Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2005
|
| Назва видання: | Козацька спадщина |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/90654 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством / І.Л. Синяк // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 94-100. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-90654 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-906542015-12-31T03:02:03Z Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством Синяк, І.Л. Статті 2005 Article Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством / І.Л. Синяк // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 94-100. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. XXXX-0123 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/90654 uk Козацька спадщина Інституту історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Синяк, І.Л. Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством Козацька спадщина |
| format |
Article |
| author |
Синяк, І.Л. |
| author_facet |
Синяк, І.Л. |
| author_sort |
Синяк, І.Л. |
| title |
Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством |
| title_short |
Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством |
| title_full |
Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством |
| title_fullStr |
Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством |
| title_full_unstemmed |
Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством |
| title_sort |
документообіг коша нової запорозької січі з кримським ханством |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/90654 |
| citation_txt |
Документообіг Коша Нової Запорозької Січі з Кримським ханством / І.Л. Синяк // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 94-100. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Козацька спадщина |
| work_keys_str_mv |
AT sinâkíl dokumentoobígkošanovoízaporozʹkoísíčízkrimsʹkimhanstvom |
| first_indexed |
2025-07-06T18:50:42Z |
| last_indexed |
2025-07-06T18:50:42Z |
| _version_ |
1836924632039424000 |
| fulltext |
І. Л. Синяк
ДОКУМЕНТООБІГ КОША НОВОЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
3 КРИМСЬКИМ ХАНСТВОМ
Проблематика документального обігу останнього Коша Запорозького з Кримським ханатом не знайшла
відображення в українській історичній науці. По суті даної тематики в своїх працях торкаються С.Андрєєва,
А.Андрієвський, Л Львов, П.Чернишенко, О.Рябінін-Скляревський та Г.Шпитальов. Значна частина даних авторів
звертають увагу на втручання київської губернської канцелярії та київського генерал-губернатора в списування
Запорожжя з Кримом: П.Чернишенко - на поради генерал-губернатора як відписувати татарам, що зазіхали на землі
запорожців [27]; ЛЛьвов - на; обмеженні в листуванні з ханатом [12]; С. Андреева - в проханні дозволу в київській
губернській канцелярії на переписку з південним сусідом, документальних зносин паланок з даним суб’єктом [1.2.4].
Г.Шпитальов звертає увагу на пересилку вхідної документації з Криму козаками одному з головнокомандуючих
російської армії на час війни 1736-1739 рр. фельдмаршалу Бургарду Мініху [28]. А.Андрієвський наголошує на
надсиланні запорожцями вхідної документації з ханату київському генерал-губернатору за власним бажанням [6].
О.Рябінін-Сляревський відмічає самостійні документальні зносини Коша з ханом та каймаканами на середину 50-х - 60-х рр.
[14]. Проте особливості документообігу з Портою по переході під російську протекцію, різновиди документації, що
мали місце в зносинах Січі з Кримом, залишаються недослідженими.
Перехід Коша під протекцію російського уряду не ліквідував остаточних діловодних зносин з колишнім
сюзереном. Як свідчать справи Архіву Коша Нової Запорозької Січі (АКНЗС) Запорожжя продовжувало активно
зноситися з Кримським ханатом. Вузькість за 1734-1755 рр. джерельної бази не дозволяє в повній мірі відтворити
особливості документообіг між Кримом та Кошем. Одним з небагатьох свідчень, що проливає світло на особливості
такого документообігу є лист кримського хана Каплан Гірея до Коша на травень 1734 р. з пропозицією й надалі
залишитися під протекцією Криму [9; 68-70], та лист-відповідь запорожців за 8 травня з відмовою залишитися
під владою останнього [9; 70-75].
Є підстави припускати, що в середині 30-х рр. списування кримських чиновників та кошової старшини
було надзвичайно активне. Зокрема, у зазначеному вище листі Каплан Гірея згадується про пересилку листа Кошем
братові хана: “...Листь вашь прислалисте до брата моего Орбея...” [9; 68].
Вів Кіш переписку і з Пилипом Орликом. 23 квітня 1734 р. датований лист Орлика з проханням переглянути
своє рішення стосовно повернення запорожців у російське підданство [9; 55-64]. У відповідь Кіш листом за травень
1734 р. повідомляв Орлику про свою відмову залишитися під владою Криму [9; 64-68]. Є свідчення про направлення
Кошем київському генерал-губернаторові двох нерозпакованих листів П.Орлика [9; 76].
Як зазначав П.Чернишенко, київський генерал-губернатор безпосередньо втручався в документообіг Коша
з Кримом, даючи поради як відповідати на зазіхання татар на землі, на яких селилися запорожці [27; 407]. Однак
в джерелах таких даних не знаходимо: Натомість неабияку цікавість у цьому плані викликає лист київського
генерал-губернатора Й.Вейсбаха на Січ від 22 червня 1734 р. де вказано, що ним було отримано із Запорожжя
“.. .вашего благородия писмо...” разом . .со вложенными писмами писанными к вашему благородию и ко всему
Низовому Запорожскому Войску - одно возмутиггелное и прелистное от изминника и зломышлинника Орлика,
другое от хана крымского, с которого и перевод и дви копии с ответствованным к помянутому изминнику Орлику
и к хану писем... получено.. [ 9 ; 74]. Крім цього Вейзбах наказує запорожцям: . *И ежели и впред от реченного
изминника или от хана крымскаго таковы жь возмутительные или б и о другом чимь писма к вашему благородию
им или присланы быть, то потому ж без удержания по прежнему моему писменному обявлинию изволить ко мни
прислать с нарочными. А присланных до получения на ти от меня писма отвиту удерживать при Коше...” [9; 74].
Такі дані вказують на той факт, що київський генерал-губернатор намагався поставити під свій контроль
документальні зносини кошової старшини з Кримом, що мало відбитися в надсиланні Кошем документації до
Києва та у виконанні розпоряджень Вейзбаха.
Останній, як звернув увагу ще ЛЛьвов, робив спроби взагалі унеможливлювати переписку між Січчю та
Кримом [12; 26-27]. Доказова база ЛЛьвова невідома, але його тезу підтверджує лист Вейзбаха на Січ від 11
серпня 1754 р. У цьому листі генерал-губернатор також відзначав, що “... хану крымскому, чтоб он болие впред до
вас не интересовался, от меня писано будетъ...” [9; 76]. Однак досягти свого Вейзбаху не вдалося. Та й надалі
спроби з боку Києва не припиняються геть до кінця 50-х рр.
Окрім цього, на початку 1739 р. П.Орлик через своїх агентів намагався відновити переписку із Січчю.
Проте листи Орлика до свого агента в Польщі Сави Чаленка були перехоплені росіянами. З огляду на це, граф
фельдмаршал Мініх в ордерах до кошового отамана Якова Тукала обіцяв винагороду за передачу листів Орлика,
якщо такі будуть надходити на Січ. 4 травня 1739 р. Я.Тукало заарештував щойно прибулого від Чаленка до
Запорожжя козака Федора Легаря, при якому був лист Орлика до запорожців. Того ж дня кошовий отаман, не
читаючи листа, відіслав його разом із заарештованим Легарем до Мініха [28; 162]. Цитуючи листа фельдмаршала
до імператриці, Г.Шпитальов відзначає, що даним кроком козацтво лише засвідчило свою вірність російському
94
урядові: . .И понеже от запорожских козаков уже дважды таковыя верность учинена, то потому, всемилостивейшая
государыня крепко уповаю, что оные запорожские козаки в своей верности к вашему императорскому величеству
непоколибимо пребывают...” [28; 162].
Спостереження Г.Шпитальова про пересилку запорожцями нерозпакованої кримської кореспонденції під
час військових дій, зустрічаємо і в пізніші часи, однак не на адресу російського командування, а до київської
губернської канцелярії. На початок російсько-турецької війни припадає реляція київського генерал-губернатора
за 1 грудня 1768 р., де вказуються факти відправки запакованих листів хана Крим Гірея запорожцями до Києва,
що мало засвідчити вірність козацтва російському присталу: “.. .Ваше императорское величество изъ оныхь между
онымь всемилостивейше усмотреть изволите ухищренное покушение новаго хана Крымъ Гирея къ переклонению
на свою сторону кошевого атамана со всимъ Запорожскимь Войскомъ, равно какъ похвальный поступокъ кошевого
присылкою полученыхъ писемъ ко мни не роспечатавъ ни одного...” [8; 45].
Апогеєм втручання київської губернської канцелярії та генерал-губернатора була заборона самостійних
документальних зносин Коша з Кримом. Як з’ясувала С. Андрєєва, у вересні 1754 р. київський генерал-губернатор
І.Костюрін наказав кошовому рапортувати в Київ про листування з приводу прикордонних комісій і просити на те
дозволу, а без дозволу від такого листування утриматися [1; 105.2; 76.4; 15].
Підтверджує помічену дослідницею тенденцію також ордер від 1 вересня 1754 р., яким київська губернська
канцелярія повідомляла Кіш про отримання рапортів від російського резидента в Константинополі Олексія Обрєзкова,
і листів від очаківського паші. В ордері йде мова також про заборону прямого листування Запорожжя з урядами
ханату та Очакова [11; 569-570]. Російським урядовцям в Києві вочевидь несподобався стиль перекладеного листа
очаківського паші, у якому, як відзначено в документі: предосудителные термины усмотрены, очемъ было вамъ и
писать к нему паше не надлежало, но прежъде вь киевскую губернскую канцелярию представить и резолюции о
томъ требовать было долъжно...” [И; 569]. Тому кошовому отаману з старшиною наказувалося, щоб “...отныни
впред вамъ какь к хану крымскому и кнему, ачаковскому паше, такь и къ протчим турецким и крымскимъ командирамъ
ни очемъ от себи не писать, но прежде о семь и к кому нужда сълучится писать въ киевскую губернскую канцелярию,
со обстоятелством репортоват и требовать на то дозволенои резолюции, а, не получа резолюции, от таковых
иностранных корреспонцей веема удерживатца...” [11; 570]. Таким чином, від поступового обмеження
документальних зносин Коша з Кримським ханатом, що проявлялося в пересилці нерозпакованої документації,
російський уряд переходить до повного в забороні самостійного списування.
З цього часу з боку київської губернської канцелярії в Кіш надходять готові відповіді - форми, на документацію
отриману з півдня. Так, зокрема, у вже згаданому ордері за 1 вересня 1754 р. вказується про надсилання на Січ
форми-відповіді очаківському паші про розшук гайдамак запорозькими командами [11 ; 570]. При ордері містилася
і зазначена форма [11; 571]. На перший погляд цей документ був звичайним листом, написаним в Коші, що видно з
його формуляру, зокрема з початкового та кінцевого протоколів: “...Благороднейший и высокопочтеннейший и
достойнопочтеннейший господинь ачаковской сераскеръ-паша, мой дружелюбнейший приятел...”, “...Вашего
высокостепенства моего дружелюбнейшаго и сосидственнаго приятеля доброжелательнийший слуга Войска
Запорожского кошевой атаман Якимъ Игнатов ис товарысътвом...” [11; 571]. Проте вказівка перед початковим
протоколом, що даній лист надісланий на Січ як “.. .Форма.. а також примітка засвідчення секретарем київської
губернської канцелярії Олексієм Фотієвим [11; 577], показує справжнє походження даного документа.
Як свідчить наявний джерельний матеріал такі форми, за якими мало списуватись Запорожжя з Кримським
ханатом, надсилалися з київської губернської канцелярії і в подальші часи. В АКНЗС знаходимо такі заготовлені
поза Кошем форми-відповіді до перекопського султана Сагіб Гірея за 27 вересня, 24 жовтня, 6 листопада 1756 р.
[17; 156, 162, 160 зв.], 25 травня 1757 р. [17; 183-183 зв.], Юлипня 1758 р. [18; 109]. Як і в попередньому випадку
на цих документах вказувалося, що це є форма, а також засвідчувалися секретарем або канцеляристом з київської
губернської канцелярії [17; 156, 160 зв., 162, 183-183 зв. 18; 109].
Дані форми, як правило, надходили разом з ордерами, надісланими на Січ з боку російської адміністрації,
що, власне, видно зі змісту цього різновиду дерективно-розпорядчої документації. Так, наприклад, в ордері від 27
вересня 1756 р. кошовому наказувалося “...по приложеной при сем же форме к нему перекопскому каймакаму
ответствовать, и что потому произоидеть, отом впредь войсковую губернскую канцелярию с обстоятельствомъ
репортовать...”, або в ордері за 24 жовтня 1756 р. стосовно перекладених татарських листів, що були надіслані в
Кіш, наказувалося “ ...перекопскому каймакану по проложенной при семъ форми во отвить писать, и исполнение
по оной форми учинить непременно...” [17; 155 зв., 161].
Такі готові відповіді переписувалися у Військовій канцелярії Коша та пересилалися до адресата. На формі
надісланій при ордері за 1 вересня 1754 р., присутня помітка зроблена вже на Січі, де відзначено, що “...по сей
форъми писанно к очаковскому Ибрагимъ Паши, и тое писмо козаками Алексиемъ Сторчакомъ, калниболоцкимъ,
да Данилом Таранном, донскимъ, куринними, отправленно 9 дня сентября 1754 году...” [11; 571]. Ще одним
прикладом може слугувати помітка на формі листа до перекопського султана Сагіб Гірея від 6 листопада 1756 р.,
де зазначено, що за даною формою лист “...переслано чрезъ Федора Сиомака и Никита Тарана...” [17; 160зв.].
Крім форм-відповідей з київської губернської канцелярії на Січ пересилалися також формуляри так званих
інструментів - одного з різновидів засвідчувальної документації, що оформлявся по закінченні Слідчих комісій
95
між Запорожжям та Кримом і фіксував примирення даних суб’єктів. Інструмент укладався на двох мовах, причому
з татарської робився переклад вочевидь задля порівняння з запорозьким варіантом, щоб позбутися в майбутньому
непорозумінь [10; 370-372]. Про укладання даного різновиду засвідчувальної документації саме за формуляром,
надісланим з боку російського уряду, свідчить інструкція київської губернської канцелярії російському комісару
Іллі Рословлєву про його обов’язки у Слідчій комісії з Кримом, де у одному з пунктів йому наказувалося: “...A
когда во въсемъ томъ с оби стороны соглашеност к накрайнеи мере положена будеть, тогда оной добродетелной и
единогласной зделке сочинить по сообщенной при семь форъме разменной на росиском диалекте инструментъ и
от крымского камисара такова жъ разменного инструмента требовать на турецкомъ диалекте и притом веема того
предостерегать, дабы оные инструменты равного содержания и силы быть могъли биз всякой разности и
проронки...” [11; 408].
Коли київський генерал-губернатор був посередником в документообігу січової адміністрації з
імператорським дворем, то часто через Запорожжя київська губернська канцелярія відправляла свою документацію
до кримського хана. Таке посередництво не видається аж ніяк дивним враховуючи географічне розташування
Вольностей. Як слушно відзначає Л.Львов, запорожці часто були посередниками в зносинах Гетьманщини та
російського уряду з Кримом: військова розвідка, використовувалися як провідники та товмачі [12; 56]. Не
виключенням була і доставка документів з Києва в Крим. Зокрема лист за вересень 1752 р. від київського генерал-
губернатора про напади татар був доставлений кошовому, котрий через надійну людину повинен був передати
кримському ханові [5; 525].
У окремих випадках запорожці схоже за власним бажанням пересилали документацію, що надходила до
них з Криму, на адресу київського генерал-губернатора задля підтвердження якихось свідчень або їх спростування.
Під час діяльності Слідчої комісії по взаємним скаргам між татарами та запорозьким козацтвом в 1749 р. запорожці,
як зазначає А.Андрієвський, прохали М. Леонтьева, щоб комісія без будь-якого розбору претензій з боку ногайських
татар (на думку козацтва, завідома брехливими), відмовилися від них. Обґрунтовуючи свою думку, січовики
покликалися на отриманий в 1747 р. лист кримського хана, котрий сам прямо називав ногайців злодіями. Тому,
надсилаючи до генерал-губернатора копію цього листа, козаки прохали відмовити ногайським татарам в
задоволенні їхніх скарг без всякого слідства [6; 7]. Знову ж таки у відомих на сьогодні джерелах даний факт не
відображено, однак можливість такого кроку з боку Запорожжя за відстоювання власних інтересів виглядає
логічним.
У період російсько-турецької війни запечатана документація з Криму, як стверджує Г.Шпитальов,
пересилалася з Січі до головнокомандуючого російськими військами фельдмаршала Мініха [28,161]. Посилаючись
на донесення останнього імператриці, автор наводить факти про прибуття на Січ 4 травня 1737 р. декількох
запорожців, що перебували в татарському полоні, з листом від сераскера Абдуп-Паші. Кошовий отаман І.Малишевич
не відкриваючи листа, відправив його разом з прибулими козаками до Мініха. Пізніше фельдмаршал ордером від
6 травня 1737 р. кошовому висловив подяку за те, що той не відкрив татарського листа. Разом з тим військовій
старшині ставилося в обов’язок не вступати ні в яку переписку з ворогом, а всі надіслані у Кіш ворожі листи
пересилати до штабу армії [28; 161].
З відновленням гетьманства у документальний обіг Коша з Кримом починає втручатися К.Розумовський.
Про втручання останнього в документообіг Січі з Портою дізнаємося з листа самого гетьмана до київського
генерал-губернатора М.Леонтєва від 24 серпня 1752 р.: “.. .О писме же съ которымъ якобы за недавно пропалыми
девятью волами кь гардовому полковнику присланы оть очаковского паши татары, то тотчасъ приказано - оть
кого того писмо, сь чимъ, чрезъ кого, когда и кь кому прислано, отомъ комни обстоятельный репорть прислать, и
впредь ежели бъ отъ кого когда копии письма изъ крымской стороны присланы были, оные не распечатывая
комни жь присылать съ нарочными велино...” [5; 524].
Таким чином, на основі даного документа бачимо, що гетьман намагався втручатися не лише в документальні
зносини самого Коша, а й паланок з Кримом. Радикалізм дій Розумовського знайшов прояв в наказі пересилати
нерозпакованою документацію від хана чи інших татарських сановників до його адміністрації. Правда, на даний
момент не знаходимо ані самого наказу, ані якихось фактів, що свідчили б про виконання даного розпорядження.
Одним з проявів втручання гетьмана можна вважати відправлення листів, що надходили в Січ з ханату на
переклад до гетьмана. Як приклад наведемо донесення кошового Павла Іванова до Розумовського від 20 листопада
1752 р., де прохалося перекласти один лист від хана Арслан Гірея та чотири листи від перекопського каймакана
Фенді Ефендіма [16; 7]. Однак в цьому плані викликає цікавість закінчення даного документа, де кошовий прохає
гетьмана . .по переводи оныхъ писемъ точние копии при милостивом вашем ясневелможности ордери к намь в
Копгь прислать...” [16; 7]. У даному випадку не йде мова про пересилання перекладів, а лише їх копій, що може
означати зосередження певної частини вхідної документації на Січ з Криму, котра висилалася Розумовському на
переклад, в руках останнього. А це в свою чергу наводить на висновок про елементи контролю в списуванні Коша
Нової Січі з ханатом з боку гетьмана.
Крім К.Розумовського та київської губернської канцелярії переклад вхідної татарсько-турецької
документації здійснював і нижчий офіцерський склад російських полків. Прикладом цього може слугувати вже
96
лист прапорщика Франца Гайдачі кошовому про переклад з турецької мови вхідної документації з Криму, від 22
жовтня 1756 р., та наявний переклад цього документа в одній зі справ АКНЗС [17; 149-150 зв.].
Однак заходи київської губернської канцелярії, генерал-губернатора, К.Розумовського та офіцерів
російських полків остаточно не ліквідували самостійні зносин Коша з Кримським ханством. Наявність зазначених
форм в 1756-1758 рр. засвідчує, що з Січі й надалі пересилалися документація з півдня на розгляд в Київ. У той же
час наявність у справах АКНЗС чернеток документів адресованих хану та іншим татарським урядовцям засвідчує
те, що Кіш намагався вести самостійну лінію в документальних зносинах з ханатом. Як приклад наведемо чорнові
варіанти листа до перекопського каймакана за вересень 1757 р. [17; 190], або лист до кримського хана за 23
жовтня 1757 р. [17; 219-219 зв.]. Наявність на даних документах чисельних правок як в самому тексті так і на
полях показує, що вони проходили певні етапи слухання [17; 190\ 219-219 зв.], доводячи цим їхнє запорозьке
походження. Таким чином, як бачимо незважаючи на спроби російського уряду остаточно обмежити документальні
зносини Коша з Кримом не увінчалися успіхом.
З кінця 50-х рр. XVIII ст. зі справ АКНЗС зникають вище зазначені форми, заготовлені відповіді київською
губернською канцелярією на вхідну документацію з Криму. Це дозволяє стверджувати, що з кінця 50-х рр. Кіш
веде цілком самостійні діловодні зносини з Кримським ханатом. На відміну від 50-х рр. вже не зустрічаємо й
інших фактів, котрі б показували спроби в обмеженні в документообігу Коша з Кримом зі сторони київської
губернської канцелярії чи генерал-губернатора. Це наштовхує на думку, що вже зникла загроза повернення
запорожців під протекцію хана.
З призначенням ханом Крим Гірея в 175&р^ як зазначає О.Рябінін-Скляревський, склалися сприятливі умови
для запорозько-татарських стосунків. Взаємні претензії вирішувалися безпосереднім листуванням Коша з ханом та
каймаканами. З листами в Крим з боку Січі їздили гардовий полковник Опанас Товмач, писарі Самійло Недзельський
та Артемій Кумпаи в 1761 р., суддя Пилип Федорович Пелипенко та Іван Горбонос за 1762 р. [14; 141]. Такі дружні
відносини тривали й за хана Селім Гірея III. Саме на цей час, як стверджує історик, 19 жовтня 1768 р. припадає
приїзд на Запорожжя султанського емісара з листом та пропозицією перейти на бік Туреччини [14; 141]. Автор так
цитує листа П.Румянцева імператриці від 3 грудня 1768 р. з цього приводу: “.. .Не вмищается то въ моемъ понятии,
какъ бы могъ султанъ такого емисария отправить прямо и явно къ сему Войску, не имивши никакихь предувирений
или поводу которого международное право подвергаеть участи самого злийшаго преступника и коего, въ показание
своей подданической вирности, кошевому атаману надлежало б*л самого средствами покрытими генералъ-губернагору
въ Киеви и тимъ самимъ пресичъ дальния покушения. Но сего злодия кошевой репортуеть къ Воейкову, что чрезъ
нисколко дней съ писъмомъ отвитнымъ къ султану отправить...” [14; 141-142].
Листування Запорожжя з Кримом не припинилося з початком війни. Як відзначив той же Рябінін-
Скляревський, в жовтні 1768 р. до Коша приїхав Алі-Ай-Ага з листом від перекопського каймакана, в якому
останній повідомляв, що хан Крим Гірей наказав звільнити всіх запорозьких солевозів і купців, а взамін прохав
звільнити затриманих в Січ татарських. У відповідь кошовий отаман П:Калнишевський теж надіслав до хана
листа, в якому дякував за звільнення солевозів [14; 142].
Про жваве листування на цей час Коша і Запорожжя свідчить і той факт, що французький консул барон де
Тот, який перебував у татарському війську котре вчинило напад на Нову Сербію у 1769 р., пояснював незахоплення
татарами запорозьких земель і відмову запорожців надати допомогу у відбитті ворога саме дипломатичною
перепискою кошового із старшиною з ханом [15; 142].
Тільки зі вступом у війну Запорозького Війська вочевидь частота списування з татарами зменшується.
Серед похідних справ, що відклалися в результаті діяльності Похідної Військової канцелярії, знаходимо лише
один документ, який засвідчує наявність документальних зносйн Похідного Коша з ворогом - лист кошового
отамана до якогось Джун Татбат бея від 17 жовтня 1770 р. [25; 32].
Зазначимо, що в цей період змінюється і реакція російського уряду на листування січової адміністрації з ханатом.
П.Рум’янцев на приїзд в Кіш з листом вже згаданого Алі-Ай-Аги прореагував у листі на Запорожжя від 8 листопада
1768 р. доганою [14; 142]. За свідченнями барона де Тота, запорожці у 1768 р. вже рапортували про свої зносини з
ханом Крим Гіреєм київському генерал-іубернаторові Воєйкову, котрий про це доносив в Санкт-Петербург [15; 142].
Як зазначає цей француз, не дивлячись на те, що така незалежність зносин з боку запорозького козацтва не могла бути
по душі російському урядові, він не висловив догану з цього приводу Війську, а обмежився посилкою милостивої
грамоти, в котрій виражав похвалу запорожцям і впевненість у відданості їх російській державі [15; 142].
Про невтручання в документообіг Коша з Кримом на кінець 60-х - початок 70-х рр. російських урядовців
свідчать і документальні джерела. Зокрема, у листі до Катерини II від 3 грудня 1770 р. П.Рум’янцев пише про
приїзд емісара від султана з пропозицією перейти запорожцям в підданство Порти. Малоросійський генерал-
губернатор зазначає, що “... в показании своей подданической верности кошевому атаману надлежало бы самого
средствами прикрытыми предстект генерал-губернатору в Киев, и тем самым присечь далыпия покушения; но
сего злодея кошевый рапортует к Воейкову, что через и сколко дней с письмом отправленым к султану отпустил.
А я и немогу вообразить, какую можно бы переписку в сей материи продолжить подданому с неприятелем, которая
при нынешних обстоятелствах столко подозрительна, сколко и предосуждения зделать может высочайшим
интересам вашего величества...” [3; 33].
97
Основною формою документальних зносин Коша з Кримом, як вже не раз наголошувалося, були листи.
Адресатами кореспонденції з боку Запорожжя виступали кримський хан, перекопський султан, каймаками,
очаківський паша, мурзи татарських орд, прості жителі тощо. Відмінність початкових формулярів листів, що
виходили з Січі до зазначених адресатів, яскраво відображає нішу, котру займали дані урядовці в структурі влади
Кримського ханства.
Так, зокрема, початковий протокол листів до хана в різних варіаціях має наступний вигляд: “... Найяснийший
и силниший велможний милосци пане Каплан Гирей, гане великих ордь Кримскихь, Билагородских, Бужацких,
Нагайских, Черкеских и протчиихь державца, нам велце ласкавий милосци пане и особливий добродию...” [9;
70], “.. .Свитлийший и высокопревосходительнийший господинь Халимъ Гирей ханъ крымский, всихь ногайскихь
и протчихь ордь повелитель, в сосидстви дружелюбнийший и ласкавый приятель. ..” [17; 219], “.. .Свитлийший и
высокопревосходительнийший крымской Халимъ Гирей ханъ, мой доброжелательный и соседственный
приятель...” [18; 59], “ ...Свитлийший и высокопревосходитильнейший господинь кримский ханъ, мой
соседственный и дружелюбнийший приятель...” [20; 40], “ ...Свитлийший и превосходительнийший господинь
Крим Гирей ханъ крымский въ сосидстви дружелюбнийший приятел нашъ...” [21; 10]. Як бачимо, в початковому
протоколі документація до хана, незважаючи на незначні відхилення, має цілком сталий формуляр. Як виняток,
можна вважати початковий протокол першого листа, котрий датований травнем 1734 р., що вочевидь є “відголосом”
тієї форми документообігу, котра мала місце на час перебування Запорожжя під кримською протекцією.
Схоже виглядають клаузули початкового протоколу формуляру листів до перекопського султана:
“...Высокородный и высокопочтенный господинь перекопской Сахиб Гирей султанъ, нашъ дружественный и
соседственный приятель...” [17; 159], “.. .Благороднийший и сиятельнийший господинь перекопский Сахибъ Гирей
султанъ, нашъ в сосидстви дружелюбны нашъ приятель...” [17; 183], “ ...Высокоблагороднейший степенийший и
высокопревосходительнийший господинь перекопский Сагибь Гирей султанъ, мой дружелюбний и соседственний
приятель...” [19; 32]. Таку подібність в формулярах початкового протоколу, мабуть, можна пояснити тим фактом,
що перекопський султан, як видно з прізвища, походив з родини Гіреїв.
Дещо інший вигляд мають клаузули цієї частини документа в документації Коша до каймакамів. У загальних
рисах вони представлені наступними варіантами: “... Благороднейший и почтеннейший господинь перекопский каймакань
Салия Ада, в соседстви дружелюбнейши нашъ приятель. ..” [17; 48], “... Високоблагородний и високопочтенний господинь
перекопский каймакань Салихь Бей, доброжелательниший и соседствений приятель...” [19; 28], “...Благородний и
достойнопочтенний господинь перекопский каймакань, соседственний приятель нашъ.. [ 2 1 ; 14].
Подібні формуляри початкової частини документа знаходимо і в листах до очаківського паші:
“.. .Высокоблагородный и высокопочтенный господинь очаковский Магмуть Паша, мой дружелюбний приятель...”
[10; 404], “...Високоблъгородний и високопочтений господинь Магмуть Паша очаковский, мой в сосидстви
дружелюбний приятел...” [10; 405]. О.Рябінін-Скляревський назвав адресатами листів з Запорожжя також Алі
Пашу та Ізмаїла Пашу [13; 2 зв.]. Однак власне відповідних листів не знаходимо.
Як бачимо, залежно від суб’єкта з татарського боку видозмінювалася форма звертання запорожців, про
що свідчить початковий протокол формуляра документів. Аналогічна ситуація простежується в листуваннях Коша
з жителями ханства та мурзами татарських орд. Зокрема, у листі до Кулаги Сабіха від 5 червня 1758 р. вказівка
адресата (іпвсгіргіо) має більш спрощений варіант на відміну від попередніх випадків: “...Сиятельний господинь
Колга Сабихъ, нашъ сосидственний приятель...” [20; 37], “...Милосци пане иминин Соляного озера Июзифь...”
[10; 405]. Така сама проста форма звертання присутня і в листах до ординських мурз. Про це свідчить хоча б лист
до мурзи єдисанської орди Гаджи Джумаза 18 лютого 1771 р.: “...Степенный господинь едисанской орды Гаджы
Джумь мурза, в сосидстви дружелюбний приятел нашь...” [26; 71].
Відзначимо і той факт, що не завжди однак документація Коша була легітимною і визнавалася на території
Криму. В історіографії відомим прикладом є боргова справа запорожця Кості Брюховецького з татарином Османом,
котру козак за листом кошового до хана виграв в суді. Проте, не довіряючи запорозьким документам, бахчисарайська
громада зажадала ще й підтвердження київського генерал-губернатора [12; 36. 4; 75]. Цей випадок яскраво
відображено в листі кошового до київського генерал-губернатора М.Леонтьєва [5; 306].
Так само через листи зносилися і кримські урядники з Січчю, про що свідчать їх діловодні переклади
наявні в справах АКНЗС [10; 393-394, 397-403, 407-408, 416]. З появою перекладачів наМикитиному перевозі, як
свідчить С. Андреева, татарські сановники при листуванні з Кошем починають звертатися окремо до перекладача
Василя Рубанова, прохаючи сприяння у розгляді окремих питань запорозько-татарських взаємин [2; 77], що, власне,
підтверджують джерела [23; 19 зв.].
Крім того, на зламі 40-х рр. кримський хан спробував нав’язати запорожцям документообіг за директивно-
розпорядчою схемою. З донесення кошового отамана київському генерал-губернатору М.Леонтьєву за 24 червня
1749 р. дізнаємося, що “.. .съ присланного при ордери вашего высокопревосходителства сь письма хана крымского
писанного комни, перевода мною съ старшиною усмотрино, что в окончании того писма онъ ханъ написалъ точно
такь: того де ради сей нашъ указъ къ вамъ написань, дабы вы козаковъ своихъ воздержавъ унимали, и съ
возвращающимся козакомъ вашимъ отправили, по получении жъ, когда выразумить можете, имиете вы дружбу и
доброе сосидство охранять и наблюдать, тако видайте...” [7; 87-88]. На жаль, не зберігся сам лист кримського
хана, котрий би засвідчив його директивно-розпорядчий характер.
98
Окрім листів одним з різновидів документації, що визначав стосунки Коша з Кримським ханством, був
так званий інструмент. Вище вже зазначалося, що даний документ був одним з різновидів засвідчувальної
документації, що оформлявся на двох мовах по закінченні слідчих комісій між Запорожжям та Кримом і фіксував
примирення даних суб’єктів [10; 370-372. 24; 176-176 зв.].
Крім інструментів ще одним з різновидів засвідчувальної документації, що “курсували” між обома
державами були розписки. Однак наразі відомі лише розписки, зроблені при Січовій канцелярії татарами. За
приклад можуть слугувати розписки очаківського яничара Бекир Баші про отримання ним компенсації від Коша
за викрадену худобу від 15 березня 1750 р. [10; 561-562], жителя аула Тираш татарина Кудай Гуля про взяття ним
Аджи-Бея підданого баші Кабанчалги для повернення господареві за 17 листопада 1752 р. [10; 496-497].
Реєстри - ще один різновид документації, яким “обмінювалися” Запорожжя та Крим. Прикордонні
конфлікти часто призводили до виникнення Слідчих комісій, до яких кожна з сторін подавала реєстри пограбованого
майна, вбитих або захоплених в полон громадян тощо. Такими реєстрами, з боку запорозького козацтва, є реєстри
козаків, полонених ногайцями в 1749-1751 рр. [10; 479], доповнений до цього ж в період з 1749 по 1752 р. [10;
515-561]. З боку Кримського ханства як приклад виступає реєстр викраденої худоби та пограбованого населення
за останні роки від 1757 р. [17; 80-98 зв.].
Маємо поодинокий факт про пересилку копій вироків суду з Криму, що стосувалися запорожців - так званих
хуцжетів. Зокрема, таким документом є вирок-хуцжет очаківського супу в справі незаконної страти козака Щербинівського
куреня Остапа Качинського і про передачу його майна братові Матвію, від 7 липня 1750 р. [10; 431-432].
Як з’ясувала С. Андреева, крім січової старшини, правом дипломатичного листування з офіційними особами
сусідніх держав - Кримським ханством та Польщею, володіла також паланкова старшина [1; 107]. Зокрема, таке
листування відбувалося під час залагодження прикордонних конфліктів [2; 80]. С.Андрєева наводить приклад
безпосереднього листування шафаря Микитинського перевозу Корнія Каракатиці з єдикульським каймаканом
Муртазой-агою про видачу крадіїв, які втекли за кордон, або затримані на кордоні з Січчю [2; 80].
З ордеру київського генерал-губернатора М.Леонтьева в Кіш за 1752 р. видно, що з очаківським пашею
листувався гардовий полковник, оскільки Кошеві наказувалося “...чтобь какого содержания письмо, присланное
оть очаковского паши к гардовому полковнику о пропажи девяти парах волов, прислалъ онъ полковникъ обстоятельний
рапорт...” [5; 520]. Цікаві відомості подає рапорт бугогардівського полковника Івана Андреева до Коша від 20 червня
1762 року [22; 62]. У документі відмічено, що до гардового полковника „...от его светлости хана кримского Кримь-
Гирея на турецкомь диалекти писмо через нарочного очаковского турчина Булата-агу сего июня 19 дня в полковой
бугогардовой паланки полученное, при семь для лучшого видиния и верности вашей посилается...” [22; 62]. Як
видно зі ще одного рапорту за 21 червня 1762 р., кореспонденція від Кримського хана на цьому не обмежувалась,
про що зазначений полковник рапортував в Січ та пересилав ще один лист з Криму [22; 67].
Таке переправлення документації паланковою старшиною до Коша наштовхує на думку про контроль
самостійних зносин з Півднем паланкових полковників з боку січової адміністрації. Проте конкретних фактів, які
б підтверджували дане припущення не знаходимо.
Таким чином, як можемо побачити, не зважаючи на втручання вищих органів влади, Кіш активно провадив
міжнародну політику з Кримським ханством, що знайшло відображеним в курсуванні ділової документації між
даними суб’єктами. При цьому крім самого, власне, кошового отамана з старшиною, правом списування володіли
також адміністративно-територіальні одиниці Січі - паланки, що засвідчує значний документообіг з Кримом
Запорожжя в цілому. Підтвердженням цього є факт наявності різноманітної за видами та різновидами документації,
що курсувала між обома сторонами. Тому можемо відзначити наявність досить високого рівня документообігу
між Кошем Нової Запорозької Січі, з одного боку, та Кримським ханатом з іншого.
Джерела та література:
1. Андреева С.С. До питання про запорозько-татарські взаємини періоду Нової Січі // Наукові праці історичного факультету
Запорізького державного університету. - Запоріжжя: „Просвіта”, 1998. - В. IV. - С. 100-109.
2. Андреева С.С. До питання про міжнародний статус Запорозької (Нової) Січі // Наукові праці історичного факультету
Запорізького державного університету. - Запоріжжя: „Тацдем У”, 1999. - В. VII. - С. 73-81.
3. Андреева С.С. Матеріали з історії Південної України XVIII ст. у фондах архіву зовнішньої політики Російської Імперії //
Південна Україна XVIII - XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ - Запоріжжя:
РА „Тандем У”, 2003. - В. 7. - С. 7-34.
4. Андреева С.С. Проблема запорозько-татарських прикордонних конфліктів у зовнішній політиці Російської Імперії (1739-
1768 рр.) // Запорізький державний університет. Бердянський інститут підприємництва. Наукові праці історичного факультету.
- В. III. - Бердянськ - Запоріжжя, 1998. - С. 10-18.
99
5. Андриевский А. А. Дела, касающиеся запорожцев с 1715-1774 гг. // Записки Одесского общества истории и древностей. -
Одесса, 1886. - Т. 14. - С. 276-650.
6. Андриевский A.A. Коммисия 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев // Чтение в историческом обществе
Нестора Летописца. - Кн. IX. - К., 1894. - С. 1-23.
7. Андриевский A.A. Материалы по истории Запорожья и пограничных сношений (1743-1767). - Одесса, 1893.
8. Андриевский А. А. Реляции киевского генерал-губернатора за 1768 и 1769 гг. - К.: Типография Императорского университета
Св. Владимира, 1892.
9.Архів Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775. - K., 1998. - Т. 1.
10. Архів Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775. - K., 2000. - Т. 2.
11. Архів Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775. - K., 2003. - Т. 3.
12. Львов Л. Отношения между Запорожьем и Крымом. - Одесса, 1895.
13. Рябінін-Скляревський О. Запоріжжя і Турецький Очаків. Конспект доповіді 1930 р. Додаток до протоколу №30 від
27.05.1930 р. історико-філологічного відділу // Національна бібліотека України. Інститут рукописів. - Ф. X. - Спр. 22926.
14. Рябінін-Скляревський О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття // Малинова Г. Л. Сапожников И.В.
А.А.Рябинин-Скляревский: материалы к биографии. Труды государственного архива Одесской области. - Одесса: „Элтон -
2”; К.: „Гретек”, 2000. - Т. 1. - С. 83-178.
15. С. Е. Записки барона Тотта о татарском набеге 1769 г. на Новосербию // Киевская Старина. - 1883. - Т. 7. - С. 135-198.
16. Центральний Державний Історичний Архів України у м. Києві (далі - ЦЩАК України) - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 11376.
17. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 30.
18. ЦЩАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 36.
19. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 44.
20. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 45.
21. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 71.
22. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 120.
23. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 137.
24. Ц ЩАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 139.
25. ЦДІАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 244.
26. ЦЩАК України - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 251.
27. Чернышенко П.С. Калнышевский, последний кошевой Запорожской Сечи. 1691-1803 // Русская Старина. - Кн. XI. -1875.
-С . 405-419.
28. Шпитальов Г. Запорозьке військо у другій половині 30-х років XVIII століття // Наукові записки: збірник праць молодих
вчених та аспірантів - K., 2001. - Т. 6. - С. 159-180.
1.1. Лиман
ІМЕНУВАННЯ ХРАМІВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ ЗА ЧАСІВ НОВОЇ СІЧІ ТА В ПЕРШІ
РОКИ ІСНУВАННЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ТА ХЕРСОНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ*
Незважаючи на намагання центральної влади нівелювати риси окремішності церковного устрою, які чітко
простежувались за часів Нової Січі, до самого моменту ліквідації Вольностей Війська Запорозького Кошу вдавалось
зберігати свій пріоритет у регулюванні церковних справ. Контроль центру за цією територією багато в чому був
суто номінальним1. У 1775 р. Петербург зміг діяти рішучіще. Не встигли в багатьох єпархіях оприлюднити маніфест
від 3 серпня 1775 р.2, а імператриця вже підписала указ про влаштування Слов’янської та Херсонської єпархії3.
Переведення релігійних споруд краю під юрисдикцію нового архієпископа стало готуватись після підписання
іменного указу від 12 липня 1776 р.4. У вересні 1776 р. за указом Синоду стали складати списки священно- та
церковнослужителів, релігійних споруд, які мали увійти до Слов’янської та Херсонської єпархії5. Згідно з
відомостями, які були узагальнені Синодом на підставі звітів із єпархій і пізніше передані до відома Г. Потьомкіна,
з Київської, Переяславської, Воронезької та Білгородської єпархій мало бути передано загалом 344 соборних і
парафіяльних церков6.
Зазначені відомості є надзвичайно важливим джерелом для відтворення картини трансформацій, які
відбувались із церквами південноукраїнського регіону після ліквідації Нової Січі. Зокрема, ці документи дають
можливість звернути увагу на деякі тенденції в йменуванні релігійних споруд.
Особливістю Вольностей Війська Запорозького в цьому плані було надзвичайне поширення тут культу
Покрови. Адже цей культ якомога краще відповідав вимогам життя запорожців7. С. Плохій свого часу зробив
висновок, що пік відкриття Покровських храмів на Запорожжі припав на 30 - 50-і pp. XVIII ст., після чого церков
у таке ім’я з’являлося вже менше8.
Що ж маємо на час заснування Слов’янської та Херсонської єпархії? Співвідношення назв церков, що
передавались під юрисдикцію архієпископа Євгенія, виглядало таким чином:
* Посилання подані в авторській редакції
100
|