Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова

У XIX столітті для позначення сукупності писаних творів, у тому числі й художніх, уживалися синонімічні назви тематичної підгрупи “художня творчість”: писемство, писменность, письменство, словесность і література, гіперонімом яких став термін література, активізований у другій чверті XIX ст., зокрем...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2001
Автор: Деркач, В.В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2001
Назва видання:Культура народов Причерноморья
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89721
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова / В.В. Деркач // Культура народов Причерноморья. — 2001. — №21. — С. 164-167. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-89721
record_format dspace
spelling irk-123456789-897212015-12-20T03:02:52Z Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова Деркач, В.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ У XIX столітті для позначення сукупності писаних творів, у тому числі й художніх, уживалися синонімічні назви тематичної підгрупи “художня творчість”: писемство, писменность, письменство, словесность і література, гіперонімом яких став термін література, активізований у другій чверті XIX ст., зокрема у складі словосполучень на позначення жанрових різновидів творів: мемуарна література, патріотична література, простонародна література, світська література, старозаконна література, філософська література тощо. 2001 Article Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова / В.В. Деркач // Культура народов Причерноморья. — 2001. — №21. — С. 164-167. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89721 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Деркач, В.В.
Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова
Культура народов Причерноморья
description У XIX столітті для позначення сукупності писаних творів, у тому числі й художніх, уживалися синонімічні назви тематичної підгрупи “художня творчість”: писемство, писменность, письменство, словесность і література, гіперонімом яких став термін література, активізований у другій чверті XIX ст., зокрема у складі словосполучень на позначення жанрових різновидів творів: мемуарна література, патріотична література, простонародна література, світська література, старозаконна література, філософська література тощо.
format Article
author Деркач, В.В.
author_facet Деркач, В.В.
author_sort Деркач, В.В.
title Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова
title_short Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова
title_full Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова
title_fullStr Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова
title_full_unstemmed Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова
title_sort терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах михайла драгоманова
publisher Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate 2001
topic_facet Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89721
citation_txt Терміни для називання літератури як мистецтва слова у творах Михайла Драгоманова / В.В. Деркач // Культура народов Причерноморья. — 2001. — №21. — С. 164-167. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv AT derkačvv termínidlânazivannâlíteraturiâkmistectvaslovautvorahmihajladragomanova
first_indexed 2025-07-06T17:42:22Z
last_indexed 2025-07-06T17:42:22Z
_version_ 1836920333072859136
fulltext Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 1 Деркач В.В. ТЕРМІНИ ДЛЯ НАЗИВАННЯ ЛІТЕРАТУРИ ЯК МИСТЕЦТВА СЛОВА У ТВОРАХ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА У XIX столітті для позначення сукупності писаних творів, у тому числі й художніх, уживалися синонімічні назви тематичної підгрупи “художня творчість”: писемство, писменность, письменство, словесность і література (Бистрова, 106-113; СЛТФ), гіперонімом яких став термін література, активізований у другій чверті XIX ст., зокрема у складі словосполучень на позначення жанрових різновидів творів: мемуарна література, патріотична література, простонародна література, світська література, старозаконна література, філософська література тощо. Вищесказане також знайшло своє відображення у творчості М. Драгоманова. Наприклад: “Та й тепер рамки простонародної української літератури не дуже-то узькі…” [I, c. 176]; “… світські школи, котрі стали множитись на Україні, … і світська література російська несли ті ідеї європейські, літературні, політичні і соціальні, которі помічні зросту народолюбства у літературі і політиці (I, 146)”; “Показавши запізнілість звісток автора [Ганкевича], я дав реферат про той вплив, який мала тоді в Росії в філософській літературі позитивна французько- англійська школа, котра була тоді в Росії найпопулярніша…” (II, 177). Найчастіше термін література у М. Драгоманова є компонентом для творення номенклатур. Нами засвідчено їх майже 40: українська література, всеруська література, російська література, великоруська література, малоруська література, австро-рутенська література, галицька література, англійська література, німецька література, французька література, фламандська література, провансальська література, ретроградна література, австро-угро-уніятсько-бурсацько-руська література, кружкова московсько-слов’янофільська література тощо. Більшість із цих номенклатур функціональні й у сучасному літературознавстві. Певна частина вийшла з ужитку у зв’язку зі зміною суспільно-політичних умов. Окремі номенклатури на сучасному етапі мають дещо інше значення. Наприклад, номенклатура галицька література нині означає тільки вказівку на територіальну належність відповідних творів, а не на ті проблеми, які відзначав М. Драгоманов. У літературознавстві підкреслюється, що М. Драгоманов як синонімічні вживав терміни плебейська література і демократична література. Разом з тим він виявив непослідовність у вживанні й прикметникових означень мужичий, народний у складі терміносполук, що зумовлювалося політико-публіцистичним пафосом численних студій, їх полемічним спрямуванням (Куца, 23-24). Гіпонім словесность, що є церковнослов’янізмом, утвореним за допомогою дуже продуктивного для абстрактно-книжної лексики суфікса -ость, вживався ще в давньоукраїнській, а також у російській мові, у якій він відомий з XVIII ст. та особливо активно вживався на початку і в середині XIX ст. із значенням “художня література”. Це знаходить підтвердження й у працях М. Драгоманова, написаних російською мовою, де термін словесность він вживає досить-таки часто, як у значенні література, так і у значенні фольклор: “Как легко относится г. Алексеев к устной народной словесности украинской, так же ошибочно он говорит о словесности писанной” (Вибр., 434). Проте на відміну від російської мови, де термін словесність зазнав дальшого семантичного розвитку й утворював взаємозамінну синонімічну пару із словом література, в українській мові уживання цього терміна зменшується. М. Драгоманов лише зрідка вживає його як синонім до термінів література (“Це, думаю, перва причина [що Гоголь не писав по-українському], по которій п. Куліш защитав Гоголя у “сусідню” тілько, заесманську словесность” (I, 119) та фольклор (“Ми бачили, що Костомаров од самого початку своїх наукових праць звертав увагу стілько ж і на народну словесність, скілько й політично- соціальну історію” (II, 143). Можливо, вживання терміна “словесність” у словосполученні “народна словесність” (тобто “фольклор”) стимулювалась наявністю подібних термінів в інших мовах: нім. “Volksliteratur”, пол. “literatura ludowa” На прикладі вживання цього терміна М. Драгомановим простежується поступовий процес пристосування його до норм української літературної мови. Якщо у творах 70-х років (“Література російська, великоруська, українська та галицька” (1873 р.), “Українське письменство 1866-1873 років” (1874 р.) та ін.) М. Драгоманов подає лексему словесность із суфіксом -ость, то вже у працях пізнішого періоду (“Микола Іванович Костомаров” (1881 р.) та ін.) цей термін він вживав із суфіксом -ість. Набагато продуктивнішим на позначення писаних та друкованих творів, ніж термін словесність, у працях та листах М. Драгоманова виступає термін письменство. Він починає активізуватися як абсолютний синонім до лексеми література з 70-х років XIX ст. Це ми бачимо у М. Драгоманова, на сторінках творів якого паралельно співіснують назви руська література і руське письменство, малоруська література і малоруське письменство, поетична література і поетичне письменство, провінціальна література і письменство провінціальної породи, петербурзька література і петербурзьке письменство, французька література і французьке письменство. Наприклад: “В очах галичан найлуччим оправданням цих принципів може служити те, що усе-таки жива малоруська література і живе демократичне почуття вийшло, по признанню самих галичан, з України, т.є. з Росії” (I, 140) і “Той самий д. Дідицький, що написав таке переднє слово до поезій Федьковича про малоруське письменство і про потребу писати так, як народ говорить, тепер написав у “Слові”, що од Карпатів до Амура “одна мова”…(I, 342); “Так само Деркач В.В. ТЕРМІНИ ДЛЯ НАЗИВАННЯ ЛІТЕРАТУРИ ЯК МИСТЕЦТВА СЛОВА У ТВОРАХ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА 2 знакомство з поетичною літературою і естетичними ідеалами передових народів Європи зробило те, що у Росії появились такі творці поетичні, як Грибоєдов, Крилов, Пушкін, Гоголь, Тургенєв…” (I, 112) і “Наскільки впало українське повістярство й поетичне письменство навіть проти того, як воно стояло років з 15 назад… про це, думаю, й говорити нічого” (II, 336); “Добрий матеріал можуть доставити [для української громади] і провінціальні літератури других аналогічних нашому напрямків…” (I, 177) і “… Бєлінський, збитий московською казьонщиною й гегелівською державністю, не хотів знати “письменство провінціальної породи” (II, 44) і т. ін. При виразній активності терміна письменство фіксуються й інші утворення, які були в другій половині XIX століття загальноприйнятними для називання художніх творів. Так, зокрема, М. Драгоманов досить активно послуговується терміном писання на позначення літературних творів, правда, у трохи вужчому значенні, ніж письменство. У його інтерпретації писання відображає: а) творчий процес взагалі: “… багато народних пісень і казок, по меншій мірі, не нижче і як літературні твори, ніж оригінальні писання наших белетристів і поетів” (I, 168); б) розмежування сукупності художніх творів за національною ознакою: російські писання (II, 316), руські писання (I, 324), українські писання (II, 395) тощо; в) тематичну об’єднаність творів: протицарські писання (II, 94); г) авторську належність творів: писання Шевченка (II, 11, 41, 43), писання Куліша (II, 154), писання Котляревського (II, 54), писання І. Левицького (II, 306) і т. ін. На позначення сукупності писаних або друкованих творів використовував М. Драгоманов також термін письма: ”Правда, що в письмах Шевченка находиться пару утворів, з котрими не згодимося, але вони не кидають ще злої тіні на поета” (II, С.22). Негативно оцінювальну роль при називанні творінь письменників у М. Драгоманова виконує термін писанина: “Це така писанина, перед котрою навіть ті пасквілі, що печатаються Незлобіним і другими патріотичними белетристами “Русского вестника” на нігілістів і лібералів або й українофілів, виходять взірцями письменської вмілості й образованості” (II, 336). Поява в середині минулого століття в нашій мові французького запозичення белетристика спричинила зародження диференційних процесів у семантиці слова література. Термін “белетристика” поступово перебирає на себе одне із значень слова література, а саме “художня література”. За літературою ж закріплюється більш загальне значення – “все, що написане, надруковане для читання”. Уперше термін белетристика М. Драгоманов використовує в листі до українського фольклориста, діалектолога і громадського діяча М. Бучинського, який датований 25 грудням 1872 р.: “А проза справді в послідньому № [“Правди” — В.Д.] нічого. Лишаючи даже річ Качали, і хроніка повненька, і белетристика нічого собі” (II, 448). У публіцистичних творах початок інтенсивного використання цього терміна простежується в роботі “Література російська, великоруська, українська і галицька”, написаній у 1873 році. Активізація вживання терміна белетристика як у Драгоманова, так і в інших діячів літератури, припадає на 70-80-ті роки XIX століття, при цьому ще досить часто белетристика й література виступали як абсолютні синоніми: “От і майже усе, що дала українська белетристика після М.Вовчка, іменно з того часу, як заявлена була ідея про широку національну літературу українську!” (I, 162); “… тільки після Гоголя реально-сатирична література опанувала усі другі роди белетристики у Росії” (I, 118); “Я б хотів зовсім пропустити без спомину ту, як каже “Правда”, “патріотичну белетристику”, примір котрої являє тепер роман “Боротьба”, що печатається в “Правді” (II, 336) – “Од того виходить, що у Росії “патріотичну” літературу, як стихи Хом’якова, Язикова, драми Кукольникова, Полевого, романи Загоскіна і т. д. ніхто не чита, окрім кількох доктринерів та унтер-офіцерів…” (I, 135). Термін белетристика М. Драгомановим та іншими літературознавцями минулого століття використовується також для утворення сполучень на позначення понять, пов’язаних з літературною справою. Ілюстрацією може служити словосполучення белетристичне діло, яке у творах М. Драгоманова вживається із значенням “процес написання творів художньої літератури”: “Скоро чисто дилетантське, белетристичне діло Котляревського і Гоголя-батька взмоглось ще одним елементом, теж маючим тісний зв’язок з ідеями, ходившими по усій Росії у кінці XVIII-ого в. і на початку XIX-ого в.” (I, 146). З появою терміна белетристика виникла тенденція до заміни його словосполученнями, що передавали зміст поняття: література образна, література образно-поетична тощо: “Те ж саме треба сказати і про ту часть образної літератури, котра об’єктивно малює життя більшості образованої громади більш або менш сатирично” (I, 118); “Я мушу зостановитись надовше над образно-поетичною літературою російською для того, що література поетична має особливо велике вліяння на виробку і перевагу мови…” (I, 112). Словосполучення ж красне письменство, що в II половині XIX ст. продуктивно вживалося українськими критиками та публіцистами, у творах М. Драгоманова не зафіксоване. Немає також у М. Драгоманова і словосполучення художня література, яке в досліджуваний період вживалося дуже рідко. Навіть у І.Я.Франка цей термін активно вживається лише в творах кінця XIX – початку XX ст. Невід’ємною складовою частиною системи термінів, які вживаються для відображення загальної картини літературного процесу, є термін критика (СЛТФ, 117) та номенклатури, з якими він утворює тематичне гніздо. Слово критика, яке і тоді було полісемічним, у роботах М. Драгоманова вживається в різних значеннях. Декілька разів воно використане в значенні, яке вказує, що сферою його номінативного Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 3 застосування є одна із галузей літературознавства, завдання якої полягає в оцінці літературних явищ: “Строгість літературного вкусу у Росії показують ті нападки, з которими теперішня критика у Росії обертається до дрібності послідніх творів Тургенєва…” (I, 141). Термін критика в інтерпретації М. Драгоманова має також узагальнювальний характер. Ним автор називає спільність людей, які займаються літературно-критичною справою: “Ні автори, ні критика тілько не спита: навіщо це?” (I, 142). Вживається термін критика у працях М. Драгоманова й на позначення робіт, статей конкретного автора або групи авторів, присвячених розгляду, тлумаченню й оцінці художніх творів, творчого процесу взагалі: “Повалив романтизм у Росії Гоголь, а останні сліди його розвіяла та справді “соціальна белетристика” першої половини 40-х років, яка стала між Гоголем і Тургенєвим, Островським і т. ін., і критика Бєлінського, критика “натуральної”, а потім ”соціальної” школи” (II, 43). Слово критика вживається також у значенні: “аналіз, тлумачення та оцінка літературних, мистецьких або наукових творів”. У М. Драгоманова: “Вони [скарги – В.Д.] нагадують мені одного белетриста нашого, котрий, прочитавши досить умірковану критику на свої твори, писав, що після таких критик ніхто не схоче писати!” (I, 457). Ще одне значення терміна критика – це назва розділу в журналі, в якому вміщуються твори, присвячені аналізу потокової літератури: “Та вп’ять скажу, що нам треба елементарні речі поробити [в журналі “Правда” – В.Д.] (словар, пісні etc., критика…), äëÿ êîòîðèõ íàì òåïåð уряд не тілько перепон не робить…, але й помага” (II, 460). Уведенням терміна критика до складу номенклатур М. Драгоманов конкретизує ті проблеми і процеси, які відбувалися в літературі і на які була спрямована творча діяльність літературознавців. Так, номенклатура літературна критика вказує на галузь літературознавства. Номенклатурний термін поетична критика конкретизує стосунок тільки до поезії. Термінами ж естетично-психологічна критика і психолого-соціальна критика М. Драгоманов зазначає те, що саме в досліджуваний період у літературі з’являються творчі надбання письменників, у яких відображаються естетичні, психологічні та соціальні сторони життя суспільства: “Так само ні один росіянин не напише нічого схожого з “Буй-Туром”… Тому причина те, що росіяни пройшли школу Діккенса, Гоголя, Тургенєва, що навіть те, що колись-то за часи реакції уся майже моральна робота у Росії один час було увійшла у белетристику і поетичну критику, котора мала у Росії такого майстра, як Бєлінський, що підняв у перву половину своєї діяльності високо критику естетично-психологічну, а потім почав психолого-соціальну, продовжену у рр. 1856-1861 Добролюбовим” (I, 141). Слово критика дало похідне утворення критичний, яке, виступаючи означенням до різних за семантикою слів, разом з ними утворювало сполучення, що означали літературознавчі поняття: критична діяльність, критичний реалізм, критична оцінка тощо. Наприклад: “Автор [Огоновський – В.Д.] пильно збира біографічні подробиці, іноді й нінащо не потрібні, зводить усі критичні оцінки творів, про котрі говорить…” (II, С, 369). Таким чином, М. Драгоманов, розширивши коло значень терміна “критика”, висунув на перший план термінологічні й наповнив їх актуальним змістом, зробив провідним для стилю своїх літературно- критичних статей. Загалом варто підкреслити, що тематична група “терміни для називання літератури як мистецтва слова” охоплює лексеми, що, по-перше, закріпилися в літературознавчому значенні в попередні періоди розвитку наукової думки, по-друге, такі, які входили в мову критиків XIX ст., розвивали полісемічність чи синонімізувалися із вже усталеними; по-третє, ті, що набували ознак термінів-історизмів. У переважній більшості терміновживань ці слова реалізують своє значення в номенклатурах. 1. Драгоманов М.П. Вибране (“… мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні”). - К.: Либідь, 1991. - 688 с. 2. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці у двох томах. - Т. - I К.: Наук. думка, 1970. 3. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці у двох томах. - Т. - II К.: Наук. думка, 1970. 4. Быстрова Е.А. Термины литература, словесность и письменность. - В кн.: Современная русская лексикология. - М.: Наука, 1966. - С. 106-113. 5. Куца О.П. Михайло Драгоманов і розвиток української літератури в другій половині XIX століття. - Автореф. дис…. док. філол. наук. - Львів, 1996. - 40 с. 6. Пінчук С.П., Регушевський Є.С. Словник літературознавчих термінів Івана Франка. - К.: Наукова думка, 1966. - 272 с.