. Населення Закарпаття відрізняється дуже великою працьовитістю, любов’ю до тваринницького і сільськогосподарського виробництва, умінням широко застосовувати свої знання і досвід в агротехнічних заходах, і в вирощуванні інтенсивних культур (садівництво, виноробство та інше). Щоб успішно виконати план переселення до КРСР за рахунок таких трудівників, якими є жителі Закарпатської, Львівської та інших західних областей, просимо Вас виділити для них кращі колгоспи і радгоспи»20. Упродовж 1964 – 1972 рр. переміщення до цієї союзної республіки коливалося в межах 700–1200 сімей і у 1973, 1974 та 1975 рр. становило 300, 261 та 269 сімей відповідно21. У 1976 р. сільськогосподарське переміщення родин до КРСР було припинено22. Таким чином, з України протягом 20 років було переселено в райони цілинних земель КРСР більше 65,9 тис. сімей, у складі яких налічувалося більше 290 тис. осіб, у тому числі понад 144 тис. працездатних23. Загалом у 1955 – 1976 рр. до Казахстану із України вибуло 65,7% сімей, мігрантів за межі республіки, 56,8% яких були пере- міщені з центральних і західних областей країни24. Не дивно, що робітничі колективи низки колгоспів, утворених на цілинних землях, майже повністю складалися з пере- селенців-українців. Так було, наприклад, у радгоспах «Київський», «Харківський» Кустанайської, «Київський», «Херсонський» Акмолинської областей та інші25. Сіверянський літопис 133 Рік Переселено з УРСР до КРСР Сімей У них осіб У них працездатних Разом 65998 229138 144029 1954 3539 12386 7786 1955 2688 9408 5914 1956 - - - 1957 - - - 1958 6896 24136 15171 1959 5910 20685 13002 1960 5997 20989 13193 1961 6616 23156 14555 1962 13861 48513 30494 1963 5974 20909 13143 1964 2370 8295 5214 1965 3034 10619 6675 1966 2205 7718 4851 1967 1165 4078 2563 1968 1076 3766 2367 1969 1107 3875 2435 1970 1166 4081 2565 1971 864 3024 1901 1972 700 2450 1540 1973 300 1050 660 1974 261 906 554 1975 269 910 558 Починаючи з 1967 р. після одинадцятирічної перерви відновилися переселення до РРФСР. Того ж року план переміщення 1000 сімей до Далекого Сходу та Читинської області був розподілений між Волинською, Закарпатською, Івано-Франківською, Львівською, Рівненською, Тернопільською та Чернівецькою областями26. Проте бажаючих виїхати на постійне місце проживання до сусідньої республіки виявилося небагато. На середину грудня 1967 р. було переміщено 227 сімей, або 22,7% від пла- ну27. У річному звіті про свою роботу Державний комітет пояснював, що Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська та інші області не виконали план, оскільки пере- селення до РРФСР з них проводилося після 14-15 літньої перерви28. Намагаючися змінити напрямок міграції, українське керівництво у липні 1968 р. звернулося до союзного з проханням звільнити УРСР від переселень до Читин- ської області, проте отримало різку відмову: «Специфічні особливості сільського господарства та кліматичні умови Читинської області, звичайно, створюють певні труднощі у проведенні переселення, але ці труднощі однакові як для УРСР, так і для Воронезької, Курської, Тамбовської, Горьківської та інших областей, країв автономних республік РРФСР, які проводять планове переселення. Враховуючи напруженість з трудовими ресурсами в РРФСР, задовольнити прохання РМ УРСР про звільнення УРСР від напрямку переселенців у Читинську область немає можливості»29. Відтак лише впродовж 1968 – 1970 рр. з України планувалося переселити до Далекосхідного економічного регіону 7200 сімей30. Демографічно виснажені попередніми переселеннями до КРСР та півдня України, західні області республіки в цей час покривали 35-40% переміщень до РРФСР. Більш 134 Сіверянський літопис ніж на половину трудові безповоротні міграції здійснювались за рахунок Донецької, Дніпропетровської, Харківської та Ворошиловградської областей31, які й самі продо- вжували користуватися направленою робочою силою через оргнабір з інших регіонів країни. Коли у 1970 р. надійшли чергові плани переселення на 1971 – 1975 рр. у розмірі 12,5 тисячі родин, РМ УРСР знову поставила під сумнів здійснення такої кількості переміщень, апелюючи цього разу вже до демографічних чинників: «З-з а низького природного приросту населення в республіці, який в повоєнний період з року в рік знижується, в майбутньому п’ятиріччі можливості по направленню робочої сили за межі Української РСР різко скоротились. Уже зараз приріст трудових ресурсів не забезпечує додаткову потребу в них народного господарства республіки. В поточному п’ятилітті середньорічний приріст потреби суспільного виробництва Української РСР в робочій силі становить 470 тис. чол., тоді як приріст трудових ресурсів досягає лише 260 тис. чол. Резерви працездатного населення, зайнятого в домашньому та особистому підсобному господарстві, які в попередні роки були ос новним джерелом забезпечення додаткової потреби в робочій силі, зараз майже вичерпані, що підтвер- джується різким скороченням пи томої ваги осіб, зайнятих в особистому підсобному та домашньому господарстві в загальній чисельності трудових ресурсів (з 25% у 1959 р. до 4,1% у 1970 р.). Вичерпано мобільні резерви трудових ресурсів і в західних об ластях Української РСР, де питома вага працездатного населення, зайнятого в домашньому та особистому підсобному господарстві, хоча й дещо вища за середньо республіканську, проте це в основно му другі члени родин (до 96% жінки, що мають дітей), які, як пра- вило, потребують працевлаштування за місцем проживання… Враховуючи викладене, РМ УРСР вважає за можливе направити з республіки у 1971 – 1975 рр. 2500 родин, по 500 родин щоріч но»32. Однак на союзному рівні за Україною був закріплений неофіційний статус постачальника трудових ресурсів, який шляхом переселення та оргнаборів заповнював нестачу робітничої сили в районах Уралу, Сибіру, Далекого Сходу. Тому республіка й надалі, до 1983 р. включно, виконувала обов’язкові плани переміщення родин, в середньому 2400 сімей щорічно. Всього впродовж 1967 – 1983 рр. з УРСР до РРФСР було переселено більше 35 тисяч родин33. Рік Переселено з УРСР до РРФСР (сімей) План Переселено 1967 1000 227 1968 2200 2230 1969 2450 2479 1970 2550 2596 1971 2500 2563 1972 2300 2350 1973 2300 2348 1974 2300 2403 1975 2300 2327 1976 2200 2233 1977 2200 2224 1978 2400 2413 1979 2400 2419 1980 2500 2504 1981 2500 2537 1982 2200 2215 1983 2100 2127 Сіверянський літопис 135 Для УРСР такі міграції означали не лише відтік її працездатного населення, а й значні невиправдані фінансові витрати. Лише в 1959 р. на переселення за межі країни 5910 сімей з республіканського бюджету було витрачено більше 11,5 млн. крб.34. Після грошової реформи 1961 р. вартість переміщенння однієї сім’ї з України до Казахстану становила в середньому 185,1 крб., а 6616 переселених сімей у 1961 р. – 1224800 крб.35. Вартісною для держави була і одноразова грошова допомога новоселам. У Казахську РСР і зокрема в райони Голодного степу вона становила 600 крб. на голову родини та по 200 крб. на членів сім’ї36. Майбутні мешканці Далекого Сходу, Крайньої Пів- ночі, Читинської області отримували 1500 крб. на голову та 300 крб. на членів сім’ї37. Проте розроблена система пільг та заохочень не сприяла популярності організо- ваного міжреспубліканського переселення. Загітовані відчайдухи, що їхали на заклик партії і уряду, втрачали своє майно, житло та земельну ділянку38 згідно з забороною одночасного проживання у місці виходу та входу. І з часу укладення договору на переселення вони повністю залежали від держави. Не сприяла переселенню склад- на двотижнева дорога до місць призначення. Тільки в 1961 р. уряд СРСР дозволив перевозити переміщених осіб у пасажирських вагонах спеціальних потягів, до цього використовувалися пристосовані товарні вагони39. Головною ж проблемою переселенського процесу стала невідповідність між обіцяним та дійсним житловим, господарським та трудовим облаштуванням ново- селів. Упродовж 1955 – 1967 рр. республіканське Головне управління оргнабору та переселення неодноразово піднімало питання про серйозні недоліки прийому і вла- штування родин з України перед керівництвом КРСР та РРФСР. Згідно зі звітами Головного управління за 1958 р., особливо недбало ставилися до питань влаштування в Південно-Казахстанській області, зокрема в Іллічівському, Пахта-Аральському, Кіровському районах КРСР, де переселенців, які прибули з Полтавської, Дрого- бицької, Закарпатської і Волинської областей вселяли в непридатні для життя при- міщення40. Зрештою, у вересні 1965 р. республіканське Головне управління оргнабору та переселення у доповідній Комітету партійно-державного контролю ЦК КПРС та РМ СРСР звітувало: «Через незадовільний господарський устрій переселенців у радгоспах і колгоспах Казахстану велика кількість сімей щорічно повертається до місць колишнього проживання, що вкрай негативно позначається на проведенні роботи з відбору сімей на переселення в Казахстан і завдає значних збитків державі. Переселення в КРСР проводиться на основі повної добровільності, тому при переїзді на нове місце роботи працівник повинен мати всі необхідні культурно-побутові та житлові умови. Однак це поки не спостерігається, часто переселенці потрапляють у нестерпні умови, що дискредитує ідею переселення. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне проводити переселення тільки після того, коли для цього будуть створені відповідні умови»41. Але і надалі ці питання залишалися актуальними. Через два роки республіканський Державний комітет з використання трудових ресурсів так само надсилав ряд пропозицій Держплану СРСР, в яких йшла мова про заходи для покращення господарського облаштування мігрантів з України. Однією з запорук удалого перерозподілу трудових ресурсів Державний комітет вважав переселення сімей лише при умові, коли для новоселів будуть заздалегідь підготовлені будинки, так як вже практикувалося в УРСР з 1960 р.42. Заселення новоселів у недобудовані будинки, непридатні для життя гурто- житки, на підселення до інших родин було чи не найбільшою проблемою всього переселенського процесу43. Щорічні звіти, утвореного при Державному комітеті в 1968 р. відділу розгляду скарг населення44, демонструють якісні результати міграцій- ної політики радянської влади. У листах своїм рідним, друзям, а особливо районним уповноваженим, які організовували переміщення, люди скаржилися на нестерпні умови життя та праці, свою долю, а подекуди і радянську владу та переселенську політику. Переселена у 1968 р. до КРСР родина Багірових бідкалася: «Помістили нас в землянку допотопну, в коридорі стеля ось-ось завалиться, пічка димить, нічого не можем зробити... Інших квартир нам скоро не очікувати, переселенські будинки зайняті казахами, а ті, які недобудовані, вже намічені на сараях прізвищами»45. Тяж- 136 Сіверянський літопис ким було і подальше господарське облаштування новоселів. Переселенка Багатюк із Сосницького району Чернігівської області в село Мостове Білогірського району Амурської області пише: «Заселили нас в старі бараки, де одні миші та щури. Нові будинки ще не готові. Дають свиней, курей, корів, а годуй, чим хочеш. За гроші бери, дрова на собі тягаємо. Іван Максимович кудись втік. Його поселили там, де була ху- доба, він не витримав і поїхав, я не знаю куди, а я поки тримаюся. Ось я хотіла, щоб ви надрукували і вислали мені положення про умови життя, що я можу вимагати від них, що мені належить... Якщо ви не вишлете, я буду писати в Чернігів, бо так більше жити не можна»46. Зрештою люди не розуміли, чому не отримували обіцяного радянською владою за свій відклик на потреби партії, і розчаровувалися в ній: «Дру- жина втратила партквиток, а я втратив роботу і віру в партію,– жалівся Н. Ганчев, виходець з Івано-Франківської області, який у лютому 1973 р. був переселений до Амурської області. – Адже це все брехня, заради якої ми кидаємо роботу, добро і їдемо за покликом батьківщини. Але цього більше не трапиться. Нам би заробити гроші на зворотну дорогу і ми приїдемо назад через 2-3 місяці... А речі та меблі необхідно про- давати, бо назад не приїдеш, та й за 2 місяці не заробиш на дорогу. Загалом з України їдеш з повним мішком, а з Амуру – порожнім чемоданом. Так, що дякуємо Вам тов. Белей. І дуже просимо, коли наступних людей будете переселяти, то говоріть правду Амурську. Бо вже багато хто повернувся додому і багато ще приїдуть і розкажуть усім всю правду. Краще знати гірку правду, ніж солодку брехню. Якби було близько, то б раніше розповіли б про обіцянки вам, які дають відділи по використанню трудових ресурсів. Тепер цим організаціям я не вірю і кожному буду говорити, щоб не вірили. Так що дякуємо вам за вашу брехню»47. Перевіркою цих та інших скарг займалися керівники переселенських ешелонів з України разом з місцевими уповноваженими оргнабору та переселення. Останні запевняли республіканських представників, що труднощі з житлом тимчасові і но- восели отримають обіцяне. Проте і на початку 80-х рр. ХХ ст., як свідчать доповідні записки співробітників республіканського Державного комітету, практикувалося розміщення робітників у недобудованих будинках та на підселення48. Сім’я Ка- поріних, переселена з Кривого Рогу до Колганського району Читинської області, розповідала: «…Поселили нас в будинки, вони не поштукатурені, не пофарбовані, дірки світяться наскрізь. В Україні сараї для худоби кращі, ніж ці будинки. Холодно, поки топиш – тепло, кинеш топити – холодно. Дрова привезли такі, що їм нічого не зробиш ручною пилкою. Нікого не знайдеш, голова кудись поїхав і не з’являється... Біля будинку немає навіть сарая, туалету немає і матеріалу немає. Одним словом порядку немає, ніякого контролю, мені і в голову не вкладається, що це Радянський Союз і таке неподобство. Хто приїжджає – всі їдуть, з сусіднього радгоспу, що їхали з нами, всі одразу виїхали назад, але й ми ніхто не залишимося, заробимо на дорогу і до побачення. Що казати, коли сам читинський представник сказав нам, що вас ніхто не кликав сюди, ніхто ніякої уваги, сміються... Якщо це потрібно державі, це переселення, так треба спочатку з центру все перевірити, а тоді переселяти, а так тут ніколи нікого і не буде, живуть 5-8 років і виїжджають. Люди наші говорили, що будуть писати в Москву. Жінкам роботи немає, яка є, то їхні працюють. Всі жінки курять тут і п’ють... Молодим тут зовсім нічого робити. Може грубо, та правда, та ще й не вся, можна ще багато писати, просто не хочу далі засмучуватися»49. Організовані переселення за межі УРСР стали зручним знаряддям виконання не лише соціально-економічних завдань партії та уряду, а й реалізації найбільш бо- лючої радянській владі національної політики. Трудові переселення забезпечували «зближення націй СРСР» та допомагали «формуванню нової історичної спільності – «радянського народу». Під гаслом «інтернаціоналістської допомоги» відірвані від свого культурного середовища, набрані і переміщені сім’ї з України разом з трудівни- ками інших республік, областей, країв починали своє життя з чистого аркуша. Нові умови денаціоналізували та русифікували населення. І якщо звиклі до труднощів українські родини зрештою сприймали нові реалії, то перше враження переселенців було однозначне: «Керівники радгоспів і весь народ тутешній не надто гостинний, – Сіверянський літопис 137 розповідала І. Осадченко, переселенка з Запорізької в Амурську область. – Прийняли нас тут дуже погано, гірше ніколи не може бути ... Тут вони всі як дикуни. Мужики п’ють. Тут він не сяде за трактор і на машину, якщо не вип’є пляшку. Жінки п’ють і лаються, як сучі діти ... Діти малі п’ють і лаються. Загалом, моторошна справа. Чоловік мій їздить по далеких маршрутах, отримав 30 рублів авансу, не знаємо скільки буде получки. Подивимося як буде заробіток у нього, а потім доведеться, напевно, з ними розпрощатися і додому на рідну Україну. Звичайно, прикро, що ми сильно розорилися, втратили хороше місто, прописку. Але це все втрясеться. Красиво Ви нам дуже гово- рили, красиві у Вас намальовані будиночки для нас, а насправді цього нічого немає. У радгоспі «Радянський» одразу на третій день всі люди наші пішли, тому що тут дуже погано нашого брата приймають. Вони, ці жителі, зовсім як чужі, ніби люди зовсім іншого ладу. Наш український народ, мені здається, і воно так і є, зовсім м’якіший і добріший цих людей. Ми з чоловіком буває співаємо пісні Лещенка – «Здесь под небом чужим я как гость нежеланный...», і самі себе називаємо емігрантами. Кинути батьківщину, дітей, онуків, матір свою, друзів своїх і на чужину…»50. Таким чином, упродовж другої половини 1950-х – середини 1980-х рр. з України у інші республіки СРСР було переселено більше 103 тисячі працездатних сімей. У областях виходу переміщених родин така державна політика сприяла розпорошенню місцевого населення та викачуванню трудового потенціалу, що завдало відчутних і нині демографічних втрат. Переселенці за межами України опинялися в штучно створеному державою середовищі, де нівелювання національної приналежності та інтернаціоналізація проходили з пришвидшеними темпами. 1. Андреев В., Гуреев П. Организованный набор рабочих в СССР. – М.: Госюриздат, 1956. – 136 с.; Смолин Г. Управління в галузі перерозподілу трудових ресурсів. – К. : Товариство «Знання» УРСР, 1976. – 48 с.; Янковская Е. Перераспределение трудовых ресурсов. – К. : Наукова думка, 1978. – 132 с. 2. Тараненко В. Участь трудящих України в освоєнні цілинних та перелогових земель (1954 – 1956 рр.) // УІЖ. – 1959. – №6. – С. 46-55; Бернштейн Л., Горак В. Україна – цілинним землям. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1962. – 82 с.; Фініков В. Украинский народ – целинным землям Казахстана. – К. : Политиздат Украины, 1975. – 152 с.; Данильченко О., Рубльов О. Вклад трудящих УРСР в освоєння цілинних земель // УІЖ. – 1984. – №3. – С. 34-44. 3. Загробська А. Організовані переселення в системі міграцій населення УРСР. – Київ : Наукова думка, 1974. – 112 с. 4. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. – 300 с. 5. Кабузан В. Как заселялся Дальний Восток (вторая половина XVII – начало XX века). – Хабаровск: Кн. изд., 1976. – 200 с.; Розовик Д., Розовик О. Переселенський рух в Україні: друга половина XVI ст. – 1930-ті роки. – 2-ге вид., випр. і доп. – Вінниця: НІЛАНKЛТД, 2013. – 406 с.; Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. – К.: УВС, 2000. – 430 с. 6. Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис. – Житомир : Льонок, 1992. – 164 с. 7. Економічна історія України : Історико-економічне дослідження : в 2 т. / [ред. рада: В. Литвин (голова), Г. Боряк, В. Геєць та ін. ; відп. ред. В. Смолій ; авт. кол.: Т. Балабушевич, В. Баран, В. Баран та ін.] ; НАН України, Ін-т історії України. – К. : Ніка-Центр, 2011. – Т. 2. – 608 с. – С. 389. 8. Центральний Державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВО України). – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 82. – Арк. 4. 9. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 7. – Арк. 7 зв. 10. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 44. – Арк. 10. 11. Підраховано за ЦДАВО України: Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 7. – Арк. 7 зв.; Спр. 82. – Арк. 1; Спр. 110. – Арк. 1; Спр. 140. – Арк. 1; Спр. 165. – Арк. 1; Спр. 193. – Арк. 1. 138 Сіверянський літопис 12. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 178. – Арк. 10, 12. 13. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 74а. – Арк. 31. 14. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 51. – Арк. 1. 15. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 7. – Арк. 7 зв. 16. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 357. – Арк. 5. 17. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 283. – Арк. 44. 18. Янковская Е. Перераспределение трудовых ресурсов… – С. 85-86. 19. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 357. – Арк. 33. 20. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 399. – Арк. 70. 21. Підраховано за ЦДАВО України: Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 257. – Арк. 56; Спр. 265. – Арк. 1; Спр. 320. – Арк. 24; Спр. 325. – Арк. 1; Спр. 357. – Арк. 1; Спр. 357. – Арк. 59; Спр. 402. – Арк. 16, 17; Спр. 452. – Арк. 12; Спр. 497. – Арк. 21; Спр. 552. – Арк. 2; Спр. 606. – Арк. 10; Спр. 654. – Арк. 3; Спр. 716. – Арк. 20; Спр. 767. – Арк. 16. 22. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 716. – Арк. 20; Спр. 767. – Арк. 16; Спр. 820. – Арк. 22. 23. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 712. – Арк. 11. 24. Янковская Е. Перераспределение трудовых ресурсов… – С. 85. 25. Економічна історія України… – С. 390. 26. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 357. – Арк. 2. 27. Там само. – Арк. 59. 28. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 402. – Арк. 16,17. 29. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 399. – Арк. 57, 95-96. 30. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 357. – Арк. 38. 31. Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР... – С. 26. 32. Цит. за: Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР… – С. 25-26. 33. Підраховано за ЦДАВО України: Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. – Спр. 357. – Арк. 59; Спр. 402. – Арк. 16, 17; Спр. 452. – Арк. 12; Спр. 497. – Арк. 21; Спр. 552. – Арк. 2; Спр. 606. – Арк. 10; Спр. 654. – Арк. 3; Спр. 716. – Арк. 20; Спр. 767. – Арк. 16; Спр. 820. – Арк. 22. 34. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 113. – Арк. 3. 35. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 167. – Арк. 21. 36. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 75. – Арк. 6. 37. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 94. – Арк. 50-51. 38. Гуреев П. А. Целинные земли зовут. – М. : Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1960. – 99 с. – С. 77-78. 39. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 163. – Арк. 10. 40. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 74а. – Арк. 30. 41. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 283. – Арк. 14. 42. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 430. – Арк. 42. 43. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 399. – Арк. 20,21. 44. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 534. – Арк. 57. 45. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 399. – Арк. 97,98. 46. Там само. – Арк. 66, 67. 47. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 651. – Арк. 15-17. 48. Там само. – Арк. 19-32. 49. Там само. – Арк. 25-27. 50. ЦДАВО України. – Ф. 4626. – Оп. 3. – Спр. 602. – Арк. 39-39 зв. Организованные переселения за пределы Украинской ССР во второй половине 1950-х – средине 1980-х гг. В статье идет речь о трудовых переселениях с Украинской ССР в Российскую СФСР и Казахскую ССР во второй половине 1950-х – средине 1980-х гг. Рассмотрены особенности государственного регулирования в сфере миграции населения, создания и функционирования правительственных структур, осуществлявших перемещение людей за пределы Украины. Исследована система льгот, которой пользовались пере- Сіверянський літопис 139 мещенные семьи, и определены причины трудностей закрепления переселенцев на новых местах проживания. Проанализированы социально-экономические, демографические и культурные последствия перераспределения трудовых ресурсов в Украине, которое проводилось во второй половине 1950-х – средине 1980-х гг. Ключевые слова: трудовые переселения, организованные перемещения, переселенцы, Казахская ССР, Российская СФСР. Organized resettlements to outside the Ukrainian SSR in the second half of 1950 – mid-1980s. The scientific study of the history of labor, employment, migration in search of work helps to better understand the history of Ukraine as a whole. The article deals with the problem of labor migration from the Ukrainian SSR to the Russian SFSR and Kazakhstan SSR in the second half of the 1950s – mid 1980s. Features of state regulation of migration, creation and operation of the authorities that carried out the movement of people from Ukraine are researched. The system of privileges for families that were resettlement is determined. The social, economic, demographic and cultural consequences of redistribution of labor resources in Ukraine, which was held in the second half of 1950 – mid 1980s, are analyzed. The material is based on archival sources, with rich factual materials that allows us to understand the essence of the process of resettlement working population in Soviet era. The author comes to the conclusion that, unlike the organized resettlements of the Sec- ond World War and the first post-war years, the movement that began in the second half of 1950th was voluntary and has relied on the economic policies of the Soviet regime, but not without taking into account national specific regions where conducted. The main feature of these migrations was organized character of relocation and resettlement of newcomers. In the regions which were left by settlers the government policy has led to spraying the local popula- tion and ultimately has caused population losses. Ukrainians in other Soviet republics lived in an artificial environment that was created by the state. Thus, in new places of residence was implemented leveling of national identity. Keywords: labor resettlement, organized movement, resettles, Russian SFSR, Kazakhstan SSR.

Організовані переселення за межі Української РСР у другій половині 1950-х – середині 1980-х рр.

Репозитарії

Схожі ресурси