Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст.
У статті систематизовано дані про викладання археології в Одесі наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ століття. Висвітлюються особливості викладання цієї дисципліни впродовж вказаного періоду....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2012
|
| Назва видання: | Археологія і давня історія України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89361 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. / О.Є. Музичко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2012. — Вип. 9. — С. 177-180. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-89361 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-893612015-12-10T03:02:21Z Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. Музичко, О.Є. Статті У статті систематизовано дані про викладання археології в Одесі наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ століття. Висвітлюються особливості викладання цієї дисципліни впродовж вказаного періоду. В этой статье систематизировано данные о преподавании археологии в Одессе в конце ХІХ — 20-х годах ХХ века. Отмечено, что несмотря на отсутствие до 1920-х годов археологии в названии кафедр или учебных дисциплин, некоторые профессора уделяли внимание преподаванию археологии в контексте истории античности Европы и Востока. В 1920-е годы преподавание археологии было формализировано. Paper systematizes information about archaeological studies in Odessa in the end of ХІХ — in 20th of XX century. Due to the fact that universities and departments did not notated themselves as archaeological untill 1920, some professors payed attention to teaching of archaeology in the context of ancient history of Western Europe, East, history of Eastern Europe. In 1920th teaching of archaeology was formalized. 2012 Article Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. / О.Є. Музичко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2012. — Вип. 9. — С. 177-180. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89361 [902(091):378](477.74)”18/19” uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Музичко, О.Є. Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. Археологія і давня історія України |
| description |
У статті систематизовано дані про викладання археології в Одесі наприкінці ХІХ — 20-х роках
ХХ століття. Висвітлюються особливості викладання цієї дисципліни впродовж вказаного періоду. |
| format |
Article |
| author |
Музичко, О.Є. |
| author_facet |
Музичко, О.Є. |
| author_sort |
Музичко, О.Є. |
| title |
Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. |
| title_short |
Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. |
| title_full |
Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. |
| title_fullStr |
Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. |
| title_sort |
одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці хіх — 20-х роках хх ст. |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89361 |
| citation_txt |
Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20-х роках ХХ ст. / О.Є. Музичко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2012. — Вип. 9. — С. 177-180. — укр. |
| series |
Археологія і давня історія України |
| work_keys_str_mv |
AT muzičkooê odesʹkijoseredokarheologíčnoípedagogíkinaprikíncíhíh20hrokahhhst |
| first_indexed |
2025-07-06T17:14:14Z |
| last_indexed |
2025-07-06T17:14:14Z |
| _version_ |
1836918563561013248 |
| fulltext |
177
О. є. М у з и ч к о
ОДЕсьКиЙ ОсЕРЕДОК АРхЕОЛОГІчНОї ПЕДАГОГІКи
НАПРиКІНЦІ хІх — 20-х РОКАх хх ст.
у статті систематизовано дані про викладан-
ня археології в Одесі наприкінці хІх — 20-х роках
хх століття. висвітлюються особливості викла-
дання цієї дисципліни впродовж вказаного періоду.
К л ю ч о в і с л о в а: археологічна педагогіка,
вища школа, Одеса.
Загальна схема історії польової археології в
одному з найбільших культурних центрів Ук-
раїни — Одесі вже накреслена низкою істори-
ків [Синицын, 1960; Тункина, 2002; Охотни-
ков, 2010]. Здебільшого вони зосередили увагу
на Одеському товаристві історії та старожит-
ностей. Несистематизованою і фрагментарною
виглядає історіографічна картина викладання
археології у вищій школі Одеси. Виділенню
археологічної педагогіки в окремий об’єкт до-
слідження перешкодила об’єктивна історична
обставина: довгий час археологія не була інсти-
туційована у ВНЗ в окрему кафедру, чи хоча
б виділена в спеціальний чи лекційний курс.
Історик В. Чесноков наголошує, що попри неод-
норазові ініціативи, «вопрос об археологической
кафедре вошел в противоречие с утвердившим-
ся в университетской практике критерием:
кафедра должна иметь четко определенный и
фундаментальный предмет науки. Предмет
же археологии, как показали суждения о нем
на съездах археологов, определялся в научных
кругах, в том числе и университетских, слиш-
ком противоречиво. К тому же не был найден
водораздел между русской и классической архе-
ологией, а объединение в пределах одной кафед-
ры этих предметов породило бы ее синтетич-
ность, что в университетской практике не
приветствовалось» [Чесноков, 1996, с. 11—12].
«Латентне» становище археології у вищій
школі чимось нагадує стан українознавства,
«розсіяне» у курсах і спецкурсах передусім на
кафедрі російської історії, але в даному разі
суто з політико-ідеологічних мотивів.
Метою цієї статті є висвітлення процесу фор-
мування археологічної педагогіки в історичній
вищій освіті в Одесі наприкінці ХІХ—20-х ро-
ках ХХ ст. Використано широкий комплекс ар-
хівних (передусім з фондів Державного архіву
Одеської області, далі — ДАОО) та опублікова-
них джерел, здебільшого актових.
Становлення археологічної педагогіки в Одесі
слід пов’язати з Рішельєвським ліцеєм. Ліцеїсти
мали можливість вчитися у таких викладачів як
М. Мурзакевич, В. Юргевич, П. Брун, П. Бек-
кер — тогочасних провідних археологів краю.
Після відкриття у 1865 р. на базі ліцею Новоросій-
ського університету (НУ), В. Юргевич та П. Брун
продовжили викладання у цьому закладі. Коло
навчальних закладів вищого типу розширилося
із заснуванням у 1906 році Одеських вищих жі-
ночих курсів, де лекційні та спеціальні курси за-
галом дублювали університетські. Певною мірою
до цих закладів можна віднести Одеський на-
родний університет, що виник у 1917 році, поза-
як основне ядро його найфаховіших викладачів
складали університетські.
Увагу археологічним знахідкам як ма-
теріалу для своїх лекцій приділяли профе-
сори кафедри теорії та історії мистецтв НУ
Н. Кондаков, О. Павловський, кафедри рим-
ської словесності В. Модестов. Викладаючи
найдавніший період історії Греції та Риму,
видатний візантиніст, професор кафедри за-
гальної історії Ф. Успенський посилався на
дані археології, епіграфіки, порівнюючи їх з
філологічними [Готалов-Готлиб, 1947].© О.Є. МУЗИЧКО, 2012
УДК [902(091):378](477.74)”18/19”
Музичко О.Є. Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20‑х роках ХХ ст.
178
До археологічних екскурсів у своїх лек-
ціях вдавався професор історії християнсь-
кої церкви Микола Хомич Красносєльцев
(1845—1898) [Алмазов, 1898]. Про важливість,
яку він надавав археології у педагогічному
процесі, свідчить те, що саме М. Красносєль-
цев першим серед викладачів НУ спеціально
присвятив вступну лекцію значенню архео-
логічних досліджень [Красносельцев, 1889].
Він намагався перетворити предмет історії
церкви на суто наукову дисципліну, що була
б більш пов’язана зі світською історією, аніж з
богослов’ям, інакше кажучи, деконфесіоналі-
зувати історію церкви. Головним засобом та-
кого перевтілення М. Красносєльцев вважав
археологічні дослідження, які до того ж доз-
воляли, на його думку, більше дізнатися про
побут церкви.
Викладання професора спиралося на його
ґрунтовні дослідження особливостей виник-
нення християнських храмів, давньохристи-
янського мистецтва за даними барельєфів
та інших предметів. М. Красносєльцев про-
вів порівняльний аналіз християнського та
іудейського храмового зодчества. Професор
був не лише збирачем та описувачем археоло-
гічних пам’яток, він проникав у сутність ар-
хеологічних даних, розглядаючи археологічні
пам’ятки як виразники ідей та явищ церков-
ного життя. Археологічні студії він поєднував
з ґрунтовним вивченням церковних текстів,
більшість з яких вперше були виявлені ним у
церковних книгосховищах.
Важливе значення археології надавали
представники кафедри руської історії О. Мар-
кевич та І. Линниченко — неодмінні учасни-
ки археологічних з’їздів, а іноді й розкопок.
В університеті І. Линниченко ніколи не чи-
тав спеціально археологічних курсів. Однак
у листі до В. Хвойки у 1908 році професор
згадував, що свої перші лекції з історії він
зазвичай присвячував археології, розповіда-
ючи, зокрема, про київські розкопки В. Хвой-
ки. Час від часу він просив знаменитого ар-
хеолога надіслати йому в Одесу оригінальні
знахідки чи фотографії [НА ІА НАНУ, ф. 2,
спр. 220, арк. 1—3]. І. Линниченко здійсню-
вав закордонні поїздки з курсистками ОВЖК
з метою ознайомлення з музеями та археоло-
гічними пам’ятками Греції, Італії та Єгипту.
На семінарах у представника тієї ж кафед-
ри Є. Трифільєва у 1910-х роках студенти
іноді читали реферати на археологічні теми:
«Черты языческого быта русских славян по
курганным раскопкам», «Быт древних сла-
вян по археологическим данным» та ін. [От-
чет, 1915, с. 139; Попова, 2007]. Збільшення
уваги до сходознавства та запровадження
відповідних курсів Й. Клаузнера та О. Ко-
цейовського в НУ та ОВЖК сприяло ознайом-
ленню студентів і курсисток з археологічни-
ми пам’ятками Сходу.
На тлі цих епізодів безумовною зіркою, фак-
тичним засновником археологічної педагогі-
ки в Одесі історіографічна традиція по праву
вважає німецького спеціаліста, декана істори-
ко-філологічного факультету НУ та директора
ОВЖК, професора кафедри класичної філології
Ернста Романовича фон Штерна (1859—1924).
За спогадами студента НУ Л. Когана, хоча
Е. фон Штерн погано володів російською мо-
вою, він користувався великою повагою студен-
тів. Лекції професора про античні часи мали
археологічний характер. Найважливішою пе-
дагогічною лабораторією Е. Штерна був музей
Одеського товариства історії та старожитнос-
тей. Тут під його керівництвом студенти мали
описувати та реконструювати археологічні ар-
тефакти, вчилися аналізувати зроблене, скла-
дати план досліджень, обговорювали свої дії з
професором. М. Болтенко уклав під керівниц-
твом Е. Штерна реєстр музею. Найталановиті-
ших студентів він залучав до своїх численних
новаторських археологічних розкопок у Тірі,
Ольвії, Березані. Діалоги між Л. Коганом і
Е. Штерном, описання археологічної практики
під його керівництвом надають уявлення про
педагогічне та наукове кредо професора. Зок-
рема, він наполягав, що головне в універси-
тетській освіті — «самостійна робота студен-
тів <...> Акуратність — це повага до людей
та праці <...> можна сперечатись проти ду-
мок, але не проти фактів» [Відділ рукописів
Російської національної бібліотеки, ф. 1035,
оп. 1, спр. 39, арк. 3—8]. Наслідком діяльності
Е. Штерна було виховання видатних археоло-
гів Б. Фармаковського і М. Болтенка.
Успіхи у розвитку археології наприкінці
ХІХ ст. посилили переконання низки спе-
ціалістів у необхідності заснування археоло-
гічних кафедр в університетах. Таку ініціати-
ву висловила під час роботи ХІ археологічного
з’їзду його організаторка графиня П. Уварова.
Однак учасник цього з’їзду І. Линниченко від-
значив аморфність предмету археології, існу-
вання кафедр антропології, географії, історії
мистецтв. Перед тим як засновувати кафедру,
зауважував науковець, слід підготувати всебіч-
но освічених спеціалістів, заснувати археоло-
гічні музеї в університетах [Линниченко, 1900,
с. 167].
1 грудня 1901 року професори історико-фі-
лологічного факультету вирішили, з огляду
на побажання, висловлені на археологічному
з’їзді, заснувати кафедру археології та музей
при ній. На останній планувалося асигнува-
ти 600 рублів [ДАОО, ф. 45, оп. 4, спр. 2550,
арк. 176—178]. Проте, було реалізовано лише
другу частину цієї ініціативи та й те із за-
тримкою: у 1908 році почав функціонувати
археологічний кабінет-музей при історико-фі-
лологічному факультеті, який існував до завер-
шення існування НУ у 1920 р. Завідували му-
зеєм І. Линниченко (до 1913 р.), Є. Трифільєв
179
Музичко О.Є. Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20‑х роках ХХ ст.
(до 1917 р.), А. Флоровський (1917—1920 рр.).
Колекція музею поповнювалася завдяки ен-
тузіазму та зв’язкам І. Линниченко, який про-
сив своїх колег із-поза меж Одеси, надсилати
артефакти до музею. На заклик професора
відгукнулися, зокрема, В. Хвойка та Імпера-
торська археологічна комісія [ДАОО, ф. 153,
оп. 1, спр. 229, арк. 16]. Деякі предмети І. Лин-
ниченко знайшов під час розкопок. Попри ці
зусилля музей розвинувся лише у невеличку
колекцію у декількох шафах. У 1909 році лише
24 предмети, у 1911 р. — 255 предметів, 103
монети [ДАОО, ф. 157, оп. 1, спр. 71, арк. 46],
1913—1915 рр. — 366 предметів та 52 книги
[Отчет, 1913, с. 372—373]. Професор також на-
магався започаткувати бібліотеку при музеї. В
роки війни та революцій поповнення колекцій
припинилося.
У 1920-х роках головним центром архео-
логічних досліджень в Одесі був Історико-
археологічний музей. Елементом педагогіч-
ної роботи директора С. Дложевського було
керівництво аспірантами, разом з якими він
здійснював розкопки в Ольвії. Найважливі-
шим епізодом в інституціоналізації археоло-
гії як окремої навчальної дисципліни стало
існування в 1921—1923 роках в Одесі Архео-
логічного інституту. Заочно до викладацького
складу інституту був обраний І. Линниченко
(на той час кримчанин) як один з натхненни-
ків установи, видатний джерелознавець і ар-
хеолог. Однак, це обрання так і залишилось
символічним, адже професор вже ніколи не
повернувся з Криму до Одеси [Державний
архів при Раді міністрів АРК, ф. 538, оп. 1,
спр. 82, арк. 15, 42, 43]. Засновники закладу
М. Слабченко, С. Дложевський, Б. Варнеке,
М. Мандес, Є. Тріфільєв дотримувалися тра-
диційного широкого розуміння поняття архе-
ологія. Тому не менш значимими в структурі
викладання були археографія, архівознавство
та музейництво. 42 студенти інституту слуха-
ли лекції Б. Варнеке з античної археології,
Є. Тріфільєва — зі слов’яно-руської, О. Шпа-
кова — правові старожитності 1. М. Болтенко
вів практичні заняття та спецкурси з археоло-
гії [Боровой, 1979; Дложевский, 1921]. Влит-
тя інституту в якості відділення факультету
профосвіти до складу Одеського інституту на-
родної освіти (ОІНО) стало головним чинни-
ком становлення традиції викладання архео-
логії як окремої дисципліни у цьому закладі.
У 1924 р. відбувся перший та єдиний випуск
студентів-археологів ОІНО [Левченко, 2010,
с. 124]. Серед випускників найбільші успіхи в
1. «Юридические древности» — традиційне в істо-
ричній науці Російської імперії визначення напрям-
ку археологічних і загалом історичних досліджень,
спрямованих на пам’ятки права або предмети з ним
пов’язані. На археологічних з’їздах цей напрямок
був представлений в окремій секції з аналогічною
назвою
археології здобули В. Пора-Леонович і Г. Цо-
макіон. Студенти підготували такі роботи
як «Екскурсійний метод щодо археологічної
справи», «Екскурсійний метод у справі викла-
дання археології», «Одеський Археологічний
музей у зв’язку з історією археологічної науки
північного побережжя Чорного моря» [Левчен-
ко, 2010, с. 335].
Низка викладачів ОІНО жваво цікавила-
ся археологією на теоретичному рівні, здійс-
нювала польові археологічні дослідження
і залучала до них студентів: М. Болтенко,
С. Дложевський, Є. Тріфільєв, М. Слабчен-
ко. Б. Ляпунов так характеризував покійного
Є. Тріфільєва у листі до О. Шпакова 23 серпня
1925 року: «тяжела его жизнь была последнее
время, особенно благодаря частым сокраще-
ниям в иНО. А между тем, Е. П. соединял в
себе качества научного исследователя и при
всем том доброго, отзывчивого к нуждам
молодежи человека. жаль, что эти качест-
ва не были оценены в достаточной мере ад-
министрацией иНО и харьковским Нар. Ком.
Просв.» [Одеський історико-краєзнавчий музей,
№ 6702, арк. 1]. У 1923 р. Є. Тріфільєв роз-
копав курган кочівників неподалік Одеси.
Єдиний серед викладачів ОІНО він опублі-
кував методологічну статтю про специфіку
викладання первісної історії, тісно пов’язаної з
археологією [Тріфільєв, 1923].
М. Слабченко копав у Лузанівці в межах
Одеси, де, як колись припускав у розмові з
ним професор, була давньогрецька колонія. У
1923 р. власним коштом він організував кіль-
каденну подорож студентів до Ольвії. Вико-
пані студентами амфори та теракотову вазоч-
ку віддали до археологічного музею [Заруба,
2004, с. 303].
Частиною археологічних педагогічних дис-
циплін в ОІНО були курси з історії первісної
культури, які на єврейському відділенні чи-
тав Г. Лур’є, російському — А. Макаров, ук-
раїнському — М. Слабченко [Левченко, 2010,
с. 364].
Отже, попри те, що археологічна педагогіка
набула більш виразного статусу в Одесі лише
у 1920-х роках, відповідна традиція форму-
валася у вищій школі міста вже наприкінці
ХІХ ст. завдяки археологічним екскурсам у
курсах з історії мистецтва, Росії, слов’ян, Схо-
ду. Становленню археології як навчальної
дисципліни сприяло існування в місті Одесь-
кого товариства історії та старожитностей з
його музеєм, які були частиною творчої лабо-
раторії деяких професорів НУ, передусім голо-
ви ОТІС Е. фон Штерна. Першим закладом,
що сприяв інституціюванню археології у нав-
чальному процесі став археологічний музей
історико-філологічного факультету НУ. Про-
те, археологічна педагогіка розвивалась лише
як допоміжна навчальна дисципліна, ще не
виокремившись у галузь.
Музичко О.Є. Одеський осередок археологічної педагогіки наприкінці ХІХ — 20‑х роках ХХ ст.
180
Алмазов А.и. Профессор Н.Ф. Красносельцев.
Очерк его жизни и учено-литературной деятельнос-
ти / А.И. Алмазов. — Одесса, 1898. — 48 с.
боровой с.Я. К истории создания Одесского археоло-
гического института и его археографического отделе-
ния / С.Я. Боровой // Археографический ежегодник за
1978 год. — М., 1979. — С. 96 — 101.
відділ рукописів Російської національної бібліотеки,
ф. 1035, оп. 1, спр. 39, арк. 3-8
Готалов-Готлиб А.Г. Ф.И. Успенский как профессор
и научный руководитель // Византийский времен-
ник. — Т. 1. — 1947. — С. 114—126.
Державний архів Одеської області (далі ДАОО) ф. 45,
оп. 4, спр. 2550, арк. 176—178.
ДАОО ф. 153, оп. 1, спр. 229, арк. 16.
ДАОО, ф. 157, оп. 1, спр. 71, арк. 46.
Державний архів при Раді міністрів АРК ф. 538, оп. 1,
спр. 82, арк. 15, 42, 43.
Дложевский с. Организация археологического инсти-
тута в Одессе. Историческая справка / С.Дложевский //
Народное просвещение. — 1921. — № 2-5. — июль—
октябрь. — С. 58.
Красносельцев Н.х. О значении археологических от-
крытий для обработки древней церковной истории /
Н.Х. Красносельцев. — Одесса, 1889. — 25 с.
Левченко в.в. Історія Одеського інституту народної ос-
віти (1920—1930): позитивний досвід невдалого експе-
рименту / В.В. Шевченко. — Одеса, 2010. — 428 с.
Линниченко и. Археология на ХІ археологическом
съезде / И. Линниченко // Летопись ИФО. — Т. 8. —
1900. — С. 163—178.
Михайло слабченко в епістолярній та мемуарній
спадщині (1882—1952) / упоряд. Заруба В.— Дніпро-
петровськ, 2004. — 348 с.
Науковий архів Інституту археології Національної
академії наук України, ф. 2, спр. 220, арк. 1—3.
Одеський історико-краєзнавчий музей, № 6702,
арк. 1.
Отчет о состоянии и деятельности Новороссийского
университета за 1910 год. — Одесса, 1911.
Отчет о состоянии и деятельности Новороссийского
университета за 1912 год. — Одесса, 1913.
Отчет о состоянии и деятельности Новороссийского
университета за за 1915 год. — Одесса, 1916.
Охотников с.б. Археология в Одессе. 185 лет Одесскому
археологическому музею / С.Б. Охотников. — Одесса,
2010. —160 c.
Попова Т.М. Из истории Новороссийского университета:
Е.П. Трифильев. К 140-летию со дня рождения
(биоисториографический контур) / Т.М. Попова //
Проблемы славяноведения. — Вып. 9. — Брянск,
2007. — С. 42—62.
синицын М.с. Развитие археологии в Одессе /
М.С. Синицын // Записки Одесского археологического
общества. — 1960. — Т. І (34). — С. 7—14.
Тріфільєв є.П. Спроба активно-трудової проробки
історії первісної культури в Одеському ІНО /
Є.П. Тріфільєв // Шлях освіти. — 1923. — № 7-8. —
С. 166—172.
Тункина и.в. Русская наука о классических древнос-
тях юга России (XvIII—XIX в.) / И.В. Тункина. — М.,
2002. — 675 с.
чесноков в.и. Пути формирования и характерные
черты системы университетского исторического обра-
зования в дореволюционной России / В.И. Чесноков //
Российские университеты в XvIII—ХХ вв. — Воронеж,
1996. — С. 3—29.
А. М у з ы ч к о
ОДЕссКиЙ ЦЕНТР
АРхЕОЛОГичЕсКОЙ ПЕДАГОГиКи
в КОНЦЕ хІх — 20-х ГОДАх хх в.
В этой статье систематизировано данные о препо-
давании археологии в Одессе в конце ХІХ — 20-х го-
дах ХХ века. Отмечено, что несмотря на отсутствие
до 1920-х годов археологии в названии кафедр или
учебных дисциплин, некоторые профессора уделяли
внимание преподаванию археологии в контексте ис-
тории античности Европы и Востока. В 1920-е годы
преподавание археологии было формализировано.
o. m u z y c h k o
odESA AS cEntEr of
ArchAEologicAl pEdAgogicS
At thE End of XiX — 20th of XX c.
Paper systematizes information about archaeologi-
cal studies in Odessa in the end of ХІХ — in 20th of XX
century. Due to the fact that universities and depart-
ments did not notated themselves as archaeological
untill 1920, some professors payed attention to teach-
ing of archaeology in the context of ancient history of
Western europe, east, history of eastern europe. In
1920th teaching of archaeology was formalized.
|