Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2005
|
| Назва видання: | Козацька спадщина |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/90659 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень / Р.Л. Молдавський // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 112-113. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-90659 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-906592015-12-31T03:02:09Z Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень Молдавський, Р.Л. Статті 2005 Article Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень / Р.Л. Молдавський // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 112-113. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0123 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/90659 uk Козацька спадщина Інституту історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Молдавський, Р.Л. Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень Козацька спадщина |
| format |
Article |
| author |
Молдавський, Р.Л. |
| author_facet |
Молдавський, Р.Л. |
| author_sort |
Молдавський, Р.Л. |
| title |
Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень |
| title_short |
Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень |
| title_full |
Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень |
| title_fullStr |
Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень |
| title_full_unstemmed |
Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень |
| title_sort |
запорожці-колодники на новій дніпровській лінії укріплень |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/90659 |
| citation_txt |
Запорожці-колодники на Новій Дніпровській лінії укріплень / Р.Л. Молдавський // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 112-113. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Козацька спадщина |
| work_keys_str_mv |
AT moldavsʹkijrl zaporožcíkolodnikinanovíjdníprovsʹkíjlínííukríplenʹ |
| first_indexed |
2025-07-06T18:50:59Z |
| last_indexed |
2025-07-06T18:50:59Z |
| _version_ |
1836924650444029952 |
| fulltext |
Р. Л. Молдавський
ЗАПОРОЖЦІ-КОЛОДНИКИ
НА НОВІЙ ДНІПРОВСЬКІЙ ЛІНІЇ УКРІПЛЕНЬ
Незважаючи на поширення інтересу до історії запорозького козацтва та досить плідну працю в цьому
напрямку в останнє десятиліття в історіографії і досі залишаються питання, мало розроблені або взагалі не
розроблені. Таким є і питання заслання козаків запорожців на каторжні роботи на Нову Дніпровську лінію укріплень.
Дана праця є спробою висвітлити це питання та привернути увагу дослідників до цієї проблеми.
З самого початку створення Нової Січі у 1734 році царський уряд проводив політику, спрямовану на
обмеження її автономного устрою. В тому ж році Січ було підпорядковано київському генерал-губернатору. В
1735 році з метою посилення контролю за діяльністю запорожців за 2 км від Січі було збудовано Новосіченський
ретраншемент. В 1752 році на землях Бугогардівської та Кодацької паланок утворено Нову Сербію. Постійно
проводилася ізоляція земель Запоріжжя за допомогою розміщення російських полків. В 1764 році до новоствореної
Новоросійської губернії було приєднано запорізькі землі по р. Інгул, і нарешті у 1770 році на півдні володінь
Нової Січі розпочалося будівництво Нової Дніпровської лінії. Нова Дніпровська лінія - це система прикордонних
укріплень, збудована 1770 - 1774 роках для оборони південних кордонів Російської імперії від нападів турків і
татар. Будівництво Дніпровської лінії розпочалось у зв’язку з переміщенням кордонів Російської імперії на південь
і втратою оборонного значення Української лінії. Нова Дніпровська лінія простягалася територією України майже
на 200 км від Дніпра до Азовського моря вздовж річок Конки і Берди. Нова Дніпровська лінія складалася з 7
окремих фортець. Фортеці Дніпровської лінії (Олександрівська, Микитинська, Григорівська, Кирилівська,
Олексіївська, Захарівська, Петровська) були розміщені на відстані близько 30 км одна від одної. Охоронну службу
в фортецях несли козаки.
Після приєднання в 1783 році Кримського ханства до Російської імперії Нова Дніпровська лінія втратила
воєнно-стратегічне значення. Після цього фортеці Нової Дніпровської лінії були за наказом імператриці Катерини
II переведені в статус міст та посадів. Як зазначалося вище наступ на запорозькі землі було розпочато ще за часів
заснування Нової Січі. Створення Нової Сербії та Слов’яносербії, виділення в окрему адміністративну одиницю
Новоросійської губернії, що вело до захоплення запорозьких земель, викликало протести з боку запорожців. Тому
поруч з депутаціями до царського двору і посиланнями на “старовинні права і вольності” запорожці застосовували
таку форму боротьби, як напади і руйнування поселень на територіях, котрі вони вважали своїми. Для запорозького
козацтва будівництво нових фортець принесло нові зазіхання на їхні права. По-перше, це стосувалося поземельних
прав Запорозької Січі, з одного боку, відбувалося заселення нових фортець стороннім населенням, з другого боку,
посилювалося користування землями, що належали козакам. Ці землі Катерина II роздавала російським поміщикам.
По-друге, Січ втрачала своїх підданих, які перебиралися до фортець. Це приносило великі матеріальні збитки, в
першу чергу козацькій старшині. Будівництво Нової Дніпровської лінії постійно гальмувалось нестачею робочих
рук. Намагаючись вирішити проблему робочої сили з ЗО листопада 1773 р. згідно з наказом Сенату почалось
відсилання з трьох губерній Смоленської, Бєлгородської та Слобідської замість Оренбургу та Сибіру на Нову
Дніпровську лінію в фортецю Олександрівську засуджених колодників, але не більше 1 тис. чоловік на рік. Так, за
даними на липень 1774 р. включаючи чоловіків, жінок і дітей було 130 колодників [1; 5-10]. Поступово кількість
колодників зростала на жовтень 1779 р. в Олександрівській фортеці було 149 чоловік, з них 138 чоловіків та 11
жінок. В листопаді вже 161 чоловік, 150 чоловіків та 11 жінок. До того ж були й діти цих колодників 6 чоловік. На
1782 р, 231 чоловіків, 20 жінок та 11 дітей [2; 22].
Умовно усіх колодників можна поділити на три групи. Перша група це так звані обивателі, тобто цивільне
населення, засуджені переважно за вбивства, крадіжки, блуд та ін. Друга група це безпосередньо запорожці. І
третя група це гайдамаки. За іронією долі саме на каторжні роботи на Нову Дніпровську лінію відсилали і
запорожців. Переважна більшість запорожців була засуджена за грабунки в Єлизаветградській провінції та Польщі.
Так, у 1773 р. десятою ротою Жовтого гусарського полку було заарештовано запорожця Романа Бугая за грабунки
в Єлизаветградській провінції та вбивство в польському селі Балайдіхе місцевого отамана. В тому ж році було
заарештовано за грабунки в польському селі Каменке та засуджено до каторжних робіт в Олександрівській фортеці
декількох запорожців - Івана Головка, Федора Видуту, Павла Рунка та Івана Нещадима [3; 96 зв.]. Але в той же час
зустрічаємо в документах досить дивні речі. Наприклад, у тому ж 1773 р. Чорним гусарським полком були
заарештовані запорожці Андрій Сиволап та Андрій Горбенко. Подив викликає те, що вони були затримані за
спробу переходу польського кордону та намір там скоювати грабунки. У вироку було зазначено, що їх били батагом,
потім вирізали ніздря і заслали в Олександрівську фортецю [4; 97зв.]. Тому якщо порівнювати з іншими випадками,
коли засуджували вже за скоєний злочин в цьому випадку покарання було дуже суворим. В той же час не слід
забувати, що інколи покарання впроваджувались в життя лише частково. Але все ж таки цей приклад є досить
показовим в тому розумінні, що нестача робочих рук на будівництві була на стільки сильною, що заарештовували
усіх навіть за підозру в намірі коїти грабунки.
112
Як вже зазначалося, третя група засуджених - це гайдамаки. Вони окремо проходять за документами і
нібито утворюють групу відмінну від запорожців. Але в той же час якщо порівняти злочини, за які вони засуджені,
та територію, на якій їх скоювали, то вийде, що ця група нічим не відрізняється від запорожців. Справа в тому, що
під запорожцями російський уряд розумів осіб, які офіційно внесені до реєстру. В той же час досить велика
кількість населення Запорозьких Вольностей не була офіційно внесена до реєстру, але вважала себе козаками. В
цьому випадку маємо справу з стихійним покозаченням. Наприклад, 1773 р. було заарештовано групу гайдамаків
за грабунки в Польщі та Єлизаветградській провінції у складі п’ятьох чоловік, яких було також засуджено до
заслання в Олександрівську фортецю. І так само зустрічаємо гайдамаків, засуджених за спробу переходу польського
кордону [5; 98-98 зв.].
До того ж в документах інколи ці дві групи поєднуються у одну самими російськими чиновниками.
Так, наприклад, у 1774 р. було заарештовано і засуджено двох жителів одинадцятої роти Жовтого гусарського
полку разом з їхніми дружинами за переховування запорожців-гайдамаків [6; 103-103 зв.]. Тому, досліджуючи це
питання, неможливо відривати ці дві групи одну від одної. Після ліквідації Нової Січі також зустрічаємо згадки
про запорожців, засланих на будівництво Нової Дніпровської лінії укріплень. Так, наприклад, у річній відомості
на будівництво Петровської фортеці за 1776 р. окремою групою виділені запорожці у кількості 252 чоловік. Вони
були зайняті на найважчих земляних роботах - копали рів, який повинен був оточувати фортецю [7; 125-130].
Таким чином, бачимо, що запорозьке козацтво становило хоч і не найбільшу, але досить велику групу
колодників, які брали участь у будівництві Нової Дніпровської лінії фортець, особливо їх кількість збільшується
після ліквідації Нової Січі. В той же час це питання зовсім не досліджене, а дана робота є лише спробою виокремити
це питання в історіографії та привернути увагу майбутніх дослідників запорозького козацтва до цієї проблеми.
Джерела та література:
1. РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 797, ч. За.
2. РДВІА, ф. 52, оп.1, спр. 274, ч.І.
3. РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 797, ч. За.
4. Там само.
5. Там само.
6. Там само.
7. РДВІА, ф. 52, оп.1, спр. 143, ч. 2.
113
|