Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст.
У статті розглядається планування та забудова історичної місцевості Батурина – Гончарівки – у ХVІІ-ХVІІІ ст. На основі широкого кола джерел з’ясовуються особливості заселеності цього мікрорайону, в якому, окрім гончарного виробництва, в різний час розташовувалися садиби гетьманів І. Мазепи та К. Ро...
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2015
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91735 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. / Н. Саєнко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 42-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-91735 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-917352016-01-14T03:02:44Z Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. Саєнко, Н. Історія міст і сіл У статті розглядається планування та забудова історичної місцевості Батурина – Гончарівки – у ХVІІ-ХVІІІ ст. На основі широкого кола джерел з’ясовуються особливості заселеності цього мікрорайону, в якому, окрім гончарного виробництва, в різний час розташовувалися садиби гетьманів І. Мазепи та К. Розумовського, старшини і дворянства, а також рядових обивателів різних соціальних груп. В статье рассматривается планировка и застройка исторической местности Батурина — Гончаровки — в ХVІІ-ХVІІІ вв. На основании широкого круга источников выясняются особенности заселенности этого микрорайона, в котором, кроме гончарного производства, в разное время находились усадьбы гетманов И. Мазепы и К. Разумовского, старшины и дворянства, а также рядовых обывателей различных сословий. In the article the рlanning and building of the Goncharovka in Baturin in ХVІІ – ХVІІІth century is investigated. There were center of pottery production, estates of hetmen of I. Mazepa and К. Rozymovsky, petty officers and nobilities, courts of habitants from different social groups. 2015 Article Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. / Н. Саєнко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 42-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91735 94 (477.53) «16/17» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Саєнко, Н. Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті розглядається планування та забудова історичної місцевості Батурина
– Гончарівки – у ХVІІ-ХVІІІ ст. На основі широкого кола джерел з’ясовуються особливості заселеності цього мікрорайону, в якому, окрім гончарного виробництва, в різний час розташовувалися садиби гетьманів І. Мазепи та К. Розумовського, старшини і
дворянства, а також рядових обивателів різних соціальних груп. |
| format |
Article |
| author |
Саєнко, Н. |
| author_facet |
Саєнко, Н. |
| author_sort |
Саєнко, Н. |
| title |
Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_short |
Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_full |
Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_fullStr |
Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_sort |
батуринська гончарівка в хvіі-хvііі ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/91735 |
| citation_txt |
Батуринська Гончарівка в ХVІІ-ХVІІІ ст. / Н. Саєнко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 42-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT saênkon baturinsʹkagončarívkavhvííhvíííst |
| first_indexed |
2025-07-06T20:13:14Z |
| last_indexed |
2025-07-06T20:13:14Z |
| _version_ |
1836929825319682048 |
| fulltext |
42 Сіверянський літопис
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
УДК 94 (477.53) «16/17»
Наталія Саєнко.
БАТУРИНСЬКА ГОНЧАРІВКА В ХVІІ-ХVІІІ ст.
У статті розглядається планування та забудова історичної місцевості Батурина
– Гончарівки – у ХVІІ-ХVІІІ ст. На основі широкого кола джерел з’ясовуються особли-
вості заселеності цього мікрорайону, в якому, окрім гончарного виробництва, в різний
час розташовувалися садиби гетьманів І. Мазепи та К. Розумовського, старшини і
дворянства, а також рядових обивателів різних соціальних груп.
Ключові слова: двір, Гончарівка, Батурин, ХVІІ-ХVІІІ ст.
Процес формування міської території Батурина відбувався упродовж ХVІІ ст.
Як і у більшості адміністративних центрів тогочасної Гетьманщини, міський про-
стір Батурина мав кілька територіальних рівнів: укріплене середмістя, розміщені
поблизу фортеці форштадти (посади, передмістя), близькі околиці – приміські
слободи, хутори, які були включені до міської території, хоча виникали як окремі
населені пункти. Останній рівень становлять далекі околиці — села, слободи, хутори,
Миколо-Крупицький і Кербутівський монастирі, які були юридично та економічно
підпорядковані місту.
Розвиток міського простору Батурина розпочався із побудовою в 1625 р. на ви-
сокому мисі лівобережної тераси р. Сейм дерев’яних укріплень. Під час Смоленської
війни у листопаді 1632 р. Батурин був зруйнований московським військом. Після
закінчення війни місто відбудоване людьми новгород-сіверського старости Олексан-
дра Пісочинського [7, с. 277]. У цей час міська територія охоплювала не лише власне
фортецю, а й передмістя, що виникли одночасно з нею. На жаль, ні встановити назви,
ні обрахувати площу тодішніх передмість Батурина за браком джерел неможливо.
У 1630-х рр. було споруджено другу лінію фортечних укріплень, які широким
півколом замкнули три миси надзаплавної тераси. Найменший за розміром крайній
південний мис і надалі залишався укріпленим осердям міста, у різних джерелах його
названо замком, цитаделлю, містом (російською «город», «малый город», «верхний
город»).
Загальна площа міських укріплень становила 26 га. До захищеної укріпленнями
забудови навколо Батуринського замку джерела застосовують назви: місто (росій-
ською «город»), окольне місто, посад, укріплений посад, фортеця. Надалі міська
територія Батурина зростала за рахунок розширення передмість: старі форштадти
збільшувалися в розмірі, розросталися приміські слободи, утворювалися хутори.
Найактивніше цей процес проходив у період перебування у Батурині гетьманської
резиденції (1669 — 1708 рр.). У даній роботі ми спробуємо локалізувати на сучасній
мапі міста Батурина один з його історичних районів — Гончарівку – та прослідкувати
її заселеність у ХVІІ-ХVІІІ ст.
© Саєнко Наталія Анатоліївна — завідувач відділу археології Національного
історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», аспірант кафедри історії
України Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства імені
О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені
Т. Г. Шевченка.
Сіверянський літопис 43
Одночасно зі спорудженням міських укріплень на південних околицях Батурина
з’явилися гончарний виробничий комплекс та селище гончарів, від яких і пішов то-
понім Гончарівка. Поява гончарного осередку в Батурині була не випадковою, адже
тут зосереджені поклади різноманітних глин (за даними геологічного буріння – по-
тужністю до 9 м). Із заходу на схід, з полів до краю надзаплавної тераси р. Сейм йде
безіменний рівчак. У ньому батуринські майстри брали необхідні для гончарного
виробництва пісок і воду. Периферійне становище комплексу дозволяло вирішити
питання палива для випалу керамічних виробів. Залишки гончарних горнів знахо-
дилися на мисі, утвореному краєм тераси Сейму та лівим берегом рівчака. Відходи
виробництва висипали навпроти горнів, у заплаві, про що свідчать два підвищення
розмірами 20 х 50 м і висотою 1 м, складені з попелу, горілої деревини, перепале-
них фрагментів цегли та кераміки. Ці горни були остаточно зруйновані стихійним
кар’єром у 2007 р., під час реконструкції автошляху Київ — Бачівськ (М02).
Та все-таки Батурин не був значним гончарним осередком — у місті проживала
невелика кількість гончарів, які обслуговували потреби місцевого ринку.
Перепис 1666 р. фіксує у Батурині 4 двори гончарів [1, с. 46, 47, 48, 56], 1726 р. – 5
дворів [9, с. 76], у 1750 р. гончарям належало 20 дворів [1, с. 148-149].
У 1751-1752 рр. на кошти малоросійської військової казни було споруджено
батуринський цегельний завод. За переказами старожилів, він знаходився у верхів’ї
згаданого рівчака, в урочищі, яке нині має назву Гуринова долина. Завод мав 5 пе-
чей, кожна з яких виробляла до 80 тис. штук цегли. Ця цегельня працювала до кінця
1760-х рр. [23, с. 401-405]
Через Гончарівку в ХVІІ – ХVІІІ ст. пролягала дорога з Батурина на Конотоп. Вона
брала початок від Конотопської брами фортеці й територією забудованого передмістя
прямувала на південний схід. Дорога перетинала рівчак, утворений руслом пересох-
лої Чорної річки, з’єднуючи форштадт Батурина з Гончарівкою. Вийшовши за межі
тодішньої забудови, дорога дещо західніше перетину автошляхів Батурин – Конотоп
та Київ – Бачівськ долала ще один рівчак і прямувала до південного похилого краю
тераси Сейму, а далі — через села Митченки та Красне до Конотопа. У ХVІІІ ст. у
верхів’ї рівчака існувала проїзна гребля [1, с. 252].
Наприкінці XVII ст. на мисі, утвореному краєм високої лівобережної тераси
р. Сейм та правим берегом рівчака, постала головна резиденція гетьмана Івана Сте-
пановича Мазепи (1687–1708). З боку плато були споруджені укріплення — рів та
вал з п’ятьма бастіонами. У межах валів дворище мало площу близько 9 га.
На 1 км південніше гетьманської садиби протікала невелика річка Шовковиця,
яка брала початок у однойменному озері і впадала в Сейм. Ці гідроніми вперше
фіксуються в Переписних книгах 1666 р. [1, с. 69-70]. Появу наприкінці ХVІІІ – на
початку ХІХ ст. хутора з назвою Шовковиця помилково пов’язують з насадженням
гетьманом Кирилом Григоровичем Розумовським (1750 – 1764) шовковичного саду
для розведення тутового шовкопряда. За його наказом навколо озера посадили гай,
а не шовковичний сад: «в трёх верстах от Батурина стоит роща, называемая Шелко-
вица, саженная покойным генерал-фельдмаршалом, разделённая на две части, между
которыми большой пруд» [1, с. 281]. Частиною шляху на Конотоп і Бахмач був брід
через р. Шовковицю. На цій річечці існувала сухомлинівська* гребля.
До 1700 р. були зведені кам’яні палати гетьманського палацу. У 1995 — 2013 р.
археологи розкопали частину фундаментних ровів цієї споруди, у заповненні кот-
ловану знайшли багато будівельних і декоративних матеріалів. На основі здобутих
даних дослідники відтворили його план. Разом із прибудовою у північному напрямку
довжина палацу становила біля 24 м, а ширина — 14,5 м. Деякі з дослідників палацу
Гончарівки (В. Ленченко, В. Мезенцев та ін.), опираючись на малюнок руїн палацу
І. Мазепи в Батурині 1744 р., що зберігся у Національному музеї Стокгольма, вва-
жають, що він був триповерховим з мансардою. Вірогідно, на замовлення Мазепи
* Сухий млин — водяний млин, який припиняв роботу у зв’язку з сезонним пересиханням
водойми.
44 Сіверянський літопис
його спорудили та оформили у стилі центральноєвропейського бароко, а зовнішній
декор палацу доповнили керамічними прикрасами, типовими для церковних бу-
дівель Києва XVII — XVIII ст. [10; 11; 12; 13]. На думку інших учених (Ю. Ситий,
Л. Мироненко), палац був одноповерховим, а його найближчий аналог – будинок
Я. Лизогуба в Чернігові. [20; 21; 22] Гончарівський палац був найбільшою світською
спорудою гетьмана І. Мазепи, визначним твором палацової архітектури й керамічного
декоративного мистецтва козацької держави.
Окрім самого палацу, на території гончарівської садиби Мазепи знаходилося ще
кілька споруд. Так, зокрема, писемні джерела повідомляють про дерев’яну церкву.
Вперше вона згадується разом з палацом у «Літописі» Самійла Величка при описі
подій весни 1700 р. Заглиблені у материк стовпи-колоди, на які спиралися стіни й
дощана підлога церкви, були виявлені археологами за 30 м на північний захід від
палацу Мазепи. Вона мала розмір 21х13 м, ймовірно, її стіни та бані були складені з
брусів і обшиті дошками [19, с. 39-40].
За 36 м на південь від палацу знаходилася велика зрубна споруда з глибоким
господарчим підвалом. Її параметри 9,5 х 10 м. На думку дослідників, будівля мала
наземний поверх на чотири світлиці і була «покоєвою хатою» або флігелем для гостей,
іноземних майстрів чи слуг [5, с. 74-82].
Розкопки залишків великої прямокутної службової споруди початку XVIII ст. на
гетьманському дворі тривали кілька сезонів. Будинок мав дерев’яну каркасно-стовпо-
ву, можливо, фахверкову конструкцію. Судячи з його розмірів (19 х 5 м) і характеру
знахідок, у ньому збирались козацькі старшини, ад’ютанти, покоєві, військові писарі
або канцеляристи, які служили у покоях Мазепи чи державних відомствах при його
палаці. [6, с. 10].
Описи ХVІІІ ст. яскраво ілюструють процес занепаду споруд резиденції Мазепи,
що були розграбовані московським військом у 1708 р. і далі руйнувалися від часу
та людських рук. У 1726 р. «Двор з садом на Гончаровце, где он Мазепа сам жил, в
оном дворе каменные палаты пустые и разбитые, там же церковь деревянная цела с
некоторой частью иконостаса, в оном дворе гай березовый и около его поле пахотное»
[9, с. 81]. У 1750 р. «на том месте церковь деревяная пустая, там же и сад, в котором
дерево грушовое, яблуновое и вишневое» [1, с. 152]. У 1760 р. «Мазепы двор з садом
разного дерева, где... были палаты и деревянная церковь, а ныне оных нет» [1, с. 190].
Натомість у межах укріплень садиби з’явилися оселі нових мешканців.
Окрім садиби гетьмана І.Мазепи, на Гончарівці були двори прилуцького пол-
ковника Дмитра Лазаревича Горленка [1, с. 152] та замкового священика Василя
Пісковського (Плисковського), убитого під час погрому Батурина 2 листопада 1708р.
[1, с. 190]. Д. Горленко належав до найближчого оточення гетьмана І. Мазепи. Син
прилуцького полковника, він довго служив канцеляристом у Генеральній канцелярії
в Батурині, саме тоді здобув авторитет і зблизився з гетьманом. У 1693 р. Д. Горлен-
ко отримав уряд прилуцького полковника, який утримував 16 років. Цей старшина
підтримав Мазепу і залишився з ним після Полтавської битви. Наприкінці 1714 р.
він з дружиною та кількома старшинами повернувся у Гетьманщину і потрапив на
заслання до Москви [15, с. 43-46]. Тож його двір із садом на батуринській Гончарів-
ці ще у 1760 р. стояв пусткою. А ось двір священика В. Пісковського зайняли нові
мешканці [1, с. 190].
Також поблизу Гончарівки у часи І. Мазепи знаходилися спеціальні шопи (сараї)
для зберігання палубів* і возів гетьманського обозу [9, с. 111]. Проте локалізувати їх
місцезнаходження на сьогодні за браком джерел не видається можливим.
Згідно з даними ревізії 1726 р., в Гончарівській слободі мешкали люди, які свого
часу працювали у гетьманській резиденції І. Мазепи. Перепис фіксує 12 таких дворів
[9, с. 78]. Серед них була садиба Мазепиного кухаря Михайла Гаврилова [1, с. 191].
Ще на Гончарівці знаходилося 75 дворів посполитих [9, с. 77]. Ймовірно, тут жили
й представники інших верств населення Батурина – козаків і ремісників, яких у цю
відомість внесли не за територіальною, а за соціальною ознакою.
* Палуба — будка-дах для воза; великий критий віз.
Сіверянський літопис 45
Про заселеність Гончарівки у середині ХVІІІ ст. можна довідатись із матеріалів
подвірного облікового перепису населення Батурина, зібраних в рамках складання
Генерального опису Малоросії (1765–1769 рр.). У 18 господарських одиницях – 14
дворах та 4-х бездвірних хатах – мешкали піддані гетьмана К. Розумовського. Загальна
кількість підданих обох статей і усіх вікових груп на час проведення перепису — 83
особи. За соціальним станом це були посполиті, з яких двоє займалося ремеслом:
ковальським та бондарським [24, арк. 40 зв. – 51].
Козаки на Гончарівці володіли 25-ма дворами, у яких жило 105 осіб. Абсолютно
всі власники дворів були козаками-підпомічниками. Серед них був коваль, швець,
2 ткачі і 2 кравці. Козак Григорій Антоненко мав у своєму дворі винокурню на два
казани, де в зимовий період викурював по 10 куф горілки, яку продавав удома квар-
тами і чарками [24, арк. 623 зв. – 640].
Спадкове володіння на Гончарівці мав бунчуковий товариш Петро Васильович
Кочубей — онук генерального судді Василя Кочубея. У його дворі знаходився єдиний
на той час у Батурині кам’яний будинок: «На улице Гончаровке двор приезжий старый,
но жить годный. В нём число покоев: господские каменные — 4, другие господские
деревянные — 4, третьи господские деревянные недостроенные — 7, амбаров — 1,
конюшен — 1, сараев — 1. Да в том же дворе церковь деревянная старая во имя Пре-
святой Богородицы оным владельцем строенная» [24, арк. 374 зв. – 375]. Виходячи
із даних метричної книги за 1739 р., по кількості народжених, одружених і померлих
парафія Введенської церкви була найменшою серед 4-х батуринських парафій [4, арк.
31 — 31 зв.]. У 1778 р. цю церкву було перенесено за Сейм, у передмістя Батурина
«для селенцев Митиевки и Городищечка» та освячено на честь Святого Апостола і
Євангеліста Івана Богослова.
У дворі В. Кочубея жив і працював його служитель, батуринський посполитий
Василь Карась. В окремій хаті на території двору мешкала родина підсусідка Кочубея,
посполитого Мойсея Малки (4 особи) [14, с.101].
У старому дворі на вулиці Гончарівці проживав священик згаданої церкви Вве-
дення Пресвятої Богородиці – Іван Петров. Цей та ще один двір, через дорогу, він
отримав від К. Розумовського взамін обійстя, забраного для побудови гетьманського
двору на Київській вулиці. У дворі через дорогу мешкав підсусідок священика Пет-
рова Хома Кабан з родиною (5 осіб) [24, арк. 413 зв., 416-418]
На Гончарівській вулиці під горою знаходився ветхий двір козачого депутата
Комісії по складанню уложення 1767 р. від Ніжинського полку, уродженця Батурина
Захарія Івановича Карташевського. Він його придбав у 1740 р. за 80 рублів. У дворі
знаходилася хазяйська хата на 2 покої, 2 комори, конюшня, хлів та клуня, мешкало
2 служителі [24, арк. 589 зв. – 590]. У бездвірній хаті двору Карташевського мешкав
підсусідок Демко Музика з родиною (7 осіб). Навпроти депутат мав ще один двір,
куплений у 1748 р. за 4 рублі, де жила родина іншого підсусідка, Леонтія Козла (5
осіб) [24, арк. 616 зв. – 617].
«Желая... город Батурин распространить и населить знатными домами», власник
Батурина (з 1760 р.) гетьман К. Розумовський дарує ділянки землі у Батурині пред-
ставникам свого оточення. Першим наділ отримав сенатор і таємний радник Григорій
Миколайович Теплов. Згідно з дарчим записом від 3 грудня 1760 р., він отримав
«землю, лежачую за городом, на урочище между Городком и Гончаровкою, которой
земле простирается длина с горы вниз по самую реку Сейм, где она ныне течение
своё имеет; а вверх по горе, до самой первой улицы, как оная на плане Этингеровом
положена, тоесть 118 саж., поперёк же как при реке, так и на горе 71 саж.; да сверх того
противу того же места, на другую сторону широты сего места, через улицу, половину
другого места в длину по тому плану, а в ширину равно как и вышеупомянутое место
толиким же пространством и мерою» [24, арк. 941-941 зв.]. Ще два дворові місця
площею 120 і 216 квадратних сажнів (разом 0,15 га) з двома хатами, городами і садом
Теплов придбав 13 липня 1767 р. за 60 рублів у судді земського суду Глухівського
повіту Сергія Дергуна. Вони були суміжні з володінням Теплова, одна з ділянок
виходила до дороги, що прямувала в Конотоп біля «вольного спуску» [24, арк. 943].
46 Сіверянський літопис
Згідно з умовами дарування, статський радник мав побудувати дім з необхідними
службами протягом 4-х років від дня видачі універсалу. У 1768 р. у Батурині Г. Те-
плов мав «на улице Гончаровке двор новый, в оном покоев деревянных жилых для
хазяев — 21, людских — 5. В оном дворе кухня при которой людских — 7. Поблизу
оного двора в конце саду людских — 2» [24, арк. 940 зв.]. За маєтком доглядав під-
сусідок Теплова Гаврило Бадюр з родиною (5 осіб) [24, арк. 959 зв. – 960]. У 1772 р.
Г. Теплов продав усі свої батуринські маєтності разом з хутором Скритним поблизу
с. Митченки К. Розумовському за 10 тисяч рублів [8, с. 335-343]. Топонім Городок,
згаданий у дарчій, мешканці Батурина вживають відносно мису, утвореного краєм
тераси р. Сейм та лівим берегом південного рівчака. Городок зараз прорізає спору-
джена у 1954 — 1957 рр. автодорога Київ-Бачівськ. Іноді Городком звали й територію
маєтку І. Мазепи [2, с. 70].
Ще одну ділянку землі в урочищі Гончарівка К. Розумовський подарував гене-
ральному підскарбію Василю Андрійовичу Гудовичу. Згідно з дарчим універсалом
від 15 жовтня 1761 р., останній отримав «земли, лежачие за городом на урочище
Гончаровки, которое землею простирается длина от самой первой улици, как оная
на плане Этингеровом положена, по горе и с горы вниз по саму реку Сейм, где оная
ныне течение свое имеет, триста сорок четыре сажни, а в ширь тоею улицею по ров,
где и съезд к Сейму – семьдесят четыре сажни трехаршинных» [24, арк. 974]. Він мав
побудувати на ній садибу за 3 роки. Та раптова смерть В. Гудовича у червні 1764 р.
не дозволила втілити плани гетьмана. Наприкінці 1760-х рр. на цій землі було «хо-
ромное строение впусте находящееся и еще не достроенное» [24, арк. 968]. Відомо,
що пізніше у Батурині мешкав син генерального підскарбія, генерал-майор і дійсний
статський радник Михайло Васильович Гудович. Після виходу у відставку в 1797 р.
він оселився в батуринському маєтку К. Розумовського і проживав на його утриманні
до самої смерті гетьмана.
Отже, наприкінці 1760-х рр. на Гончарівці знаходилося 18 господарств підданих
К.Розумовського, 25 дворів козаків-підпомічників та володіння старшини і духо-
венства: двір і бездвірна хата П. Кочубея, 2 двори священика Введенської церкви
І. Петрова, 2 двори та бездвірна хата депутата З. Карташевського. Разом 50 госпо-
дарств. Окремими наділами, які значно відрізнялися за площею від інших садиб,
володіли Г. Теплов та В. Гудович. Судячи з описів, їхні земельні володіння були
суміжними, на їх нагірній частині наприкінці ХVІІІ ст. постав палацово-парковий
ансамбль К. Розумовського. На думку дослідників, при його побудові були вико-
ристані споруди, парк та сад, закладені ще Г. Тепловим [3, с. 189-192]. Розкішний
мурований палац споруджувався за проектом відомого шотландського архітектора
Чарльза Камерона. Триярусний палац і два бічні двоповерхові флігелі звели у стилі
палладіанського класицизму. Навколо них були розбиті регулярний фруктовий сад
і город. За даними відомостей про забудову і землевласників Батурина, площа усієї
садиби Розумовського на Гончарівці становила 29293 квадратних сажнів (13,3 га).
Між його маєтком і селищем Гончарівкою було 38472 квадратних сажнів (17,5 га)
не забудованої території, у тому числі 400 квадратних сажнів займала Конотопська
дорога. Під вулицями і дворовими кварталами мешканців Гончарівки було 35830
квадратних сажнів (16,3 га) землі [1, с. 245-246].
Спробуємо локалізувати ділянку забудови Гончарівки у ХVІІ – ХVІІІ ст. на
сучасній мапі міста. У 2007 р. Батуринська міжнародна археологічна експедиція
проводила охоронні роботи в зоні прокладки інженерних мереж по вулицях Геть-
манській та Шовковиці. Обидві вулиці починаються від перехрестя автошляхів Київ
– Бачівськ та Батурин — Конотоп, перша з них пролягає на північний захід міста, а
вулиця Шовковиця йде на південний схід і в межах Батурина співпадає з дорогою
Батурин–Конотоп (Р61). Матеріалів ХVІІ – ХVІІІ ст. у досліджених трасах мереж
по цих вулицях не було виявлено [18, c. 81-85].
Спостереження у ділянках траншеї водогону по вул. Кодакова №1-17 також не
зафіксували забудови і знахідок ХVІІ – ХVІІІ ст., але дозволили з’ясувати наявність
на цьому відрізку невеликого рівчачка – відгалуження Чорної річки – та висловити
Сіверянський літопис 47
припущення про господарське використання згаданої території (для оранки). Ймо-
вірно, забудова була розташована ближче до правого берега рівчака Чорної річки, а
на ділянку траншеї заходили городи мешканців міста ХVІІ ст. [16, с. 148-150].
У ході розкопок 2005 р. території палацово-паркового ансамблю К. Розумовського
на площі 976 м2 розкопу № 1 під час дослідження фундаментів південно-східного
флігеля був виявлений ґрунтовий могильник із 17 поховань ХVІІ – ХVІІІ ст. Судячи
з параметрів могил та останків, серед похованих були люди різного віку обох статей.
Могили, прорізані більш пізніми, вказують на досить тривалий період використання
цієї ділянки як могильника. Швидше за все тут існувало невелике поселення, меш-
канці якого і були поховані компактною групою на місці, де наприкінці ХVІІІ ст.
розпочалося спорудження флігеля. Оскільки фундаменти споруди прорізають деякі
могили, кладовище припинило своє існування задовго до початку будівництва. Ще
9 поховань відкрито в ході робіт на трасах інженерних комунікацій неподалік від
попередніх [17, с. 88 – 89, 93 – 94].
Отже, у ХVІІ — ХVІІІ ст. Гончарівкою називалося поселення на південній околиці
Батурина, назва якого була пов’язана із перебуванням там гончарного виробництва.
З півночі воно було обмежене правим берегом рівчака Чорної річки, з півдня — лівим
берегом безіменного рівчака.
Від назви найближчого поселення Гончарівкою стала зватися і територія садиби
І. Мазепи. Південніші топографічні об’єкти (озеро, річка, гай, земельні ділянки,
населений пункт, вулиця) упродовж досліджуваного періоду і до сьогодні звуться
Шовковиця.
Виходячи із даних археологічних досліджень та нечисленних картографічних
джерел ХІХ ст., можна стверджувати, що заселена частина Гончарівки знаходилася
в районі сучасних вулиць Батурина: Гетьманської (№74-78), частини вул. Кодакова,
частини вул. Многогрішного та частини вул. Прокоповича (див. малюнок). Територія,
48 Сіверянський літопис
де знаходилися володіння Г. Теплова, а потім постав палацово-парковий ансамбль
К. Розумовського, у вжитку мешканців міста досі носить назву Тепловка. Частина
Гончарівки, на якій розташовувався маєток Кочубеїв із садом, називається Кочубеїв-
щина. Ділянка Гончарівки уздовж правого берега яру Чорної річки від Кочубеївщини
до краю тераси Сейму з ХІХ ст. зветься Мохновкою. Це також антропотопонім, він
походить від прізвища родини, що там мешкала — Мохна.
1. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / [редколегія:
Коваленко О.Б. та ін.]. – Вид. 2-ге, доповнене. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М.,
2012. – 882 с., 30 іл.
2. Батуринська старина: збірник статей Віктора Бондаренка / [упорядкування
Ю. А. Блажко, Л. Г. Кіяшко]; Національний історико-культурний заповідник «Геть-
манська столиця». – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2011. – 168 с.
3. Герасько М. Щодо особливостей побудови палацово-паркового комплексу К. Г.
Розумовського в Батурині // Розумовські зустрічі: збірник наукових праць / Інститут
законодавства Верховної Ради України; Український інститут національної пам’яті
та ін. – Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2014. – 278 с.
4. Державний архів Чернігівської області. – Ф.679. – Оп.1 – Спр. 1545.
5. Коваленко В., Мезенцев В., Ситий Ю. Дослідження флігеля на подвір’ї садиби
Івана Мазепи на Гончарівці в Батурині // Нові дослідження пам’яток козацької доби в
Україні. Збірник наукових праць / Ред. Титова О. та ін. Випуск 21. – Ч.І. – Київ, 2012.
6. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю., Скороход В. Розкопки у Батурині 2012-2013 рр.
Культура козацької еліти Мазепиного двору // Гомін України. – 2014. – 21 січня.
7. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648)
/ П.Кулаковський – К.: Темпора, 2006. – 496 с.: 2 іл.
8. Лазаревский А. М. Тепловка: страница из истории старого Батурина // Киевская
старина. – 1890. – №11. – С. 335-343.
9. Мазепина книга / [упорядкування та вступна стаття І. Ситого]. – Чернігів,
2005. – 524 с.
10. Мезенцев В. І. Про стиль архітектури палацу І. Мазепи в Батурині за рисунком
1744 р. та археологічними даними // Батуринська старовина: Зб. наукових праць,
присвяч. 300-літтю Батуринської трагедії / [упоряд. В. Коваленко]. – К.: Вид-во ім.
Олени Теліги, 2008. – С. 216-235.
11. Мезенцев В. І. Декор палаців І. Мазепи в Батурині за матеріалами розкопок
2009 р.// Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 3. – Київ–Глу-
хів, 2010. – С. 151-163.
12. Мезенцев В. І. Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі
палацу І. Мазепи в Батурині // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць.
Вип. 6. – Київ–Глухів, 2013. – С. 220-234.
13. Мезенцев В. І. Дискусійні питання про розміри, архітектурний тип та аналогії
палацу І. Мазепи на Гончарівці // Сіверщина в історії України: Збірник наукових
праць. Вип. 7. – Київ–Глухів, 2014. – С. 34.
14. Огієвська Р. І. Володіння Петра Кочубея в Батурині (за матеріалами Генераль-
ного опису Малоросії 1765 — 1769 рр.) // Сіверянський літопис. – №1. – Чернігів,
2015. – С. 101-103.
15. Павленко С. О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К.:
Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 602 с.
16. Ситий Ю., Васюта О., Єгорова Н., Коваленко В., Луценко Р., Мезенцев В.,
Моця О., Семенченко Б., Скороход В., Солобай І., Терещенко О. Науковий звіт про
археологічні дослідження в охоронних зонах історико-культурного заповідника
«Гетьманська столиця» в смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл. в 2005 р.
– Т. 1 // НА ІА НАН України. – № 2005/124.
17. Ситий Ю., Васюта О., Єгорова Н., Коваленко В., Луценко Р., Мезенцев В.,
Сіверянський літопис 49
Моця О., Семенченко Б., Скороход В., Солобай І., Терещенко О. Науковий звіт про
археологічні дослідження в охоронних зонах історико-культурного заповідника
«Гетьманська столиця» в смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл. в 2005 р.
– Т. 2 // НА ІА НАН України. – № 2005/125. – С. 88 – 89. Там само. – C. 93 – 94. Там
само. – С. 21 – 28.
18. Ситий Ю., Єгорова Н., Коваленко В., Луценко Р., Мезенцев В., Моця О.,
Семенченко Б., Скороход В., Сита Л. Науковий звіт про археологічні дослідження
в охоронних зонах історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в
смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл. в 2007 р. – Т. 1 // НА ІА НАН
України. – № 2007.
19. Ситий Ю., Луценко Р., Мезенцев В., Мироненко Л., Потапенко А., Скороход В.,
Сита Л. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах історико-
культурного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурин Бахмацького р-ну
Чернігівської обл. у 2014 р. Т. 1 // НА ІА НАН України. – № 2014.
20. Ситий Ю. М. Гетьманські палаци Івана Мазепи в Батурині та деталі їхнього
оздоблення // Гетьман Іван Мазепа: Постать, оточення, епоха: Збірник наукових
праць. – К., 2008. – С. 263-266;
21. Ситий Ю., Осадчий Є. Традиції в цивільній архітектурі Лівобережної України
другої половини XVII-XVIII ст. // Батуринська старовина: Збірник наукових праць.
– Вип. 2 (6). – Чернігів, 2011. – С. 53-55.
22. Сытый Ю., Мироненко Л. Влияние русской архитектурной традиции на кир-
пичное производство и внешний декор зданий Батурина конца XVII века // Проб-
лемы сохранения культурного наследия: Материалы международного семинара 8
декабря 2011 года. – Брянск, 2012. – С. 116–136.
23. Терех М.І. Промисловість Батурина доби К.Розумовського (ХVІІІ–ХІХ ст.)
// Батуринська старовина: Зб. наукових праць, присвяч. 300-літтю Батуринської
трагедії / [упоряд. В. Коваленко]. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – С. 400-427.
24. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. – Ф. 57.–
Оп. 1.– Спр. 55. – 1034 арк.
Саенко Наталия Анатольевна
Батуринская Гончаровка в ХVІІ — ХVІІІ вв.
В статье рассматривается планировка и застройка исторической местности
Батурина — Гончаровки — в ХVІІ-ХVІІІ вв. На основании широкого круга источников
выясняются особенности заселенности этого микрорайона, в котором, кроме гончар-
ного производства, в разное время находились усадьбы гетманов И. Мазепы и К. Разу-
мовского, старшины и дворянства, а также рядовых обывателей различных сословий.
Ключевые слова: двор, Гончаровка, Батурин, ХVІІ — ХVІІІ вв.
Sayenko Natalіa
The Goncharovka of Baturin in ХVІІ – ХVІІІ century
In the article the рlanning and building of the Goncharovka in Baturin in ХVІІ – ХVІІІth
century is investigated. There were center of pottery production, estates of hetmen of I.
Mazepa and К. Rozymovsky, petty officers and nobilities, courts of habitants from different
social groups.
Keywords: court, Goncharovka, Baturin, ХVІІ – ХVІІІ century.
|