Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали

Обряди супроводжували всі визначні моменти життя українців. Сьогодні відбувається відродження обрядів і звичаїв, пов’язаних з народженням, шлюбом, смертю людини. Це є надзвичайно важливим чинником для збереження етнічної самобутності українців. Втім, треба відзначити, що родинна обрядовість зберегла...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2001
1. Verfasser:	Марченко, О.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2001
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89785
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали / О.М. Марченко // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 20. — С. 104-108. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-89785
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-897852015-12-21T03:04:19Z Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали Марченко, О.М. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Обряди супроводжували всі визначні моменти життя українців. Сьогодні відбувається відродження обрядів і звичаїв, пов’язаних з народженням, шлюбом, смертю людини. Це є надзвичайно важливим чинником для збереження етнічної самобутності українців. Втім, треба відзначити, що родинна обрядовість збереглася в регіоні Первомайщини (Миколаївської області) краще, ніж календарно-трудова. Саме в сім’ї відбувається передача традицій від покоління до покоління. 2001 Article Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали / О.М. Марченко // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 20. — С. 104-108. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89785 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Марченко, О.М. Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали Культура народов Причерноморья
description	Обряди супроводжували всі визначні моменти життя українців. Сьогодні відбувається відродження обрядів і звичаїв, пов’язаних з народженням, шлюбом, смертю людини. Це є надзвичайно важливим чинником для збереження етнічної самобутності українців. Втім, треба відзначити, що родинна обрядовість збереглася в регіоні Первомайщини (Миколаївської області) краще, ніж календарно-трудова. Саме в сім’ї відбувається передача традицій від покоління до покоління.
format	Article
author	Марченко, О.М.
author_facet	Марченко, О.М.
author_sort	Марченко, О.М.
title	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали
title_short	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали
title_full	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали
title_fullStr	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали
title_full_unstemmed	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали
title_sort	сімейна обрядовість південного побужя: нові польові матеріали
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2001
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89785
citation_txt	Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали / О.М. Марченко // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 20. — С. 104-108. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT marčenkoom símejnaobrâdovístʹpívdennogopobužânovípolʹovímateríali
first_indexed	2025-07-06T17:46:14Z
last_indexed	2025-07-06T17:46:14Z
_version_	1836920577028259840
fulltext	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 1 Марченко О.М. СІМЕЙНА ОБРЯДОВІСТЬ ПІВДЕННОГО ПОБУЖЯ: НОВІ ПОЛЬОВІ МАТЕРІАЛИ Обряди супроводжували всі визначні моменти життя українців. Сьогодні відбувається відро- дження обрядів і звичаїв, пов’язаних з народжен- ням, шлюбом, смертю людини. Це є надзвичайно важливим чинником для збереження етнічної са- мобутності українців. Втім, треба відзначити, що родинна обрядовість збереглася в регіоні Перво- майщини (Миколаївської області) краще, ніж календарно-трудова. Саме в сім’ї відбувається передача традицій від покоління до покоління. Простежити деякі особливості родинної обрядово- сті в регіоні Первомайщини дозволили матеріали, зібрані етнографічною експедицією 1999 року Первомайського навчально-наукового центру Оде- ського національного університету ім. І.І. Мечни- кова. Обстеження відбувалося в семи населених пунктах Первомайського району. Для картографування явищ пологової обрядо- вості українців відбувалися польові дослідження в цій галузі в регіоні Степового Побужжя також [1]. Однак вони не торкалися безпосередньо Перво- майщини. Тож ми маємо можливість доповнити дані досліджень з питань пологової обрядовості і звичаїв. Звичаї і обряди, пов’язані з народженням дитини, можна поділити на три складові частини: ті, що передують пологам і пов’язані з ними; обря- ди прийняття немовляти в сім’ю чи громаду; обря- ди очищення породіллі [2]. Обряди і звичаї, що передували пологам, були направлені на охорону здоров’я вагітної жінки і майбутньої дитини. Найбільшу кількість їх скла- дали заборони і прикмети як раціонального так і забобонного характеру. Для вагітної жінки існува- ло досить багато заборон: обрізати волосся чи заплітати його в косу, переступати через мотузку, працювати у релігійні свята, а особливо плести, бо дитина заплутається в пуповині (Софіївка), не можна було дивитись на калік чи просто страшні, негарні речі, красти (Кумарі), треба було уникати переляку, а якщо вже злякалась – то не торкатись в цей момент живота, бо на дитині будуть плями (Мигія). Від “дурного ока” потрібно було носити шпильку. Треба було дбати про спокій вагітної жінки, уникати з нею сварок. Все, що попросить жінка при надії треба було дати, бо у того, хто їй відмовить “миші все добро поїдять” (Мигія). Прикмети щодо майбутньої дитини були чис- ленні. Коли наснилося, що ловлять рибу – чекайте дитину; якщо вагітна уві сні бачила синичку – буде дівчинка, якщо солов’я – хлопчик (Кумарі). Якщо живіт низько і гострої форми – буде хлоп- чик, якщо круглий – дівчинка; якщо дитина впер- ше заворушилася зліва – хлопчик, навпаки – дів- чинка (Софіївка). Коли вагітна відчувала наближення пологів, запрошували жінку, яка прийматиме пологи. На Первомайщині побутувало дві назви: баба- повитуха (Кумарі, Полтавка) і баба-бранка (Софії- вка, Кумарі), остання назва поширена на Правобе- режній Україні. Для полегшення пологів на одязі не повинно було бути вузлів, а якщо дитина довго не виходила, то відкривали всі вікна і двері. При перев’язуванні пуповини лляною або шовковою ниткою говорили добрі побажання дитині. Так зване “місце” закопували в глухому закуті двору. Описані етнографічними експедиціями другої половини XIX ст. звичаї відсікання пуповини хлопчикам на сокирі (щоб хазяїном був), а дівчат- кам на гребені (щоб уміла добре прясти) [3] респо- ндентами не згадувались. Важливою була церемонія купання новонаро- дженого. Як оберіги використовувались освячені трави і квіти. Як своєрідні магічні засоби застосо- вувалися трави, наприклад, любисток, щоб любили і т. ін. Існував звичай пов’язувати дитині на ручку червону нитку від “злого ока”. А також до пелю- шок немовляти і одягу його матері мала бути при- кріплена шпилька з тією ж метою. Заборонялося бачити новонародженого чужим впрдовж першого місяця або й трьох. І рідним треба було спочатку подивитися на власні нігті, а вже потім на дитину. Не можна було дивитись на немовляту, що лежить, з-за його голівки. Дитина не повинна була бачити своє відображення в дзеркалі до одного року. Не можна було піднімати немовля вище голови після заходу сонця. В даній місцевості склалася традиція запро- шувати на родини рідних, сусідів, знайомих. Від- бувалися вони через 1-2 тижня після народження дитини. Присутня була також баба-повитуха (бра- нка), якій підносили хустку чи матерію, продукти, гроші. На родини з собою приносили калачі (Софі- ївка), чи іншу їжу, одяг новонародженому. Таким чином, на відміну від більш північних областей України, у святкуванні приймали участь як жінки, так і чоловіки і проходило воно впродовж одного дня [4]. Якщо дитина народилася хворою і слабкою, вважалося бажаним охрестити її якомога скоріше. Взагалі, хрестили дитину через один – два місяці після народження. Звичайно, запрошували дві пари кумів, єдина умова – щоб вони не були под- ружжям. Обряд хрещення відбувався в церкві і присутніми на ньому з дитиною були тільки хре- щені батьки (в Кумарах їх називали “нанашки”), які мали принести відріз матерії – крижму і гроші священику. Після цього відбувалося вдома святкування. Про обрядову їжу в розповідях респондентів не згадувалось. Запрошені – куми, рідні, знайомі – несли подарунки. Порівнюючи обрядовість, пов’язану з обідом на честь новонародженого, з зоною, скажімо, Середнього Подніпров’я, треба зазначити відсутність частини традиційних обря- дів, їх спрощення [5]. Постриження дитини відбувалося не раніше, ніж через рік. Існувало повір’я, що якщо це зроби- Марченко О.М. СІМЕЙНА ОБРЯДОВІСТЬ ПІВДЕННОГО ПОБУЖЬЯ: НОВІ ПОЛЬОВІ МАТЕРІАЛИ 2 ти раніше – у дитини болітиме голова. Робилося це, як і по всій Україні: спершу вистригали во- лосся на маківці у вигляді хреста, а потім – по всій голові, як у хлопчиків, так і у дівчаток. Острижене волосся не можна було викидати. Згідно з по- вір’ям, волосся підбиралося птахами для будівни- цтва гнізд, через що у дитини боліла голова. Ост- рижене волосся залишалося на пам’ять, або кида- лося у воду, чи засовувалося в солом’яну стріху. Особливі обряди очищення баби-повитухи і поро- діллі, пов’язані з водою, не згадувалися. Згідно з християнськими приписами, жінка, що народила, 40 днів “не чиста”. Після закінчення цього строку їй слід було отримати в церкві так зване благословіння – освячення або очисну моли- тву, за допомогою якої, вважалося, вона звільнить- ся від “нечистої сили”. Таке відвідання церкви називалося “вивід” або “молитва”. У весіллі росіян, українців та білорусів майже однакові складові частини найважливіших обря- дів, однаковий склад учасників. Особливістю укра- їнського весілля М. Сумцов вважав більш пишні обрядові церемонії [6]. Однак передвесільний, власне весільний і післявесільний цикли його ма- ють свої особливі ритуали, обряди і звичаї у різних етнографічних районах України. Немало своєрід- них рис є у весілля на Первомайщині. Цікавим є те, що навіть в умовах відносно невеликого району наявні багато варіантів певних обрядодій. Сватання відбувалося за допомогою двох- чотирьох старостів, які з молодим, взявши хліб, а іноді і горілку, йшли в дім обраниці, щоб отримати згоду на шлюб. Старостів запрошували в будинок і починали традиційну бесіду про “куницю – діви- цю”. Дівчина в цей час мала “піч колупати”. Всі опитувані були єдині в тому, що хоча дівчина і мала право голосу, в остаточному вирішенні пи- тання про шлюб головну роль мав батько. Якщо досягалася згода, то хліб, принесений старостами, розрізався, примовляючи: “Відрізалася скибка від хліба”. Староств дівчина перев`язувала рушника- ми (Мигія, Довга Пристань), молодому давалася хустка (Софіївка). У разі відмови хліб забирався назад, а старостам вручався кабак. Оглядини, на яких були присутні молоді, їх батьки, рідні і сусі- ди, згадуються тільки в Кумарях. Після того батьки остаточно домовлялися про весілля і посаг. У посаг входила так звана “скри- ня”, куди складалося те, що було зроблено влас- ними руками, або куплено на зароблені гроші, а крім того - подушки, перини, ковдра, одяг. Святкували весілля, звичайно, восени, після закінчення польових робіт, час весілля не повинен був співпадати з часом постів. На весілля запрошувала молода з дружками своїх гостей, а молодий з боярами – своїх. Існува- ло два варіанти: вони ходили з двома шишками (весільними невеликими паляницями), останньою запрошували хрещену матір і в неї лишали шишки ( Мигія, Синюхин Брід ), або шишки вручалися усім запрошуваним (Софіївка, Кумарі, Довга При- стань). В Софіївці запрошені давали гроші “на підкови”, в Кумарях дарували нареченій і жениху подарунки. Усе це відбувалося, звичайно, в суботу – перед весіллям. Ввечері дружки і бояри робили прощальний вечір. Дружки продавали боярам букетики, які виготовляли завчасно. Невід'ємною частиною весільного обряду був коровай. Його виготовлення супроводжувалось різними обрядами, які свідчили про те, що в дав- нину короваю надавалось певного ритуального значення. Пізніше це значення втратилося і коро- вай просто став символізувати достаток. Для весі- льного короваю використовувалися дріжджі до- машнього приготування: зібраний хміль варили і залишали бродити ( те, що отримували в результа- ті, називалося “парка” ), потім додавали кукуру- дзяну муку і чекали, поки вона висохне, після чого кришили. Продукти для виготовлення короваю приносили з собою запрошені жінки. Щодо них існували певні вимоги: це мали бути щасливі в шлюбі жінки, їх мала бути непарна кількість. Ко- ровай прикрашався голубками, джгутами, рослин- ним орнаментом з тіста, часом цукерками і квіта- ми. Знову ж таки існували певні відмінності. У Мигії в тісто клали монети, для старости пекли “борону”, а для хрещеного батька – “бочку”. Ко- ровай у Софіївці і Кумарях мав форму калача, але в першому випадку в середину вставляли прикра- шені стрічками дві пляшки вина – “бугая”, а в другому – дві весільні свічки. В усіх опитуваннях окрасою короваю називалося “дівування”: розлога гілляка, обкутана шматочками тіста, запечена, а потім, напередодні весілля, прикрашена дружками стрічками, паперовими квітами і цукерками. Віро- гідно, мова йде про місцевий варіант т.зв. гільця [7]. Перший день весілля проходив до полудня в молодої, а після обіду – в молодого. Зранку у день весілля жених з шаферами, старостами, сватами їхав по наречену. У ворота їх не пускали і вони співали: Пусти, свате, в хату, Тут нас не багато: чотири-п'ять всіх. А в нашого свата З верби, лози хата, Та боїться нас пустити, Щоб не розвалити. Ой, доки ми та й стоятимем, Сиру землю тай топтатимем Червоними чобітками. Дівчата – дружки співають: Де бояри забарилися, Чи на мосту провалилися? Чи у лузі сіно косили, Чи по хатах їсти просили? Батьки нареченої запрошують до світлиці. Молодий мусив викупати наречену у рідних сес- тер чи братів, в інших випадках – у дружок. Після цього батьки молодої благословляли молодих, мати обсипала їх житом, цукерками і грошима (монетами). Щоб життя було довге, солодке і бага- те. За радянських часів реєстрували шлюб, а потім йшли вінчатися до церкви. Після того також поси- пали молодих. Посипання супроводжувалось пі- сенними формулами: Посипаєм житом, щоб вам краще жити. Кидаємо мідні, щоб не були бідні. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 3 Посипаєм гроші, щоб були хороші. Посипаєм житом та житом, Щоб вам довго й гарно прожити. Кидаємо мідні, Щоб ви не були в нас бідні. Ще посипем гроші, Щоб були щасливі й хороші. Щодо семантики застосовуваних для посипан- ня речей: жита, грошей та цукерок, то загальним поясненням є: “Щоб жилося багато і солодко”. Однак, зерно, а також його відповідник – гроші (монети), є традиційними жертовними речами, в які вкладалося значення родючості і багатства [8]. Дорогу переливали водою, найчастіше хлопчаки, наречений повинен був давати їм гроші, а молоду переносив на руках. Ці своєрідні обряди: імітація викрадення нареченої, боротьба біля її хати, подо- лання перешкод на шляху, викуп за наречену – можливо є залишками давньої форми шлюбу [9]. Весільний поїзд прибуває, і молода дає хлібину батькам, примовляючи: Візьміть в мене хлібину Та візьміть мене за дитину. Заходять у дім. Староста запрошує за стіл. Хрещені батьки проводять молодих на “посад”, запалюють свічки. У Кумарях роль почесних ба- тьків виконували “нанашки”. Молодих саджали на кожух, вивернутий вов- ною назовні або на подушки. Пригощали гостей, слідкували за столом старости. В українському весіллі панував особливий дух веселощів. Відбу- вався своєрідний діалог. Свашки: Ой, на печі ведмідь лежить! Ой, на печі сушені груші! Брешете чортові душі, Щоб вам очі повилазили, Як ви за стіл позалазили. До дружок: Чого, дружки, не співаєте? Чи ви з редьки зуби маєте? Боїтеся заспівати, З редьки зуби поламати. Їм у відповідь: Одна свашка кудлата, А друга горбата, А інші гикають Та й нас чіпають. Свашки: Старша дружка маленька, Як жабка рябенька. По столу скакає, Боярів лякає. До шаферів співали: А наш шафер клятий До столу прип’ятий, Зубами цокоче, Ніби з’їсти хоче. Величезна кількість весільних пісень побутує і зараз. Поширений в українському фольклорі архе- тип матері займає особливе місце у весіллі. Саме до неї звертали найбільшу кількість пісень: “Жа- луй, жалуй, моя ненько”, “Вигрібай мати жар”, “Де б я не їхала”, ”Налетіли галки”. За останнім столом відбувалося дарування в Мигії і Синюхиному Бро- ді. Існував певний обряд “роздягання” нареченої. Сідав молодий, на коліна, йому клали подушку, на неї сідала молода. Знімаючи віночок, молодий виймав шпильки, цілуючи наречену. При цьому співали: Зробили ми діло, Яке ми хотіли: З хліба паляницю, З Галі – молодицю. Молодій наречений пов’язував хустку. Після цього вона танцювала з кожною з дружок, примі- ряючи їм фату. Зняті віночок і фату в Мигії клали в сито і віддавали свекрусі. Коли “дівування” від- давалось дружкам, вони співали: Прощай, прощай, подружечка, Бо ми вже йдемо. Та ми ж твоє дівування З собою беремо. Відповідь: Беріть, беріть, подружечки, Та не сваріться, Вийдіть на вулицю Та поділіться. Ці дійства символізували перехід молодої в інший статус, в іншу родину. Гілочки “дівування” можна було використовувати для дівочого воро- жіння “на жениха” – він мав наснитися вночі, коли покласти шматок “дівування” під подушку. Посаг відвозив додому молодого старший бо- ярин. Першу шлюбну ніч заведено було проводити не у батьків, а десь-інде. Зранку рідня нареченого перевіряла простирадла. Якщо дівчина була “не чесна”, в Кумарях співали відповідних пісень, в Софіївці на гілку пов’язували білу стрічку, в ін- шому разі – на зламану гілку прив’язували черво- ну стрічку. Другий день весілля проходив у молодого. Неодружені участі в ньому не брали. На місці молодих сідали батьки, а молоді прислуговували за столом. Якщо одружувалася остання дитина, то батьків катали в тачці до річки (або криниці), були ряджані. Батькам одягали вінки, зять ввечері зні- мав вінок з тестя, а дочка – з мами. У більшості сіл подарунки дарували на другий день. Деякі весілля відбувалися три дні, і тоді дарували “на сито і на корито”, без подарунка молодим у двір нікого не пускали. Респонденти відзначали, що заборон на одру- ження з представниками інших етносів не існува- ло, були тільки обмеження по конфесійному прин- ципу, тобто “з людьми іншої віри, не христия- нами”. Тож на відміну від ситуації, яка склалася, скажімо, на Слобожанщині, де росіяни і українці намагалися формувати моноетнічні сім’ї [10], для Первомайщини це не характерно. В українському весіллі присутня велика кіль- кість обрядодій та зразків поетичного фольклору. І хоча в регіоні Первомайщини відбулося деяке спрощення обрядодій, наприклад, передвесільного циклу, вони зберегли стародавні традиції, що фор- мувалися протягом століть. І досі є люди, які зби- Марченко О.М. СІМЕЙНА ОБРЯДОВІСТЬ ПІВДЕННОГО ПОБУЖЬЯ: НОВІ ПОЛЬОВІ МАТЕРІАЛИ 4 рають і зберігають матеріали народних традицій і фольклору. Переважну частину зразків весільного поетичного фольклору надала експедиції Ройбул В.І. – керівник ансамблю “Червона калина”, яка зібрала свого часу велику кількість фольклорних матеріалів. Щодо похоронно-поминальної обрядовості, то вона в регіоні Первомайщини характеризується більшою інваріантністю, ніж весільна. Традиція передбачала обов’язкове запрошення до помираючого священика. Взагалі ж, поховальна і поминальна обрядовість включає в себе як вели- ку кількість християнських, так і язичницьких елементів. У домі покійного завішуються тканиною всі дзеркала. Відчиняють двері і ворота, на яких зав’язують білий рушник або хустку. На стіл у головах померлого ставиться стакан з пшеницею, в яку поміщають запалену свічку. Труну розміща- ють так, щоб ноги померлого були ближче до две- рей. Звичайно, ховають на третій день по смерті, і покійник мусить обов’язково “переночувати” одну ніч вдома. Увесь цей час хтось мусить постійно перебувати поряд з тілом. Обмивання і одягання здійснюють найчастіше досвідчені, немолоді жін- ки, з якими розраховуються грошима, чи іншим за домовленістю. В регіоні Первомайщини загальним є вдягання покійників у святковий одяг. В разі, якщо помирає незаміжня дівчина, її одягають у весільний одяг, хлопець – прикріпляють весільний букет. Присутні і інші елементи весільної обрядо- вості, про що буде сказано нижче. Готувати яму повинні були тільки зовсім сто- ронні люди. Самогубців ховали поза цвинтарем, і священик їх не відспівував. У день похорону поп- рощатися з покійним приходили рідні, близькі і знайомі. Вони приносили з собою квіти (сс. Кума- рі, Полтавка, Первомайськ, Довга Пристань), цу- керки, печиво, гроші (сс. Софіївка, Кумарі, Си- нюхин Брід). Респонденти розповідають, що в труну клали рушник, мило, гребінь, хусточку, хрестик (с. Софіївка), солодощі (с. Синюхин Брід), квіти, але тільки засушені чи штучні (с. Довга Пристань). Під час прощання з померлим і виносу тіла жінки співають повні туги і суму пісні. На- приклад: Ой Боже, ой Боже, З високого неба услиши молитву мою. Візьми мою душу до світлого раю, А тіло – в сирую землю... Відбуваються голосіння, звернені до померло- го, що відображають тугу за ним живих. Під час виносу труни з помешкання потрібно три рази опустити її на поріг. Після виносу труни намага- ються скоріше зачинити двері. В Полтавці на поріг стелять “пілку”, переносять через неї труну і так повторюють 9 разів, зупиняючись на перехрестях. Зупинки на перехрестях є загальнообов’язковими. До речі, в тій же Полтавці 12 чоловік копають яму, 12 – несуть труну. Якщо покійниця не була одру- жена, то труну і віко несуть парубки, що повторює елементи весільного обряду. Несли також хрест, вінки. Священик служив над могилою, а після того, як рідні, сусіди попрощаються з покійним, кинуть на опущену в яму труну по жменьці землі і могилу засиплють землею, “запечатує” могилу (по кутках насипу прокреслюються хрести). Можливе пояснення цьому ритуалу випливає з віри в існу- вання душі, і щоб не виходила вона з могили і не турбувала живих, могилу “запечатують” [11]. Так само, як описаний раніше звичай лишати відкри- тими двері і ворота, – полегшував “вихід” душі та ін. При поверненні з кладовища всі учасники по- ховальної процесії мають обов’язково помити руки, а потім відбувається “обід”. Не можна від- мовити старцям, які приходять на цей обід, їх та- кож запрошують до столу. Спершу треба покуш- тувати ритуальної страви – колива, яке готується з солодкої вареної пшениці (зараз рису) з цукерка- ми. Потім споживався борщ та ін., що готувалося задля “обіду”. Відбувався він тихо, з сумом. По- минки проходили через 9, 40 днів, півроку і рік. Найближчі родичі мусили бути в траурі. Тради- ційним є шанобливе ставлення до померлих роди- чів: їх згадували на Різдво, Великдень, несли обід на могилу під час Проводів (через тиждень після Великодня), доглядали за могилами. Таким чином, сімейні обряди Первомайщини мають в своїй основі загальноукраїнські риси, однак відрізняються деякою різноманітністю. Це, безумовно, є результатом заселення даної місцево- сті вихідцями з різних регіонів, передусім України, представниками різних етносів. Такі умови ство- рили своєрідні риси духовного життя населення Первомайського району. Обряди, звичаї та свята зберігаються в народній пам'яті та, хоча й у спро- щеному вигляді, побутують досі. Література 1. Гаврилюк Н.К. Картографирование явлений духовной культуры: По материалам родильной обрядности украинцев. - К., 1981. - 279 с. 2. Токарев С.А. О культурной общности восточно- славянских народов // СЭ. - 1954. - № 2. - С. 27. 3. Чубинский П.П. Труды этнографическо- статистической экспедиции в западно-русский край. - Т. IV. - СПб. - 187. - С. 8. 4. Гаврилюк Н.К. Зазнач. Праця. - К., 1981. - С.78. 5. Там же. - С. 162. 6. Сумцов М. Религиозно-мифическое значение малорусской свадьбы // Культурные пережива- ния. - К., 1883. - С. 11. 7. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українсь- кого народу. - К., 1966. - С. 76. 8. Там же. - С. 65. 9. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представле- ниях восточных славян. - Л., 1986. - С. 66. 10. Чорнобай Ю.Л. Свята, обряди та звичаї Сло- божан в ХІХ – на початку ХХ ст. // Древние культуры и цивилизации Восточной Европы: Материалы 3-ей международной археологиче- ской конференции студентов и молодых ученых. - Одесса., 1995. - С. 110. 11. Никольский Н.М. История русской церкви. - 3- е изд. - М., 1983. - С. 30.

Сімейна обрядовість Південного Побужя: нові польові матеріали

Institution

Ähnliche Einträge