Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації
Збережено в:
Дата: | 2008 |
---|---|
Автори: | , |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
Назва видання: | Вісник економічної науки України |
Теми: | |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93468 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Цитувати: | Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації / О.В. Дзяблюк, Р.В. Михайлюк // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 26–31. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-93468 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-934682016-01-29T03:01:54Z Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації Дзяблюк, О.В. Михайлюк, Р.В. Наукові статті 2008 Article Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації / О.В. Дзяблюк, Р.В. Михайлюк // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 26–31. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93468 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
topic |
Наукові статті Наукові статті |
spellingShingle |
Наукові статті Наукові статті Дзяблюк, О.В. Михайлюк, Р.В. Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації Вісник економічної науки України |
format |
Article |
author |
Дзяблюк, О.В. Михайлюк, Р.В. |
author_facet |
Дзяблюк, О.В. Михайлюк, Р.В. |
author_sort |
Дзяблюк, О.В. |
title |
Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації |
title_short |
Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації |
title_full |
Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації |
title_fullStr |
Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації |
title_full_unstemmed |
Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації |
title_sort |
напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації |
publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
publishDate |
2008 |
topic_facet |
Наукові статті |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93468 |
citation_txt |
Напрями зміцнення фінансової стійкості комерційних банків в умовах ринкової трансформації / О.В. Дзяблюк, Р.В. Михайлюк // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 26–31. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
series |
Вісник економічної науки України |
work_keys_str_mv |
AT dzâblûkov naprâmizmícnennâfínansovoístíjkostíkomercíjnihbankívvumovahrinkovoítransformacíí AT mihajlûkrv naprâmizmícnennâfínansovoístíjkostíkomercíjnihbankívvumovahrinkovoítransformacíí |
first_indexed |
2025-07-06T23:18:20Z |
last_indexed |
2025-07-06T23:18:20Z |
_version_ |
1836941470157766656 |
fulltext |
ДЗЯБЛЮК О.В., МИХАЙЛЮК Р.В.
зокрема, недосягаення очікуваних результата від рефор
мування податкової системи. Тому врахування ризиків
в системі управління оподаткуванням сприятиме змен
шенню невизначеності і збільшенню передбачуваності
наслідків конкретних податкових заходів.
Отже, побудова нової теоретичної бази і створення
прогресивної наукової концепції ризикології у сфері опо
даткування є об’єктивною потребою сьогодення. Розробка
методів оцінки ризиків податкового реформування та за
ходів їх мінімізації повинні стати основою подальших нау
кових розробок. Складність такого завдання можна порівня
ти лише з його важливістю. Якщо вдасться позитивно його
вирішити, податкова система буде мати реальну основу
побудови та об’єктивну оцінку функціонування.
Література
1. Суторміна В. М. та ін. Держава-податки-бізнес (Зі
світового досвіду фіскального регулювання ринкової
економіки): Монографія / В. М. Суторміна, В. М. Федо
сов, В. Л. Андрущенко,— К.: Либідь, 1992,— 328 с.
2 . Концепція'реформування податкової системи Ук
раїни / Затв. розпорядженням Кабінету Міністрів Ук
раїни від 19 лютого 2007 р. Ns 56-р. / / www.sta.gov.ua.
3. Иванов Ю. Б., Тищенко А. Н. Современные про
блемы налоговой политики: Учебное пособие.— X: ИД
«ИИЖЭК», 2006,- 328 с.
4. Опарин В. М, Проблемы гармонизации налоговой
системы Украины / / налогообложение: проблемы науки
и практики: Монография.— X.: ИД «ИНЖЭК», 2006,—
232 с.
5. Налогообложение: теории, проблемы, решения /
В.П. Вишневский, А.С. Веткин, Е.Н. Вишневская и др.;
под общ. ред. В. П. Вишневского.— Донецк: ДонНТУ,
ИЭП НАН Украины, 2006.- 504 с.
6 . Соколовська А.М. Податкова система держави: те
орія та практика становлення. Дис. д-ра економ, наук.—
Київ, 2002,- 464 с.
7. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в пе
рехідній економіці.— Ірпінь: Академія державної подат
кової служби України, 2001.— 362 с.
8 . Фахівці Всесвітнього банку і PWC досліджували / /
За матеріалами http://stat.us.net.ua/
9. Бут В. Удосконалення податкової системи Украї
ни — потужний фактор зменшення обсягів тіньової еко
номіки:' http://ndi.naiau.kiev. ua/publ/but0 1 .html
О.В. Дзяблюк
д-р екон. наук,
Р.В. Михайлюк
м. Тернопіль
НАПРЯМИ ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
Специфіка розвитку вітчизняної банківської систе
ми, зокрема досить короткий період існування українсь
ких банків, необхідність працювати в умовах підвище
ного ризику, що пов’язано з економічною та політич
ною нестабільністю в країні, порівняно незначні, з бан
ками провідних ринкових країн обсяги власного капі
талу вказують на підвищену необхідність здійснювати
банками ефективне управління фінансовою стійкістю.
Зазначимо, що проблема зміцнення фінансової
стійкості комерційних банків є досить складною та до
кінця не розв’язаною, котра лише загострюється внас
лідок підвищення конкурентоспроможності на фінан
совому ринку, випадків банкрутства банків, високори-
зикового характеру банківської діяльності. Вищезазна
чене обумовлює важливість і актуальність дослідження
фінансової стійкості комерційних банків як необхідної
умови забезпечення надійності та стабільного розвитку
всієї банківської системи.
Аналіз останніх досліджень та публікацій з даної про
блематики, вказує на те, що питаннями фінансової
стійкості займалися як зарубіжні, так і російські та вітчиз
няні науковці. Зарубіжними вченими, зокрема П.С. Роу
зом, Дж.К. Ван Хорном, Р.Л. Міллером обґрунтовано
місце фінансової стійкості у фінансовому менеджменті
банків, визначено її показники та критерії. Окрім цьо
го, існують значні налрацювання російських науковців:
О.Б. Ширінської, Л.П. Бєлих, Ю.С. Маслєнченкова та
інших, якими визначено основні методи оцінки та ана
лізу фінансової стійкості, виявлено фактори впливу на
неї. Вітчизняними науковцями, такими як С.П. Халява,
П.М. Шелудько, Р.І. ІІІіллер, Л.А. Клюско досліджували
ся теоретичні аспекти, проблеми оцінки та регулювання
фінансової стійкості комерційних банків. Водночас, недо
статньо уваги приділено шляхам зміцнення та забезпечен
ня фінансової стійкості комерційних банків, визначенню
та обгрунтуванню яких і присвячена дана стаття..
Зважаючи на пріоритетне значення власного капі
талу у забезпеченні стабільного розвитку та фінансової
стійкості банку, необхідно визначити основні шляхи
вдосконалення методів управління власним капіталом з
метою підвищення рівня капіталізації банків. Оптимі-
зація управління активами та зобов’язаннями, підви
щення їх якості в контексті зміцнення фінансової
стійкості комерційних банків також набуває особливо
важливого значення, зважаючи на швидкі темпи наро
щування банками обсягів кредитного портфеля.
Підвищення рівня капіталізації банку завжди було,
є і буде однією з найбільш актуальних та важливих про
блем банківської діяльності. Розмір достатнього капіта
лу залежить від ступеня ризику і, чим більшим є ризик,
що приймається банком, тим вищим повинен бути
рівень капіталізації банку.
26 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф
http://www.sta.gov.ua
http://stat.us.net.ua/
http://ndi.naiau.kiev
ДЗЯБЛЮК О.В., МИХАЙЛЮК Р.В,
3 метою підвищення рівня капіталізації, як одного із
пріоритетних тайників забезпечення фінансової стійкості,
комедійні банки повинні прагнути до збільшення влас
ного капіталу перш за все за рахунок зовнішніх джерел,
зокрема шляхом наступних досить відомих способів: 1)
емісія акцій; 2) емісія боргових зобов’язань (субординова-
ний борг); 3) продаж активів, оренда нерухомості. Кожен
з даних способів має свої переваги та недоліки, тому оби
раючи один із шляхів банк повинен раціонально проана
лізувати ефективність їхнього застосування (табл.1).
Переваги та недоліки зовиішпіх джерел поповнення капіталу
Т а б л и ц я 1
№
п/п
Способи
поповнення капіталу Переваги Недоліки
1. Емісія акцій •досить швидкий спосіб поповнення капіталу;
• кошти отримані даним способом повністю
використовуються для виконання вимог щодо
достатності капіталу;
• відсоткові платежі за акціями не є фіксованими
витратами.
• труднощі пов’язані із розміщенням
акцій на ринку;
• зниження ступеня контролю над
банком;
• вища вартість порівняно із борговими
зобов’язаннями, тобто висока вартість
нарощування капіталу.
2. Емісія боргових зобов’язань
(кошти залучені на умовах
субординованого боргу)
• більш дешеве джерело поповнення капіталу
порівняно із емісією акцій;
• менший ступінь ризиковості;
• пов’язані із даним способом відсоткові виплати
знижують податкове навантаження банку;
• но знижує показники прибуло'на одну акцію, за
тієї умови, що отримані таким чином ресурси
приносять вищий дохід, аніж відсоткові платежі
за ними;
• не знижує ступінь контролю над банком.
• капіталізація відсотків за
субординованим боргом не
допускається;
• для відповідності вимогам щодо
достатності капіталу може бути
використана лише частина боргового
капіталу.
Зауважимо, що найбільш поширеним зовнішнім
джерелом поповнення капіталу для вітчизняних банків
залишається емісія акцій. Інструменти, що дозволяють
залучати кошти на умовах субординованого боргу не
набули значного розвитку.
Важливим внутрішнім чинником підвищення рівня
банківського капіталу є генерування чистого прибутку,
розмір якого залежить від інвестиційної, дивідендної
політики банку. Інструментом управління капіталом у
даному випадку виступає внутрішня ставка генеруван
ня капіталу (g), яка приблизно дорівнює добутку зна
чення ROE банку та його коефіцієнту утримання при
бутку (RR) [1]:
gs>ROE*R. (1)
Більш точне обчисленім значення g обчислюється
наступним чином:
g = (R O E * R R )/(\-R O E * R R ). (2)
Коефіцієнт утримання прибутку обчислюється за
наступною формулою:
RR = ( l-P R ) . (3)
де PR — коефіцієнт сплати дивідендів.
Зважаючи на те, що
ROE = ROA*EM, (4)
ROA = P M *A U , (5)
де Е М — мультиплікатор капіталу; Р М — коефіцієнт
прибутку (чистий прибуток/валовий дохід); AU— вико
ристання активів (валовий дохід/сукупні активи).
Відповідно
g * P M * A U * E M * R R . (6 )
Тобто, ставка внутрішнього генерування капіталу
залежить від прибутковості банку, здатності активів ге
нерувати прибуток, мультиплікатора капіталу та коефі
цієнту утримання прибутку. Збільшення значення кож
ного із компонентів сприятиме внутрішньому генеру
ванню банківського капіталу. З цього випливає, що банк
повинен здійснювати ефективне управління спредом,
здійснювати контроль за витратами, підвищувати опе
раційну ефективність, прагнути оптимального фінансу
вання та розробляти ефективну дивідендну політику.
В додаток до вищерозглянугих методів підвищення
рівня капіталізації банку, Б. Селлерсом [2] приводяться до
даткові способи нарощування банківського капіталу, зок
рема: 1) створення планів реінвестування дивідендів; 2)
створення планів щодо купівлі акцій службовцями банку.
Перший спосіб передбачає заміну грошових диві
дендів дивідендами-акціями, що дозволяє банку зберег
ти прибуток, який повинен виплачуватися у формі ди
відендів. Банкам рекомендується заохочувати участь у
реінвестуванні дивідендів, пропонуючи дисконт 5 %
відносно справедливої ринкової вартості. Тобто, це доз
воляє акціонерам купувати цінні папери за 95 % їх ціни
(справедливої ринкової вартості) в день виплати диві
дендів. У відповідності до плану реінвестування диві
дендів з 5-ти % дисконтом замість виплати дивідендів
на відповідну дату банк утримує грошовий прибуток та
емітує нові акції, які взамін дивідендів отримують акці
онери. Перевагами для акціонерів є можливість забез
печити приріст капіталу, який (приріст) дорівнює вели
чині дисконту.
Формування планів щодо купівлі акцій службовця
ми банку вважається новаторським методом, який доз
воляє банку отримати додатковий капітал. Даний спосіб
передбачає складання відповідної програми, яка заохо
чує службовців до придбання акцій свого банку. Варто
зауважити, що такий план може слугувати засобом ут
римання персоналу, відповідно викликаючи у службов
ця відчуття співучасті в управлінні банком. У відповід
2008/№І 27
ДЗЯБЛЮК О.В., МИХАЙЛЮК RB.
ності до даного плану створюється траст, бенефіціара-
ми якого стають службовці банку. Знову емітовані акції,
внесені в траст, розширюють ринок обігу банківських
акцій. Окрім цього, створений в інтересах службовців
траст не обтяжений податком (згідно податкового зако
нодавства США), що відповідно дозволяє банку вико
ристовувати його як пряме джерело капіталу.
При розгляді питання капіталізації банків, потрібно
особливу увагу приділити новій угоді Базель-ІІ (Basel
Committee Capital Accord II) [3], оскільки стандарти
достатності банківського капіталу відіграють важливу
роль у забезпеченні фінансової стійкості банків. Основ
ною метою нової Базельської угоди є перетворення
порядку оцінки капіталу на більш чутливий до ризику
процес, що з одного боку сприятиме формуванню оп
тимальної величини капіталу, а з іншого — зниженню
чутливості банку до ризиків.
Нова Базельська угода базується на трьох основних
компонентах-опорах («стовпах»): 1) мінімальні вимоги
до капіталу; 2 ) процес наглядової перевірки; 3) ринкова
дисципліна. Перша компонента передбачає методоло
гію розрахунку мінімально необхідної величини капіта
лу для покриття кредитного, ринкового та операційно
го ризику. Зосередивши увагу на першій компоненті,
варто зауважити, що основними цілями у цьому напрям
ку є необхідність зробити мінімальні вимоги до капіта
лу більш чутливими до ризику, забезпечити повне по
криття ризику капіталом, передбачити багатоваріантний
підхід, надати більше повноважень органам нагляду,
підтримати загальний рівень забезпеченості банків капі
талом, що є позитивним з огляду на забезпечення їх
фінансової стійкості.
Слід зауважити, що від Базель-І, нова редакція
відрізняється більш складним підходом до оцінки опе
раційного та кредитного ризиків. Зважаючи на силу
впливу саме кредитного ризику на рівень регулятивно
го капіталу зупинимося на підходах, що пропонуються
Базель-ІІ до розрахунку капіталу під кредитний ризик:
1) «стандартизований» (standardized approach) — перед
бачає встановлення регулятором для кожної групи ак
тивів значення спеціального коефіцієнту кредитного
ризику; 2) підхід внутрішніх рейтингів IRB-підхід (від
англ. «Internal ratings-based approach» — підхід, що грун
тується на внутрішніх рейтингах), зокрема оцінка ри
зиків здійснюється спеціалістами та аналітиками банку.
В межах стандартизованого підходу визначають
спрощений стандартизований підхід та загальний стан-
дартизований підхід. Слід відмітити, що при загальному
стандартизованому підході для окремих категорій активів
коефіцієнт ризику визначають у відповідності до зовні
шнього кредитного рейтингу (зазвичай встановлюється
незалежною організацією — рейтинговим агентством).
Зокрема, як зазначається у праці [4, с. 18] основними
перевагами даного підходу є «відносна простота для ро
зуміння та застосування, а також можливість у рамках
однієї категорії активів зменшити навантаження на капі
тал банку через чіткий стимул до роботи з надійнішими
контрагентами». Головною проблемою застосування да
ного підходу в українській банківській практиці є не
обхідність встановлення зовнішніх рейтингів основним
категоріям активів, що ускладнюється відсутністю ефек
тивно працюючих рейтингових агентств та бажання кон
трагентів оприлюднювати інформацію щодо свого фінан
сового стану та результатів діяльності. Так, національний
ринок рейтингових послуг є нерозвинутим. Відповідно у
даній ситуації об’єктивність виставлених кредитних рей
тингів буде справедливо ставишся під сумнів регулято
ром, оскільки у більш високій оцінці кредитоспромож
ності позичальника буде зацікавлений і сам банк (мен
ший рівень капіталу), і підприємство, що рейтингується,
і саме рейтингове агентство. При спрощеному стандар
тизованому підході проблема зовнішніх кредитних рей
тингів практично відсутня, оскільки застосовуються лише
суверенні рейтинги країн, що визначаються агентствами
експортного фінансування.
Стандартизований підхід в цілому володіє низьким
ступенем чутливості до ризикових активів і, відповідно
дає завищені оцінки показника активів зважених на ри
зик. Виходячи з цього банки змушені утримувати більш
високий рівень капіталу, порівняно із розрахунками нор
мативу капіталу за альтернативними методиками. Але,
зважаючи на недостатню капіталізацію вітчизняних
банків і високоризикові активи, утримування надлишко
вого капіталу банками поки, що не передбачається.
Зазначимо, що спрощений стандартизований підхід
є найбільш оптимальним для вітчизняних банків, оскіль-
кипрактично не потребує значних змін методологічної
бази та інвестиційних вливань з боку банків.
Підхід внутрішніх рейтингів є новою методикою,
раніше не використовуваною у банківській практиці.
Згідно з даним підходом окремо розраховуються очіку
вані та неочікувані збитки з метою визначення величи
ни капіталу, необхідної для їх компенсації. При розра
хунку неочікуваних збитків використовується значна
кількість компонентів ризику (ймовірність дефолту, зби
ток при дефолті, експозиція при дефолті та інші), що є
істотною відмінністю від стандартизованого підходу. В
загальному, обсяги резервного капіталу залежатимуть від
якості та виду активів банку, тобто зменшення ризику
активів призводитиме до зменшення загального розмі
ру резервів.
Слід зазначити, що з однієї сторони варіативність
розглянутих підходів до розрахунку покриття кредитних
ризиків банку передбачає, що рівень капіталу в більшій
мірі відповідатиме реальній структурі кредитних ризиків,
що приймаються банком. З іншого боку, застосування
складних та найбільш точних підходів вимагає здійснен
ня масштабних інвестицій щодо створення систем
внутрішніх рейтингів (консалтинг, IT-системи, навчан
ня персоналу). Відповідно це дає підстави стверджува
ти, що впровадження вимог Базеля-II є більшою мірою
виправданим для найбільших банків, які володіють не
обхідними ресурсами для використання IRB-підходу.
Малі та середні банки, що не володіють можливостями
налагодження функціонування систем внутрішніх рей
тингів, можуть зазнавати втрат, оскільки будуть змушені
розраховувати регулятивний капітал за стандартизова
ним підходом. Відповідно, реальні нормативи капіталу
для них будуть більш високими, що зрозуміло матиме
вплив на динаміку розвитку банківських операцій.
Проте, що стосується саме українських банків, то
навіть перед найбільшими банками проблеми вибору
поміж двома підходами поки що не постає. З позиції ре
гулятора, наші банки ще не готові до застосування більш
28 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф
ДЗЯБЛЮК О.В., МИХАЙЛЮК Р.В.
поглиблених підходів, саме тому буде використовуватися
лише найбільш простий стандартизований підхід. Така
обставина лише посилить тиск на банківський капітал,
зокрема в першу чергу на найбільші банки. Для невели
ких банків проблема капіталізації не є настільки критич
ною, оскільки вони розвиваються менш динамічно.
Необхідно додати, що в цілому запропоновані
підходи до розрахунку мінімальних вимог щодо капіта
лу позитивно відображатимуться на рівні банківського
капіталу, оскільки його обсяг відповідатиме прийнятим
банком кредитним ризикам. Стандартизований підхід є
менш прогресивним, що змушуватиме банки утримува
ти більші обсяги власного капіталу. Застосування дано
го підходу є оптимальним у короткостроковій перспек
тиві, IRB-підхід є більш ефективним з точки зору фор
мування оптимального обсягу капіталу і, звичайно його
застосування необхідно у довгостроковій перспективі.
Друге головне нововведення Базеля-ІІ стосується
стандартів управління операційними ризиками. Вперше
банкам пропонується здійснювати оцінку операційних
ризиків та резервувати додатковий капітал. Пропонуєть
ся три варіанти розрахунку капіталу під операційні ризи
ки: 1) базовий індикативний підхід (базового індикато
ра); 2) стандартизований підхід (Alternative Standardized
Approach, ASA); 3) вдосконалений підхід (Advanced
Measurement Approach). Вдосконалений підхід передба
чає більш гнучку систему врахування операційних ри
зиків, але потребує більш високого рівня розвитку си
стем ризик-менеджменту.
Передбачається, що більшість вітчизняних банків
у даному випадку застосовуватимуть базовий індикатив
ний підхід. Проте, вважаємо, що банки мають реальні
стимули вдосконалювати методики та процедури управ
ління ризиками, рухаючись в напрямку більш вдоско
налених підходів щодо оцінки операційних ризиків,
оскільки застосування більш гнучких та найсучасніших
методик дозволить знизити оцінки рівня регулятивного
капіталу і вивільнити ресурси для динамічного розвит
ку банківського бізнесу, що позитивно відображатиметь
ся на рівні прибутковості, і в кінцевому підсумку на
забезпеченні фінансової стійкості.
Розглядаючи дві інші компоненти Базеля-ІІ, вар
то зауважити, що значно розширено роль органів нагля
ду щодо проведення перевірок внутрішньої банківської
оцінки достатності капіталу, а також щодо втручання
органів нагляду, у тому випадку, якщо капітал не забез
печує достатніх резервів для ризику, що приймається
банком та знижує його фінансову стійкість. Зокрема, у
відповідності до другої компоненти «Процес наглядової
перевірки» встановлено основні принципи нагляду: 1)
банки повинні володіти процедурами оцінки достатності
капіталу з урахуванням профілю їх ризиків; 2) органи
нагляду повинні здійснювати оцінку внутрішніх можли
востей банку щодо оцінки достатності капіталу і, вжи
вати відповідні заходи у випадку їх неналежного стану;
3) органи банківського нагляду повинні очікувати від
банків перевищення мінімального обов’язкового рівня
капіталу, оскільки при розрахунку кредитного, ринко
вого та операційного ризику не враховуються виграти
на випадок надзвичайних ситуацій.
Важливе місце у новій Базельській угоді відводиться
ринковій дисципліні банків, що пов’язується з прозорі
стю та своєчасністю інформації про ризики та каштал
банку, політику банку щодо управління ризиками,
сумнівні та прострочені кредити, що відповідно створює
можливості учасникам ринку обгрунтовано оцінити ри
зики та прийняти адекватні заходи щодо їх нейтралізації.
В загальному, із необхідністю виконання вимог
Базель-ІІ, банки ставляться у більш жорсткі умови,
проте, як відомо таке «прогресивне» регулювання оріє
нтує їх на розвиток. Банки з метою адаптації до нових
вимог Базельського комітету, виконання яких у перспек
тиві позитивно впливатиме на рівень фінансової
стійкості, повинні оптимізувати процес управління влас
ним капіталом, зокрема: 1) шляхом постійного нарощу
вання капітальної бази зважаючи на обсяги активних
операцій та прийняті ризики; 2 ) активно проводити
рекапіталізацію прибутку; 3) розробити внутрішню ме
тодику щодо розрахунку мінімального обсягу регулятив
ного капіталу з урахуванням свого ризикового профілю;
4) сформувати належну інструктивну базу в даному на
прямку для працівників банку.
В контексті оптимізації управління активами та
зобов’язаннями й підвищення їх якості, пріоритетного
значення набуває мінімізація відсоткового ризику шля
хом застосування найбільш перспективних методів.
Аналіз досліджень щодо управління відсотковим
ризиком дозволяє зазначити, що серед базових методів
управління відсотковим ризиком є наступні: метод уз
годження строків розміщення активів та залучення па
сивів (збалансований, незбалансований за строками
підхід); геп-метод (в якому визначається стратегія
фіксації спреду або стратегія управління гепом); іміта
ційне моделювання; хеджування; метод дюрації, метод
сек’юритизації [1, 5, 6 , 7], впровадження яких у банках
України ще не набуло значного розмаху, тим більше
активної дієвості,
Зокрема, застосування методу сек’юритизації пе
редбачає можливість позбутися ризикових активів шля
хом їх продажу. Слід зазначити, що сек’юритизація ста
ла однією з найвагоміших фінансових інновацій остан
ньої чверті XX ст. Сек’юритизація передбачає об’єднан
ня кредитів в пули і структуризацію їх як цінних паперів,
забезпечених грошовими потоками відповідних кре
дитів. Першим сек’юритизованим активом стали іпо
течні кредити, хоча будь-який вид активів може бути
сек’юритизованим. Можливості передбачені сек’юрити-
зацією дозволили комерційним банкам продавати та
обслуговувати значні обсяги кредитів.
Процес сек’юритизації передбачає застосування
двох типів облігацій, зокрема ABS (облігація, яка забез
печена грошовим потоком дискретного пулу фінансо
вих активів із фіксованими або плаваючими ставками,
які після закінчення строку погашення перетворюють
ся на готівку, або права чи інші активи з фіксованими
або плаваючий ставками, які повинні переконати влас
ника цінних паперів у надійності їх забезпечення) та
іпотечних облігацій. Слід зазначити, що ABS мають ряд
переваг перед іншими цінними паперами з фіксованою
дохідністю, а саме: високий кредитний рейтинг; високу
диверсифікацію строків, дохідності активів, що забез
печують виплати за випуск.
Розрізняють два види сек’юритизації: 1) традицій
ний (активи знімаються з балансу банку і перепродають
® 2008/№1 29
ДЗЯБЛІОК О.В., МИХАЙЛЮК Р.В.
ся спеціально створеній структурі— special purpose
vehicle (SPV), яка займається випуском та продажем
облігацій); 2 ) синтетичний (активи виносяться на окремі
статті балансу банку і стають забезпеченням облігацій, що
випускаються). Незважаючи на уявну простоту, сек’ю-
ритизація— технологічно складний і дорогий процес.
Сек’юрйтизація, як важливий інструмент управління
активами та пасивами та метод мінімізації ризику з бух
галтерського балансу, дозволяє ще окрім цього генерувати
дохід у формі комісійних чи плати за обслуговування.
У вітчизняній практиці активне впровадження се-
к’юритизації ускладнюється в силу деяких причин. Пер
шим, що постане перед майбутніми емітентами, буде
вибір місця випуску цінних паперів. Існує значна про
блема щодо інвесторів, які б були готові вкладати гро
шові кошти у фінансові інструменти тривалістю 5-7
років і дохідністю не більше 10 % річних. Тому спочатку
доцільним є вихід на зовнішні ринки, які б змогли по
глинути відповідні обсяги українських облігацій. Щодо
ABS-облігацій, то в Україні можливі два варіанти їх
використання. Зокрема, перший не передбачає створен
ня SPV, адже банки — майже єдині фінансові інституції
в Україні, що мають високі кредитні рейтинги, тому
можливим є випуск ABS саме банками. Але, це не зав
жди доцільно, оскільки для них іноді більш вигідним є
продаж емітентові за готівку кредитних активів зі свого
балансу. Зокрема, тут буде використано інший варіант,
який передбачає створення відкритого акціонерного
товариства (акціонерами будуть банки), що за принци
пами роботи нагадуватиме SPV. Застосування даного
методу у вітчизняній банківській практиці ускладнюєть
ся внаслідок иевирішеності правових проблем сек’юри-
тизацїї фінансових активів.
Одним з найбільш поширених методів управління
відсотковим ризиком є метод аналізу та контролю дю-
рацій, котрий передбачає існування таких різновидів: 1)
стандартна дюрація (дюрація Макколі), яка визначаєть
ся, як середньозважений за сумою строк погашення
фінансового інструменту; 2 ) модифікована дюрація —
відношення стандартної дюрації до величини (1- г), де
г — відсоткова ставка; 3) ефективна дюрація — відно
шення відносної зміни ціни до зміни відсоткової став
ки, визначається на основі відповідних статистичних
даних про залежність між змінами ринкової ціни фінан
сового інструменту та зміною відсоткової ставки.
Метод аналізу дюрації базується на її здатності
відображати чутливість поточної вартості фінансового
інструменту до зміни відсоткових ставок: чим більше
значення дюрації фінансового інструменту, тим більш
чутливою є його поточна вартість До зміни відсоткової
ставки.
При оцінці отриманих результатів слід враховува
ти, що у даному методі активи та пасиви відрізняються
за величиною на розмір власного капіталу. Саме тому, у
якості відносного показника позиції варто використо
вувати дисбаланс дюрацій, нормалізований на величи
ну власного капіталу — нормалізований дисбаланс дю
рацій. Позитивний нормалізований дисбаланс дюрацій
викликає зміну економічної вартості банку в сторону, що
є протилежною до змін відсоткових ставок. Від’ємний
нормалізований дисбаланс дюрацій викликає зміну еко
номічної вартості в одну сторону із зміною відсоткових
ставок. У якості абсолютної оцінки відсоткового ризи
ку приймають можливу зміну економічної вартості бан
ку в результаті відсоткового стрибка.
Управління дюраціями передбачає встановлення
цільового значення та лімітів на нормалізований дисба
ланс дюрацій чи на відношення дюрації активів до дю
рації пасивів. Перевагами даного методу є відносно
проста математична модель та облік ефекту зміни еко
номічної вартості комерційного банку. Недоліками є
низька точність аналізу при значних змінах відсоткової
ставки, ігнорування базисного ризику і залежності не-
відсоткових доходів від відсоткової ставки.
Управління відсотковим ризиком здійснюєгься не
лише шляхом узгодження строків до погашення (дю
рацій), але й за допомогою позабалансових інструментів
(хеджування). Використання у практиці комерційних
банків такого методу управління відсотковим ризиком,
як хеджування, дає змогу повністю або частково нейт
ралізувати ризик зміни вартості активів чи пасивів у
майбутньому під впливом змін відсоткової ставки. При
цьому також широко використовують похідні фінансові
інструменти, зокрема процентні свопи, процентні ф’ю-
черси, форварди, процентні кепи, коллари).
Слід зауважити, що незначна частка застосування
похідних фінансових інструментів банками обумов
люється насамперед нечіткістю законодавства та недо
статнім розвитком строкового ринку. У функціонуванні
внутрішнього ринку фінансових деривативів зацікавлені
та відчувають потребу, як вітчизняні суб’єкти госпо
дарської діяльності, так й іноземні інвестори, котрі вкла
даючи кошти в українську економіку, надають перевагу
хеджування ризиків. Забезпечити ефективне функціону
вання строкового ринку можуть лише комерційні бан
ки, які повинні відігравати роль каталізатора процесів
популяризації та впровадження фінансових деривативів
у повсякденну діяльність економічних суб’єктів.
Підсумовуючи зазначимо, що основними напрям
ками зміцнення фінансової стійкості комерційних
банків є наступні: підвищення рівня їх капіталізації;
покращення якості активів й зобов’язань, розробка та
вдосконалення методів управління ризиками. В даному
контексті задля покращення фінансової стійкості комер
ційних банків, на нашу думку, необхідно внести окремі
пропозиції органам державної влади, Національному
банку України. Зокрема, органам державної влади: 1) з
метою розширення можливостей сєк’юритизації активів,
створення механізму нагляду за здійсненням даних угод
та оцінки ризиків, що приймаються, внести необхідні
зміни у діюче законодавство, зокрема необхідно розши
рити перелік видів фінансових активів, зменшити пра
вові ризики, пов’язані із продажем, врегулювати
діяльність емітента цінних паперів під час сек’юрити-
зації; 2) з метою підвищення рівня капіталізації банків,
внести відповідні зміни у діюче законодавство, що пе
редбачають приведення критеріїв субордииованого бор
гу у відповідність до міжнародної практики, зокрема
пропонується передбачити в Інструкції «Про порядок
регулювання діяльності банків в Україні» більш широ
кий перелік гібридних інструментів для залучення капі
талу, які активно застосовуються в міжнародній
банківській практиці. Національному банку України
продовжувати роботу щодо покращення якості та підви
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ ФЗО
ЄСЬКОВ А.Л, ЗАЙЦЕВ В. С.
щення рівня, банківської капіталізації, а також сприяти
впровадженню сучасних методів управління ризиками,
шляхом формування належної нормативної та методо
логічної бази. Перспективами подальших розробок у
даному напрямку є оцінка найбільш ефективних методів
забезпечення фінансової стійкості банків у міжнародній
банківській практиці.
Література
1. Синки Дж. Финансовый менеджмент в коммерчес
ком банке и в индустрии финансовых услуг / Джозеф
Синки-мл.; Пер. с англ.— М.: Альпина Бизнес Букс,
2007,- 1018 с.
2. Sellers, Bob L. Capital Formation Strategies /
Independent Banker.— 1990.— March.— P. 50—56.
3. Международная конвергенция измерения капита
ла и стандартов капитала: новые подходы (Базель-П).—
Базельский комитет по банковскому надзору.— Банк
международных расчетов, 2004.— 266 с.
4. Кроткие В., Куценко О. Базель—II: розрахунок
мінімально необхідної величини капіталу згідно з Першою
компонентою// Вісник НБУ— 2006.— № 5,— С. 16-22.
5. Жоваииков В.Н. Теория дюрации как инструмент
управления балансом коммерческого банка / / Банковс
кое дело.— 2002.— № 2.— С. 25-27.
6 . Кулаков А. Е. Управление активами и пассивами бан
ка / / Финансы и кредит.— 2002.— № 17(107).— С. 2-16.
7. Шаркаді Н.В. Управління банківськими ризиками як
основа формування залучених ресурсів банків //Актуальні
проблеми економіки.— 2004,— Ns 5(35).— С. 45-53.
A, Д,. .Ещщв
д-р жон. наук, академик АЭН Украины
B. С. Зайцев
г.. Краматорск
РОЛЬ МОТИВАЦИИ В УЛУЧШЕНИИ ОРГАНИЗАЦИИ ТРУДА РАБОЧИХ МЕСТ
СОГЛАСНО СТРАТЕГИИ ПРЕДПРИЯТИЯ, ОСНОВАННОЙ НА СБАЛАНСИРОВАННОЙ
СИСТЕМЕ ПОКАЗАТЕЛЕЙ
Постановка проблемы и ее связь с научными и прак
тическими задачами. В настоящее время появились про
блемы в практике управления деятельностью предпри
ятия, связанные с реализацией разработанной страте
гии эффективного его функционирования на основе
сбалансированной системы показателей (ССП) и соот
ветствующей организации труда рабочих мест на про
изводстве. Согласно авторскому подходу к этой пробле
ме управление развитием и организации труда рабочих
мест должно быть направлено на преобразование зна
ний,* умений, навыков и способностей персонала в ре
альные финансовые показатели. Для успешной реали
зации составляющих стратегических карт ССП, струк
турные подразделения, группируя свою деятельность
вокруг определенных функций, должны обеспечить
организацию труда рабочих мест, соответствующую ус
пешной реализации и функционального совершенства
внутренних бизнес-процессов. Основа благоприятных
условий труда, достижения согласованных интересов
сторон трудовых отношений создается на предприятии
посредством закрепления общепризнанных достижений
в организации труда на каждом рабочем месте и соот
ветствующей мотивацией. При этом под достижениями
организация труда на рабочем месте надо понимать
комплекс знаний и умений, реализованных в управле
нии персоналом предприятия с целью
объединения коллектива в едином рабочем процес
се, эффективного использования материальных и тру
довых ресурсов на каждом рабочем месте.
Формулировка цели статьи. Практика показывает,
что переход к новой организации труда осуществляется
непросто. Выявление стратегически важных функций
осложняется отсутствием желания отдельных руководи
телей вплотную заниматься обеспечением реализации
мотивационных механизмов в соответствии с требова
ниями ССП. Решение все более сложных задач управ
ления, связанных, прежде всего, с организацией труда
на рабочих местах в увязке с принятой стратегией на
предприятии на основе сбалансированной системы по
казателей с целью повышения ответственности каждо
го работника на своем рабочем месте, — основная цель
данной публикации.
Анализ последних исследований и публикаций. Изу
чив зарубежный опыт по проблеме взаимодействия ра
ботника и организации, можно утверждать, что многие
компании не смогли достичь своих целей до тех пор,
пока не обратили внимание на приведение в соответ
ствие с выработанными стратегиями нематериальных
активов (человеческого, информационного и организа
ционного капитала). Изучение данного вопроса пред
ставляет практический интерес для любого предприя
тия, так как сегодня именно нематериальные активы
становятся решающим фактором устойчивого развития
предприятия, так, например, наличие умений и знаний,
таланта присущие человеческому капиталу могут обес
печить через обучение и рост на каждом рабочем месте
выполнение поставленных задач перед предприятием.
Изложение основного материала. Сегодня осознание
необходимости соблюдения режима работы, учета вы
полнения производственных заданий, уплотнения рабо
чего времени и, в конечном счете, роста производитель
ности труда на каждом рабочем месте должно мотиви
ровать творческую активность персонала предприятия.
Отсюда руководителям необходимо вовлечь работников
2008/Ш 31
ВЕНУ 2008-1(13) - 0026
ВЕНУ 2008-1(13) - 0027
ВЕНУ 2008-1(13) - 0028
ВЕНУ 2008-1(13) - 0029
ВЕНУ 2008-1(13) - 0030
ВЕНУ 2008-1(13) - 0031
|