Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу

Стаття присвячена історії децимальної системи давньої Русі, зокрема, в такому крупному князівстві, як Чернігівське. В XII ст. у цьому князівстві фіксуються тисяцькі в Чернігові та Новгороді-Сіверському, двох найзначущих центрах князівства. Особлива тисяча в кінці першої половини XII ст. відмічена...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Кучкін, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91732
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу / В. Кучкін // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 23-29. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-91732
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-917322016-01-14T03:03:19Z Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу Кучкін, В. У глиб віків Стаття присвячена історії децимальної системи давньої Русі, зокрема, в такому крупному князівстві, як Чернігівське. В XII ст. у цьому князівстві фіксуються тисяцькі в Чернігові та Новгороді-Сіверському, двох найзначущих центрах князівства. Особлива тисяча в кінці першої половини XII ст. відмічена в Сновську. У той же час у Путивлі жили 700 чоловік князівської «чади», що дозволяє говорити про 7 сотень тієї ж децимальної організації. Статья посвящена истории децимальной системы древней Руси, в частности, в таком крупном княжестве, как Черниговское. В XII в. в этом княжестве фиксируются тысяцкие в Чернигове и Новгороде-Северском, двух самых значительных центрах княжества. Особая тысяча в конце первой половины XII в. отмечена в Сновске. В это же время в Путивле жили 700 человек княжеской «чади», что позволяет говорить о 7 сотнях той же децимальной организации. The аrticle is devoted to the history of Old Russia decimal system, particularly in such a large principality, as Chernihiv. In the XII century this fixed in Chernihiv and Novgorod Seversky, the two most important centers of the principality. Special thousand has existed at the end of the first half of the XII century in Snovsk. At the same living in Putivl of 700 princely «Chad’» suggests the existence of the 7 hundreds of the same decimal organization. 2015 Article Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу / В. Кучкін // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 23-29. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91732 94 (47) uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Кучкін, В. Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу Сiверянський лiтопис
description	Стаття присвячена історії децимальної системи давньої Русі, зокрема, в такому крупному князівстві, як Чернігівське. В XII ст. у цьому князівстві фіксуються тисяцькі в Чернігові та Новгороді-Сіверському, двох найзначущих центрах князівства. Особлива тисяча в кінці першої половини XII ст. відмічена в Сновську. У той же час у Путивлі жили 700 чоловік князівської «чади», що дозволяє говорити про 7 сотень тієї ж децимальної організації.
format	Article
author	Кучкін, В.
author_facet	Кучкін, В.
author_sort	Кучкін, В.
title	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу
title_short	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу
title_full	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу
title_fullStr	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу
title_full_unstemmed	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу
title_sort	тисяцькі та децимальна система в чернігівському князівстві домонгольського часу
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91732
citation_txt	Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу / В. Кучкін // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 23-29. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT kučkínv tisâcʹkítadecimalʹnasistemavčernígívsʹkomuknâzívstvídomongolʹsʹkogočasu
first_indexed	2025-07-06T20:13:04Z
last_indexed	2025-07-06T20:13:04Z
_version_	1836929814351577088
fulltext	Сіверянський літопис 23 УДК 94 (47) Володимир Кучкін. ТИСЯЦЬКІ ТА ДЕЦИМАЛЬНА СИСТЕМА В ЧЕРНІГІВСЬКОМУ КНЯЗІВСТВІ ДОМОНГОЛЬСЬКОГО ЧАСУ Стаття присвячена історії децимальної системи давньої Русі, зокрема, в такому крупному князівстві, як Чернігівське. В XII ст. у цьому князівстві фіксуються ти- сяцькі в Чернігові та Новгороді-Сіверському, двох найзначущих центрах князівства. Особлива тисяча в кінці першої половини XII ст. відмічена в Сновську. У той же час у Путивлі жили 700 чоловік князівської «чади», що дозволяє говорити про 7 сотень тієї ж децимальної організації. Ключові слова: децимальна система в давній Русі, Чернігівське князівство, тисяць- кі та їхні функції у Чернігові та Новгороді-Сіверському, Сновська тисяча, чадь у Пу- тивлі. Перша згадка тисяцьких у Чернігівському князівстві відноситься до 1164 р. Це не означає, що децимальна система й інститут тисяцьких уперше з’являються в цьому князівстві у вказаний час. Можна згадати, що в Переяславському князівстві і в київ- ському Білгороді тисяцькі фіксуються вже в 1113 р. 1, тобто більше, ніж на півстоліття раніше в порівнянні з Чернігівським князівством, хоча останнє на початку XII ст. і по розмірах своєї столиці, і по числу міст, що входили до його складу, значно перевершу- вало Переяславське та Білгородське (у рамках Київського) князівства. Ймовірно, що пізня згадка тисяцьких у Чернігівському князівстві пояснюється не особливостями історичного розвитку Дніпровського Лівобережжя і Подесення, а специфікою появи і збереження свідчень про тисяцьких у цьому регіоні. Проте перша фіксація в Чернігові тисяцького саме в 1164 р. не є випадковою. На початок 60-х рр. XII ст. Чернігівське князівство досягло значних успіхів у своєму роз- витку. Згідно з письмовими джерелами, у ньому на той час налічувалося 53 міста, а територія тягнулася від лівого берега Дніпра в його середній течії до верхів’їв Дону 2. Основна частина цих міст і цієї території на початку 60-х рр. XII ст. належала чернігівському князеві Святославові Ольговичу. До його володінь входили Чернігів з сімома містами, які він отримав від свого двоюрідного брата князя Ізяслава Давидо- вича в 1158 р. 3; землі в’ятичів, які плюндрував у тому ж 1158 р. той же князь Ізяслав 4; місто Курськ, виділене в 1160 р. Святославом своєму старшому синові Олегу 5; місто Обловь – володіння дружини Святослава 6; виморочні міста Ізяслава Давидовича, вбитого в битві на р. Желяні в березні 1161 р. 7 Небіж Святослава Ольговича, син його старшого брата Всеволода, князь Святослав володів Новгород-Сіверським із містами, що відносилися до нього 8. Його брат Ярослав князював у м. Ропеську 9. Була жива і мати цих князів. За нею залишалося місто Глухів 10. Князь Святослав Володимирович зберігав за собою Вщиж 11. Таким чином, якщо говорити про внутрішній розвиток Чернігівського князівства після загибелі Ізяслава Давидовича, то навряд чи хтось із його небожів (рідного і двох двоюрідних) міг змагатися зі Святославом Ольговичем і його сім’єю за верховну владу в князівстві, оскільки велика частина князівства була володінням цієї династії. Незважаючи на це, смерть 15 лютого 1164 р. Святослава Ольговича викликала © Кучкін Володимир Андрійович – доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту російської історії РАН, керівник Центру з історії Давньої Русі. 24 Сіверянський літопис переполох у його сімействі і керівних верхах Чернігівського князівства. Овдовіла дружина Святослава, за походженням донька новгородського посадника, з молодши- ми дітьми (крім вже самостійного Олега, в неї були сини: 12-річний Ігор і Всеволод, котрий народився після нього, а також три доньки), «сгадавши и съ пискупомъ и с мужи князя своего с передними, и цловаша святаго Спаса на томъ, яко не послатися къ Всеволодичю Новугороду. Первое цлова пискупъ Антонъ святого Спаса, и потомъ дружина цловаша. И рече Гюрги тысячкыи: «Намъ было не лпо дати пискупу цловати святого Спаса, занеже святитель есть. А намъ ся о нь не блазнити, занеже князии свои любил’’» 12. Чернігівський літописець повідомив про великі побоювання, які виникли в сім’ї Святослава Ольговича після його смерті. Його родичі, а також ото- чення боялися того, що старший племінник померлого Святослава Ольговича, котрий правив у Новгороді-Сіверському, князь Святослав Всеволодович, майбутній герой «Слова о полку Ігоревім», дізнавшись про смерть дядька, почне війну за його спадок. В обговоренні запобіжних заходів, які хотіли зробити вдова Святослава Ольговича і її діти, взяли участь чернігівський єпископ і «передні чоловіки», тобто бояри-радники князя, котрий помер. Серед них виявився і тисяцький, вочевидь, чернігівський, Гюргі (Георгій). Він – один із вищих бояр, який повчає інших, як слід було б організувати процедуру присяги про нерозголошування відомостей щодо смерті чернігівського князя. Тисяцький уважав, що цілування ікони Спаса не повинен був здійснювати єпископ Антоній, оскільки він був носієм високого духовного сану і сказане їм слово було святе вже саме по собі, без жодного обряду цілування ікони. Втім, свою абстрактну думку про осібність єпископа тисяцький Гюргій підтвердив прикладами цілком конкретними, заявивши, що присутнім не слід сумніватися («не блазнитися») в порядності і чесності голови чернігівських християн, оскільки усім відомо, що він «князии свои любил». Усі похвальні промови тисяцького Гюргія на адресу єпископа Антонія виявилися порожнім звуком, оскільки вже через кілька днів з’ясувалося, що єпископ відправив таємне послання князеві Святославу Всеволодовичу в Новгород- Сіверський, сповіщаючи його про надзвичайні події у Чернігові і рекомендуючи якнайшвидше з’явитися з військом в столиці князівства і захопити владу. Чернігів- ський тисяцький виявився явним посібником єпископа-переветника. Але справа не лише в політичній позиції, яку, свідомо або по недоумству, зайняв у середині лютого 1164 р. чернігівський тисяцький. Великий інтерес викликає його твердження про те, що Антоній любив своїх, тобто, власне чернігівських, князів. Точний час поставлення на чернігівську кафедру присланого з Візантії грека Ан- тонія невідомий. Судячи з непрямих даних, він потрапив на цю кафедру наприкінці 40-х рр. XII ст. 13. Між указаним часом і 15 лютого 1164 р. чернігівський стіл займали князі Володимир Давидович, його брат Ізяслав Давидович і їхній двоюрідний брат Святослав Ольгович. Якщо їх усіх ховав Антоній, то про нього справді можна було сказати, що він «князии свои любил» у множині, а не в однині або в подвійному числі. Мабуть, чернігівський тисяцький Гюргій добре знав, про що говорив. А у такому разі можна думати, що до 1164 р. Гюргій обіймав свою посаду протягом не менше 15 ро- ків або, щонайменше, достатньо довго належав до числа тих чернігівських «передніх чоловіків» – бояр, які оточували князів, були їхніми радниками і сподвижниками. У зв’язку з цим, слід звернути увагу на одну звістку Іпатіївського літопису під 6667 роком. У літописі розповідається про те, як чернігівський князь Ізяслав Дави- дович, зайнявши Київ, вирішив у 1158 р. заступитися за галицького князя Івана Рос- тиславича Берладника і посадити його на князювання в Галичі. З Києва він зажадав, щоб чернігівський князь Святослав Ольгович і новгород-сіверський князь Святослав Всеволодович або самі взяли участь у його поході на Галич, або надіслали необхідну йому військову допомогу. Плани Ізяслава Давидовича його чернігівські родичі оцінили як авантюрні, відмовилися від участі в поході і стали надсилати в Київ своїх послів, намагаючись відрадити Ізяслава від його затії. Навіть коли Ізяслав виступив на Галич, його у Василеві під Києвом наздогнав посол від князя Святослава Ольговича Георгій Іванович, брат якогось Шакушаня. Він довго прохав князя Ізяслава відмовитися від походу, але той відповів, що «уже есмь пошел, но се молви, Георгии, брату Святославу: оже ты самъ <не> идеши, ни сына пустиши, аже ми богъ дасть оуспю Галичю, а ты тогда не жалуи на мя, оже ся почнешь поползывати и Щернигова к Новугороду (тобто Сіверянський літопис 25 Новгороду- Сіверському. – В. К.)» 14. Для нашої теми інтерес представляють не події 1158 р., що торкалися чернігівських князів, і не оцінки цих подій, а особистість посла Георгія Івановича. Поза сумнівом, це був дуже авторитетний боярин, добре знайомий як Святославові Ольговичу, так і Ізяславу Давидовичу, котрий називав його повним іменем. Він походив зі знатної сім’ї, представники якої служили чернігівським кня- зям. Недаремно літописець підкреслив, що Георгій Іванович був братом Шакушаня, який, мабуть, був відоміший. Ім’я Георгія Івановича співпадає з ім’ям чернігівського тисяцького Гюргія – Георгія. І якщо це одна і та ж особа, можна з упевненістю говорити про те, що в Чернігові, як і в інших центрах домонгольської Русі, посаду тисяцького отримували представники найвідоміших боярських родин. Утім, висловлена думка може стати твердженням лише у тому випадку, якщо будуть знайдені й інші аргументи, що підтверджують правильність ототожнення двох чернігівських Георгіїв. * * * У другому за значимістю місті Чернігівського князівства – Новгороді- Сіверському – також фіксується тисяцький, щоправда, не безпосередньо, а опосередковано. При описі украй невдалого травневого походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців Іпатіївський літопис повідомляє, що в половецький полон разом із князем Ігорем потрапили «тысячского сынъ и конюшии его» 15, які допомогли князеві виробити план утечі з полону. Оскільки з літописного тексту виходить, що син тисяцького і конюх були людьми князя Ігоря, робиться очевидним, що не названий по імені син тисяцького був сином тисяцького Новгорода-Сіверського, стольного міста Ігоря Святославича. Участь у поході 1185 р. сина тисяцького була невипадковою. Той же Іпатіївський літопис повідомляє про те, що в цьому поході брали участь чорні люди. За словами цього джерела, вранці 11 травня руські князі, виявивши, що вони оточені силами половців, які перевищували власні, прийняли рішення: «Оже побгнемь, оутечемь сами, а черныя люди оставимъ, то от бога ны боудеть грхъ, сихъ выдавше, поидемь. Но или оумремь, или живи боудемь на единомь мст» 16. Ця згадка чорних людей у складі князівського війська в домонгольський період є унікальною. У післямонголь- ський час відомий тісний зв’язок тисяцьких із чорними людьми, але не з воїнами, а з виробниками або торговцями. Вочевидь, такий зв’язок виник ще в домонгольський час, а участь у військових діях пересічних чорних людей, що складали основу тисячі, але не десятських і не сотницьких, зробила необхідним і командування ними сином тисяцького. * * * Особливого розгляду вимагає згадка в Чернігівському князівстві Сновської ти- сячі, сама фіксація якої змушує ставити питання про сновського тисяцького. Місто Сновськ, про яке літопис уперше говорить під 1068 р. під час опису вторгнення по- ловців у володіння чернігівського князя Святослава Ярославича 17 по суті справи був форпостом Чернігова, відсунутим від нього на північний схід на відстані приблизно 30 км для захисту столичного міста від нападів кочівників. Сновськ стояв на правому, найближчому до Чернігова, березі р. Снов, правої притоки Десни. Сновська тисяча фігурує в джерелах набагато пізніше за першу згадку Сновська. Розповідаючи про захоплення Києва Юрієм Долгоруким у 1149 р., Іпатіївський літопис повідомляє, що, узявши наприкінці серпня 1149 р. місто 18, Юрій «посла по Володимира по Давыдовича Чернигову, и приха Володимиръ к Гюргеви и покло- нися емоу. А Святославъ Олговичь поча емоу молвити: «Держиши отчину мою». И тогда взя Курескъ и с Посемьемь, и Сновьскоую тисячю оу Изяслава, и Слоучьскъ, и Кльчьскъ, и вси Дрегвич. И тако ся оуладивше и разъхашася» 19. Події, описані у згаданому літописному уривку, потребують певних пояснень. Дії Юрія Долгорукого, про які йдеться в літописі, того, який перед цим вигнав суперника з Києва, свого небо- жа володимиро-волинського князя Ізяслава Мстиславича, були викликані бажанням суздальского князя зруйнувати союз Ізяслава з чернігівськими князями Володимиром та Ізяславом Давидовичами і тим самим перешкодити реваншистським планам небожа, котрий утратив Київ. Тому в Київ з Чернігова був викликаний старший з Давидови- 26 Сіверянський літопис чів Володимир, який займав чернігівський стіл. Справу Ізяслава Мстиславича було програно, і чернігівському князеві не залишалося нічого іншого, як схилити голову перед переможцем Юрієм Долгоруким. Але цього виявилося недостатньо. Союзник Долгорукого новгород-сіверський князь Святослав Ольгович зажадав від Володимира повернути йому його колишні володіння. Вимоги ці були справедливі, і Володимир Чернігівський змушений був задовольнити законні претензії двоюрідного брата. Свя- тославові були повернені Курськ, міста і села по р. Сейм, а також Сновська тисяча, які до осені 1149 р. знаходилися в руках Ізяслава Давидовича. Крім того, до Святослава повернулися Клеческ, Случеск і «вси Дрегвич». Останні – на схід від Случеська в землях по середній течії р. Березина, заселених плем’ям дреговичів 20. Свого часу з легкої руки О. К. Зайцева стали рахувати, що Клечеськ, Случеськ і Дреговичі були одвічними володіннями чернігівських князів мало не з часу утворення Чернігівського князівства, що існувало тривалий час, тобто з 1054 р. 21. Проте з такими уявленнями погодитися тяжко. Відомо, наприклад, що в 1116 р. Володимир Моно- мах, який займав у той час київський стіл, ходив походом на полоцького князя Гліба Всеславича за те, що той «воевалъ Дрговичи и Случескъ пожегъ» 22. Очевидно, що Дреговичі і Случеськ належали Київському князівству. У 1161 р. Случеськ намагався утримати за собою молодший син київського князя Мстислава Великого Володимир. Боротьба за це місто закінчилася його поверненням до складу Київського князівства, що управлялося тоді смоленським князем 23. Що ж стосується Клечеська, то там у 1127 р. правив князь В’ячеслав Ярославич 24, онук київського князя Святополка Ізяславича. Ніяких чернігівських князів у вказаних районах до 40-х рр. XII ст. не виявляється. Стає ясним, що Клечеськ, Случеськ і Дреговичі були київськими воло- діннями, а до Святослава Ольговича вони могли потрапити тільки від його рідного брата Всеволода Ольговича, що займав у 1139–1146 рр. київський стіл. Такі передачі київських земель у тимчасове користування представникам чернігівських Рюрико- вичів мали місце і в пізніший час. Так, у 1155 р. Юрій Долгорукий, ставши київським князем, виділив чернігівському князеві Ізяславу Давидовичу київський Мозир, а нов- город-сіверському князеві Святославу Ольговичу інше київське місто – Коречеськ 25. Коли київським князем став Ізяслав Давидович Чернігівський, він у 1158 р. мав намір передати Мозир Святославові Ольговичу 26. У 1180 р. чернігівський князь Святослав Всеволодович планував захопити Київ і наділити київськими містами своїх родичів: «Давыда имоу, а Рюрика выженоу изъ земл, и приимоу единъ власть Роускоую и с братьею…» 27. Російська земля у даному контексті означала Київське князівство, де мали свої володіння смоленські князі Давид і Рюрик Ростиславичі. Якщо київські землі Святослава Ольговича, згадані літописом під 1149 р., були його тимчасовим володінням, то чернігівський Курськ з Посем’ям, швидше за все, його вотчиною. Ці володіння були відокремлені один від одного багатьма сотнями кіломе- трів. Сновська тисяча, що потрапила в руки Святослава Ольговича, була, звичайно, ближче до його спадкових володінь, але і вона знаходилася від них не за одну сотню кілометрів, відстань від Курська до Сновська, наприклад, навіть по прямій становить 288 км. Вочевидь, тисяча стала придатком до того, чим уже володів Святослав Оль- гович у Чернігівському князівстві. Російські вчені XIX–XX вв. вважали, що давньоруська тисяча була військовою організацією, розселеною на певній території, і така територія, переймаючи назву організації, також називалася тисячею. Наприклад, А. М. Насонов, один із видатних радянських істориків XX ст., про Сновську тисячу писав наступне: «Из Ипатьевской летописи под 1149 г. мы узнаем, что Курск с Посемьем не входили в пределы Сно- вськой тысячи и что Святослав Ольгович получил Сновскую тысячу, находившуюся ранее во владении Изяслава Давыдовича. Изяслава, когда он держал Сновскую тысячу, в 1147 г. мы застаем в Стародубе, а Владимира Изяславича 28 в Чернигове; в том же году застаем Изяслава и в Новгороде-Северском, откуда он направляется к брату в Чернигов (Ипат. л.). Явно, что в состав Сновской тысячи входили Стародуб и Новгород-Северский» 29. Далі слідував головний висновок: «Сведения о Сновской тысяче делают неизбежным предположение о вырастающем значении местной военной организации данничества» 30. Таке заключення можливе тільки при презумпції, що тисяча – це військова організація, що складається з представників знаті, яка озброєною Сіверянський літопис 27 рукою підкорює місцеве населення і примушує його платити данину завойовникам. Подібне тлумачення А. М. Насонова стала найавторитетнішим в радянській істори- ко-географічній науці. Зокрема, його підтримав О. К. Зайцев, що написав спеціальне дослідження по історичній географії Чернігівського князівства в домонгольський час 31, а також чернігівський археолог В. П. Коваленко, який змалював межі такою, що виникла в X ст., Сновської тисячі на сході, використовуючи російсько-литовські дипломатичні документи початку XVI ст. 32. Чому ці документи можуть свідчити про межу Сновской тисячі X ст., а не про значно пізніші рубежі волостей, що відносилися до міста Сновська, український дослідник не пояснив. Між тим, дані, використані А. М. Насоновим для своїх наукових висновків, ви- являються неповними і такими, що свідчать зовсім про інше. Передусім необхідно відмітити, що визначати розміри Сновської тисячі по місцях пересування її володаря князя Ізяслава Давидовича в 1147 р. методично неправо- мірно. У 1146 р. після смерті київського князя Всеволода Ольговича, чернігівця за походженням, розгорнулася запекла боротьба за Київ між володимиро-волинським князем Ізяславом Мстиславичем, онуком Владимира Мономаха, і Ігорем Ольгови- чем, рідним братом Всеволода. Ізяславу Мстиславичу вдалося подалати опір Ігоря Ольговича і його брата Святослава Ольговича, який йому допомагав, котрі володіли східною частиною Чернігівського князівства. Переможця стали підтримувати володарі західної половини Чернігівського князівства брати Володимир та Ізяслав Давидови- чі. В умовах військової обстановки слідували часті переїзди князів з міста до міста, пов’язані з наступом на супротивника або втечею від нього. Наприкінці 1146 р. і в 1147 р. Ізяслав Давидович зумів побувати не лише в Новгороді- Сіверському і Старо- дубі, як указував А. М. Насонов, але і в Путивлі 33, Севську 34, Болдижі 35, Карачеві 36, Брянську 37, Дедославлі 38, Попаші 39 і Чернігові. Причому не в князівстві, як іноді роз’яснював А. М. Насонов, тлумачивши, що таке літописний «Чернігів», а саме в місті Чернігові 40. Відносити на підставі князівського відвідування усі перераховані міста до давньої Сновської тисячі явно алогічно. Тим паче, що Дедославль, що згадується в переліку міст, в яких побував князь Ізяслав Давидович у 1146 р., в 40-і рр. XII ст. залишався містом в’ятичів. Та й Сновську тисячу давньою визнати не можна. І до, і після 1149 р., коли єдиний раз в джерелах згадується Сновська тисяча, в літописах фігурує просто Сновськ. Така назва наводиться при першій згадці Сновська в 1068 р. Той же Сновськ названий у другому за часом повідомленні про це місто 1155 р., де йдеться про те, як новгород- сіверський князь Святослав Ольгович відібрав за зраду у свого небожа Святослава Всеволодовича три міста, в їх числі й Сновськ, але натомість все ж таки дав йому інші три міста, мабуть, меншого значення. Дві звістки про Сновськ відносяться до XIII ст. У першій з них повідомляється, що в 1203 р. під час взяття Києва дружина Ростислава Ярославича полонила дорогобузького князя Мстислава Володимировича, і князь Ростислав повів його «ко Сновьску к соб» 41. Йдеться про Ростислава, сина чернігів- ського князя Ярослава Всеволодовича. Якщо Сновськ у 1203 р. належав йому, то це означає, що місто повернулося в управління власне чернігівських князів. Нарешті, в січні – травні 1235 р. під час нападу київського і володимиро-волинського князів на Чернігівське князівство серед інших місцевих міст був узятий і «Сновескъ» 41. При цьому ніякої «тисячі» літопис не згадує. З наведених літописних свідчень виходить, що в 1149 р. князеві Святославу Ольговичу була повернена не якась величезна те- риторія дуже давньої Сновської тисячі, навіть не усе місто Сновськ із волостями, що відносилися до нього, а лише частина цього міста і його округи, зайнята «тысячью» – організацією чорних людей, об’єднаних у десятки на чолі з десяцькими; у більші одиниці – сотні, що складалися з десяти десятків, на чолі з сотницькими; нарешті, в об’єднання десяти сотень – тисячу. Чорні, тобто прості, люди складали основну масу тисячі. Думка, що колись тисяча цілком складалася з представників місцевої знаті, джерелами не підтверджується. Коли ж і у зв’язку з чим могла бути організована Сновська тисяча? Оскільки Сновською тисячею володів князь Святослав Ольгович, потім його двоюрідний брат Ізяслав Давидович, мабуть, у період 1146–1149 рр., а далі знову Святослав Ольгович, можна вважати, що в другій чверті XII ст. ця тисяча вже існувала. В указаний час у 28 Сіверянський літопис Чернігівському князівстві сталися важливі зміни. У 1127 р. старший син чернігівського князя Олега Святославича Всеволод «я стрыя своего Ярослава Чернигов, изъхавъ i, а дружину его исче и разъграби … а Ярославъ пусти Мюрому» 43. Чернігівський князь Ярослав Святославич, дядько Всеволода Ольговича, був сином від другого шлюбу свого батька з Одою, графинею Брауншвейзькою. Тому нащадки Святослава Ярос- лавича від його першого шлюбу не хотіли поступатися йому Черніговом. Ярослав був вигнаний із столиці князівства і відправлений на князювання в Муром, найсхідніше чернігівське місто. Тепер самому Чернігову стала загрожувати небезпека нападу зі сходу не лише половецьких кочовиків, але й колишнього чернігівського князя і його синів. Тому в другій чверті XII ст. на сході від Чернігова будується ряд фортець таких, як Сосниця, Блестовит, Березий, Хоробор, а на шляху між Черніговом і Сновськом зводиться Гуричів (Гюргев), уперше згадуваний у 1142 р. 44. Мабуть, Сновська тисяча і була організована чернігівськими князями на початку другої чверті XII ст. головним чином для того, щоб забезпечити оборонні роботи по лінії Чернігів – Сновськ. У цьому плані історія чернігівської Сновської тисячі була схожа на історію київської Білго- родської тисячі, що виникла не пізніше початку XII ст. і сприяла тому, що в XII ст. Білгород перетворився на неприступну фортецю, де знаходили надійний притулок навіть київські князі, коли залишали Київ під натиском своїх ворогів 45. Сліди децимальної організації виявляються, мабуть, і в інших центрах Чернігів- ського князівства. Іпатіївський літопис повідомляє про узяття і розграбування на по- чатку 1147 р. військами київського князя Ізяслава Мстиславича і чернігівських князів Володимира та Ізяслава Давидовичів міста Путивль, яким володів князь Святослав Ольгович. Переможці захопили двір путивльского князя, спустошили Вознесенську церкву і полонили «челяди 7 сотъ» 46. Кругла цифра – сімсот чоловік, що обслугову- вали князівське господарство в Путивлі, може бути співвіднесена із сімома сотнями децимальної системи в цьому місті. 1. Правда Русская. – М.; Л., 1940. – Т. I. – С. 110. 2. Кучкин В. А. Черниговское княжество / В. А. Кучкин // Древняя Русь в сред- невековом мире. – М., 2014. – С. 881, 949 (табл.). 3. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – СПб., 1908. – Т. II. – Стб. 500. 4. Там само. – Стб. 502. 5. Там само. – Стб. 513. 6. Там само. – Стб. 502. 7. Там само. – Стб. 518. У 1158 р. чернігівський князь Святослав Ольгович зви- нувачував Ізяслава в тому, що він «усю волость Черниговьскую собою держить и съ своим сыновцемъ». Див: Там само. – Стб. 500. 8. Там само. – Стб. 490. 9. Там само. – Стб. 502. 10. Там само. – Стб. 537. 11. Там само. – Стб. 508, 509. 12. Там само. – Стб. 522–523. Ім’я «Антонъ» написане на бічному полі арк. 186 зв. іншим почерком. 13. Попередник Антонія на чернігівській кафедрі єпископ Онуфрій останній раз згадується в літописі в 1147 р. Див: Там само. – Стб. 340. 14. Там само. – Стб. 499. 15. Там само. – Стб. 650. 16. Там само. – Стб. 641. 17. Лаврентьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Л., 1926–1928. – Т. I. – Стб. 172. 18. Про дату див.: Бережков Н. Г. Хронология русского летописания / Н. Г. Бе- режков. – М., 1963. – С. 149. 19. Ипатьевская летопись. – Стб. 384 і вар. 43. 20. Про розселення дреговичів див : Седов В. В. Восточные славяне в VI–XIII вв. / В. В. Седов. – М., 1982. – С. 115. Сіверянський літопис 29 21. Зайцев А. К. Черниговское княжество / А. К. Зайцев // Древнерусские кня- жества XII–XIII вв. – М., 1975. Карта-вклейка між с. 80–81. Висновки А. К. Зайцева відносно території Чернігівського князівства домонгольського часу прийняв Б. О. Ри- баков, але на розміщеній у своїй праці карті дипломатично не показав західних меж Чернігівського князівства, хоча на правому березі Дніпра помістив нібито чернігівське місто Річицю. Див: Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв. – М., 1982. – С. 500. 22. Ипатьевская летопись. – Стб. 282. 23. Там само. – Стб. 521. 24. Там само. – Стб. 292. 25. Там само. – Стб. 482. 26. Там само. – Стб. 498. 27. Там само. – Стб. 615. 28. Так у книзі А. М. Насонова. Слід – Давидовича. 29. Насонов А. Н. «Русская земля» и образование территории Древнерусского государства / А. Н. Насонов. – М., 1951. – С. 58. 30. Там само. – С. 66–67. 31. Зайцев А. К. Черниговское княжество… – С. 66, 69, 70. 32. Коваленко В. П. Сновская тысяча / В. П. Коваленко // Древняя Русь в сред- невековом мире. – М., 2014. – С. 769–770. 33. Ипатьевская летопись. – Стб. 333–334. 34. Там само. – Стб. 335. 35. Там само. 36. Там само. – Стб. 336. 37. Там само. – Стб. 338. 38. Там само. 39. Там само. – Стб. 356. 40. Там само. – Стб. 342, 343. 41. Лаврентьевская летопись. – Стб. 419. 42. Ипатьевская летопись. – Стб. 772. 43. Там само. – Стб. 290. 44. Там само. – Стб. 312. 45. Там само. – Стб. 604. 46. Там само. – Стб. 334. Владимир Кучкин ТЫСЯЦКИЕ И ДЕЦИМАЛЬНАЯ СИСТЕМА В ЧЕРНИГОВСКОМ КНЯЖЕ- СТВЕ ДОМОНГОЛЬСКОГО ВРЕМЕНИ Статья посвящена истории децимальной системы древней Руси, в частности, в таком крупном княжестве, как Черниговское. В XII в. в этом княжестве фиксируют- ся тысяцкие в Чернигове и Новгороде-Северском, двух самых значительных центрах княжества. Особая тысяча в конце первой половины XII в. отмечена в Сновске. В это же время в Путивле жили 700 человек княжеской «чади», что позволяет говорить о 7 сотнях той же децимальной организации. Ключевые слова: децимальная система в древней Руси, Черниговское княжество, тысяцкие и их функции в Чернигове и Новгороде-Северском, Сновская тысяча, чадь в Путивле. TYSYATSKIE AND DECIMAL SYSTEM IN THE CHERNIGOV PRINCIPALITY OF PRE-MONGOL PERIOD The аrticle is devoted to the history of Old Russia decimal system, particularly in such a large principality, as Chernihiv. In the XII century this fixed in Chernihiv and Novgorod Seversky, the two most important centers of the principality. Special thousand has existed at the end of the first half of the XII century in Snovsk. At the same living in Putivl of 700 princely «Chad’» suggests the existence of the 7 hundreds of the same decimal organization. Keywords: Old Russia decimal system, Chernigov principality, tysyatskiye and their functions in Chernigov and Novgorod Seversky, Snovsk thousand, chad’ in Putivl.

Тисяцькі та децимальна система в Чернігівському князівстві домонгольського часу

Репозитарії

Схожі ресурси