Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця

Розглянуто проблематику, встановлення місця перебування Едварда Вигнанця в екзилі. Зосереджено увагу на відновленні маршруту Едварда Вигнанця під час його перебування поза Англією. Зроблено висновок про країни перебування Едварда Вигнанця на континенті. Проаналізовано зв’язки між англійською кор...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Гаврилишин, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2013
Назва видання:	Княжа доба: історія і культура
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93718
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця / М. Гаврилишин // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 31-38. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-93718
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-937182016-02-04T03:02:18Z Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця Гаврилишин, М. Розглянуто проблематику, встановлення місця перебування Едварда Вигнанця в екзилі. Зосереджено увагу на відновленні маршруту Едварда Вигнанця під час його перебування поза Англією. Зроблено висновок про країни перебування Едварда Вигнанця на континенті. Проаналізовано зв’язки між англійською королівською династією Етелінгів та Рюриковичами у середині ХІ ст. The article considers the problem of detecting Edward’s the Exile lace of refuge. The author concentates attention on the phased restore of Edward’s Atheling itinerary in the period of his continental exile. The author makes a conclusion about the countru of Athelings exile. The author makes an attemp to analize political and marital relations between English royal Atheling dynasty and Rurik’s royal house. 2013 Article Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця / М. Гаврилишин // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 31-38. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2221-6294 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93718 uk Княжа доба: історія і культура Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Розглянуто проблематику, встановлення місця перебування Едварда Вигнанця в екзилі. Зосереджено увагу на відновленні маршруту Едварда Вигнанця під час його перебування поза Англією. Зроблено висновок про країни перебування Едварда Вигнанця на континенті. Проаналізовано зв’язки між англійською королівською династією Етелінгів та Рюриковичами у середині ХІ ст.
format	Article
author	Гаврилишин, М.
spellingShingle	Гаврилишин, М. Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця Княжа доба: історія і культура
author_facet	Гаврилишин, М.
author_sort	Гаврилишин, М.
title	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця
title_short	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця
title_full	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця
title_fullStr	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця
title_full_unstemmed	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця
title_sort	київський слід у біографії англійського принца едварда вигнанця
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2013
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93718
citation_txt	Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця / М. Гаврилишин // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 31-38. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Княжа доба: історія і культура
work_keys_str_mv	AT gavrilišinm kiívsʹkijslídubíografííanglíjsʹkogoprincaedvardavignancâ
first_indexed	2025-07-06T23:38:34Z
last_indexed	2025-07-06T23:38:34Z
_version_	1836942743304142848
fulltext	Марія ГАВРИЛИШИН КИЇВСЬКИЙ СЛІД У БІОГРАФІЇ АНГЛІЙСЬКОГО ПРИНЦА ЕДВАРДА ВИГНАНЦЯ В історії англійського королівства першої половини ХІ ст. – напередодні норманського завоювання 1066 р. – зберігається чимало дискусійних питань. Зокрема, упродовж тривалого часу в науковому середовищі точиться поле- міка щодо певних обставин долі спадкоємця прямої гілки англосаксонської королівської династії Етелінгів – принца Едварда Вигнанця (1016–1057). Ці- лий ряд аспектів його біографії залишаються не лише дискусійними, а й мало опрацьованими через відсутність ширшої джерельної бази. Одним з таких невивчених питань є гіпотеза про перебування Едварда Вигнанця в еміграції на території Київської держави при дворі князя Ярослава Мудрого. Едвард Вигнанець та його старший брат Едмунд, сини уесекського ко- роля Едмунда Залізнобокого (989–1016), після вбивства батька в дитячому віці залишилися сиротами. У 1016 р. королем об’єднаних англійських ко- ролівств став данський завойовник Кнут І (985–1037), який, згідно з раніше укладеним договором з Едмундом Залізнобоким, перейняв опіку над ма- лолітніми Етелінгами1. Англосаксонське населення Англії спершу, закономірно, вороже сприй- мало данське завоювання, тому двоє нащадків давньої власної королівської династії створювали потенційну загрозу для короля-завойовника Кнута І. Незважаючи на малолітство, юні Етелінги могли бути використані у змові проти нового короля, що ще не користувався ширшою підтримкою місце- вого населення. Усунення принців виступало однією з необхідних і бажа- них передумов утвердження Кнута І на завойовних територіях та можли- вості надалі утвердити власну правлячу династію. Оскільки вбивство молодих Етелінгів на території Англії могло ви- кликати незадоволення духовенства та англосаксонського населення, що грозило перерости у загальний виступ проти завойовників, це був небез- печний хід2. Згідно із записами хроністів, Кнут І відіслав малолітніх прин- ців на територію Скандинавії з так званим “листом смерті”: особа, під чию опіку вони передавалися, мала їх вбити. Підтвердження цієї версії збе- регли Англосаксонська хроніка та “Історії англійських королів” Симеона 1 Simeon of Durham. History of the kings of England // Stevenson J. R. The historical works of Simeon of Durham. – London, 1905. – Р. 525. 2 Ibidem. – P. 526. З подібним “листом смерті” відправле- но принца Гамлета з Данії до Англії: не тре- ба забувати, що сюжет “Гамлета” Вільям Шекспір запозичив від данського хроніста Саксона Граматика (бл. 1140 – бл. 1216). 32 Марія ГАВРИЛИШИН Дюрхемського. Обидва хроністи підкреслили, що принців вислано з коро- лівства, аби поза Англією їх зі згоди Кнута І було знищено3. Англо-нор- манський хроніст Жофре Гаймар в “Історії англійського народу” також наголосив на намірі короля організувати вбивство принців на континенті, подавши його як ідею королеви Емми4. У джерелах англійського походження збереглася інформація, що прин- ців вислано до Швеції між 1025 та 1028 рр.5 Дата їх виїзду з Англії є при- близною, оскільки повідомлення хронік у цьому питанні не збігаються, а в деяких, як Англосаксонській хроніці, воно відсутнє взагалі6. Від запису у джерелах про виїзд Етелінгів до Швеції Едвард Вигна- нець та його брат зникли зі сторінок англійських хронік. Нотатки про їхню долю знову з’явилися щойно в другій половині 50-х років у зв’язку з повер- ненням Едварда Вигнанця на батьківщину. В Англосаксонській хроніці на- ступний запис про принца Едварда зроблено під 1057 р., його і вважають датою повернення вигнанця до Англійського королівства7. Автори хронік ствердили, що син Едмунда Залізнобокого повернувся до Англії з Угор- щини на запрошення тодішнього англійського короля Едуарда Сповідни- ка (1042–1066), який не мав спадкоємців8. Фактично, впродовж усього цього періоду Едвард Етелінг був поза сферою інтересів англійських хроністів. Вони також не вказали докладного часу проживвання принців при дворі угорського короля. Можна лише встановити загальні часові межі їхнього перебування на континенті: вони знаходилися поза Англією упродовж 1028–1057 рр. Через обмежену джерельну інформацію немає підстав для того, щоби твердити, ніби усе вигнання Етелінги провели саме на терито- рії Угорського королівства. В англійських джерелах зберігся переказ, що Етелінгів спершу виве- зено до Швеції, але Едвард Вигнанець повернувся до Англії з Угорського королівства. Залишається нез’ясованим, як і коли він потрапив на тери- торію Угорщини. Англійські джерела перебування принца на континен- ті викладають постфактум під роком його повернення на батьківщину, що здатне породити непевність стосовно докладності самого свідчення. У зв’язку з цим логічно піддається сумніву й традиційне для дотеперішньої історіографії бачення Угорщини як нібито головного і єдиного місця три- валішого проживання Етелінгів на континенті. Отже, потребує доклад- нішого розгляду із залученням джерельних матеріалів неанглійського Тобто, подібна практика за тих часів була поширеною у данських Скьольдунгів й ан- глійські принци тільки повторили долю інших подібних вигнанців. 3 The Saxon chronicle / Edited by J. In- gram. – London, 1823. – P. 248; Simeon of Durham. History of the kings... – P. 26. 4 The Anglo-Norman metrical chronicle of Geoff rey Gaimar / Edited by Writch T. – London, 1850. – P. 154. 5 Simeon of Durham. History of the kings... – P. 26; William of Malmesbury. Chronicle of the Kings of England / Edited be Giles J. A. – London, 1866. – P. 253; Flo- rence of Worchester. Chronicle / Edited by Forester T. – London, 1834. – P. 153. 6 The Saxon chronicle. – P. 248. 7 Ibidem. 8 Alexander M. J. Three crises in early English history: personalities and politics during the Norman Conquest, the Reign of King John and the Wars of Roses. – Boston, 1998. – P. 26. 33КИЇВСЬКИЙ СЛІД У БІОГРАФІЇ АНГЛІЙСЬКОГО ПРИНЦА ЕДВАРДА ВИГНАНЦЯ походження історія довготривалого перебування Едварда Вигнанця поза межами Англійського королівства. Насамперед варто встановити вірогідний маршрут переміщення ви- гнанців зі Швеції до Угорщини. Найбільше інформації про долю малоліт- ніх принців після їх приїзду до Швеції зберіг Ж. Гаймар. За його словами, прибулих з листом смерті Етелінгів врятував варязький нобіль Вальгар, ви- візши їх зі Скандинавії9. Вірогідно, він діяв за наказом шведського короля Олафа Шетконунга (980–1022), який саме активно протидіяв намаганням Кнута І створити єдину імперію вікінгів10. Зберігаючи життя легітимним спадкоємцям англійського трону, шведський король міг планувати залучи- ти їх для майбутньої боротьби з Кнутом І. Одним з можливих шляхів пересування принців зі Швеції був сухопут- ний. Маловірогідно, аби нормани для перепровадження втікачів до Угорщи- ни використали Польське князівство. Метою Вальгара було зберегти життя спадкоємців англійського трону, а перевезення їх через територію Польщі означало, що вони можуть потрапити в область досяжності Кнута І, оскіль- ки його мати була донькою великого князя польського Мєшка І (960–992)11. На той час Кнут І, поза сумнівами, підтримував дипломатичні зв’язки з Польщею. Якщо припустити, що вигнанці все-таки пересувалися сушею, то, вірогідно, це був би шлях через територію Священної Римської Імперії, од- нак звично скрупульозні німецькі джерела не зберегли ніяких натяків на пе- ребування Етелінгів на цих теренах. Окрім того, використання сухопутного шляху неминуче наражало принців на небезпеку, оскільки тоді їм потрібно було б переїхати через Данію, яка перебувала під безпосереднім контролем Кнута І, і, відповідно, вбивство Етелінгів могло бути здійснене там. Іншим шляхом переїзду зі Швеції до Угорщини був водний. Ж. Гаймар подав, що втікачі пересувалися саме водним шляхом12. Безсумнівно, для того, аби потрапити до Угорщини, опікун молодих принців Вальгар обрав тради- ційний для східноєвропейського регіону торговий шлях “із варяг у греки”, який в ХІ ст. став основною артерією, що з’єднувала Скандинавські країни з Візантією. Використовуючи цю традиційну для вікінгів дорогу, Етелінги не могли оминути київського двору Ярослава Мудрого (1019–1054), особливо враховуючи, що сам він був зятем шведського короля. До того ж, при ньому перебувало чимало вікінгів, прибулих із княгинею Інгігердою-Іриною, або таких, що прийшли на службу до київського князя уже пізніше. Отже, немає підстав сумніватися, що принци побували на території Київської держави. Однак залишається нез’ясованою хронологія їхнього перебування при дворі Ярослава Мудрого. Ж. Гаймар ствердив, що дітей Едмунда За- лізнобокого вислано до Швеції, а потім вони упродовж п’яти днів через 9 The Anglo-Norman metrical chroni- cle… – P. 154. 10 Войтович Л. В. Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдав- ніших часів до кінця ХVIII ст.). – Київ, 2007. – Вип. 7. – С. 95. 11 Bolton T. The empire of Cnut the Great: Conquest and consolidation of power in Northen Europe in early elewenth centu- ry. – Leiden, 2009. – P. 15. 12 The Anglo-Norman metrical chroni- cle... – P. 150. 34 Марія ГАВРИЛИШИН територію Київської Русі перебралися до Угорщини13. Наведений строк у вказаному контексті є очевидно фантастичним: подолання такої відстані за вказаний час для тієї епохи неможливе. Самої назви держави “Київська Русь” у тексті Ж. Гаймара немає, однак він ствердив, що Етелінги разом з опікуном Вальгаром після того, як покинули Швецію і перетнули терито- рію Русі, прибули водним шляхом до Гарідамбла14 в Угорщині. Ця назва схожа за звучанням зі знаним поняттям Гардаріка, яке варяги застосовува- ли як найменування Київської держави. Його буквальне значення – країна міст, у рідкісних випадках так називали також крайнє для скандинавів на цьому шляху місто Ладогу (знане в скандинавських джерелах як Альдей- гьюборг)15. Угорський дослідник Габор Ронні вважає, що Ж. Гаймар спотво- рив скандинавську назву Гардаріка, оскільки міста зі співзвучною назвою на території Угорського королівства не було16. Можна також припустити: хроніст, який ніколи не покидав Нормандії, не найкраще орієнтувався у географії Центрально-Східної Європи і мав на увазі прибуття вигнанців спершу до Ладоги, а потім до Києва, де вони зустрілися з князем Яросла- вом Мудрим. Ж. Гаймар не зазначив імені володаря, який прийняв втікачів, але наголосив, що опікун принців був особисто знайомий з правителем Гарідамбла, якому вирішив їх довірити. Коли прийняти переказ Ж. Гай- мара, що Етелінги прибули до Угорщини, то в цей час там правив король Іштван І (Стефан І) (1000–1038). Попереднє особисте знайомство шведського дворянина Вальгара з угорським королем Стефаном видається маловіро- гідним. А от з Ярославом Володимировичем, який спершу князював у Нов- городі й у боротьбі за київський престіл не тільки спирався на варязьких найманців, а й був змушений емігрувати до Швеції, близький до шведської королівської родини вікінг Вальгар, цілком імовірно, міг бути знайомий. Вірогідність його особистого контакту з князем Ярославом видається до- сить правдоподібною і з наступних міркувань. Дружина Ярослава Інгігер- да, яка мала чималий вплив на чоловіка і політику київського двору, ще й доводилася принцам тіткою17. На думку Г. Ронні, важливим аргументом на користь того, що саме Київська держава повинна була стати основним місцем перебування Етелінгів, є те, що варяги часто використовували двір київського князя для переховування вигнанців18. Так, зокрема, в 1029 р. ко- роль Норвегії Олаф, так само рятуючи життя, певний час провів при дворі київського князя. Київ видавався безпечним місцем для Етелінгів, оскіль- ки був тісно пов’язаний зі скандинавськими та європейськими країнами, однак перебував поза досяжністю англійського правителя-завойовника. У разі необхідності протиставлення Кнутові І легітимних спадкоємців, вони були в зоні досяжності для скандинавських правителів. Крім того, князь 13 The Anglo-Norman metrical chroni- cle… – P. 157. 14 Ibidem. 15 Джаксон Т. Н. Древнерусские топо- нимы в древнескандинавских источни- ках. – Москва, 2001. – C. 51. 16 Ronnay G. The lost King of England: the East European adventures of Edward the Exile. – Woolbridge, 2000. – P. 54. 17 Глазырина Г. В. Исландские викинг- ские саги о Северной Руси. – Москва, 1996. – С. 99. 18 Ronnay G. The lost King... – P. 52. 35КИЇВСЬКИЙ СЛІД У БІОГРАФІЇ АНГЛІЙСЬКОГО ПРИНЦА ЕДВАРДА ВИГНАНЦЯ Ярослав Мудрий не тільки слідкував за подіями при скандинавських дво- рах, а й активно втручався до їх перебігу, підтримуючи того ж Олафа та протидіючи політиці Кнута І, який намагався об’єднати скандинавські ко- ролівства під своєю владою19. Отже, логічною видається теза, що варязький опікун залишив під- опічних під наглядом великого князя київського, який мав тісні родинні та політичні зв’язки зі Скандинавськими країнами. Однак цю версію не під- тверджують давньоруські літописи. У Початковому зводі немає згадок про перебування англійських принців при дворі Ярослава Мудрого, хоча, прав- да, в ньому відсутня інформація й про інших таких втікачів, зокрема того ж короля Олафа. Очевидно, європейські вигнанці мало привертали увагу лі- тописців та їх замовників. Варто зауважити, що угорські джерела також не подають переказів про присутність англійських принців на їхній території. Вказівку про перебування молодих Етелінгів упродовж тривалого часу при дворі Ярослава Мудрого зберіг тільки Адам Бременський († після 1081) у “Діяннях архиєпископів гамбурзької Церкви”. Німецький хроніст зазна- чив, що “Едмунда (Залізнобокого), войовничу людину, усунув з дороги переможець Кнут через отруєння, а його діти були заслані до Київської Русі”20. Сам хроніст добре обізнаний із подіями у скандинавських землях, причому одним з його інформаторів був данський король Свен Естрідсен (1047–1074)21, одружений з Єлизаветою Ярославівною, перший чоловік якої – норвезький принц Гаральд Сігурдсон (майбутній король Норвегії Гаральд ІІІ Суворий Правитель) в цей період також виявився одним з вигнанців при київському дворі Ярослава Мудрого22. Можна вважати, що свідчення Ада- ма Бременського заслуговує найбільшої довіри. Залишаються нез’ясованими часові межі перебування Едварда Вигнан- ця у Київській державі, оскільки не піддається визначенню час прибуття Етелінгів до Ярослава Мудрого, бо хроніки не зберегли інформації про час виїзду Етелінгів з опікуном зі Швеції. Важливе й питання, коли саме та за яких обставин вони покинули київський двір і переселилися до Угорсько- го королівства. Переконливу гіпотезу з цього приводу висловив Г. Ронні. Він ствердив, що до Угорщини англійські вигнанці потрапили щойно не раніше 1046 р. Після смерті угорського короля Іштвана І Святого, престіл перейшов до Петра Орсеолло, ставленика пронімецьких придворних кіл. Племінники Іштвана – Андрій (Андраш), Бела та Левенті, боячись за влас- не життя, втекли з Угорського королівства спершу до Чехії, а звідти – до Київської держави, де перебували з 1039 по 1046 р., тобто, як переконують наведені дати, – водночас із Едвардом Вигнанцем та його братом. У 1046 р. в 19 Войтович Л. Княжа доба на Русі: пор- трети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 256– 270. 20 “Emund, ein kriegeris¥ er Mann, wur- de zu Gunsten des Siegers dur¥ Gi¦ aus dem Wege geräumt und dessen Söhne zur Verbannung na¥ Ruzzien verdammt”: Adams von Bremen. Hamburgis¥ e Kir¥ en- ge. – Berlin, 1850. – P. 92. 21 Рыбаков В. В. Перевод и примечания: Адам Бременский. Деяния архиеписко- пов гамбургской церкви // Немецкие ан- налы и хроники Х–ХІ столетий. – Москва, 2012. – С. 324. 22 Войтович Л. Княжа доба... – С. 320. 36 Марія ГАВРИЛИШИН Угорщині вибухнуло антинімецьке повстання. Користуючись нестабільною ситуацією у сусідньому королівстві, Ярослав Мудрий із найманою варязь- кою дружиною допоміг угорському принцу Андрію здобути корону і при- пинити громадянську війну23. Г. Ронні переконаний, що саме з цими най- маними варягами й угорськими вигнанцями Едвард та Едмунд Етелінги мали переселитися до Угорщини24. Там вони проживали при дворі нового короля Андрія (Андраша, Ендре І) Католика (1046–1060) до моменту, коли Едварда Вигнанця покликано до Англії. Постає питання: чому англійські хроністи не вказали на переховуван- ня Едварда та Едмунда Етелінгів у Києві? На нашу думку, пояснення, чому Угорщина подається в англійських та нормандських хроніках як основне місце перебування Етелінгівна на континенті, варто дошукуватися з огляду на час укладення відповідних текстів. Усі хроніки з інформацією про Едвар- да Вигнанця та його брата з’явилися уже після смерті нащадків Едмунда За- лізнобокого, у ХІІ ст. Винятком є лише Англосаксонська хроніка, написана у другій половині ХІ ст. Очевидно, хроністи через обмеженість самих даних записали Угорщину як постійне місце перебування Едварда Вигнанця тому, що саме з Угорщини Едуард Сповідник викликав його до Англії. Така інфор- мація, правдоподібно, могла походити від сина Едварда Вигнанця – Едгара, який не міг пам’ятати перебування у Київській державі. Ж. Гаймар, очевид- но, запозичив відомості про угорський епізод від хроністів-попередників, зокрема з Англосаксонської хроніки, але водночас до нього дійшли якісь вказівки про перебування англійських вигнанців у Гардаріці. Цим можна пояснити певні невідповідності в розповіді Ж. Гаймара про “континенталь- не життя” Етелінгів. Щодо переказу Адама Бременського про їх долю, то ні- мецький хроніст, зрозуміло, оперував докладнішою інформацією стосовно вигнанців при дворі Ярослава Мудрого, яку отримав від данського короля Свена Естрідсена. Остання дружина короля Єлизавета Ярославівна, без сум- ніву, була знайома з англійськими вигнанцями і добре пам’ятала їх: у 1046 р., коли вони, ймовірно, покинули Київ, вона з першим чоловіком, принцом Гаральдом Сігурдсоном, теж виїхала до Норвегії, їй було не менше 14 років. Фактично, англійські хроністи подали тільки останнє місце проживан- ня принца Едварда на континенті як основне впродовж усього тривалого періоду вигнання. Запропоноване міркування підтверджує також і той факт, що автори хронік, наводячи ім’я угорського короля, до двору якого прибули англійські вигнанці, називають його Соломоном25. Пізніше істори- ки пробували бачити тут викривлення імені угорського короля Іштвана І (Стефана І) (1000–1038). Відповідно до хронологічних меж перебування Ед- варда та Едмунда Етелінгів на континенті, принци справді мали б прибути до двору короля Стефана І, але при умові, якби не залишилися у Києві. На нашу думку, автори, вживаючи ім’я Соломона, не мали на увазі угорсько- го короля Стефана І. Через віддаленість Угорського королівства, англійські 23 Очевидно, вже як король Андрій одружився з донькою київського князя Анастасією. Про датування цього шлюбу див.: Войтович Л. Княжа доба… – С. 311. 24 Ronnay G. The lost King... – P. 91. 25 Simeon of Durham. History of the kings... – Р. 526; Florence of Worchester. Chronicle. – Р. 153. 37КИЇВСЬКИЙ СЛІД У БІОГРАФІЇ АНГЛІЙСЬКОГО ПРИНЦА ЕДВАРДА ВИГНАНЦЯ хроністи, очевидно, оперували невеликою кількістю інформації про нього. Тому, пишучи хроніки наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст., вони назвали ім’я угорського короля найближчого до їхнього часу, однак такого, що помер напередодні написання самих текстів. У ці часові межі потрапляє король Шаломон (Соломон) (1052–1087), син угорського короля Андрія (Андраша, Ендре) І та Анастасії, доньки київського князя Ярослава Мудрого. Як уже зазначалося, видається очевидним знайомство його батька з Едвардом та Едмундом Етелінгами. Отже, підтверджене свідченням Адама Бременського й уточнене в часі завдяки знаним фактам історії середини ХІ ст. перебування англійського принца Едварда Вигнанця при дворі великого київського князя Ярослава Мудрого між близько 1025/1028–1046 рр. виглядає достатньо переконливим і обґрунтованим. Львівський національний університет імені Івана Франка

Київський слід у біографії англійського принца Едварда Вигнанця

Репозитарії

Схожі ресурси