Kультурантропологічний аспект свята
У даній статті розглядаються властивості унікальності свята в своєму функціональному призначенні в культурі. Констатується, що сучасні культурні форми (розважальна індустрія) беруть на себе компенсаторну функцію, але здатні передавати лише атмосферу свята в результаті позбавляють свято своєї істо...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91605 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Kультурантропологічний аспект свята / В.В. Погребной // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 252. — С. 167-171. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-91605 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-916052016-01-19T12:26:43Z Kультурантропологічний аспект свята Погребной, В.В. Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ У даній статті розглядаються властивості унікальності свята в своєму функціональному призначенні в культурі. Констатується, що сучасні культурні форми (розважальна індустрія) беруть на себе компенсаторну функцію, але здатні передавати лише атмосферу свята в результаті позбавляють свято своєї істотної долі специфіки. В результаті стирання кордонів між сакральним і профанним приводить до етичного релятивізму усередині культури. Поряд з цим стверджується, що свято є і унікальним способом ритуально-символічної трансляції особливо значимого для суспільства або індивіда досвіду отримання світолюдської гармонії, тим самим виявляючи свою комунікативну функцію. Ключові слова: свято, будні, культура, сакральний, антропологічний аспект, компенсаторна функція, комунікативна функція. В данной статье рассматриваются свойства уникальности праздника в своем функциональном назначении в культуре. Констатируется, что современные культурные формы (развлекательная индустрия) берут на себя компенсаторную функцию, но способны передавать лишь атмосферу праздника. В результате лишают праздник присущей ему специфики. В результате стирания границ между сакральным и профанным приводит к этическому релятивизму внутри культуры. Также утверждается, что праздник является и уникальным способом ритуально- символической трансляции особенно значимого для общества или индивида опыта получения мирочеловеческой гармонии, тем же подтверждая свою коммуникативную функцию. Ключевые слова: праздник, будни, культура, сакральный, антропологический аспект, компенсаторная функция, коммуникативная функция. This article discusses the unique properties of the festival in its functional purpose in the culture. Is ascertained that the modern cultural forms (entertainment industry) take on the compensatory function, but are able to pass only a holiday atmosphere. As a result, deprive the party of its inherent specificity. As a result of erasing the boundaries between the sacred and the profane leads to ethical relativism within the culture. It is also alleged that the holiday is also a unique way of ritual and symbolic translation is especially meaningful to the community or individual experiences getting mirochelovecheskoy harmony, the same reaffirming its communicative function. Keywords: holiday, weekdays, culture, sacred, anthropological aspect, compensatory function, communicative function. 2013 Article Kультурантропологічний аспект свята / В.В. Погребной // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 252. — С. 167-171. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91605 130.2 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Погребной, В.В. Kультурантропологічний аспект свята Культура народов Причерноморья |
| description |
У даній статті розглядаються властивості унікальності свята в своєму функціональному
призначенні в культурі. Констатується, що сучасні культурні форми (розважальна індустрія) беруть
на себе компенсаторну функцію, але здатні передавати лише атмосферу свята в результаті
позбавляють свято своєї істотної долі специфіки. В результаті стирання кордонів між сакральним і
профанним приводить до етичного релятивізму усередині культури. Поряд з цим стверджується, що
свято є і унікальним способом ритуально-символічної трансляції особливо значимого для суспільства
або індивіда досвіду отримання світолюдської гармонії, тим самим виявляючи свою комунікативну
функцію.
Ключові слова: свято, будні, культура, сакральний, антропологічний аспект, компенсаторна функція,
комунікативна функція. |
| format |
Article |
| author |
Погребной, В.В. |
| author_facet |
Погребной, В.В. |
| author_sort |
Погребной, В.В. |
| title |
Kультурантропологічний аспект свята |
| title_short |
Kультурантропологічний аспект свята |
| title_full |
Kультурантропологічний аспект свята |
| title_fullStr |
Kультурантропологічний аспект свята |
| title_full_unstemmed |
Kультурантропологічний аспект свята |
| title_sort |
kультурантропологічний аспект свята |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91605 |
| citation_txt |
Kультурантропологічний аспект свята / В.В. Погребной // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 252. — С. 167-171. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT pogrebnojvv kulʹturantropologíčnijaspektsvâta |
| first_indexed |
2025-07-06T20:00:21Z |
| last_indexed |
2025-07-06T20:00:21Z |
| _version_ |
1836929014420209664 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
167
культуру и искусство в развитии территории города – это беспроигрышный вариант. Ведь условие
существования современного города – его неповторимость, а в культуре и искусстве неповторимо все.
Источники и литература:
1. Парк Р. Город как социальная лаборатория / Роберт Парк // Социологическое обозрение. – Т.2. – №3,
2002. – С. 3–13.
2. Хоркхаймер М., Адорно Т. Диалектика Просвещения : Философские фрагменты / Макс Хоркхаймер,
Теодор Адорно ; [Пер. с нем. М. Кузнецова]. – М : Медиум, 1997. – 200 с.
3. Лэндри Ч. Креативный город / Чарльз Лэндри – М. : Издательский дом «Классика-ХХI», 2011. – 399с.
4. Лэндри Ч., Грин Л., Матарассо Ф., Бьянчини Ф. Возрождение городов через культуру / Чарльз Лэндри.
– СПб. : Нотабене, 1999. – 85 с.
5. Пахтер М., Лэндри Ч. Культура на перепутье / Чарльз Лэндри ; [Пер. с англ.] – М. : Классика-XXI, 2003.
– 96 с. – (Культурные стратегии).
6. Флорида Р. Креативный класс: Люди, которые меняют будущее / Ричард Флорида ; [Пер. с англ.] – М. :
Классика-XXI, 2005. – 430 с.
7. Пайн Дж., Гилмор Дж. Экономика впечатлений : работа – это театр, а каждый бизнес – сцена / Джозеф
Пайн, Джеймс Гилмор ; [Пер. с англ.] – М. : Вильяме, 2005. – 304 с.
8. Вуд Ф. Творческая экономика городов / Фил Вуд ; [Пер. с англ.] // Экология культуры : Инф.
бюллетень. – Архангельск, 2004. – № 2. – С. 17–23
9. Творческие индустрии. Модель для сборки: [Сб. статей / Сост. Е. В. Зеленцовой] – М. : Институт
культурной политики, 2005. – 34 с. – (Культурные стратегии: экспертный клуб. Вып. 4)
10. Долгин А. Б. Экономика символического обмена / Александр Долгин. – M. : Инфра-М, 2006. – 632 с.
11. Зуев С. Э. Несколько замечаний к понятию «рынок культуры» / Сергей Зуев // Программирование
культурного развития: региональные аспекты. – Вып. II. – М. : РИК, 1993. – С. 59–68.
12. Зуев С. Э. Культура как ресурс и ресурсы для культурной деятельности / Сергей Зуев // Экология
культуры : Инф. бюллетень. – Архангельск, 1998. – №2 (5). – С. 21–32.
13. Гнедовский М. Б. Творческие индустрии: стратегия инновационного развития / Михаил Гнедовский //
Творческие индустрии: модель для сборки. – М. : Институт культурной политики, 2005. – С. 7–15. –
(Культурные стратегии: экспертный клуб. Вып. 4)
14. Вирт Л. Урбанизм как образ жизни / Луис Вирт // Вирт Л. Избранные работы по социологии. – М.,
2005. – С. 93–118.
Погребной В.В. УДК 130.2
КУЛЬТУРАНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СВЯТА
Анотація. У даній статті розглядаються властивості унікальності свята в своєму функціональному
призначенні в культурі. Констатується, що сучасні культурні форми (розважальна індустрія) беруть
на себе компенсаторну функцію, але здатні передавати лише атмосферу свята в результаті
позбавляють свято своєї істотної долі специфіки. В результаті стирання кордонів між сакральним і
профанним приводить до етичного релятивізму усередині культури. Поряд з цим стверджується, що
свято є і унікальним способом ритуально-символічної трансляції особливо значимого для суспільства
або індивіда досвіду отримання світолюдської гармонії, тим самим виявляючи свою комунікативну
функцію.
Ключові слова: свято, будні, культура, сакральний, антропологічний аспект, компенсаторна функція,
комунікативна функція.
Аннотация. В данной статье рассматриваются свойства уникальности праздника в своем
функциональном назначении в культуре. Констатируется, что современные культурные формы
(развлекательная индустрия) берут на себя компенсаторную функцию, но способны передавать лишь
атмосферу праздника. В результате лишают праздник присущей ему специфики. В результате
стирания границ между сакральным и профанным приводит к этическому релятивизму внутри
культуры. Также утверждается, что праздник является и уникальным способом ритуально-
символической трансляции особенно значимого для общества или индивида опыта получения
мирочеловеческой гармонии, тем же подтверждая свою коммуникативную функцию.
Ключевые слова: праздник, будни, культура, сакральный, антропологический аспект, компенсаторная
функция, коммуникативная функция.
Summary. This article discusses the unique properties of the festival in its functional purpose in the culture. Is
ascertained that the modern cultural forms (entertainment industry) take on the compensatory function, but are
able to pass only a holiday atmosphere. As a result, deprive the party of its inherent specificity. As a result of
erasing the boundaries between the sacred and the profane leads to ethical relativism within the culture. It is
also alleged that the holiday is also a unique way of ritual and symbolic translation is especially meaningful to
the community or individual experiences getting mirochelovecheskoy harmony, the same reaffirming its
communicative function.
Keywords: holiday, weekdays, culture, sacred, anthropological aspect, compensatory function, communicative
function.
Погребной В.В.
КУЛЬТУРАНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СВЯТА
168
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та
практичними завданнями. Свято з прадавніх часів є невід'ємним елементом культури. Воно завжди було
значимою подією для суспільства і кожного індивіда як унікальна форма емоційно-символічного вираження
їх ціннісно-світоглядних установок.
Положення свята в сучасній культурі неоднозначно. Відбувається тотальна буттєва експансія
«святкового» в світ повсякденності, внаслідок чого свято як форма емоційно-символічної діяльності
втрачає специфіку своєї самодостатності в культурі. При цьому сутнісні характеристики свята інколи
приписуються сучасній культурі в цілому і проголошують її епохою «безперервного і зловісного
карнавалу» [7].
Антропологічний аспект свята неодноразово привертав увагу істориків і філософів культури,
етнографів, літургістів. Проте кожного дослідника цей об'єкт цікавив в певному аспекті. Тому сутнісні
характеристики, класифікації і дефініції даного аспекту свята нерідко виявлялися різними. Та і в буденному
слововживанні свято фігурує то як обряд, то як пам'ятна дата, як стан душі, традиція, розвага, атрибут
сучасної культури... Як би там не було, для теорії антропологічного аспекту свята проблема сучасного
«розмивання» кордонів повсякденного і святкового, втрата функціональної специфіки і відсутність чіткої
дефініції свята в людському суспільстві служать сигналом до подальшої рефлексії суті цього феномену
культури.
Багато теоретиків свята говорять про сучасне розмивання кордону між святом і повсякденністю:
культуру оголошують тотальним святом. Не дивлячись на метафоричність цього висловлювання, в
наявності явне нерозуміння суті свята. Якщо свято - це всього лише веселість, достаток, відміна обмежень,
то, можливо, сучасна культура має все це в достатку. Індустрія розваг, ЗМІ, віртуальна реальність дають
можливість людині у будь-який момент попасти в атмосферу, відмінну від повсякденності [12, с. 104-124;
18, с. 34-61]. Але чи можемо ми назвати її святковою? Свято унікальне в своєму функціональному
призначенні в культурі. Воно не просто веселість, а вистраждана та відрефлексована веселість. Воно не
просто достаток, а здолане позбавлення. Свято – не спроба забутися, а форма активізації соціокультурної
пам'яті, в ньому яскраво виражена аксиологіна домінанта. Святковість сучасної культури - лише неробство,
спроба сховатися від проблем за ефемерною веселістю.
Сьогодні проблематика теорії свята долає рамки етнографічних, історико-культурних,
культурантропологічних досліджень і вимагає своєї актуалізації в області філософсько-культурологічного
дискурсу.
Як і всяка теорія, теорія свята формувала своє проблемне поле у міру того, як в гуманітарній науці
накопичувався емпіричний матеріал по етнографічних, історичних, культурантропологічних аспектах свята.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на
які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується
означена стаття. Свято як багатовимірний феномен культури в своєму становленні і розвитку тісно
переплетений з такими культурними формами як ритуал і міф, тому для розробки проблеми генезису і
структурної специфіки свята значимі роботи К. Лєві-Стросса [15], JI. Лєві-брюля [14], Д. Фрезера [24],
А. Геннепа [6], О.М. Фрейденберг [23], В.Я. Проппа [19, 20], Л.А.Абрамяна [1], М.М. Бахтіна [3],
А.К. Байбуріна [2], М.І. Евзліна [10]. 3ігмунд Фрейд [22], К. Юнг [26] і Ю.М. Бородай [4] позначали
проблематику свята в психоаналітичному ключі і виступили в дослідженні ключовими фігурами при
обґрунтуванні компенсаторної функції свята.
Проте при всьому різноманітті підходів до вивчення феномену свята до цих пір відсутні роботи, в яких
була б представлена його універсальна і цілісна концепція. Усунути цей «пропуск» в теорії свята не
вдавалося, на наш погляд, унаслідок проблем методологічного характеру.
Оскільки свято виявило своє буття в прадавніх культурах, то вочевидь, що його становлення
нерозривно пов'язане з етапами людського самовизначення. На цій дорозі свято виступало й механізмом
підтримки стабільності антропо-соціо-культурної системи, і в той же час грало роль її самосвідомості як
цілісності, що стає.
Як артефакт свято повинне нести на собі відбиток всіляких людських потреб і інтенцій. Тому шукати
коріння свята необхідно в антропогенезі, який був процесом становлення людини як природній, соціальній і
душевно-духовній цілісності.
Формування цілей статті (постановка завдання). Метою статті є комплексне дослідження
культурантропологічного аспекту свята. У зв’язку з цим були поставлені і вирішені такі завдання:
розглянуто властивості унікальності свята в своєму функціональному призначенні в культурі; вивчено
сучасні культурні форми (розважальна індустрія); досліджено компенсаторну та комунікативну функцію
свята; наведено ознаки етичного релятивізму усередині культури; доведено, що свято унікальним способом
ритуально-символічної трансляції особливо значимого для суспільства або індивіда досвіду отримання
світолюдської гармонії.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових
результатів. Історія становлення людських якостей людини - це дорога від інстинктів до свідомості, від
тілесності до духу, від кінцівки до «безсмертя». Проте, навіть подавивши в собі за допомогою культури
руйнівні для неї біологічні інстинкти, людина існує як «вузький, небезпечний місток між природою і
духом» [8, с. 136]. Вся культура будується на витісненні фізіологічного, тілесного, сексуального в сферу
символічного. Первинним проявом культури як переходу людини зі світу природних детермінант в світ
соціальної організації можна рахувати систему символічних заборон, де «людина розумна» керується не
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
169
інстинктом, а програмою свідомого вибору прийнятого в колективі алгоритму поведінки. Ця свідома
«аскеза», на думку Ю.М. Бородая, була визначена безвихідністю ситуації антропогенезу, в якій
безпосереднє здійснення егоцентричних інстинктів загрожувало людині насильницькою смертю з боку
сильніших суперників [4, с. 302]. Проте тривала заборона своїх біологічних потреб була чревата розладом
людської психіки і спонтанним виплеском негативної енергії, що накопичилася. Тому в культурній
життєдіяльності людини з'являються «проломи», коли відбувається зняття заборони. Це свого роду
«передих» культури, здійснений для того, щоб продовжити своє становлення й никнути безповоротного
вибухового повороту в хаос.
Звичайно, не можна забувати, що моделювання хаосу в ритуалі, яке в давнину виражалося в знятті
основних заборон для колективу, не сприймалося архаїчними людьми як послаблення культурної
регламентації, а носило світоструктуруючий характер. Мабуть, виключенням, а швидше феноменом, можна
назвати древньоєврейську релігійну культуру, в якій хаотичне в ритуалі поглиналося стабільним і
статичним, але в той же час спостерігалася внутрішня духовно-психологічна динаміка. Перехід від
зовнішнього до внутрішнього дозволив в історії Ізраїлю увічнити людей-феноменів стародавнього світу:
Аврама, Мойсея, Йосифа, Давида та ін. Вони з'явилися передвісниками і прообразами сучасної людини в
суспільстві, яка підпорядковує свої бажання і перенаправляє їх в інше русло для погашення негативної
енергії або ж для сублімації її на користь суспільству.
Для міфологічної свідомості все впорядковане мало свою культурну значущість, але елементи, що не
увійшли до структури буття, були для нього руйнівні [14, с. 116]. Проте хаос був не лише деструктивний,
але й необхідний для життя на перших рівнях буття світу. Відмітимо, що сучасну ідею синергетики про
конструктивність хаосу, культура узяла на озброєння з самих своїх витоків, вирішивши відразу два
завдання: моделювання хаосу в ритуалі дозволило уникнути спонтанного прояву руйнівних інстинктів
людини в реальному житті і гарантувало стабільність системи. При цьому відбувалася каналізація
надлишкової негативної енергії. Ритуал космогонії, в структурі якого найчастіше моделювався хаос, був
покликаний не лише організувати космос, але і укріпити психічну структуру архаїчної людини.
Отже, в своїх витоках свято являє собою магічний ритуал, в якому яскраво виражена компенсаторна
функція. Для індивіда і колективу оргіастичність і фізіологічна непомірність архаїчного свята була
«віддушиною» в повсякденному регламентованому житті. Для культури, як системи, такий періодичний
санкціонований «регрес» став способом саморегулювання й утримання соціальної стабільності.
Святковий достаток і психофізіологічна непомірність в сакральній культурі не просто контрастували з
повсякденною помірністю, але й певним чином підкреслювалися. Поряд зі святом в культурі з'являється
пост, але не як відсутність веселості і тілесних надмірностей, а як виражена «антивеселість» [11, с. 66].
Пошуки економічних передумов поста як свідомого самообмеження не витримують критики. Якщо і є якась
логіка в контролі вживання їстівних запасів колективу, то заборона гри на музичних інструментах під час
поста з економічної точки зору пояснити неможливо. Пост не був формою повсякденного життя. Поряд зі
святом він був періодом сакрального часу; підготовкою до кульмінаційної зустрічі з чимось священним. Ця
подія вимагала від людини ретельного очищення від скверни, від всього профанного й тілесного, чуждого
божественному світу [25, с. 91]. Тому контраст між обмеженнями поста і непомірністю свята не можна
вважати лише «прийомом» культури для заборони інстинктивної енергії людини. Проте цей «перепад»
задоволень позитивно відбився на стабільності системи. Оргії як найвиразніший спосіб позначення ситуації
«культурного регресу» або хаосу, що моделюється в архаїчному святі, вичерпали свою актуальність в
період християнізації Європи. Проте компенсаторний ефект в різних святах продовжували надавати такі
ритуальні елементи як жертвопринесення, трапеза, пісня, танець, інструментальна музика, ігри, змагання,
розваги.
Сам по собі контраст з повсякденним життям не визначав специфіки свята. Всі елементи святкової
обрядовості були емоційно забарвлені через свою особливу семантику, через ті сенси, які з них
витягувалися учасниками свята [1, с. 54]. Приналежність до сакрального визначала естетичну значущість
явища або предмету. Навіть таку психофізіологічну реакцію людини як сміх не можна розглядати поза її
семантичним тлумаченням в ритуалі. Лише у десакралізованній культурі прояв тілесних задоволень в святі
може бути сприйнятим як суто компенсаторний.
Компенсаторна функція, безумовно, є сутнісною для свята впродовж всієї його історії. Проте саме ця
функція в сучасній культурі перестала бути специфічною для свята. Індустрія розваг, масові видовищні
види спорту, рок-концерти, ЗМІ, віртуальна реальність, нічні клуби – всі ці культурні форми беруть на себе
компенсаторну функцію, внаслідок чого вони в якійсь мірі здатні передавати атмосферу свята, а свято
втрачає істотну долю своєї специфіки.
У сучасній культурі важко створити контраст між повсякденністю і святом, оскільки, за словами Р.
Генона, «розлад вторгся в самий хід існування» [7]. Цей факт турбує теоретиків свята, оскільки періодичне
«дозоване» свято існувало як механізм саморегуляції культури. Стирання ж кордонів між сакральним і
профанним приводить до етичного релятивізму всередині культури.
Як би там не було, компенсаторність свята позначила його специфіку в системі архаїчних ритуалів, а
навмисний контраст з повсякденністю став сутнісною межею свята як феномену культури.
Проте архаїчна людина випробовувала необхідність в реалізації не лише природних потреб. Людина як
єдність природного, соціального й духовного мала потребу, по-перше, в отриманні внутрішньої гармонії
між цими іпостасями, а, по-друге, в усвідомленні й реалізації себе як такої унікальної цілісності. Свято для
неї було не просто складним по своїй соціально-естетичній структурі, але і, по-своєму, суперечливим
явищем. Подібно до вільного часу взагалі, свято виступало у всіх класових суспільствах в антагоністичній
Погребной В.В.
КУЛЬТУРАНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СВЯТА
170
формі. З часів античності відомо, що воно належало відразу і світу людини, і світу соціальної системи,
відносно яких йому доводилося грати, як правило, прямо протилежні ролі. Свято не створює речей, що
характерно для праці, і не створює творів, як це робить мистецтво. Його матеріал – реальне життя і сама
людина в їх ідеально-гармонійних формах, що утворюються у сфері вільного часу, завдяки чому останнє і
перетворюється на цінність культури, стає дійсним багатством людського існування. Свято як соціально-
художній феномен естетично організовує і переоформляє час людського життя, вносячи до нього елементи
повноти, задоволення й гармонії і як би порівнюючи його з життям суспільства в цілому і з життям природи
[16, с. 30].
Відомо, що людина була вимушена створювати мову для передачі і обміну важливою соціокультурною
інформацією. У цьому сенсі мова займала увесь знаковий простір культури: від жесту до витвору
мистецтва. У міфологічній свідомості архаїчної людини інформація, що має аксіологічну значущість,
відсилала в сферу сакрального. Зв'язок з вищою реальністю вимагав особливої комунікативної структури,
якою і став магічний ритуал. За допомогою ритуалу стала можливою трансляція ціннісно-смислових
пластів буття людини, тобто того соціокультурного досвіду, який часто був невимовним в природній
мовній практиці.
Особливо значимі для життя всього суспільства ритуали стали тим комунікаційним простором, де
учасники події спільно залучалися до сфери сакрального. Тим самим вони відчували особливу спільність
колективу, а також вступали в діалог зі світом божественного й вічного. Ритуал явив можливість свого роду
колективної трансцеденції, коли відбувалося становлення людського спілкування на рівні сенсів. Таким
чином, специфіка свята у ряді інших архаїчних ритуалів виявилася в тому, що вона була однією з форм
соціальної пам'яті, що відображає в своєму просторі емоційно-естетичну оцінку людей, найбільш значимих
для суспільства історичних або міфологічних подій, в яких відмічено отримання гармонії світолюдських
стосунків. Отже, специфіка свята як комунікаційного простору полягає в його особливому знаково-
смисловому вмісті, що представляє для суспільства величезну культурно-спадкову цінність. А як мудро
відмітив М.К. Мамардашвілі, якщо подія з виміру світу потрапляє у вимір сенсу, то він ніколи не стає
минулим [17, с. 395].
Свято функціонувало циклічно, з чіткою періодичністю, щоб людина регулярно зверталася до найбільш
значимих для його соціального життя і екзистенції «текстам». Через свою циклічність свято стало
елементом культури, що структурує часовий потік особливим чином, протидіючи його лінійності й
безповоротності. Здійснюючись як соціокультурна подія, свято кожного разу відсилає свідомість своїх
учасників до минулого, підкреслюючи його значення для сьогодення і майбутнього. Свято, по словах
С.Я. Серова, загальмовує «біг часу», міняє якість часу, порушуючи його монотонність [11, с. 124].
Ми говоримо: «свято настає». Наставання свята знаменує абсолютно особливу частину нашого життя.
«Настання» – слово, рішуче відкидаюче поняття мети, до якої слід прямувати. «Настання» – це не означає,
ніби ступають, перш ніж настати. Наставши, свято виявляється з нами відразу і на весь відведений час. У тому
і полягає тимчасова структура свята, що, «наставши», воно не розпадається на послідовність наступних один
за одним моментів. Звичайно, існує програма свята: святкова церковна служба, скажімо, складається з певних
частин і навіть підкоряється певному розпорядку. Але все це можливо лише тому, що свято настає. І вже потім
можна знайти відповідні форми його втілення. Але тимчасова структура свята, що настає, безумовно, не
зводиться до розподілу часу. Свято зв'язане з деякого роду поверненням. Правда, є свята, що повторюються,
названі так на відміну від тих, що не повторюються. Питання в тому, чи не прагне і унікальне свято до свого
повторення. Календарними свята називаються не тому, що внесені до певного часового порядку; навпаки,
сам порядок часу, календар виникають як результат повторення свят: не лише у церковному календарі, але і
вимірюючи час взагалі, ми схильні рухатися не від місяця до місяця, а від свята до свята, від Різдва до Пасхи
і тому подібне. Все це демонструє примат того, що приходить свого часу, що володіє своїм часом над
абстрактним численням і наповненням часу [5, с. 310]. Таким чином, специфіка комунікативної функції свята
полягає в трансляції особливо значимої (сакральної) для суспільства (індивіда) інформації про досвід
подолання кризисної ситуації в соціальному житті (екзистенції), потенційна «можливість початку» [13, с. 164].
Суспільство, як сукупність його представників, самоідентифікується саме через те, що ми називаємо
самобутньою святковою культурою. Свята є необхідною умовою соціального існування і специфічним
вираженням людини і тільки людини, що володіє, – на відміну від тварин – унікальною здатністю
святкувати, тобто включати в своє життя радощі інших людей і досвід культури попередніх поколінь.
Поява державних свят свідчить про зміцнення державності, національні свята народжуються разом з
національною самосвідомістю, родинні свята підкреслюють суспільний статус сім'ї, а, відзначаючи день
народження немовляти, ми тим самим затверджуємо його унікальність і самодостатність, і в той же час
його значущість для всього соціуму. Коли ж в житті людей відсутні загальновизнані свята, спостерігається
атомізація суспільства. Запозичення чужих свят сигналізує про занепад соціальної автентичності. Свято як
вираження ціннісно-смислових домінант суспільства не залежить від просторових і державних кордонів,
воно актуалізує собою таку спільність людей, де головною стає їх культурна приналежність, а не
політичний або соціально-ієрархічний статус. Яскравим прикладом є святкова культура євреїв, розсіяних по
всьому світу, але єдиних в історичному і ціннісно-релігійному фундаменті. Свою спільність вони особливо
переживають саме в святкові періоди життя [9, с. 323].
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
171
Висновки з даного дослідження та перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже,
підсумуємо, що в своєму генезисі свято задовольняє ряд соціально-комунікативних потреб індивіда і
суспільства в цілому. Воно з'являється унікальним способом ритуально-символічної трансляції особливо
значимого для суспільства або індивіда досвіду отримання світолюдської гармонії, і тим самим виявляє
свою комунікативну функцію. Сутнісними характеристиками свята як комунікаційного простору є його
циклічність і його символіко-ритуальна форма зберігання і передачі інформації.
Специфічною особливістю комунікативної природи свята є той факт, що в його просторі окрім ритуалу,
як правило, існує зона неформального спілкування, де ігноруються соціальний і віковий статус людини.
Тим самим свято сприяє як соціальній самоідентифікації особи, так і її екзистенціальному самовизначенню.
Свято виконує в культурі ціннісно-орієнтаційну функцію, оскільки залучає індивіда до ціннісно-
смислового пласта його культурної традиції [21, с. 210]. При цьому система свят того або іншого
суспільства продукує, зберігає і транслює ціннісно-смисловий досвід своєї культури, визначаючи її
самобутність. В зв'язку з цим розкривається така сутнісна характеристика свята як його аксіологічна
спрямованість. Будь-яке свято з'являється як вираження людиною або суспільством свого відношення до
тих або інших досягнень і сенсів культури.
Джерела та література:
1. Абрамян Л. А. Первобытный праздник и мифология. – Ереван : Изд-во АН АрмССР, 1983. – 231 с.
2. Байбурин А. К. Семиотические аспекты функционирования вещей / Этнографическое изучение
знаковых средств культуры. Сборник научных трудов, Л. : Наука, 1989. – С. 63 – 87.
3. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М. :
Худож.лит., 1990. – 543 с.
4. Бородай Ю. М. Эротика – смерть – табу : трагедия человеческого сознания. М. : Гнозис; Русское
феноменологическое общество, 1996, – 416 с.
5. Гадамер Г-Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем. – М. : Искусство, 1991. – 367 с.
6. Геннеп А. Обряды перехода: Систематическое изучение обрядов. – М. : Вост. лит., 2002. – 198 с.
7. Генон Р. О смысле «карнавальных праздников» [Электронный ресурс]. – Режим доступа : htpp: //
www.philosophy.ru./library/guenon/karnaval.html
8. Гессе Г. Степной волк. Роман. Повести. Пер. с нем. – Новосибирск: Новое, книжное издат-во, 1990. –
352 с.
9. Гринберг Б. Традиционный еврейский дом. – М. : Мосты культуры, 2002. – 454 с.
10. Евзлин М. І. Космогония и ритуал. М. : Радикс, 1993. – 344 с.
11. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы: Исторические корни и развитие обычаев
: Сборник статей / Отв. ред. С. А. Токарев, – М. : Наука, 1983. – 222 с.
12. Касавин И. Т., Щавелев С. П. Повседневность и альтернативные миры. // Философские науки. – 2003. –
№ 5.
13. Левинас Э. Избранное. Тотальность и Бесконечное. М.; СПб. : Университетская книга, 2000. – 416 с.
14. Леви-Брюль Л. Сверхестественное в первобытном мышлении. – М. : Педагогика – Пресс, 1994. – 604 с.
15. Леви-Строс К. Структурная антропология. М., Наука, 1983. – 536 с.
16. Мазаев А. И. Праздник как социально художественное явление. – М. : Наука, 1978. – 393 с.
17. Мамардашвили М. К. Эстетика мышления. – М. : Московская школа политических исследований, 2000.
– 416 с.
18. Назинцев В. В. Смеховая синергетика мира // Диалог. Карнавал. Хронотоп. Журнал научных
разысканий о биографии, теоретическом наследии и эпохе М. М. Бахтина. – 1997. – №1.
19. Пропп В. Я. Русские аграрные праздники. Опыт историко – этнографического исследования. – М. :
Лабиринт, 2004. – 176 с.
20. Пропп В. Я. Фольклор и действительность : Избранные статьи. – М. : Наука, 1976. – 325 с.
21. Хренов H. A. Мифология досуга. – М. : Государственный республиканский центр русского фольклора,
1998. – 448 с.
22. Фрейд 3. Психоанализ. Религия. Культура. – М. : Ренессанс, 1991. – 296 с.
23. Фрейденберг О. М. Поэтика сюжета и жанра. – М. : Лабиринт, 1997. – 448 с.
24. Фрэзер Д. Золотая ветвь : Исследование магии и религии. – 2-е изд. – М. : Политиздат, 1986. – 702 с.
25. Элиаде М. Священное и мирское. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 144 с.
26. Юнг К. Г. Архетип и символ. – М. : Ренессанс. 1991. – 304 с.
|