Парадигма податкових та позикових фінансів

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Крисоватий, А.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2008
Schriftenreihe:	Вісник економічної науки України
Schlagworte:	Наукові статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93491
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Парадигма податкових та позикових фінансів / А.І. Крисоватий // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 132–140. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-93491
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-934912016-01-30T03:01:55Z Парадигма податкових та позикових фінансів Крисоватий, А.І. Наукові статті 2008 Article Парадигма податкових та позикових фінансів / А.І. Крисоватий // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 132–140. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93491 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Крисоватий, А.І. Парадигма податкових та позикових фінансів Вісник економічної науки України
format	Article
author	Крисоватий, А.І.
author_facet	Крисоватий, А.І.
author_sort	Крисоватий, А.І.
title	Парадигма податкових та позикових фінансів
title_short	Парадигма податкових та позикових фінансів
title_full	Парадигма податкових та позикових фінансів
title_fullStr	Парадигма податкових та позикових фінансів
title_full_unstemmed	Парадигма податкових та позикових фінансів
title_sort	парадигма податкових та позикових фінансів
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93491
citation_txt	Парадигма податкових та позикових фінансів / А.І. Крисоватий // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 132–140. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT krisovatijaí paradigmapodatkovihtapozikovihfínansív
first_indexed	2025-07-06T23:20:06Z
last_indexed	2025-07-06T23:20:06Z
_version_	1836941583348400128
fulltext	КРИСОВАТИЙ A.I. АЛ. Крисоватий д-р екон. наук, м; Тернопіль ПАРАДИГМА ПОДАТКОВИХ ТА ПОЗИКОВИХ ФІНАНСІВ Податки, державні запозичення, неподаткові над ходження, грошова емісія та надходження від привати зації сьогодні складають основу фінансового забезпечен ня функціонування держав із розвинутою ринковою еко номікою, а також тих, хто прагне до них приєднатись. Причому фіскально незначні, часто ситуативні неподат кові надходження, грошова емісія — інфляційний, а тому вкрай обмежений у використанні засіб покриття дефі циту бюджету і притаманні здебільшого умовам постсо- ціалістичної трансформації тимчасові можливості аку мулювання надходжень під приватизації не можуть ви ступати рівнозначною податкам та позикам альтернати вою формування стабільної фінансової інфраструктури виконання державою покладених на неї суспільством функцій. Традиційні податкові і необхідні для збалансу вання бюджету (менш фіскально значущі) позикові форми фінансування суспільних потреб — невід’ємні атрибути сучасного соціально-ринкового державотво рення, податки та запозичення — ключові елементи державних фінансів. Податки як першооснова функціонування систе ми перерозподільних відносин формують базові рамки експансії фіску. Оподаткування передбачає вилучення державою частини грошових доходів суб’єктів ринку для фінансування суспільно необхідних видатків (про дукування суспільних благ). Позики дозволяють розши рити фінансову активність держави: акумульовані на кредитній основі кошти спочатку використовуються як фінансове забезпечення продукування суспільних благ, але пізніше — повертаються (із відсотками) кредиторам держави за рахунок надходжень податків. І головне зав дання формування та реалізації фіскальної політики полягає в тому, щоб, по-перше, акумулювати максимум надходжень податків, мінімально дестимулюючи фінансово-господарську діяльність суб’єктів ринку; по- друге, залучати позики без загрози дестабілізації фун кціонування економіки і державних фінансів у перс пективі; по-третє, спрямовувати акумульовані шляхом оподаткування і державного запозичення кошти на фінансування таких суспільно необхідних видатків, які сприятимуть пожвавленню економічної активності і, як наслідок, збільшуватимуть надходження податків як основного джерела фінансового забезпечення функці онування держави. Дослідженню податкового і боргового фінансування суспільно необхідних видатків приділялась належна увага західними вченими-фінансистами. Податки в умовах соці ально-ринкового державотворення (ринкового господарю вання) у різні часи вивчали ПІ. Бланкарт, Дж. Б’юкенен, А. Вагнер, А. Верне, К. Віксель, Дж.М. Кейнс, Е. Кларк, А. Лаффер, Е. Ліндаль, У. Мадзолі, Р. Масгрейв, Ф. Нітті, М. ГІантелеоні, А. Пігу, Д. Рікардо, Е. Сакс, А. Селдон, П. Самуельсон, А. Сміт та багато інших не менш імени тих науковців. Значний внесок у дослідження позико вого забезпечення функціонування держави був зробле ний Р. Барро, Дж. Б’юкененом, А. Лернером, Д. Лексто- ном, Р. Масгрейвом, Ф. Модільяні, Дж. Тобіном, Дж. Стігліцом. Праці всіх згаданих економістів можна вважати науковим підґрунтям для подальших розробок у сфері оподаткування та державного запозичення як з теоретико-пізнавальної, так і з прагматичної приклад ної точок зору. Особлива увага західною фінансовою думкою при ділялась пошуку оптимального співвідношення подат кових і позикових форм фінансового забезпечення функціонування держави. Тут погляди науковців варію ють від заперечення необхідності використання позико вого фінансування суспільних видатків з огляду на обо в’язковість повернення позик і процентів за ними за ра хунок майбутніх податкових надходжень, що в резуль таті зменшує суспільне багатство (А. Сміт1) до визнання потреби боргового збалансування бюджету задля ство рення оптимального фінансового середовища стимулю вання економічного зростання як умови поступу у сус пільному розвитку (А.Вагнер2, Дж.М. Кейнс3).. Вислов лювались і так звані проміжні позиції: з одного боку, щодо небажаності розширення практики державного запозичення як такої, що, акумулюючи для фінансу вання державних потреб вільні ресурси ринку капіталів, спричиняє скорочення інвестицій приватного сектора економіки і, тим самим, підриває можливості зростан ня ВВП у довгостроковій перспективі (М. Фрідмен4, Д. Лекстон5); з іншого — доцільності встановлення по даткового навантаження на оптимальному для максимі- зації стимулів прояву підприємницької ініціативи рівні із фінансуванням незабезпечених податковими джере лами видатків бюджету за рахунок розміщення позик (А. Лаффер6). Крім того, доводилась еквівалентність податків і позик як форм фінансового забезпечення функціонуван ня держави з огляду на усвідомлення суб’єктами ринку необхідності обслуговування та погашення теперішніх запозичень за рахунок майбутніх податкових надходжень і завчасної капіталізації на ці потреби коштів (Д. Рікар до7, Р. Барро8). Обґрунтовувалась доцільність податково го фінансування створених за рахунок позик каліталь- 1 Смит А. Исследование о природе и причинах богатства на родов. Пер. с англ.— М.: Соцэкгиз, 1962.— 512 с. ’Wagner A. Three Extracts on Public finance. In: Classics in the Theory of Public Finance. Ed. By Д. A. Masgrave, A.T. Peacock.- New York, St. Martin’s Press, 1967,— P. 112-131. ’Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег.— М.: Прогресс, 1978.— 412 с. 4 Friedman М. Capitalism and Freedom.— Chicago: The University of Chicago Press, 1962,— 256 p. s Лэкстон Д. Внешние последствия государственного долга. Спец, выпуск Научно-исследовательского управления МВФ.- Б.м,— 1996.- 212 с. sThe Economics of the Tax Revolt: A Reader / / Ed by A. B. Laffer, J.P. Seymour.— New York: Harcourt Brace Jovanovich, 1979.— 384 p. ’Рикардо Д. Сочинения: В 3-х т.: Пер. с англ.— М.: Госпо- лгаиздат, 1955. 8 Barro R. Are government bonds net Wealth? / / Political Economy.— 1974,— Ns 2.— P. 5-7. 132 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф КРИСОВАТИЙ Л.І. них благ усіма поколіннями, які ними користуватимуть ся (Р. Масгрейв9). Р. Макконелл та С. Брю10 піддали сум ніву можливість ефективного розміщення акумульова них державою позикових (та податкових) ресурсів, а Дж. Б’юкенен11 прийшов до висновків про залежність вибору вартісних пропорцій податкового і боргового на вантаження не стільки від економічних, скільки від полі тичних чинників. Звісно, всі ці аспекти співвідношення податкових і позикових форм фінансування суспільно необхідних видатків потребують подальшого комплекс ного переосмислення, особливо із врахуванням законо мірностей функціонування фіску в умовах ринкового трансформування системи соціально-економічних відносин. Проблеми фінансового забезпечення функціону вання держав із транзитивною економікою досить ірун- товно досліджені провідними українськими (В. Андру- щенком, О. Василиком, Т. Вахненко, В. Вишневським, В. Гейцем, X Єфименко, В. Лисицьким, 3. Луцишин, 0 . Кириленко, В. Козюком, І. Луніною, С. Льовочкіним, П. Мельником, А. Поддєрьогіним, А. Соколовською, В. Суторміною, В. Федосовим, І. Чугуновим, С. Юрієм) і російськими (А. Вавиловим, О. Врубльовською, Є. Гай даром, Д. Головачовим, І. Горським, Л. Дробозіною, 1. Караваєвою, В. Кашиним, В. Князевим, А. Ковальо вою, І. Озеровим, В. Пансковим, В. Романовським, І. Русаковою, Г Трофімовим, Д. Черником, Т Юткіною) науковцями. Щоправда, характерним для цих розробок є або розгляд податкових і позикових форм фінансуван ня видатків бюджету окремо, або дослідження теоретич них підвалин та практик функціонування державних фінансів в цілому. Лише у працях В. Андрущенка можна знайти протиставлення податків і позик як складових фінансової інфраструктури соціально-ринкового держа вотворення із обгрунтуванням основних концептуальних засад їх. комбінування, а також звичну для фінансової думки Заходу термінологію «податкові і позикові фінан си»12. Але, знову ж таки, мета дослідження та форма викладу матеріалу не дозволила цьому вченому розгля нути функціональні взаємозв’язки оподаткування і дер жавного запозичення в умовах ринково орієнтованого трансформування соціально-економічних відносин (в деталях). Податкові фінанси як система податків та фіскаль них механізмів їх акумулювання і використання є пер шоосновою функціонування державних фінансів. Пози кові фінанси як сукупність державних запозичень та всієї фіскальної інфраструктури залучення, використання та повернення (із відсотками) кредитних ресурсів — аль тернативна податковим фінансам форма державних фінансів. Використання податкових і позикових фінансів в рамках формування та реалізації фіскальної політики дозволяє державі коригувати широкий спектр 9Musgrave R.A, The Theory of Public Finance.— New York etc.: McGrow-НІН Book Company, 1959.— 498 p. 10 Макконелл P., Врю C. Макроекономіка / Пер. з англ.— Львів: Просвіта, 1997,— 612 с. 11 Бьюкенен Дж.М. Сочинения: Пер. с англ.— М.: Таурус Аль фа, 1997.- 812 с. 12 Див., наприклад, Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація 1 наукова проблема тика державних фінансів).— Львів: Каменяр, 2000,— 486 с. соціально-економічних відносин і, тим самим, визнача ти тенденції зміни пропорцій відтворення та суспільно го розвитку в цілому. Відповідно податкові і позикові фінанси — інструменти спрямування розбудови соціаль но-економічної системи в оптимальне русло, якими в жодному разі не можна нехтувати при розробці кон цепцій трансформування економік перехідного типу. Таким чином, перед нами постає завдання узагаль нити вже накопичені на сьогодні знання щодо науково го осмислення і практики взаємопов’язаного функціо нування податкових та позикових форм державних фінансів, а також провести дослідження теоретико-ме- тодологічних підвалин податкового та боргового фінан сування суспільно необхідних видатків за ринкової трансформації економіки. Податкові фінанси виникли ще за часів зароджен ня державності задля фінансового забезпечення задово лення певних потреб суспільних груп (найчастіше по в’язаних із введенням війн) та життєдіяльності їх влад них еліт і, пройшовши довгий еволюційний шлях, ста ли інструментом коригування державою пропорцій соці ально-економічного розвитку. Непосильно обтяжливі для основної маси населення податки, що сплачувалися часто без будь-якого економічного обгрунтування і ви користовувалися на прийнятні лише для вузького кола осіб цілі, поступово перетворились на усвідомлені обо в’язкові платежі громадянина державі, яка розподіляє їх в інтересах суспільства в цілому. Це був доленосний істо ричний поступ, який назавжди закріпив за податкови ми фінансами роль невід’ємного атрибута державотво рення, елемента фінансової інфраструктури розбудови демократії в ринковому економічному середовищі. У теоретичних концепціях західних вчених-еко- номістів податкові фінанси розпадаються з двох по зицій: в рамках примусових індивідуальних платежів державі, у якої є можливості із високою ефективністю розміщувати акумульовані у бюджеті фінансові ресурси (так званих податків Сакса і Пігу) і в контексті грома дянського обов’язку фінансово підтримувати обраний курс демократичного державотворення, оплати можли вості економічної активності в умовах оптимально кон трольованого державою функціонування ринку (подат ку Кларка). Обидва підходи ірунтуються на розумінні податкових фінансів як елемента фіскального обміну — фінансового забезпечення продукування державою не обхідних всім суспільних благ, проте по-різному тракту ють сам факт реалізованого в результаті фіскального вибору. У концепції податків Сакса і Пігу чітко форму люється виключне право держави організовувати пере розподіляй процеси незалежно від прагнень і побажань економічних суб’єктів — платників податків та грома дян — отримувачів суспільних благ (інших менш ком петентних в питаннях фіску суб’єктів податкових відно син), лише б цей перерозподіл був максимально ефек тивним. І навпаки, згідно теоретичної конструкції по датку Кларка фіскальний вибір реалізується шляхом опосередкованого демократичними процедурами досяг нення фіскального компромісу між платниками податків і громадянами-виборцями, а держава виступає лише своєрідним виконавцем в узгодженні широкого спектру фінансових інтересів. Тобто податок у цьому контексті розглядається мало не як добровільний платіж на виз ® 2008/№1 133 КРИСОВАТИЙ A.I. начені суспільною згодою цілі соціально-ринкового дер жавотворення. В реальній дійсності ані податків Сакса та Пігу, ані податку Кларка в чистому виді існувати не може. Адже, з одного боку, фіскальні рішення таки приймаються в результаті збалансування вже існуючих індивідуальних фінансових інтересів. Крім того, гіпотетичні конст рукції — гарний матеріал для наукового теоретизуван ня, але ще не достатня основа для ефективного фіскаль ного регулювання. З іншого боку, досягти повного кон сенсусу в організації перерозподільних відносин також нереально. Демократичні процедури орієнтовані на прийняття рішень більшістю (всі процеси суспільного вибору можуть експлуатуватися вдало створеними полі тичними коаліціями13 * ) і завжди залишаються незадово- лені фіском іццивіди чи навіть цілі соціальні групи. Тому говорити про всеосяжне самоусвідомлення необхідності фінансового забезпечення виконання державою покла дених на неї (оптимальних) функцій навіть у дуже відда леній перспективі, у якій демократія і суспільний роз виток набуватимуть все більш досконалих рис, не дово диться. Завжди існуватиме ціла низка проблем, пов’я заних з небажанням платити податки через відсутність розуміння потреби фінансування певних видів видатків бюджету — так звана проблема «вимушеного пасажира», а також зумовлене конкурентним ринковим господарю ванням прагнення окремих економічних агентів корис туватися суспільними благами, не приймаючи солідар ної участі у їх оплаті, — проблема «безбілетного паса жира». Одним словом, не виникає жодних сумнівів, що примус в оподаткуванні ніколи не стане анахронізмом. Звісно, коли А. Сміт сформулював перші принци пи оподаткування, примусовість податкових фінансів була дещо іншою, ніж за сьогодення. У ті часи подат кові форми не відповідали економічним та соціальним реаліям, справляння податків спричиняло масу незруч- ностей податкоплатникам, податкове адміністрування не відзначалося особливою ефективністю, а зв’язок подат ки — суспільні блага був вельми непереконливим. Не дивно, що за таких обставин жорсткий фіскальний при мус перетворився на об’єктивну умову функціонування фінансової системи держави. Поступ в досягненні спра ведливості, визначеності, зручності та вигоди в оподат куванні поряд із скороченням окремих видатків бюдже ту пом’якшили негативний вплив податкових фінансів на господарювання суб’єктів ринку. Примус в оподат куванні, під впливом суспільно прийнятної мінімізації експансії фіску, поступово трансформувався у менш антагоністичні форми. З часом відбулось усвідомленім необхідності втру чання держави у соціально-економічні процеси не лише в рамках рекомендованого Смітом усунення так званих «провалів ринку», а й для цілеспрямованого коригуван ня відтворювальних пропорцій і суспільного розвитку. З поширенням позитивних прецедентів державного фінансового господарювання податкові відносини по чали асоціюватися вже не із «абсолютним злом» і навіть не із «злом заради добра», а із власне оплатою недоступ них для продукування ринком суспільних благ, що, в 13Tideman N., Hillock G. A New and Superior Process for making Social Choices / Journal of Political Economy.— Chicago, 1976.- Vol. 84, No 6 .- P. 1145. свою чергу, не могло не призвести до подальшого ніве лювання значення примусу у функціонуванні податко вих фінансів. Утвердилось (вперше у поглядах А. Вагне ра) розуміння того, що у держави є чимало можливос тей ефективно розв’язувати складні економічні та соці альні проблеми, але для цього їй необхідна достатня фінансова база, сформована (в основному) за рахунок податків. До речі, саме ці ідеї слугували першоосновою для трактування податкових фінансів як усвідомленої необхідності у розбудові держави загального благоден ства та економіки добробуту. Концепція широких меж фінансової діяльності держави розвивалася далі Дж.М. Кейнсом. Коли соці ально-економічні відносини стали настільки складни ми, що ринок почав відчувати серйозні труднощі у їх регулюванні, активне фіскальне втручання в економічні процеси стало безальтернативним засобом забезпечен ня зростання ВВП, а податкові фінанси — дієвим фінансовим інструментом досить ефективного розмі щення капіталів і коригування пропорцій відтворення в інтересах суспільства в цілому. Здавалося б, від пере розподільних процесів отримують виграш всі, а тому незацікавлених платити податки бути не може. Проте із розширенням експансії фіску значення примусовості податкових фінансів зростало, а усвідомлення фіскаль ного обов’язку, навпаки, ставало більш розмитим. Ви явилось, що за значної фінансової активності держави виникала маса проблем, пов’язаних із пошуком опти мальних схем розбудови фіску, суб’єктивними бачен нями справедливості перерозподілу ВВП, прагнення ми окремих суб’єктів фіскальних відносин отримати зиск від перекосів акумулювання і використання по даткових надходжень, що в результаті негативно відоб ражалося на макроекономічних показниках та загальній фіскальній дисципліні. Навіщо розширювати фінансове господарювання держави (сплачувати податки), якщо стабільного зрос тання ВВП не досягти? Це питання було покладене монетаристом М. Фрідменом в основу критики кейнсі- анства. Знову почали пропагуватись ідеї обмеження експансії фіску, але вже із розширенням рамок (більш ефективного на думку монетарист) грошово-кредитно го регулювання. Із практичною реалізацією цієї кон цепції макроекономічної політики примусовість подат кових фінансів стала дещо втрачати свою знову набуту досить яскраву вираженість — податкове навантаження зменшувалось, а сплата податків вже не асоціювалась із фінансуванням «надмірно роздутих» видатків бюджету. Разом з тим, значного поступу в напрямі утвердження сприйняття податку як громадянського обов’язку не спостерігалось. В умовах абсолютного звуження меж фінансової діяльності держави її ефективність суттєвих змін не зазнала. До того ж, прогнозованого монетарис тами досягнення стійкого економічного зростання не відбулося. Максимальне обмеження використання фіскальних важелів макроекономічного регулювання виявилось помилковим. Загострення проблеми організації ефективних пе рерозподільних процесів активізувало пошуки опти мального, за певного (поточного) розвитку соціально- економічної системи, рівня оподаткування. Визнання серед науковців і практиків отримала концепція 134 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф КРИСОВАТШ A.L «фіскальної кривої Лаффера». А Лаффером було дове дено, що збільшення податкового навантаження супро воджується пожвавленням економічної активності та зростанням сум сплачених податків і податкових пла тежів лише до певної межі (точки фіскального оптиму му), далі — відбувається звуження легального сектора економіки і розширення тіньового, відтік капіталів за кордон із відповідним зменшенням податкових надход жень. Висновки, здавалося б, очевидні — за встановлен ня податкового навантаження на рівні точки фіскаль ного оптимуму можна досягти максимально можливих темпів зростання ВВП за рахунок створення сприятли вого податкового середовища активізації підприємниц тва та, одночасно, фінансових інтервенцій із акумульо ваних у бюджеті максимальних надходжень податків. Примусовість податкових фінансів за таких обставин, теоретично, повинна була би втратити сенс, а усвідом лення фіскального обов’язку перед суспільством — ста ти основою мотивації справляння податків. Проте прак тичні результати реформи оподаткування не виправда ли всіх цих очікувань. Як виявилось, більшість суб’єктів ринку, які в умо вах високого податкового навантаження користувалися практиками обходу податків, за зниження рівня оподат кування не поспішали проявляти свої фіскальні чесно ти. Причина цього — жорстке ринкове середовище гос подарювання (фіскальний альтруїзм не покращує кон курентні позиції бізнесу) і все ті ж проблеми неефек тивного перерозподілу ВВП, які потрібно було не ігно рувати, а по мірі можливостей розв’язувати14. Сучасна фінансова думка розглядає податкові фінанси через призму формування і використання бюд жетних ресурсів, взаємозв’язків податки — суспільні блага і пошуку ефективних механізмів цієї фіскальної трансформації. Зокрема, Дж. Б’юкенен акцентує увагу на тому, що фіскальні рішення приймаються на основі певної теоретичної концепції, але вже після їх узгоджен ня із інтересами впливових суспільних груп. Це, з одно го боку, дозволяє спрямувати фінансову активність дер жави у суспільно прийнятне русло, а з іншого — ство рює умови для появи перекосів перерозподільних про цесів. У дослідженнях Дж. Стігліца15 і Ш. Бланкарта16 на голошується на позитивній ролі розбудови державних фінансів у розвитку демократії і суспільства, але також підкреслюється, що весь позитив може звестися нанівець за ігнорування суспільних інтересів заради досягнення породжених проявом індивідуальних фінансових амбіцій цілей. Тобто стверджується, що податкові фінанси мо жуть слугувати як засобом забезпечення процвітання всіх суб’єктів податкових відносин, так і знаряддям руйнації сподівань суспільства. Останнього допускати, звісно, не можна. І це забезпечуватиме примусовість сплати по датків та пропагування позитивних ефектів розбудови оподаткування. 14 Докладніше див. Крисоватий А.І., Кощук Т.В. Гармонізація оподаткування у парадигмі загальнодержавних інтересів / / Фінанси України — 2004,— N9 2.— С. 25-33. 15Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора: Пер. з англ.: А. Олійник, Р. Сільський,— К.: Основи, 1998,— 642 с. ІбБланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С.І. Терещенко та О.О. Терещенко; Передмова та наук. ред. В.М. Федосова.— К.: Либідь, 2000,— 474 о. Таким чином, податкові фінанси у концепціях вче- них-фінансистів Заходу прийнято трактувати як елемент перерозподільних процесів, «систему податків та зумов лених ними фіскальних інститутів у супроводі, ... ідей і наукових положень їх пояснюючих, теоретизуючих, норМоприписуючих»17. Дослідження проблем оподаткування науковцями України та Росії ґрунтується на переосмисленні здо бутків фінансової думки Заходу у парадигмі методології панівного до 90-х рр. XX ст. марксистського вчення. Крім того, сам процес постсоціалістичної економічної трансформації, що передбачає тимчасове співіснування елементів ринкової і етатичної соціально-економічних систем, не може не накладати своїх відбитків на наукові пошуки. Сучасна «транзитивна» економічна дійсність та вироблені десятиліттями радянських часів догмати дос ліджень формують особливі підходи до пізнання фінан сових явищ, зумовлюють нетрадиційні, у порівнянні з розробками західних науковців, бачення перерозподіль них процесів і форми викладу матеріалу. Так, зокрема, на противагу західному описовому стилю досліджень по- стсоціалістична фінансова наука оперує чітким форму люванням визначень економічних категорій із подаль шим їх логічним обгрунтуванням в рамках об’єкта, пред мета та мети наукових пошуків. Причому вже із цих визначень можна зрозуміти весь зміст, які вчені вклада ють у поняття «податок». Під податком як першоосновою податкових фінансів найчастіше розуміють обов’язковий, індивіду альний платіж до державного або місцевого бюджетів, який стягується у законодавчо встановленому порядку із організацій і фізичних осіб у формі відчуження гро шових коштів, що належать їм на правах власності, гос подарського відання чи оперативного управління з ме тою фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень18. Можна зустріти і більш схожі на західні зразки трактування податку як законо давчо оформленої, примусової форми отримання дер жавою частки вартості ВВП, фінансового гаранта ефек тивного виконання державою, перш за все, її суспіль них функцій та інструмента регулювання економічного розвитку19, а також досить цікаві концептуальні підходи до оподаткування як сплати своєрідної ціни монополі стичної купівлі-продажу послуг державою при виконанні своїх функцій20 . Характерним для всіх цих визначень податку є ак цент на ключовій ролі держави в організації перерозпо дільних відносин. Наголошується, що саме їй надають ся широкі повноваження у визначенні пріоритетів соці ально-економічного розвитку та податкових інстру ментів фінансового сприяння їх досягненню. І тут не має нічого дивного. Навіть в країнах розвинутою рин ковою економікою можливості позитивного впливу ек спансії фіску на відтворення вже не заперечуються. 17Андрущенко В.Л. Зазнач, праця,— С. 151. 18Черник Д. Основы налоговой системы: Учеб, пособие,— М.: ЮНИТИ, 1998,- С. 27. 19 Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці: Монографія,— Ірпінь: Академія Державної по даткової служби України, 2001.— С, 89. “ Барулин С. В. Налог как цена услуг государств / / Финан сы .- 1995.- № 2 .- С. 33-41. @ 2008/№1 135 КРИСОВАТИЙ A.I. Більше того, в умовах постсоціалістичної трансформації на державу повинні покладатися зобов’язання спряму вати трансформаційні процеси в оптимальне русло, ос кільки ринкові механізми господарювання (до того ж не достатньо розвинуті) не здатні цього зробити. Інша спра ва, що із часів планово-адміністративної економіки фінансова діяльність держави не відзначалася особли вою ефективністю і ця проблема потребує нагального вирішення. Ще одна особливість: у двох із наведених (типових) визначень підкреслюється примусовість сплати податків. Це можна пояснити впливом низки кон’юнктурних обставин, Так, по-перше, в Україні (Росії) відразу після прийняття рішення щодо ринкового трансформування соціально-економічних відносин було запроваджене оподаткування сучасних західних зразків, орієнтоване на досить високий рівень перерозподілу ВВП. Як на слідок — обтяжливі, а також не пристосовані до реаль них практик функціонування економіки податкові фор ми не могли не викликати фіскального спротиву у суб’єктів ринку. По-друге, за відсутності досконалого правового поля та практичного досвіду адміністрування податків держава стикиулася із серйозними трудноща ми в акумулюванні податкових надходжень. І по-третє, навіть ті податкові доходи, які все-таки централізувались у бюджетах, використовувались вкрай неефективно, що не дозволяло утвердитись у суспільній свідомості розу мінню податку (податкових фінансів) як фінансового інструменту забезпечення досягнення поступу у соціаль но-економічному розвитку та демократичному держа вотворенні. Звісно, все це змушувало розбудовувати державні фінанси із орієнтацією на жорстку приму совість оподаткування. Відсутність подібних прецедентів функціонування сьогодні розвинутих ринкових економік та недосконалі механізми представницької демократії ускладнювали фор мування адекватних «транзитивним» соціально-економіч ним обставинам фіскальних відносин, що часто зумовлю вало негативний (обмежувало позитивний) вплив подат кових фінансів на процеси відтворення. Незважаючи на вжиття численних заходів для покращення фіскальної дисципліни, масштаби ухилення від сплати податків зро стали, стабілізувавшись на певному рівні лише після відчут ного зменшення податкового навантаження. А далі (в Україні) — навіть в умовах прийняття ситуативних рішень в рамках подальшої лібералізації фіску та ліквідації мож ливостей для використання найбільш поширених способів нелегального обходу податків зворотного руху в напрямі детінізазації економічних відносин не спостерігалось. Крім того, поширеними стали практики легального уникнення оподаткування, що також не сприяло наповненню бюд жетів у короткостроковій перспективі21.1 все це, як резуль тат загострення проблем «вимушеного і безбілетного па сажирів», закономірно. Разом з тим, тенденцію спрямування перерозподі- льних процесів в Україні у прийнятне суспільству русло слід оцінювати позитивно. Хоч і не послідовні, але об’єктивно необхідні рішення щодо усунення диспро- 21Крисоватий А.І., Кощук Т.В. Гармонізація оподаткування у парадигмі загальнодержавних інтересів / / Фінанси Украї н и .-'2004.-- № 2 ,- С. 61-68. 136 порцій оподаткування, перегляду пріоритетів формуван ня видаткової частини бюджету та удосконалення прак тик функціонування фіску — крок до досягнення ком промісу у взаємовідносинах держави, податкоплатників та громадян-виборців (суб’єктів податкових відносин). Тому подальше трансформування перерозподільних про цесів у цьому напрямі потрібно не призупиняти, а про довжувати, звісно, зробивши висновки із допущених прорахунків22. Лише за таких умов суспільна оцінка фіску ставатиме все більш позитивною, а сприйняття оподат кування як виконання громадянського обов’язку перед суспільством вже не видаватиметься мато не утопічним. Але, попри все це, податки тоді, як і сьогодні будуть нічим іншим як обов’язковими платежами юридичних і фізичних осіб, які встановлюються для утримання дер жавних структур і для фінансового забезпечення вико нання ними функцій держави23 *. Позикові фінанси почали використовуватись вже у період досягнення вагомого поступу у розвитку грошо во-кредитних відносин як добровільна (кредитна) аль тернатива у цей час ще яскраво вираженим примусовим податковим фінансам і досить швидко набули такого поширення, яке перетворило їх на загрозу функціону вання економіки і фінансової системи держави. Незва жаючи на початкову відсутність фискального антагоніз му залучення позик, в подальшому виникала потреба обслуговування та погашення утвореного в результаті активізації запозичення державного боргу за рахунок додаткових податкових надходжень. Причому, якщо спочатку позики використовувались для фінансування екстраординарних (військових, на ліквідацію наслідків стихійних лих) видатків, то пізніше — просто як засіб збалансування дедалі більшого дефіщпу бюджету, що значно загострювало проблему формування податкових джерел поповнення фінансових ресурсів держави. Не обмежене можливостями акумулювання податків зрос тання видатків бюджету згодом настільки збільшило фіскальні потреби держави, що значне підвищення рівня оподаткування і, як наслідок, сповільнення економіч ного розвитку стало неминучим. І хто сьогодні скаже напевне, чи зацікавила б А. Сміта розробка принципів оптимального оподатку вання, якби загострення ситуації з обслуговуванням і по гашенням значних обсягів накопиченого державного боргу не вимагало постійного збільшення податкових надходжень? Не видається дивним і те, що цим видат ним економістом-класиком доцільність використання позик взагалі була заперечена. Мінімальна експансія фіску, сприятливе для прояву підприємницької ініціа тиви оподаткування та збалансований бюджет на той час стали панацеєю відновлення динамічного розвитку рин кової економіки і оздоровлення державних фінансів. По зикові фінанси як елемент пов’язаного з функціонуван ням фіску фінансового середовища та форма руху пози кового капіталу ще десятиліттями розглядались в кон 22 Подальші фіскальні трансформації повинні мата комплек сний характер і не виступати дезорієнтуючим фактором у виробленні суб’єктами ринку стратегій фінансово-госпо дарської діяльності. 23 Крисоватий А.І. Теоретико-організаційиі домінанта та прак тика реалізації податкової політики в Україні,— Тернопіль: Карт-бланш, 2005,— С. 34. В ІС Н И К Е К О Н О М ІЧ Н О Ї Н А У К И У К РА ЇН И Ф КРИСОВАТИЙ A.I. тексті гіпотетично можливого, але не бажаного, вико ристання позик (кредитних ресурсів) для фінансування державних потреб. Із прискоренням розвитку економічних процесів, що виявило резерви збільшення податкових надходжень за рахунок розширення бази оподаткування, панівною в економічній науці стала «теорема еквівалентності Рікардо». Д. Рікардо було помічено, що позикове фінан сування видатків бюджету (функціонування позикових фінансів) може створювати умови для зниження рівня оподаткування; низькі податки сприятимуть активізації економічної діяльності суб’єктів ринку, яка, в свою чер гу, забезпечуватиме необхідне для подальшого повернен ня запозичень із сплатою процентів за ними збільшен ня надходжень податків. Причому підкреслювалось, що очікування експансії фіску в майбутньому не дозволяє економічним агентам за низького додаткового наванта ження розширити свою фінансово-господарську ак тивність настільки, щоб це забезпечило зростання над ходжень податків більше, ніж вимагає потреба обслуго вування та погашення державного боргу. Відповідно податки і позики — еквівалентні форми фінансування видатків держави. Але Д. Рікардо висловлювалось також застереження щодо неминучості прояву негативних еко номічних та фіскальних ефектів «бездумного» запози чення, що, по суті, піддало сумніву таку еквівалентність. Коли в поглядах науковців і фінансистів-практиків остаточно утвердилось переконання, що реальну загро зу для функціонування фіску становлять лише надмірні обсяги залучення позик, скептичне ставлення до перс пектив розвитку позикових фінансів поступилося пер шістю ідеям пропагування економічно виправданого запозичення. У теоретичних розробках А. Вагнера та К. Дітцеля державним позикам вже відводилась роль інструмента проведення макроекономічної політики, який, акумулюючи для фінансування державних потреб вільні (не задіяні у відтворювальних процесах) ресурси ринку капіталів, забезпечує підвищення загальної народ ногосподарської ефективності капіталу24. Не дивно, що така позиція слугувала обґрунтуванням подальшої акти візації державного запозичення. Найбільшим прихильником позикових фінансів був Дж. М. Кейнс. В його концепції розбудови фіску пози кові фінанси, як і податкові фінанси, визнаються дієви ми інструментами коригування пропорцій відтворення в рамках акумулювання фінансових ресурсів держави. Під впливом ідей кейнсіанства за запозиченнями було закріплене призначення постійного доповнення подат кових джерел фінансування суспільних видатків: стиму лювання економічного зростання вимагало збільшення видатків бюджету та (або) зниження рівня оподаткуван ня, а отже, здійснення запозичень; безвідносно до фази економічного циклу часто виникала ситуативна потре ба маніпулювання доходами і видатками держави (збільщення Дефіциту бюджету), внаслідок чого відбу валося «позапланове» розміщення позик. Причому об меження. на позикове фінансування державних потреб були відносно відсутніми. Динамічне зростання ВВП (розширення бази оподаткування) вважалось достатнім 24Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансфор мації економіки України: Монографія,— Тернопіль: Карт- бланш, 2002,— С. 15. фінансовим забезпеченням боргових виплат, які в пер спективі зростатимуть. Позикові фінанси набули вража ючого, у порівнянні з всією історією свого функціону вання, поширення. Позиції збалансування економічного розвитку, а не бюджету притримувався і автор теорії «функціональних фінансів» А. Лернер25. Останній вважав, що суспільна ціна державного боргу є значно нижчою, ніж кризових явищ функціонування економіки. Крім того, з іменем А. Лернера пов’язана також розробка ідей справедли вості боргового фінансування видатків бюджету. За знач ної активізації державного запозичення добре помітним став фіскальний контраст: якщо зрілі податкові форми перерозподілу ВВП базуються на русі грошових потоків від порівняно забезпечених прошарків суспільства до менш забезпечених (через систему прогресивного оподаткування і соціальних гарантій), то запозичення в кінцевому підсумку передбачають покращення фінансово го становища кредиторів держави (не найбідніших соціаль них груп) за рахунок всієї сукупності споживачів суспіль них благ і це, на перший погляд, суспільно неприйнятно. Але якщо врахувати те, що завдяки використанню пози кових фінансів можна досягти прискорення економічно го зростання, яке, в свою чергу, зумовить збільшення по даткових надходжень — фінансової бази зростання (в тому числі і соціальних) видатків бюд жету, то покращення доб робуту власників державних цінних паперів вже не сприй мається як соціальна дискримінація. Інша справа, коли темпи зростання ВВП є низькими. Крім того, в умовах значної активізації розвитку позикових фінансів проявились і інші негативні еко номічні наслідки державного запозичення, які отрима ли назву «ефекту витіснення». Так, по-перше, було ви явлено, що із виходом держави на ринок позикових ресурсів попит на них збільшується і це призводить до підвищення процентних ставок. Відповідно певна час тина інвестиційних проектів приватного сектору втра чає свою економічну привабливість — обсяги інвесту вання суб’єктами ринку зменшуються. По-друге, стало очевидним, що в умовах обмеженості вільних ресурсів ринку капіталів (додаткове) державне запозичення здійснюється за рахунок зменшення обсягів кредитуван ня приватних інвесторів. Тобто гірофінансовані із пози кових джерел видатки бюджету зумовлюють, хоч і не завжди рівнозначне26, але все-одно істотне витіснення приватних інвестицій, що, звісно, не прискорює еконо мічне зростання. З цього приводу Дж. Тобін навіть вис ловився, що будь-який додатковий бюджетний стимул дім боротьби з рецесією сьогодні не мислимий27, обґрун товуючи, по суті, доцільність використання майже вик лючно податкового фінансування скоригованих у бік зменшення видатків держави. Незважаючи на досить посередні, порівняно із очі куваними, результати практичної реалізації кейнсіансь- ких рецептів фіскального регулювання, існування «ефек ту витіснення» було піддане сумніву Р. Барро. Продов 2SLemer А.Р. Consumer’s Surplus and Micro-Macro / / Journal of Political Economy,— 1963.— February.— P. 214-228. 76 Як правило, не всі вільні ресурси ринку позикових капіталів за відсутності державного запозичення використовуються приватним сектором для Інвестування. 27 Challenge.— 1986,— May / June.— Р. 9. ® 2008/№1 137 КРИСОВАТИЙ А.!. жуючи дослідження в рамках виведеної Д. Рікардо екв івалентності податків і позик, цей фінансист формулює «теорему нейтральності» державного боргу. Р. Барро до водить, що в умовах зумовленого активізацією держав ного запозичення зниження рівня оподаткування суб ’єкти ринку намагаються трансформувати свої додаткові доходи не стільки в споживчі витрати та інвестиції, скільки у заощадження — фінансове забезпечення спла ти майбутніх високих податків. Заощадження, в свою чергу, поповнюють ресурси ринку позикових капіталів, а отже, ніякого витіснення приватних інвестицій не відбувається. Співвідношення приватного і державного секторів економіки, в результаті, практично не змінюється. Тому задля підвищення ефективності реал ізації стимулюючої фіскальної політики потрібно лише правильно визначати, коли доцільніше надавати пере вагу позиковому, а коли податковому фінансуванню державних потреб. Р. Макконел і С. Брю згодом конкретизували цю думку, розкритикувавши фіскальну стратегію «прощан ня» позик. Ними стверджувалось, що збільшення поточ них (споживчих) видатків бюджету не завжди виправда не навіть за рахунок додаткових податкових надходжень бюджету, не говорячи вже про пов’язане із потребою подальшого обслуговування та погашення державного боргу запозичення. Д. Міделтон зайняв ще радикальні- шу позицію, вважаючи, що розширення боргових меж експансії фіску призводить до створення «безвідпові дального суспільства»28. А Дж. Б’юкенен вже без зайвої риторики відмітив, що можливість фінансувати поточні видатки має грунтуватися виключно на податках. Про те, фінансування видатків, пов’язаних із віддачею в майбутньому може здійснюватись і за рахунок позико вих фінансів. Вельми Скептичне ставлення до «теореми нейтраль ності» Р. Барро висловив Дж. Стігліц. Останній вважав рівнозначне розміщеним позикам збільшення заощад жень суб’єктів ринку неможливим. Адже, як правило, зниження рівня оподаткування (запозичення) відбу вається за активної економічної діяльності одних по колінь, а фіскальний тягар погашення державного бор гу покладається на інші вікові групи. Тому сучасне ак тивізації запозичення покоління не схильне заощаджу вати — високі податки все-одно сплачуватиме поколін ня прийдешнє; інвестування суб’єктів ринку таки замі щується фінансуванням видатків бюджету; відбувається не завжди економічно виправдане «розростання» дер жавного сектору економіки. Одним словом, на думку Дж. Сгігліца, позикові фінанси — це, скоріше інструмент дестабілізації економіки, ніж фінансовий регулятор у забезпеченні оптимального розвитку соціально-еконо мічної системи. Потрібно відмітити, що позиція Дж. Стігліца фор мувалася в умовах функціонування економіки за стабіль них, але не надто високих темпів економічного зростан ня, коли були випробувані і кейнсіанські, і монетарні концепції макроекономічного регулювання, а також фіскальна стратегія А. Лаффера, побудована на основі “ Государственные финансы: Учеб, пособие / / В. М. Федо сов, Л. Д. Буряк, Д. Д. Бутаков И др.; под ред. В. М. Федо сова, С.Я. Огородника и В.Н. Суторминой.— К.: Лыбвдь, 1 9 9 1 .- С. 263. встановлення оптимального рівня оподаткування із фінансуванням непокритих податковими надходження ми видатків бюджету шляхом, по суті необмеженого (не завжди економічно виправданого), державного запози чення. І це, в принципі, пояснює ігнорування цим вче ним можливості обслуговування та погашення держав ного боргу за рахунок зумовлених зростанням ВВП до даткових надходжень податків від розширення бази оподаткування, а не шляхом підвищення ставок по датків. Проте така концептуальна основа опису функці онування фіску все-таки невиправдано применшуй зна чення розвитку позикових фінансів для розбудови-сис теми соціально-економічних відносин. Представники посткейнсіанства не заперечують можливості прояву «ефекту витіснення», наголошуючи, що скорочення приватних1 інвестицій відбуватиметься дедалі більше із наближенням до повного використання факторів виробництва. Так, Г. Волліч29 стверджує, що за економічного буму розміщувати значні обсяги позик, як і проводити стимулюючу фіскальну політику, не варто. Але в період кризового функціонування економіки не обійтися без опосередкованих позиковими фінансами бюджетних стимулів активізації відтворювальних про цесів. Іншої позиції притримується сучасний теоретик позикових фінансів Д. Лекстон, вважаючи, що краще проявити достатню, хай навіть зайву, обережність у по зиковій експансії фіску, ніж оглядатись на загрозу не стабільності у пов’язаних із державним запозиченням кредитних процесах. Ці дві точки зору, хоч і відобража ють різні «полюси» фінансової думки, але мають одне раціональне зерно: використання позикових джерел фінансування державних потреб навряд чи може пози тивно вплинути на зростання ВВП без врахування впли ву розміщення позик на функціонування ринку капі талів. Узгодження фіскальних концепцій із стратегіями грошово-кредитного регулювання— об’єктивна ре альність. Інший ефект розподілу тягаря державного боргу (оподаткування) між поколіннями можна знайти у роз робках Р. Масгрейва. Цим вченим-економістом дово диться доцільність фінансування побудови капітальних благ не представниками однієї вікової, групи, які у той момент є податкоплатниками, а всіма поколіннями, що цими благами користуватимуться, Це досягається через податково-боргові механізми організації нерерозподіль- них відносин. Правда, і у таких міркувань є слабке місце: чи можливо гарантувати, те що визнані доцільними сучасними поколіннями та профінансовані позиковим шляхом капітальні видатки вважатимуться хоча би та кими ж необхідними для поколінь майбутніх? Але попри всі дискусії науковців фодо регулюючих можливостей державного запозичення, від нього навряд чи колись вдасться відмовитись. Як було відмічено Дж. Б’юкененом, позикові фінанси — дуже зручний інструмент забезпечення «перебування при владі» полі тиків. Адже можна завойовувати прихильність електо- рату збільшенням в позиковий спосіб певних' (як пра вило соціальних) видатків бюджету сьогодні, знаючи напевне, що тягар обслуговування та погашення держав- “ Wallich Н. American real Budget Problem — for 1984 Beyond? / / Banker.— 1983.— December.— P. 23 -2 4 . 138 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ КРИСОВАТИЙ A.I. ного боргу стане «клопотом» для нової генерації полі тиків. Фінансово безвідповідально? А чи відомо це широкому загалу виборців? Обмеженням збільшення «спокусливого» боргового фінансування видатків держа ви можуть слугувати хіба що динамізм економічного зростання, який також цікавить електорат і погіршуєть ся за надмірних обсягів запозичень, та встановлення гра ничних роз'мірів дефіциту бюджету, яке сьогодні прак тикується в країнах ЄС, Отже, фінансова думка Заходу розглядає позикові фінанси як альтернативні податковим фінансам кредитні форми і механізми фінансування державних потреб (відкладене в часі оподаткування), які за економічно необгрунтованого використання, замість позитивного впливу на відтворювальні процеси, здатні поставити під загрозу функціонування всієї фіскальної системи і фінансове благополуччя суспільства. На теренах пострадянського простору рух позикового капіталу у фіскальних процесах прийнято розглядати в рамках економічної категорії «державний кредит», під яким розуміють економічні відносини між державою та юридичними і фізичними особами, у яких держава може виступати позичальником, кредитором та гарантом30. Інші трактування цього поняття дуже близькі до наведеного за змістом з тією різницею, що у них не наголошується на нетиповій для сучасної, навіть постсоціалістичної, держави ролі кредитора у русі позикових ресурсів. Статус держави як гаранта при здійсненні підприємствами роз рахунків був характерним для перших років ринкової трансформації соціально-економічних відносин в Україні та Росії, допоки надання таких гарантій не призвело до вагомого зрос тання державного боргу. Крім того, держав ний борг у цих країнах початково утворювався за раху нок позик інших держав і міжнародних валютно-кредит них організацій, а також вже зовсім нехарактерних для країн із розвинутою ринковою економікою заборговано стей держави перед вкладниками Ощадного банку колиш нього СРСР та із невиплаченої у бюджетній сфері і дер жавному секторі економіки заробітної плати. Все це зу мовлювало нові, невідомі до цього часу науці, постсоці- алістичні особливості розвитку державного кредиту (по зикових фінансів). Перші ринкові (у формі емісії державних цінних паперів) запозичення були здійсненні вже в умовах знач них труднощів в акумулюванні податкових надходжень, що, по-перше, відразу закріпило за позиками майже вик лючне призначення збалансування бюджету, а по-друге — створило підґрунтя для подальшого «лавиноподібного» зростання державного боргу. Розміщувались навіть дорогі короткострокові позики: дефіцити бюджетів стали харак терною рисою функціонування державних фінансів, ви никала потреба обслуговування та погашення вже досить значної державної заборгованості. До того ж, перший етап лібералізації оподаткування не передбачав швидкого зро стання податкових надходжень найближчим часом, В результаті — державний борг перетворився на реальну загрозу функціонування економіки та державних фінансів, а після реструктуризації його частини запози чення було на деякий час майже припинене. Проте саме кДробозина Л.А. Финансы. Денежное обращение. Кредит. - М.: Финансы, 1997. — С. 175. ® 2008/№1 тоді, нарешті, почали проявлятись (не в остэене зггсу зумовлені трансформацією оподаткування) ознаки к і ї роекономічної стабілізації, а потім — і економічн зро стання. Поступове збільшення надходжень податків Zrpz г основним фінансовим забезпеченням обслугеьувіннз та погашення державного боргу. Щорічне зростання ВВП та розширення ~уг-= д~ бази бюджетів дозволило по-новому оцінити серг-ак тиви знову активізованого завдяки цьому запозичення В останніх розробках провідних вітчизняних вченгх- фінансистів31 наголошується, що залучення позик ((фун кціонування позикових фінансів) повинно визначатись не стільки необхідністю «механічного» покриття дефі цитів бюджетів, скільки вимогою створення сприятли вих фіскальних умов для прискорення соціально-ехзн е- мічного розвитку. Продовження ринкових економічних трансфор мацій та подальша демократизація суспільних відносин, структурна перебудова економіки із одночасним посту повим, але не першочерговим32, підвищенням рівня соціальних гарантій потребують значних обсягів держав них видатків і залучення позик. Це дозволить забезпе чити не лише динамічне зростання ВВП, збільшення можливостей фінансування видатків бюджетів із подат кових джерел і, як наслідок, обслуговування та погашен ня нових боргів без підвищення податкового наванта- хсення33, а й розв’язати ті складні боргові проблеми, які вже накопичені. Вироблення податково-боргових стра тегій фіскального регулювання в рамках транзитивної економіки (України) — об’єктивна реальність. І голов не тут — не допускати непродуктивного використання позик та враховувати описані західною економічною наукою (нами вище) негативні ефекти боргового кори гування процесів відтворення. Крім того, потрібно розуміти, що державні запози чення (позики) — спосіб фінансування дефіциту бюдже ту, альтернативна податкам кредитна форма фінансово го забезпечення виконання державними структурами функцій держави, використання якої, спричиняючи зміни у перерозподілі ВВП та функціонуванні позико вих капіталів, впливає на процеси відтворення. І від адекватності обраної податково-боргової стратегії мак- роекономічного регулювання наявним соціально-еконо мічним умовам залежить буде цей вплив позитивним, чи ні. Тобто податки та позики, податкові і позикові фінан си — об’єктивні економічні феномени, які використо вуються в рамках побудови різноманітних (суб’єк тивних) фіскальних концепцій, проявляючи тим чи іншим чином притаманні їм риси. Наслідком цього є або відносна (через вплив недосконалих суб’єктивних чин- 31Див., наприклад, Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напря ми: Монографія / За наук. род. В. Федосова.— К.: КНЕУ, 2002,— 312 с.; Козюк В.В. Державний борг в умовах ринко вої трансформації економіки України: Монографія.— Тер нопіль: Карт-бланш, 2002.— 412 с. “ Різке збільшення бюджетних трансфертів і, як наслідок, споживчих видатків населення викликає не стільки зрос тання ВВП (пропозиція не встигає адекватно відреагувати на зміни попиту), скільки підвищення цін. “ Зростання надходжень податків забезпечуватиме розширен ня бази оподаткування. 139 КРИСОВАТИЙ A.I. шків) гармонія у функціонуванні економіки та держав них фінансів, або економічна і фіскальна криза. Кон траст у функціонуванні західних і української фіскаль них систем — тому підтвердження. І хоч як би скептично західна економічна наука не ставилась до трактувань суті фінансових явищ як об’єк тивних відносин базису та суб’єктивних відносин надбу дови34, податки і позики, податкові та позикові фінанси завжди відображатимуть відносини базису, а фіскальна політика — відносини надбудови. Просто західним вче ним не вистачало фактичного матеріалу для виведення таких закономірностей, а всі здобутки досліджень ра дянської економічної науки ними часто необачно пози- ціонувались як догматичні класові пережитки. Але, з іншого боку, може саме відкидання потреби вивчення багатьох «капіталістичних» фінансових закономірностей і дозволило радянським фінансистам прослідкувати взає мозв’язки у відносинах базису та надбудови, щоб пізніше звести їх в ранг абсолюту? Крім міркувань над сутністю понять особливих тем для дискусій у них не було — соці алістична модель фінансової системи, апріорі визнавала ся досконалою. Звісно, час показав хибність такого од нобокого і «самовпевненого» підходу до вивчення фінансів, проте це ще не говорить про хибність всього методологічного інструментарію досліджень, який вико ристовувався десятиліттями. Хіба імітація справжніх на укових пошуків може так довго тривати? Сьогодні для вчених-фінансистів країн постсоціалі- стичного простору відкриваються нові унікальні можли вості проводити дослідження в умовах взаємопроникнен ня ідей західної та радянської фінансової думки, вивчати різноманітні транзитивні фіскальні форми і, тим самим, внести свою лепту у розвиток теорії державних фінансів. А може, навіть, загальноприйняте сучасне (західне) уяв лення про фіск чекає новий «постсоціалістичний» пере ворот? Навряд чи це хтось сьогодні скаже напевне. Але, на наш погляд, очевидним є те, що акцент на дослідженні сутностей фінансових явищ може пролити світло на по шуки шляхів вирішення багатьох проблем, пов’язаних із їх негативними формами прояву у реальній дійсності. Потрібно усвідомлювати, що позикові фінанси не є рівнозначною податковим фінансам альтернативою фінансування державних потреб. Податкові фінанси без позикових функціонувати можуть, а позикові фінанси без податкових ні: якщо сплата податків передбачає од носторонній рух грошових потоків від підприємницько го сектору і громадян державі для фінансування ство рення нею суспільних благ (суспільно необхідних ви датків), то функціонування позикових фінансів ґрун тується на подальшому поверненні залучених для по криття дефіцитів бюджетів (фінансування не забезпече них податковими джерелами суспільно необхідних ви датків) позик із сплатою процентів за користування ними, зрозуміло, за рахунок податкових надходжень. Причому потреба обслуговування і погашення накопи ченого внаслідок активізації запозичення державного боргу допускає лише ситуативне (як правило економіч но невиправдане) переважання боргової частини фіскального потенціалу держави над податковою. Але, разом з тим, виконання як податковими, так і позико вими фінансами фіскальної функції беззаперечне. 34Андрущенко В.Л. Зазнач, праця,— С. 88. Податкові фінанси як елемент перерозподільних відносин регулюють соціально-економічні процеси. При значення податкових фінансів — вилучати частину фінан сових ресурсів у певної категорії економічних агентів — податкоплитників з метою її розподілу (у формі надання суспільних благ) серед всіх громадян. Функціонування позикових фінансів, в свою чергу, зменшуючи обсяги вилучених оподаткуванням фінансових ресурсів у подат- коплатників або виступаючи альтернативою додаткових податків, дозволяє фінансувати суспільно необхідні ви датки шляхом залучення кредитних ресурсів, але пізніше — зумовлює зворотній рух цих ресурсів і процен тних платежів за користування ними за рахунок центра лізованих у бюджетах та початково призначених для фінансування створення суспільних благ надходжень податків. Це коригує початкові (податкові) форми пере- розподільних процесів, зумовлюючи формування інших пропорцій відтворення. Крім того, позики, частково ви лучаючи для фінансування державних потреб вільні ре сурси ринку капіталів, викликають зміни в обсягах капі таловкладень економічних суб’єктів, що також впливає на розвиток соціальних та економічних процесів. Все це свідчить про виконання податковими фінансами розпо- дільчо-регулюючої, а позиковими — регулюючої функцій та про економічний і соціальний зміст цих явищ. Таким чином, функціонування податкових форм фінансування державних потреб забезпечує існування держави як суспільного інституту, а також, залежно від характеру акумулювання і використання податкових надходжень, коригує розвиток соціально-економічних відносин. Позикове фінансування суспільно необхідних видатків посилює (послаблює) позитивний (негативний) вплив на відтворення зумовлених функціонуванням опо даткування перерозподільних процесів, а також створює нові перерозподільні і економічні умови для покращен ня (погіршення) динамізму економічного зростання та суспільного розвитку в цілому. Це потрібно враховувати при побудові фіскальних стратегій макроекономічного регулювання: форми функціонування пов’язаних із аку мулюванням надходжень податків і трансформацією по датки — суспільні блага податкових фінансів та зумов лених кредитним збалансуванням бюджетів позикових фінансів повинні забезпечувати максимально позитив ний вплив перерозподілу ВВП на розвиток соціально- економічної системи із мінімальними негативними на слідками (боргових) змін розміщення капіталу. В умовах активізації державного запозичення (ха рактерні для переважної більшості країн із розвинени ми ринковими і транзитивними економіками) податкові фінанси покликані, забезпечуючи стабільну дохідну базу бюджетів для фінансування суспільне необхідних ви датків та формуючи сприятливі для прискорення відтво- рювальних процесів перерозподільні відносини, створю вати умови для функціонування позикових фінансів (об слуговування і погашення державного боргу). І лише взаємоузгоджена економічно обґрунтована розбудова оподаткування та державного запозичення, яка, крім того, не вступатиме у суперечність із розвитком інстру ментарію грошово-кредитного регулювання, — найкра ща фіскальна основа демократичного соціально-ринко вого державотворення. 140 В ІС Н И К Е К О Н О М ІЧ Н О Ї Н А У К И У К РА ЇН И Ф ВЕНУ 2008-1(13) - 0132 ВЕНУ 2008-1(13) - 0133 ВЕНУ 2008-1(13) - 0134 ВЕНУ 2008-1(13) - 0135 ВЕНУ 2008-1(13) - 0136 ВЕНУ 2008-1(13) - 0137 ВЕНУ 2008-1(13) - 0138 ВЕНУ 2008-1(13) - 0139 ВЕНУ 2008-1(13) - 0140

Парадигма податкових та позикових фінансів

Institution

Ähnliche Einträge