Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі

Поміж проблем тактики ведення військових дій, розташування і побудови оборонних споруд важливим, цікавим і полемічним завжди залишалось питання використання і виготовлення зброї, зокрема мечів на території Русі. Дана стаття — спроба систематизації інформації щодо застосування мечів у східних слов...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автори:	Коба, О.О., Коваль, О.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2013
Назва видання:	Археологія і давня історія України
Теми:	Публікації
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89428
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі / О.О. Коба, О.А. Коваль // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2013. — Вип. 10. — С. 210-216. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-89428
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-894282015-12-13T03:02:37Z Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі Коба, О.О. Коваль, О.А. Публікації Поміж проблем тактики ведення військових дій, розташування і побудови оборонних споруд важливим, цікавим і полемічним завжди залишалось питання використання і виготовлення зброї, зокрема мечів на території Русі. Дана стаття — спроба систематизації інформації щодо застосування мечів у східних слов’ян VIII—X ст., виокремлення поширених на території Русі типів мечів і їх подальшої реконструкції. Военное дело восточнославянских племен всегда привлекало внимание исследователей. Помимо вопросов тактики ведения военных действий, размещения и построения защитных вооружений, важным, интересным и полемичным всегда оставался вопрос использования и изготовления оружия, а более всего клинкового на территории Руси. Данная статья — попытка систематизации информации по наиболее давнему периоду использования мечей у восточных славян VIII—X ст., выделения распространенных на территории Руси типов мечей и последующей реконструкции. The military sciense of East-Slavic tribes has always attracted researchers’ attention. Besides the questions about tactics, stationing and formation of protective arming, the important, interesting and discussed question is the using and creation of weapons, especially of blade weapons on the territory of Rus. This article is the attempt of systematization of information about the most ancient period of swords using by East-Slavic tribes. 2013 Article Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі / О.О. Коба, О.А. Коваль // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2013. — Вип. 10. — С. 210-216. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89428 904.22(477)”7/9” uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Публікації Публікації
spellingShingle	Публікації Публікації Коба, О.О. Коваль, О.А. Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі Археологія і давня історія України
description	Поміж проблем тактики ведення військових дій, розташування і побудови оборонних споруд важливим, цікавим і полемічним завжди залишалось питання використання і виготовлення зброї, зокрема мечів на території Русі. Дана стаття — спроба систематизації інформації щодо застосування мечів у східних слов’ян VIII—X ст., виокремлення поширених на території Русі типів мечів і їх подальшої реконструкції.
format	Article
author	Коба, О.О. Коваль, О.А.
author_facet	Коба, О.О. Коваль, О.А.
author_sort	Коба, О.О.
title	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі
title_short	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі
title_full	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі
title_fullStr	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі
title_full_unstemmed	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі
title_sort	клинкова зброя viii—x ст. на території давньої русі
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Публікації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89428
citation_txt	Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі / О.О. Коба, О.А. Коваль // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2013. — Вип. 10. — С. 210-216. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT kobaoo klinkovazbroâviiixstnateritoríídavnʹoírusí AT kovalʹoa klinkovazbroâviiixstnateritoríídavnʹoírusí
first_indexed	2025-07-06T17:20:31Z
last_indexed	2025-07-06T17:20:31Z
_version_	1836918958981120000
fulltext	210 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 о. о. к о б а, о. а. к о в а л ь КЛИНКОВА ЗБРОЯ VIII—Х ст. НА ТЕРИТОРІЇ ДАВНЬОЇ РУСІ Поміж проблем тактики ведення військових дій, розташування і побудови оборонних споруд важли- вим, цікавим і полемічним завжди залишалось пи- тання використання і виготовлення зброї, зокрема мечів на території русі. Дана стаття — спроба систематизації інформації щодо застосування- мечів у східних слов’ян VIII—X ст., виокремлення поширених на території русі типів мечів і їх по- дальшої реконструкції. к л ю ч о в і с л о в а: реконструкція, піхоти- нець, меч, скрамасакс, гарда, клинок. Перші письмові згадки про озброєння схід- них слов’ян з’являються у VI ст. у Прокопія Кесарійського та Іоана Ефеського. Описуючи лише окремі слов’янські племена, що здійснювали напади на кордони Візантійської імперії, вказані автори наголошують на тому, що більшість русичів озброєна дротиками і захищається щитами, у жодному з джерел про клинкову зброю згадок немає [Древняя, 2010, с. 66—93]. У археологічних знахідках періоду VI—VIII ст. на території майбутньої Русі мечів також майже немає. Зустрічаються вони лише у невеликій кількості на підвладній хозарам території. За часом і характеристиками О. В. Сухобоков і О. В. Комар розділяють їх на дві групи [Комар, Сухобоков, 2005, c. 54]. До першої належать мечі IV—VI ст. Вони поділя- ються на два типи. До першого відносять мечі одноручні колючо-рублячої дії, схожі на пізніші каролінгські, але які відрізняються від них від- сутністю балансу на черені ручки та чисто ху- дожнім оформленням перехрестя. Відсутність балансира говорить про те, що в першу чергу вони призначались для рублячих ударів. Але враховуючи абсолютно пряму ручку, двосічний клинок, що звужується до леза, можна говорити про використання їх і для колючого удару. Подіб- ні мечі були довжиною близько метра, тому, без наявного балансира, скоріш за все, використову- вались кіннотою. Інший тип мечів — клинки зі скошеною, але не вигнутою у бік рублячої кром- ки леза, ручкою, яка свідчить про безпосередньо рублячу функцію зброї. До другої групи належать мечі, які побу- тували у VIII ст. Це був ще один короткий період в розвитку клинкової зброї хозарського населення, представлений мечами з прямим ромбічним перехрестям. Відомі два зразки середини VIII ст., знайдені поблизу с. Заплав- ки і с. Дмитрівки. На думку А. М. Кірпічні- кова, цей епізод був короткочасним і неос- новним напрямком розвитку клинкової зброї салтівського населення [Кирпичников, 1966, c. 78]. Середина VIII ст., за спостереженнями дослідників, поставила перед хазарами нові завданнч [Брайчевський, 2009, c. 88]. Питан- ня чи потрібно на основі їх виділяти окре- мий хронологічний етап розвитку зброї зали- шається відкритим. На думку О. В. Комара і О. В. Сухобокова, стверджувати що відбулась поява нової клинкової зброї, новий перехід у озброєнні не варто [Комар, Сухобоков, 2005, c. 81]. Шаблі, що масово використовували- ся хозарською кіннотою, не можна ставити в один ряд з таким піхотним озброєнням, як меч. В даному випадку можна допустити, що це зброя піхотинця, яка була запозичена у пів- нічних сусідів, з якої згодом за звичкою зняли баланс. Також не виключено, що мечі такого типу були взяті салтівцями у візантійців. Якщо у східних сусідів еволюція меча закін- чувалась, то на Заході вона в цей час розвива- лась потужно. З кінця VIII cт. — початку IX ст. © О.О. КОБА, О.А. КОВАЛЬ, 2013 УДК 904.22(477)”7/9” 211 коба о.о., коваль о.а. Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 в Європі меч каролінгського типу набуває масо- вого поширення. На території Русі такі мечі, за даними археологічних розкопок, з’являються у ІХ ст. Знахідки цих клинків сконцентровані в декількох регіонах: у південно-східному, північ- ному, в районах сучасних міст Києва, Чернігова, Смоленська, Ярославля, Курська, Новгорода. Загальна довжина меча каролінгського типу ІХ—Х ст. складала близько 80—105 см. Шири- на клинка становила 5—6 см, найбільша тов- щина складала 2,5—6 мм, маса дорівнювала приблизно 1—1,5 кг [Кирпичников, 1966, c. 45]. Вдовж клинка з обох боків йшли доли, що слу- гували для полегшення маси. Навершя, ручка і перехрестя майже завжди прикрашались брон- зою, сріблом, золотом [Довженок, 1950, c. 15]. Дуже часто характеристики меча залежали від індивідуальних властивостей замовника і його фізичних даних. Так, якщо довжина меча старшого дорослого дружинника похованого в чернігівському кургані Чорна Могила була 105 см, то довжина меча юнака — 82 см [Риба- ков, 1949, c. 38]. За своїми характеристиками більшість мечів була призначена для пішого бою. Згідно похо- вального спорядження більшість мечоносців були піхотинцями, поряд з ними не було знай- дено кінської збруї [Марков, 2009, c. 160]. Спо- рядження вершника у ІХ—Х ст. зустрічається дуже рідко [Кирпичников, 1966, c. 71]. Крім того арабські і візантійські джерела одного- лосно стверджують, що русичі завжди бились пішими і ніколи не використовували кінноту в бою [Древняя, 2010, c. 199]. В Закавказзі та на Каспії бачили ватаги піших русичів [Древ- няя, 2010а, c. 98]. За розповідями персидського автора Мухамеда ал-Ауфі, IX—X ст., руси «си- лою перевершують усі народи, але у них немає коней, якби у них були коні, вони б отримали перемогу над багатьма народами» [Гаркави, 1870, c. 266]. Враховуючи піший характер бою і те що меч у ІХ—Х ст. часто мав тупий кінець, закруглявся, мав більшу товщину в порівнянні з її розподілом на іншій площині клинка, мож- на припустити, що головним типом ударів були рублячі. Меч носився в піхвах. Вони виготовлялись із дерева, обтягнутого зверху шкірою, по кра- ях оздоблювались металічними накладками. За матеріалами розкопок поблизу с. Леоно- ва, с. Селюковщіна, Києва, Шестовиці, мож- на стверджувати, що меч за допомогою двох кілець на піхвах носився як через плече, так і на стегні [Кирпичников, 1966, c. 89]. Меч був значною цінністю. За деякими джерелами його вартість відповідала ціні 6 биків, 12 корів, 3 жеребців чи 4 кобил [Янин, 1956, c. 87]. Про високу ціну свідчить і те, що найбільше мечів було знайдено у вели- ких багатих курганних могильниках поб- лизу давніх міських центрів, на головних річкових артеріях і на важливих шляхах. Більшість знахідок приходиться на Півден- ну Русь. А. М. Кірпічніков встановив цікаву закономірність, за якою кількість мечів за- лежить від віддаленості від міських цент- рів [Кирпичников, 1966, c. 177]. Так, за його статистичними даними, поблизу великих міст, у похованнях один меч приходиться на 15—40 курганів. По мірі віддалення кількість мечів значно зменшується, далі від міст один меч припадає на 90—130 поховальних комплексів. У сільських курганах мечі дуже рідкісне явище, наприклад, у 7757 Володимирських курганах Х ст., досліджених Л. С. Уваровим і П. С. Савельевим, меч зустрівся лише один раз. Враховуючи цей фактор, ймовірніше за все клинки належали воїнам-дружинникам, купцям, князівсько-боярській верхівці, іноді заможним ремісникам [Кирпичников, 1966]. У свій час норманісти намагались довести скандинавське походження визначених мечів. В. В. Арендт та Т. Арне відносили усі знайдені на території Русі клинки до скандинавських, а коли не могли прив’язати знахідки до варязсь- кого матеріалу, відносили до степових аналогів. Але, врешті позиція батьківщини і основного центра виробництва каролінгського меча — Франції, була прийнята у наукових колах біль- шістю. Навіть відомий дослідник Я. Петерсен доводив іноземне походження окремих, дуже поширених у Скандинавії типів мечів, намага- ючись підійти до питання їх виготовлення яко- мога об’єктивніше [Petersen, 1919]. Таким чином, ймовірніше за все, головним центром виготовлення мечів каролінгського типу була Рейнська область, вироби з якої мали поширення на території Русі. Так, серед від- найдених мечів дуже часто зустрічаються мечі з клеймами Ulfberht, Ingelrii, Cerolt, Ulen, Nred [Кирпичников, 1966, c. 191]. Ймовірніше за все франки і германці лише заклали «моду» на озброєння, і мечі каролінгського типу набули поширення по усій Європі. Так, наприклад, археологи Туреччини, інвентаризуючи зброю, що залишилась у скарбницях султанів, прийшли до висновку, що і на їх території мечі були розповсюдженими у період з VII ст. по XIV ст. Форма леза клинків була дуже схожою на леза каролінгського типу, відмінності простежувалися у формі гарди та навершя [Кирпичников, 1966, c. 131]. Автентичне виробництво почалось і на Русі. Арабські письмові джерела характеризували русів і слов’ян (сакалібів), як таких, що виготовляли мечі, володіли і торгували ними [Гаркави, 1870, c. 78]. Згідно з цими відомос- тями, а вони відносяться до ІХ ст., руси пос- тійно носили мечі, бачили у них засіб до існу- вання, єдиноборствували на суді, передавали у спадок, везли на східні ринки. Арабський письменник Ібн-Хордадбех в середині ІХ ст. писав: «що ж стосується купців руських вони ж суть плем’я з Слов’ян — то вони вивозять П у б л і к а ц і ї 212 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 хутра видри, лисиць і мечі з дальніх кінців Славноії до Румейського моря» [Ибн Хор- дадбех, 1986, c. 120]. Багдадський філософ Ал-Кінді в трактаті «Про різні типи мечів і заліза гарних мечів і місцевостях по яким вони називаються», присвяченому халіфу Му- Тасіму (832—841) серед 25 видів мечів Азії і Європи для останньої наряду із франкськими указує сліманські. В Європі Кінді розрізняє дві групи мечів: мечі Рума і франко-сліманські. Старший сучасник Кінді Ібн Руста (903— 913 р) називав народ, що володіє сліманськими мечами русами [Бартольд, 1940, c. 177]. Кінді пише, що мечі Рума (Візантія) роби- лись із м’якого заліза, були рівні і прості, не мали долів. Франкські і сліманські викувані з матеріалу м’якого заліза (nermāhen) та сталі (šāburaqān). Франкські мечі були широкі біля ручки і вузькі біля кінця. Мали широкий дол, що виглядав як чистий річний потік. Слімансь- кі мечі схожі на франкські, їх декорація (ма- люнок на клинку) була більш дрібною і тонкою вони рівномірні по ширині, їх кінці не округлі, і дуже рідко смуга звужувалася у напрямку кін- ця [Бартольд, 1940, c. 39]. Письменник і поет Омар Хаям у своєму списку 14 видів клинків, розміщеному в його трактаті Наруз-наме, також відзначає сулайманські мечі [Хаям, 1994, c. 84]. За східними джерелами, головною відмінністю між франкськими і руськими мечами була наявність хрестів і півмісяців на перших [Гаркави, 1870, c. 199]. Цікаво, що на деяких клинках, віднайдених у ХХ ст., зуст- річаються хрести, кола, спіралі, півмісяці. Ці знаки могли нести як маркувальне, так і ма- гічне значення, символізуючи сонце, вогонь, відвертаючи злих духів. Про поширення мечів у русів на початку Х ст. знаходимо свідчення у іншого автора — Ібн- Фадлана, посла халіфа Муктадіра у Волзьку Булгарію в 922 р. У розповіді про подорож він описує русів, яких зустрів на Волзі. «Я бачив русів, коли вони прибули із своїми торговими справами і висадились на річці Атиль. З кож- ним з них секира, і меч, і ніж, і він не розстаєть- ся з тим про що ми згадали. Мечі їх плоскі з бо- роздками, франкські» [Бартольд, 1940, c. 43]. Продовжуючи хронологічно наведення свідчень про використання русичами мечів, варто згадати уривок із візантійського літопису, присвячений битві під Доростолом 971 р. Як вказує це джерело, греки зібрали у загиблих ру- сичів дуже багато мечів [Чертков, 1843, c. 83]. А. М. Кірпічніков провів порівняльну типологізацію на підставі класифікації Я. Петерсена типів мечів знайдених на території Русі [Кирпичников, 1966, c. 34]. Серед загальної сукупності встановлено існування типів В, D, Н, S, Т-1, 2, Е, V, U особливого, X, W, Y, Z. Типи В і D, були мало поширеними, типи Н, S, Е, V зустрічались дуже часто. Тільки 6 мечів, що були проаналізовані, відносяться до другої половини ІХ ст. Це клинки типу В, а також найбільш ранні зразки типів Н, Е, віднайдені поблизу с. Новоселівки та Гньоздово. Більша ж частина мечів відноситься до Х ст. Поширеними на Русі були мечі з трикутною, напівовальною, трьохчасною головкою. Геометричний орнамент, в різних варіантах розповсюджений в обробці мечів Х ст., не має «національного забарвлення» і має міжнародне розповсюдження. Після розчистки лез А. М. Кірпічніков з великою ймовірністю стверджував, що каролінгське походження з досліджених мали мечі типів В, Т-1, W, X, Y та більша частина типів D, H, S, Т-2, Е, V, Z. Серед знайдених мечів є й такі, які дозволяють припускати існування у Київській державі не тільки наслідування європейських зразків, але і цілком самостійного клинкового ремесла. Так, руків’я п’яти мечів, що збереглися фрагментарно, за наявності деяких міжнародних рис (наприклад, навершя, яке складається з трьох частин), відрізняються вираженою місцевою своєрідністю форми і декору. Їм притаманні плавні обриси навершя, перехрестя і рослинна орнаментація. Особливо помітно виділяються руків’я мечів з Києва, Карабчієва та Старої Рязані, оброблені черню по бронзі. Їх з упевненістю можна зарахувати до високохудожніх творів київського збройового і ювелірно-ливарного ремесла. Виконані в Києві бронзові деталі ручок мечів і наконечники піхов, прикрашені рослинним орнаментом, очевидно, знаходили збут у землях південно- східної Прибалтики, Фінляндії та Скандинавії [Кирпичников, 1966, c. 187]. Найбільш ймовірно, що перші мечі каролінгського типу, виготовлені на Русі, з’являються наприкінці IХ — на початку Х ст. Новоутворена держава, зростання потреб на зб- рою, невдоволення імпортом із Західної Євро- пи могло сприяти цьому явищу. В обробці меча майстри дотримувались загальноєвропейських форм, не порушуючи визнану традицію, але використовували і оригінальне маркування виробів. Зокрема можна навести два прикла- ди, що письмові клейма мав меч кінця Х ст. із Фощеватої з написом (Людота Коваль), і меч першої половини — середини Х ст. знайдений біля Київа з написом (Слав…). [Кирпичников, 1965, c. 196]. Крім того, в цей час зброярська справа була складовою частиною військових обов’язків. Ранньокиївський воїн-дружинник вмів не лише вправлятись із зброєю але і ремонтува- ти її. В спорядження воїна входили інструмен- ти для ремонту і, ймовірно, для виготовлення зброї. Свідки, які бачили русичів на Сході по- мітили, що вони привішують до себе велику кількість інструментів ремісника [Якубовс- кий, 1926, c. 89]. На перших порах зброярське ремесло, що знаходилось за тодішніми віруваннями 213 коба о.о., коваль о.а. Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 під покровительством богів язичницького пантеону, було більшою мірою привілеєм багатих. Серед дружинників Х ст. знаходяться знатні зброярі. Їх наявність встановлюється за поховальними комплексами. Вперше кургани військових ковалів виділив Б. А. Рибаков [Рыбаков, 1948, c. 187]. У данному відношен- ні показові кілька комплексів. Розкопками М. В. Фехнер 1960—1961 рр. на Великому Тімєрьово виявлено пробійник, зубило, нако- вальня і брусок. При дослідженнях С. І. Сер- геєва в Гньоздово 1899 р. знайдено зубило, ко- вадло, шило і брусок. Роботами Ф. А. Уварова і В. І. Сізова у 1885 р. біля Литвиново виявлено молоток і брусок. Розкопками В. О. Городцова 1910 р. у Подболотті зафіксовано два молотки, ковадло, кліщі, брусок, кельтоподібна сокира. Роботами П. С. Савельєва 1853 р. у Великій Бремболі знайдено невеликий молоток. До- слідженнями П. І .Смолічева 1925 р. у Шес- товиці виявлено молоток, ковадло, кліщі, тес- ло, шило, брусок [Кирпичников, 1966, c. 143]. Усі комплекси з ковальськими інструмента- ми включають озброєння, в тому числі і мечі. Але і до сьогодні ще не знайдено потужних промислових центрів, великої кількості май- стерень, які могли спеціалізовано займатись виготовленням зброї на території Русі у виз- начений період. Тому, це питання потребує подальших досліджень. Технологія виготовлення мечів детально вив- чена Б. О. Колчиним [Колчин, 1953, c. 71]. На основі цього дослідження та праць інших істо- риків, можна стверджувати, що мечі кувались суцільнокованими із сталі чи зварювались з декількох, найчастіше трьох смуг сталі і залі- за. Коли основа клинка виготовлялась тільки зі сталі, брали залізо з низьким і середнім вміс- том вуглецю. Доволі широко застосовувалась візерункова зварка. В такому випадку основу клинка становило залізо з привареними з боків стальними смугами. Останні, в свою чергу, були зварені з декількох прутів і потім декілька разів перекручені і розковані у смугу. До першочерго- во звареного і підготовленого бруска — основи клинка наварювали в торець стальні смуги — майбутні леза. Після зварювання клинок виго- товляли з виходом стальних смуг на лезо. Від- кувавши клинок заданого розміру, витягували черешок ручки. Наступною механічною опера- цією було оформлення долів. Потім клинок шлі- фували і він підлягав термічній обробці. Коваль вигготовляв також перехрестя і навершя ручки. Іноді наварені стальні леза підлягали терміч- ній обробці і додатковій цементації, яка засто- совувалась стосовно поверхні суцільнозалізного меча. Відповідну технологію виготовлення мав меч, знайдений поблизу с. Михайлівське. Б. О. Колчин, провівши металографічний і спектральний аналіз вибраних мечів, виділив окремі типи клинків за їх структурою [Колчин, 1951]. Перша група. Клинок з двома пластинами з дамаску на залізній серцевині. Друга група. Клинок із залізною основою та стальними лезами. Третя група. Клинок з двома стальними пластинами на залізній серцевині. Четверта група. Клинок з суцільностале- вою основою і наварними стальними лезами. П’ята група. Клинок має основу з трьох стальних пластин і стальних лез. Шоста група. Клинки мають цементацію суцільносталевого клинка. Часто у похованнях меч не співпадає хроно- логічно із іншим інвентарем. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, діяв родовий звичай передачі зброї від батька до сина, тому зброя не потрапляла в кургани. В подальшо- му, по мірі збільшення соціальних контрастів і напливу найманців — несімейних воїнів, а також розповсюдження християнства, наслі- дування зброї було залишено. Це різко ві- добразилось на збільшенні і різноманітності військових предметів у якості поховальних дарів померлому. Про це свідчить і умисне псування зброї під час похорон, що виклю- чало можливість подальшого використання, меч намагались «вбити». В цей період він ототожнювався із живою істотою, з ним роз- мовляли, на ньому клялися. Дружинники Ігоря, укладаючи у 944 р. договір із греками «А не крещении Русь да полагают щиты своя и мечи своя нагы» [Древняя, 2010, c. 198]. Та- ким чином «вбиваючи» клинок, слов’яни ніби хотіли відправити його на той світ разом із власником. Яскравим доказом слугує один з мечів, знайдених на території північної Русі, про який пише А. М. Кірпічніков [Кирпични- ков, 1966, c. 101]. Меч у похованні був розру- баний на шість частин і акуратно складений. Якби за мету ставилась лише неможливість використання зброї грабіжниками, пошко- дити його б можна було набагато простіше. Виключення складали випадки, коли непо- рушений меч вертикально втикався у землю біля поховальної урни. До Х — кінця ІХ ст. відноситься ще один тип клинкової зброї — скрамасакс. Офіційно з території Русі походять близько 12 скрамасак- сів. Десять з них були знайдені А. М. Кірпіч- ніковим в районі Старої Ладоги, Ярославсь- кого Поволжжя, Гньоздово, Шестовиці, Києва та були проаналізовані [Кирпичников, 1966, c. 188]. Один скрамасакс вважається доволі спірним. О. Р. Артем’єв, за даними розкопок 1985 р. наводив знахідку ще одного у Пскові [Артемьев, 1998, c. 104]. Скрамасакси на Русі завжди знаходили поряд з мечами. Вони мали ширину близько 2—3 см [Кирпичников, 1966, c. 189]. На неофіційних сайтах «чорних архе- ологів» час від часу з’являються фотографії знахідок клинкової зброї, що за своїми харак- теристиками можуть бути скрамасаксами. П у б л і к а ц і ї 214 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 Перші аналоги саксів з’явились ще у IV ст. до н. е. у Скандинавії. Але ця зброя набула поширення лише з VI—VII ст. н. е. починаючи з Північно-Західної Європи. Ймовірно спочатку як і сокира, сакси були побутовимим інструментами, можливо з ухилом на мисливські промисли, і лише іноді використовувались під час військових дій. Сакс представляв собою звичайний, довгий (до 35 см), з характерною формою ніж. Але з часом, після того, як вони зарекомендували себе на полі бою як допоміжна зброя, розпочалась еволюція саксів. Довжина, ширина, технологія виготовлення почали поступово змінюватись. Існують різні варіанти класифікацій саксів. Так П. Ольсен і А. Йогансен розділяють сакси на короткий сакс, шмальсакс І, ІІ, легкі бритсакси, важкі бритсакси, лангсакси, сандинавські типи саксів [Jørgensen, 1999, c. 87; Olsén, 1945, c. 198]. Короткі сакси мали довжину від 28 до 30 см з середньою довжиною клинка 20—25 см. Не мали особливих прикрас, були поширені у V ст. на території Франконії, в південній Германії. Шмальсакси з’явились в середині VI ст. мали середню довжину близько 30 см з шириною 3 см. В кінці VI ст. з’явились інші типи шмальсаксів, з шириною до 3,3 см, з іншою формою і варіаціями в довжині. Легкі бритсакси і важкі бритсакси також з’явилися у кінці VI ст. Легкі мали довжину 30,5 см, а ширину 4,3 см. Важкі мали довжину до 35,5 см, з шириною до 4,9 см. З останньої чверті VII ст. з’являються лангсакси довжиною до 52 см, і шириною близько 4,2 см. За свідченнями дослідників, могли використовуватись як основна зброя. Скрамасакси скандинавського типу з’явились у V ст., мали коротші ручки, іншу форму в порівнянні з германськими і харак- терні прикраси з орнаментами. За дослідженнями Г. Шміта, з VII ст. сакси стають довшими, а ширина клинка стабілі- зується біля середнього значення, що дозво- ляє бути однаково легкими і більш ефектив- ними [Schmit, 2008, c. 13]. В VIII—XІ ст. набуває поширення форма сакса зі зрізом від обуха до леза в останній третині клинка. За типологією В. Квасневіча та А. Шрейтера можна виділити два основні типи бойових саксів [Kwasniewicz, 2003, c. 89; Szrejter, 2006, c. 32]. Скрамсакси, призначені в першу чергу для рублячих ударів, з довжиною близько 30—70 см. Ручка була дворучною, відкритою, клинок мав вигин. Цей тип є одним з прото- типів середньовічної європейської шаблі. Лангсакси мали довжину до 1 м, одноручне відкрите руків’я, прямий, як меча клинок. При наявності інших класифікацій клин- кової зброї, жодна з них на сьогодні не стала загальновизнаною. Вивчення технології виробництва саксів вказує, на виготовлення більшісті зразків із зварного пакету. Дослідження 1999 р. трьох зразків VI—VII ст. Стефаном Мадерою ра- зом з японськими спеціалістами Сасакі Та- куші та Амадом Акітсугі Кантеі показали, що вони були виконані зі стальної серцеви- ни та стальної оболонки навколо неї [Mäder, 2001, c. 42]. При високовуглецевій серцевині оболонка була виконана з однорідної за текс- турою сталі, з неперервним вмістом вуглецю 0,5 %. Леза загартовані вибірково з вико- ристанням термостійкого ізоляційного шару. За дослідженнями Т. А. Пушкіної і Л. С. Ро- занової, скрамсакси найчастіше мали струк- туру тришарового пакету [Пушкина, Розано- ва, 1992, c. 198]. На основі вивченого матеріалу була про- ведена спроба реконструкції трьох клинків: меча з Дмитрівського городища, меча ка- ролінгського типу початку ІХ ст. та скрам- сакса. Усі екземпляри відковані із цільного за- ліза, із вмістом вуглецю близько 0,3—0,4 %. Нагрівання проводилося на горні, деревним вугіллям з сосни. Заготовка для репліки меча із с. Дмитрів- ки була відтягнута по довжині та прокована. Далі формувався хвостовик шляхом відтягу- вання з обох боків заготовки. Далі оформлено уступ, від якого планомірно метал звужував- ся до кінця ручки, а на кінці мав невеличке розширення для накладок, що вставлялись у отвір, пробитий по гарячому пробійником. Бо- кові накладки на кінці ручки не були віднай- дені на розкопках Дмитрівського городища. Характерне оздоблення ручки зустрічається на мечах сарматів, і шаблях та палашах пізні- шого періоду у хозар. Але враховуючи відсут- ність відповідних зразків бокових прикрас, їх реконструкція не була виконана. Після фор- мування хвостовика проковано сам клинок, сильними і швидкими ударами сформований незначний перехід до країв леза від центру. Максимальна товщина склала близько 4 мм. Кінець меча оформлений пробиванням по гарячому зубилом, далі ударами молотком, було набито метал до центру, на кінці, для незначного центрового збільшення маси при меншій площі. Гарда виготовлена із шматка заліза, який прокований у квадратну звуже- ну з боків заготовку, у якій по гарячому зу- билом пробито отвір підігнаний до розмірів хвостовика напилками. Після насаджування на ручку, сильними ударами важкої кувалди отвір був сплюснутий, і після охолодження взявся дуже міцно до самого хвостовика. Заготовка меча каролінгського типу мала початково найбільшу масу. Піс- ля проковування у смугу був сформова- ний хвостовик. Ковка на ручці схожа до тієї, що описана у реконструкції меча із 215 коба о.о., коваль о.а. Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 Дмитрівки, але на кінці не було розши- рення і ручка поступово звужена до кінця. Проковка клинка відбувалась сильними уда- рами для формування переходу по товщині від центру, звужуючись на кінці. Далі зуби- лом по гарячому з обох боків вздовж клинка проковано лінію долів, яка потім була роз- ширена тупим зубилом. Реконструкція по- казала, що незалежно від товщини металу, пробиття ліній долу з одного боку, буде ві- дображатись з іншого. Для запобігання ць- ому, ковалі могли застосовувати підставку заготовок круглого перерізу у вже пробитий дол, або як робилося у реконструкції, постій- но змінювати сторони, чергуючи удари по двох лініях одразу. Далі зубилом було відрубано кінець меча та ударами молотка набито метал до центру. Це збільшувало його масу, надавало правильної форми. Навершя і гарда виконані з окремих заготовок. Гарда відтягнута у квадрат, зуби- лом і пробійниками пробито отвір у середині, який доводився потім по холодному напилка- ми. Після насадки на меч, важкою кувалдою він сплюснутий посередині і на кінцях, що дуже міцно з’єднало його з хвостовиком. На- вершя проковане у напівсферичну форму, для цього використані зубила, а потім ударами молота проковано остаточну форму. Зсереди- ни біля хвостовика пробито трапециподібний отвір, сліди від якого залишились на кінці навершя. По гарячому кінець хвостовика був загнаний досередини навершя і важкими уда- рами міцно з’єднаний. Перед цим на наверші ударами зубила оформлено лінію посередині, від якої відходили дві лінії до кінців. Заготовка скрамсакса прокована і відтягну- та. Далі ударами сформовано хвостовик. Для зручності нанесення рублячих ударів кінець зігнутий у бік леза, що часто простежується у знахідках. Зубилом по гарячому доведено основну форму пластини хвостовика, і розпо- чато проковку клинка. Сильними ударами при високій температурі пластина була роз- тягнута по ширині, і довжині із формуванням невеликого переходу у бік леза по товщині, враховуючи однолезову заточку меча. Кін- чик був обрубаний зубилом і підрівняний в подальшому напилками. Характерний зріза- ний кінець скрамсаксів у бік леза був досить поширеним явищем. За допомогою швидких ударів по гарячому наклепом сформовано пе- рехід біля леза, який потім по холодному до- водився напилками. Для всіх мечів виготовлено дерев’яні руків’я, обмотані тканиною для зручності використання та забезпечення міцності дерев’яних накладок. Шляхом виготовлення натурних моделей клинкової зброї отримано нові дані, які до- повнюють наші знання про стародавнє ко- вальське виробництво. артемьев а. р. Скрамасакс из псковского некрополя X—начала XI вв. / А. Р. Артемьев // Археологические вести. — СПб, 1998. — Вып. 5. — C. 91—-105. Бертольд в. в. Арабские известия о русах / В. В. Бар- тольд // Советский востоковед. — Л., 1940. — 201 c. Брайчевський М. Передмова наукового редактора // Брайчевський Михайло. Хозарія і Русь. Вибране. — Т. 2. — К., 2009. — 291 c. Гаркави а. я. Сказания мусульманских писателей о сла- вянах и руських / А. Я. Гаркави. — СПб., 1870. — 391 c. Довженко в. й. Військова справа в Київській Русі / В. Й. Довженок. — Київ, 1950. — 86 с. Древняя русь в свете зарубежных источников: Хрес- томатия / Под ред. Т. Н. Джаксон, И. Г. Коноваловой, А. В. Подосинова. — Т. II: Византийские источники / Сост. М. В. Бибиков. — М: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2010. — 384 с. Древняя русь в свете зарубежных источников: Хрес- томатия / Под ред. Т. Н. Джаксон, И. Г. Коноваловой, А. В. Подосинова. — Т. IV: Западноевропейские ис- точники / Сост., пер. и коммент. А. В. Назаренко. — М: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2010a. — 512 с. ибн Хордадбех. Книга путей и стран / Ибн Хордад- бех. — Баку, 1986. — 428 с. кирпичников а. н. Древнейший русский подписной меч / А. Н. Кирпичников // СА. — 1965. — № 3. — С. 196—201 кирпичников а. н. Древнерусское оружие: Вып. 1: Мечи и сабли IX—XIII вв / А. Н. Кирпичников // Ар- хеология СССР. САИ. — М.: Наука, 1966. — 280 с. колчин Б. а. Черная металлургия и металлообработ- ка в древней Руси / Б. А. Колчин // МИА. — 1953. — № 32. — 257 с. колчин Б. а. Термическая обработка стали в древней Руси (X—XII вв.) / Б. А. Колчин, Е. В. Панченко // Вестник машиностроения. — 1951. — № 6. — С. 78. комар о. в. Озброєння і військова справа Хозарсько- го каганату / О. В. Комар, О. В. Сухобоков // Нариси воєнної історії давнини. — К., 2005. —С. 212—231. Марков М. и. История конницы: в 5 т.: в 5 ч.: в 9 отд. / М. И. Марков. — Репринтное издание 1886— 1896 гг. — СПб.: Альфарет, 2009. Пушкина Т. а. Кузнечные изделия из Гнездова / Т. А. Пушкина, Л. С. Розанова // РА. — 1992. — № 2. — С. 201—220. рыбаков Б. а. Ремесло Древней Руси / Б. А. Рыба- ков. — М., 1948. — 803 с. рыбаков Б. а. Древности Чернигова / Б. А. Рыба- ков. — МИА. — 1949. — № 11. — С. 7—93. Хайям омар. Науруз-наме / Омар Хайям. — М., 1994. — 84 с. чертков а. Д. Описание войны великого князя Свя- тослава Игоревича против болгар и греков в 967— 971 гг. / А. Д. Чертков // Русский исторический сбор- ник. — М., 1843. — Т. 6, кн. 3—4. — С. 185—469. якубовський а. я. Ибн-Мискавейх о походе русов в Бердаа в 943—944 гг. / А. Я. Якубовский // Византий- ский временник. — 1926. — т. XXIV. — С. 65. янин в. л. Денежно-весовые системы русского сред- невековья / В. Л. Янин. — М., 1956. — 380 с. Jørgensen Anne Nørgård. Waffen und Gräber, typolo- gische und chronologische Studien zu skandinavischen Waffengräbern 520/30 bis 900 n.Chr. Kongelige Nord- iske oldskriftselskab / Anne Nørgård Jørgensen. — Ko- penhagen, 1999. — 406 р. Kwasniewicz Wlodzimierz. Leksykon broni bialej i mio- tajacej / Kwasniewicz Wlodzimierz. — Warszawa: Dom Wydawniczy Bellona, 2004. — 280 s. Mäder Stefan. Stähle, Steine und Schlangen. Zur Kul- tur- und Technikgeschichte von Schwertklingen des frühen Mittelalters / Stefan Mäder. — 2001. П у б л і к а ц і ї 216 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2013, вип. 10 Pär Olsén. Die Saxe von Valsgärde / Pär Olsén. — Up- psala: Almqvist & Wiksell, 1945. Petersen J. De norske vikingesverd / J. Petersen // Videnskaps-selskapets skrifter, II, Hist.-filos. klasse no. 1, Oslo, 1919. — S. 200-212. Schmit George. Die Alamannen im Zollernalbkreis: [Електронний ресурс] / Schmit George. — Режим доступу: http://ubm.opus.hbz-nrw.de/volltexte/2006/907/ pdf/diss.pdf, заголовок з екрану (від 16.07.2008). Szrejter Artur. Mitologia Germańska / Artur Szrejter. — Gdańsk: L&L, 2006. (wyd. II). — 352 с. а. а. к о б а, а. а. к о в а л ь КЛИНКОВОЕ ОРУЖИЕ НА ТЕРРИТОРИИ ДРЕВНЕЙ РУСИ В VIII—X в. Военное дело восточнославянских племен всег- да привлекало внимание исследователей. Поми- мо вопросов тактики ведения военных действий, размещения и построения защитных вооруже- ний, важным, интересным и полемичным всегда оставался вопрос использования и изготовления оружия, а более всего клинкового на территории Руси. Данная статья — попытка систематизации ин- формации по наиболее давнему периоду исполь- зования мечей у восточных славян VIII—X ст., выделения распространенных на территории Руси типов мечей и последующей реконструкции. O. K o b a, O. K o v a l The bLADe weApOnS OF AncIenT RuS In VIII—X c. The military sciense of East-Slavic tribes has al- ways attracted researchers’ attention. Besides the questions about tactics, stationing and formation of protective arming, the important, interesting and dis- cussed question is the using and creation of weapons, especially of blade weapons on the territory of Rus. This article is the attempt of systematization of information about the most ancient period of swords using by East-Slavic tribes.

Клинкова зброя VIII—X ст. на території Давньої Русі

Репозитарії

Схожі ресурси