Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?

Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?

Проаналізовано літописні свідчення про початки гoрода Володимира. Розглянуто складові первинного літописного сюжету про заснування города заходами князя Володимира Святославовича у “Словенській землі”. Обґрунтовано, що ця назва стосувалася Волині. Звернуто увагу на методичне втручання пізніх ред...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2013
1. Verfasser: Диба, Ю.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2013
Schriftenreihe:Княжа доба: історія і культура
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93717
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі? / Ю. Диба // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 15-30. — Бібліогр.: 75 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-93717
record_format dspace
spelling irk-123456789-937172016-02-04T03:02:17Z Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі? Диба, Ю. Проаналізовано літописні свідчення про початки гoрода Володимира. Розглянуто складові первинного літописного сюжету про заснування города заходами князя Володимира Святославовича у “Словенській землі”. Обґрунтовано, що ця назва стосувалася Волині. Звернуто увагу на методичне втручання пізніх редакторів до давнього тексту та поступову трансформацію літописних фактів, спрямовану на вивищення та прославлення одноіменного гoрода, збудованого більш ніж століття по тому зусиллями Володимира Мономаха на р. Клязьмі, на тодішній далекій північно-східній окраїні Київської держави. The article analyses a complex of chronicle evidence about the establishing of the city (horod) Volodymyr. The main components of the primary annalistic story about the foundation of the city by Prince Volodymyr Svyatoslavovych in the “Slo venska land” have been studied. It was proved that this place name was used to outline the Volyn Region. The author considered the methodological intervention to the ancient text by later editors and the gradual transformation of chronicle facts aimed to exaggerate and glorify the city (horod)of the same name Volodymyr, built due to the eff orts of Prince Vladimir Monomakh on Klyaz’ma River in the northeastern edge of the Kievan state more than a century later. 2013 Article Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі? / Ю. Диба // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 15-30. — Бібліогр.: 75 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93717 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Проаналізовано літописні свідчення про початки гoрода Володимира. Розглянуто складові первинного літописного сюжету про заснування города заходами князя Володимира Святославовича у “Словенській землі”. Обґрунтовано, що ця назва стосувалася Волині. Звернуто увагу на методичне втручання пізніх редакторів до давнього тексту та поступову трансформацію літописних фактів, спрямовану на вивищення та прославлення одноіменного гoрода, збудованого більш ніж століття по тому зусиллями Володимира Мономаха на р. Клязьмі, на тодішній далекій північно-східній окраїні Київської держави.
format Article
author Диба, Ю.
spellingShingle Диба, Ю.
Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
Княжа доба: історія і культура
author_facet Диба, Ю.
author_sort Диба, Ю.
title Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
title_short Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
title_full Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
title_fullStr Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
title_full_unstemmed Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі?
title_sort літописні свідчення про заснування міста володимира наприкінці х століття: володимир на лузі чи владімір на клязьмі?
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2013
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93717
citation_txt Літописні свідчення про заснування міста Володимира наприкінці Х століття: Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмі? / Ю. Диба // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 15-30. — Бібліогр.: 75 назв. — укр.
series Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv AT dibaû lítopisnísvídčennâprozasnuvannâmístavolodimiranaprikíncíhstolíttâvolodimirnaluzíčivladímírnaklâzʹmí
first_indexed 2025-07-06T23:38:30Z
last_indexed 2025-07-06T23:38:30Z
_version_ 1836942739328991232
fulltext Юрій ДИБА ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА НАПРИКІНЦІ Х СТОЛІТТЯ: ВОЛОДИМИР НА ЛУЗІ ЧИ ВЛАДІМІР НА КЛЯЗЬМІ? Літописи не подають однозначної відповіді на питання про початки од- ного зі столичних міст Волині – Володимира й витоки його просторової та планувальної еволюції. Суперечки щодо достовірності літописних повідом- лень про заснування міста, які не вщухають і досі, негативно позначаються на інтерпретації археологічних матеріалів, гальмують вивчення ранніх етапів не тільки планувально-просторового розвитку, а й історії загалом. У новітніх історично-урбаністичних дослідженнях ставиться наголос на тому, що “ви- рішальне значення для гіпотетичного з’ясування етапності в забудові княжо- го Володимира мають нині існуюча топографія міста з її своєрідним при- родним ландшафтом, більш деталізовані люстрації XVI–XVIII ст., матеріали сучасних археологічних досліджень, перші фіксаційні плани міста”1. Усе ж, віддаючи належне важливості природно-ландшафтних характеристик та неминуче зовсім нових за походженням картографічних джерел, у пошуках початків стольного волинського гóрода свідчення літописів мають вирішаль- не значення. Якими б дискусійними не видавалися літописні перекази про заснування Володимира, вони, закономірно, вимагають ретельного розгляду. Метою цієї публікації є комплексний аналіз літописних свідчень про заснування та елементи первісного розпланування Володимира, виділення первинних звісток, позбавлених пізніших нашарувань, їх аналіз у контексті ранньої історії Волинської землі. У Повісті временних літ (далі – ПВЛ) гóрод Володимир вперше згадано під 988 р. у сюжеті про розподіл уділів між синами Володимира Святославо- вича. Того року хреститель Русі передав Володимир одному зі своїх синів – Всеволоду. За Лаврентіївським літописом початку XIV ст. (список 1377 р.) це повідомлення має такий вигляд: “…и посади Въıшеслава в Новѣгородѣ. а Изѧслава Полотьскѣ. а Ст҃ ополка Туровѣ. а Ярослава Ростовѣ. оумершю же старѣишему. Въıшеславу Новѣгородѣ. посадиша Ярослава Новѣгородѣ. а Бориса Ростовѣ. а Глѣба Муромѣ. Ст҃ ослава Деревѣхъ. Всеволода Володимери. Мьсти҃ ва Тмуторокани”2. Практично ідентичні тексти пропонують й інші спис- 1 Ричков П. Просторова еволюція Во- лодимира-Волинського: Від витоків до кінця ХІХ ст. // Архітектурна спадщина Волині. Збірник наукових праць. – Рівне, 2012. – Вип. 3. – С. 105. 2 Лаврентьевская летопись // Полное собрание русских летописей (далі – 16 Юрій ДИБА ки загальноруських літописних зведень, зокрема Радзивилівський початку ХІІІ ст. (кінця XV ст.)3 та Іпатіївський кінця ХІІІ ст. (списки не раніше по- чатку XV ст.)4. Крім цього скупого повідомлення, у деяких літописах збереглася значно ширша, хоча й суперечлива, датована 988–990 рр. звістка про за- снування гóрода Володимира та будівництво церкви Успіння Пресвятої Богородиці, пов’язана з іменем князя Володимира Святославовича. Зі- ставлення цих різночасових текстів показує низку різночитань щодо ло- калізації Володимира. У різних літописах хрестителеві Русі приписують заснування Володимира в “Словенській” чи “Смоленській” землях, “Суз- дальській землі”, “Залєській землі” (докладніше див. далі). Іноді уточ- нено, що його збудовано на річці Клязьмі. Зважаючи на цю обставину, дискусія щодо локалізації літописного гóрода Володимира, заснованого на зламі 80–90-х років Х ст., звузилася до питання, про котрий з двох Во- лодимирів власне йдеться. Володимир на Лузі чи Владімір на Клязьмi? Про заснування Володимира саме на Волині вперше однознач- но висловився ще Васілій Татіщев (1686–1750): “О построеніи Владимира Манускрипты N. 1, 3 и 4. сказуютъ, что построенъ на Волыни, или въ Червен- ской Руси, но въ другихъ не зная оного написали, якобы на Клязьмѣ, который отъ Георгїя сына Мономахова построенъ, и есть доказательно, что его Симонъ въ 1175 г. пригородомъ Суздальскимъ именуетъ. На Волыни же во Владимирѣ Епископїя при Владимирѣ была, а на Клязьмѣ до Георгїя нигдѣ не упоминает- ся, особливо въ войне Мстислава съ Олгомъ естьли бы былъ, то тобъ конечно надлежало мимо итти, и его упомянуть. Епископии же в бѣлорускомъ* ни- когда не было, Андрей первый хотѣлъ во Владимирѣ особую епархїю учинить, въ чемъ ему какъ Митрополитъ Кїевскїй, такъ и Патрїархъ возпротивились, доказуя, что Владимиръ сей построенъ въ епархїи Ростовской и къ ней вовсег- да тотъ прѣделъ принадлежалъ”5. Позиція В. Татіщева про заснування Владіміра щойно на початку ХІІ ст. знайшла підтримку й у Миколая Карамзіна, який, цитуючи літо- писи, висловився доволі категорично: “Въ Синодальной лѣтописи временъ Василія Темнаго (въ Библ. № 349, л. 224) и во многихъ другихъ новѣйшихъ ска- зано: “Мономахъ, правнукъ Великаго Князя Володиміра, поставилъ градъ Во- лодимерь Залѣшьскый въ Суждальской земли, и осыпа его смомъ” (окружилъ валомъ) “и създа первую церковь св. Спаса, за 50 лѣтъ до Богородичина став- ленія”. Ниже означено, что славная Владимірская Златоверхая церковь Бо- гоматери совершена въ 1166 году: Следственно Мономахъ основалъ городъ ПСРЛ). – Ленинград, 1926. – Т. 1, вып. 1: Повесть временных лет. – Стб. 121. 3 Радзивиловская летопись // ПСРЛ. – Ленинград, 1989. – Т. 38. – С. 55. 4 Ипатьевская летопись // ПСРЛ. – Санкт-Петербург, 1908. – Т. 2. – Стб. 105– 106. * У XV–XVII ст. термін “Біла Русь” най- частіше застосовувався до Московської держави. 5 Татищев В. История российская с самых древнейших времен. – Москва, 1773. – Кн. 2. – С. 412–413, прим. 196. 17ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… Владиміръ въ 1116. Но въ Харатейныхъ и другихъ лѣтописяхъ относится по- строеніе сей церкви къ 1160 году”6. Те, що засновником Владіміра В. Татіщев вважав не Володимира Моно- маха (*1053–†1125), а його сина Юрія Довгорукого (*1090–†1157) пояснюється не цілком прозорим формулюванням початку цитованого в М. Карамзіна літописного фрагмента, який дає підстави для обох трактувань. В одній зі статей, що передують Комісійному спису Новгородського першого літопи- су, читаємо: “Сынъ Володимеровъ Мономахъ, правнук великого князя Влади- мира. Сии поставил град Володимерь Залешьскый в Суждальской земле...”7. Дещо відкориговані звістки про побудову міста Владіміра зусиллями саме Володимира Мономаха є й у літописі Авраамки та Львовському лі- тописі. Що Володимир Святославович заснував гóрод Володимир у Сло- венській землі укладач літопису Авраамки повідомив під 989 (6497) р.8 Під 1117 р. йдеться уже не про заснування тезоіменного города, а тільки спо- рудження у ньому церкви Спаса: “Въ лѣта 6625. Пріиде князь Володимеръ Мономахъ ис Киева въ Володимерь градъ, и постави церковь камену святого Спаса, и поиде въ свой градъ Киевъ”9. Обидві згадки присутні й у Львовсько- му літописі, проте з тією різницею, що Володимир Святославович під 988 (6496) р. закладає город не у Словенській, а в Суздальскій землі10, а під 1108 (6616) р. описано заснування того-ж Владіміра, але вже за Володимира Мо- номаха. Поява одного гóрода завдяки зусиллям двох володарів з хронологіч- ним розривом у понад сто років була очевидною проблемою для літописця й вимагала додаткових пояснень: “Въ лѣта 6616. ... Того же лѣта свершенъ бысть градъ Владимѣръ Залѣшьскій Володимеромъ Мономахомъ, и созда въ немъ церковь камену святага Спаса, а заложилъ его бѣ преже Володимеръ Кі- евскій”11. В одному зі списків того ж літопису відчитуються виразні вагання: “а заложилъ ... киевскиі нѣтъ”12. Узгоджуючи обидва аналізовані свідчення, укладач Супрасльського лі- топису об’єднав їх у недатованій вступній частині під назвою “Сказание о вѣрных святых князеи руських”. Серед заслуг хрестителя Русі згадане й заснування міста Владіміра у Словенській землі на річці Клязьмі: “Потомь поиде в Словенскую землю, на реце на Клязмѣ постави город именемь Вла- димер, во свее имя ветшано город и постави, и зборную церков святую Бого- родицю дрѣвяную, и спомь осыпа, и стави церковь, и крести люди, и посади намѣсники, и иде в Киев. И минув много лѣть, и потомь други приде князь Владимер Мономах ис Киева жь во Володимерь град и постави церков камену святого Спаса у Златых врать, а самь поиде в Киев”13. 6 Карамзин Н. История государства Российского. – Санктпетербург, 1818. – С. 166, 134, прим. 238. 7 Новгородская первая летопись стар- шего и младшего изводов. – Москва; Ле- нинград, 1950. – С. 467. 8 Летописный сборник, именуемый летописью Авраамки // ПСРЛ. – Санкт- Петербург, 1899. – Т. 16. – Стб. 39. 9 Там же. – Стб. 43. 10 Львовская летопись // ПСРЛ. – Санкт-Петербург 1910. – Т. 20 (первая по- ловина), ч. 1. – С. 82. 11 Там же. – С. 103. 12 Там же. – Прим. 4. 13 Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. – Москва, 1980. – Т. 35. – С. 36. 18 Юрій ДИБА Незважаючи на принципову обставину, що на території Владіміра ар- хеологи не виявили культурного шару не те що X, а й навіть XI ст., цитовані літописні фрагменти й досі живлять патріотичні почуття краєзнавців та істориків Суздальщини. Витяги з літописів на користь його раннього дату- вання найдокладніше проаналізовані у праці Олега Рапова, присвяченій християнізації Русі14. Його висновки стали важливим аргументом обґрун- тування ідеї повторного святкування “ювілею” Владіміра15. Перший такий 850-літній ювілей, відзначений 1958 р., був прив’язаний до дати, що фігурує у Львовському літописі, де під 1108 (6616) р. вміщено згадку про заснування Владіміра за Володимира Мономаха. Ідея про заснування міста в 990 р. за київського князя Володимира Святославовича вилилася у розпорядження президента Бориса Єльцина від 10 серпня 1995 р. “Про відзначення вступу Володимира в друге тисячоліття”16 й матеріалізувалася 2007 р. у кінному пам’ятнику хрестителеві Русі в міському парку. Поруч з парком, на Собор- ній площі вивищується обеліск монумента на честь 850-річчя Владіміра як наочне підкреслення суперечностей щодо дати заснування міста. Отож, назріла потреба проаналізувати найстарший пласт літописних повідомлень про заснування гóрода Володимира заходами хрестителя Русі й простежити трансформації первинного тексту у пізніших, вторин- них переказах. Літописні повідомлення про заснування міста Володимира в Х ст. Збережені свідчення про заснування Володимира мають, очевидно, новгородське походження – передані за новгородським посередництвом. Чи не найраніше з відомих зафіксоване в Новгородському четвертому літописі (далі – Н4Л), який хронологічно є другим зі збережених, після Новгород- ського 1 літопису старшого зведення, й передує Новгородському 1 літопису молодшого зведення. Спільний для обох текст завершується 1428 р., який, на думку текстологів, близький до дати його формування. Повідомлення Н4Л є лаконічним й позбавленим низки деталей, доданих у пізніших літо- писах: “В лѣто 6496. И пришедъ (Володимир Святославович – Ю. Д.) ис Киева во Словеньскую землю, и постави градъ в свое имя Володимеръ, и спомъ осыпа, и церковь сборную святую Богородицю древяную постави, и вся люди крести Рускыя и намѣстници”17. Практично ідентичний текст відомий і за пізні- шим новгородським літописом у списку Петра Дубровського, збереженим у копії XVII ст., що включає новгородське літописне зведення XVI ст., доведене до 1539 р.: “В лѣто 6496. И пришед ис Киева во Словенскую землю, и поста- 14 Рапов О. М. Русская церковь в ІХ – первой трети ХІІ в. Принятие христиан- ства. – Москва, 1998. – С. 269–284. 15 Дискусію щодо дати заснування Владіміра див.: К вопросу о дате основа- ния г. Владимира. Сб. статей / Под ред. С. В. Шевченко. – Владимир, 1992. – 44 с. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.russiancity.ru/books/b82.htm. 16 Распоряжение Президента Рос- сийской Федерации “О праздновании вступления города Владимира во вто- рое тысячелетие». – 10 августа 1995 г. – № 374-рп. – [Електронний ресурс] / Ре- жим доступу: http://giod.consultant.ru/ page.aspx?1;1131961. 17 Новгородская четвертая летопись // ПСРЛ. – Москва, 2000. – Т. 4, ч. 1. – С. 90. 19ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… ви градъ во имя Володимеръ, и спом осыпа, и ц(е)рк(о)вь соборную с(вя)ту(ю) Б(огородиц)ю древяную постави, и вси люди крести руския и намѣсници”18. З цитованих текстів довідуємося про наступні звершення Володимира Святославовича: • заснував у “Словенській землі” гóрод, назвавши його в своє ім’я Во- лодимиром; • оточив город оборонним валом (“спом осыпа”); • збудував дерев’яну соборну церкву Богородиці (очевидно, у гóроді, в межах згаданого валу). • хрестив руських людей та намісників. Останній пункт цього переліку зберіг важливу вказівку, яку непросто пояснити однозначно. Згадка про хрещення намісників може бути свідчен- ням існування населеного пункту, який мав передувати новозаснованому гóроду. Інакше доводилося б припустити, що Володимир спершу при- значив намісників-язичників, а вже потім їх охрестив. Якщо йшлося про навернення руської людності у всій “Словенській землі”, то літописець міг повідомити й про намісників інших існуючих на той час градів. Подив ви- кликає і назва землі, у якій відбувалися викладені події. “Словенську зем- лю”, де збудовано гóрод Володимир, аж ніяк не можна ототожнювати з Новгородською землею. Адже гóрода з такою назвою у ній не існувало, що для новгородських книжників було очевидним. Обидві суперечливі вказівки – як про хрещення намісників, так і про на- зву землі – спонукали пізніших компіляторів вносити до тексту корективи. Так, звістка про хрещення посадників зазнала змін у тексті літописного збір- ника, відомого як літопис Авраамки, основа якого датується кінцем 60-х – по- чатком 70-х років XV ст. і вважається складеною на основі Н4Л. “В лѣто 6497. И потомъ пришедъ изь Киева въ Словеньскую землю. И постави градъ въ свое имя Володимеръ, и постави церковь древяну святую Богородицу съборную, и спомъ осыпа, и люды крести, и намѣстникы посади, и пріиде въ Киевъ”19. Тут згадано винятково хрещення населення (“людей”), натомість намісників Володимир вже не хрестить, а “посади”. Практично тотожний виклад зі заміною звістки про хрещення посадників на їх призначення через додавання слова “посади” є й у скороченому літописі (близькому за складом до Н4Л), вміщеному в Су- прасльському літописному збірнику першої половини XVІ ст.20 Первинна згадка про хрещення посадників, а не їх призначення фігу- рує також у Софійському першому літописі (далі – С1Л) старшого зведен- ня, пов’язаному з Н4Л спільним протографом – новгородським зведенням початку XV ст. Якщо Н4Л ліг в основу ряду новгородських літописів, то С1Л започаткував московське літописання другої половини XV і XVІ ст. У по- рівнянні з Н4Л, аналізований уривок С1Л принципово відрізняється лока- лізацією новозбудованого Володимира не в Словенській, а в Смоленській землі: “Пришедъ ис Киева въ Смоленьскую землю и постави градъ въ свое имя 18 Новгородская летопись по списку П. П. Дубровского // ПСРЛ. – Москва, 2004. – Т. 43. – С. 43. 19 Летописный сборник, именуемый летописью Авраамки. – Стб. 39. 20 Супрасльская рукопись содержащая Новгородскую и Киевскую сокращенные летописи. – Москва, 1836. – С. 10. 20 Юрій ДИБА 21 Софийская первая летопись старше- го извода // ПСРЛ. – Москва, 2000. – Т. 6, вып. 1. – Стб. 105. 22 Вологодско-Пермская летопись // ПСРЛ. – Москва; Ленинград, 1959. – Т. 26. – С. 31. 23 Никаноровская летопись. Сокращен- ные летописные своды XV века // ПСРЛ. – Москва; Ленинград, 1962. – Т. 27. – С. 215. 24 Там же. – С. 314. 25 Холмогорская летопись // ПСРЛ. – Ленинград, 1977. – Т. 33. – С. 29. 26 Устюжские и Вологодские летописи XVI–XVIII веков // ПСРЛ. – Ленинград, 1982. – Т. 37. – С. 25, 64. 27 Там же. – С. 161. 28 Летописи белорусско-литовские. – С. 36. Владимеръ, и спомъ осыпа, и ц(е)рк(о)вь С(вя)тую Б(огороди)цю зборную дре- вяну постави, и вси люди кр(е)сти рускыя и намѣстнѣци”21. Причини, що спонукали укладача С1Л вмістити Володимир саме в Смоленській землі, пояснити непросто. Зауважимо тільки, що згадка про Смоленську землю найбільше присутня саме в північноросійській літописній традиції. Запо- чатковане в С1Л відсилання до Смоленської, а не Словенської землі дослівно збережене у Вологодсько-Пермському літописі, складеному вже на початку XVI ст.: “В лѣто 6496. Пришед ис Киева в Смоленскую землю и постави град въ свое имя Владимеръ, и спомъ осыпа, и церковь зборную святую Богородицю древяну постави, и вся люди крести Русския и намѣстники”22. Присутня ця тема й у північноросійських скорочених літописних зведен- нях (СЛЗ) кінця XV ст. У СЛЗ 1493 р. Володимир хрестить як Смоленську, так і Суздальську землі: “В лѣто 498. Иде Володимеръ въ Соуздальскую землю, въ Смоленскую землю, и тамо крести всѣ тѣ земли и заложи тамо въ свое имя градъ Володимер на рѣцѣ Клязмѣ, спомъ осыпа и церковь в нем постави дрѣвяну Оуспения святыа Богородица, и вся люди крести”23. Це поєднання можна по- трактувати своєрідним ваганням компілятора. Він вважав за потрібне зберег- ти вказівку протографа на Смоленщину, проте додав ідентифікацію міста з Владіміром на Клязьмі в Суздальській землі. У СЛЗ 1495 р. відсутнє відсилан- ня до хрещення Суздальщини, проте з нею ототожнено згадану Смоленщину й саме до останньої прив’язано Владімір: “В лѣто 498. Иде Володимеръ въ въ Смоленскоую землю, и тамо крести всѣ тѣ земли, и заложи тамо въ свое имя град Володимерь на рѣцѣ на Клязмѣ, спомъ осыпа и церковь в немь постави дре- вяноу Оуспение святыа Богородица, и вся люди крести”24. Звістка про заснування міста Володимира в Смоленській землі є також у Холмогорському літописі XVI ст. (список XVII ст.): “В лето 6497. ... При- шед князь Владимер ис Киева в Смоленскую землю, постави град в свое имя Владимер и церковь Пречистую древяну постави”25. Укладач Устюзького лі- топису XVI ст. (списки XVII ст.) локалізував новозбудований Володимир на річці Клязьмі в Словенській землі26. А за Вологодським літописом кінця XVII ст. Володимир Святославович будував град у Суздальській землі27. У викладі Супрасльського літопису, який є найповнішим списком дру- гої редакції білорусько-литовського літопису 1446 р., Володимир Святосла- вович заснував у Словенській землі “во свее имя ветшано” город, локалізова- ний на Клязьмі. Посадників князь не хрестив, а призначив28. Книжники північно-східних земель кінця XV–XVІ ст. практично од- ностайно пов’язували Володимир Х ст. з Суздальською (Заліською) зем- 21ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… лею. Звістки про хрещення посадників або відсутні, або ж з’являється уточнення, що їх хрестили по всій землі. Варто згрупувати такі прикла- ди, виділяючи свідчення про локалізацію новозбудованого гóрода (1) та сюжет про посадників (2): Єрмолінський літопис XV ст.29: 1) у Суздальській землі, на річці Клязь- мі; 2) посадники не згадані. Московське зведення XV ст. за Ермітажним списком (рукопис XVII ст.)30: 1) у Суздальській землі; 2) намісників хрестив по всій землі. Типографський літопис XV ст. за списком XVI ст.31: 1) у Суздальській землі; 2) намісників хрестив по всій землі. Літописне зведення 1497 р.32: 1) у Суздальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадники не згадані. Літописне зведення 1518 р.33: 1) у Суздальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадники не згадані. Владімірський літописець XVІ ст. 34: 1) у Заліській землі; 2) посадники не згадані. Короткий Владімірський літописець XVІ ст.35: 1) у Заліській землі; 2) по- садники не згадані. Львовський літопис XVI ст.36: 1) у Суздальській землі; 2) посадники не згадані; 3) церква не згадана. Тверський літопис XVI ст. (список XVIІ ст.)37: 1) у Слов’янській землі, страні Заліській, Суздальській області й Ростовській; 2) посадників хрестив по всій землі. Воскресенський літопис XVІ ст.38: 1) у Суздальській землі; 2) намісників хрестив по всій землі. Никоновський літопис другої чверті XVІ ст.39: 1) у Суздальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадники не згадані. Отже, аналіз літописних повідомлень про те, як Володимир Свято- славович заснував гóрод “во свое имя Володимеръ” наочно засвідчує вто- ринність локалізації міста у Суздальській землі. Найраніші відомі літопи- си – Н4Л (похідними від якого є ряд новгородських літописів) та С1Л (ліг в основу московського літописання другої половини XV–XVІ ст.) – не мають згадок про Суздальську чи Заліську землю й не співвідносять місто з річ- кою Клязьмою. Незважаючи на походження цих літописів, як вважається, 29 Ермолинская летопись // ПСРЛ. – С.-Петербург, 1910. – Т. 23. – С. 15. 30 Московский летописный свод конца XV века // ПСРЛ. – Москва; Ленинград, 1949. – Т. 25. – С. 365. 31 Типографская летопись // ПСРЛ. – Петроград, 1921. – Т. 24. – С. 39. 32 Летописный свод 1497 г. // ПСРЛ. – Москва; Ленинград, 1963. – Т. 28. – С. 18. 33 Летописный свод 1518 г. (Уваровская летопись) // ПСРЛ. – Т. 28. – С. 172. 34 Владимирский летописец // ПСРЛ. – Москва, 1965. – Т. 30. – С. 37. 35 Летописец Руския земля // Тихоми- ров М. Н. Русское летописание. – Москва, 1979. – С. 185. 36 Львовская летопись. – С. 82. 37 Тверской сборник // ПСРЛ. – Мос- ква, 1965. – Т. 15. – Стб. 113–114. 38 Летопись по Воскресенскому спис- ку // ПСРЛ. – Санктпетербург, 1856. – Т. 7. – С. 313. 39 Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновскою летопи- сью // ПСРЛ. – Москва, 2000. – Т. 9. – С. 64. 22 Юрій ДИБА від єдиного протографа, вони розходяться у визначенні території, де хрес- титель Русі заснував гóрод Володимир. За Н4Л місто збудовано в Словен- ській землі, а в С1Л вказано землю Смоленську. Пізніші компілятори користали з обох джерел, пристосовуючи їх до початків Владіміра. Укладачі деяких літописів видають нерозуміння та розгубленість, згадуючи поруч як Смоленську, так і Суздальську землі й розташовуючи Володимир Х ст. на Клязьмі на Смоленщині. У намаганні пов’язати заснування Володимира з Суздальщиною останню ототожне- но зі Словенською землею, трансформуючи її на географічно нейтральну “слов’янську” тощо. Впадають у вічі й спроби узгодити повідомлення про заснування одно- іменних градів заходами князів Володимира Святославовича та Володими- ра Мономаха. Якщо в пізніших новгородських та північноросійських літо- писах присутні якісь вагання та прочитуються спроби поєднати свідчення протографів про Володимир Х ст. зі знаннями про гóрод на річці Клязьмі, то питомо московська літописна традиція послідовно безапеляційна. Вона відкидає будь-які географічні альтернативи, а гóрод князя Володимира рі- шуче локалізує у Ростово-Суздальській (Заліській) землі. Так Владімір отримує двох засновників, а повідомлення, що Володимир Мономах заклав гóрод на річці Клязьмі, підкріплює уточнення: “заложилъ его бѣ преже Володимеръ Кіевскій”40. Можна допустити і таку можливість, за умови, що це були автономні дільниці з окремими периметрами оборон- них укріплень, споруджених зі столітньою різницею у часі. Нагадаємо хоча б “город Володимира” та “город Ярослава” як послідовно зведені частини Києва. Заснування нової дільниці Києва за часів Володимира Святославо- вича стверджує Супрасльський літопис: “...А сам сѣде в Киевѣ и в прочих градѣх. И заложи град Киев большии...”41. Дотичне до цього повідомлення ра- ніше свідчення знаходимо в Іпатіївському літописі: “В лѣт̑. ҂s҃ . ф҃ . н҃ в. (6552 – 1044) Выгребена быста. в҃ . кнѧзѧ Ярополкъ. и Ѡлегъ. сн҃ а Ст҃ ославлѧ. и крс ̑ тиша кости єю. и положи я вь цр҃ кви ст҃ ыя Бц҃ а в Володимѣри”42. Йдеться, очевид- но, про перепоховання останків дядьків князя Ярослава Володимировича у великокняжій усипальниці – Десятинній церкві, розташованій у межах “города Володимира”, що й наголошено промовистою фразою “вь цр҃ кви ст҃ ыя Бц҃ а в Володимѣри”43. Літописи повідомляють і про заснування “города Ярослава: “Въ лѣт ̑ . ҂s҃ . ф҃ . м҃ е. (6545 – 1037). Заложи Ярославъ. городъ великыи Кыєвъ. оу негоже гра- да врата суть златая…”44. У пізніших літописах з’являється навіть порів- няльна характеристика обох градів: “Въ лѣто 6525. ... Заложи Ярославъ градъ Кіевъ, болѣ пръваго...”45. Важливо, що кожен з цих етапів розбудови Києва та його оборонних ліній верифікує археологія. А от заснування гóрода на 40 Львовская летопись. – С. 103. 41 Летописи белорусско-литовские. – С. 22. 42 Ипатьевская летопись. – Стб. 143. 43 Мокеев Г. А. Три Владимира // Новая книга. – 1998. – № 7. – С. 44–48. – [Елек- тронний ресурс] / Режим доступу: http:// www.voskres.ru/school/3vladim.htm. 44 Ипатьевская летопись. – Стб. 139. 45 Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновскою летопи- сью. – С. 75. 23ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… Клязьмі у Х ст., як уже була нагода зазначити, не знаходить жодного архео- логічного підтвердження. До того ж, згадана фраза протографів Н4Л та С1Л “и вся люди крести Рускыя и намѣстници”, яку через нерозуміння або усували з пізніших тек- стів, або ж змінювали її зміст, може свідчити й про існування гóрода (де й перебували “намісники”) ще до приходу Володимира Святославовича. Владіміра, на території якого немає культурного шару Х–ХІ ст., таке при- пущення, звичайно, не може стосуватися ніяк. Доводиться визнати, що пізні літописні свідчення про заснування за- ходами князя Володимира Святославовича гóрода на Клязьмі, суперечні переказам Н4Л та С1Л, – не більше, ніж патріотичне намагання новіших книжників узгодити текст протографа з відомими географічними реалія- ми Московської держави. Розвиваючи подібний “патріотичний порив” та обґрунтовуючи 1000-літній ювілей Владіміра, сучасні російські автори на- віть готові стверджувати: “Не является неопровержимым аргументом по- здней датировки основания Владимира и то обстоятельство, что в городе не найден культурный слой X–XI веков, – археологически не подтверждены многие древние города”46. “Словенська” та “Смоленська” земля літописних повідомлень про заснування міста Володимира в Х ст. Пояснення літописних назв землі, у якій князь Володимир Святосла- вович заснував “градъ въ свое имя”, виступає важливою передумовою ло- калізації гóрода Володимира Х ст. Щодо цього розходяться уже тексти по- чатку XV ст., в основі яких лежить один протограф. У Н4Л йдеться про “Словенську землю”, натомість С1Л уже називає її “Смоленською”. Чи не єдина спроба знайти пояснення такому “різноголоссю” належить О. Рапо- ву, який зауважив: “Несколько смущает примененный летописцем термин “Словенская земля”. Однако следует учитывать то обстоятельство, что словене действительно населяли наряду с кривичами и мерей Ростово-Суз- дальскую область и, в частности, знаменитое суздальское ополье”47. Далі, відликаючись до розмірковувань Валентина Сєдова з приводу напрямків слов’янської колонізації Волзько-Окського межиріччя, дослідник ствердив, що в ІХ – на початку ХІ ст. “имело место лишь проникновение небольших изолированных групп кривичей. В то же время со стороны Новгородской зем- ли через бассейн Мологи в срединные области междуречья Волги и Клязьмы хлынул значительный поток переселенцев”. Відтак підсумовано: “Таким об- разом, словене занимали в Ростово-Суздальской области доминирующее по- ложение. Отсюда и ее название: “Словенская земля”48. Проте ця археологічна аргументація має очевидні вади. Цитуючи В. Сєдова, О. Рапов не догледів його важливого зауваження, що новго- родські “словене” далеко не однорідні за походженням: “Кроме пришлых 46 Гордеев С. О времени основания го- рода Владимира // К вопросу о дате... – С. 41. 47 Рапов О. М. Русская церковь... – С. 270. 48 Там же. 24 Юрій ДИБА носителей славянского языка, в составе новгородцев был значительный про- цент местного финского населения. И это прекрасно иллюстрируют Ярос- лавские курганные могильники. Среди погребений в этих курганах выделяются финские захоронения, которые составляют весьма значительный процент”49. Тому погляд О. Рапова, нібито словени займали в Ростово-Суздальській об- ласті домінуюче положення, фактично є науковим перебільшенням. Важливіше інше: географічний світогляд книжників аж ніяк не зале- жав від археологічних узагальнень кінця ХХ ст., а формувався, переважно, на підставі свідчень відомого їм кола писемних пам’яток. Джерелом геогра- фічної інформації для літописця здебільшого були протографи викорис- таних літописів. Так орієнтиром території словен виступає сам Новгород: “а Словѣне въ Новѣградѣ свое”50, кривичі “Сѣдятъ вверхъ по Волзѣ, и вверхъ по Двинѣ и вверхъ Днѣпра. Ихъ же градъ есть Смоленескъ”51. Промовистим є й етнонімічний перелік з території майбутньої Ростово-Суздальської землі: “А на Бѣлѣезерѣ сѣдять Весь, а на Ростовьскомъ езерѣ Меря, а на Клещинѣ езерѣ сѣдятъ Меря же; а по Оцѣ рѣцѣ, идѣже вошла въ Волгу, сѣдять: Мурома языкъ свой, Мещера свой, Мордва свой, Черемиса свой”52. Їх об’єднано фразою “а се суть иніи языци”. Отже, територія Ростово-Суздальщини як у ранній, так і в пізньолітописній традиції ніколи не називалася “Словенською зем- лею”. Саме тому московські книжники послідовно й змінювали “Словен- ську землю” на “Суздальську”, “Ростовську” чи “Заліську” й демонстратив- но прив’язували до р. Клязьми. З цим погодився й О. Рапов, пояснюючи причини побутування назви “Смоленська земля”. Вважаючи її вторинною й коментуючи появу в літопи- сах другої половини XV–XVI ст., він писав: “В некоторых летописях (напри- мер, в сокращенном летописном своде 1495 г., в Вологодско-Пермской летопи- си, в Русском хронографе) вместо “Словенская” стоит “Смоленская”. Ясно, что создатели этих памятников не смогли разобраться в древней терминоло- гии. По всей вероятности, они уже не понимали названия “Словенская земля” и заменили его более понятным для них этнонимом”53. Проте, здебільшого, автори кінця XV–XVI ст. відкидали обидві ранні назви як неактуальні. Залучення терміна “Смоленська земля” виходило з істотної історичної підстави. Так, Олексій Шахматов, підкріплюючи власний здогад про коло- нізацію області мері зусиллями саме кривичів, відкликався до свідчення Уставної грамоти 1150 р. князя Ростислава Мстиславовича для Смоленської єпископії. Згідно з її преказом, Суздаль та його володіння платили данину Смоленську54: “Суждали залѣс҃ ская да҃ н., аже воротить Гюрги, а что будетъ въ ней, с то҃ г Ст҃ ѣи Бц҃ и десѧтина”55. Існування такої данини свідчило про давнє 49 Седов В. В. Восточные славяне в VІ– ХІІІ веках. – Москва, 1982. – С. 188. 50 Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновскою летопи- сью. – С. 4. 51 Там же. 52 Там же. 53 Рапов О. М. Русская церковь. – С. 271. 54 Шахматов А. А. К вопросу об образо- вании русских наречий и русских народ- ностей. – Санкт-Петербург, 1899. – С. 16. 55 Уставная грамота князя Ростислава, потвердительная грамота епископа Ма- нуила 1150 г. и дополнительная грамота // Смоленские грамоты XIII–XIV веков / Под ред. Р. И. Аванесова. – Москва, 1963. – С. 77. 25ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… 56 Шахматов А. А. К вопросу... – С. 15. 57 Продолжение летописи по Воскре- сенскому списку // ПСРЛ. – Санктпетер- бург, 1859. – Т. 8 – С. 160. підпорядкування суздальських володінь Смоленську (кривичам), що й по- кликана ствердити фраза про будівництво Владіміра в “Смоленській землі”. Появу цього смоленського акценту можна обережно пов’язати з діяль- ністю митрополита Герасима (†1435). Москвитин з походження, він між 1417 та 1433 рр. очолював Смоленську єпископську кафедру, а восени 1433 р. від- був до Константинополя, звідкіля повернувся наступного року вже в ми- трополичому сані. Поставлений “на всю Руську землю”, новий митрополит внаслідок московських усобиць зупинився у Смоленську. Через два роки князь Свидригайло за звинуваченням у співпраці зі своїм противником – князем Сигизмундом Кейстутовичем його стратив. “Смоленський епізод” може бути й відображенням вцілілого у відредагованих текстах переказу реальної історичної ситуації, зафіксованої у найдавнішому літописанні. Водночас немає підстав відкидати й можливість впадкової заміни при нові- шому редагуванні “Словенської” землі на “Смоленську”. Крім того, О. Шахматов згадав також свідчення Воскресенського літопи- су за 1471 р., у якому прихильники московського князя на вічевому зібран- ні у Новгороді нагадували новгородцям походження московських великих князів від Рюрика й у переліку хрещених за Володимира Святославовича племен називали білозерську весь під її паралельною назвою – кривиць- ка весь56: “А изначала отчина есмя тѣхъ великихъ князей, отъ первого вели- кого князя нашего Рюрика, его же по своей воле взяла земля наша изъ Варягъ княземъ себѣи съ двѣма брати его; потомъ же правнукъ его князь Владимеръ крестися и всѣ земли наши крести: Рускую, и нашу Словѣнскую, и Мерску и Кривичску весь, рекше Бѣлозерскую, и Муромъ, и Вятичи и прочая”57. Білозерський край був московською територією, що безпосередньо межувала зі Словенською землею. Іменування білозерської весі кривиць- кою не тільки засвідчує словенсько-кривицький дуалізм новгородсько-мос- ковського прикордоння, а й пояснює причини, чому вжитий у С1Л термін “Смоленська земля” (кривицька) прижився саме в північноросійській літо- писній традиції. На цій підставі можемо констатувати: Термін “Словенська земля” застосовували передовсім новгородські книжники для окреслення території, де наприкінці Х ст. Володимир Свя- тославович заснував город, названий у своє ім’я Володимиром. Цю назву, зафіксовану найраніше у Н4Л початку XV ст., можна при- йняти за первісну. Несприйняття назви “Словенська земля” у тогочасній та пізнішій літописній традиції виявилося через послідовне намагання замінити її іншими. У С1Л, який походить від спільного з Н4Л протографа, зафіксовано паралельне функціонування назви “Смоленська земля”, походження якої є підстави пов’язувати з документально підтвердженою давньою данничою залежністю Суздальщини від Смоленського князівства. 26 Юрій ДИБА У літописах другої половини XV–XVІ ст. – як обидва ранні – терміни “Словенська” та “Смоленська” змінювали на “Суздальська”, “Суздальська і Ростовська”, “Заліська” й додавали вказівку, згідно з якою Володимир Свя- тославович заснував гóрод саме на р. Клязьмі. Зміни назви “Словенська земля” мали за мету пов’язати згадку про за- кладення Володимира в Х ст. із однойменним гóродом на Клязьмі, заснова- ним на початку ХІІ ст. заходами Володимира Мономаха, про що літописи зберегли паралельні свідчення. З пізніших літописних компіляцій послідовно усували чи переінак- шували присутню як в Н4Л, так і в С1Л згадку про хрещення посадників новозаснованого гóрода, яка давала змогу допускати, що Володимир Свя- тославович розбудовував вже існуючий населений пункт. Усе це дає підстави твердити, що Суздальська (Заліська) версія пізньо- літописної локалізації гóрода Володимира Святославовича, заснованого “въ свое имя”, є “книжною гіпотезою”, спрямованою на вивищення та прослав- лення одноіменного гóрода, збудованого більш ніж через століття по тому зусиллями Володимира Мономаха на тодішніх далекій північно-східній окраїні Київської держави. В основі цього намагання лежить очевидна по- треба “належного заповнення” “порожнього” найдавнішого періоду вираз- но молодшої московської історії за посередництвом “зістарення” визнано- го московською традицією своїм попередником Владіміра. Сучасні спроби обґрунтувати його 1000-літній ювілей ігнорують не тільки увесь комплекс літописних свідчень у їх непростому власному історичному розвитку, а й водночас демонстративно нехтують відсутністю археологічного підтвер- дження “потрібних” “ювілейних дат”. “Словенська земля” в етнонімічних переліках ПВЛ Єдино можливою альтернативою суздальської легенди заснування гóрода Володимира в Х ст. є версія волинська. Сформульована ще на почат- ку XVIII ст. думка В. Татіщева, що в аналізованій літописній згадці йдеть- ся про Володимир на Волині, вимагає прискіпливої уваги. Зі зрозумілих причин це питання залишилося поза науковими зацікавленнями новітньої російської медієвістики, проте й вітчизняні дослідники теж обійшли його увагою. І принциповим завданням, що вимагає першочергового з’ясування, є узгодження з волинськими реаліями літописного переказу про заснуван- ня Володимира у “Словенській землі”, віднотованого лаконічним й позбав- леним пізніших нашарувань свідченням Н4Л. Оскільки в пізньолітописних трактуваннях сюжету про заснування гóрода Володимира в Х ст. саму його локалізацію у “Словенської землі” традиційно намагалися обійти чи пе- реінакшити, розглянемо таку можливість насамперед з огляду літописної географії недатованої частини ПВЛ. Уже зазначалося за викладом Никоновського літопису XVI ст., що те- риторію майбутніх Ростово-Суздальської землі та Московського князівства зламу XV–XVI ст. літописець трактує неслов’янською. Укладач цього мос- ковського зведення, заздалегідь наділеного значенням офіційного тлума- чення історичних подій, не відступив від принципу Початкового зведення, 27ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… у якому основними географічними орієнтирами слугували гідроніми: “на Бѣлѣ ѡзерѣ сѣдѧть Вѣсь . а на Ростовѣ ѡзерѣ Мерѧ а на Клещинѣ ѡзерѣ . сѣдѧть мѣрѧ же. а по ѡцѣ рѣцѣ кде втечеть. въ Волгу языкъ свои Мурома . и Черемиси свои языкъ . и Мордва свои языкъ”58. Згадані автохтонні племена промовисто охарактеризовано фразою “Ї се суть инии языцѣ. иже дань дают̑ Руси”59. Цілком очевидно, що в цьому переліку не залишається місця для “Словенської землі”, де, згідно з пізнішими свідченнями, наприкінці Х ст. Володимир Святославович заснував гóрод “в свое имя”. Натомість у слов’янському переліку племен найбільше уваги приділе- но саме Волині: “се бо токмо Словѣнескъ языкъ в Русі. Полѧне Деревлѧне. Новъгородьци. Полочане. Дьрьговичи. Сѣверо. Бужа̑не. зан̑ сѣдѧть по Бугу. послѣже не Волынѧне”60. Волинський Володимир згадано і в “Списку русь- ких городів”, відомому під оригінальною назвою “А се имена всем градом Русским дальним и ближним” у літописах та збірниках XV–XVIІ ст.61 Як і в етнонімічному переліку ПВЛ, р. Західний Буг у “Списку” також слугує гідронімічним орієнтиром: “А се Волыньскыи: Степань. На Горыни. Остро. Хороборь Луческ Великий на Стыре. Ивань. На Икве Кременець. Белз. Дубичи. Теребовль. Любно. Зудечев. Холм. Другобець. На реце Солонои. Изборско. Львов Великий. Волынь. На Бугу. Володимерь...”62. Слов’янськість Побужжя очевидна не тільки з археологічного, а й ет- нографічного та історичного огляду. Тому характеристика Волині термі- ном “Словеньская земля” є цілком правомірною й не потребує додаткових обґрунтувань, як цього об’єктивно вимагали спроби пов’язати згадку про Володимир Х ст. з територією Волго-Окського межиріччя. Присутність Волині в “словенському” списку етнонімічного переліку ПВЛ дає поважні підстави, аби вважати, що аналізована звістка – “И пришедъ (Володимир Святославович – Ю. Д.) ис Киева во Словеньскую землю, и постави градъ в свое имя Володимеръ”63 – стосується саме Волині й не має нічого спільного з Рос- тово-Суздальською (Заліською) землею. Літописна “Словенська земля” й волинська легенда про “славний град” Славоя На підтвердження того, що старокиївський літописець називав Сло- венською землею саме Побужжя, варто пригадати низку інших важливих доказів. Найперше відзначимо не прокоментовану в історичній літературі згадку Іпатівського списку ПВЛ про “землю волыньскую” (в інших списках фігурує – “словѣньская”, “словеньская”, “словеньска”), яку начебто захопи- ли угорці за Карпатами, в Подунав’ї: “и оустремишасѧ чересъ горы великыя . иже про ̑звашасѧ горы Оугорьскыя . и почаша воєвати на жи ̑ вущаӕ ту. сѣдѧху бо ту преже Словене. и Волохове. переяша землю Волъıньскую. по семъ же Оугре прогнаша Волохы . и наслѣдиша землю ту. и сѣдоша съ Словеньми. покоривше 58 Ипатьевская летопись. – Стб. 8. 59 Там же. – Стб. 8–9. 60 Там же. 61 А се имена всем градом Русским дальним и ближним // Тихомиров М. Н. Русское летописание. – С. 94–96. 62 Там же. – С. 95. 63 Новгородская четвертая летопись. – С. 90. 28 Юрій ДИБА я подъ сѧ. и ѿтолѣ прозвасѧ землѧ Оугорьска”64. Очевидно, запис про “зем- лю волыньскую” спершу стосувався подій, пов’язаних з нападом угрів білих саме на слов’янські землі Побужжя наприкінці VII ст. Важливо, що “земля Волинська“ для літописця рівнозначна із землею “Словенською”. До того ж, описуючи городище давнього Волиня, на початку ХІХ ст. Зо- ріан Доленга-Ходаковський відзначив його характерну назву: “городъ Волынь при устьѣ той же Гучвы, которого обширный вал, съ особеннымъ городком Словенскимъ, съ множествомъ могил внутри того вала и на восточной сто- роне Буга, видны по сію пору”65. Назва “Словенський городок”, закріплена за городищем давнього історичного головного гóрода Волинської землі, під- тверджує думку про відображення у фразі “И пришедъ Киева во Словень- скую землю” заснування Володимира саме у Волинській землі. Не можна оминути й причини появи назви “Славутин” (пол. Sławęcin), закріпленої за передмістям сусіднього Грубешова, розташованого за 2 км на захід від Городка Надбужного, на території якого збереглося городище літописного Волиня. Особливий інтерес викликають місцеві оповіді про походженням Славутина. Від заходу передмістя півколом охоплювало Гру- бешівське озеро, з яким співвідноситься легенда про загибель “славного міста” володаря Славоя66. За місцевими свідченнями, у римованій формі її розлого переповіла Казимира Вісьнєвська67. Привертають увагу сюжетні паралелі цієї волинської легенди з пізньолі- тописним новгородським текстом, відомим під назвою “Сказание о Словене и Русе и городе Словенске”68. Вони дозволили припустити, що зафіксована на новгородському ґрунті історія про заснування та дворазове запустіння града 64 Повість временних літ. Міжрядко- ве співставлення і парадосис // Гарвард- ська бібліотека давнього українського письменства. Корпус текстів. – Гарвард, 2003. – Т. 10, ч. 1 / Склав і відредагував До- налд Островскі. – С. 139. 65 Доленга-Ходаковский З. Пути сооб- щения в древней России // Русский исто- рический сборник. – Москва, 1837. – Т. 1, кн. 1. – С. 10. 66 Wiatrowski A. Dzieje Hrubieszowa w świetle źródeł, dokumentów i zabyt- ków historycznych. – Hrubieszów, 1988. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: h� p://www.tnn.pl/tekst.php?idt=34. 67 Podanie o Hrubieszowie i Sławęci- nie. Z rękopisu Kazimiery Wiśniewskiej // Współczesne podania ludowe / Wybór, wstęp i opracowanie M. Јesiów. – Lublin, 1982. – S. 17–21. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: h� p://osobliwosci.edu- seek.interklasa.pl/~grzesiog/podania.htm. 68 Попов А. Изборник славянских и русских сочинений и статей, входящих в хронографы русской редакции (Приложе- ние к обзору хронографов русской редак- ции). – Москва, 1869. – С. 442–447; Гиляров Ф. Предания русской начальной летописи. – Москва, 1878. – С. 15–23; Вилинбахов В. Б. Несколько замечаний о легендах Великого Новгорода и древнейших межславянских связях // Вестник Лениградского универси- тета. – Ленинград, 1963. – Серия 2: Исто- рия, языкознание и литературоведение. – Вып. 3. – № 14. – С. 36–41; Гольдберг А. Л. Легендарная повесть XVII в. о древней- шей истории Руси // Вспомогательные исторические дисциплины. – Ленин- град, 1982. – С. 50–63; Лаврентьев А. В., Турилов А. А. “Повесть о Словене и Русе” (“Сказание о Великом Словенске”) о про- исхождении и ранней истории славян и Руси // Славяне и их соседи. Миф и история. Происхождение и ранняя ис- тория славян в общественном сознании русского средневековья и раннего Ново- го времени. Тезисы 15 конференции. – Москва, 1996. – С. 19–25; Буланин Д. М., 29ЛІТОПИСНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ВОЛОДИМИРА… Славенська відобразила реальні події, пов’язані з етапами функціонування Зимнівського городища VI–VII ст. в околицях Володимира69. Зруйнування цього гόрода наприкінці VII ст. спричинило перенесення центру Словенської землі до недалекого Волиня, а звідти, вже в Х ст., – до гόрода на Лузі, названого пізніше на честь князя Володимира Святославовича70. Яких посадників хрестив Володимир Святославович? У літописному повідомленні про заснування міста Володимира у Сло- венській землі вказано також на хрещення намісників. Як можна здогадува- тися, йшлося про “намісників” уже існуючого на той час города: “церковь сборную святую Богородицю древяную постави, и вся люди крести Рускыя и намѣстници”71. У цьому контексті варто привернути увагу до розташуван- ня збереженого досі (перебудованим) собору Успіння Богородиці у Воло- димирі поза межами дитинця. Найвірогідніше, збудована заходами князя Володимира Святославовича того ж посвячення церква-попередниця (оче- видно, дерев’яна) знаходилася на тому ж місці. Культурний шар Х ст. простежено на всій території Володимира пері- оду його розквіту. Однак найщільніше були забудовані дитинець й Околь- не місто. Відкриття на території давнього Спаського монастиря довели, що глиняний вал-платформа Окольного міста перекриває три будівельних го- ризонти Х ст. Дослідження останніх років показали існування у середині Х ст. на берегах Луги потужної системи поселень (гніздо поселень). Про розвиток на р. Лузі в другій половині Х ст. значної поселенської агломерації свідчать і курганні могильники, що оточують її з усіх сторін72. Територія, обведена валом навколо церкви Богородиці (пізнішого собо- ру), є тільки пригородом старшого гóрода (дитинця) – його вали (класичне го- родище так званого “волинського типу”) збереглися досі. Отже, князь Володи- мир насправді розбудував уже існуючий гóрод і назвав його на свою честь – з огляду, як є підстави вважати, – на своє народження у недалеких Будятичах73. Відтак цілком логічною сприймається й літописна звістка про хрещення на- місників. На наш погляд, саме цей гóрод згадано географічним орієнтиром в описі походу княгині Ольги “к новугороду” 947 р. На волинську Лугу київська Турилов А. А. Сказание о Словене и Русе // Словарь книжников и книжности Древ- ней Руси. – Санкт-Петербург, 1998. – Вып. 3: XVII в. – Ч. 3: П–С. – С. 444–447. 69 Див.: Ауліх В. В. Зимнівське городи- ще – слов’ян ська пам’ятка VI–VII століть у Західній Волині. – Київ, 1972; Тимо- щук Б. А. Социальная сущность горо- дища Зимно // Раннеславянский мир. Материалы и исследования. – Москва, 1990. – С. 151–157; Милян Т. Оборонні укріплення Зимнівського ранньосеред- ньовічного городища // Археологічні дослідження Львівського університету. – Львів, 2006. – Вип. 9. – С. 235–248. 70 Диба Ю. “Словенська земля” літопис- них повідомлень про заснування “Володи- мира”: до волинського походження новго- родських етногенетичних легенд // Старий Луцьк. Науково-інформаційний збірник ЛДІКЗ. – Луцьк, 2013. – Вип. 9. – С. 93–113. 71 Новгородская четвертая летопись. – С. 90. 72 Терський С. В. Княже місто Володи- мир. – Львів, 2010. – С. 62–67; Його ж. По- чатки Володимира // Четверті “Ольжині читання”, Пліснеськ. 16 травня 2009 р. – Львів, 2010. – С. 36. 73 Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про 30 Юрій ДИБА княгиня вирушила з метою облаштування західних кордонів Русі, зміщених після деревлянської війни аж до Західного Бугу. Літописна оповідь 947 р. ві- дображає інкорпорацію Волинської землі до Київської держави й засвідчує існування на волинській Лузі Нового гόрода (Новгорода), який принаймні на століття випереджував заснування одноіменного города на Волхові74. Наприкінці Х ст. Володимир Святославович суттєво розширив город на Лузі та назвав його “въ свое имя Володимеръ”. Тому літописні свідчення новгородського походження про заснування заходами Володимира Свято- славовича гόрода у “Словенській землі” не мають нічого спільного з Суз- дальщиною, а стосуються Західної Волині. Аналіз літописного сюжету підказує ще два міркування. Насамперед на конкретному вимовному прикладі показано досить безцеремонне втру- чання редакторів до давніх літописних текстів. Розглянутий епізод ще раз вказав на необхідність критичного сприйняття та ретельного вивірення ви- кладу російської пізньолітописної традиції. Окремого наголошення заслу- говує збереження автентичного переказу у найдавнішому новгородському літописанні. Новіші історично-мистецькі дослідження показали виведені зі спільної старокиївської основи найтісніші пов’язання українського та новгородського релігійного малярства перед московським завоюванням Новгорода75, засвідчили збереження на новгородському ґрунті цінних пе- реказів до історії української релігійної мистецької культури. “Володимир- ський сюжет” вказав на аналогічну ситуацію й на матеріалі літописання, особливо важливу з огляду на стан джерел до української історії, пропонує перспективний напрям розширення їх фонду. Національний університет “Львівська політехніка” народження Володимира Святославови- ча: локалізація Будятиного села // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2012. – Вип. 6 . – С. 37–70. 74 Його ж. Урбаністично-адміністратив- ні реформи Княгині Ольги (1) // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2011. – Ч. 4(36). – С. 20–28; Його ж. Урбаністично-адміністра- тивні реформи Княгині Ольги (2: Шлях на Лугу) // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2012. – Ч. 2(38). – С. 20–42; Його ж. Урба- ністично-адміністративні реформи кня- гині Ольги (3: Новгород до Новгорода) // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2012. – Ч. 4(40). – С. 78–110. 75 Александрович В. Ікона Богородиці початку XVI століття у церкві Різдва Бо- городиці в Камені-Каширському // Во- линська ікона: дослідження та реставра- ція. Матеріали XI міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 3–4 листопада 2004 року. – Луцьк, 2004. – С. 62; Його ж. Волинська іконографія Спаса у славі // Волинська ікона: питання історії вивчен- ня, дослідження та реставрації. – Луцьк, 2010. – Вип. 17: Матеріали XVII Міжна- родної наукової конференції, м. Луцьк, 21–22 жовтня 2010 року. – С. 29–30; Його ж. Найдавніша новгородська та суздальська ікони – пам’ятки київської іконографії // Його ж. Покров Богородиці. Українська середньовічна іконографія (Студії з істо- рії українського мистецтва. – Т. 4). – Львів, 2010. – С. 183–208; Його ж. Не зафіксова- ного походження ікона Волинського кра- єзнавчого музею й початки української іконографії Спаса у славі // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Нау- ковий збірник. – Луцьк, 2011. – Вип. 18: Матеріали XVIII Міжнародної науко- вої конференції, м. Луцьк, 27–28 жовтня 2011 року. – С. 41–42.

Ähnliche Einträge