Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні

Історичний досвід кожного народу унікальний та неповторний, а тому визначає різні проблеми щодо організації його життєдіяльності. Проте, констатуючи факт відмінностей у проблемах буття та розвитку різних націй, все ж, здійснюючи аналіз будь-яких проблем національного життя, необхідно виходити з того...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2001
Автори:	Швецова, А.В., Шамрай, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2001
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89791
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні / В.В. Шамрай, А.В. Швецова // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 20. — С. 182-185. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-89791
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-897912015-12-21T03:04:42Z Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні Швецова, А.В. Шамрай, В.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Історичний досвід кожного народу унікальний та неповторний, а тому визначає різні проблеми щодо організації його життєдіяльності. Проте, констатуючи факт відмінностей у проблемах буття та розвитку різних націй, все ж, здійснюючи аналіз будь-яких проблем національного життя, необхідно виходити з того, що нація – це достатньо визначена категорія, яка має загальнолюдське значення і є важливим теоретико-методологічним знаряддям осмислення відповідних проблем життя людей. Тобто, незважаючи на унікальний національний життєвий досвід, світогляд, пріоритети і т. ін., національне життя та національна культура з необхідністю повинні виробити певну систему координат, яка б забезпечила можливість розвитку нації серед інших націй як повноцінного суб’єкта історичної дії і яка б відображала головні принципи національного розвитку як такого. 2001 Article Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні / В.В. Шамрай, А.В. Швецова // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 20. — С. 182-185. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89791 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Швецова, А.В. Шамрай, В.В. Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні Культура народов Причерноморья
description	Історичний досвід кожного народу унікальний та неповторний, а тому визначає різні проблеми щодо організації його життєдіяльності. Проте, констатуючи факт відмінностей у проблемах буття та розвитку різних націй, все ж, здійснюючи аналіз будь-яких проблем національного життя, необхідно виходити з того, що нація – це достатньо визначена категорія, яка має загальнолюдське значення і є важливим теоретико-методологічним знаряддям осмислення відповідних проблем життя людей. Тобто, незважаючи на унікальний національний життєвий досвід, світогляд, пріоритети і т. ін., національне життя та національна культура з необхідністю повинні виробити певну систему координат, яка б забезпечила можливість розвитку нації серед інших націй як повноцінного суб’єкта історичної дії і яка б відображала головні принципи національного розвитку як такого.
format	Article
author	Швецова, А.В. Шамрай, В.В.
author_facet	Швецова, А.В. Шамрай, В.В.
author_sort	Швецова, А.В.
title	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні
title_short	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні
title_full	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні
title_fullStr	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні
title_full_unstemmed	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні
title_sort	ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в україні
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2001
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89791
citation_txt	Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні / В.В. Шамрай, А.В. Швецова // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 20. — С. 182-185. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT švecovaav ídeânacíítaproblemirozvitkunacíonalʹnoíosvítivukraíní AT šamrajvv ídeânacíítaproblemirozvitkunacíonalʹnoíosvítivukraíní
first_indexed	2025-07-06T17:46:39Z
last_indexed	2025-07-06T17:46:39Z
_version_	1836920602332495872
fulltext	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОВСКИЕ НАКИ 1 Швецова А.В. Шамрай В.В. ІДЕЯ НАЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ Історичний досвід кожного народу унікальний та неповторний, а тому визначає різні проблеми щодо організації його життєдіяльності. Проте, констатуючи факт відмінностей у проблемах буття та розвитку різних націй, все ж, здійснюючи аналіз будь-яких проблем національного життя, необхід- но виходити з того, що нація – це достатньо визна- чена категорія, яка має загальнолюдське значення і є важливим теоретико-методологічним знаряддям осмислення відповідних проблем життя людей. Тобто, незважаючи на унікальний національний життєвий досвід, світогляд, пріоритети і т. ін., на- ціональне життя та національна культура з необ- хідністю повинні виробити певну систему коорди- нат, яка б забезпечила можливість розвитку нації серед інших націй як повноцінного суб’єкта істо- ричної дії і яка б відображала головні принципи національного розвитку як такого. У ролі такої системи координат виступає, зок- рема, система національних культурних цінностей, яка згуртовує націю та визначає головні пріорите- ти її розвитку. Відносно особистісного існування, система національних культурних цінностей, ви- ступає як той світ значень, завдяки якому відбува- ється залучення особи до світу “горнього”, до того важливого й вічного, що забезпечує її самореаліза- цію як представника всього людства. Саме завдяки системі національних культурних цінностей люд- ське повсякденне існування виходить за межі того, що є вигідним чи зручним для окремої людини+ і спрямовується до проблем загальнонаціонального та загальнолюдського добра, блага, істини, краси, справедливості, щастя. Саме завдяки цій системі цінностей, а точніше завдяки їх сприйняттю чи несприйняттю, людина визначає сенс свого влас- ного життя – чи буде це окремішне, партикулярне існування, чи то активне, цілеспрямоване відно- шення до життєвих та загальнонаціональних про- блем на основі свідомого поєднання власної долі з долею нації та Батьківщини. Особливе місце у реалізації комплексу націо- нальних культурних цінностей посідає організація освіти в країні. Зазначимо, що система освіти має аж ніяк не зовнішній зв’язок з процесом націона- льного самовизначення і розвитку. Адже саме освіта є тим суспільним інститутом, завдяки якому особистість цілеспрямовано інтегрується у світ національної культури, засвоюючи певну систему цінностей, дій, світоглядних настанов. Відтак, ви- никає питання: на які цінності має орієнтуватися система національної освіти взагалі і система наці- ональної освіти України зокрема, аби забезпечу- вати повноцінний національний розвиток. У розв’язанні цього питання можна спостері- гати типову настанову, котру доречно назвати «ди- тячою хворобою національної емансипації». Ціл- ком природно, коли народ, котрий здобув політич- ну незалежність і можливість самостійного розви- тку, ревно ставиться до традиційних цінностей власної культури, відновлює чинники своєї етніч- ної самобутності, розвиває свою версію історич- них подій тощо. Однак необхідно зрозуміти, що із здобуттям можливості вільного самовизначення народ лише розпочинає процес утворення власної нації у точному сенсі слова – у тому самому сенсі, який визначається змістом розвитку європейських націй останніх двох століть. Коротко кажучи, слід повсякчас враховувати, що національне життя є історично недавнім винаходом західної цивілізації і аж ніяк не може розглядатися як проста, майже природна даність. Феномен нації не може бути визначений суто статичним чином, шляхом простого перерахування певних рис, які характеризують націю як специфі- чну спільноту людей. Нація є культурно- історичним феноменом. Вона виникає і конститу- юється у самовизначенні людських індивідів. Тому саме через аналіз головних рис цього самовизна- чення створюється можливість розуміння суті на- ціонального буття, а у зв’язку з цим – і розуміння тих головних цінностей, на які має бути зорієнто- вана система національної освіти. Важливою методологічною настановою розу- міння специфіки нації як соціально-історичного суб’єкта є її суттєва відмінність від народу чи ет- носу. Досить часто націю визначають як соціаль- но-етнічну спільноту, акцентуючи увагу при цьому на останньому, етнічному чиннику. Вірно, що на- ція має свою природну передумову у певному ет- нічному житті, у відповідному історико- культурному надбанні, без якого вона не може від- бутися. Але ніяк не можна ототожнювати націю з етносом чи народом, бо нація як феномен з’являється не в контексті етнічного життя, а за- вдяки цивілізаційному вибору на користь тих соці- альних чинників, завдяки яким і з’явилися нації в історії людства, – громадянського суспільства; правової держави; економіки, що заснована на приватній власності та вільному підприємництві; демократії; самоцінної та самоврядної особистості; національної культури, яка орієнтована на загаль- нолюдські, демократичні цінності. Аксіомою є те, що немає нації без демократії та громадянського суспільства так само, як і останніх без нації. Ці феномени суттєво пов’язані і визначають один одного у будь-якому аспекті на- ціонального життя. Це положення, яке сприйма- ється як самоочевидне більшістю представників тих націй, де існує розвинуте національне буття, потребує певних цілеспрямованих зусиль для уко- рінення в українській національній самосвідомості. Саме вирішення цього питання й повинно бути покладене в основу національної освіти України, що є необхідним для забезпечення майбутнього української нації. Система національної освіти має бути спрямована, насамперед, на формування пев- Швецова А.В. Шамрай В.В. ІДЕЯ НАЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 2 них настанов та цінностей особистості, і в той же час – спиратися на засадничі цінності національно- го буття та розвитку. Тому відношення особистості та нації є однією з найсуттєвіших практичних та теоретичних проблем, що можуть вирішитися тільки через з’ясування того, як і які національні цінності повинні визначати життєдіяльність особи- стості. Насамперед, відзначимо важливий методоло- гічний принцип: до нації людина залучається не завдяки етнічному походженню чи належності до відповідної етнічної (народної) культури. Етнічна визначеність особи обумовлена природним чином: етнічною належністю батьків, особливостями без- посереднього етнічного життя і т. ін. Тобто, етніч- на визначеність людини – це певною мірою випад- ковість, яка практично мало залежить від її особи- стих зусиль чи особистого вибору. Інша ситуація із належністю людини до нації: в основі національ- ного визначення людини знаходиться особистіс- ний, свідомий, вільний вибір людини себе самої як представника відповідної нації. Національне життя відбувається через національну самоідентифікацію особистості, через її свідоме самовіднесення до певної нації, через поєднання своєї власної долі, власного життя з долею та життям нації. Нація виникає та існує силою свідомого само- визначення особистостей. Тому активізація особи- стісного чинника у національному житті, зокрема, – формування настанов молоді України на активне “втручання” у процеси національного розвитку, на формування відповідної власної життєвої позиції відносно майбуття української нації є актуальною проблемою сучасної освітньої політики України. Виходячи з об’єктивних чинників розвитку нації у власному сенсі цього поняття, можна сфор- мувати головні цінності, на які мають бути зорієн- товані освітні програми. Насамперед, це цінності демократичного правового суспільства – гідність та самоцінність людської особистості як представ- ника тієї нації, що стверджує своє буття серед ін- ших націй як рівноправний історичний суб’єкт; особистісне національне самовизначення як перед- умова національного життя; громадянські права та свободи особистості, її доступ до матеріальних та духовних цінностей суспільства; толерантність, але не в традиційному розумінні – як терпимість до чужих вірувань та поведінки, а як безумовне ви- знання іншого буття як самоцінного та самодоста- тнього; відповідальність особистості за життя та майбуття нації тощо. Крім того, у формуванні національного освіт- нього процесу слід враховувати й такий суттєвий фактор, як історична необхідність залучення до національного життя всіх людей країни, незалежно від їхнього етнічного походження. Як правило, нація має свій виток і свого творця у певному на- роді (що відображено, зокрема, у понятті “титуль- ний народ”). Та, разом з тим, коли народ стає наці- єю, він стає відповідальним не лише за власну до- лю, але й за долю всіх людей, що мешкають на відповідній території, у відповідній країні. Обґрун- тування цієї відповідальності також є важливим аспектом національної освіти. Україна може вирі- шити проблеми національного розвитку та націо- нальної єдності лише тоді, коли визначення “укра- їнець” стане символом гідного життя, дійсно демо- кратичного суспільства, правової держави. З цим пов’язаний ще один суттєвий момент національного розвитку: нація стверджує себе у всесвітній історії, у загальнолюдському просторі, серед інших націй як рівноправний історичний суб’єкт. Тому національні цінності повинні коре- лювати з цінностями загальнолюдськими, а не протиставлятися їм. Сенс національного буття по- лягає, насамперед, не у ревнісному плеканні своєї етнокультурної виключності та особливості, а у використанні плідних імпульсів культурної само- бутності у формуванні загальнонаціональної волі до повноцінної участі у житті людства, до визна- чення у обширі світової історії. Тому важливим аспектом розвитку національного освітнього про- цесу має бути орієнтація молоді на оволодіння всім багатством загальнолюдської культури з ме- тою використання її досягнень для розвитку влас- ної. Втіленням цієї орієнтації не може бути абстра- ктний заклик. Існує розвинена й усталена форма орієнтації свідомості на загальнолюдські цінності, котра виникла і відпрацьована у західній культур- ній традиції. Це – гуманітарна освіта і гуманітарна культура у точному сенсі слова. Саме «гуманітар- ність» покликана стати визначальним вектором розвитку національної освіти в Україні як такої, що відповідає історичним цілям української нації. Її аж ніяк не може замінити досить штучним, а часом просто шкідливим для розвитку нації пле- канням специфічно етнічної «самобутності». Є досить закономірним, коли процес націона- льного відродження звертається передусім до тра- диційних культурних цінностей – мови, звичаїв, історичної пам’яті, значущих постатей минулого, особливе місце серед яких слушно займають герої національного визволення. Це зрозуміла контрреа- кція на придушення цих цінностей за доби націо- нального гноблення. Однак зупинятися на цій реа- кції і обмежуватися нею – означає прямувати не у майбутнє, а в минуле. Перед нацією, яка отримала, завдяки політичній незалежності, принципово ін- ший обшир самовизначення серед інших націй світу, постає абсолютно інша відповідальність і перспектива. Тому саме для забезпечення розвитку української нації система національної освіти в Україні повинна бути зорієнтована не на міфологі- зовану постать «українця», а на людину сучасної цивілізації. Вирішити саме це завдання й поклика- на гуманітарна складова системи національної освіти. Останнє твердження може здатися досить див- ним і дискусійним. Адже «сучасність» асоціюється передусім з навичками володіння сучасними кому- нікаціями – комп’ютерною технікою, англійською мовою тощо. Звичайно, ці елементи не можна не- дооцінювати і необхідність оволодіння ними є са- мо собою зрозумілим. Але головна проблема, з якою зіштовхується українська система освіти – це Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОВСКИЕ НАКИ 3 стан “пост т от аліт арної людини”, яка є, втіленою в людській особі, спадщиною панування тоталіта- рного ладу і – ще ширше – кількасотлітньої зніче- вленої історії. Система освіти покликана дати люд- ській особі нову сист ему особист існих координат , розгорнути перед нею нові форми самовизначення, надати їй досі незнаних якостей рішучості, впевне- ності і гідності. Ця “людино-спрямованість” сис- теми освіти якраз і репрезентується її гуманітар- ним виміром. Слід зрозуміти, що «гуманітарність» системи освіти в Україні аж ніяк не дорівнює комплексу «гуманітарних наук». Вона вказує на універсальне освітнє і загальнокультурне завдання – перетво- рення української людини у відповідності до вимог сучасної цивілізації. А це потребує вироблення якісно нової стратегії освіти, яка б базувалася на принципово новій концепції гуманітарія та гумані- тарної праці. Справа в тому, що до цього часу у нас, у нашій культурі взагалі, нема гуманітарія як такого та гуманітарної справи як такої. Адже гума- нітарна справа – це не лише окремий фах. Не буде перебільшенням сказати, що вона – форма надбан- ня людиною духовної свободи. Як така, вона утво- рює автономне існування, свій особливий світ: зі своїми нормами, цінностями, звичками, традиція- ми. Відсутність такої автономної сфери культури створює головну перепону на шляху гуманітарної освіти, а разом з тим – на шляху надбання націона- льним життям виміру «гуманітарності». Донедавна в Україні існували так звані «суспі- льні науки», і єдиною людиною у культурі, що якось «притикалась» до гуманітарної справи був «суспільствознавець». Але ця постать не має май- же нічого спільного зі справжнім гуманітарієм. Адже гуманітарій як такий – це специфічно євро- пейське явище, вироблене європейською культу- рою та цивілізацією. Він потребує відповідної орі- єнтації свідомості, пройнятості особливими наста- новами, які обумовлюють не лише засіб розуміння, але й певний смак у всьому, певне коло цінностей й, нарешті, певний уклад життя. Він є носієм у ку- льтурі того самого духу, що більший та сильніший за обставини буття. Це треба добре розуміти та з цього виходити, беручись у наших умовах за гума- нітарну освіту. Якщо, як в нас часто трапляється, станеться лише “перелицювання” слів, і минулі суспільні науки відтепер зватимуться гуманітар- ними, ніяких змін у нашій культурі не станеться. Зміниться лише ідеологія, та й годі. Який же сенс має гуманітарна освіта? Тради- ційно вона визначається за предметним принципом – тобто розуміється як засвоєння кола наук, що мають своїм предметом людину (на відміну від природничих, предметом яких є природа). Але таке розуміння має щонайменше дві серйозні вади. По-перше, воно підпорядковує структуру світу системі класифікації наук і, таким чином, спрямо- вує процес освіти виключно на засвоєння досвіду науки. Але, попри всю значущість науки для люд- ської свідомості і буття у сучасному світі, не мож- на ототожнювати з науковим знанням весь досвід людської культури, на засвоєння якого й спрямо- вується освітній процес. По-друге, людину немож- ливо визначити лише як предмет у колі інших пре- дметів. Людина для самої себе становить універса- льний момент буття, і саме це визначає сенс гума- нітарної освіти. Розглянемо цю обставину доклад- ніше. Діяльність людини різноманітна. Ми знаємо, що існують багато тисяч професій, безліч занять та сфер діяльності. І кожна сфера людської діяльності обумовлює свій різновид освіти. Бо ж освіта, по суті, є становленням людини у певній якості, яка потребується життям і яка повинна бути властива людині. Але серед усіх різноманітних предметів, що ними зайнята людина, серед усіх сфер діяльно- сті є ще один дуже істотний момент. Серед усього і поруч з усім людина має справу із собою самою. Людина як справа для самої себе і становить грунт, основу гуманітарності як такої. Гуманітарна освіта зростає, таким чином, з універсальної особливості людського буття, а саме з того, що у своєму бутті людина постійно має справу з собою. Вона сама становить найважливіший елемент та чинник влас- ної дії і будь-якої дії у світі людини взагалі. Яким чином? Перш за все, через цілепокладання – вона є сенс та ціль власних дій. По-друге, через себе як суб'єкта діяльності, який здійснює її, й відповідно до своїх властивостей винаходить відповідні засо- би. По-третє, стаючи раз у раз предметом для са- мої себе (у історії, літературі, релігії і т. ін.). Гуманізація, або гуманітарність – це присут- ність у самовизначенні людини ідеї самої людини. У якій би сфері дія не відбувалася, вона опосеред- кується феноменом людини. Це означає, по-перше, ствердження кожної людини як самостійного бут- тя. Тобто, кожна людина сама висуває питання свого життя і сама дає відповіді на них. Наочним прикладом може слугувати феномен дитячих пи- тань як засобу поставити світ під запитання (тобто виділитися з нього), і разом з тим, пережити розма- їття світу (зробити його своїм досвідом буття). Протилежність: підпорядкованість соціальним ме- ханізмам і ототожнення людини зі світом. По- друге, гуманітарність є самовизначенням людини у краєвиді людської сутності, яку втілює перш за все людська культура та життєвий світ. Завдання гуманітарної освіти не в тому, щоб дати певну суму знань чи, так би мовити, «натаска- ти» на певну діяльність. Завдання полягає у тому, щоб сформувати у особистості перш за все здіб- ність до самостійного мислення, до вирішення будь-яких проблем, що можуть бути переведені у інтелектуальну площину. Головна мета гуманітар- ної освіти – створення первинних фундаменталь- них вмінь та навичок: слухати, промовляти, «ви- ражати» певний сенс, доводити свою думку та ін- ше. Молодій людині треба перш за все поставити якісно мову, мислення, руку (мається на увазі пи- сьмо), культуру праці та смак. І лише на цьому тлі повинно відбуватися засвоєння необхідних знань та становлення фахових вмінь. (Втім, питання структури та організації гуманітарної освіти стано- Швецова А.В. Шамрай В.В. ІДЕЯ НАЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 4 вить окрему складну проблему, яка потребує спе- ціального розгляду). Але й знання це повинно формуватися не за принципом «про все потроху», а на засадах конце- нтрації уваги та сприйняття на найважливіших змі- стовних пунктах кожної дисципліни. Є такі змісти у будь-якій дисципліні, усвідомлення та володіння якими дає не лише знання того, що усвідомили, але й розуміння сенсу всієї дисципліни, її логіки. Тобто, головне – не голе знання, а саме розуміння – чи то історичного процесу, чи то розвитку філо- софської думки, чи то логіки віри й таке інше. Ко- ли таке первинне розуміння є, подальше засвоєння конкретного матеріалу здійснюється впевнено та ефективно. Тому головна мета освітніх зусиль сьо- годні – ввести людину до європейської гуманітар- ної культури, зробити її “своєю людиною” у гума- нітарному середовищі, і перш за все зробити бли- зькими та “своїми” європейські культурні цінності та вміння. Обмежені рамки статті не дозволяють розгор- нути бодай головні принципи та підходи можливої концепції гуманітарної освіти. Тому наостанку підкреслимо лише одне: якщо ми бажаємо, щоб те покоління, що йде за нами та наслідує нас, було готове до тих завдань та проблем, що висуне час, і перш за все було готове жити у цивілізованому суспільстві, нам потрібна якісна гуманітарна осві- та. Без середовища гуманітарно освічених людей, без прошарку справжніх гуманітаріїв Україна не зможе стати повноцінною часткою європейської цивілізації. Бо гуманітарна свідомість – це не лише певна спеціалізація інтелектуальних зусиль чи то певне коло наук та фахів. Це невід'ємна частка єв- ропейської культури як такої – те, без чого не мо- жуть існувати у суспільстві ані європейські ціннос- ті, ані, загалом, європейські виміри життя. І без засвоєння європейської гуманітарної культури годі сподіватися увійти до складу європейської цивілі- зації. А без причетності до Європи у України вза- галі немає майбутнього.

Ідея нації та проблеми розвитку національної освіти в Україні

Репозитарії

Схожі ресурси