Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії

У статті розглядається шлях переселення давніх угрів – «старих мадяр» з Приуралля і Поволзьких степів через Подніпров’я до Карпатської котловини та аналізуються повідомлення писемних джерел, у співставленні останніх з археологічними артефактами в Україні....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Моця, О.П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2011
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89129
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії / О.П. Моця // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2011. — Вип. 7. — С. 15-20. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-89129
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-891292015-12-03T03:01:59Z Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії Моця, О.П. У статті розглядається шлях переселення давніх угрів – «старих мадяр» з Приуралля і Поволзьких степів через Подніпров’я до Карпатської котловини та аналізуються повідомлення писемних джерел, у співставленні останніх з археологічними артефактами в Україні. В средневековых письменных источниках (венгерская «Gesta Hungarorum», древнерусская «Повесть временных лет», трактат византийского императора Константина Багрянородного «Об управлении империей») представлены два варианта переселения «старых мадьяр» на «новую Родину» – в Карпатскую котловину. По данным Венгерского Анонима, северный маршрут через Суздаль и Киев проходил далее на запад (Владимир-Волынский), затем – на юг (Галич), и уже из Прикарпатья, через горы, в Паннонию. Южный, согласно информации Константина Багрянородного, – через южнорусские степи и южнее Карпат в Закарпатский регион, где и было создано в Х в. государство оседлых кочевников. По всем имеющимся данным, как письменным, так и археологическим, второй из упомянутых маршрутов представляется более логичным, обоснованным, а поэтому – более понятным, с учетом специфического способа передвижения коллективов кочевников по открытым пространствам. Medieval written sources (Hungarian ‘Gesta Hungarorum’, Old-Russian ‘Povest vremiannykh let’, the book by the byzantine Emperor Constantine VII Porphyrogenitus ‘De Administrando Imperio’) represent two variants of Magyars’ migration towards the new fatherland, i.e. the Carpathian kettle. After the data given by the Hungarian Anonymous, the northern course comes through Suzdal and Kiev, and then westwards (Vladimir-Volynsky), then southwards (Galich), and then, over the Carpathian Mountains, in Pannonia. The Southern one, after Constantine Porphyrogenitus, comes through the South-Russian steppes and southwards Carpathians into the Transcarpathian region, where the state of the settled nomads is created in the tenth century. After all the data, as written ones, so the archaeological, the second of the mentioned routes seems to be more logical, well grounded and thus more comprehensive, taking into consideration the specifics of the nomads’ collective conveyance through the open space areas. 2011 Article Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії / О.П. Моця // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2011. — Вип. 7. — С. 15-20. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89129 903/904 (470.4-5+477):(=511.141)"08/09" uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті розглядається шлях переселення давніх угрів – «старих мадяр» з Приуралля і Поволзьких степів через Подніпров’я до Карпатської котловини та аналізуються повідомлення писемних джерел, у співставленні останніх з археологічними артефактами в Україні.
format	Article
author	Моця, О.П.
spellingShingle	Моця, О.П. Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії Археологія і давня історія України
author_facet	Моця, О.П.
author_sort	Моця, О.П.
title	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії
title_short	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії
title_full	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії
title_fullStr	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії
title_full_unstemmed	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії
title_sort	мандрівка угрів за карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2011
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89129
citation_txt	Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії / О.П. Моця // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2011. — Вип. 7. — С. 15-20. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT mocâop mandrívkaugrívzakarpatiínformacíâpisemnihdžereltaarheologíčnírealíí
first_indexed	2025-07-06T17:04:51Z
last_indexed	2025-07-06T17:04:51Z
_version_	1836917974644031488
fulltext	У статті розглядається шлях переселення давніх угрів – «старих мадяр» з Приуралля і По- волзьких степів через Подніпров’я до Карпат- ської котловини та аналізуються повідомлен- ня писемних джерел, у співставленні останніх з археологічними артефактами в Україні. Ключові слова: Ателькузу (етелькузу), Багрянородний Констянтин, Карпати, Київ, Леведія, мадяри, «Повесть временных лет», Суздаль, Угорський Анонім, угри, Україна, Gesta Hungarorum. «Старі мадяри» або «турки» – предки сучасних угорців – в кінці і тис. н. е. із регіону Північного зауралля рушили в західному напрямку і на рубежі і–іі тис. н. е. знайшли собі «нову батьківщину» в карпатській котловині, підкоривши (а по- тім і асимілювавши) місцеве слов’янське населення. місце розташування «ста- рої батьківщини» – великої угорщини (Magna Hungaria) ще в середньовічну епо- ху локалізувалося десь далеко на сході. в 1235-1236 рр. угорський чернець – до- мініканець Юліан здійснив мандрівку до своїх давніх родичів і знайшов їх в районі ітиля (волги), де й провів хрещення. дещо пізніше (відповідно, в 1246 та 1253 рр.) Плано карпіні і рубрук, тобто вже піс- ля походу орд хана батия на європейські держави, велику угорщину локалізува- ли на землях сучасного башкиртостану (Финно-угры и балты 1987, с. 236). але да- них про період самого переселення і нині досить мало, і вони, в першу чергу, спира- ються на два джерела, котрі й будуть роз- глянуті далі. Перше з них – «Gesta Hungarorum» (Літопис Анонімуса про діяння угорців під час пошуків і віднайдення Батьківщини 2005) нотарія короля бели ііі – з’явилось на рубежі хіі–хііі ст. (а точніше – між 1196 та 1203 рр.) і було присвячене, в тому числі, й раннім етапам угорської історії. в ньому, а конкретно під 884 р., повідом- ляється, що предки аноніма рушили зі «Скіфії» в західному напрямі. їх очолю- вали сім воєвод, серед яких був і вождь алмош – син уєка із королівського роду магога. рушив він в далеку подорож ра- зом із дружиною, сином арпадом, а також синами свого дядька Полека – Савардом і кадочем й численними юрбами союзних племен. течію ітиля – волги перепливли за допомогою надутих бурдюків (звичай- ний для кочівників спосіб переправ), а після цього прибули в Суздаль, що в зем- лях русі. далі події проходили для переселен- ців на цілком «переможній ноті»: угри в районі києва вже на човнах переплили дніпро; місцевий князь вирішив вступи- ти з ними в бій, але програв його, після чого сховався за міськими стінами. На 15 удК 903/904 (470.4-5+477):(=511.141)"08/09" О . П . М о ц я (київ) МаНдрІвКа уГрІв За КарпаТи: ІНфОрМаЦІя пиСЕМНих джЕрЕЛ Та архЕОЛОГІчНІ рЕаЛІЇ його прохання залишитися на престолі, алмош, після порад зі своїми воєводами, виклав конкретні вимоги. ультиматум був прийнятий: до переможців київські та суздальські зверхники направили сво- їх синів, 10 тисяч марок, 1 тисячу коней зі збруєю й прикрасами, величезну кіль- кість шкірок білок і горностаїв та інші подарунки. крім того, була надана дея- ка інформація про перспективну для по- дальшого проживання Паннонію. «тоді алмош і інші високопоставлені особи, яких називають семимадярами, разом із воєначальниками кунів (тобто хозар – о. м.), їхніми родичами, слугами і служницями покинули київ і в супрово- ді київських русичів прибули до міста ла- домир (володимира-волинського – о. м.). ладомирський князь і його оточення до- рогими подарунками зустрічали алмоша на кордоні князівства і добровільно від- крили перед ним ворота міста. мадяри влаштували собі тут тритижневий відпо- чинок. На третій тиждень ладомирський князь віддав алмошу як заручників своїх двох синів і синів заслужених людей міс- та. крім того, дві тисячі марок сріблом, сто марок чистим золотом, незлічену кількість кафтанів і шкурок звірів, 300 скакунів разом із збруєю, 25 верблюдів, одну тисячу в’ючних волів, велику кіль- кість різних подарунків оточенню вож- дя. На червертий тиждень орда на чолі з алмошем підійшла до галича, де вирі- шила влаштувати собі відпочинок. коли галицький князь почув про наближен- ня алмоша, разом зі свитою, босоніж, з різними подарунками пішов йому назу- стріч. відтак, відкривши перед ним во- рота міста, вітав його як гостя… Єдиного сина разом із синами бояр віддав алмошу у заручники. крім того, десять добірних арабських скакунів, 300 інших коней ра- зом із збруєю, 3000 марок сріблом, 200 ма- рок золотом передав алмошу, а кожному його воїну – гарний одяг. Після місячного відпочинку галицький князь і його люди, що віддали синів у заручники, звернули- ся до алмоша і його оточення з прохан- ням рушити на захід, перетнути Сніжні гори (тобто, карпати – о. м.) і захопити землі Паннонії» (Літопис Анонімуса… 2005, с. 25-26). відразу ж слід відзначити кілька сут- тєвих неузгоджених позицій: згадані міста Суздаль, володимир-волинський та галич з’явилися як урбаністичні цент ри пізніше часів вищезгаданого пе- реселення угрів за карпати. Перше з них (перша літописна згадка під 1024 р.) – у першій половині х ст., друге (988 р.) – в основних рисах сформувалося в хі ст., а третє (1140 р.) ще пізніше – в кінці хі – на початку хіі ст. (Седова 1997, с. 230; Котляр 1998, с. 70, 114). далі, в Поволжі ще не існувало тоді князівських динас- тій. дивним є й сам маршрут переселен- ня всього народу. Підкреслимо, це був не рух окремих мобільних кінних загонів, а цілих родин (дорослі, старі люди, діти) зі всім скарбом, тобто, верхи кіньми й на возах – спочатку через основні водні артерії Східної Європи, потім – по лісо- вій зоні з численними природними пере- шкодами та відсутністю традиційної їжі для в’ючних тварин (що їх, хвоєю і шиш- ками годували?). Незрозумілим є і сам маршрут переселення: спочатку на за- хід, потім різко на південь (логічно було б тоді карпати оминути північніше), а вже потім через незвичні для кочівників гори (з кибитками) – знову в західному напрямку. тож не дивно, що в багатьох серйозних дослідників виникають сум- ніви в такому переселенні на «нову бать- ківщину», а розглянутий твір характери- зують як політичну казку хіі ст., коли виникла необхідність обґрунтувати зазі- хання угорських королів на більш східні території київської русі. «тендеційність і неправдоподібність цієї розповіді, ав- тор якої спробував «історично обґрун- тувати» зазіхання угорських феодалів на галицько-волинські землі, очевидна. встановлено також, що анонім пере- ніс картину руської дійсності рубежу хіі–хііі ст. у розповідь про події кінця іх ст., коли союз угорських племен про- ходив через південноруські степи» (Ново- сельцев, Пашуто, Черепнин, Шушарин, Щапов 1965, с. 442). Начебто на північний маршрут руху давніх угрів вказує літописне повідом- лення під 898 р.: «идоша угри мимо киевъ горою, еже ся зоветь ныне угорь- ское, и пришедъше къ днепру сташа ве- О.П. Моця. мандрівка угрів за карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії 16 жами; беша бо ходяще аки се половци» (Повесть временных лет 1950, с. 21). але й тут існує певна «нестиковка» – на кіль- ка років раніше (в 896 р.), після кількох поразок та перемог, мадяри вже зайняли територію сучасної угорщини, залиши- лись там назавжди і заснували власну державу. тож можна стверджувати лише те, що якась частина воїнів давньоугор- ського ар’єгарду з якихось причин від- хилилася в північному напрямі й була відзначена своєю присутністю в київсько- му мікрорегіоні. вірогідніше за все, це відбувалося з метою грабунку місцевого населення. такі випадки траплялися і в інші історичні періоди. зокрема, сармат- ські стріли виявлені з напільного боку кількох городищ зарубинецької культури на території Середнього Подніпров’я, що вочевидь свідчить про войовничий харак- тер відносин між осілим та кочівницьким населенням і в ті віддалені часи (Давня іс- торія України 1998, с. 158-159). тож перейдемо тепер до розгляду більш південного маршруту переселен- ня старих мадяр. він спирається, в пер- шу чергу, на свідчення візантійського імператора констянтина багрянородно- го, який проживав набагато раніше від угорського автора вищенаведеної інфор- мації і виклав свої матеріали на сторін- ках трактату «Про управління імпері- єю», який був підготовлений між 948 та 952 рр. зокрема, в главі 13 «Про народи, що проживають поруч з турками» (так він називає давніх угрів), у зверненні до свого сина відзначається: «[знай], що до турків прилягають слідуючі народи. із західного боку від них – Франгія (тобто, Східно-Франкське королівство – о. м.), із північного – пачинакіти (тобто, печеніги – о. м.), а з південного – …велика мора- вія (слов’янська держава на території су- часних Чехії і Словаччини – о. м.), тобто країна Сфендоплока (моравського князя Святополка – о. м.), котра повністю зни- щена цими турками й захоплена ними. хорвати ж сусідять з турками біля гір» (Константин Багрянородный 1991, с. 53). тут, за усіма показниками, зафіксована реальна тогочасна історично – географіч- на ситуація в центральноєвропейському регіоні. а в главі 38 «Про родовід народу ту- рок і про те, звідки вони виходять» імпе- ратор – інформатор повідомляє слідуюче: «[знай], що народ турок мав давнє посе- лення поблизу хозарії, в місцевості, що називалася леведія – за прізвиськом їх першого воєводи. цей воєвода називався власним іменем леведія, а за назвою до- стоїнства його іменували воєводою, як і інших після нього. тож, в цій місцевості, вже названій леведії, протікає річка хід- мас, котра називається також хінгілус. в ті часи вони не називалися турками, а іме- нувалися з невідомої причини савартами – асфалами. турок було сім племен, але архонта над собою, свого або ж чужого, вони ніколи не мали; були ж у них деякі воєводи, із котрих першим являвся вище- названий леведія. вони жили разом з ха- зарами на протязі трьох років, воюючи в якості союзників хозар у всіх їх війнах… Пачинакіти ж, до того названі кангар…, рушивши на хозар війною й будучи пере- моженими, були змушені покинути влас- ну землю й заселити землю турок. коли ж між турками й пачинакітами, що тоді називались кангар (тобто, уграми й пече- нігами – о. м.), відбулася битва, військо турок було розбите й розділилося на дві частини. одна частина поселилася на схо- ді, в краях Персії, – вони й нині за давнім прізвиськом турок називаються саварта- ми – асфалами, а друга частина посели- лась в західному краю разом з їх воєводою й вождем леведією, в місцях, що імену- ються ателкузу, в яких нині проживає народ пачинакітів… Через певний час па- чинакіти, напавши на турок, вигнали їх з їхнім архонтом арпадом. тому турки, блудячи в пошуках землі для поселення, з’явившись, прогнали жителів великої моравії і поселились в їх землі, де й жи- вуть нині турки до цього дня… [знай], що місцевість пачинакітів, де в ті часи жили турки, іменується за назва- ми місцевих річок. а ріки ці такі: перша річка під назвою варух (тобто, дніпро – о. м.), друга ріка іменується куву (тоб- то буг – о. м.), третя ріка на ім’я трулл (тобто, дністер – о. м.), четверта ріка названа брут (тобто, Прут – о. м.), п’ята ріка іменується Серет» (Константин Багрянородный 1991, с. 159-163). О.П. Моця. мандрівка угрів за карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії 17 більшість дослідників локалізують леведію між доном та дніпром, а атель- кузу (етелькузу) – між дніпром та під- карпатським регіоном, про що свідчать і вищеназвані річки сучасної правобереж- ної україни (Финно-угры и балты 1987, с. 236-237). але підкреслимо – все це не відноситься до поліської зони на сучас- них українських теренах. таким висновкам не суперечать і на- явні (треба констатувати, відносно нечис- ленні) археологічні матеріали, виявлені у південних та центральних районах (При- ходнюк 2001, с. 73-94; Супруненко, Ма- євська 2007, с. 32-45; та ін.). всі вони, за місцезнаходженням, цілком вкладають- ся в традиційний шлях руху кочівниць- ких угруповань зі сходу на захід в різні історичні епохи, що було зафіксовано ці- лим рядом дослідників на протязі бага- тьох років. тож варіант маршруту пере- селення цілого народу південніше карпат – в цілому по відносно рівній місцевості – знаходить підтвердження і в пам’ятках матеріальної культури. При цьому слід також відзначити досить важливий для нас факт: давньомадярські могильники концентруються винятково у трикутни- ку між рр. баторицею, бадрогою і тисою (Чап лович 1988, с. 53). звичайно, в такій місцині кочівникам – переселенцям зі всім їхнім скарбом було (навіть з точки зору нормальної логіки) легше пересува- тися, ніж у Поліссі чи в карпатських го- рах. з цієї схеми «випадають» лише ста- ромадярський могильник в літописному Перемишлі, де, крім кількох поховань воїнів, були виявлені поховання жінок та дітей (Кореrski, Parchewski 1978, s. 214- 230). такий «сімейний» набір захоронень вказує на нормальне, стаціонарне прожи- вання цього людського колективу. але чи відноситься він до часів переселення се- редньовічних угрів на «нову батьківщи- ну»? На наш погляд, – ні. цьому проти- річить й датування наремінних прикрас (зокрема, пряжки з поховання 6). такий набір може бути датованим не рубежем іх–х ст., як це роблять автори розкопок, а, за східноєвропейськими аналогіями. отже, речовий інвентар слід відносити до старожитностей, котрі з’явилися на 100 років пізніше (Орлов 1983, с. 43). тобто, некрополь з’явився вже в хі ст. і похова- ними на ньому були люди, що прийшли сюди не зі сходу (через карпати), а із захо- ду – з району карпатської котловини. Ще одна спірна (з нашої точки зору) ар- хеологічна пам’ятка була виявлена в око- лицях літописного галича (Пастернак 1998, с. 76-80). тут розкопані два кургани з основними (а не впускними) захоронен- нями, що дозволило досліднику віднести їх до таких, котрі начебто підтверджують вище наведену інформацію аноніма про перехід цілого народу через гірські пере- вали. з нашої точки зору, незважаючи на певні аналогії із супроводжуючим ін- вентарем в тогочасних угорських захо- роненнях, сам підкурганний обряд був притаманним не мадярам, а печенігам, які тоді буквально «сиділи на плечах» у переселенців (Моця 1993, с. 130-131). тож матеріальне підтвердження північного маршруту угрів залишається і нині до- сить сумнівним. всі ці розбіжності викликані відносно незначною кількістю достеменних фактів про переселення предків сучасних угор- ців за карпати в кінці і тис. н. е. можна лише сподіватися, що майбутні польові роботи, аналогічні тим, що нещодавно були проведені на Полтавщині (Супрунен- ко 2007), доповнять наші знання з цієї цікавої й ще не зовсім розкритої в своїх деталях історичної теми взаємовідносин предків двох сучасних європейських на- родів у середньовічну епоху. Багрянородный Константин 1991 багрянородный константин. об управлении империей / константин багрянородный. – мо- сква: Наука, 1991. – 497 с. Давня історія України 1998 давня історія україни. – том 2: Скіфо-антична доба. – київ: вид. іа НаН україни, 1998. – 494 с. Котляр 1998 котляр м. Ф. галицько-волинська русь / м. Ф. котляр. – київ: альтернативи, 1998. – 335 с. – (Сер.: україна крізь віки: том 5). Моця 1993 моця о. П. Населення південноруських зе- мель іх–хііі ст. (за матеріалами некрополів) / о. П. моця. – київ: київська академія Євробіз- несу, 1993. – 160 с. О.П. Моця. мандрівка угрів за карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії 18 Новосельцев, Пашуто, Черепнин, Шушарин, Щапов 1965 Новосельцев а. П. древнерусское государство и его международное значение / Новосель- цев а. П., Пашуто в. т., Черепнин л. в., Шуша- рин в. П., Щапов я. Н. – москва: Наука, 1965. – 476 с. Орлов 1983 орлов р. С. Південноруський центр художньої металообробки / орлов р. С.// археологія. – київ: Наукова думка, 1983. – вип. 44. – С. 29-47. Пастернак 1998 Пастернак ярослав. Старий галич / ярослав Пастернак. – івано-Франківськ: Плай, 1998. – 347 с. Повесть временных лет 1950 Повесть временных лет. – москва-ленинград: изд-во аН СССр, 1950. – Часть 1. – 406 с. Приходнюк 2001 Приходнюк олег. мадяри на теренах украї- ни за археологічними джерелами (друга по- ловина і тисячоліття н. е.) / олег Приходнюк // Magyarororszag es a Kijevi Ruszi. – Ungvar, Karpataljai Magyar Kulturalis Szovetseg, 2001. – С. 73-94. Седова 1997 Седова м. в. Суздаль в х–хV веках / м. в. Седо- ва. – москва: русский мир, 1997. – 236 с. Супруненко, Маєвська 2007 Супруненко о. б. давньоугорське поховання у кургані в пониззі Псла / Супруненко о. б., ма- євська С. в. // аллу. – Полтава: археологія, 2007. – № 1-2 (21-22). – С. 32-45. Супруненко 2007 Супруненко о. б. курган з угорським некропо- лем у пониззі Псла / Супруненко о. б., за учас- тю кулатової і. м., маєвської С. в., Шерстю- ка в. в. – київ-Полтава: гротеск, археологія, 2007. – 110 с. Финно-угры и балты 1987 Финно-угры и балты в эпоху средневековья. – москва: Наука, 1987. – 510 с. – (Сер.: археоло- гия СССр). Чаплович 1988 Чаплович д. историческое развитие в области восточных карпат в конце і – начале іі тыс. н. э. / Чаплович д. // Этнокультурные и этносо- циальные процессы в конце і тыс. до н. э. – пер- вой половине іі тыс. н. э. на Юго-западе уССр и сопредельных регионах // тд 2-ой всесоюзной школы – семинара. – львов, 1988. – С. 51-54. Gesta Hungarorum 2005 Gesta Hungarorum. літопис анонімуса про ді- яння угорців під час пошуків і віднайдення батьківщини. – ужгород: карпати, 2005. – 124 с. Koperski, Parczewski 1978 Koperski A. Das altungarishe reitegrarab von Przemysl (Sudospolen) / Koperski A., Parczew- ski M. // Acta Arheologica. – Academiae Scien- niarum Hungaricae, 1978. – S. 214-230. А .П. Моця пуТЕшЕСТвиЕ уГрОв За КарпаТы: иНфОрМаЦия пиСьМЕННых иСТОчНи- КОв и архЕОЛОГичЕСКиЕ рЕаЛии в средневековых письменных источниках (венгерская «Gesta Hungarorum», древнерус- ская «Повесть временных лет», трактат визан- тийского императора константина багрянород- ного «об управлении империей») представлены два варианта переселения «старых мадьяр» на «новую родину» – в карпатскую котловину. По данным венгерского анонима, северный маршрут через Суздаль и киев проходил далее на запад (владимир-волынский), затем – на юг (галич), и уже из Прикарпатья, через горы, в Паннонию. Южный, согласно информации константина багрянородного, – через южно- русские степи и южнее карпат в закарпатский регион, где и было создано в х в. государство оседлых кочевников. По всем имеющимся данным, как письмен- ным, так и археологическим, второй из упо- мянутых маршрутов представляется более логичным, обоснованным, а поэтому – более понятным, с учетом специфического способа передвижения коллективов кочевников по от- крытым пространствам. Ключевые слова: ателькузу (Этелькузу), багрянородный константин, венгерский ано- ним, карпаты, киев, леведия, мадьяры, «По- весть временных лет», Суздаль, угры, украина, Gesta Hungarorum. A . P. Motsia Hungarians’ Travels Over THe CarpaTHians: WriTTen sOurCes and THe arCHaeOlOgiCal realiTies Medieval written sources (Hungarian ‘Gesta Hungarorum’, Old-Russian ‘Povest vremiannykh let’, the book by the byzantine Emperor Constan- tine VII Porphyrogenitus ‘De Administrando Imperio’) represent two variants of Magyars’ mi- gration towards the new fatherland, i.e. the Car- pathian kettle. After the data given by the Hun- garian Anonymous, the northern course comes through Suzdal and Kiev, and then westwards (Vladimir-Volynsky), then southwards (Galich), and then, over the Carpathian Mountains, in Pan- nonia. The Southern one, after Constantine Por- phyrogenitus, comes through the South-Russian steppes and southwards Carpathians into the Transcarpathian region, where the state of the settled nomads is created in the tenth century. О.П. Моця. мандрівка угрів за карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії 19 After all the data, as written ones, so the ar- chaeological, the second of the mentioned routes seems to be more logical, well grounded and thus more comprehensive, taking into consideration the specifics of the nomads’ collective conveyance through the open space areas. Key words: Atelkuzu (Etelkuzu), Constantine VII Porphyrogenitus, Hungarian Anonymous, Carpathians, Kiev, Levedia, Magyars, Povest vremiannykh let, Suzdal, Hungarians, Ukraine, Gesta Hungarorum. О.П. Моця. мандрівка угрів за карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії 20 Моця Олександр петрович доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук україни, завідуючий відділом давньоруської та середньовічної археології інституту археології НаН україни, лауреат державної премії україни відомий фахівець в галузі давньоруської археології, історії та джерелознавства e-mail: katerina83@ukr.net, тел.: +38 044 426-65-89 04210, україна, м. київ-210, просп. героїв Сталінграду, 12, інститут археології НаН україни

Мандрівка угрів за Карпати: інформація писемних джерел та археологічні реалії

Institution

Ähnliche Einträge